Михайлов В.А., Виноградов Г.Ф та ін. Неметалічні корисні копалини України

Подождите немного. Документ загружается.

388

до нижньоплейстоценових пісків та гравію в терасах р. Лужніце. Не-

доліком покладів польових шпатів у товщах уламкових порід є необ-

хідність збагачення, часто досить трудомісткого.

Останнім часом нарівні з польовим шпатом і пегматитом викорис-

товують інші калійвмісні породи, так зване "фарфорове каміння", се-

рицитизований апліт та деякі ріоліти (багаті на К

Економічні відомості

Світові запаси і ресурси польовошпатової сировини за масштаба-

ми в цілому і в окремих країнах дуже значні. Вони враховані по 102

країнах світу (млн т): Білорусь (337), Росія (115), Чехія (65), Філіппіни

(50), Узбекистан (37), Україна (9), Ефіопія (7). Світовий видобуток

складає 15 млн т: Італія, Китай, Туреччина, Японія, США, Таїланд,

Франція, Іспанія, Чехія (табл. 91). Провідні експортери: Туреччина,

Китай

, Таїланд, Франція, Індія, Італія, Іран, Німеччина, Чехія та ін.;

імпортери – Італія, Тайвань, Іспанія, Польща, Португалія, Німеччина,

Франція, Бельгія, Білорусь, Україна, Великобританія, Єгипет, Словач-

чина, Румунія.

Середня ціна польового шпату на ринках США ($/т) складала:

2001 р. – 55; 2002 р. – 54; 2003 р. – 54; 2004 р. – 57; 2005 р. – 58;

2006 р. – 57 [70, 71].

Таблиця 91

Видобуток польового шпату, тис. т [71]

Видобуток Видобуток

Країна

2005 2006

Країна

2005 2006

Венесуела 180 180 Польща 300 320

Єгипет 350 350 Португалія 120 125

Індія 150 180 США 750 760

Іран 250 250 Таїланд 1000 1000

Іспанія 450 450 Туреччина 2200 2500

Італія 2500 2500 Франція 650 650

Колумбія 100 100 Чехія 400 450

Мексика 350 450 Японія 1000 1000

Німеччина 500 500 Інші країни 1110 1000

Південна Корея 540 500 Всього 12900 13300

Генетичні та геолого-промислові типи родовищ

Найбільше значення для виробництва польовошпатової сировини

мають гранітні пегматити, граніти і нефелінові сієніти, кислі вулкані-

чні породи, польовошпатові піски і пісковики, кори вивітрювання,

389

лужні каоліни, польовошпатові відходи при збагаченні лужних пер-

винних каолінів.

Гранітні пегматити використовуються для отримання польових

шпатів з давніх часів, тому що крупні розміри кристалів полегшують

їх відокремлення вручну. Незважаючи на постійне останнім часом

зниження частки пегматитів у балансі видобутку цього виду сирови-

ни, вони зберігають важливе економічне значення. Один із

класів пе-

гматитової групи родовищ так і називається – керамічні пегматити.

Регіональні пояси пегматитів протяжністю від сотень до тисяч кіло-

метрів з великими родовищами польових шпатів розташовані в Пів-

нічній і Південній Америці, Південній Африці, Азії (Сибір, Індостан,

Гіндукуш, Малайзія), Австралії; в Європі пегматити відомі в Росії

(Кольський півострів, Карелія), Фінляндії

, Норвегії, Великій Британії,

Франції, Німеччині, Чехії, Румунії.

Умови виникнення таких родовищ добре відомі й описані в чис-

ленних підручниках з геології корисних копалин. Зупинимося тільки

на характеристиці так званих "лужних каолінів" як важливого джере-

ла видобутку польових шпатів для керамічного виробництва. Ці утво-

рення слід віднести до польовошпатових інтрузивних порід,

які втім

зазнали істотних метасоматичних трансформацій і становлять окрему

зону в колонці глинистих змін. На думку фахівців, лужні каоліни слід

розглядати як найперспективніший тип родовищ висококалієвої си-

ровини.

У процесі глинистих перетворень вихідних порід з проміжної за ін-

тенсивністю змін зони виносяться шкідливі з точки зору виробництва

кераміки домішки: оксиди заліза

, кальцію, магнію та частково на-

трію, й одночасно відбувається накопичення калію. Макроскопічно

лужний мікроклінвмісний каолін має вигляд сірувато-білої пухкої по-

роди з білими кристалами польових шпатів, псевдоморфно заміщених

агрегатом дисперсного каолініту; зрідка трапляються лусочки серици-

ту чи гідробіотиту. Структура породи реліктова (гранітна, пегматито-

ва або мігматитова). Породоутворюючі мінерали лужних

каолінів

(кварц, каолініт і мікроклін) є, разом з невеликою кількістю вогнетри-

вкої глини як зв'язувального матеріалу, головними компонентами ке-

рамічної шихти – шлікера. Калієвий модуль у вихідних гранітах бли-

зький до 1, а в лужних каолінах він часто зростає до 10 і більше й не

опускається нижче 4–5. Мікроклінові концентрати, які отримують за

різними схемами збагачення, відрізняються однорідним складом, ве-

ликою сумою лугів, калієвим модулем, низьким вмістом лужноземель-

них металів та оксидів-барвників; за якісними параметрами вони на-

багато ліпші за блоковий мікроклін з пегматитів.

390

Польовошпатові інтрузивні породи поступово набувають все біль-

шого значення як джерело польовошпатової сировини для керамічної

промисловості. Найчастіше з цією метою розробляються гранітоїди

(лейкократові граніти, аляскіти, альбітизовані граніти, апліти, фель-

зити тощо) та лужні породи (нефелінові сієніти, міаскіти тощо) як

свіжі, так і метасоматично перетворені. Подібні утворення мають

значне поширення, тому

згадаємо тільки об'єкти, що експлуатуються.

Лейкократові граніти – Такоб (Таджикистан), Режик (Урал); аляскіти –

Сприс-Пайн (США); альбітити – Аскоран (Казахстан); двослюдяні гра-

ніти – Лянгар (Узбекистан); апліти – Кире-Кей (Туреччина); нефелінові

сієніти – Блу-Маунтин (Канада), Кольський півострів (Росія), о. Схйор-

не (Норвегія) та багато інших. Каолінізовані й серицитизовані інтру-

зивні породи розробляються як

керамічна сировина на півострові Ко-

рнуол в Англії (змінений граніт, "корнішстоун" – корнуольський ка-

мінь, містить 24–34 % ортоклаз-пертиту), на родовищах Щеблув і Со-

бутка в Польщі, Чалган і Гусівське на Далекому Сході Росії.

За масштабами запасів (млн т) родовища польовошпатової сирови-

ни поділяються на унікальні >12; крупні 8–12; середні 4–8; дрібні – до

4; дуже дрібні

– менше 4.

Родовища України

Україна є однією з найперспективніших країн світу відносно

польовошпатової сировини, за видобутком польового шпату займає

39-е місце у світі, тут відомий цілий ряд розвіданих родовищ, але іс-

нує значний дефіцит польовошпатової сировини, яка завозиться з Ро-

сії, Узбекистану, Казахстану та ін. в кількості близько 100 тис. т що-

річно. Тут функціонує

багато фарфоро-фаянсових, електроізолятор-

них, керамічних, скляних і інших підприємств – споживачів польо-

вошпатової сировини [6, 37, 46, 68].

Загальні запаси польовошпатової сировини України дорівнюють

9,1 млн т, державним балансом враховано 8 родовищ (7 пегматито-

вих і 1 мікрогранодіоритове), запаси яких складають (тис. т): А+В+С

– 7467; С

– 1634, у тому числі пегматитів по А+В+С

– 7393; С

–

1596; мікрогранодіоритів по А+В+С

– 74; С

– 38. Розробляються 3

родовища пегматитів (Гризльовецьке в Житомирській області, Балка

Великого Табору в Запорізькій, Більчаківське в Рівненській) і 1 – мік-

рогранодіоритів (в Закарпатській області) із сумарним рівнем видобу-

тку 13 тис. т (2003 р.).

Головні геолого-промислові типи родовищ польовошпатової сиро-

вини України (рис. 78): гранітні пегматити (Полонно-Баранівське,

Малинське, Житомирське, Гризливецьке в Житомирській області;

391

Рис. 78. Схема розташування родовищ польовошпатової сировини [35]

1 – граніти: (1 – коростенські; 2 – кишино-жубровицькі; 3 – осницькі; 4 – фа-

стівські; 5 – побузькі; 6 – кіровоградсько-бобринецькі); 2 – пегматити: (пег-

матитові поля: 7 – Полонно-Баранівське; 8 – Корецьке; 9 – Городницьке; 10 –

Житомирське; 11 – Коростишівське; 12 – Кочерово-Забілочівське; 13 – Чуд-

ново-Бердичівське; 14 – Остропольське; 15 – Хмельницьке; 16 – Жмеринське;

17 – Летичівське; 18 – Яблонево-Володарське; 19 – Уманське; 20 – Богуслав-

ське; 21 – Липовецько-Ільїнецьке; 22 – Савранське; 23 – Середньобузьке; 24 –

Первомайське; 25 – Смілянське; 26 – Новомиргородське; 27 – Тальнівське; 28

– Новоукраїнське; 29 –

Кіровоградське; 30 – Кременчуцьке; 31 – Олександ-

рійське; 32 – Жовторіченське; 33 – Інгулецьке; 34 – Комендантівське; 35 –

Базавлуцьке; 36 – Дніпропетровське; 37 – Запорізьке; 38 – Сурсько-

Михайлівське; 39 – Томаківське; 40 – Єлисеївське; 41 – Андріївське; 42 – Ро-

діонівське; 43 – Федорівське; 44 – Мануїльське; 45 – Катеринівське; 46 – Ка-

м'яномогильське; 47 – Октябрське; 48 – Валі-Тарамське; 49 – Анадольське та

Грузько-Єланчицьке); 3 – нефелінові сієніти: (50 – Октябрський масив); 4 –

польовошпатові піски і пісковики: (51 – Південний Донбас; 52 – ДДЗ); 5 – мі-

крогранодіорити та фарфорове каміння: (53 – родовища Берегівське, Добри-

нецьке, Вергель

)

Єлисеївське, Гуляйпільське, Андріївське – в Запорізькій; Більчаків-

ське, Корецьке, Городницьке – в Рівненській; області: Краснівське,

Анадольське – в Донецькій; Майдано-Лабунівське – в Хмельницькій та

ін.); каоліни (Дубровське в Житомирській, Великогадомінецьке, Глу-

392

ховецьке, Турбівське на границі Вінницької і Житомирської областей,

Просянське в Дніпропетровській, Мануїльське, Катеринівське, Біла

Балка – в Донецькій, Глухівське в Сумській); гранітоїди (Кіровоград-

ський, Побузький, Житомирський, Осницький, Фастівський, Корос-

тенський та ін. комплекси і масиви); нефелінові сієніти (Мазурівсь-

ке, Калино-Шевченківське, Валі-Тарама і інші родовища); польовош-

патові піски і пісковики (ДДЗ

, Донбас); нетрадиційна польовошпато-

ва сировина (плагіоклазити, мікроклініти, плагіоклаз-мікроклінові по-

роди, альбітити, польовошпатові метасоматити, анортозити тощо);

техногенна польовошпатова сировина. На УЩ виявлено близько 20

тис проявів пегматитів, які розташовуються в межах 67 пегматито-

вих полів Волинського (Полонно-Баранівське, Городницьке, Корецьке,

Коростишівське, Кочерівсько-Забілоцьке, Житомирське, Теснівське,

Новоград-Волинське, Шепетівське, Барашівське, Малинське, Воло-

дарськ-

Теснівське, Ігнатпільське, Глинянське); Дністровсько-Бузького

(Корнінське, Чудново-Бердичівське, Адамівсько-Новоселівське, Пав-

ленківське, Остропільське, Хмельницьке, Летичівське, Маньківське,

Жмеринське, Липовецько-Ільїнецьке, Соболівське, Джулинське, Сав-

ранське, Середньобузьке і Першотравневе); Росинсько-Тікицького (Яб-

лунево-Володарське, Богуславське, Уманське); Інгульського (Смілянсь-

ке, Новомиргородське, Тальнівське, Новоукраїнське, Кіровоградське,

Кременчуцьке, Олександрійське, Жовторіченське, Інгулецьке); Серед-

ньопридніпровського (Комендантівське, Деріївське, Базавлуцьке,

Дніпропетровське,

Сурсько-Михайлівське, Запорізьке, Томаківське);

Приазовського (Єлисеївське, Андріївське, Токмачанське, Салтичансь-

ке, Родіонівське, Федорівське, Куйбишівське, Мануїльське, Катеринів-

ське, Кам'яномогильське, Малоянісольське, Берестовсько-Темрюцьке,

Волноваське, Октябрське, Кальміуське, Грузько-Єланчинське, Валі-

Тарамське, Анадольське, Павлопільське) блоків.

Полонно-Баранівське поле в північно-західній частині УЩ пред-

ставлене пегматитами, які залягають серед біотитових і амфібол-

біотитових гнейсів тетерівської

серії, об’єднує ряд перспективних ді-

лянок (біля населених пунктів Баранівка, Стара Гута, Ульха, Марків-

ка, Глибочка, Понінки, Полонне).

Пегматит є рожево-світло-сірою, рідше рожевуватою та червонува-

тою породою з пегматоїдною, гранітною, графічною структурою.

Співвідношення головних породоутворюючих мінералів мінливе: мік-

роклін 20–90 % (середнє – 61 %), кварц 15–45 % (22 %), плагіоклаз 0–

45 % (14 %), мусковіт 0–5 %, біотит до 1 %; вторинні – серицит

, каолі-

ніт, хлорит; акцесорні – поодинокі зерна циркону. Контакт з гнейсами

чіткий; в ендоконтактовій зоні пегматитового тіла трапляються світ-

ло-сірі, інколи рожеві дрібно- й середньозернисті граніт-апліти.

393

Пегматити розташовані серед гнейсів у вигляді згідної міжшарової

ін'єкції, котрій властиве чергування розширень і звужень, відносять-

ся до конкордатно-ін'єкційних утворень. У розрізі тіло пегматитів мі-

нливе як за потужністю, так і за конфігурацією; потужність зміню-

ється від десятків сантиметрів до 30 м, становлячи в середньому

8,3 м. Пегматит складається

з декількох подібних за хімічним складом

відмін (табл. 92), що відрізняються структурними особливостями.

Таблиця 92

Різновиди пегматитів

Пегматити SiO

TiO

CaO MgO

O Na

З графічною

структурою

73,39 14,24 0,27 0,02 0,36 0,11 8,97 2,34

З пегматоїдною

структурою

75,26 13,84 0,45 0,03 0,72 0,21 5,98 3,15

Граніт-апліт 74,02 14,20 0,81 0,05 0,99 0,34 5,39 3,90

Гідрогеологічні умови сприятливі для розробки родовища, оскільки

поширений тільки один водоносний горизонт грунтово-тріщинуватого

типу у верхній частині зони вивітрювання кристалічних порід. Сере-

дня потужність розкривної товщі становить 4,6 м, що дозволяє про-

водити експлуатацію відкритим способом.

В Баранівському районі на базі місцевих сировинних ресурсів

(польовий шпат, каолін, пісок) працюють Баранівський

фарфоровий

(один з найбільших в Україні, заснований у 1802 р.), Довбиський фа-

рфоровий, Кам'янобрідський електротехнічного фарфору та Мар'я-

нівський склоробний заводи.

Єлисеївське поле Приазовя об’єднує родовища Зелена Могила,

Дальня Камчатка, Нижня Камчатка, Балка Глибока, Балка Великого

Табору. Вони представлені пегматитовими і аплітовими жилами про-

тяжністю 90–165 м, потужністю 17–90 м

Андріївське поле об’єднує родовища Кам'яна Скеля і Червона Го-

ра, які складаються з пегматитових жил, протяжністю до 200–500 м,

потужністю до 20–60 м.

Останнім часом великого економічного значення набули родовища

вогнетривких і тугоплавких глин у Донбасі. Акціонерні товариства,

що експлуатують родовища Дружківської групи, є основними поста-

чальниками сировини для радіокерамічної,

фарфоро-фаянсової,

скляної та інших галузей промисловості України та зарубіжжя. Дис-

персність, висока спікливість і механічна міцність, низький вміст ок-

сидів-барвників та органічних речовин, білий колір цих глин при ви-

палюванні забезпечують можливість їх використання у виробництві

кахлів методом одноразового експрес-випалювання; запаси сировини

становлять сотні мільйонів тонн.

394

КВАРЦОВА СИРОВИНА

Загальні відомості

Для виробництва скла, керамічних та вогнетривких виробів, феро-

силіцію, металічного кремнію придатна так звана кварцова сирови-

на, яка обєднує різнорідні за походженням утворення, загальним для

яких є суттєво кварцовий склад: жильний, пегматитовий і сегргацій-

ний кварц, кварцити, вторинні кварцити, вулканічні опаліти, діато-

мові землі, кварцові пісковики і піски, ріоліти і

таке інше.

Назва кварцу, як гадають, походить від нім. "Quererz", що у давни-

ну позначали поперечні січні жили, або, можливо, від прикметника

"твердий" – "кварді", "тверди" – у західнослов'янських мовах. Колись

кристали кварцу розглядались як особлива форма льоду. Оскільки лід

грецькою "кристалос", то звідси "гірський кришталь" та "кристал".

До кварцової сировини

відносяться жильний і пегматитовий

кварц, кварцити, кремені [27], діатоміти, кварцові піски та гравій за

умови вмісту SiO

не менше 96 %. Ця сировина Застосовується нарів-

ні з іншими галузями також у склоробному та керамічному виробниц-

твах. Головним компонентом робочої маси для виробництва скла є

кварцовий пісок, а для особливо чистих різновидів застосовується

гірський кришталь та зернистий кварц; крім того, до шихти додають

у тій чи іншій кількості доломіт, вапняк,

польовий шпат, каолін, різ-

номанітні мікродомішки.

Скло має численні цінні властивості: стійкий опір руйнуванню під

дією атмосферних та кліматичних агентів, термічну стійкість, низьку

електропровідність, характерні оптичні (прозорість, заломлення й ди-

сперсія світла) та механічні (твердість 5–7, опір розтягненню та стис-

канню 6–12 МПа, вигину 1–2,5 МПа) показники. Скло є винятково

привабливим технічним матеріалом не

тільки завдяки цим особливос-

тям, але й тому, що легко піддається різноманітним способам форму-

вання й обробки. Його можна відливати, видувати, зварювати, про-

катувати, пресувати, витягувати, металізувати, шліфувати, полірува-

ти, обточувати, різати, свердлити, фрезувати, травити й полірувати

кислотою, полірувати, різати й загартовувати термічним шляхом.

Скло використовується в промисловому, житловому й

транспортному

будівництві, харчовій, лісовій, хімічній, медичній, електротехнічній,

приладобудівній та інших галузях промисловості.

395

Галузі використання і вимоги до сировини

Загальна вимога до цього виду сировини – вміст SiO

повинен бути

не менш 95 %. Оскільки кварцовий пісок є одним з головних компо-

нентів більшості різновидів скла (тарне, віконне, оптичне та ін.), до

сировини існує ряд вимог. В залежності від сортності скла пісок по-

винен вміщувати від 95 до 99,8 % SiO

, не більш 0,012-0,3 % Fe

, не

більш 0,05–0,1 % TiO

, мати однорідний гранулометричний склад в

межах 0,1–0,5 мм. Нерідко для досягнення потрібних кондицій здійс-

нюється збагачення піску – розсів, відмучування, відтірка, флотація,

промивка, інколи магнітна сепарація та обробка кислотою.

Виготовляються різні види скляної продукції, котрі об'єднуються в

такі номенклатурні підгрупи: скло листове (віконне, дзеркальне тощо),

посудне ґатункове (у тому числі кришталеве),

пляшкове, тарне, хімі-

ко-лабораторне, медичне, термометричне, жаростійке, оптичне, елек-

тровакуумне. Найчастіше й у найбільших кількостях для отримання

різноманітних відмін і ґатунків скла (їх налічується багато десятків,

якщо не сотень) використовують кварцові піски, котрі в природному

вигляді, а частіше після деякої обробки, відповідають вимогам скло-

робної промисловості. Оскільки кварцовий пісок становить

60–80 %

скляної маси, то його особливості й визначають технологію виробниц-

тва та якість готової продукції. Велике значення мають гранулометрія

сировини, що впливає на умови плавлення (оптимальний розмір ула-

мкових частинок 0,1–0,3 мм), та її хімічний склад (вміст Fe

не по-

винен перевищувати 0,04 % для посудного й листового, 0,013 % для

безбарвного та 0,008 % для оптичного скла). Істотним є також розта-

шування шкідливих домішок у породі (заліза, хрому, каолініту) – усе-

редині чи на поверхні кварцових зерен. В останньому випадку меха-

нічна адгезія становить серйозну проблему, оскільки навіть інтенсив-

не промивання не завжди дає

бажаний результат, а внутрішні вклю-

чення взагалі не можуть бути видаленими без руйнування зерен. У

пісках для виробництва вищих ґатунків скла (дзеркального, оптично-

го) вміст SіО

має бути не менше 99,8–99,3 %, а вміст домішок не бі-

льше: Fe

0,012–0,025 %, Cr

0,001 % і TiO

0,05–0,10 %. Деякі з

елементів-домішок відіграють ту чи іншу роль у варіаціях властивос-

тей скла: Zn – зменшує температуру плавлення, Sr – збільшує об'ємну

вагу, Zr і Gе – підвищують світлозаломлення, В – запобігає корозії, Ве

і Р – полегшують проникність ультрафіолетових променів, Сd і В – по-

глинають повільні нейтрони, Lі – поліпшує стійкість телевізійних ка-

тодних трубок до

нагрівання. У пісках для виробництва темнозабарв-

леного пляшкового скла, ізоляторів, скляної вати тощо вміст кремне-

зему може бути нижчим, а оксидів заліза вищим.

396

Не менш жорсткі вимоги існують і до формовочних пісків, оскільки

вони, не деформуючись, повинні витримувати високу температуру

заливки. Вміст SiO

повинний бути не менш 90–98,5 %, а Fe

– не

більш 0,2–1,5 % для різних класів, вміст глинистих часток та мулу не

повинний перевищувати 1–2 %, в деяких випадках – до 5–10 %, вог-

нетривкість повинна складати 1340–1500

, гранулометричний склад

повинен бути однорідним.

Для виробництва скла як карбонатна сировина можуть використо-

вуватися вапняки, крейда, мармур і доломіти. Основною вимогою

промисловості в такому випадку є сталість хімічного складу та неви-

сокий вміст шкідливих домішок (оксиди заліза, титану, марганцю та

хрому). Найчастіше якість карбонатних порід для склоробної промис-

ловості регламентується

технічними умовами на конкретних родови-

щах.

Крім того у виробництві масових сортів скла застосовується каль-

цинована сода, котру з 1874 р. отримують переважно у процесі Соль-

ве на хімічних заводах – NaCl обробляється NH

і CO

під тиском 0,3–

0,4 МПа з отриманням NaHCO

i NH

Cl, після чого NaHCO

прожарю-

ється до утворення NaCO

. Використовують також природні сульфати

натрію: тенардит (на честь французького хіміка Л.Ж.Тенара) – Na

і мірабіліт (від лат. mirabilis – дивний; синонім "глауберова сіль" – за

іменем німецького хіміка XVII ст. Глаубера) – Na

10H

O. Сульфат

натрію, який отримують з ропи, повинен містити не більше 3,5 % до-

мішок для 1-го ґатунку, 6 % для 2-го та 10 % для 3-го.

Економічні відомості

Річна світова продукція кремнезему оцінюється в 120–150 млн т,

найбільше видобувають США (27–28 млн т); Німеччина, Франція, Авс-

тралія і Іспанія (по 6–7 млн т); Велика Британія, Нідерланди, Брази-

лія, Італія, Бельгія, Канада, ПАР, Австралія (по 2–4 млн т), Китай, кра-

їни СНД. Продукция Канаді в 2004 р. склала 2,6 млн т.

Ціна кварцових пісків у 2004

р. на ринках США становила 14–44

$/т, пісків для металургійного флюсу – 7,10, гравелітів – від 9,20 для

неметалургійних флюсів до 42,22 для фільтраційних сумішів; форму-

вальних пісків – 77,61; пісків, заповнювачів для фарб і гуми – 67,28;

пісків для фільтрів басейнів для плавання – 66,96; керамічних пісків –

55,16; цементних пісків – 47,72; шліфувальних пісків – 46,78; пісків

для водних фільтрів – 42,73; пісків для гідравлічного розмиву – 41,26

[70].

397

Генетичні та геолого-промислові типи родовищ

Головними типами родовищ кварцу є гідротермальні жили та пег-

матити. Значні ресурси кварцу зосереджені в Росії, Бразилії, Китаї,

США, Швейцарії, Великій Британії, Шотландії, Австралії, В’єтнамі,

Мадагаскарі, ПАР, Замбії, Зімбабве, Мексиці, Франції, Уругваї, Індії

та інших країнах. Там же здійснюється і видобуток жильного кварцу.

Дорогоцінні різновиди кварцу (гірський кришталь, аметист,

цитрин)

видобувають у Бразилії, Замбії, Зімбабве, Росії, Індії, Франції, на Ма-

дагаскарі тощо.

Жильна кварцова сировина поки що в Україні не видобувається,

хоча тут відомі родовища і прояви кварцу, річна потреба в якому

складає понад 2000 тонн, яка задовольняється за рахунок імпорту з

Росії. Це обумовлює доцільність інтенсифікації робіт щодо створення

власної

мінерально-сировинної бази жильного кварцу.

Родовища пісків поділяються на алювіальні, льодовикові, морські,

озерні, елювіальні, делювіальні, пролювіальні і еолові. Мінералогічний

склад кварцових пісків, складених найбільш стійким компонентом,

вказує на їх зрілість, що може бути обумовлене або значною відстан-

ню переносу (як вважає Ф.Дж.Петтиджон), або (на думку

М.М.Страхова)

процесом розмиву давніх кір вивітрювання на плат-

формах в умовах пенеплену, який існує довгий час. Останню думку

підтримує і В.П.Петров [45], який вважає, що кварцові піски є проду-

ктом розмиву лінійних кір вивітрювання гранітоїдів в умовах денудо-

ваних площ вирівнювання, коли здійснюється диференційоване під-

няття частини регіону з амплітудою меншою

за потужність каолінової

кори вивітрювання.

Саме тому піски для виробництва скла найбільше поширені на

платформах. Чисті кварцові піски нагромаджуються у внутрішніх ча-

стинах платформ у зонах слабких підняттів та в неглибоких морських

басейнах, що до них прилягають, де уламковий матеріал багаторазово

перемивається й перевідкладається. Численні високоякісні родовища

кварцових пісків розвідані

на Східноєвропейській платформі: в її

центральній частині, на південному схилі Балтійського щита, у Сере-

дньому та Нижньому Поволжі й в Україні.

Родовища України

В Україні жильний кварц розповсюджений переважно в межах

УЩ і Донбасу (рис. 79).