Михайлов В.А., Виноградов Г.Ф та ін. Неметалічні корисні копалини України

Подождите немного. Документ загружается.

170

Розкривні породи представлені четвертинними суглинками, пісками,

глинами й крейдяним елювієм потужністю до 17 м. Гідрогеологічні

умови сприятливі. Розробляється Слов'янським содовим комбінатом.

Видобуток проводиться кар'єрним способом з первинною переробкою

крейди на дробильно–сортувальній фабриці. Можливий приріст запа-

сів – близько 25 млн т. Крейда писальна, містить (%): СaCO

– 78–94;

нерозчинного залишку – 2; MgCO

– 0,4–0,7; Fe

+Al

– 0,1–0,3. Гіг-

роскопічна вода – 4–20 %. Фізико–механічні властивості: питома вага

– 2,66–2,73; об'ємна вага – 1,57–1,58; пористість – 57–58 %.

Білогорівське родовище розташовано за 10 км на північний захід

від Лисичанська. Корисна товща відноситься до туронського й конь-

якського ярусів верхньої крейди та поділена на межі ярусів прошар-

ком фосфористої крейди потужністю 20 см. Пластоподібний поклад

крейди, потужністю до 47,8

м, похило (5–7

) падає на північний схід.

Розкривними породами є четвертинні суглинки і піски, а також

крейда верхньої частини коньякського ярусу загальною потужністю

23–45 м. Гідрогеологічні умови родовища сприятливі. Розробляється

Донецьким содовим заводом кар'єрним способом з первинною пере-

робкою крейди на дробильно–сортувальній фабриці. Крейда писаль-

на, містить (%): CaCO

– 96,11–98,12; нерозчинного залишку – 0,51–

1,88; MgCO

– 0,30–0,91; Al

+Fe

– 0,2–0,35. Природна вологість –

13,0 %. Фізико–механічні властивості: межа міцності при стисканні в

сухому стані 23,7–58,8 кг/см

; зношеність у барабані Деваля 13,3–

14,2 %.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Що відноситься до гірничохімічної сировини?

2. Де і чому використовується сірка?

3. Які країни видобувають сірку?

4. Які основні типи родовищ сірки?

5. Охарактеризуйте мінерально-сировинну базу сірки України.

6. Надайте загальну характеристику фосфатної сировини.

7. Де використовується апатит?

8. Які країни мають найбільші запаси фосфатів?

9. Які генетичні типи родовищ апатиту ви знаєте?

10. Де виникають фосфорити?

11. Чи є перспективи створення мінерально-сировинної бази фосфатів в Україні?

12. Наведіть порівняльну характеристику Стремигородського, Федорівсь-

кого і Новополтавського родовищ.

13. Чим Жванське родовище фосфоритів відрізняється від Осиківського?

14. Які особливості бариту обумовлюють його використання в промисловості?

171

15. Назвіть основні генетичні типи родовищ бариту.

16. Де в Україні відомі прояви бариту?

17. Що таке мінеральні солі?

18. Де і в яких умовах утворюються мінеральні солі?

19. Надайте загальну характеристику кам’яній солі і галузям її використання.

20. Охарактеризуйте мінерально-сировину базу кам’яної солі України.

21. Наведіть порівняльну характеристику

Донецького і Закарпатського

соленосних басейнів.

22. Що ви знаєте про давсоніт?

23. Назвіть основні мінерали калійної солі.

24. Де використовується калійна сіль?

25. Чи є родовища калійної солі в Україні?

26. Наведіть порівняльну характеристику Стебницького і Калуш-

Голинського родовищ калійних солей.

27. Чим цікавий бішофіт?

28. Чи є в Україні прояви бішофіту?

29. На чому

засновано застосування бору в промисловості?

30. Які країни видобувають борну сировину?

31. Які типи родовищ бору ви знаєте?

32. Які типи родовищ бору є в Україні?

33. Наведіть загальну характеристику плавикового шпату.

34. Де і чому використовується плавиковий шпат?

35. Де видобувають флюорит?

36. Які типи родовищ флюориту ви знаєте?

37. Як забезпечена промисловість

України плавиковошпатовою сировиною?

38. Наведіть порівняльну характеристику Бахтинського і Покрово-

Кириївського родовищ флюориту.

39. Де використовується йодобромна сировина.

40. Чи є родовища йоду і брому в Україні?

41. Надайте характеристику карбонатної сировини для хімічної промис-

ловості.

42. Які родовища України слугують джерелом карбонатної сировини для

хімічної промисловості?

ЛІТЕРАТУРА

1. Антипов М.А., Бондаренко С.С., Стрепетов В.П., Каспаров С.М. Мине-

ральное сырье. Бром и йод: справочник. – М.: ЗАО „Геоинформмарк”,

1998. – 30 с.

2. Артеменко В.М., Артеменко О.В., Пономарьов В.С., Черніцина О.М.

Крандаліт – новий тип фосфатної мінеральної сировини в Україні //

Мін. ресурси України, 2000. – № 2. – С. 31–34.

3. Бартошинский В.З. Барит минеральных комплексов Украины // Ба-

рит. – М.: Наука, 1986. – С. 5–14.

4. Баталин Ю.В., Станкевич Е.Ф., Касимов В.С. Основы прогнозирова-

ния и поисков месторождений природной соды. – М.: Недра, 1977.

172

5. Бішофіт: Державний баланс запасів корисних копалин України. Вип.

109. – К.: Геоінформ, 2003.

6. Бобров В.П., Кореневский С.М., Хрущов Д.П. Донбасс. Галогенные фор-

мации нижней перми // Прогноз месторождений полезных ископаемых в

осадочных формациях Украины. – К.: Наук. думка, 1974. – С. 101–115.

7. Бор. Відомості про геологорозвідувальні роботи в Україні на 1.01.2003

р. Вип. 9. – К.: Геоінформ, 2003.

8. Бордюгов В.П. Калийные соли (геолого-экономическмий обзор). – К.:

Геоинформ, 2001.

9. Бордюгов В.П. Сера самородная (геолого-экономический обзор). – К.:

Геоинформ, 1998.

10. Борзунов В.М., Гроховский Л.М. Поиски и разведка месторождений

минерального сырья для химической промышленности. – М.: Недра,

1978.

11. Брагин Ю.Н., Блажук С.

В., Поддубная Т.Д. Открытие фосфоритов но-

вого геолого-генетического типа в нижнем карбоне Южного Донбасса //

Мін. ресурсі України, 2000. – № 1. – С. 40–41.

12. Габинет М.П., Лозыняк П.Ю. Давсонит в карпатском флише // Минер. сб.

Львов. ун-та., 1975. – 2. № 29. – С. 33–35.

13. Геология месторождений апатита, методика их прогнозирования и

поисков / Ред. А.С

.Зверев, Р.М.Файзуллин. – М.: Недра, 1980.

14. Геология месторождений фосфоритов, методика их прогнозирования

и поисков / Ред. А.С.Зверев, А.С.Михайлов. – М.: Недра, 1980.

15. Геолого-экономические карты УССР. IV. Горно-химическая промыш-

ленность / К.А.Суходольский, Э.С.Дехтулинский, С.А.Червинский и др. –

М.: ГУГК, 1982–1987.

16. Гурський Д.С.,

Новосельцев Ю.А., Білошанський М.В. Бахтинське ро-

довище – потенціальна база плавикошпатових руд // Мін. ресурси

України, 1995. – № 3–4. – С. 14–15.

17. Гурський Д.С., Шепель І.В., Металіді В.С. До перспективи створення

мінерально-сировинної бази плавикового шпату України // Мін. ресурси

України, 1999. – № 62. – С. 3–7.

18. Добровольский Е.В. К проблеме генезиса Бахтынского месторождения

// Флюорит Украины. – К.: Наук. думка, 1981.

19. Жарков М.А., Жаркова Т.М., Мерзляков Г.М. и др. Бишофитовые от-

ложения Приволжской моноклинали // Особенности строения залежей

бишофита и калийных солей. – Новосибирск: Наука, 1980. – С. 3–32.

20. Жовинский Э.Я. Геохимия фтора в осадочных формациях юго-запада

Восточно-Европейской платформы. – К.: Наук. думка, 1979.

21. Жовинский Э.Я. Геохимические-фторометрические методы поисков

плавикового шпата // Флюорит Украины (критерии поисков). – К.,

1981. – С. 55–65.

22. Зарицкий А.И., Гурова Е.П., Стремовский А.И. Флюоритовые место-

рождения Украины // Разведка и охрана недр, 1973. – № 9. – С. 5-10.

173

23. Зарицкий А.И., Соловьев А.Т. О структурных условиях формирования

Покрово-Киреевского флюоритового месторождения. – Л.: ВСЕГЕИ,

1973. – Т. 166. – С. 72–185.

24. Иванов А.А., Воронова М.Л. Галогенные формации (минеральный сос-

тав, типы и условия образования; методы поисков и разведки месторо-

ждений минеральных солей). – М.: Недра, 1972.

25. Кадастр мінеральних

ресурсів УРСР. Сировина для хімічної промисло-

вості. – К.: Наук. думка, 1973.

26. Калінін В.І., Хрущов Д.П., Чумак Д.М. Соляні ресурси України // Мін.

ресурси України, 2003. – № 3. – С. 11–15.

27. Китык В.И. Условия образования соляных структур. – К.: Наук. думка,

1969.

28. Комарова Г.Н. Основные эндогенные формации флюоритовых место-

рождений и

их промышленное значение // Тез. докл. I Всесоюз. совещ.

по флюориту. – М.: ОЭП ВИМС, 1974. – С. 9–12.

29. Кореневский С.М., Бобров В.П., Хрущов Д.П. и др. Галогенные фор-

мации Северо-Западного Донбасса и Днепровско-Донецкой впадины. –

М.: Недра, 1968.

30. Курило М.В., Курило М.М. Промислово-генетичні і мінеральні типи дав-

сонітової

мінералізації в Україні // Наук. праці Ін-ту фундамент. дослі-

джень. – К.: Знання України, 2001. – С. 90–95.

31. Лазаренко Е.К., Мельников В.С. О давсоните из Закарпатья // Минер.

сб. Львов. ун-та, 1969. – 3. № 23. – С. 337–340.

32. Ловінюков В.І., Пижук І.П., Чумак Д.М. Стебницьке родовище – голо-

вний об’єкт видобутку калійних

солей в Україні // Мін. ресурси України,

2003. – № 3. – С. 15–16.

33. Лукин А.Е., Гожик П.Ф., Загороднюк П.А. и др. Днепровско-Донецкий

бишофит: генезис, основные аспекты практического использования,

геоэкологическое значение // Геол. журн., 2000. – № 3. – С. 7–22.

34. Маслякевич Я.В., Левитский Б.П., Зайцева В.Н. Новые данные по дав-

сонитоносности Закарпатья //

Геол. журн., 1976. – 36. № 4. – С. 141–

144.

35. Металіді В.С., Шепель І.В. Сировинна база фосфатів України // Мін.

ресурси України, 1998. – № 4. – С. 14-19.

36. Металічні і неметалічні корисні копалини України. Том II. Неметалічні

корисні копалини // Гурський Д.С., Єсипчук К.Ю., Калінін В.І. та ін. –

Киев-Львов: „Центр Европы”, 2005.

37. Мышкин Л.П.

Йодо-бромные воды Предкарпатья. Автореф. канд.

дисс. – К.: ИГН, 1965.

38. Нечаев С.В. Флюорито-барито-сульфидная формация запада Русской

платформы. – К.: Препринт ИГФМ АН УССР, 1974.

39. Отрешко А.И., Андреев А.И., Клитченко М.А., Лейе Ю.А. Закономернос-

ти локализации и перспективы промышленного использования баритов

Украины // Барит. – М.: Наука, 1986. – С

. 74–80.

40. Прогнозирование и поиски месторождений горно-химического сырья.

– М.: Недра, 1990.

174

41. Проскурин В.П. Геологическая структура и вещественный состав руд

апатит-ильменитовых месторождений Чеповичского массива Коростен-

ского плутона. Автореф. канд. дис., 1984.

42. Проскурин Г.П. Объемная зональность апатит-ильменитового орудене-

ния в габброидах Коростенского плутона // Вертикальная зональность

магматогенных рудных месторождений. – М.: Наука, 1984. – С. 44–67.

43. Пузаков Л.С., Коплус А.В. Промышленно-генетические типы плавико-

вошпатовых руд, закономерности их размещения и использование в

промышленности // Новые виды неметаллических полезных

ископае-

мых. – М.: Наука, 1975. – С. 159-171.

44. Рязанцева М.Д., Шкурко Э.И. Флюорит Приморья. – М.: Недра, 1992.

45. Сальников В.Д., Бордюгов В.П. Фосфатное сырье (геолого-экономический

обзор). – К.: Геоинформ, 1999.

46. Самородная сера // Труды ГИГХСа. – М.: Изд-во литературы по гор-

ному делу, 1960.

47. Сасюк В.Т. Біганське алуніт-барит-

золотополіметалічне родовище //

Наук. праці Ін-ту фундаментальних досліджень. – К.: Знання України,

2001. – С. 136–140.

48. Соляные ресурсы СССР Ч. I. Соляные ресурсы УССР / Ред. А.Н.Дзенс-

Литовского. – М.: Госгортехиздат, 1962.

49. Сребродольский Б.И., Ветров Ю.И., Строев В.М. Проявления самород-

ной серы в Днепровско-Донецкой впадине // Разведка и охрана недр,

1971. – №

10. – С. 13–15.

50. Ткачук Л.Г., Алексеенко И.И., Золотухин В.В. Основные закономерности

размещения и образования промышленных месторождений самородной

серы в Предкарпатской провинции // Закономерности размещения мес-

торождений в платформенных чехлах. – К.: АН УССР, 1960. – С. 35–60.

51. Хмара О.Я., Сиденко О.Г., Матюшов О.М. Україна може мати свій йод

// Мін

. ресурси України, 1995. – № 3–4. – С. 18-19.

52. Хрущов Д.П., Вакарчук Г.І., Данишурка Н.А., Шехунова С.Б. Родови-

ща бішофіту в Україні і перспективи їх використання // Аспекти геоло-

гії металічних і неметалічних корисних копалин. Зб. наук. праць ІГН

НАН України. – К.: ІГН НАНУ, 2002. – Т. 52. 2. – С. 370–376.

53. Чухров Ф.В. К

минералогии и геохимии бария в осадочных породах в

связи с изучением Керченского полуострова // Изв. АН СССР. Сер. ге-

ол., 1937. – № 3. – С. 531–563.

54. Шумлянский В.А. Барит в рудных формациях Приднестровья // Барит. –

М.: Наука, 1986. – С. 93–98.

55. Юшкин Н.П. Минералогия и парагенезис самородной серы в экзоген-

ных месторождениях. – Л.: Наука, 1968.

56. Ясинская

А.А., Сеньковский Ю.М. Барит из верхнемеловых отложений

Среднего Приднестровья // Минерал. сб. Львов. геол. об-ва, 1961. – №

15. – С. 207–215.

57. Canadian Minerals Yearbook, 2005

58. USGS Mineral Yearbook, 2005

59. USGS Mineral Yearbook, 2007

175

РОЗДІЛ 3

ГІРНИЧОРУДНА СИРОВИНА

Існує значна термінологічна невизначеність як щодо меж нерудних

корисних копалин у цілому, так і щодо їх поділу на групи. Це пов'яза-

но з подвійним положенням нерудної сировини, яка є, з одного боку,

є геологічними тілами з їх певними особливостями, а з іншого – об'єк-

том промислової розробки та використання,

для якого найважливі-

шими є технологічні характеристики сировини та галузі її викорис-

тання. Вже відзначалося, що одна й та ж сировина може використо-

вуватися в різних галузях і, навпаки, для виробництва багатьох мате-

ріалів необхідно використання різноманітної сировини. Зважаючи на

це та враховуючи досвід української гірничорудної промисловості до

власне гірничорудної сировини

(гірничотехнічної) ми відносимо гра-

фіт, гранат, корунд, мусковіт, азбест, вермикуліт та пірофіліт, родо-

вища яких є в Україні (рис. 36). В інших регіонах світу чи в інших

класифікаціях до цього типу сировини часто відносять також каолін,

бентоніт, мінеральні фарби, цеоліт, флюорит, агат, гірський криш-

таль, кварцит тощо [1, 6].

Заваллівське

Андріївське

Жданівське

Троїцьке

Нагорянське

Городське

Кам’яно-

могильське

Слободівське

Кур’янівське

Несол онс ьке

Бельчаківське

Уст’івське

ХЕРСОН

ЧЕРКАСИ

ЧЕРНІГІВ

ЛЬВІВ

ПОЛТАВА

ХАРКІВ

СУМИ

ЛУЦЬК

РІВНЕ

СІМФЕРОПОЛЬ

Петрівське

Заваллівське

КІРОВОГРАД

ВІННИЦЯ

МИКОЛАЇВ

КИЇВ

ОДЕСА

ЧЕРНІВЦІ

УЖГОРОД

ЖИТОМИР

ЛУГАНСЬК

ДОНЕЦЬК

КІРОВОГРАД

ДНІПРОПЕТРОВСЬК

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ

ІВАНО-ФРАНКІВСЬК

ТЕРНОПІЛЬ

Рис. 36. Схема розміщення родовищ гірничорудної сировини в Україні

1 – графіт; 2 – гранат; 3 – мусковіт; 4 – вермикуліт; 5 – пірофіліт

176

ГРАФІТ

Загальні відомості

Графіт є одним з кристалічних різновидів вуглецю алотропної фор-

ми. Він кристалізується в гексагональній сингонії, зустрічається у фо-

рмі лускатих, листуватих, пластинчастих, волокнистих, зернистих та

щільних агрегатів. Кристалічна структура графіту є верствуватою, чим

він у першу чергу й відрізняється від другого різновиду вуглецю – ал-

мазу. Графіт має сріблясто-сірий, свинцевий

чи чорний колір, металіч-

ний чи металоподібний блиск, великі електро- та теплопровідність, во-

гне- та хімічну стійкість, плавиться при температурі 3850–4000°С, з

кислотами реагує лише в присутності окисників, має анізотропну тве-

рдість (уздовж спайності – 1–2, а вхрест – до 5,5). Для нього також є

характерними: низький модуль пружності, висока питома теплоєм-

ність, корозійна

стійкість, добра опірність термічному удару, здатність

захвату нейтронів. Ці особливості широко варіюють у різновидах гра-

фіту, серед котрих виділяються лускаті, щільно-кристалічні та прихо-

ванокристалічні.

Лускаті графіти складені агрегатом пластинчастих кристалів розмі-

ром від декількох сантиметрів до 0,01 см у крупнолускатих різновидах

і від 0,01 до 0,0001 см у дрібнолускатих. Верствувато-кристалічні гра-

фіти

мають щільну будову з паралельною орієнтацією пластинок, чим

відрізняються від щільно-кристалічних. Родовища лускатого графіту

приурочені до гнейсів, кварцитів, мармурів, що утворилися внаслідок

метаморфізму стародавніх осадових товщ. Вони складають пласто- й

лінзоподібні поклади з витриманими потужністю та простяганням.

Графітові луски тонко перешаровуються з лусками слюди й кальциту,

утворюють розсіяну вкрапленість

у породі. Вміст вуглецю в руді стано-

вить від 3 до 18 %. Прикладами родовищ цього типу можуть бути За-

валлівське в Україні, Тайгинське на Уралі, Факандрана на Мадагаскарі

та ін. Серед штучних графітів до цього різновиду належать доменний

та карбідний графіт.

Щільно-кристалічні графіти складені агрегатом кристалів графіту,

що щільно прилягають один до

одного, зрощені під різними кутами,

часто з променистою орієнтацією. Це заважає їх розщепленню та зсу-

ву при деформаціях, завдяки чому їхні порошки менш жирні й менш

пластичні, ніж порошки лускатого графіту. Відрізняються також кру-

пно- й дрібнокристалічні (менше 50 мкм) різновиди. Часто вони скла-

дають жили та лінзи в гідротермально-пневматолітових

родовищах;

177

гнізда, лінзи та вкрапленість – у контактово-реакційних. Родовища

першого типу зазвичай пов'язані з пегматитовими, кварцовими,

польовошпатовими та кальцитовими жилами, другого – з контакто-

вими зонами карбонатних порід і сланців (що збагачені вуглецем) з

інтрузіями лужного й основного, подекуди кислого складу. Графіт ро-

звинений у вигляді лускатих та волокнистих агрегатів у польовошпат

кварцовій масі зі слюдою та карбонатом, у скарнових покладах – з

гранатом, воластонітом, піроксеном та скаполітом, а поблизу інтрузи-

вних масивів – нефеліном, канкринітом, содалітом, сфеном, апати-

том. Вміст графіту в рудах сягає 15–40 %, інколи до 60–90 %. При-

клади родовищ: Ботогольське в Саянах, Богала на Шрі-Ланці та ін.

Прихованокристалічні графіти складені кристалами, меншими

ніж

1 мкм, які в щільній масі не розрізнюються навіть під мікроскопом.

Вони відрізняються недоскональною текстурою, часто мають домішок

вуглецевої речовини. Зустрічаються у вигляді потужних витриманих

покладів, що інколи переходять у вугілля (Тунгуський басейн). Відріз-

няються щільні та напівпухкі різновиди. Вміст вуглецю сягає 80–

90 %. Утворюються внаслідок метаморфізму вугілля, вуглистих і біту-

мінозних

сланців поблизу контактів інтрузій. Прикладами родовищ

можуть бути Ногинське в Росії, Кайзерсберг в Австрії.

Галузі використання і вимоги до сировини

Використання графіту в промисловості обумовлено його унікальни-

ми властивостями: через високу тугоплавкість він використовується в

металургії для виготовлення вогнетривких тиглів та фарб, ливарних

форм і присипок для них; через високу електропровідність і хімічну

стійкість – в електротехніці для виробництва гальванічних елементів,

лужних акумуляторів, електродів, ковзних контактів; унаслідок малого

коефіцієнта тертя – як

мастило, для виготовлення антифрикційних ви-

робів (втулок, вкладишів до підшипників, ущільнювачів, набивок і кі-

лець для поршнів); тонкорозмолоті жирні графіти застосовуються для

виготовлення стержнів олівців, фарб, копіювального паперу; широко

використовується в ядерній техніці як сповільнювач ядерних реакцій,

у реактивній техніці для покриття сопел ракетних двигунів, камер зго-

рання, носових конусів [27].

Затверджених вимог до графітових руд немає, зазвичай відкритим

способом розробляються руди з вмістом 2,3–2,4 % явнокристалічного

графіту, хоч збагачуватися можуть і більш пісні руди, що призводить

до збільшення собівартості продукції. У той же час щільнокристалічні

графіти, які використовуються в першу чергу в ливарному виробниц-

тві, погано збагачуються, тому їх вміст у рудах має

перевищувати 60–

178

70 %, рідко розроблюються менш багаті руди (Боєвське родовище на

Уралі – 25 % графіту).

Найефективнішим засобом збагачування є флотація, при цьому

шкідливими домішками вважаються гумусові речовини, глини та

окиси заліза. Щоб отримати високоякісний рафінований графіт, си-

ровина піддається термічному рафінуванню: випарюванню золоутво-

рюючих домішок в електричній печі Ачесона при температурі більше

2200°, а також

хімічній обробці кислотами. Для різних виробництв

треба мати різний гранулометричний склад графіту (від фракції біль-

ше 0,2 мм до фракції менше 0,06 мм). Це забезпечується просіюван-

ням матеріалу через сита та розмелюванням (для дрібних фракцій – з

повітряною сепарацією продукту). Розмелювання зазвичай прово-

диться на вібраційних млинах.

Споживчі вимоги до товарного графіту дуже

різноманітні й можуть

змінюватися як для різних видів сировини, так і для різних родовищ.

Для цілей ливарного виробництва (грубе лиття) вимоги до графітів

Заваллівського родовища регулюються ДСТ 5279-50 "Графіт криста-

лічний (сріблястий) для ливарних цілей". Вони враховують зольність,

яка для 1-го сорту не може бути більшою 18 %, а для 2-го – 25 %, во-

логість (1,5 %) та

міру фракціонування для сит з вічками 0,25; 0,15;

0,10 та 0,053 мм. Для спеціального сталевого лиття потрібна високо-

якісна графітова сировина із зольністю до 15 %, з тонкістю розмелю-

вання 0,15 мм. Для виробництва графіто-колоїдних фарб графіт тре-

ба розмолоти до часток 10–20 мкм, зольність не може перевищувати

8–10 %. Для литва рідкісних та благородних металів використовують

ізложниці

з монолітних блоків чистого штучного графіту.

Для виробництва графіто-керамічних плавильних тиглів потрібні

високоякісні явнокристалічні графіти, що утримують не менше 45 %

графіту без золи. Вимоги до сировини регулюються ДСТ 4596-49

"Графіт тигельний". Їм відповідає флотаційний концентрат лускатого

чи крупнокристалічного різновиду природного графіту Заваллівського

чи Тайгинського родовищ. Вміст золи допускається для 1-го сорту

не

більше 8,5 %, для 2-го – не більше 11 %; вміст летких при 300°

не мо-

же перевищувати 2 %, заліза – 1,7 %, вологість – 1 % за відповідним

ступенем фракціонування.

При виробництві гальванічних елементів і лужних акумуляторів

передбачаються такі допуски, залежно від марки (ДСТ 7478-57): зо-

льність 10–14 %; вологість до 1 %; вихід летких речовин до 1 %; вміст

міді до 0,05 %; домішок кобальту, нікелю, свинцю й мишяку – сліди.

Передбачається відповідний ступінь фракціонування, присутність за-

бруднюючих домішок неможлива

, у тому числі графітів інших родо-

вищ. Інколи є потреба в сировині із зольністю графіту не більше

179

0,3 %, що може бути досягнуто термічним рафінуванням природних

лускатих графітів. Кристалічний графіт Заваллівського родовища ві-

дповідає цим вимогам. Залежно від помелу він поділяється на дві ма-

рки: дрібний і великий. При виробництві активних мас лужних аку-

муляторів застосовується великолускатий графіт (сріблястий), який

отримують при флотації руд Заваллівського та Тайгинського родо-

вищ.

Вимоги до нього регламентуються ТУ 18-53: вміст золи не може

бути більше 2 %, вологість – 1 %, залишок на ситі 0,15 мм – не більше

15 %, на ситі менше 0,063 мм – 30–50 %, не допускаються забрудню-

ючі домішки.

Для виробництва електродів використовують розмелений явнокри-

сталічний графіт, зольність якого 6–10 % для електродів, що виготов-

ляють з нафтового чи пекового коксу, та до 20 % – з

антрациту, воло-

гість не більше 1 % та залишки на ситі 0,06 мм не більше 20 %; для

електровугільної промисловості – дрібно- й прихованокристалічний та

штучний графіт, що відповідає вимогам ТУ 38-54 на графітовий кон-

центрат Ботогольського родовища та ТУ 12-53 на флотаційний кон-

центрат Тайгинського й розмелений графіт Ногинського родовищ.

Для виробництва олівців використовують дрібнолускаті графіти За-

валлівського

та Тайгинського родовищ, що відповідають вимогам

ДСТ 4404-58 "Графіт для олівців". Передбачають дві марки графіту для

олівців: "А" із зольністю до 3 %, вологістю до 1 %, вмістом часток біль-

ше 0,063 мм до 0,5 % і "Б" із зольністю до 5 %, вологістю до 1 %, вміс-

том часток більше 0,063 мм до 1 %. Головною вимогою до графіту для

мастил є його висока

дисперсність. Розмір часток не може перевищу-

вати 2 мкм, зольність – 7–9 % (залежно від марки), вологість 1 %, вміст

летких компонентів 1 %, сірки – 0,2 %, залишок на ситі 0,16 мм –

1,5 %, вміст вуглецю не менше 90–92 %. Цим вимогам відповідають

збагачені графітові руди Заваллівського, Ботогольського та Тайгинсь-

кого родовищ.

Сьогодні зростає застосування штучного графіту й такого, що кри-

сталізується з чавуну після

його розливу чи його отримують при на-

гріванні вугілля до 2200–2500° способом Ачесова. Він використову-

ється для виготовлення електродів, вогнетривких виробів, зокрема в

ракетній техніці, для ядерних реакторів.

Економічні відомості

Найбільші запаси і ресурси графіту мають Китай, Мексика, Чехія,

Індія, Мадагаскар, Бразилія; найбільшими світовими виробниками є

Китай, Індія, Мексика, Бразилія; (табл. 42). Найбільші експортери

графіту (тис. т на рік): Китай (160–330), США (26–40), Канада (більше