Михайлов В.А., Виноградов Г.Ф та ін. Неметалічні корисні копалини України

Подождите немного. Документ загружается.

190

протерозойського віку, представлені Слобідським і Лозненським ро-

довищами, Жигалівським, Миколаївським, Гуліївським та іншими

проявами Волинської площі; другі локалізовані в сланцево-гнейсових

товщах докембрію Побузької (Заваллівське родовище, Шамраївське,

Богданівське, Лозоватське прояви тощо); Приазовської (Драгунське,

Білоцерківське, Верхньотокмацьке та інші прояви) та Криворізької

(Жовтянське та інші прояви) площ. Крім цього, відомі непромислові

прояви

гранатів магматичного походження в міоценових дацитах Ви-

горлат-Гутинської гряди Закарпаття (Новоселицьке, Ворочаївське, Кі-

олярське) та розсипні прояви в прибережній частині Азовського моря

(Білосарайське, Урзуфське, Осипенківське та Ногайське).

Слобідське родовище розташовано на правому березі

р. Південний Буг, у 1,5 км на південь від с. Слобідка Калинівського

району Вінницької області. Воно складене

біотит-гранатовими грані-

тами бердичівського комплексу, витягнутими у широтному напрямку

на 1 км завширшки 600–700 м, які оточені мігматитами. Це сірі та

світло-сірі середньозернисті породи, складені польовими шпатами

(45–55 %), кварцом (20–30) біотитом (5–10), гранатом (10–20) і кордіє-

ритом (7–10 %), присутні ільменіт, магнетит, пірит. Мігматизовані рі-

зновиди мають смугасту будову, де чергуються темні смуги (1–2 см),

збагачені біотитом

і гранатом, і світлі, де переважають кварц і польо-

ві шпати. Потужність кори вивітрювання кристалічних порід – каолі-

нізованої жорстви (0–2,7 м) і четвертинних суглинків (0–9,5 м) – скла-

дає в середньому 3,1 м. Руди представлені двома різновидами: щіль-

ними біотит-гранатовими гранітами та продуктами їх вивітрювання.

Родовище розвідано на глибину від 13,7 до 29,1 м, середня потуж

ність вивітрених руд 3,5 м, щільних – 18,2 м. Вміст гранату змінюєть-

ся від 14,5 до 16,0 %, в середньому 15,2 %. Його склад достатньо од-

норідний (%): альмандин (61), піроп(31), гросуляр (7), спесартин (1),

мікротвердість 1400–1560 кг/мм

. Повна абразивна здатність щодо

монокорунду складає 45–52 %, початкова 81–87 %. За мікротвердіс-

тю, абразивною здатністю, механічною міцністю, термостійкістю

гранати родовища можуть застосовуватися для шліфовки виробів з

дерева, шкіри, гуми, тонкої шліфовки скла і доведення деталей з м'я-

ких металів. Супутньою корисною копалиною є кварц-

польовошпатова сировина для скляної промисловості, придатна для

виготовлення

листового скла (1 і 2-й сорт). Запаси абразивного грана-

ту – 673 тис. т; кварц-польовошпатової сировини – 2053 тис. т.

Іванівське родовище складено аналогічними біотит-гранатовими

гранітами. Гірничотехнічні умови його експлуатації подібні Слобідсь-

191

кому родовищу – обидва вони знаходяться в межах одного і того ж

гранітного масиву. Гранат обох родовищ за фізико-механічними вла-

стивостями ідентичний. Іванівське родовище експлуатується ВАТ

„Іванівський сцецкар’єр”, яке випускає щебінь для дорожнього будів-

ництва. В процесі переробки гранітів на щебінь утворюється збагаче-

ний гранатом до 19–26 % (при вмісті його

в початковій руді 15–20 %)

кам'яний відсів фракції менше 5 мм. З кожних 100 тис. м

гірської

маси в процесі збагачення виходить 25–30 тис. м

відсіву, в якому

міститься 7–8 тис. т гранату. З цього відсіву можливе також отри-

мання кварцево-польовошпатових концентратів для скляної промис-

ловості в кількості не менше 16–18 тис. тонн. Гранат Іванівського ро-

довища може бути використаний для абразивної промисловості.

Завалівське родовище складено біотит-графітовими і біотит-

гранатовими гнейсами і кварцитами. Виділяють дві

рудні зони гра-

фіт- і гранатвміщуючих гнейсів (північну і південну) протяжністю до

3,7 км, потужністю 150–390 м. Вони складаються з ритмічно пере-

шарованих кварцитів, біотит-графітових і біотит-гранатових гнейсів,

гранат-кварцевих скарноїдів, силіманітових гнейсів і кальцифірів, які

залягають у вигляді пласто- або лінзоподібних тіл з роздувами, пере-

жимами і відгалуженнями. Загальне

простягання товщі 290–300

, па-

діння субвертикальне (80–90

). Гранат-біотитові гнейси розвинуті у

вигляді смуг, лінз, протяжністю до 1 км, потужністю від 1–2 до 100 м,

часто складної конфігурації. Вміст гранату в продуктивній товщі змі-

нюється від 6 до 31 %, в середньому – 15 %. В первинних каолінах

кори вивітрювання гранат повністю зруйнований і заміщений гідро-

окисами заліза. В зоні жорств'яно-глинистих порід гранат сильно

тріщинуватий, часто легко розтирається пальцями. В слабо вивітре-

них гранат-біотитових гнейсах гранат (альмандин) практично не змі-

нений, представлений зернами розміром 0,1–1,0 мм, нерідко їх скуп-

ченнями. Гранати за фізико-механічними властивостями не поступа-

ються гранатам Слобідського родовища, гранатовий концентрат за-

довольняє вимогам до концентратів для виробництва шліфувальної

шкіри і порошків для

шліфування скла. Запаси гранат-біотитових

гнейсів складають 20,3 млн т, гранату – 3,4 млн т. Родовище відпра-

цьовується ВАТ „Завалівський графітовий комбінат”. За станом на

початок 2003 р. в спецсховищі зберігалося 1,7 млн т гранатової руди,

в якій містилося біля 300 тис. т гранату.

Лозненське родовище розташовано поблизу с. Лозна Вінницької

області. У плані воно представлено

валоподібним тілом біотит-

гранатових гранітів, витягнутим у північно-східному напрямку на

700 м при ширині 550 м. Це сірі середньо-крупнозернисті щільні по-

роди з точковими та плямоподібними включеннями гранатів, розмір

192

яких не перевищує 5–7 мм, частіше 2–4 мм. Граніти складено квар-

цом (25–35 %), плагіоклазом (30–50), калішпатом (5–20), біотитом (5–

10) і гранатом (10–15), з акцесорних мінералів зустрічаються циркон,

сфен, монацит і рудні мінерали (піротин, магнетит, рідко ільменіт).

Гранат має рожевий колір, інколи з червоним забарвленням, скляний

блиск, нерівний злом, округлу форму зернин, інколи ромбододекаед-

ричну, тріщинувату шорстку поверхню.

Він складений сумішшю аль-

мандину (66–68 %), піропу (28–30), спесартину (1), андрадиту (2–3) і

гросуляру (до 1). Вміст гранату в породі коливається від 9,2 до 17,4 %,

у середньому – 12,1 %, ресурси сировини оцінюються в 7,6 млн т.

У Криворізькому районі гранат є породоутворюючим мінералом

сланців саксаганської світи, яка метаморфізована в умовах епідот-

амфіболітової фації [15]. Сланці, що вміщують гранат, є перспектив-

ною сировиною

для виробництва абразивного гранату. Так, на Аннів-

ському родовищі залізистих кварцитів гранатовими сланцями скла-

дені третій-п'ятий сланцеві горизонти саксаганської світи, що підсте-

ляють продуктивну товщу родовища. Головними мінеральними різно-

видами гранатових порід є сланці: біотит-магнетит-кумінгтонітові з

гранатом; гранат-кварц-біотит-кумінгтонітові; кумінгтоніт-гранат-

кварц-біотитові; гранат-

кварц-біотитові; гранат-мусковіт-кварц-

біотитові; ставроліт-біотит-кварц-мусковітові з гранатом. Вміст гра-

нату змінюється від 1–2 до 20–25 %, у середньому – 8 %. Його супут-

никами є біотит, кумінгтоніт, мусковіт, ставроліт, кіаніт, андалузит та

ін. Головним фактором, що контролює виникнення гранату, є хіміч-

ний склад вихідної породи, а саме, співвідношення Al

/Fe

від 1

до 2. Середній розмір кристалів у продуктивних горизонтах зміню-

ється від 0,87 до 3,82 мм, переважаючими формами є ромбододека-

едр і тетрагон-триоктаедр. Гранати представлені переважно альман-

динами з домішками піропової, андрадитової, спесартинової та гро-

сулярової складових частин. Твердість змінюється від 12 100 до 13

000 МПа. За своїми властивостями (хімічний склад, механічні власти-

вості, вміст

у породі, розмір кристалів, абразивна здатність порошку)

гранати відповідають вимогам до абразивних матеріалів цього типу.

КОРУНД

193

Загальні відомості

Корунд – оксид алюмінію Al

, що має найбільшу твердість після

алмазу (9 за шкалою Мооса). Крім того, він характеризується значною

хімічною стійкістю та температурою плавлення (2050°С). Колір зазви-

чай блакитно-сірий чи жовтий, зустрічаються червоні різновиди (ру-

бін) й сині (сапфір). Корунд кристалізується в тригональній сингонії у

вигляді бочкоподібних, стовпчастих, рідко діпірамідальних і таблит-

частих зерен

(залежно від генезису), а також складає щільні дрібнозе-

рнисті маси. Залежно від форми виділень та мінерального парагене-

зису виділяються корундові руди, де корунд асоціює зі світлозабарв-

леними мінералами (польовий шпат, кварц, мусковіт, андалузит, кіа-

ніт, силіманіт та ін.), з яких він відносно легко вилучається, та наж-

даки – темнозабарвлені дрібно-, тонкозернисті

породи, де корунд

знаходиться в тісному зрощуванні з магнетитом, сульфідами та слю-

дами, від яких він практично не відділяється. Часто корунд асоціює з

андалузитом, силіманітом, кіанітом і дюмортьєритом.

Галузі використання і вимоги до сировини

Корунд використовується в абразивній промисловості, інколи як во-

гнетривкий матеріал, а благородні корунди (рубін та сапфір) є дорого-

цінним камінням першого класу. Відрізняють абразивні матеріали –

роздроблені мінеральні речовини (зерна, порошки), що мають якість

різати, шліфувати, стирати, полірувати, та абразивні вироби – знаряд-

дя та інструменти (шліфувальне каміння, шліфувальні шкурки та ін.).

Абразивні матеріали підрозділяються на шліф-зерно (розмір зернин бі-

льше 149 мкм), шліф-порошки (149-28 мкм) і мікропорошки (28-

5 мкм). Використання корунду як сировини для виробництва абрази-

вів обумовлено його значною твердістю та механічною міцністю. Роз-

мір зерен змінюється від декількох міліметрів до мікрометрів. Домішок

гідроокисів заліза є шкідливим, його вміст не може

бути більше 5 %.

Мають значення також вміст корунду, змочуваність абразивних зерен

корунду, однорідність їх гранулометричного складу, вміст глинозему

(має бути більше 80–90 %), присутність домішку заліза не більше 2 %,

SiO

– не більше 3–4 %, TiO

– до 0,1 %. Небажаним є домішок польових

шпатів, ільменіту, рутилу [28].

Виділяють багаті та бідні корундові руди. До бідних руд технічних

вимог немає. Багаті розподіляються на три класи, які мають відповіда-

ти таким кондиціям: 1) за вмістом корунду: I клас – понад 75 %, II –

60–75 %, III – понад 55 %; 2) за вмістом Al

: I – понад 80 %, II – 65–

194

80 %, III – понад 55 %; 3) за вмістом Fe

: I – до 2 %, II – 2–3 %, III – до

15 %. Якість залежить також від гранулометричного складу продуктів

роздроблення, найкращими вважаються руди, що дають при подріб-

нюванні найбільшу кількість потрібних фракцій. Мають значення пи-

тома вага та розмір уламків корундової руди (не повинні перевищува-

ти 250 мм). Кондиційний концентрат отримують з крупносередньозер-

нистих корундових руд, а дрібнотонкозернисті та бідні вкраплені

руди

збагачуються погано. Основними методами збагачування є флотацій-

ний і гравітаційний. Замість корунду можуть використовуватися шту-

чні абразиви – алунід і карборунд.

Абразивні можливості наждаків залежать також від їх фізичних та

механічних властивостей. Основні вимоги до руд: вміст корунду не

менше 25–45 %, питома вага 3,3–3,65, вміст Al

більше 50–60 %,

– до 14 %. Технічні умови промисловості залежать не стільки від

вимог споживачів, скільки від складу та властивостей сировини ро-

довищ, що експлуатуються.

Економічні відомості

Провідні країни по видобутку природного концентрату корунду:

Туреччина, Греція, США, Індія, Зімбабве, ПАР, Уругвай та ін. Дорого-

цінний корунд видобувають в основному з розсипів, рідше з корінних

порід: рубін – в Бірмі, Таїланді, Танзанії, Шрі-Ланці; сапфір – в Авст-

ралії, Бірмі, Індії, Камбоджі, США, Таїланді, Шрі-Ланці. В Казахстані

розробляється андалузит-

корундове родовище Семиз-Бугу, в Узбекис-

тані – Актаське і Чераксайське. У 1976 р. в світі видобуто технічного

корунду 8551 т, у тому числі в Індії – 528 т, Уругваї – 381 т, ПАР – 252

т; його видобуток з року в рік зростає на 1–2 %.

Генетичні та геолого-промислові типи родовищ

Виділяють шість головних генетичних типів родовищ корунду:

- пегматитовий, пов'язаний з жилами і лінзами корундових сієніт-

пегматитів серед масивів лужних та нефелінових сієнітів (Ільменські го-

ри на Уралі, Хібіни, Бірма, Канада), корундових плагіоклазитів (киште-

мітів) і марундитів в масивах ультраосновних і основних порід (Борзов-

ське родовище на Уралі, Південна Африка);

- гідротермальний, представлений потужними корундовими, мусковіт-

корундовими

лінзами і гніздоподібними покладами серед вторинних

кварцитів (Семіз-Бугу в Казахстані, Акташське в Середній Азії);

- пневматоліто-гідротермальний, що пов'язаний зі скарнами по мар-

мурах, корундовими плагіоклазитами та слюдитами, які зустрічаються

195

в ультрабазитах і кальцифірах (Могоу в Бірмі, Рай-Із і Борзовське на

Уралі, Кашмірське в Індії та ін.);

- метаморфогенний, що приурочений до високоглиноземистих докем-

брійських сланців, гнейсів та амфіболітів, які представлені окремими

горизонтами сланців і гнейсів, що збагачені корундом, кіанітом чи си-

ліманітом; руди є вкрапленими, часом з пластоподібними

тілами та лі-

нзами суцільних руд (родовище Кейви на Кольському півострові, Дра-

гунське в Україні); під час метаморфізму бокситів може виникати на-

ждак (острова Самос і Наксос у Греції, Намакваленд у ПАР);

- контактово-метаморфічний, представлений неправильними лінзами

і гніздами наждаку в масивах габро, норитів, гранітів та на їх контак-

тах

з вміщуючими породами, а також у перекристалізованих ксенолі-

тах високо-глиноземистих порід (Синангойське родовище в Хакасії);

- екзогенний, представлений елювіальними, делювіальними та алювіа-

льними розсипами корунду (Семіз-Бугу в Казахстані); з розсипів видо-

бувають також ювелірне каміння.

Родовища України

Природний корунд в Україні поки не видобувається, хоча його

прояви відомі у високометаморфізованих глиноземистих породах

Приазовського і Кіровоградського мегаблоків УЩ [20, 22, 34]. Вони

пов'язані з гнейсами докембрію: Драгунське, Партизанське та Образ-

цівське в Приазовському районі, Південно-Хащуватське, Люшневате

та Капітанівське в Побузькому районі та ін.

В Приазовському мегаблоці корунд присутній в

корунд-

силіманітвміщуючих породах темрюцької і сачкінської світ централь-

ноприазовської серії і драгунської товщі. Прогнозні ресурси корунду

Приазов'я оцінюються в 2,4 млн т. В Східному Приазов'ї прояви ко-

рунду встановлені біля сіл Петрівка, Мангуш, Дем'янівка, вміст кору-

нду до 1–5 %. В Центральному Приазов'ї відомі Темрюцька (ресурси

при вмісті корунду 1–5 % – 1462 тис. т); Садово-Богданівська (ре-

сурси Р

при вмісті корунду 8 % – 213 тис. т), Бердянська ділянки. У

верхів'ях річок Токмак, Кайінкулак встановлена витримана за про-

стяганням (до 5 км) продуктивна на корунд товща гнейсів потужніс-

тю 150–200 м. Прогнозні ресурси (Р

) до глибини 150 м оцінюються:

силіманітових руд – 5–8 млн т, корундових руд – до 150 тис. т.

В Західному Приазов'ї відоме Драгунське силіманіт-корундове

родовищ, де продуктивна гнейсово-сланцева пачка потужністю 150–

200 м і протяжністю 15 км включає пласти силіманіт- і корундовмі-

щуючих (до 20 % корунду і до 45 % силіманіту) порід потужністю 0,5–

1,5 м. Запаси корунду до

глибини 100 м оцінюються за категоріями

А+В+С

в 10 тис. т, проте вони можуть

бути помітно збільшені при

196

додатковій розвідці родовища і його флангів. Ресурси корунду по Р

–

728 тис. т до глибини 200 м при середньому вмісті 1 %. В цілому ж

прогнозні ресурси оцінюються в 9,5 млн т. При розробці родовища

будуть вилучатися корундовий, силіманітовий, гранатовий, слюдяний

і кварц-польовошпатовий концентрати.

У Кіровоградському мегаблоці корундовміщуючі породи пов’язані з

товщами кошаро-олександрівської світи (Коколовський прояв, Капі-

танська, Соломіївська, Кошаро-Олександрівська ділянки

); відомі про-

яви в Чудново-Бердичівському районі (біля сіл Мусіївка і Плисне), по-

в'язані з бердичівськими гранітами і з кальцито-доломітовими мар-

мурами кочерівської світи, але вміст корунду в них дуже невеликий і

перспективи цих проявів неясні. Крім корунду в Кривбасі є прояви

маршаліту, пов’язані із зонами гіпергенезу

кременисто-залізистих і

сланцево-кременисто-залізистих порід (зокрема, з окисненими руда-

ми Саксаганського району). Є такі прояви також на південному захо-

ді від міста Києва (Гаврилівське родовище, де в горизонтах полтавсь-

ких пісків відомі шари, прошарки і лінзи маршаліту).

АЗБЕСТ

Загальні відомості

До азбесту відносять групу волокнистих мінералів, які мають здат-

ність розділятися на тонкі гнучкі волокна, від чого й залежить їх прак-

тичне використання. За хімічним складом вони належать до водневих

силікатів Mg і Fe, частково Ca і Na та розділяються на дві групи: хризо-

тил-азбесту та амфібол-азбесту [16–18].

Хризотил-азбест – це водневий силікат

магнію групи серпенти-

ніту, трубчастої будови, має золотисто-жовтий, зелений до чорного, у

розпушеному стані білий колір, твердість 2–2,5, густину 2500 кг/м

температуру плавлення близько 1500°, міцність недеформованих во-

локон 3–3,3 ГПа, їх довжину до 50 мм. Залежно від умов формування

зустрічаються агрегати поперечно- і косоволокнисті, повздовжньо- і

сплутановолокнисті. Він є міцним, гнучким, еластичним, вогнетрив-

ким, має низьку електропровідність, кислотостійкість, термостійкість

до 700°С, достатньо стійкій до лугів, здатний до набухання, адсорбції

водяної пари, вапна

, їдкого натру, гарний тепло-, звуко- й електроізо-

лятор. Зазвичай складає прожилки, що пронизують породу.

197

Амфібол-азбест об'єднує волокнисті мінерали групи амфіболів. На

відміну від хризотил-азбесту він є азбестом обертання й не має труб-

частої структури; він не розчинюється чи з трудом розчинюється в

кислотах. Найбільше значення мають такі мінерали:

- антофіліт – залізо-магнієвий силікат радіально-променистої будови,

жовто- чи коричнево-сірий, зелений чи сірий, нееластичний, ламкий,

слабкий до розриву, особливо при нагріванні; стійкий до кислот і луг

навіть при нагріванні до 900°;

- крокідоліт – водневий залізо-натровий силікат синього кольору з тем-

пературою плавлення 1150°, довжиною волокон 1,5–30 мм, рідко до

75 мм, гарною кислото- та луготривкістю; за тепло- та електроізоляцій-

ними властивостями і механічною міцністю не поступається хризотил-

азбесту, але при температурі 200–500°С у зв'язку із втратою конститу-

ційної води його міцність різко знижується;

- амозит – водневий залізомагнезіальний силікат сірувато-білого кольо-

ру, непостійного складу з великим вмістом глинозему,

температурою

плавлення 1100–1200°, міцність до розриву недеформованих волокон

дорівнює 3 ГПа, їх довжина – 100–175 мм;

- режикіт – магнезіоарфедсоніт блакитного кольору, довжина волокон

до 2–3 см, температура плавлення 1100°, питома вага 3,05, міцність до

розриву 3,5 ГПа, висока кислототривкість і значна сорбційна здатність;

- родусит – лужний амфібол-азбест блакитно-синього кольору у розпу-

шеному стані попелисто-сірого

), температура плавлення 1120°, питома

вага 3,02, міцність до розриву – 1,7 ГПа, довжина волокон – 2–7 мм,

високі кислототривкість і сорбційна здатність.

Галузі використання і вимоги до сировини

Використання хризотил-азбесту обумовлено його волокнистою

структурою (легко розпушується на волокна), теплостійкістю, значною

міцністю й еластичністю волокон, їх довжиною. Використовується

для виготовлення вогнетривких текстильних виробів, фільтрів, тепло-

ізоляції, вогнестійких фарб, заповнювачів для пластмас, азбестоцеме-

нту та ін. [24].

Високі кислото- та лугостійкість, здатність розщеплюватися на то-

нкі волокна й швидко набухати

у воді, низька електропровідність

обумовлюють використання амфібол-азбесту у виробництві електро-

технічного паперу, картону, фарб, мастил та інших виробів, що вико-

ристовуються в агресивних середовищах. Тремоліт і актиноліт мають

обмежене використання.

Технічні вимоги до азбестової руди індивідуальні для кожного родо-

вища. Якість руд оцінюється за вмістом азбесту, довжиною волокна та

його

складом, який визначається за допомогою механічного ситового

198

аналізу. Так, на Баженівському родовищі (Росія) виділяється руда ви-

сокого сорту та незбагачена руда. Перша поділяється на кускову (не

менше 75 % азбесту, довжина волокна не менша 18 мм, залишок воло-

кна на першому ситі контрольного апарату не менше 22 %) і добірну

(мінімальний вміст азбесту 18–20 %, мінімальний залишок на першому

ситі 0,2–3 %, а на другому – 20–25 %). Незбагачена

руда повинна мати

мінімальний вміст азбесту 1,5–2 %. Якість товарного азбесту забезпе-

чується обробкою азбестових руд на збагачувальній фабриці та регла-

ментується ДСТ 7-60, головним показником якості є ситовий склад.

Якість антофіліт-азбестових руд також обумовлена довжиною волокон

і ступенем очистки від породної фракції за методом розділення волокон

поступово на ситах 1,5–0,5–0,25 мм. Для I сорту

залишок на ситі 1,35 мм

повинен бути не менше 42 %, II – не менше 12 %, вміст пилу відповідно

не більше 10 і 20 %. Типи руд виділяються також за ступенем вивітрю-

вання: щільні невивітрені та пористі вивітрені; за мінеральним складом:

антофілітові, тальк-антофілітові, вермикуліт-тальк-антофілітові, карбо-

нат-тальк-антофілітові, вермикуліт-антофілітові; за структурою: пучкува-

ті, зірчасті, повздовжньо-,

поперечно- та косоволокнисті.

Економічні відомості

Загальні світові запаси і ресурси азбесту великі, провідними видо-

бувними країнами є Росія, Китай, Казахстан, Бразилія, Канада, Зім-

бабве (табл. 46). Середня світова ціна азбесту ($/т) складала: 2001 р. –

210; 2002 р. – 160; 2003 р. – 220; 2004 р. – 255; 2005 р. – 255 [35].

Таблиця 46

Видобуток, запаси, ресурси азбесту, тис. т [35, 36]

Видобуток

Країна

2004 2005 2006

Запаси Ресурси

Бразилія 195 195 236 Великі Великі

Зімбабве 150 122 110 Середні Середні

Казахстан 347 355 350 Великі Великі

Канада 200 200 240 Великі Великі

Китай 355 520 400 Великі Великі

Росія 875 925 925 Великі Великі

США - - - Середні Середні

Інші країни 110 84 80 Середні Великі

Всього 2230 2400 2300 Великі Великі

Генетичні та геолого-промислові типи родовищ

199

Серед родовищ хризотил-азбесту виділяються два основні геолого-

промислові типи: апоультрамафітовий (баженовський, лабинський,

брединський, карачаєвський підтипи), генетично пов'язаний з проце-

сами серпентинізації гіпербазитів, родовища Баженівське, Алапаївсь-

ке, Ржевське, Красноуральське (Урал), Актовракське, Ільчирське (Сая-

ни), Єшкеульмеське, Акжальське (Казахстан), Звишаване, Машава

(Зімбабве) та апокарбонатний (аспагаський і арізонський підтипи),

пов'язаний з

доломітизованими вапняками, родовища Аспагаське,

Бис-Таг (РФ), Укокське, Баркраксай, Бала-Чичкан (Узбекистан) та ін.

Серед родовищ антофіліт-азбесту також виділяються два типи:

апометаультрамафітовий (сисертсько-бугетисайський) антофіліт-

азбесту та апокарбонатно-теригенний з підтипами джезказганським

(болівійським) родусит-азбесту та південноафриканським крокідоліт-

азбесту. Приклади родовищ: Сисертське, Мочаловське, Каменушин-

ське та інші уральські родовища,

Бугетисайське в Казахстані та ін.

Родовища України

В Україні родовища азбесту поки невідомі, хоч є ціла низка проявів

антофіліт-азбесту у зв'язку з основними та ультраосновними компле-

ксами вивержених порід докембрію УЩ. Прояви приурочені до двох

районів: Приазовського (Куйбишевський, Осипенківський, Коларов-

ський, Вишняківський) та Придніпровського (Петровський, Запорізь-

кий та ін.). Мінералізація пов'язана з невеликими лінійними

тілами

гіпербазитів, що локалізовані в гнейсах та мігматитах архею.

Так, на Куйбишивському прояві в межах тектонічної зони тіла гі-

пербазитів (тремолітових порід, серпентинітів, горнблендитів, антофі-

літів) мають лінзоподібну форму, довжину 15–500 м, потужність 1–

150 м, субширотне та північно-західне простягання з крутим півден-

но-західним падінням. Мінералізація представлена масивними та жи-

льними

рудами. Масивний азбест розвивається по антофіліту. Нечис-

ленні жили мають сплутановолокнисту будову, потужність до 6 см,

характеризуються відсутністю чітких контактів з вміщуючими дуже

зміненими ультраосновними породами. Уздовж волокон азбесту про-

явлено окварцювання. Довжина волокон не перевищує 1,5 см, вміст

азбесту 10 %, кислотостійкість 94–96 %.

Інші прояви мають подібні склад і будову, і також невеликі розмі-

ри

. Сьогодні вони не мають практичного значення, однак можуть бу-

ти критерієм потенційної азбестоносності УЩ.

МУСКОВІТ