Михайлов В.А., Виноградов Г.Ф та ін. Неметалічні корисні копалини України

Подождите немного. Документ загружается.

200

Загальні відомості

Мусковіт – це верствуватий силікат, мінерал групи слюди з форму-

лою KAl

[AlSi

](OH,F)

. Для нього характерні короткостовпчасті та

пластинчасті кристали, їх листуваті та лускаті агрегати, іноді зустрі-

чаються голкоподібні кристали, щільні прихованокристалічні та ко-

ломорфні агрегати. Він має досконалу спайність по одній з площин,

тонкі пластинки є безбарвними, колір зазвичай пов'язаний з доміш-

кою літію та інших елементів. Мусковіт є чудовим діелектриком,

чим

у першу чергу й обумовлюється його практична цінність. Він харак-

теризується значною електричною міцністю (за товщини пластинки

0,025 мм пробій діелектрика відбувається при 109–132 кВ/мм), не-

значними діелектричними втратами (за напруги 2000 В і частоти

50 Гц – 0,002–0,003), термічною стійкістю (жаротривкість 500–600°),

хімічною стійкістю, значною міцністю (міцність до стискання – 4200–

5300 кг/см

, а до розриву – 3340–4840 кг/см

). Мусковіт добре роз-

щеплюється на рівні й тонкі гнучкі пластинки, які можуть згинатися

в трубки [12].

Галузі використання та вимоги до сировини

Мусковіт використовується як сировина для електро- та радіопро-

мисловості, як електроізоляційний матеріал, у розмеленому вигляді – у

будівельній, хімічній, гумовій і фарфоровій промисловості.

Технологічні властивості слюди та її сортність залежать від присут-

ності таких дефектів: тріщинуватість, хвилястість і зморшкуватість

поверхні пластинок; "затиснутість" чи сплетіння верств, яке стає на

перешкоді їх розщеплюванню;

присутність променястої тріщинувато-

сті кристалів, плям, які обумовлені мінеральними й газовими вклю-

ченнями та ін. Гірничодобувними підприємствами видобувається

слюда з розміром пластин не менш 4 см. Основні методи збагачення:

сортування руди та флотація. Промисловим сирцем вважають крис-

тали слюди будь-якого обрису завтовшки 0,1 мм, корисною площею

не менше 3 см

, які не мають поверхневих забруднень. За розміром

вони поділяються на (см

, не менше): 100, 50, 25, 4. Продукцією слю-

дяної промисловості є слюди: щипана (якість регламентується

ДСТ 3028-68), конденсаторна (ДСТ 7134-64), прокладочна гільйотин-

на, телевізійна (ДСТ 13750-68) та ін. Високоякісний мусковіт, який не

має жодної плями, з рівною поверхнею, використовується для виго-

товлення телевізійної слюди. З відходів листової слюди виготовляють

скрап, молоту та подрібнену слюду, луски, що використовують

для

201

виготовлення слюдиніту та слюдопласту, підсипки та мастил, рубе-

ройду та теплової ізоляції, як наповнювач до пластмас, лаків, фарб.

Економічні відомості

Найбільшими виробниками слюд є Росія, США, Канада та ін. (табл.

47). Виділяють два головних товарних різновида слюд: велику (листо-

ву) і дрібну (скарп). Ціна листової слюди складала у США ($/кг), в бло-

ках: 2002 – 67, 2003 – 67, 2004 – 67, 2005 – 72, 2006 – 70; в уламках:

2002 – 1,82, 2003 – 1,74, 2004 – 1,80, 2005 – 1,73, 2006 – 1,7 [36].

Всього у світі у 2006 р.було видобуто 5200 т такої слюди, найбільші

виробники: Індія (3500 т) і

Росія (1500 т), які також мають і найбільші

запаси і ресурси.

Ціна дрібної слюди (скарп): коливається від 200 до 250 $/т. У

2006 р. всього у світі було видобуто 280 тис. т такої слюди, у тому чи-

слі: Росія – 100, США – 93, Південна Корея – 40, Канада – 18, Франція

– 10, Бразилія – 4, Індія – 3. ЦІ ж країни мають найбільші запаси і ре-

сурси

Таблиця 47

Видобуток слюди, тис. т [35]

Країна 2001 2002 2003 2004 2005

Аргентина 2,1 1,8 1,9 2,2 2,2

Бразилія 4 4 5 5 5

Індія 2,4 3,5 2,6 3,7 3,7

Іран 3,3 2,8 5,5 7,0 7,0

Іспанія 2,5 2,5 2,5 2,5 2,5

Канада 17,5 17,5 17,5 17,5 17,5

Малайзія 4,1 3,7 3,6 3,5 3,6

Мексика 0,6 0,5 0,5 0,4 0,3

Норвегія 2,5 2,6 2,6 2,6 2,7

ПАР 0,9 0,8 1,0 0,9 0,9

Південна Корея 109 30 34 59 50

Росія 100 100 100 100 100

Сербія і Чорногорія 0,1 0,1 0,1 0,1 0,1

США 97,8 81,1 78,6 99,2 78,1

Тайвань 9,7 6,6 3,2 3,0 8,6

Франція 10 10 10 10 10

Шрі-Ланка 1,1 1,1 1,7 1,7 1,7

Всього 368 269 271 319 294

Генетичні типи родовищ

202

У промисловості використовується листовий мусковіт, пов'язаний з

формацією гранітних пегматитів і дрібний, пов'язаний з формацією

грейзенів і слюдяних сланців.

Найбільше промислове значення мають родовища мусковіту, пов'я-

зані з пегматитами. Існує багато систематик і класифікацій мускові-

тоносних пегматитів, зокрема, за геолого-промисловою їх поділяють

на родовища плагіоклазових, мікроклін-плагіоклазових

і плагіоклаз-

мікроклінових альбітизованих пегматитів. Родовища зазвичай при-

урочені до пачок дистен-двослюдяних і біотитових гнейсів і діафтори-

тів, інколи в переверствуванні з пачками вапняково-силікатних по-

рід; характерними є смуго- та лінзоподібні жильні тіла, які часто ло-

калізуються в замках накладених складчастих структур та в одночас-

них з ними

тріщинах відриву та відколу. За формаційним типом мус-

ковітові пегматити підрозділяються на власне мусковітові, керамічно-

мусковітові, рідкіснометально-мусковітові та поліциклічні.

Родовища мусковітових пегматитів приурочені до порід докембрій-

ських метаморфічних комплексів на щитах (Карело-Кольська, Біхар-

ська, Раджастанська, Нелурська, Мінас-Жерайська мусковітові про-

вінції), рідше до складчастого обрамлення древніх платформ (Мамсь-

ко

-Чуйська провінція). Найбільші родовища мусковітоносних пегма-

титів відомі в Індії, США, РФ, Бразилії та інших країнах.

Родовища України

В Україні перспективні прояви мусковіту відомі в грейзенізованих

пегматоїдних гранітах Волині: Бельчаківський (ресурси 1,4 млн т ру-

ди, вміст мусковіту 10–12 %), Устьївський (2,5 млн т, мусковіту 8,3–

14 %), Несолонський (1,5 млн т, мусковіту 10 %), Городський, Ястру-

бецький в грейзенах Овруцького району (ресурси 1 млн т, мусковіту

13,6 %), Жаберницький, Горний, Понинський в пегматитах Волині

(ресурси 0,5 млн т, мусковіту 10 %); Єлісеївський

, Балка Великого Та-

бору, Зелена Могила, Кам'яна Скала в пегматитах Приазов'я (1 млн т);

Веселовський в пегматитах Павлоград-Запорізької площі (1,6 млн т,

мусковіту 10–15 %); Бредицелівський, Лещинка, Камінь Клевка, Діло-

вий у сланцях і гнейсах Рахівського масиву (1,5 млн т, мусковіту 7,6–

17,7 %). Однак нині жодне з них не розробляється.

Прояв Зелена Могила представлений

пегматитовими жилами се-

ред мігматитів і плагіогранітів Приазов’я. Виділяється 4 кварц-

мікроклін-плагіоклазових пегматитових жили потужністю 8–20 м.

Внутрішня структура жил дуже мінлива з переходами від зернистої і

графічної до письмової, порфіроподібної і блокової структур. Муско-

віт зустрічається як у вигляді дрібних (2–3 мм) лусок спільно з біоти-

203

том, який він заміщує, так і у вигляді більш крупних лусок і дрібних

пачок (до 4 см

) в різновидах з чіткою пегматоїдною структурою, де

мусковіт заміщує плагіоклаз. Іноді спостерігаються крупні виділення

мусковіту (до 20 × 30 см). Середній вміст мусковіту складає 3,9 кг/м

іноді перевищує 100 кг/м

. Якість слюди родовища низька завдяки

підвищеній залізистості та деформації окремих пачок. Попередньо

оцінені запаси становлять близько 250 т мусковіту.

ВЕРМИКУЛІТ

Загальні відомості

Вермикуліт (від лат. Vermiculus – червоподібний) – мінерал, що

утворюється в процесі вивітрювання магнезіально-залізистої слюди,

яка при гідратації, вилуговуванні, окисненні втрачає гнучкість, пру-

жність, здатність розщеплюватися на тонкі листочки. Це знижує її

твердість, густину, показники заломлення. Вермикуліт має бронзово-

жовтий, золотисто-коричневий і буро-зелений колір, твердість 1–1,5,

густину 2400–2700 кг/м

, він представлений таблитчастими криста-

лами чи їх дрібно- та крупнолускатими агрегатами. Він має здатність

спучуватися під час нагрівання до 800–1100°,

збільшуючись в об'ємі

до 20–30 разів. При цьому його густина не перевищує 100–150 кг/м

Спучений вермикуліт є одним з найлегших матеріалів мінерального

походження, але він має чудові тепло- та звукоізоляційні якості, зна-

чну вогнетривкість (температура плавлення за 1 300°), гарні адсорб-

ційні, каталітичні, декоративні властивості, довговічність, пружність,

хімічну інертність.

Галузі використання і вимоги до сировини

Вищенаведені властивості обумовлюють широкі можливості для

використання вермикуліту в різних галузях народного господарства:

легкий наповнювач бетону, сировина для виробництва вогнетривких

тепло- та звукоізоляційних матеріалів, вогнезахисних штукатурок, те-

плоізоляції металургійних печей, у виробництві антифрикційних ма-

теріалів, пластмас, отрутохімікатів, гуми, фарб, у сільському госпо-

дарстві для поліпшення структури ґрунту, при захороненні радіоак-

тивних відходів, очищенні стічних вод та ін. Він використовується

також у космічній техніці, аеропромисловості, транспортному будів-

204

ництві. Сьогодні відомо до 160 різних видів виробів, що виготовля-

ються з використанням вермикуліту.

Цікаво відмітити, що якщо в країнах СНД вермикуліт використо-

вують у першу чергу в будівництві, то в США – у сільському господар-

стві (табл. 48). Гарні сорбційні, каталітичні та фільтраційні якості ве-

рмикуліту постійно розширюють галузі його використання.

Найважливішими критеріями

якості вермикуліту є його об'ємна

насипна маса після випалу (залежно від марки змінюється від 100 до

200 кг/м

), коефіцієнт теплопровідності (при температурі 25±5° змі-

нюється від 0,055 до 0,065 ккал/м-г град, а при температурі 325±5° –

від 0,013 до 0,14) і вологість (не більше 3) [2, 5, 8–10, 23, 25]. Важли-

вими є також гранулометричний склад, чистота продукту, відсутність

пустої породи й сторонніх мінеральних домішок, світлий окрас, мас-

тиломісткість чи властивість поглинати мінеральні мастила (60 %), ро-

змір часток (не більше 8 мм), форма гранул (ціниться кубічна).

Таблиця 48

Структура використання вермикуліту в США, тис. т

Галузі використання 1990 1991 1993 1994 1997

Будівництво 49,4 32 28,2 21,4 21

Промисловість 36,6 35,9 32,8 30,5 28,8

Сільське господарство 63,3 68,3 70,3 72 72,8

Охорона навколишнього середо-

вища

7,4 14,1 6,4 5,4 7,4

Всього 156,7 150,3 137,7 129,3 130

Економічні відомості

Провідними країнами за запасами вермикуліту є ПАР, США, Росія,

Іспанія, Індія, Китай, Казахстан, Зімбабве, Кенія, Єгипет, Аргентина,

Бразилія, Мексика, Австралія. Точні дані про світові запаси вермику-

літу відсутні і за експертною оцінкою сягають 200 млн т.

Економічно рентабельні запаси вермикуліту ідентифіковані тільки

для ПАР (14 млн т) і США (25 млн т); ресурси

цих країн оцінюються в

80 і 100 млн т (табл. 49). Запаси Росії складають 47 млн т (Ковдорське і

Потанінське родовища). Світове виробництво вермикуліту складає біля

500–600 тис. т. Крупними світовими виробниками вермикуліту є ПАР

(200 тис. т), США (100), Китай (100), Росія (25), Бразилія (30), Зімбабве

(22), Японія (15), Австралія (6,7), Індія (5), Кенія (перші сотні тонн). До

числа крупних постачальників вермикуліту

на світовий ринок входять

Бразилія, ПАР, Австралія; головними імпортерами є США (60–70 тис. в

205

рік), Японія, країни ЄС. Середня світова ціна на вермикуліт на протязі

2002–2006 залишається стабільною і дорівнює 143 $/т [36].

Таблиця 49

Видобуток, запаси, ресурси вермикуліту, тис. т [36]

Видобуток

Країна

2005 2006

Запаси Ресурси

Бразилія 30 30 н/зв н/зв

Зімбабве 23 22 н/зв н/зв

Китай 100 100 н/зв н/зв

ПАР 210 200 14000 80000

Росія 25 25 н/зв н/зв

США 100 100 25000 100000

Інші країни 39 39 н/зв н/зв

Всього 530 520 н/зв н/зв

Генетичні та геолого-промислові типи родовищ

Вермикуліт утворюється в корах вивітрювання по біотит- і флого-

пітвмісних породах, що обумовлює приуроченість родовищ цього типу

до глибокометаморфізованих комплексів ультрабазитів, слюдистих

сланців і гнейсів. Виділяють також інші формаційні типи родовищ:

- вермикуліт-гідрофлогопітовий в комплексах лужно-ультраосновних

порід і карбонатитів: Ковдорське (Кольський п-ів), Інаглі (Алдан), Кокша-

рівське (Примор'я), Барчинське (Казахстан), Ліббі (США), Лулекоп (ПАР);

- вермикуліт-гідрофлогопітовий в дуніт-гарцбургітових комплексах: Бу-

лдимське (Урал), Каратаське (Мугоджари), Андріївське (Приазов'я), Кара-

ганське (Саяни), Дей-Бук (США), Чатра (Індія), Юнг-Рівер

(Австралія); і в

магнезіальних скарнах: Разманівське (Саяни);

- гідрофлогопітовий в комплексах магнезіальних карбонатних і алюмо-

силікатних порід: Слюдянка (Прибайкалля), Стенливіль (Канада), Сіта-

рампур (Індія), Пхосу та ін. (КНДР);

- гідробіотитовий в дуніт-піроксеніт-габрових комплексах: Субутакське

(Урал), Кам'яні Могили (Приазов'я); і в комплексах лужних габроїдів, лу-

жних і

нефелінових сієнітів: Кулантау та ін. (Казахстан);

- гідробіотитовий в гранітизованих гнейс-амфіболітових комплексах:

Алтинтаське, Шолак-Кайрактинське (Мугоджари), Лісозаводське (Примо-

р'я), Маанікка (Фінляндія), Кінайки (Східна Африка), Кванчхон (КНДР);

- гідробіотитовий в сієнітизованих гнейс-амфіболітових комплексах:

Потанінське (Урал);

- гідробіотитовий в меланократових біотитових гнейсах і сланцях: Роді-

онівське (Приазов'я), Тетянівське (

Примор'я), Прохатіце (Чехія).

206

Родовища України

Родовища вермикуліту в Україні приурочені головним чином до

Приазовського блока, де пов'язані з корами вивітрювання габроїдів і

гнейсів (Кам'яномогильське, Андріївське, Родіонівське), прояви вер-

микуліту відомі у зв’язку з корами вивітрювання докембрійських ме-

таморфічних порід і ультрабазитів в Оріхово-Павлоградській тектоні-

чній зоні та в Подільському блоці (Славгородський,

Липовенківський,

Коларівський). Промислової цінності вони не мають [19].

Кам'яномогильське родовище складене гнейсами, мігматитами з

тілами амфіболітів, кристалічних сланців, метагаброїдів, мармурів,

кальцифірів центральноприазовської серії і метабазитами мангусько-

го комплексу. Вермикулітоносною рудою є кора вивітрювання по ос-

люденілих метабазитах і збагачених біотитом гнейсах. Середня поту-

жність продуктивного горизонту – 10,3 м, вміст гідробіотиту і верми

куліту – 16,01%, середня потужність покрівлі 10,3 м. Коефіцієнт спу-

чування вермикуліту-гідробіотиту – 6,0–5,8, водопоглинання – 107–

415%. Термічно оброблена гідрослюда має насипну об'ємну вагу 420

кг/м

. Запаси вермикуліту за категорією С

– 1090 тис. т, С

– 770

тис. т.

Андріївське родовище представлене корою вивітрювання по уль-

траосновних породах новосільської асоціації, біотитових і амфібол-

біотитових гнейсах західноприазовської серії. Потужність рудного го-

ризонту 14,1 м, покрівлі – 3,1 м. Вермикуліт розвивається переважно

по біотиту в ультрабазитах; вміст його в руді 25 %, гідробіотит замі-

щує біотит в гнейсах, його середній вміст 31,8 %. Переважний розмір

лусок 0,1–0,5

мм; щільність 2,7–3,1 г/см

. Запаси гідрослюд за кате-

горіями C

+С

складають 848 тис. т.

Родіонівське родовище представлене корою вивітрювання біоти-

тових, гранат-біотитових, силіманіт-біотитових і мусковіт-біотитових

сланців з лінзами амфіболітів, амфіболових і хлорит-актинолітових

сланців осипенківської серії. Потужність рудної товщі 12 м, покрівля

– 10,1 м, вміст гідробіотиту в руді 22,4 %, вермикуліту – до 1 %. Інші

мінерали в руді: кварц і плагіоклаз (60 %), мусковіт і хлорит

(11,5 %),

гранат (4,3 %), рогова обманка (2 %).

Славгородський прояв складено вивітреною товщею архейських

гнейсів і амфіболітів аульської серії з серією зближених кулісоподібно

розташованих будинованих, серпентинізованих, біотитизованих тіл

дунітів і перидотитів девладівського комплексу. Максимальне ослю-

деніння гіпербазитів спостерігається на контакті з гнейсами. Ця зона

простежена в субширотному напрямку на 1 км при ширині до 200 м.

Потужність

вермикулітвміщуючих прошарків до 10–30 м; на глибину

207

вони простежуються до 50–70 м. Вміст вермикуліту і гідробіотиту в

рудних тілах до 25 %, фіксується домішок серпентину, тремоліту, та-

льку. Поблизу калішпатових прожилків вермикуліт частково заміщу-

ється монтморилонітом. Насипна об'ємна вага спученої маси збагаче-

ного концентрату гідрослюд 200–340 кг/м

, ступінь гідратації і окис-

лення: FeO – 0,83–2,11 %; Fe

– 2,67–4,24; Н

– 1–2 %; в.п.п. –

11,12–12,07 %, коефіцієнт теплопровідності 0,15–0,17

ккал/м·год·град. Прогнозні запаси родовища оцінюються в 700 тис. т.

Липовеньківський прояв приурочений до однойменного гіперба-

зитового масиву, в північній частині якого розташована зона ослюде-

ніння лінійної форми довжиною 250 м, шириною 50 м. В її межах ви-

діляються 5 вермикулітвмісних жилоподібних тіл, вкрапленість гідро-

слюд на

ділянках дрібної тріщинуватості. Довжина тіл 70–160 м, по-

тужність 3–8,5 м, за падінням вони простежуються до 50 м. Вміст гі-

дрослюд 40–80%. Насипна об'ємна вага спученого гідрослюдистого

концентрату 250–500 кг/м

. Прогнозні запаси вермикуліту – 190 тис.

т, гідробіотиту – 97 тис. т.

Коларівський прояв представлений вермикулітвмісною корою

вивітрювання по флогопітових лампроїтах коларівського комплексу

потужністю 4–24 м (середня 19,3 м), площею розповсюдження 150

тис. м

, потужністю покрівлі 4–11 м, середнім вмістом вермикуліту

22,5%, прогнозними запасами вермикуліту 700 тис. т.

ПІРОФІЛІТ

Загальні відомості

Пірофіліт – це верствуватий силікат Al

[Si

](OH)

; Al може част-

ково заміщуватися Mg і Fe, звичайні домішки – Ca, Na, K, Ti. Зустрі-

чається у вигляді листуватих, тонкопластинчастих, радіально-

променистих і зернистих агрегатів; прихованолускуваті різновиди

мають назву агальматоліту, фігурного каменя чи пагодиту. Колір бі-

лий, зеленуватий, жовтуватий, буруватий, блиск скляний з перламут-

ровим вилиском на площинах спайності. Твердість 1–2, густина 2650–

2900 кг/м

, температура плавлення 1 700°. Він утворюється внаслі-

док гідролізу силікатів у процесі навколожильних перетворень, фор-

мування вторинних кварцитів і за рахунок дегідратації глинистих мі-

нералів у процесі низькотемпературного метаморфізму (у цьому ви-

падку він асоціює з каолінітом, смектитом, хлоритом). Пірофіліт має

208

здатність добре оброблятися, подрібнюється до білого порошку, є хі-

мічно інертним, може утримувати на своїй поверхні деякі активні хі-

мічні речовини, має такі властивості, як слизькість, м'якість, жир-

ність і липкість; після термічної обробки дає щільний міцний черепок,

якій має білий колір, невелику вологоємність, незначну усадку, хіміч-

ну стійкість, хороший

опір тепловим ударам, низькі термічне розши-

рення, тепло- та електропровідність, гарні діелектричні властивості.

Руди поділяють на особливо чисті (вміст пірофіліту не менше 90 %,

мінеральних домішок не більше 10 %), середньої чистоти (10–25 % мі-

неральних домішок) і пірофілітові камені (> 25 %). Серед останніх за-

лежно від переважаючих супутників розрізняють кварц-, діаспор-,

серицит- і каолін-пірофілітові камені.

Галузі використання і вимоги до сировини

Пірофіліт використовується у виробництві високовогнетривких ке-

рамічних виробів, як наповнювач у паперовій та гумовій промисло-

вості, у виробництві мастил, грифелів до олівців, як виробний камінь

(агальматоліт), прокладка до нагрівальних елементів електричних пе-

чей та ін. [29, 30]

Пірофіліт широко використовують у США для виготовлення спеціа-

льних масляних фарб для камуфляжу військової техніки

та корабле-

будування; у парфумерній і фармацевтичній промисловості для виго-

товлення пудри і зубної пасти; у виробництві олівців; у кондитерській

промисловості як матеріал для обсипання та поліровки цукерок; у гу-

мовій – як наповнювач кабельної гуми й присипка, що не дає злипа-

тися гумовим виробам; у виготовленні батарейних ящиків, покрівель-

ного

покриття, різних керамічних виробів (плиток для підлог і стін,

радіодеталей, посуду, санітарної кераміки, електрофарфору, емалевої

фрити, лампових патронів, наконечників для газових пальників і ав-

тогенного зварювання, керамічних деталей апаратів для наварюван-

ня); алмазних коронок; вогнетривкої пірофілітової цегли, вогнетрив-

кого цементу та бетону; для виробництва футерувального матеріалу.

Особливих технічних вимог до пірофілітової

сировини немає, за-

звичай вони відповідають тим вимогам, що регламентуються

ДСТ 879-41 для молотого тальку. Згідно з ними перемелені пірофілі-

тові породи повинні мати білість не менше 70–80 %, вологість не бі-

льше 0,5 %; ступінь розмелювання: залишок на ситі № 75 не більше

5 % і на ситі № 90 не більше 2 %. Шкідливими домішками є миш'як

(

допускається до 0,0014 %), залізо (1–1,5 %), титан, небажаною є при-

сутність значної кількості кварцу. Вміст чистого пірофіліту має бути

не менше 80–85 %.

209

Економічні відомості

Видобуток пірофіліту в 2002 р. склав 2617 тис. т: Південна Корея

(890 тис. т), Японія (400), Індія (153), Таїланд (60), а також Туреччина,

Марокко, ПАР, Аргентина, Перу, Австралія. До країн-експортерів пі-

рофіліту належать Франція, США, Нідерланди, Італія, Фінляндія, Авс-

трія, Австралія, Бельгія і Люксембург, Канада, Іспанія; імпортерів:

Японія, Німеччина, США, Італія, Бельгія і Люксембург, Тайвань

, Мек-

сика, Нідерланди, Канада, Іспанія, Великобританія, Індонезія.

Генетичні та геолого-промислові типи родовищ

Провідними геолого-промисловими типами родовищ пірофіліту є:

1) пірофілітовий і кварц-пірофілітовий в осадових (кварцитових) і

осадово-вулканогенних формаціях (Бамбула в Австралії, Нагорянське

в Україні); 2) пірофіліт-кварцовий в гідротермальних метасоматитах

по кислих і середніх вулканітах (Японія, Південна Корея); 3) каолініт-

пірофілітовий в теригенних товщах з вугіллям (Лас-Агілас в Аргентині,

Камбевара в

Австралії); 4) мусковіт-діаспор-пірофілітовий в кварцо-

вих жилах (Клінтон в Індії); відомі прояви пірофіліту у вторинних

кварцитах, в породах колчеданних, поліметалічних і алунітових родо-

вищ, деяких родовищ золота. Великі родовища пірофіліту відомі в

США (Діп-Рівер), Канаді (Ванкувер), ПАР (Трансвааль), Китаї (Тзин-

Тіу), Бразилії (Мінас-Жерайс), Японії, РФ (Чистогорське), Казахстані

(Акташське, Суранське), Україні (Кур'янівське, Нагорянське).

Родовища Україні

В Україні родовища пірофілітових сланців відомі на північному за-

ході УЩ, де пов'язані з відкладами овруцької серії (Нагорянське, Збра-

ньківське, Кур'янівське). Тут також відома Шишалівська прогнозна

площа з прогнозними ресурсами 0,05 млн т. Вони приурочені до тов-

щі кристалічних сланців докембрію, які асоціюють з кварцитами. Се-

ред останніх виділяються

верстви (до 12,5 м) пірофілітових сланців

жовтувато-рожевого, рожевого й малиново-червоного кольору. Поту-

жність продуктивної товщі – 1,6–2 м. Кондиційними є пірофіліти се-

редньої частини пласта потужністю 0,5–0,9 м. Пірофіліт, який стано-

вить від 50 до 85 % маси породи, представлений дрібно-лускатим

(0,01–0,05 мм) агрегатом, що цементує зерна кварцу. Це світло-

рожева до малинової м'яка

та жирна на дотик порода з безладно-

лускуватою порфірокластичною текстурою. З акцесорних мінералів