Михайлов В.А., Виноградов Г.Ф та ін. Неметалічні корисні копалини України

Подождите немного. Документ загружается.

140

середній вміст брому – 0,48. Загальна мінералізація розсолу – 371,89

г/л. Балансові запаси сирої бішофітової руди за категорією С

дорів-

нюють 19 млн т, розсолу бішофіту за категорією С

– 720 м

/місяць,

– 1450 м

/місяць.Дослідно-виробнича експлуатація почалася в

1993 р.; за 3 роки видобуто 8677 м

розсолу.

Новоподільське родовище бішофіту знаходиться в межах Іванго-

родської западини, де горизонт бішофіту (10–30 м) соленосної товщі

нижньопермської краматорської світи залягає на глибині близько

2000 м. Він складається з бішофіту (37–96 %); кізериту (1–49); галіту

(2–47), щільність розсолу 1,27–1,80 г/см

, склад (%): MgCl

·6H

O – 91;

NaCl

– 4,26; MgSO

·H

O – 3,51. Поклади бішофіту знаходяться під

гірським тиском 46–50 МПа за температури 47–48˚С. Попередньо

розвідані запаси і ресурси сирої руди родовища становлять за катего-

рією С

– 7,5 млн т; Р

– 302,4 млн т.

Крім цього, бішофіт виявлений також на площах: Ярошівській, Бе-

реживській, Серпневій, Монастирищенській, Тишківській, Кикальсь-

кій Омбисько-Новоподільській та ін.

БОРНА СИРОВИНА

Загальні відомості

Бор – металоїд з властивостями, перехідними між металами і неме-

талами. В умовах верхньої частини земної кори він утворює скоріше

кисневі кислоти, ніж катіони в солях, і тому, як правило, його відно-

сять до групи неметалів. Середній вміст бору в земній корі 0,012 %.

Відомі два стабільні ізотопи:

В і

В зі співвідношенням приблизно

4,2 : 1. Осадові гірські породи збагачені бором, магматичні – збіднені.

У будові кисневих сполук бору, у вигляді яких він переважно зу-

стрічається в породі, беруть участь як трикутні В(ОН)

, так і чотири-

кутні В(ОН)

структурні групи. Крім цього, бор разом з кремнієм може

давати і гетерополікислоти. У поліборних кислотах та їх солях, у тому

числі в природних боратах, трикутники й тетраедри, як правило,

присутні разом. Бор більшою мірою ніж будь-який інший елемент

здатний утворювати сполуки з координаційним числом 5 і 6. Це обу-

мовлює практичне

значення бору, сфера використання в народному

господарстві якого неухильно розширюється. Сьогодні відомо понад

160 мінералів бору, 100 з них представлено боратами. Практичне

значення мають близько двох десятків мінералів, до складу яких вхо-

дять як боросилікати, так і барити (табл. 31).

141

Таблиця 31

Основні мінерали бору

Мінерал Формула Вміст В

, %

Бура (тінкал)

(OH)

]⋅8H

36,6

Керніт

(OH)

⋅3H

51,0

Ініоїт

Ca[B

(OH)

]⋅4H

37,7

Колеманіт

Ca[B

(OH)

]⋅H

50,8

Пандерміт Ca[B

(OH)

] 49,5

Улексит

NaCa[B

(OH)

⋅5H

43,0

Каліборит

HKMg

(OH)

]

⋅4H

58,0

Гідроборацит

CMg[B

(OH)

]

⋅3H

49,5

Ашарит Mg

(OH)[B

(OH) 41,4

Борацит Mg

]Cl 62,1

Хільгардит Ca

(OH)

]Cl 52,3

Котоїт Mg[BO

]

36,0

Суаніт Mg

] 46,4

Преображенскіт Mg

H[B

(OH)

] 65,5

Сульфоборит

[B(OH)

]

⋅[O

(OH)F]

19,3

Галургіт

(OH)

]

⋅3H

62,2

Сахаїт

Mg[(BO

)

]⋅H

20,5

Курчатовіт CaMg[B

] 41,7

Кальциборит Ca

] 55,4

Сасолін H

[BO

] 56,4

Людвігіт

(Mg,Fe)

⋅Fe

+[BO

⋅O

]

16,0

Датоліт Ca[B

(OH)] 21,8

Данбурит Ca[B

] 28,7

Джинорит

(OH)

]⋅5H

65,5

Галузі використання і вимоги до сировини

Скляна й керамічна промисловість є основними споживачами бор-

ної сировини (55 %). Від 15 до 30 % бору використовується для виро-

бництва мила й миючих засобів. Усе ширше бор застосовується при

виробництві особливо твердих і жаростійких сплавів, у нафтохімії,

при виготовленні надтвердих і високоміцних абразивів (боразон, ель-

бор), емалей, глазурі та високоякісної целюлози. У хімічній

промисло-

вості хімічно чистий бор використовується в електрохімічному виро-

бництві, у процесах органічного синтезу; боргідрит натрію – у тонко-

му органічному синтезі як селективний відновник і для хімічного ні-

келювання, борний ангідрит є вихідним матеріалом у виробництві

електровакуумного скла, карбід бору виступає як абразивний матері-

ал. У невеликій кількості борні сполуки застосовуються

у медицині як

антисептик і в харчовій промисловості – як консервуючий засіб. Ши-

142

роко застосовується бор у сільському господарстві як міндобриво. Він

вводиться в ґрунт у вигляді борату магнію, бормагнієвого та борнода-

толітового добрива, боратового суперфосфату. Ефіри борної кислоти

використовуються як фунгіциди.

Особливо підвищився інтерес до бору останніми роками у зв'язку з

використанням його в таких галузях промисловості, як літако- й ра-

кетобудування

, атомна енергетика. Висока теплотворна здатність

сполук бору з воднем дозволяє використовувати їх як реактивне па-

ливо в авіації та ракетній техніці. Здатність ізотопу бору

В інтенсив-

но поглинати нейтрони використовується в ядерній техніці. В атомних

реакторах сполуки, що містять бор, застосовуються як регулятори лан-

цюгових реакцій і в загороджувальних щитах для захисту від потоків

теплових електронів. Надміцні композити-боропластики мають велике

майбутнє як новий перспективний матеріал. У цілому, бор використо-

вується більше ніж у ста

галузях народного господарства.

Розмаїття борної сировини ускладнює встановлення єдиних проми-

слових вимог до бору. Руди із вмістом 10–15 % оксиду бору вважа-

ються багатими, 5–10 % – середніми й 2–3 % – бідними. Залежно від

технології переробки виділяють мінеральні типи руд: борати розчинні

у воді (бура, керніт); борати, розчинні в кислотах (ініоїт, пандерміт,

гідроборацит, людвігіт, сахаїт); боросилікати, нерозчинні

в кислотах

(данбурит); боросилікати, розчинні в кислотах (датоліт); боровмісні

підземні води, ропа солоних озер, нафтові води, гарячі джерела. Тур-

малінові борні руди через нерозчинність турмаліну в сірчаній кислоті

поки що не використовуються як борна сировина.

Борні руди зазвичай піддаються збагаченню із застосуванням фло-

тації, часто в комплексі з гравітацією. Відомі

також схеми збагачення

з використанням флотації та наступної магнітної сепарації. Вміст

в боратових рудах часто достатньо високий (20–30 %) і збага-

чення цих руд непотрібне. На гідроборацитових і пандермітових ро-

довищах руди з вмістом В

13–25 % ідуть у переробку без збагачен-

ня, а бідні руди (2–13 % В

) збагачуються. Усі боратові руди вулка-

ногенного й осадового походження вирізняються високими технологі-

чними властивостями. Шкідливі домішки в цих рудах – кальцит (збі-

льшує витрати кислоти при переробці), магній, сульфати заліза й

алюмінію. Супутніми корисними копалинами в них можуть бути сода,

галіт, калійні й магнієві солі.

Вміст В

у котоїтових рудах – 6–8 %, у людвігітових – 4–10%, ку-

рчатовіт-сахаїтових – 12–17 %. Крім останніх, усі руди збагачуються.

Датолітові й данбуритові руди поділяються на високосортні (В

% і більше), середньосортні (5–10 %) і низькосортні (3–5 %), мінімаль-

ний бортовий вміст для датолітових руд – 3% В

. Супутнім корис-

143

ним компонентом інколи є воластоніт. Вміст В

у ропі соляних озер

змінюється від 0,5 до 2,2 %, у борних водах вміст ще нижчий, однак

ця сировина легко добувається й переробляється.

Економічні відомості

Світові запаси В

складають біля 1,7 млрд т, ресурси – 4,1 млрд

т, основна частина запасів знаходиться в Туреччині (600 млн т), Росії

(100 млн т) і США (80 млн т), а також в Латинській Америці та Азії.

Світове виробництво руд бору оцінюється в 4750 тис. т – Туреччина

(1850 тис. т), США (11560 тис. т), Чилі (460 тис. т), Росія (400 тис. т)

(табл. 32). Середня світова ціна бору ($/т) складала: 2001 р. – 376;

2002 р. – 376; 2003 р. – 400–425; 2004 р. – 400–425; 2005 р. – 400–

425; 2006 – 400–425 [58, 59].

Таблиця 32

Видобуток, запаси, ресурси бору, тис. т [58, 59]

Видобуток

Країна

2004 2005 2006

Запаси Ресурси

Аргентина 560 650 650 2000 9000

Болівія 110 60 60

Іран 3 2 2 1000 1000

Казахстан 30 30 30

Китай 135 140 140 25000 47000

Перу 9 10 10 4000 22000

Росія 500 400 400 40000 100000

США 1210 1150 1150 40000 80000

Туреччина 1450 1850 1850 60000 150000

Чилі 401 460 460

Всього 4410 4750 4750 170000 410000

Генетичні та геолого-промислові типи родовищ

Головні генетичні типи родовищ бору: контактово-

метасоматичний, вулканогенно-ексгаляційний, вулканогенно-осадо-

вий, природних водних розчинів, галогенний та інфільтраційно-

залишковий.

Контактово-метасоматичний (скарновий) тип пов'язаний із зо-

нами контактів гранітоїдів і карбонатних, інколи кременисто-

карбонатних порід і з надходженням до них флюїдних потоків, збага-

чених бором, під дією яких породи

перетворюються на бороносні та

144

рудоносні скарни. Виділяють магнезіально-скарнові та вапняково-

скарнові підтипи родовищ бору.

Магнезіально-скарнові родовища розташовані на контактах доло-

мітів, доломітових вапняків і магнезитів з гранітами, гранодіоритами й

діоритами. Форма скарнових тіл визначається структурним положенням

карбонатних порід і контакту інтрузиву. Переважають лінзові пластопо-

дібні тіла. Довжина скарнових тіл по простяганню може досягати

1,5 км, потужність – десятки метрів. Скарни складено діопсидом, шпі-

неллю, форстеритом, флогопітом, кліно-гумітом, паргасітом, серпен-

тином, бруситом. Скарнові тіла характеризуються метасоматичною

зональністю: шпінель-форстеритові скарни – кальцифіри – доломіти

(доломітові мармури). За мінеральним складом розрізняють людвігіто-

ві, суанітові й котоїтові скарни. Найчастіше в контакті з доломітами

спостерігається сумісне знаходження магнезіальних і

магнезіально-

залізистих боратів групи людвігіту з магнетитом, які утворюють ком-

плексні людвігіто-магнетитові родовища з проявами вторинного аша-

риту. Для них розроблено ефективну технологію збагачення руд з

одержанням борного залізорудного концентрату.

Вапняково-скарнові родовища з борною мінералізацією утворю-

ються шляхом заміщення або чистих вапняків, або вапняково-

силікатних товщ, де вапняки перешаровуються

з пісковиками, мерге-

лями, туфогенними й кременистими породами. Інтрузивні масиви

складені гранодіоритами, кварцовими діоритами, граносієнітами.

Борне зруденіння представлено кальцієвими боросилікатами: датолі-

том і данбуритом. Переважають піроксен-гранатові скарни, причому

скарнові мінерали представлені манган-геденбергітом і андрадитом.

Нерідко одним із ранніх мінералів є воластоніт, який може мати про-

мислове значення. Виділяють

родовища з переважанням датоліту або

данбуриту. Залежно від мінерального складу виділяють типи руд: да-

толіт-гранатові, датоліт-геденбергітові, датоліт-гранат-геденбергітові

або данбурит-гранатові, данбурит-датоліт-гранатові та ін. Форма руд-

них тіл пласто- та лінзоподібна, розмір до 3 км по простяганню, рідше

неправильна. До вапняково-скарнових відносять родовища в Примор-

ському

краї (Дальногірське), на Памірі (Ак-Архар), Уралі, в Японії, Чехії.

Родовища вапняково-скарнового типу зустрічаються рідше, але вони

відрізняються значними масштабами зруденіння.

Головну роль серед магнезіальних скарнових родовищ відіграють

боратові із суанітовими, сайбелітовими, людвігітовими рудами, серед

вапняково-скарнових – боросилікатні з датолітовими й данбуритови-

ми рудами. Технологічні властивості руд різних мінеральних

типів по-

гіршуються в такому порядку: саунітовий, сайбелітовий, котоїтовий,

курчатовіт-сахаїтовий, датолітовий, данбуритовий, людвігітовий.

145

Вулканогенно-ексгаляційний тип пов'язаний із сучасною чи не-

давньою вулканічною діяльністю, не має великого промислового зна-

чення. Родовища цього типу являють собою прояви вулканічних екс-

галяцій на земній поверхні: фумароли, сольфатари, парогідросульфо-

терми, які несуть з глибин борну кислоту. Найцікавішим прикладом є

софіоні й фумароли Тоскані (Італія), які виходять на

поверхню з тем-

пературою 90–200°С і тиском 30–60 МПа та містять вільну борну кис-

лоту (до 0,5 %) і амонійні борати – лардереліт і амоніоборит. Парогід-

ротерми використовуються в гідротермоелектростанціях з попутним

видобуванням до 5 тис. т на рік борної кислоти, а також аміаку, вуг-

лекислоти й сірки. Боровмісні гарячі джерела вулканічного похо-

дження відомі

в Каліфорнії та Неваді (США), Туреччині, Росії (Камча-

тка). До цього ж типу відносять води грязьових вулканів Таманського

й Керченського півостровів, що містять бор у вигляді бури.

Вулканогенно-осадові родовища пов'язані з альпійським вулка-

нізмом, розташовані переважно в центральних частинах вулканічних

дуг. Джерелом бору є вулканічні ексгаляції або вулканічні

породи різ-

ного складу, з яких він легко вилуговується. Такі родовища містять

великі запаси борних руд високої якості зі значним вмістом В

, які

легко переробляються, доступні для розробки відкритим способом.

За складом вміщуючих порід і віком вулканогенно-осадові родо-

вища поділяються на дві групи. Перша приурочена до евапоритових

озерних відкладів четвертинного віку. Утворення більшості подібних

родовищ відбувалося в результаті сольфатарної й фумарольної діяль-

ності діючих вулканів. Родовища розташовані у високогірних безстіч-

них

котловинах, як правило, у підніжжя вулканів. Ці котловини запо-

внені сухими й напівсухими солоними озерами (саларами) з пластами

улекситу, бури, колеманіту, що асоціюють з хлоридами та сульфатами

Na, K, Ca. Площа саларів досягає 60 км

, потужність улекситового

шару – 1 м, вміст В

– 40 %. Родовища широко розвинені в Чилі

(Аскотон), Перу (Салінос), Аргентині (Каучорі). Частина родовищ цієї

групи також утворюється в солоних озерах, але вони безпосередньо

не пов'язані із сучасним вулканізмом. Джерелом бору були вулкано-

генні породи четвертинного віку, при вивітрюванні яких в умовах

аридного клімату бор переносився та накопичувався у безстічних ко

тловинах у поверхневих сольових корках і мулах. З боратів перева-

жають бура й улексит, що асоціюють з галітом, сильвіном, содою, со-

лями Li. Пластові рудні тіла мають площу десятки квадратних кіломе-

трів і потужність до 15 м. Вміст В

– 0,5–2,5 %. При експлуатації

використовується міжкристальна ропа (розсіл), бура з донного мулу й

самосадова бура. Найбільше родовище – озеро Серлс (США) із запаса-

ми боратів 100 млн т.

146

Родовища другої групи локалізуються у відкладах прісних озер –

глинистих і карбонатно-глинистих породах міоценового й пліоценового

віку. Вміщуючими породами є монтморилонітові глини, мергелі, піски,

вапняки з верствами туфів, лав, вулканічного попелу. Борати заляга-

ють у вигляді пластів, лінз, гнізд. Площа розвитку боровмісних осадів

до 15 км

, сумарна потужність рудних тіл до 90 м. Борні руди полімі-

неральні, представлені натрієвими, кальцієвими, натрій-кальцієвими

боратами. За переважаючим мінералом розрізняють колеманітові, па-

ндермітові, улекситові, бура-кернітові руди. Вміст В

у рудах 10–50

%. До цієї групи відносяться родовища Туреччини (Кирка), США (Кра-

мер), Аргентини (Тінкалау).

Галогенні борні родовища тісно пов'язані з покладами кам'яної

та калійно-магнієвих солей (галогенна бороносна формація). У біль-

шості випадків борати асоціюють з калієво-магнієвими солями, оскі-

льки бор випадав з розчину в лагунах і

пересихаючих морських ба-

сейнах тільки при дуже високій солоності води. Борати концентру-

ються в основному на межі розділу хлоридних і сульфатних солей, у

кам'яній солі відома лише розсіяна непромислова вкрапленість бора-

тів (рис. 31).

Виділяють дві підгрупи галогенних родовищ бору: хлоридно-

сульфатну (індерську) та хлоридну (челкарську). У першій товща солей

складена сильвіном, карналітом і сульфатами K i Mg. Серед борних

мінералів переважає калібарит, борацит, гідроборацит, індерит. У

хлоридних родовищах основними мінералами є бішофіт і карналіт.

Головним борним мінералом є борацит, нерідко зустрічаються борати

кальцію – хільгардит і джінорит. Борні поклади, як правило, мають

пластову форму розміром до сотень метрів по простяганню. Вміст

не більше 1–5 %, руди бідні (родовища Німеччини, Росії, США).

Розроблена порівняно нескладна технологія розділення боратів, ка-

лійної та кам'яної солі шляхом відмивки солей від боратів гарячою,

потім холодною водою є найбільш ефективною при комплексному ви-

користанні боратів, калійних солей і галіту.

Залишково-інфільтраційні родовища зазвичай приурочені до гі-

псових шляп

соляних куполів, що містять бідне борне зруденіння оса-

дового походження. У результаті гіпергенних процесів первинно-

осадові борати заміщуються ашаритом, улекситом, ініоїтом. Вміст

у подібних залишкових рудах за рахунок розчинення й виносу

легкорозчинних солей Na, K, Mg підвищується до 25–35 %. Форма по-

кладів пласто- й лінзоподібна. Борати асоціюють з гіпсом і глинисти-

ми мінералами.

147

СТАДІЇ ГАЛОГЕНЕЗУ

МІНЕРАЛИ

БОРАТИ

Люнебургіт

Кургантаїт

Гідроборацит

Каліборит

Преображенськіт

Борацит

Хальгардит

Ашарит

СОЛІ

МОРСЬКОЇ ВОДИ

Гіпс

Полігаліт

Галіт

Сульфати магнію

Сильвініт

Карналіт

Бішофіт

Борати

доломіт-

гіпсова

ангідритова()

галі-

това

сульфат-

но-маг-

нієва

сильві-

нітова

карна-

літова

бішофі-

това

Рис. 31. Послідовність відкладення боратів (за Я.Яржемським)

і основних солей морських вод (за М.Валяшком)

Борати можуть розчинятися в ґрунтових водах і перевідкладатися

в межах гіпсової шляпи, утворюючи інфільтраційні лінзоподібні по-

клади, що складаються з вторинного гідроборациту, улекситу, ініоїту

та інших переважно кальцієвих боратів. Залишкові та інфільтраційні

руди тісно пов'язані між собою, зустрічаються на одних і тих самих

родовищах. Як правило, нижче рівня ґрунтових

вод переважають

улексит і гідроборацит (інфільтраційні), вище – ашарит (залишкові).

При вивітрюванні борати заміщуються кальцитом і доломітом, які

148

утворюють своєрідну карбонатну шляпу над рудними тілами. Площа

рудних тіл досягає 0,2 х 0,2 км, потужність десятки метрів. Запаси ро-

довищ невеликі. До супутніх корисних компонентів відносять Mg і Br.

Природні водні розчини мають відносно високу концентрацію

борних сполук і поділяються на: борні терми, що формуються в райо-

нах сучасного вулканізму з первинних перегрітих хлоридно

-натрієвих

вод; боровмісні мінеральні води, широко розповсюджені в областях

недавньої вулканічної діяльності; боровмісні підземні розсоли та між-

кристальна ропа соляних озер, де борна мінералізація пов'язана з ви-

паровуванням вод у різних озерах і басейнах.

Найбільший промисловий інтерес мають вулканогенно-осадові,

скарнові та галогенні типи родовищ бору. Родовища борних розсолів

ропи розглядаються, в основному, як комплексні родовища мінераль-

них вод або солей, в яких бор є попутним компонентом.

Родовища України

В Україні прояви бору відомі в ДДЗ, Індоло-Кубанському прогині,

Причорноморській западині, Закарпатському і Передкарпатському

прогинах [7, 36].

В ДДЗ бороносною є соляна товща ранньої пермі (слов'янська світа) в

Бахмутській улоговині, де борати (боронатрокальцит, пробертит, керніт,

гідроборацит, ініоїт, індерит) зустрічаються в гіпсах зони вилуговування,

а підземні води і розсоли містять бор

у кількості до 1,05 г/кг.

В Індоло-Кубанському прогині на Керченському півострові най-

більший вміст бору встановлений у сучасних і давніх сопкових утво-

реннях (0,26-30 %); виявлені перспективні для пошуків бору ділянки у

водах озер і сопкових брекчіях: Булганацька, Тарханкутська, Приозе-

рна, Михайлівська, Малобабчицька, Єнакіївська, Джорджівська, Сол-

датсько-Слобідська, Сент-Елійска; у сопкових

відкладах виявлені бу-

ра, пробертит, ашаріт, піноіт, углексит, люнебургіт, які утворюють

нальоти, скоринки, невеликі скупчення, збагачуючи приповерхневу

зону на глибину декількох метрів. Розвідано два родовища – Булгана-

цьке з запасами В

за категоріями В+С

– 53,7 тис. т і Тарханське з

запасами В

за категорією В – 8,7 тис. т. Промислові концентрації

бору (1000–1599 мг/кг) виявлені у хлоридно-гідрокарбонатних і гід-

рокарбонатно-натрієвих водах навколосопкових джерел, у рідкій

фракції грязі вулканів, у підземних водах неогену і палеогену в райо-

нах грязьового вулканізму, в розсолах Чокрацького озера (335 мг/кг).

У Причорноморській западині прояви бору пов'язані

з донними

відкладами і ропою озер і Азовського моря. Вміст В

– від слідів до

0,02 %. Найбільша концентрація В

у підземних водах виявлена у

149

верхньокрейдовому водоносному комплексі (0,665 г/кг), в юрських

відкладах, на глибинах 571–1779 м мінералізація складає 35–101

г/кг, а концентрація В

О – від 0,018 до 0,069 г/кг.

У Закарпатському прогині в туфогенно-ефузивних утвореннях

спостерігаються значні скупчення турмаліну і дюмортьєриту, що міс-

тять бор і свідчать про бороносність розчинів, пов'язаних з вулканіз-

мом, бор досягає значних концентрацій у хлоридно-гідрокарбонатних

і субтермальних гідрокарбонатних натрієвих водах. Підземні води з

підвищеним вмістом бору поширені

у водоносному горизонті новосе-

лицьких туфів. Субтермальні води з вмістом бору 0,01–0,209 г/кг,

хлоридно-гідрокарбонатного і хлоридного складу з вмістом СО

від

0,45 до 2,4 г/кг і мінералізацією 12,8–136,9 г/кг поширені в областях

пізньоальпійського магматизму (Берегове, Ужгород, Вишкове). Боро-

носні субтермальні води виявлені в межах зони стрімчаків у Складча-

стих Карпатах біля м. Сваляви, с. Довгого, с. Пасіки. Водоносним є

комплекс крейдового флішу. Біля с. Пасіка на глибині 300 м розкриті

вуглекислі хлоридно

-гідрокарбонатні води з мінералізацією до 25

г/кг, вмістом бору до 180 мг/кг, брому – 16, йоду – 5 мг/кг.

Бор зустрічається також у Передкарпатському передовому про-

гині. Найбільший вміст бору спостерігається в глинистих породах,

глинах, аргілітах і соленосних брекчіях, що відносяться до галогенних

відкладів верхньоворотищенської та нижньобалицької світ. Вміст бо-

ру, вищий за 0,05 %,

зустрінутий у гіпсоглинистих шляпах соленосних

товщ. У вигляді самостійних мінералів (люнебургіт, улексит) бор зу-

стрічається на родовищах калійних солей. Бор присутній у соленос-

них відкладах міоцену (0,0025-0,25 %,), в природних розсолах і міне-

ральних джерелах, пов'язаних з цими відкладами (17-70 мг), водах

нафтових родовищ. Вміст В

у солоних водах і розсолах на глиби-

нах 260-2500 м складає (г/кг): 0,004–0,158 (нижній тортон), 0–0,120

(верхній тортон), 0,006–0,175 (сармат).

ПЛАВИКОВИЙ ШПАТ (ФЛЮОРИТ)

Загальні відомості

Кларк фтору в земній корі – 0,006 %. Його підвищений вміст при-

таманний гранітоїдам (0,08–0,1 %, інколи до 0,8 % у найкисліших лі-

тій-фтористих різновидах). Серед осадових порід підвищений вміст

фтору відмічається в деяких різновидах глин (до 0,13 %). У середньо-

му в живих організмах вміст фтору в 200 разів менша за кларк. У зу-