Михайлин І.Л. Основи журналістики

Подождите немного. Документ загружается.

Інфраструктура журналістики

розібратися в змісті фактів і зорієнтуватися в складному су-

часному потокові інформації, що надходить до нього через ка-

нали масової комунікації.

МЕДІАТИЗАЦІЯ ПУБЛІЧНОЇ СФЕРИ ЖИТТЯ – у модер-

них суспільствах процес зростання в різноманітних галузях

людської діяльності ролі журналістики до такої міри, що вона

набуває значення істотного чинника у визначенні порядку ден-

ного, репрезентації осіб та в артикуляції й розв’язанні проблем.

Особливо активно останнім часом говорять про медіатизацію

політики. Почалися розмови про медіатизацію сфери релігії.

Чинниками медіатизації є: 1) розвиток і вдосконалення

інформаційних і комунікаційних технологій, як дедалі більше

полегшують виготовлення інформаційного продукту та роз-

ширюють і спрощують способи його доставки до споживача;

2) сприймання журналістики в демократичному суспільстві

як місця ведення діалогу між різними сегментами суспільства,

розуміння її головної функції як створення комунікаційного се-

редовища, у якому репрезентують себе всі наявні в суспільстві

політичні сили та громадські об’єднання, кожен громадянин має

шанс озвучити свою позицію і право бути почутим; 3) розши-

рення сфери інформаційних послуг у галузі PR, створення в бага-

тьох установах, організаціях, на багатьох підприємствах прес-

служб, які відіграють роль спеціальних агенцій послуг у сфері

політичного (бізнесового, економічного та іншого) маркетингу;

4) дедалі зростаюча залежність переважної більшості населен-

ня розвинутих країн у галузі вироблення громадської думки від

картини світу, створеної в мас-медіа та наданої споживачам

новин у користування, обумовленість цієї картини оцінками й

коментарями тонкого прошарку інтелектуальної еліти.

Особливо великий вплив серед усіх типів журналістики має

телебачення, будучи інструментом, який дозволяє теоретич-

но торкнутися всіх громадян. На телебаченні панує «ефект

реальності»: воно примушує повірити в те, що показує. Посту-

пово телебачення, яке за ідеєю є інструментом відображення

реальності, перетворюється на інструмент створення

реальності, суспільство все більше і більше наближаємося

до простору, у якому соціальний світ описується й диктується

телебаченням.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

За допомогою журналістики в модерних суспільствах

участь у політичному діалозі бере все суспільство, через що

відбувається постійний, безперервний процес легітимізації

влади. Французький дослідник політичної комунікації Ж. Жер-

стель (J. Gerstele) підрахував, що вплив медіа на формування

громадської думки про Уряд становить у Франції – 48 %, у ФРН –

46 %, у Великій Британії – 44 %, в Іспанії – 41 %, в США – 81 %; про

Парламент у Франції – 37 %, у ФРН – 44 %, у Великій Британії –

48 %, в Іспанії – 41 %, в США – 78 %. Процес посилення ролі й

значення журналістики в житті суспільства триває, що дає

підстави деяким сучасним дослідниками говорити навіть про

медіакратію.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

ЖУРНАЛІСТИКА ЯК СИСТЕМА

ОРГАНІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Причини бурхливого розвитку мас-медіа

в сучасну епоху. Поняття про систему.

Типологія журналістики та її засади.

Чотири підсистеми журналістики.

Взаємодія інформації та комунікації.

Стабільність існуючої системи журналістики.

Атрибутивні особливості преси, радіомовлення,

телебачення та Інтернет-журналістики,

переваги кожного типу журналізму перед іншими

та їхні вади

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

учасна журналістика являє собою складну систему органів

масової інформації, що дедалі ускладнюється. Поява но-

вих елементів у ній пов’язане не тільки з простим збільшенням

кількості одиниць, але й зміною якісного стану системи в цілому.

Причини бурхливого розвитку журналістики обумовлені такими

найважливішими чинниками:

1) розширенням і поглибленням інформаційних потреб сус-

пільства, необхідністю щодня отримувати точну й прав-

диву інформацію політичного, економічного, соціального,

культурного та ін. характеру;

2) активним суспільно-політичним і господарським станом

суспільства, зростанням усвідомлення людством себе як

цілості, відчуттям того, що події в будь-якій точці світу

впливають на долі всіх країн і регіонів;

3) науково-технічною революцією в галузі інформаційних і ко-

мунікаційних технологій, створенням буквально в останні

десятиліття нового виду існування інформації, пов’язаним

з розвитком електронних інформаційних технологій;

4) глобалізацією масової комунікації, створенням можливості

за допомогою комп’ютерних мереж негайного поширення

повідомлень;

5) демократизацією інформаційних процесів, потенційною

можливістю для кожного користувача ПК брати участь

у створенні новин і пропонувати їх як масову інформа-

цію.

Журналістика сьогодні вже не та, що була вчора, а завтра

вона стане не такою, як сьогодні. Її розвиток відбувається таки-

ми швидкими темпами, що теорія не встигає осмислювати всі

особливості її нинішнього стану. З бурхливим розвитком масової

інформації і комунікації пов’язане й вироблене останнім часом

журналістикологами уявлення про журналістику як про систему.

Але спочатку про загальне поняття.

Система – це сукупність якісно визначених елементів (зміст

системи), між якими існує закономірний зв’язок чи взаємодія

(структура системи). Найважливішими рисами системи є її роз-

членованість, з одного боку, і цілісність, з іншого. Система – це

єдність, що складається з взаємодіючих елементів. Предмет чи

явище матеріального чи духовного життя, що самі є системами,

можуть виступати елементами системи вищого рівня.

Журналістика як система органів масової інформації

Система органів масової інформації – це єдність компонен-

тів, які виникли в різні історичні періоди (спочатку періодична

преса, потім телеграфні комунікації, фотографія, кіно, радіо,

телебачення і, нарешті, новітні аудіовізуальні та комп’ютерні

технології). Сучасна журналістика як система – це сукупність

усіх наявних у даний історичний момент органів масової інфор-

мації, функціонування яких спричинене суспільними потребами

в інформації й попитом аудиторії. Органи масової інформації

взаємодіють між собою і в цілому як єдиний соціальний інститут

якнайтісніше пов’язані з конкретно-історичним станом суспіль-

ства, що створило дану систему журналістики.

Основне призначення системи журналістики – безпе-

рервне відображення суспільного життя в усіх його розмаїтих

взаємозв’язках, суперечностях і конфліктах. А відтак журналіс-

тика входить як елемент (складова частина) до системи вищого

рівня, а саме: до системи соціальних інститутів, за допомогою

яких здійснюється суспільне самоуправління, а саме суспільство

існує як саморегулівна єдність.

Сучасна наука розуміє журналістику як систему, виокремлю-

ючи в ній різноманітні типи друкованих та електронних видань,

інформаційної продукції радіомовлення й телебачення. Органи

масової інформації класифікуються за різноманітними ознака-

ми. Головні засади їх типології такі:

1. За регіоном поширення виокремлюються центральні,

регіональні, обласні, міські, районні, відомчі (промислових чи

сільськогосподарських підприємств, навчальних закладів і т. п.)

органи масової інформації;

2. За тематичною чи галузевою спеціалізацією розрізняють

загальні інформаційні (якісні, універсальні) та фахові видання,

а також – ділові (економічні), юридичні, спортивні, рекламні,

автомобільні, комп’ютерні, городньо-садівничі, розважальні,

еротичні, сенсаційні, партійні, профспілково-галузеві органи

масової інформації;

3. За періодичністю: щоденні, щотижневі, щомісячні,

квартальні, щорічники;

4. За типом аудиторії: загальні, жіночі, чоловічі, молодіжні,

дитячі, студентські і т. п.

5. Проте, безперечно, головною засадою типології

журналістики є її розрізнення за видом комунікативного кана-

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

лу поширення інформації. Журналістика (з огляду на цю, п’яту,

засаду) складається з чотирьох головних великих підсистем:

1) друкованих органів масової інформації;

2) радіомовної журналістики;

3) телевізійної журналістики;

4) електронних органів масової інформації.

Останнім часом активно обговорюється питання про появу

нового елемента в системі сам-медіа – Інтернет-журналістики.

У контексті цього питання виникла необхідність уточнити тер-

мінологічний апарат теорії журналістики. Ті явища, що раніше

мали назву «електронні органи масової інформації», яка відноси-

лася до радіомовлення й телебачення, мусить віддати своє ім’я

Інтернет-журналістиці. Для радіомовлення ж і телебачення до-

цільно запропонувати термін «аудіовізуальні» або «ефірні» органи

масової інформації. Однак об’єднання радіомовлення й телеба-

чення в одну групу ефірних (аудіовізуальних) мас-медіа з погляду

їх специфіки, функцій і ролі в журналістиці невиправдане. Воно

було можливим, коли існували лише два рівні виготовлення й по-

ширення інформації: друкований і недрукований. Для недруко-

ваного й була запропонована назва «електронна журналістика».

Сьогодні перед перспективою подальшого ускладнення системи

журналістики доцільно розглядати радіомовлення й телебачення

як самостійні (не об’єднані в одну групу) типи журналістики.

Як бачимо, підсистеми журналістики (у п’ятій типології) діс-

тали свої назви від типів комунікації, тобто носіїв інформації.

На перший погляд, комунікація зберігає нейтралітет стосовно

інформації й істотного впливу на неї не справляє. Але насправді

між інформацією й комунікацією існують такі ж стосунки, як

між змістом і формою, тобто настільки тісний взаємозв’язок, що

одне явище без іншого не існує, а форма активно впливає на осо-

бливості змісту, будучи ключем до його осягнення. Це вперше

наголосив видатний канадський філософ у галузі соціальних

комунікацій Г. М. Маклюен, вказавши: «Засіб [він мав на увазі

засіб комунікації. – І. М.] – це вже повідомлення». У сучасному

світі журналістику прийнято розглядати як найвизначніший

спосіб соціальних комунікацій.

Цілком логічно поставити питання: чи завжди журналістика

була комунікативним каналом людства? Відповісти на це питан-

ня без знання історії журналістики неможливо. Але у вигляді

Журналістика як система органів масової інформації

певного приблизного попереднього висновку слід сказати таке.

Якщо під терміном «комунікація» (від лат. communico – спілкуюся

з кимсь) розуміти у найширшому смислі спілкування й пере-

дачу інформації, то історія журналістики може бути подана як

поступове перетворення органів (і засобів) масової інформації

на органи масової комунікації. Іншими словами, журналістика

поступово опановувала свою комунікативну функцію, дедалі

впевненіше перетворюючись на комунікативне середовище,

у якому окремі спільноти (й особи) досягають порозуміння. Пев-

на річ, роблять вони це тільки і лише за допомогою інформації.

Таким чином, нам вдалося пояснити, чому в типології журна-

лістики таку вагому роль грає комунікативний чинник. Надалі

ми розглянемо журналістику в аспекті цієї комунікативної ти-

пології.

Першу підсистему, яку ще називають пресою, складають

у свою чергу як елементи газети й журнали. Основною особливіс-

тю цієї підсистеми журналістики є саме те, що головним носієм

інформації тут виступає написане (надруковане) слово.

Другу підсистему журналістики складають як елементи різ-

номанітні радіостанції з їх численними форматами й програ-

мами. Головну особливість цього типу журналістики становить

те, що носієм інформації тут є звук, усне мовлення журналіста.

Таким чином, можна стверджувати, що преса – це писана (дру-

кована) журналістика, а радіомовлення – це усна (мовленнєва)

журналістика.

Третя типологічна група (тележурналістика) складаєть-

ся із системи телевізійних каналів і студій. Особливість цього

типу журналістики полягає в тому, що усне мовлення журналіста

збагачується тут зображенням процесу мовлення (комунікації)

в студії або відеорядом події.

Але розвиток сучасної журналістики рухається саме в на-

прямку розширення й удосконалення четвертої підсистеми:

електронних органів масової інформації. Їх особливість полягає

в тому, що вони розвиваються на підставі мультимедійних тех-

нологій і володіють принциповою можливістю для текстового й

аудіовізуального синтезу.

Найважливіше питання, яке виникає сьогодні, полягає в тому,

наскільки стабільна сучасна система журналістики. Адже з по-

явою ефірної журналістики хтось прогнозував занепад друкова-

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

ної. Але цього не сталося. Понад те, у сучасному світі в багатьох

країнах спостерігається збільшення продажу газет з одночасним

зростанням рекламних надходжень.

Результати досліджень, які були подані на 52-му Всесвітньому

конгресі газет і Шостаму всесвітньому форумі редакторів

у Цюріху (Швейцарія, 1999), засвідчили, що:

1) після тривалого періоду спадання в багатьох країнах світу

щоденний наклад газет знову зростає;

2) у всіх країнах світу, де проводились дослідження (матеріали

подали 1100 видавців з 88 країн), спостерігається помітне,

а в деяких країнах і вражаюче зростання річного прибутку

від реклами в газетах;

3) загальні надходження від газетної реклами відновилися

після кількох років скорочення і зараз перевищують най-

вищі показники 1980-х років у Європі, Північній Америці

і азіатсько-тихоокеанському регіоні;

4) дослідження читацької аудиторії засвідчили, що багато га-

зет читають молоді люди, а в деяких країнах вони читають

їх більше, ніж батьки.

За словами генерального директора Всесвітньої газетної асо-

ціації Тімоті Болдинга, що репрезентував десятий щорічний

огляд газетної продукції, протягом минулого десятиліття газети

потерпали від економічного спаду, кризи з цінами на газетний

папір, зростаючу конкуренцію, усе більшу роздрібненість ринку

мас-медіа і відтоку рекламних коштів в Інтернет. У цілому га-

зетна індустрія перебувала в стані кризи. «Однак, – сказав він, –

зараз видно, що газети в багатьох країнах упорались з цими

проблемами, скористалися новими можливостями і тепер від-

роджуються. У кінцевому рахунку, незалежно від сьогоднішніх

тенденцій слід підкреслити, що газети залишаються надзвичай-

но могутнім засобом масової інформації з незвично широким

охопленням аудиторії й ступенем впливу на неї

Цифри свідчать, що й сьогодні газета залишається най-

важливішим джерелом інформації, яким користуються міль-

йони людей в усіх країнах світу. Провідними покупцями газет

залишаються уже багато років норвежці і японці. На 1 тисячу

Газеты возвращаются с триумфом//Журналist (Харків). – 2000. – № 1–2. –

С. 19.

Журналістика як система органів масової інформації

мешканців тут припадає відповідно 588 і 577 газет, що прода-

ються щодня. На третьому місці перебуває Фінляндія – 455 газет,

далі Швеція – 430, Коста-Ріка – 412, Швейцарія – 377

За результатами досліджень, проведених у ході виборів Ін-

ститутами держави і права та соціології Національної Акаде-

мії Наук України, найбільш дійовим засобом інформаційно-

пропагандистського впливу на вибір громадянами України

своєї політичної позиції залишаються й зараз саме друковані (пе-

реважно газетні) видання. Кожний третій з опитуваних пов’язав

свій вибір саме з викладом програм кандидатів на сторінках

газет, 17 % – з розповсюдженням листівок і звернень. Майже

стільки як на причину вибору вказали на своє знайомство з те-

ледебатами кандидатів.

Як бачимо, новітні технології, наявність ефірного й електро-

нного типів журналістики не знищили її найдавніший вид: пері-

одичну пресу. Виявилось, що будь-яка з підсистем виконує в жур-

налістиці свою, пов’язану з її специфікою функцію, обслуговує

цілком визначені суспільні потреби в інформації. Радіомовлення

вважається найбільш всюдисущим, найбільш проникним засо-

бом масової інформації; телебачення має найсильніший вплив

на людське сприйняття, переносить людину на місце події, до-

магається ефекту її присутності в самому її епіцентрі; преса за-

лишається найбільш аналітичною, роз’яснювальною формою

масової інформації. Інтернет-журналістика приваблює своєю

цілковитою незалежністю, приватністю, синтезом притаманних

трьом попереднім типам журналістики ресурсів.

Серед журналістів існує приказка: радіо впродовж цілого дня

інформує громадян про те, що в цю хвилину відбувається у світі;

телебачення увечері показує їм, як це сталося; а газети наступ-

ного ранку пояснюють причини цих подій. А відтак вести мову

про те, що в ближчому майбутньому телебачення або Інтернет

нібито витіснить газети і журнали, безпідставно. Швидше за все,

існуюча нині система масової інформації закріпиться надовго,

а кожен з її елементів буде й надалі виконувати притаманну йому

місію в системі журналістики.

У зв’язку з цим важливо розглянути атрибутивні ознаки кож-

ного з комунікативних типів журналістики, щоб знати й розу-

Там само. – С. 20

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

міти його місце в системі масової інформації та правильно зо-

рієнтувати свої професійні очікування.

Атрибутивні особливості преси такі. Відзначимо спочатку її

переваги перед ефірною та електронною журналістикою.

1. Інформація фіксується в попередньо написаному й

потім надрукованому тексті. Це найважливіша атрибутивна

ознака друкованої журналістики. При цьому слід враховувати

універсальну могутність слова як такого, що не тільки здатне

передавати повідомлення про факт, але й бути носієм почуттів і

думок, а також інформаційних і художніх образів. Мова є осно-

вою масово-інформаційної діяльності, у якому б типі сучасної

журналістики вона не відбувалася. Друковане слово на перший

погляд ніби позбавлене сили слова розмовного, як на радіо, та

зорового ряду, яким воно супроводжується на телебаченні, але

воно містить у собі можливість зображати всі факти і явища, що

відбуваються в світі, змальовувати картини дійсності, передава-

ти характеристики та розмови героїв, їхні почуття та внутрішні

монологи.

Давно помічена непередавана енергетична потужність дру-

кованого слова, можливість передати авторські думки, зану-

ритися за його допомогою в духовне життя та емоції кожного

персонажа, чого не може дати екранне зображення. Палкий при-

хильник «нового журналізму» Томас Вулф, порівнюючи слово і

зображення, вказував, що створювачі екранізацій «фактично

викидають білий прапор, коли примушують чийсь голос у кадрі

чи поза кадром повторювати цілі шматки роману, сподіваючись,

що хоча б у такий спосіб зможуть запозичити невеличку частку

книжкової потужності»

Не можуть вони й зобразити статус персонажа, хоча кож-

ний журналіст середньої руки робить це невимушено й природ-

но. Т. Вулф навів приклад з Флобера: «Волосся його підстрижене

рівною лінією над чолом, як у співака в сільській церкві…» і про-

коментував: звичайно, на екрані можна показати всі ці дета-

лі, але вказати на їх значимість допомагає тільки написаний

текст

Вулф Т. Новая журналистика и Антологія новой журналистики/Том Вулф. –

СПб.: Амфора, 2008. – С. 86.

Там само. Курсив Т. Вулфа. – І. М.