Мальська М.П., Пандяк І.Г. Готельний бізнес: теорія та практика

Подождите немного. Документ загружается.

Готельні асоціації створюються з метою пропозиції марке-

тингових послуг, послуг з бронювання. Найбільшими у світі

об’єднаннями такого типу є розміщена у Великобританії ком-

панія «UTELL». Інша американська компанія «Design Hotels»

успішно зарекомендувала себе пропозицією послуг з розмі-

щення у готелях.

Збільшення кількості союзів у готельній сфері зумовлює

їхню консолідацію. У 2000 р. «Relais & Chateaux» (Франція)

і «Leading Hotels of the World» (Великобританія) об’єднались

у союз «Luxury Alliance». Аналогічні об’єднання стали типо-

вими для багатьох союзів незалежних готелів.

Для союзів у готельній сфері, незалежно від обраної стра-

тегії для протистояння діловій конкуренції, необхідно розви-

вати широкі партнерські відносин з метою залучення додат-

кових ресурсів. Часто створення союзів розглядається як

засіб реструктуризації виробництва і пристосування його до

умов конкурентів і глобалізації ринку, проте не розглядається

як тривале явище. Аналіз функціонування професійних сою-

зів у готельній сфері свідчить, що близько 60 % від їхньої

кількості існує не більше чотирьох, менше 20 % до десяти

років. Швидке розпадання альянсів зумовлене відмінностями

у стратегії управління, матеріально-технічними можливостя-

ми його учасників, низьким ступенем взаємодії.

1.2. Історія розвитку готельної сфери

в Україні

Перші заклади гостинності на території України вини-

кають у ХІІ–ХІІІ ст., у період економічного та політичного

розвитку Київської Русі. Вигідне географічне положення

Київської Русі на перехресті торгових шляхів, культурні та

релігійні зв’язки з країнами Середземномор’я, Балтики, За-

хідної Європи зумовлюють розбудову міст та появу спеціалі-

зованих закладів розміщення.

Суттєвим фактором формування інфраструктури гостин-

ності на Русі були риси слов’янського темпераменту, особли-

ва увага до гостей, створення для них комфортних умов при

розміщенні, забезпечення їх їжею. Ставлення з повагою до

гостей заповідає синам в «Поучении» київський князь Воло-

димир Мономах, оскільки ці люди «мимоходячи рознесуть по

світу добру або лиху вість». Прийом іноземних гостей київ-

ськими князями найчастіше здійснювався у літніх резиден-

ціях, серед яких найбільш відомими були Красний двір Воло-

димира Великого на Печерську та Вишгород біля Києва.

Серед перших закладів гостинності у Київській Русі були

постоялі двори, розташовані один від одного на відстані кін-

ного переходу, які тут називались «ямами». З розвитком пош-

тового сполучення у ХV ст. постоялі двори створюються біля

поштових станцій, підпорядкованих Ямському наказу. У ве-

ликих містах виникають гостинні двори, що характеризу-

ються вищим комфортом у порівнянні з постоялими дворами.

Їхніми послугами користувались головним чином купці, дер-

жавні службовці, для яких були створені умови для прове-

дення комерційних операцій — у структурі виділялись крам-

ниці, торгові ряди, складські приміщення. Гостинні двори

були небагаточисельними, проте виділялися значними розмі-

рами, ізольованістю та самобутністю, особливо щодо розсе-

лення іноземців за національною ознакою. Ззовні гостинні

двори часто огороджувались оборонними стінами, баштами,

з декількома в’їзними воротами.

На чумацьких та торгових шляхах України послуги гос-

тинності надавали корчми, що торгували хмільними напоями,

були місцем зупинки для подорожніх, місцем розваг. Корчми

в окремих реґіонах називались також «шинком», «корчмою-

заїздом», характеризуються давньою історією, відомі ще з ча-

сів Київської Русі.

В плануванні корчма найчастіше складалась з двох чітко

розділених частин: приміщення для харчування і ночівлі.

У приміщенні для харчування виділялось два приміщення:

в одному був шинок з прилавками, в другому — один або де-

кілька масивних столів, де відвідувачі могли відпочивати

і розважатись.

У містечках і великих селах, на узбіччі доріг, були корчми

із заїздами. У плануванні цього типу корчми посередині фа-

садної стіни був в’їзд у формі брами у підсіння (коридор), що

проходив через усю будівлю. По боках розташовувались кім-

нати для приїжджих, корчма і житло корчмаря.

Суспільні процеси Середньовіччя, характерні для Європи,

не могли не позначитись на території України, що характери-

зувалась подібними релігійними тенденціями. Паломництво

до відомих релігійних центрів Близького Сходу, а також сфор-

мовані в Середні віки центри паломництва в Україні, насам-

перед Києво-Печерська та Почаївська лаври, вплинули на

розвиток сфери гостинності. Паломникам в Україні приділя-

лась особлива увага — вони користувались значною повагою,

було за честь прийняти прочан на ночівлю та нагодувати. Бі-

ля великих центрів паломництва — монастирів та храмів

завжди можна було знайти притулок у звичайному або спеці-

алізованому житловому приміщенні — церковному гостин-

ному дворі. Митрополит Євген Волховитинов в описі Києво-

Печерської лаври зазначає: «За південною огорожею стіною,

через дорогу, знаходиться лаврський готель для притулку

усім дорожнім, особливо бідним богомольцям, що існує на

цьому місці ще з часів преподобного Феодосія (ХVІІ ст.).

У 1829 та 1830 рр. замість дерев’яного готелю спорудили

кам’яний у два яруси під залізним дахом з кухнею поблизу

нього...».

В період ХVІІІ ст., після остаточного приєднання України

до Російської імперії, починається будівництво поштового

тракту від Москви до Києва з поштовими дворами та станція-

ми, що одночасно виконували функції закладів розміщення.

Помітний розвиток готельної сфери в Україні починається

лише в другій половині ХІХ ст. і пов’язується насамперед

з Києвом та іншими великими містами.

Поштовхом розбудови готелів було відкриття у 1889 р. ре-

гулярного залізничного сполучення, що зумовлює збільшення

кількості подорожуючих, які прибували у Київ. До відкриття

залізниці у Києві помітно виділявся «Зелений готель», побу-

дований у 1803–1805 рр., що належав Печерській Лаврі і був

найбільш відомим у 50-х роках ХІХ ст. (сьогодні житловий

будинок на вул. Московській, 30).

«Зелений готель» складався з одного 4-поверхового і трьох

2-поверхових корпусів розташованих поза межами монастиря

у Гостинно-лаврському провулку на місці «страннопріім-

ніци» для бідних, заснованої ще преподобним Феодосієм

[91, с. 40].

У середині ХІХ ст. у готелі нараховувалось 200 окремих

номерів і близько 20 загальних кімнат окрім кількох невели-

ких будинків та тимчасових споруд для прочан. Проживання

у готелі забезпечувалось безплатно впродовж двох тижнів,

послуги з харчування були платними, наприклад порція стра-

ви коштувала 20-25 коп. Один з його корпусів займала лікар-

ня для прочан з жіночим і чоловічим відділеннями, на 40 лі-

жок в кожному. Щорічно готель відвідувало до 85 тис. осіб.

Утримувався готель на кошти меценатів — графині Орлової

та Турчанінової.

До 1880 р. у Києві нараховувалось 15 готелів. Більшість

закладів розміщення окрім харчування надавала послуги з до-

ставки пасажирів та багажу кінними екіпажами і готельними

омнібусами. Упродовж наступних 20-и років у центральній

частині міста, головним чином в районі Хрещатика та приле-

глих вулиць, було побудовано 64 нових готелі, найбільше за

всю історію міста.

Заклади розміщення Києва початку ХХ ст. згідно розта-

шування і категорії клієнтів, які обслуговувались, умовно

можна поділити на чотири категорії: фешенебельні, готелі

середнього класу, готелі розміщені поруч з вокзалом і меб-

льовані кімнати, «подвір’я», постоялі двори.

Фешенебельні готелі розташовувались у центрі міста і про-

понували у свій час послуги світового рівня: розкішні ресто-

рани з європейською кухнею, на десерт подавались екзотичні

фрукти. Готелі мали своїх представників на вокзалі та власні

омнібуси, у кожному номері був телефон, центральне парове

опалення, ванна, електричне освітлення та інші необхідні

зручності цього часу. Обслуговування у готелях забезпечував

спеціально підготовлений персонал, у підборі якого до уваги

приймалась культура мовлення, володіння принаймні російсь-

кою та французькою мовами. Серед розкішних готелів почат-

ку ХХ ст. виділялись «Європейський», найстаріший у Києві

та з найкращим рестораном у місті, «Гранд-Отель», «Конти-

ненталь», «Отель-Савой».

Готелі середнього класу орієнтувались на менш заможних

клієнтів, вони розташовувались на центральних вулицях, ви-

мощених бруківкою, обладнаних електричним освітленням,

біля готелів були спеціально обладнані стоянки для екіпажів.

Перед Першою світовою війною у Києві нараховувалось бли-

зько 80 таких готелів. Серед готелів цієї категорії найбільш

відомими вважалися готель «Австрія», «Англія», «Брістоль»,

«Версаль», «Марсель» та ін., назва яких відображала геогра-

фію всієї Європи.

Особливістю готелів середнього класу початку минулого

століття була достатньо висока якість обслуговування. У готелі

новоприбулого клієнта обов’язково відвідував власник закладу,

дякував йому за вибір саме цього закладу, цікавився в гостя про

зауваження або побажання щодо роботи готелю. Підготовлений

персонал ретельно і швидко виконував побажання гостей.

Обладнання номерів здійснювалось згідно європейських

стандартів, для цього часто запрошувались майстри з Німеч-

чини і Франції. У номери подавалась гаряча вода, для арома-

тизації приміщень використовувались різні запашні трави,

у більшості готелів надавались послуги лазні, ванни, при ве-

ликих готелях працювали магазини.

Типовим для готелів цього часу були послуги комісіоне-

рів-посильних, які виконували дрібні доручення: доставку

листів, посилок, квітів, наймання візника та ін. Утримувались

комісіонери окремими конторами, що знаходились неподалік

великих готелів. У Києві працювало дві таких контори —

Мировича і Шпигановича, що розташовувались на Хрещати-

ку. Вартість послуги комісіонера становила від 10 до 50 коп.

незалежно від відстані.

В кінці ХІХ ст. у Києві відомо про функціонування чоти-

рьох готелів, які розташовувались біля вокзалу і орієнтува-

лись на обслуговування клієнтів, які прибували залізничним

транспортом. Всі готелі цього типу були збудовані упродовж

1880-1890 рр. і знаходились на вулиці Базарній.

Мебльовані кімнати — один з найпоширеніших типів не-

великих засобів розміщення, розташованих у будинках жит-

лового типу, що за помірну ціну надавали послуги, які за рів-

нем якості не поступались першокласним готелям. Ці заклади

розташовувались у всіх районах міст, найчастіше у найбільш

людних. Мебльовані кімнати були оптимальними у співвід-

ношенні ціна — якість для осіб, які зупинялись у містах на

тривалий термін, окрім проживання тут надавались послуги

«самовара і прислуги».

Окрім Києва активно розвивалась інфраструктура гостин-

ності в інших великих містах України — Одесі, Харкові, Ялті.

В Одесі значний розвиток інфраструктури гостинності

пов’язувався з важливим транспортним значенням цього міс-

та — відомого морського порту, а також значним рекреацій-

но-туристичними ресурсами. Готелі розміщувались головним

чином в центрі міста, біля морського вокзалу на Приморсько-

му бульварі, на вулиці Пушкінській, що з’єднувала морський і

залізничний вокзали. До Першої світової війни в місті діяло

34 готелі і 6 постоялих дворів. Найбільш відомими були готе-

лі «Лондонський» (збудований 1899 р.), «Брістоль» (1899 р.),

«Пасаж» (1898 р.).

В Ялті перший готель «Ялта» побудований в 60-х роках

ХІХ ст. ( у 1906 р. перейменований у «Брістоль»). Активна

розбудова інфраструктури туризму — фешенебельних готе-

лів, ресторанів, санаторіїв здійснюється наприкінці ХІХ ст.

У 1875 р. побудований великий фешенебельний готель «Ро-

сія» (сьогодні готель «Таврида»). У 1915 р. в Ялті діяло 14 го-

телів на 800 місць, 3 приватних санаторії, 5 пансіонатів.

Перед Першою світовою війною в Криму функціонувало

43 готелі, 18 санаторіїв та 16 пансіонатів. Особливо високим

комфортом виділялись готелі «Росія» у Ялті (150 номерів),

готель «Дюльбер» в Євпаторії прирівнювався до кращих єв-

ропейських готелів. Окрім високої якості обслуговування го-

телі побудовані в кінці ХІХ на початку ХХ ст. характеризува-

лись оригінальністю архітектури, зручним плануванням.

Окрім дорогих готелів, пансіонатів, санаторіїв, приватних

дач для розміщення рекреантів в Криму використовувалась

значна кількість малопридатних для проживання невеликих

будинків, побудованих з легких матеріалів.

У Східній Галичині, що входила в склад Австро-Угорщи-

ни, у другій половині ХІХ — початку ХХ ст. сфера гостинно-

сті характеризувалась особливо високим розвитком. Майже

у кожному містечку були невеликі готелі, ресторани,

кав’ярні. Загалом у 1902 р. у Галичині (Східна і Західна ра-

зом) нараховувалось 935 готелів, середня зайнятість у яких

становила три особи на один готель. Готелі, у яких працюва-

ло більше 20 осіб становили лише 0,5 % від загальної кілько-

сті засобів гостинності.

Більшість готелів характеризувались низьким рівнем ком-

форту — скромним оформленням інтер’єру, відсутнім водо-

проводом, каналізацією. Ця категорія готелів розраховува-

лась на клієнтів із низьким матеріальним достатком,

комерційних агентів. На цьому фоні контрастували великі та

поодинокі малі готелі з дорогим оздобленням інтер’єру, роз-

кішними меблями, вишколеною обслугою, комунальними

зручностями. Такі готелі відповідали тогочасному стилю фе-

шенебельних європейських готелів. Великі дорогі готелі на-

давали послуги ресторану, кав’ярні, лазні, душу, тому прожи-

вання могли собі забезпечити лише особливо багаті клієнти.

У Східній Галичині на загальному фоні щодо кількості го-

телів, в тому числі фешенебельних, виділявся Львів. На поча-

тку ХХ ст. у Львові нараховувалось 48 готелів, для порівнян-

ня у Варшаві — 32, Кракові — лише 18.

Найбільш відомими готелями Львова були «Жорж», за-

снований у 1796 р. і в час заснування називався «De La Rus».

Згодом готель було перейменовано за іменем одного із засно-

вників Жоржа Гофмана. До послуг клієнтів були 93 номера:

32 — апартаменти з лазничками, центральне опалення, у но-

мерах тепла і холодна вода, телефон. Ціна визначалась обла-

днанням номера і становила від 6 злот. — одномісний номер

до 24 злот. — двомісний номер з ванною. До послуг клієнтів

були фешенебельний ресторан, кав’ярня, у мармуровій залі

щовечора грав оркестр.

Серед інших відомих готелів Львова виділявся «Англійсь-

кий готель» (1840 р.), містив 100 номерів. У 1888 р. будівлю

готелю розібрано і заклад переміщено на вул. Карла Людвіка

№ 21 (сьогодні проспект Свободи).

Готель «Гранд» відкритий у 1893 р. — один з найбільш

розкішних у місті. Готель містив 48 номерів, ресторан, виді-

лявся оригінальною архітектурою, інтер’єр виконано в необа-

роковому стилі.

Серед інших львівських готелів, що виділялись комфортом

на фоні готельних підприємств міста — «Народна Гостиниця»

(1906 р.), заснована відомим культурним діячем, архітектором

Василем Нагірним; «Європейський» — один з найстаріших

у Львові, відкритий у 1804 р., «Краківський», «Французький»,

«Центральний».

Значного поширення у Галичині набули пансіонати —

мебльовані кімнати, створені на зразок західноєвропейських

і розраховані на тривале перебування гостей. Пансіонати бу-

ли меншими за розмірами щодо готелів, характеризувались

сімейним затишком, надавались окремо кімнати для сну,

їдальня і салон були спільними.

Таким чином, мережа готельних закладів в Україні інтен-

сивно розширюється лише в кінці ХІХ ст. Цьому сприяло

економічне зростання, розвиток транспортної інфраструкту-

ри, піднесення просвітництва в Україні, широкі зв’язки з єв-

ропейськими державами. Важлива риса в організації сфери

гостинності пов’язувалась з високою якістю обслуговування,

що відповідала світовим стандартам, водночас висока ціна

послуг була доступною насамперед для осіб високого мате-

ріального достатку. У ХІХ ст. помітним є поділ закладів на

категорії щодо рівня і ціни послуг, окрім розкішних готелів

розвивалась мережа закладів гостинності зорієнтована на осіб

різного матеріального достатку.

В період між Першою і Другою світовими війнами у роз-

витку готельної сфери відбулися суттєві зміни. В межах Ра-

дянської України здійснюється націоналізація готельних під-

приємств і створюється єдина державна система управління

готельним господарством. Відсутність досвіду управління

зумовлює стихійний характер її розвитку, постійну зміну ор-

ганізаційних центрів управління. Несприятливими для готе-

льного господарства були складні соціально-побутові умови

в країні, що зумовили зменшення готельних підприємств за

рахунок їхнього перепрофілювання у житлові будівлі та при-

міщення різних організацій. Лише у другій половині 30-х ро-

ків ХХ ст. ситуація змінюється. У великих містах будуються

нові і передаються у використання за призначенням окремі

готелі. Зокрема, у Києві було передано у використання 10 го-

телів із загальним номерним фондом 649 номерів (готелі

«Франсуа», «Ермітаж», «Червоний Київ», «Імперіаль», «Ін-

тернаціональ», «Гранд-Готель», «Пегас»). У 1937 р., згідно

програми «Про генеральний план реконструкції столиці

України» було збудовано готель «Москва» [89, с. 65].

В межах Західної України, що перебувала в складі Поль-

щі, Чехословаччини та Румунії, готельні підприємства знахо-

дились у приватному володінні, що сприяло кращому мате-

ріальному забезпеченню, організації обслуговування. Суттє-

вою рисою готельної сфери була доволі чисельна мережа не-

великих закладів, зорієнтованих на обслуговування різних

категорій населення.

Активізація подорожей, яким надавалось значної уваги ін-

телігенцією краю, утворення краєзнавчо-туристських то-

вариств «Плай» та «Чорногора», спортивних організацій, по-

пуляризація піших подорожей та розвиток лижного спорту

у Карпатах, зумовлює появу тут невеликих готелів, туристсь-

ких притулків та домівок, у курортних центрах — вілл відо-

мих людей.

В період після Другої світової війни, особливо «хрущов-

ської відлиги» спостерігалось пожвавлення туризму, міжна-

родних зв’язків СРСР. Зростаючі обсяги туризму зумовили

розширення туристичної інфраструктури — будівництво но-

вих готелів, мотелів, кемпінгів. У Києві у 1964 р. побудова-

ний найкращий на цей час готель «Дніпро», біля Києва на

Житомирській трасі у 1965 р. відкрито мотель-кемпінг «Про-

лісок» та ін. Для потреб міжнародного туризму, розвиток

якого відновлює акціонерне товариство «Інтурист», у 1972 р.

у великих містах СРСР споруджено 40 туристських об’єктів

і передано значну кількість функціональних готелів — у Києві

«Ермітаж» (сьогодні «Інтурист»), Львові — «Жорж», Одесі —

«Красная», Ялті — «Ореанда» і «Таврида» — побудовані

в кінці ХІХ ст.

У 70-х роках стрімкий розвиток міжнародного туризму

зумовлює розширення його матеріально-технічної бази. Були

побудовані нові готелі мережі підприємств міжнародного ту-

ризму «Інтурист» — у Києві — «Либідь» і «Братислава»,

Харкові «Інтурист», «Мир», мотель «Дружба», Львові —

«Дністер», Ужгороді — «Закарпаття», Одесі — «Чорне мо-

ре», Запоріжжі — «Запоріжжя», Полтаві — мотель «Інту-

рист» та ін. Загальний готельний фонд «Інтуриста» в Україні

на початку 1980-х років становив 10096 місць [91, с. 88].

Для потреб внутрішнього туризму інфраструктура розмі-

щення особливо швидко зростає у 70-х — першій половині

80-х років. За рахунок державного фінансування станом на

1983 р. в Україні було відкрито 25 готелів, 75 турбаз, 4 ту-

ристських комплекси, 11 притулків, 6 кемпінгів, 36 стоянок

і наметових притулків. Впродовж 1986–1990 рр. фінансуван-

ня, що забезпечувала Центральна рада по туризму та екскур-

сіях ВЦРПС, зумовлює збільшення кількість місць у готелях,

туристських комплексах, базах і кемпінгах ще на 40 тис.

1.3. Сучасний стан та перспективи розвитку

готельного господарства України

Готельне господарство є однією з головних складових ту-

ристичної індустрії України. Проте, сьогодні можна конста-

тувати про відсутність висококонкурентних позицій у цьому

секторі національної економіки. Інфраструктура закладів

розміщення в Україні не відповідає міжнародним нормам

проживання та відпочинку: недостатня кількість готельних

підприємств, у структурі готельних підприємств низька част-

ка закладів високої категорії, матеріально-технічна база за-

старіла та потребує модернізації, відсутні сучасні засоби

зв’язку та інформаційних комунікацій, ефективні та надійні

системи захисту, які є передумовою високого рівня якості по-

слуг.

Недостатня в Україні, у порівнянні з провідними країнами

у розвитку туризму, кількість готельних підприємств. У 2004 р.

в Україні функціонувало 1218 підприємств готельного госпо-

дарства на 50,4 тис. номерів та 104,6 тис. місць. Наприклад,

у Великобританії функціонує близько 26 тис. готелів, Франції

19,7 тис., Румунії понад 3 тис., Ізраїлі 318 готелів на 41770 но-

мерів. У структурі згідно розмірів готелів, у країнах Європи

кількість великих підприємств становить 15–25 % від їх зага-

льної кількості, 75–85 % — готелі сімейного типу та мотелі.

В Україні близько 70 % всіх місць зосереджують великі готе-

лі, мотелі, кемпінги, молодіжні бази — типові у європейських

країнах, в Україні малочисельні. Як свідчить міжнародний

досвід, саме невеликі готельні підприємства сьогодні фор-

мують основу розвитку сфери гостинності — структурують

ринок готельних послуг згідно попиту споживачів, формують

конкурентне середовище та створюють додаткові робочі

місця.