Мацнєв А.І., Проценко С.Б., Саблій Л.А. Моніторинг та інженерні методи охорони двкілля

Подождите немного. Документ загружается.

151

викидів в атмосферу.

Неочищені та частково очищені стічні води, потрапляючи у водні об’єк-

ти, призводять до змін фізико-хімічних властивостей природних вод, забруд-

нюють їх. За В.М.Гольдбергом [14], забруднення вод - це спричинені госпо-

дарською діяльністю зміни якості води у порівнянні з її природним станом та

нормами якості по видах водокористування, які роблять цю воду частково або

повністю непридатною для використання за цільовим призначенням.

В забруднених водних об’єктах відбуваються складні процеси, спрямова-

ні на відновлення їх природного стану. Сукупність гідродинамічних, біологіч-

них, хімічних та фізичних процесів, що ведуть до зменшення концентрації за-

бруднюючих речовин у воді, називають самоочищенням. В багатьох водой-

мах та водотоках цей процес стає дедалі більш утрудненим через значну кіль-

кість шкідливих речовин, які в них надходять.

Всі забруднюючі речовини, що надходять у водні об’єкти, можна поді-

лити на:

• мінеральні (пісок, глина, шлаки, золи, розчини та емульсії солей, кис-

лот, лугів, радіоактивні сполуки);

• органічні (речовини рослинного та тваринного походження, а також

смоли, феноли, спирти, фарбники, альдегіди, сіркомісткі сполуки то-

що);

• біологічні (патогенні бактерії, віруси, збудники інфекцій).

Розрізняють три види забруднення вод:

хімічне

фізичне

та

біологічне

Хімічне забруднення води відбувається внаслідок надходження у водой-

ми із стічними водами різних шкідливих домішок неорганічної (кислоти, мі-

неральні солі, луги тощо) та органічної природи (нафта й нафтопродукти, ор-

ганічні сполуки, поверхнево-активні речовини, миючі засоби, пестициди то-

що). Більшість з цих речовин є токсичними (отруйними) для мешканців во-

дойм - сполуки миш’яку, свинцю, ртуті, міді, кадмію, хрому, фтору тощо. Во-

ни поглинаються фітопланктоном і передаються далі по харчових ланцюгах

більш високоорганізованим організмам. Цей процес супроводжується куму-

лятивним ефектом, який полягає у прогресуючому збільшенні вмісту шкід-

ливих сполук в кожній наступній ланці харчового ланцюга. Скажімо, у фіто-

планктоні вміст шкідливої сполуки буде в десять разів більший, ніж у воді, в

зоопланктоні (рачки, личинки тощо) - підвищиться ще вдесятеро, в рибі, яка

живиться зоопланктоном - ще вдесятеро. В результаті в тканинах хижої риби

(щука, судак) концентрація отрути може в тисячі разів перевищувати її кон-

центрацію у воді, що дуже небезпечне для птахів, тварин і людей. Нещодавно,

наприклад, було встановлено, що вміст ртуті в балтійській трісці подекуди до-

сягає 800 мг/кг маси. Це означає, що з’ївши п’ять-вісім таких рибин, людина

одержує стільки ж ртуті, скільки міститься в медицинському термометрі [72].

Сумної слави набула хвороба мінамата, вперше виявлена в 1956 р. у лю-

дей, що їли рибу, виловлену японськими рибалками в затоці Мінамата (о. Кю-

152

сю), куди підприємство по виробництву ацетальдегіду безконтрольно скидало

стоки, що містили солі ртуті. Під дією специфічних мікроорганізмів в бухті

солі ртуті, які самі по собі достатньо токсичні, перетворювалися у надзвичай-

но отруйну метилртуть, що акумулювалася в тканинах риб - основному про-

дукті харчування місцевих жителів - у концентрації, що в 500 разів перевищу-

вала її вміст у воді. Хвороба мінамата охопила декілька сотень осіб і супрово-

джувалася повним розладом центральної нервової системи (погіршення зору

та слуху, порушення мови, втрата розуму, невпевнені рухи тощо), в 43 випад-

ках хвороба мала летальний наслідок. Підприємство було закрите, але рибний

промисел у затоці не відновився: на її дні лежить близько 600 т ртуті.

Згубно впливають на стан водойм стічні води, що містять розчинені

орга-

нічні

речовини або суспензії органічного походження. Більшість цих речовин

сприяє зниженню вмісту у воді кисню. Особливої шкоди завдають нафта і

нафтопродукти, які утворюють на поверхні води плівку, що перешкоджає га-

зообміну між водою та атмосферою і знижує вміст кисню у воді. Осідаючи на

дно водойм, органічні речовини замулюють його і затримують або повністю

припиняють життєдіяльність донних мікроорганізмів, які беруть участь у са-

моочищенні. Під час гниття донних осадів, забруднених органічними сполу-

ками, утворюються шкідливі і отруйні речовини, зокрема сірководень, що за-

бруднює всю воду в річці чи озері.

Основними джерелами хімічного забруднення є доменне та сталеливар-

не виробництво, підприємства кольорової металургії, гірничодобувної, хіміч-

ної, целюлозно-паперової, нафтопереробної промисловості (в стічних водах

цих підприємств містяться нафтопродукти, феноли, складні органічні забруд-

нення, хлор, кольорові метали та ін.), а також екстенсивне сільське господар-

ство, великі тваринницькі комплекси тощо.

Значну кількість органічних сполук, яких раніше не було в природі, міс-

тять стоки хімічних підприємств. Багато з цих речовин біологічно активні, ду-

же стійкі і важко видаляються із стоків. Останнім часом особливе місце серед

них посідають синтетичні миючі засоби -

детергенти

. Більшість з них міс-

тить фосфор. Зростання кількості фосфатів у річках, озерах і морях спричи-

нює інтенсивний розвиток синьо-зелених водоростей, “цвітіння” водойм, що

супроводжується різким зниженням вмісту у воді кисню, “заморами” риби,

загибеллю інших водних тварин. Детергенти також надзвичайно утруднюють

роботу каналізаційних очисних споруд, уповільнюючи процеси коагуляції при

очищенні стічних вод.

Кількість хімічних забруднювачів води постійно зростає. В 1992 р. їх бу-

ло зафіксовано 959 різновидів. Про шкідливу дію багатьох з них ми нині ли-

ше здогадуємося, оскільки вони мають пролонгований вплив, тобто їхня дія

виявляється в наступних поколіннях живих істот і полягає у появі шкідливих

мутацій, генетичних розладах тощо.

153

Окрім безпосереднього скидання стічних вод необхідно враховувати та-

кож можливість забруднення поверхневих вод при взаємодії з іншими при-

родними середовищами: атмосферою, літосферою та педосферою. Так, у по-

верхневі води надходить багато нітратів через нераціональне застосування

азотних добрив та збільшення автотранспортних викидів. Це ж стосується і

фосфатів (добрива, миючі засоби), вуглеводнів (нафта та продукти її перероб-

ки) та ін.

Зауважимо, що з розвитком великих тваринницьких та птахоферм, де

кількість тварин сягає десятків і сотень тисяч, постала проблема сильного за-

бруднення довкілля і в сільськогосподарських районах. У зонах, де розташо-

вані приміщення для утримання птахів, свиней, корів, в повітря надходить ве-

лика кількість сірководню, аміаку і вуглекислого газу, а в ґрунти та ґрунтові

води - органічних забруднень і хімічних синтетичних продуктів. Спеціалісти

стверджують, що одна велика сучасна свиноферма (100 тис. голів), де вико-

ристовують гідрозмив нечистот, забруднює довкілля з такою ж інтенсивніс-

тю та у такому ж обсязі, як сучасне місто з населенням в 300-400 тис. осіб.

Змив з поверхні землі у водойми і водотоки органічних речовин та міне-

ральних добрив призводить до надлишку в них поживних речовин і, як наслі-

док, до евтрофікації

та заростання водних об’єктів. Спочатку із збільшен-

ням концентрації біогенних речовин спостерігається бурхливий розвиток

водної рослинності - переважно, синьо-зелених водоростей, після відмирання

яких біомаса опускається на дно, де відбувається її мінералізація із спожи-

ванням великої кількості розчиненого кисню, а після повного вичерпання

кисню розпочинається її безкисневе бродіння з виділенням метану (СН

) та

сірководню (H

S), що отруюють водойму і призводять до загибелі більшості

гідробіонтів (окрім анаеробних мікроорганізмів).

Фізичне забруднення води пов’язане із зміною її фізичних властивостей:

прозорості, вмісту мінеральних та інших нерозчинених домішок, радіоактив-

них речовин та температури.

Суспензії піску, намулу, глинистих частинок потрапляють у водойми, го-

ловним чином, за рахунок поверхневого змиву дощовими водами із сільсько-

господарських полів, особливо тоді, коли розорюються водозахисні смуги

вздовж річок, і орні ділянки наближаються до самого урізу води. Багато су-

спензій потрапляє у водотоки з діючих підприємств гірничорудної промисло-

вості, таких як промивні установки, драги тощо. Пил надходить у водойми із

сильними вітрами, особливо в суху погоду. Тверді частинки різко знижують

прозорість води, пригнічують процеси фотосинтезу водних рослин, забива-

ють зябра риб і погіршують смакові якості води. Надзвичайну небезпеку для

всього живого становлять

радіоактивні домішки

, що потрапляють у водойми

Евтрофікація - збільшення первинної продуктивності водойм внаслідок збільшення вмісту в

них біогенних елементів, головним чином азоту й фосфору.

154

через викиди АЕС (особливо під час аварій), з частками золи від працюючих

ТЕС тощо.

Слід зазначити, що навіть за нормальної роботи ядерних реакторів у охо-

лоджуючі поверхневі води можуть потрапляти нейтрони, під дією яких моле-

кули води і домішки (продукти корозії) стають радіоактивними. Крім того, за-

хисні цирконієві оболонки тепловиділяючих елементів можуть мати мікротрі-

щини, крізь які у водне середовище потрапляють продукти ядерних реакцій

(зокрема,

Sr,

137

Cs, які мають тривалий період напіврозпаду). У водних

об’єктах радіоактивні речовини зазнають фізико-хімічних перетворень (ад-

сорбція

на завислих речовинах, осадження, осадоутворення, перенесення те-

чіями, поглинання живими організмами, накопичення в їх тканинах). У

жи-

вих тканинах

накопичуються, перш за все, радіоактивна ртуть, фосфор, кад-

мій, в ґрунтах - ванадій, цезій, ніобій, цинк, у воді залишаються сірка, хром,

йод.

Теплове

забруднення водойм є особливим видом забруднення гідросфери,

спричиненим скидом у водойми теплих вод від різних енергетичних устано-

вок. Величезна кількість тепла, що надходить з нагрітими водами в річки й

озера, істотно змінює їх термічний та біологічний режими. Серед джерел теп-

лового забруднення гідросфери перше місце посідають АЕС і ТЕС, які скида-

ють у водойми від 1/3 до 1/2 теплової енергії, що виробляється. Як свідчать

спостереження, на ділянках річок нижче за течією від ТЕС та АЕС порушу-

ються умови нересту риб, гине зоопланктон, риби уражаються хворобами і

паразитами.

Вчені-гідробіологи встановили таку характерну послідовність дії підви-

щених температур на мешканців озер і річок:

• до 26°С - помітного шкідливого впливу не спостерігається;

• 26-30°С - пригнічення життєдіяльності риб;

• понад 30°С - шкідлива дія на біоценози (гине зоопланктон, порушу-

ється нерест риб);

• 34-36°С - гине риба й деякі інші види організмів.

При значному тепловому забрудненні риби задихаються і гинуть, оскіль-

ки потреба в кисні зростає, а його розчинність - навпаки, зменшується. Кіль-

кість розчиненого кисню зменшується ще й тому, що при тепловому забруд-

ненні відбувається бурний розвиток водоростей, вода “цвіте” з наступним

гниттям відмираючої рослинної маси (евтрофікація водних об’єктів). Крім то-

го, теплове забруднення істотно підвищує токсичність багатьох хімічних спо-

лук, зокрема, важких металів.

Біологічне забруднення водного середовища полягає в надходженні у

водойми із стічними водами різних видів мікроорганізмів, рослин і тварин

Адсорбція (від лат. ad - на і sorbeo - поглинаю) - поглинання речовини з газового чи рідинного

середовища поверхневим шаром твердого тіла (адсорбенту) або рідини.

155

(віруси, бактерії, гриби, найпростіші, черви), яких раніше тут не було. Багато

з них є хвороботворними для людей, тварин і рослин (табл.4.2). Біологічне за-

бруднення може призводити до епідемій холери, брюшного тифу, паратифу

та інших кишкових інфекцій, а також до деяких вірусних захворювань (на-

приклад, гепатиту).

Табл.4.2. Непатогенні та патогенні організми, присутні у воді [2]

Організм Характер впливу

Непатогенні організми

Актиноміцети

Викликають небажаний присмак і запах

Водорості

Викликають небажаний присмак і запах, засмічують фільтри

Бактерії типу кишкової

палички

Ця група бактерій є показником гігієнічних властивостей води: велика кількість

бактерій свідчить про можливе забруднення води фекаліями

Фекальні стрептококи

Показник фекального забруднення

Залізобактерії

Викликають утворення слизу, найчастіше червоного кольору, у колодязях та во-

допровідних магістралях. Для утворення слизу достатньо присутності заліза у

концентраціях 0.1-0.2 мг/л

Патогенні організми

Vibrio cholera

Викликає холеру. Початкова хвиля епідемії холери поширюється водним шля-

хом. У подальшому інфекція передається контактним шляхом, через їжу

Salmonella typhi

Викликає черевний тиф. Основним переносником інфекції є харчові продукти та

вода

Shigella dysenteriae

Shigella flexneri

Shigella boydi

Shigella sonnei

Викликає бацилярну дизентерію (Shigellosis), зумовлену фекально-оральною пе-

редачею інфекції через воду, молоко, харчові продукти, мух та при безпосеред-

ньому контакті

Salmonella paratyphi

Викликає паратифозні захворювання

Найпростіші хвороботворні організми

Entamoeba hidtolytica

Викликають амебну дизентерію. Ендемічні захворювання поширюються кон-

тактним та харчовим шляхом, а також, ймовірно, через мух

Віруси

Віруси, що фільтруються

Інфекційний гепатит може передаватись через воду, молоко та харчові продукти

Головними джерелами біологічного забруднення поверхневих вод суші

та прибережних морських вод є комунально-побутові стоки, харчові відходи,

а також стічні води підприємств харчової (бійні, м’ясокомбінати, молочні, си-

роробні, цукрові заводи), целюлозно-паперової та хімічної промисловості,

шкірзаводів та ін., а в сільській місцевості - стоки крупних тваринницьких

комплексів.

Особливої гостроти біологічне забруднення водойм набуває в місцях ма-

сового відпочинку людей (рекреаційні й курортні зони узбережжя морів та

озер). Так, останніми роками через незадовільний стан каналізаційних очис-

них споруд міське керівництво Одеси, Маріуполя та інших міст на узбережжі

Чорного й Азовського морів неодноразово закривало пляжі, бо в морській во-

ді були виявлені збудники таких небезпечних хвороб, як вірусний гепатит, ди-

зентерія, холера тощо.

Шкода водним об’єктам, особливо річкам, завдається не тільки безпосе-

реднім скиданням у них забруднюючих речовин, але й через погіршення їх

здатності до самоочищення, порушення водного балансу через пряме вилу-

чення води, зміною гідрографічної мережі, впливом на ландшафти водозбір-

156

них басейнів тощо. Так, завдяки інтенсивному випаровуванню води з водного

дзеркала водосховищ, загальна площа якого в Україні перевищує 7 тис.км

щорічні втрати води в атмосферу становлять в середньому 5 км

- 10 % влас-

них водних ресурсів країни [10].

Після закінчення будівництва каскаду водосховищ на Дніпрі швидкість

водообміну в річці зменшилася у десять разів. В результаті при низькій про-

точності вода проявляє підвищену здатність до евтрофікації та акумуляції за-

бруднень, гинуть гідробіонти, порушується природна міграція риб, затоплю-

ються пасовища і рілля. Якщо прийняти до уваги, що ГЕС на цій річці відігра-

ють незначну роль в енергетичному балансі України (виробляють лише до

4 % електроенергії), то навряд це може компенсувати екологічні та еконо-

мічні збитки від таких гідротехнічних споруд. Адже при створенні шістьох

водосховищ на Дніпрі було затоплено майже 700 тис.га родючих заплавних

земель (близько 2.1 % загальної площі України). Знищені під водою сади та

городи могли б давати щорічно 3-4 млн.т фруктів та овочів, а інші землі -

близько 1 млн.т зерна. Економічна, енергетична та господарська вигода від

створення водосховищ порівняно мізерна, й нині ці водойми - накопичувачі

промислового та побутового бруду [72].

Ми не можемо чекати милості від природи після того, що з нею зробили.

4.4.1. Забруднення вод Світового океану

Океан, включаючи замкнені та напівзамкнені моря, є важливою частиною

глобальної системи життєзабезпечення. Він впливає на клімат, погоду та стан

атмосфери, а також служить потужним резервом продуктів харчування

, міне-

рально-сировинних та інших ресурсів.

Крім того, Світовий океан є безвідмовним приймальником всякого роду

відходів, всесвітньою “стічною ямою”, гігантським септичним резервуаром, з

якого вода, здійснивши великий кругообіг, повертається до людей, тварин і

рослин у чистому вигляді. Скид в океан величезної кількості шкідливих речо-

вин, пестицидів, добрив, зростаюче забруднення морського середовища наф-

топродуктами, засмічення річкових естуаріїв - усе це загрожує тим, що в пев-

ний момент океан перестане служити людям.

Забруднення морських вод слід розглядати з урахуванням складного об-

міну природними водами між геосферами в процесі вологообігу та еволюцій-

ного розвитку Землі.

У моря надходить величезна кількість речовин як в результаті природних

процесів, так і внаслідок антропогенного впливу. Основний обсяг забруднен-

ня морського середовища (до 70 %) зв’язаний з наземними джерелами, однак

У світі щорічно добувається приблизно 100 млн.т морських продуктів, що становить близько

одного відсотка продуктів харчування, які споживає людство.

157

забруднення відбувається також в результаті судноплавства та скиду відходів

у море. До основних джерел забруднення морських вод можна віднести [8]:

• скид промислових та господарсько-побутових вод безпосередньо в

море або з річковим стоком;

• надходження із суші різноманітних речовин, що застосовуються у

сільському та лісовому господарстві;

• умисне захоронення в морі забруднюючих речовин (дампінг);

• витоки різноманітних речовин в процесі суднових операцій;

• аварійні скиди із суден або підводних трубопроводів;

• розробку корисних копалин на морському дні;

• перенесення забруднюючих речовин із суші через атмосферу.

Води морів і океану забруднюються переважно водами річок, з якими до

них щорічно надходить понад 320 млн.т заліза, 6.5 млн.т фосфору та ін. Дуже

багато забруднювачів потрапляє у Світовий океан з атмосфери: 200 тис.т

свинцю, 1 млн.т вуглеводнів, 5 тис.т ртуті тощо. Близько однієї третини міне-

ральних добрив, що вносяться в ґрунт, вимиваються з нього і з водою річок

виносяться в моря та океан. Лише азоту й фосфору таким шляхом потрапляє у

Світовий океан близько 62 млн.т на рік. Біогенні речовини викликають бурх-

ливий розвиток деяких рослин (синьо-зелених і зелених одноклітинних водо-

ростей), що вже не раз спричинювало так звані “

червоні припливи

” в Північ-

ному і Середземному морях та інших акваторіях.

Прогресуюче забруднення Світового океану інколи має найнесподіваніші

наслідки, коли здавалося б нешкідливі, практично нікому раніше невідомі ор-

ганізми набувають загрозливих властивостей. Саме так сталося з мікроскопіч-

ними одноклітинними водоростями: значне забруднення морів нітратами й

фосфатами, якими живляться водорості, вже кілька разів викликало в тому чи

іншому місці Світового океану вибухоподібне їх розмноження, відоме під

назвою “червоний приплив” (хоча його колір залежно від різновиду мікроор-

ганізмів може бути і жовтим, і синьо-зеленим). Ці мікроорганізми надзвичай-

но швидко розмножуються - загальна їх кількість подвоюється за 20 год. Во-

ни утворюють на поверхні моря “ковдру” до 2 м завтовшки, яка може вкрива-

ти великі площі поблизу узбережжя. Наприклад, біля берегів Скандинавії у

1988 р. подекуди утворилися велетенські плями таких водоростей - до 45 км

завдовжки і 10 км завширшки.

Бурхливий розвиток водоростей супроводжується різким зниженням

вмісту у морській воді кисню. Гинучи через два-три дні, клітини водоростей

випадають на дно, де стають поживою для бактерій, які в процесі інтенсивно-

го метаболізму починають використовувати надмірну кількість кисню. Це

призводить до загибелі від задухи донних організмів. Самі клітини водорос-

тей містять отруйні речовини, що згубно діють на рибу й інші морські орга-

нізми.

158

В результаті подібного “червоного припливу” у 1988 р. в Північному морі

поблизу узбережжя Данії і Норвегії на великих ділянках загинула практично

вся морська фауна й флора, було завдано значної шкоди риболовецьким гос-

подарствам, забруднено пляжі, сморід над деякими затоками стояв більше мі-

сяця. Загрозливим є те, що “червоні припливи” трапляються дедалі частіше й

уражають дедалі більші ділянки морського узбережжя.

До найбільш шкідливих забруднювачів Світового океану належать наф-

та і нафтопродукти. В природних умовах у Світовий океан їх щороку над-

ходить від 0.2 до 2 млн.т, проте найбільшої шкоди морським екосистемам за-

вдають морські перевезення нафти, якої щорічно танкерами транспортується

близько 2 млрд.т. Втрати нафти відбуваються навіть при безаварійній роботі

морського транспорту, але у випадках аварій, коли її розливається до 40-50

тис.т, забруднюються поверхні площею більше 100 км

. В результаті аварій та

витоків у Світовий океан щороку надходить 5-10 млн.т нафти та нафтопро-

дуктів, тобто набагато більше, ніж у природних умовах. За даними А.М.Ряб-

чикова (1976), всього у Світовий океан потрапляє до 16 млн.т нафти та нафто-

продуктів на рік, з них 8 млн.т - при видобутку та перевезенні танкерами і 8

млн.т - із втрат на суші через поверхневий стік.

Можливості морських вод самоочищуватися від нафтового забруднення

залежать від географічної широти, температури вод, величини хвилювання на

поверхні моря тощо. Так, при низьких температурах розклад нафтопродуктів

у морській воді уповільнюється, що призводить до їх накопичення і шкідли-

вої дії. Нафта та нафтопродукти негативно впливають на морські біоценози

через утворення плівок, які порушують обмін енергією, теплом, вологою та

газами між океаном і атмосферою, а також впливають на фізико-хімічні і гід-

робіологічні умови, клімат та баланс кисню в атмосфері. Жертвами цього ви-

ду забруднення стають сотні тисяч морських птахів, тюленів, велика кількість

риби, донних тварин тощо.

Моря й океан забруднюються також твердими відходами - побутовими та

промисловими. Цих відходів у Світовому океані накопичилося вже понад 20

млн.т. Більшість з них дуже шкідлива, бо містить сполуки важких металів та

інші речовини, що згубно діють на морську фауну.

Досить багато потрапляє в морські води

пестицидів

, половина з яких над-

ходить з повітря, а решта - зноситься з агроекосистем поверхневим стоком.

Так, забруднення морських вод ДДТ та іншими пестицидами (особливо у

пригирлових частинах морів) багатьма вченими розглядається як найбільш

ймовірна загроза необоротної деградації морських екосистем в майбутньому.

Заборона ДДТ та деяких найбільш стійких і токсичних пестицидів в багатьох

країнах світу не призвела до докорінного вирішення цієї проблеми, хоча в ці-

лому надходження ДДТ у морські води дещо скоротилося (до 27-28 тис.т/рік).

Забруднення та отруєння морських вод відбувається при затоплюванні

(дампінгу) ємностей з отруйними речовинами, побутовими та промисловими

159

відходами. Починаючи з 1967 р., у глибоководних частинах океану здійсню-

ється захоронення радіоактивних відходів у герметичних металічних контей-

нерах

, заповнених бетоном чи бітумом, хоча в разі розгерметизації цих кон-

тейнерів екологічні наслідки можуть бути катастрофічними. Дампінг радіоак-

тивних відходів вже призвів до підвищення радіоактивності в деяких районах

Світового океану (Iрландське та Японське моря, північно-східна частина Ат-

лантики, тихоокеанське узбережжя США тощо).

Значна кількість радіоактивних ізотопів потрапила у морські води внаслі-

док випробувань атомної зброї

, роботи ядерних реакторів на військових під-

водних човнах, криголамах тощо. Загальна радіоактивність, внесена у Світо-

вий океан людством, оцінюється в 5.5·10

Бк, або 1.5·10

Кі. Під час Чорно-

бильської аварії в атмосферу було викинуто біля 5·10

Кі радіоактивності,

тобто у Світовому океані нині накопичилася радіоактивність, еквівалентна 30

Чорнобилям.

Наведемо ще один приклад людської нерозсудливості [72]: після закін-

чення другої світової війни країни-переможці захопили склади з німецькою

хімічною зброєю (всього близько 300 тис.т отруйних речовин) і, не знаючи,

що з нею робити надалі, та не маючи безпечних методів знищення хімічних

токсикантів, не придумали нічого кращого, як потопити їх у Балтійському мо-

рі. Лише військовими СРСР одразу після війни було затоплено 35 тис.т отруй-

них речовин 14 типів, серед яких: циклон-Б, іприт, адамсит і діфенілхлорар-

син. Майже 5 тис.т цих речовин лежить неподалік від порту Лієпая на глибині

всього 100 м. Американці й англійці затопили близько 500 кораблів, трюми

яких були набиті хімічними боєзапасами (150 тис.т). Пройшли десятиліття,

морське середовище почало роз’їдати контейнери, ящики, банки, бомби і сна-

ряди, в яких зберігаються хімічні отруйні речовини, і вода навколо забрудни-

лася, стала отруйною риба. Є вже й перші жертви - рибалки та жителі Польщі,

Німеччини і Норвегії дістали отруєння зараженою хімічними речовинами ри-

бою. Нині відомі вже декілька таких захоронень, але це лише частина того,

що затоплене. Попереду - міжнародні домовленості щодо ревізії військових

архівів, пошуки місць затоплення хімічної зброї, її підняття на поверхню й

знешкодження, що потребує нових методів, технологій та колосальних кош-

тів.

Забруднення морських вод відбувається нерівномірно. Особливо забруд-

нюються мілководні прибережні та шельфові зони, міжматерикові та внут-

рішньоматерикові моря, куди виноситься потік стічних вод річками. Цьому

Так, у Карському та Баренцовому морях поблизу Нової Землі колишнім СРСР затоплено 12

атомних реакторів та сотні тонн радіоактивного бруду - всього 11 тис. контейнерів [72].

Тільки з 1945 по 1981 роки у світі було здійснено 1315 ядерних вибухів (683 - США, 468 - ко-

лишнім СРСР, решту - Францією, Китаєм, Англією). Лише у води океану під час цих вибухів бу-

ло викинуто близько 2 т високоактивних і довгоживучих продуктів розпаду від підводних і над-

водних вибухів, а також майже 4 т - від наземних [72].

160

сприяє також розміщення у прибережних районах суші промислових підпри-

ємств, а у низинах - сільськогосподарських угідь. В районі шельфу спостері-

гаються значні нафтові забруднення. При цьому слід зазначити, що континен-

тальний шельф - це райони, де більшість представників морської фауни про-

водить значну частину свого життя, саме тут мільйони рибалок заробляють

собі на життя, а ще більша кількість людей намагається провести відпустку.

Проблема захисту Світового океану нині стала однією з найактуальніших,

вона стосується всіх країн, навіть тих, що не мають безпосереднього виходу

до океану. З огляду на це ООН розроблено і прийнято кілька важливих угод,

що регулюють судноплавство, рибальство, добування корисних копалин з

морських родовищ та інші питання.

Для постійного стеження за станом Світового океану створюється міжна-

родна служба моніторингу. Плідні результати дає застосування космічних ме-

тодів дистанційного спостереження - за допомогою спеціальних супутників

можна оперативно виявляти нафтові плями, слідкувати за кількістю стоків,

що виносяться річками, й навіть помічати танкери, які скидають у море пода-

лі від берега брудні промивні води.

Яка земля, такі й джерела.

Татарське прислів’я

4.4.2. Забруднення підземних вод

Забруднення зазнають не тільки поверхневі води, але й підземні, перш за

все ґрунтові та підґрунтові води першого від поверхні водоносного горизон-

ту, які становлять зону активного водообміну.

В результаті антропогенної діяльності на поверхні землі, у ґрунтах та в

поверхневих водах накопичується значна кількість різноманітних забрудню-

ючих речовин - промислових, комунально-побутових, транспортних та сіль-

ськогосподарських відходів, добрив, отрутохімікатів, нафтопродуктів тощо.

Просочуючись разом із стічними водами, атмосферними опадами та части-

ною поверхневого стоку, забруднюючі речовини проникають у підземну час-

тину гідросфери - гідрогеосферу і зумовлюють зміни фізико-хімічних та орга-

нолептичних властивостей підземних вод.

Якісні зміни підземних вод тісно пов’язані із загальним станом довкілля.

Можливість та ступінь їх забруднення прямо пропорційні техногенному на-

вантаженню на навколишнє середовище (територію) і обернено пропорційні

захищеності підземних вод, яка залежить в основному від глибини їх заля-

гання та потужності слабопроникних порід зони аерації.

Серед антропогенних джерел забруднення підземних вод особливе місце

займають ємності для складування відходів або, як їх ще називають, прий-

мальники рідких та твердих відходів: стави-накопичувачі, випаровувачі, бу-

ферні стави, хвостосховища, шламосховища, поля зрошення, поля фільтрації,

золовідвали, шлаковідвали тощо. Найбільшу небезпеку становлять поверхневі