Мацнєв А.І., Проценко С.Б., Саблій Л.А. Моніторинг та інженерні методи охорони двкілля

Подождите немного. Документ загружается.

141

В залежності від характеру взаємин з підземними водами всі гірські по-

роди можна умовно поділити на три групи: водопроникні, водонепроникні та

розчинні

Водопроникні породи здатні пропускати через себе воду і, в свою чергу,

поділяються на

невологоємні

(крупні піски, галька, тріщинуваті граніти, піс-

ковики тощо) та

вологоємні

(торф, мул, крейда, лес та ін.). Якщо шар водо-

проникних порід насичений водою, що фільтрується по шпаринах і тріщинах,

його називають водоносним горизонтом.

Водонепроникні породи по відношенню до умов фільтрації виступають

як водотривкі горизонти - саме на них нагромаджується вода, не проникаю-

чи далі вглиб літосфери, і на них утримуються розташовані вище водоносні

горизонти

. Вони також можуть бути

невологоємними

(суцільні магматичні і

метаморфічні породи, щільні пісковики й інші масивні утворення) або

волого-

ємними, які після початкового насичення водою більше її через себе не про-

пускають (глини, мергелі тощо).

Розчинні породи здатні утворювати більші чи менші порожнини, що роз-

ширюються під розчинною дією води. До таких порід насамперед відносяться

різні солі (калійна, кухонна), гіпси і ангідрити

. Особливе місце у цій групі

посідають деякі карбонатні породи (вапняки, доломіти

) - водотривкі у зви-

чайному стані, при тривалій взаємодії з водою вони здатні розчинюватися і

утворювати значні за розмірами порожнини (карсти).

За умовами залягання розрізняють чотири основні різновиди підземних

вод:

ґрунтові

верховодку

підґрунтові

та

міжпластові

Ґрунтові води насичують крайню верхню частину літосфери - ґрунтовий

покрив. Вони утворюються шляхом інфільтрації у ґрунтовий шар атмосфер-

них опадів, а також іноді поповнюються за рахунок конденсації водяної пари

та капілярного всмоктування з нижчих водоносних горизонтів. Представлені

здебільшого фізично зв’язаними (гігроскопічна, плівкова) або капілярними

різновидами води, вміщують велику кількість органічних речовин і мікроор-

ганізмів, що відіграє значну роль у процесі живлення рослин. Накопичення у

ґрунтовому горизонті вільної води призводить до заболочування місцевості, а

з її випаровуванням, особливо в умовах посушливого клімату та інтенсивного

капілярного підняття, зв’язані процеси засолювання ґрунтів.

Верховодкою називають підземні водоносні горизонти, що залягають на

невеликих глибинах і мають незначне поширення по площині (інфільтраційні

потоки води затримуються на обмежених ділянках водотривких порід). По-

тужність насичених верховодкою порід, як правило, не перевищує 0.4-1.0 м,

хоч іноді цей водоносний горизонт може сягати 2-5, а часом і 10 м. Найчасті-

ше верховодка зустрічається на плоских вододілах та у степових западинах,

також вона утворюється у великих населених пунктах та на крупних промис-

Ангідрит - мінерал класу сульфатів, CaSO

Доломіт - мінерал класу карбонатів, CaMg(CO

)

142

лових об’єктах, чому сприяють втрати води з водогонів і каналізаційних ме-

реж. Як правило, верховодка має сезонний характер, з’являючись навесні або

після випадання дощів і поступово зникаючи завдяки випаровуванню та про-

сочуванню у більш глибокі горизонти. Якість води, зазвичай, невисока, вода

слабомінералізована, часто забруднена (особливо в межах населених пунк-

тів), не має постійного гідравлічного зв’язку з річками та водоймами. Через

нестабільність запасів та низьку якість води верховодку майже не використо-

вують для водопостачання, адже необережне використання води цього гори-

зонту може стати джерелом поширення різноманітних захворювань. З будів-

ничих і комунальних позицій верховодка виступає як негативний фактор (

під-

топлення

фундаментів і підвалів споруд тощо).

Підґрунтові води (підповерхневі або води зони аерації) - перший від

поверхні постійно існуючий водоносний горизонт, розташований на значному

за площею водотривкому шарі. Як правило, підґрунтові води мають вільну

поверхню, тобто над ними немає суцільного водонепроникного горизонту, і

над “дзеркалом” підґрунтових вод аж до самої поверхні літосфери простяга-

ється зона, де порожнини й тріщини порід заповнені повітрям - це так звана

зона аерації. Підґрунтові води в основному ненапірні, їх глибина залягання,

температура, мінералізація та витрати повсякчас змінюються. Потік підґрун-

тових вод, як правило, узгоджується з рельєфом і спрямовується від вододілів

до річкових долин. Живлення підґрунтових водоносних горизонтів здійсню-

ється за рахунок інфільтрації атмосферних опадів, фільтрації з річок, каналів

та водойм, конденсації водяної пари у зоні аерації і перетоку води з більш

глибоких водоносних горизонтів. Iснує тісний гідравлічний зв’язок підґрунто-

вих вод з поверхневими водотоками.

Міжпластові води залягають у водопроникних шарах, які зверху і знизу

затиснуті між пластами водотривких порід, і тому майже завжди знаходяться

під тиском, тобто мають природний напір. Якщо просвердлити або прокопати

верхній водотривкий шар, то вода під дією цього напору підніметься вгору,

часом може навіть фонтаном вибиватися над денною поверхнею. З подібним

явищем вперше зіткнулися у 1126 р. в паризькому передмісті Артуа, в зв’язку

із чим напірні міжпластові води часто називають артезіанськими. Рівень, до

якого може піднятися вода під дією напору, називають п’єзометричним, а рі-

вень, на якому фактично залягають міжпластові води, іменують міжпласто-

вим. Геологічні структури, в межах яких поширюються міжпластові води, на-

зивають артезіанськими басейнами. Окремі артезіанські басейни можуть

мати “багатоповерхову” будову (складатися не з одного, а з декількох між-

пластових горизонтів) і часто поширюються на площі у сотні й тисячі квад-

ратних кілометрів (Дніпровсько-Донецький, Волино-Подільський артезіан-

ські басейни в Україні). Завдяки їх стабільності міжпластові води вважають

одним з найважливіших джерел господарського і побутового водопостачан-

ня.

143

Крім описаних чотирьох основних різновидів підземних вод часто окремо

виділяють тріщинні та жильні води, що відрізняються великою потужністю

водоносних горизонтів, а іноді утворюють і суцільні підземні потоки - струм-

ки та ріки.

В межах верхньої товщі материків, складеної переважно осадовими поро-

дами (пухкими і тріщинуватими), виділяють три яруси, які відрізняються

один від одного за віком, хімічним складом та інтенсивністю водообміну:

• верхній ярус інтенсивного водообміну, який вміщує

прісну

воду су-

часного атмосферного походження (лише у посушливих умовах конти-

нентальних областей вона може бути засоленою); ці води мають тісний

зв’язок з поверхневими водами (живлять річки та водойми, або навпа-

ки - приймають від них надлишки води);

• середній ярус уповільненого водообміну, який лежить нижче сфери

впливу поверхневих вод (річок, озер) на глибинах порядку 1 км; у цьо-

му ярусі теж переважає прісна вода, що зосереджується в артезіан-

ських водоносних горизонтах і становить основу сучасного водопоста-

чання;

• нижній ярус дуже уповільненого водообміну, який включає в себе ду-

же давні води (часто навіть поховані рештки морів та озер), що відріз-

няються високою

мінералізацією

; крапельно-рідкі води у цьому ярусі

можуть зустрічатися до глибини 10 км.

Природні виходи підземних вод на земну поверхню суходолу або з-під

дна континентальних водойм (водотоків) та морів (океану) називають джере-

лами.

Нас, жителів Землі, можна порівняти з пасажирами корабля, яким дано

певний запас води. Але пасажири судна можуть розраховувати, що у

випадку нестачі води якесь інше судно допоможе їм, тоді як ми у Всесвіті

одинокі з нашим невеликим запасом води, необхідної для життя.

Ж.I.Кусто

4.2. Водні ресурси

Запаси води на Землі (табл.4.1) досить значні - 1.39 млрд.км

, що стано-

вить 0.025 % усієї маси планети, або 1/800 її об’єму. Проте переважна частина

води (96.5 % її загального об’єму) припадає на океан і моря, які займають

70.8 % земної поверхні (361.3 млн.км

Гірко-солоні води Світового океану непридатні для пиття та технологіч-

ного використання. Вони являють собою розчин, в якому присутні майже всі

природні хімічні елементи. Середня солоність цих вод - 34.7 ‰ (тобто в 1 л

океанічної води міститься 34.7 г солей). Найбільш солона вода в Мертвому

морі - 260 ‰ (для порівняння, у Чорному - в середньому 18 ‰, Азовському -

12 ‰, Балтійському - 7.2 ‰). Якби випарувати всю воду, що міститься у морях

та океані Землі, і одержаний сухий залишок розсипати по поверхні материків

144

та островів, то на суходолі утвориться шар солі товщиною 135 м. За хімічним

складом у воді морів і океану домінують хлориди (хлористий натрій NaCl і

калій KCl - 88.7 %) та сульфати (сірчанокислий магній MgSO

, кальцій CaSO

калій K

- 10.8 %), меншу роль відіграють карбонати (0.3 %) та інші роз-

чинені у воді сполуки (0.2 %).

Табл.4.1. Світові запаси води [98]

Площа Об’єм, Частка від світових запасів, %

Різновиди води поширення,

млн.км

тис.км

від загальних

запасів води

від запасів

прісної води

Світовий океан 361.3 1338000 96.5 -

Підземні води 134.8 23400 1.70 -

у т.ч. прісні - 10530 0.76 30.1

Ґрунтова волога 82.0 16.5 0.001 0.05

Льодовики та постійні сніги 16.2 24064 1.74 68.7

Підземний лід 21.0 300 0.022 0.86

Води озер:

- прісних 1.24 91.0 0.007 0.26

- солоних 0.82 85.4 0.006 -

Води боліт 2.68 11.5 0.0008 0.03

Води річок 148.8 2.1 0.0002 0.006

Вода в атмосфері 510.0 12.9 0.001 0.04

Вода в організмах - 1.10 0.0001 0.003

Загальні запаси води - 1385985 100 -

у т.ч. прісної - 35029.2 2.53 100

Маса прісної води на планеті - 35 млн.км

(2.6 % її загальної кількості).

Основна частина прісної води (24 млн.км

, або 69 % світових запасів) зосе-

реджена у льодових щитах Антарктиди й Гренландії, гірських льодовиках,

айсбергах, у зоні вічної мерзлоти. З усієї кількості прісної води лише 30 % пе-

ребуває в рідкому стані (річки, прісноводні озера, частина підземних вод). Са-

ме ця вода використовується людством для його численних потреб. Слід за-

значити, що 80 % усієї прісної рідкої води Землі зосереджено в унікальному

водному басейні - сибірському озері Байкал.

Річковий стік є основним джерелом водопостачання людства - щорічно

на господарські потреби витрачається приблизно 13 % річкового стоку, при

цьому у водойми повертається понад 600 км

забруднених стоків, на нейтралі-

зацію (розбавлення) яких необхідно у 5-10 разів більше чистої води [75].

За величиною річкового стоку серед країн світу перше місце посідає Бра-

зилія з її гігантською річкою Амазонкою.

В Україні протікає понад 22 тисячі річок загальною довжиною більш як

170 тис.км, з них 3.5 тисячі річок мають довжину понад 10 км, у тому числі

4 % з них - понад 100 км. Переважна більшість річок належить до басейнів

Чорного і Азовського морів, з них до басейну Дніпра (третя після Волги і Ду-

наю за площею водозбору та четверта за довжиною ріка Європи) - 44 %, Дні-

стра - 16 %. Решта входить до басейнів Дунаю, Південного Бугу, Сіверського

145

Дінця та менших річкових басейнів. Тільки 4 % річок несуть свої води до Бал-

тійського моря. Середня густота річкової мережі на Україні - 0.25 км/км

[61].

Сумарний річковий стік України без Дунаю в середній за водністю рік

становить 87.1 км

, а у маловодні роки зменшується до 55.9 км

. Він склада-

ється з місцевого стоку, який формується безпосередньо на території України

(відповідно 52.4 та 29.7 км

), і транзитного, що надходить з територій інших

держав. Водні ресурси Дунаю становлять в середньому 123 км

води на рік.

По території України річковий стік розподілений нерівномірно - 70 %

припадає на Південно-Західний економічний район (45 % території, де меш-

кає лише 40 % населення). На Донецько-Придніпровський і Південний еконо-

мічні райони, в яких живе 60 % населення, і де розташовані найбільш водоєм-

ні галузі господарства, припадає всього 30 % стоку. В багатьох регіонах пів-

дня України відчувається гострий дефіцит води, для подолання якого викона-

ні значні роботи по регулюванню стоку річок, на яких створено 1087 водосхо-

вищ загальним об’ємом 55.11 км

(в тому числі каскад з шести великих водо-

сховищ на Дніпрі). Побудовано близько 28 тисяч ставків, 7 великих каналів

довжиною близько 2000 км з подачею ними понад 1000 м

/с води (Північно-

Кримський, Дніпро - Кривий Ріг, Сіверський Донець - Донбас та ін.), а також

10 водоводів великого діаметру [73].

Головним джерелом

води в Україні є Дніпро,

водні ресурси якого ста-

новлять близько 80 % вод-

них ресурсів країни і за-

безпечують водою 32 млн.

населення та 2/3 господар-

ського потенціалу (50 ве-

ликих міст і промислових

центрів, близько 10 тис.

підприємств, 2.2 тис. сіль-

ських і понад 1 тис. кому-

нальних господарств, 50

великих зрошувальних

систем і 4 атомні електро-

станції) [64]. Дніпро є головним, а подекуди і єдиним, джерелом водопоста-

чання великих промислових центрів півдня і південного сходу України. Кана-

лами Дніпро-Донбас, Північнокримським та Каховським щорічно перекида-

ється 5-6 км

стоку за межі басейну. Іншими річками, що забезпечують потре-

би населення і господарства України у воді, є Дністер, Південний Буг, Захід-

ний Буг, Тиса, Прут, Сіверський Донець, Дунай та ін. (рис.4.1).

Забір поверхневих вод в Україні складає близько 60 % місцевого стоку,

отже можливості розширення використання ресурсів поверхневих вод вже

Дніпро

60%

Сіверський

Донець

13%

Дунай

Південний Буг

Iнгулець

Iнші

Дністер

Рис.4.1. Забір поверхневих вод в басейнах річок в

Україні [116]

146

практично вичерпані. Забезпечення водою населення України ускладнюється

ще й через незадовільну якість води більшості водних об’єктів, яка за станом

хімічного і бактеріального забруднення класифікується як забруднена і бруд-

на (IV-V клас якості)

. Найгостріший екологічний стан спостерігається в ба-

сейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов’я, окремих притоках

Дністра, Західного Бугу, де якість води класифікується як дуже брудна (VI

клас). Для екосистем більшості водних об’єктів України властиві елементи

екологічного та метаболічного регресу [73].

Стан води й повноводдя великих річок України залежать від стану їх при-

ток - малих річок, яких в Україні налічується понад 63 тисячі. Ці річки мають

величезне значення - досить сказати, що 90 % усіх населених пунктів країни

розташовані на їх берегах. Стан малих річок викликає сьогодні велику триво-

гу, більше як 20 тисяч їх вже зникло з карти нашої країни. Деградація і виси-

хання їх неминуче призводять до деградації великих водотоків, тому пробле-

ма збереження й оздоровлення малих річок є однією з найгостріших для на-

шої держави.

В прісних озерах України зосереджено 2.3 км

води, в солоних озерах і

лиманах - 8.6 км

, а в болотах - близько 30 км

Друге місце (після Світового океану) за загальними об’ємами води у гід-

росфері і перше місце за обсягами прісної води посідають підземні води. Хі-

мічний склад підземних вод дуже різноманітний. Залежно від складу водонос-

них порід та глибини залягання вони змінюються від гідрокарбонатно-кальці-

євих до сульфатних, сульфатно-натрієвих і хлоридно-натрієвих, за мінераліза-

цією - від прісних до ропи з концентрацією 600 ‰, часто з наявністю газової

компоненти. Мінеральні та термальні підземні води мають велике бальнеоло-

гічне значення, є одним з рекреаційних ресурсів природного середовища.

В Україні підземні води поширені по всій території, але розподілені та-

кож нерівномірно. Тут виділено сім основних гідрогеологічних районів:

Львівсько-Волинський, Дніпровсько-Донецький і Причорноморський артезі-

анські басейни, Карпати, Донбас, Крим та Український кристалічний щит

(центральні райони країни).

Підземні води України мають не менше значення для забезпечення водою

населення, ніж води поверхневого стоку. Досить зазначити, що близько 70 %

населення міст і селищ міського типу користується водою з підземних водо-

носних горизонтів, а сільське населення майже на 100 % задовольняє свої по-

треби за рахунок підґрунтових вод (колодязі) чи глибших водоносних гори-

зонтів (свердловини).

Прогнозні ресурси підземних вод питної якості в Україні оцінені в кіль-

кості 22.5 км

/рік (61.7 млн.м

/доб), з яких 8.9 км

/рік (22.4 млн.м

/доб) гід-

равлічно не зв’язані з поверхневим стоком. Затверджені експлуатаційні запа-

Див. розділ 8.2.6.2.

147

си питних підземних вод становлять 5.75 км

/рік, з них підготовлені до про-

мислового освоєння близько 4 км

/рік. Водозабір підземних вод у складі про-

гнозних ресурсів становить 21 % [73].

Значні запаси води зосереджені в надрах Землі у зв’язаному стані (у

складі мінералів). За даними В.I.Вернадського, в земній корі міститься що-

найменше 1.3 млрд.км

зв’язаної води, тобто приблизно стільки ж, як у Світо-

вому океані.

Непитущий не знає, яка смачна вода з похмілля.

Японське прислів’я

4.3. Водоспоживання та водокористування

Проблема забезпечення людства чистою водою нині надзвичайно загос-

трилася, оскільки наявні ресурси прісної води в багатьох регіонах є недостат-

німи для задоволення всіх споживачів не лише на перспективу, але й на сьо-

годні. Ще донедавна вважали, що людству вистачить води назавжди. Проте

тієї води, яку людство використовує для питних, господарсько-побутових та

технологічних потреб, на земній кулі всього 0.1 % від усіх її запасів [75]. І як-

що людство збереже якість цієї води, то воно збереже собі й життя. Нині якіс-

на питна вода вже стає предметом експорту (так, німці купують чисту воду в

Швеції, голландці - в Норвегії).

Усі галузі господарства по відношенню до водних ресурсів поділяють на

дві групи: на водоспоживачів та водокористувачів.

Водоспоживачі забирають воду з джерела, використовують її для вироб-

ництва промислової чи сільськогосподарської продукції або для задоволення

побутових потреб населення і знову повертають у довкілля, але вже в іншому

місці, в меншій кількості та з іншими якісними характеристиками.

Водокористувачі воду з джерела не забирають, а використовують її як

середовище (водний транспорт, рибальство, рибництво, спорт тощо), або як

джерело енергії (ГЕС). Проте й вони можуть змінювати якість води (наприк-

лад, водний транспорт) або гідрологічний режим (ГЕС).

В залежності від цілей розрізняють господарсько-питне, комунальне,

сільськогосподарське, промислове, транспортне та ін. використання води.

Промисловість використовує близько 20 % загального обсягу споживан-

ня прісної води. Потреби промисловості у воді залежать не тільки від галузі,

але й від технології, що застосовується, системи водопостачання (прямоточ-

ної чи оборотної), кліматичних умов тощо.

При прямоточній системі водопостачання вода з водного джерела пода-

ється на промисловий об’єкт, використовується в процесі виробництва про-

дукції, потім надходить на очисні споруди і після відповідного очищення ски-

дається у водотік чи водойму. При оборотній системі відпрацьована вода

після відповідного очищення не скидається у водойму, а багаторазово вико-

ристовується в процесі виробництва. Витрати води при цьому набагато нижчі.

148

Так, наприклад, якщо ТЕС потужністю 1 млн.кВт при прямоточному водопо-

стачанні щорічно споживає 1.5 км

води (головним чином для охолодження

агрегатів), то при оборотній системі - лише 0.12 км

, тобто в 13 разів менше.

Частка безповоротного водоспоживання в промисловості невелика і стано-

вить 5-10 % від об’єму водозабору, а в теплоенергетиці - 0.5-2 %.

Для оцінки обсягів промислового водоспоживання використовують тер-

мін водоємність виробництва, під яким розуміють кількість води в м

, необ-

хідну для виробництва 1 т готової продукції. Так, для добування і збагачення

руди необхідно 2-4 м

/т, виробництва прокату - 10-15, чавуну - 40-50, целюло-

зи - 400-500, віскозного шовку - 1000-1100, хімволокна - 2000-5000 м

/т.

Найбільш водоємними є целюлозно-паперова та нафтохімічна промисло-

вість, атомна й теплова енергетика, на які припадає 80-90 % всього промис-

лового водоспоживання. Слід зазначити, що АЕС використовують у серед-

ньому вдвічі більше води на 1 кВт·год виробленої електроенергії, ніж ТЕС, а

для охолодження турбогенераторів всіх ТЕС в світі необхідно щорічно 250

км

прісної води.

Якщо в 1970 р. для промислових потреб в усьому світі використовувалось

510 км

води, то очікуване водоспоживання в 2000 р. становить 1900 км

В нашій країні населенням і господарством щорічно використовується

близько 30 км

води, при цьому головними водокористувачами є енергетика,

металургія, сільське та комунальне господарство (рис.4.2).

Слід відзначити, що в

Україні вода всіма галузями

промисловості використову-

ється дуже неефективно. Во-

домісткість валового націо-

нального продукту в Україні

у кілька разів перевищує ана-

логічні показники в інших

державах, тоді як за запасами

водних ресурсів у розрахунку

на одиницю площі або на од-

ного жителя наша країна зай-

має одне з останніх місць се-

ред країн Європи. Застарілі

технології і вкрай зношені виробництва (є такі, що побудовані в минулому та

на початку цього століття) потребують значних об’ємів води. На підприєм-

ствах слабо налагоджений облік використання води та відведення стічних

вод, незадовільно нарощуються потужності повторного використання води та

оборотних систем, не знижуються питомі норми водоспоживання. Значна

кількість підприємств використовує води в 2-5, а деякі - в 10-13 разів більше,

ніж необхідно за технологією. Витрати свіжої води на одиницю виробленої

Сільське

господарство

39%

Комунальне

господарство

17%

Енергетика

29%

Металургія

Iнші

Рис.4.2. Використання води в Україні галузями

господарства [116]

149

продукції в Україні значно перевищують такі ж показники у розвинених краї-

нах Європи: Франції - в 2.5, ФРН - в 4.3, Великобританії та Швеції - в 4.2 разу

[73].

За даними Ради по вивченню продуктивних сил України Національної

Академії наук, використання води питної якості на технологічні потреби ста-

новить близько 50 %. У той же час приблизно 90 % потреби можна задоволь-

нити за рахунок повторного використання води в системах промислового та

комунального водозабезпечення. Втрати води під час транспортування ста-

новлять 10-20 %, нераціональне використання та втрати її у житловому фон-

ді - більш як 20 %, у промисловості - 20-30 % [63].

Сільське господарство є основним споживачем прісної води (70 % усьо-

го її використання в світі). Це зумовлене, в першу чергу, збільшенням площ

зрошуваного землеробства: на початку XX ст. площа зрошуваних земель ста-

новила 40 млн.га, в 1970 р. - 235, а в 2000 р., за прогнозами, досягне 420 млн.

га. Зрошувані землі дають набагато більше продукції, ніж незрошувані (бо-

гарні). Так, у світі нині зрошується тільки 15 % площ усіх сільськогосподар-

ських угідь, проте вони дають понад 50 % усієї продукції (за вартістю).

Питоме водоспоживання при зрошенні залежить від виду сільськогоспо-

дарських культур, фізико-географічних умов району, технічного стану зрошу-

вальних систем і способів поливу. Так, наприклад, норми зрошення зернових

становлять 1500-3500 м

/га, цукрового буряка - 2500-6000, багаторічних

трав - 2000-8000, рису - 8000-16000.

Втрати води під час зрошення (за рахунок випаровування) є досить знач-

ними - від 20 до 60 % водозабору. Деяка кількість води після зрошення повер-

тається у водойми у вигляді зворотних вод, які, зазвичай, за своїм хімічним

складом значно відрізняються від води, що використовується для зрошення,

зокрема, містять значну кількість солей.

В сільському господарстві України використовується 10.9 км

води, або

36.4 % загального споживання, з них для зрошення використовується 7.8 км

а для водопостачання - 1.6 км

. На відміну від промислового виробництва, де

безповоротне водоспоживання не перевищує 20-25 %, в сільському господар-

стві безповоротні втрати становлять близько 80 %.

Об’єм води для комунально-побутових потреб, включаючи роботу під-

приємств побутового обслуговування, поливання вулиць і зелених насаджень,

протипожежні заходи тощо, визначається чисельністю населення та пито-

мим водоспоживанням, під яким розуміють добовий об’єм води в літрах, не-

обхідний для задоволення всіх потреб одного жителя міста чи села. Питоме

водоспоживання в містах є вищим, ніж в селах, і значною мірою залежить від

ступеня благоустрою: наявності водопроводу, каналізації, централізованого

гарячого водопостачання тощо. У великих містах (Москва, Санкт-Петербург,

Нью-Йорк, Париж) питоме водоспоживання становить 500-600 літрів за добу

на 1 мешканця. Пересічно по Україні середньодобове споживання води на 1

150

жителя міста становить 325 літрів, для порівняння, у Львові воно дорівнює

388, Макіївці - 259, Лисичанську - 425, Дзержинську (Донецької області) -

615 літрів на добу [61].

На сьогодні всі 436 міст України та 821 з 927 селищ міського типу, а та-

кож 5760 сільських населених пунктів (всього понад 70 % населення України)

забезпечені централізованим водопостачанням, в решті населених пунктів, де

відсутні централізовані системи, водоспоживання здійснюється з шахтних ко-

лодязів, каптажів та відомчих водопроводів [73].

Слід зазначити, що більшість водопровідних мереж в Україні знаходиться

в надзвичайно поганому стані. Кількість аварій на них на порядок перевищує

відповідний рівень у країнах Європи. Щорічно до 10 % досліджуваних проб з

водопровідних мереж не відповідає гігієнічним нормативам за органолептич-

ними властивостями, загальною мінералізацією і вмістом хімічних речовин.

Практично кожна восьма проба питної води з сільських водопроводів та кож-

на третя з джерел децентралізованого водопостачання не відповідає вимогам

за бактеріологічними показниками [65]. Стан водопровідних очисних споруд

такий, що частина забруднювачів може не усуватися з води, особливо коли їх

вміст у джерелах водопостачання перевищує ГДК. Існуючі технології підго-

товки питної води передбачають широке застосування хлору, внаслідок чого

в питній воді утворюються канцерогенні хлорорганічні сполуки.

Лайно - не стільки речовина, скільки стан буття.

Невід. автор

4.4. Забруднення природних вод

В результаті інтенсивного використання людством водних ресурсів в гід-

росфері відбуваються значні кількісні та якісні зміни. Кількісні зміни поляга-

ють в тому, що в певних районах змінюється кількість води, придатної для

господарських потреб, водний баланс, режим річок тощо. Якісні зміни зумов-

лені тим, що більшість річок і озер є не тільки джерелами водопостачання,

але й басейнами, куди скидаються промислові, сільськогосподарські та госпо-

дарсько-побутові стоки. Нині на Землі вже практично не залишилося великих

річкових систем з гідрологічним режимом і хімічним складом води, не спо-

твореними діяльністю людини.

Забруднюючі речовини у водні об’єкти надходять такими шляхами:

• зі стічними водами населених пунктів, промислових і сільськогоспо-

дарських підприємств;

• з дощовими і талими водами в результаті змиву з поверхні ґрунту по-

бутового бруду, нафтопродуктів, добрив, отрутохімікатів та інших ре-

човин;

• від водного транспорту і споруд на берегах;

• з атмосферними опадами, в яких містяться розчинені забруднення від