Літопис Самовидця

Подождите немного. Документ загружается.

АКАДЕМІЯ НАУК

УКРАЇНСЬКОЇ РСР

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ

ДЖЕРЕЛА З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Редакційна колегія:

академік АН УРСР А. Д. СКАБА (відповідальний редактор),

член-кореспондент АН УРСР І. О. ГУРЖІЙ,

доктор історичних наук В. А. ДЯДИЧЕНКО

і ітопис

самовидця

ВИДАВНИЦТВО «НАУКОВА ДУМКА»

КИЇВ - 1971

ВИДАННЯ ПІДГОТУВАВ

КАНДИДАТ ФІЛОЛОГІЧНИХ НАУК Я. І. Д З И Р А

9(c)14

Л64

Літопис Самовидця — одна з найвидатніших історіографічних

пам'яток і одне з найдостовірніших історичних джерел

XVII

ст.,

самобутня й оригінальна пам'ятка української мови та літерату-

ри.

Як історичне джерело, написане очевидцем, літопис містить

цінні фактичні відомості з історії українського, білоруського, ро-

сійського, польського та інших народів другої половини

XVII

ст.

Багато з цих відомостей мають унікальний характер.

Видання розраховане на істориків, філологів, етнографів,

викладачів та студентів вузів, учителів і широке коло читачів.

Рецензент

кандидат історичних наук /. Л Бутич

1-6-4

2«—

7и,,1

Редакція історичної та археологічної літератури

Зав редакцією Г. М. Терлецька

ПЕРЕДМОВА

У радянській історичній науці чільне місце посідає джерело-

знавство, яке досліджує й аналізує документальні матеріали,

їх походження, достовірність, фактичну цінність, розкриває

особливості відбиття ними дійсності, розробляє методику ви-

вчення, аналізу та використання їх.

Як відомо, кожному періоду історії властиве певне коло

історичних джерел, зміст і форма яких обумовлені характером

суспільного ладу, відповідним рівнем матеріальної і духовної

культури, технікою письма тощо. Для вивчення історичного

процесу як єдиного цілого необхідне дослідження різних видів

джерел, в яких відбилась вся сукупність явищ суспільного жит-

тя,

всі його сторони в їх взаємозв'язку і взаємообумовленості. Кож-

ний вид документальних матеріалів по-своєму розкриває певні!

сторони історичного процесу.

Основоположники марксизму-ленінізму глибоко вивчали і

широко використовували в своїх працях історичні джерела.

Значну увагу К. Маркса, Ф. Енгельса і В. І. Леніна привертали

праці окремих видатних російських та українських істориків,

наукові праці яких базуються на багатій історичній джерельній

основі, в тому числі й літописах.

В.

І. Ленін указував на те, що праці буржуазних вчених

у спеціальних галузях окремих наук, у тому числі й історичної,

можуть мати цінні фактичні матеріали, солідну джерельну

основу. Тому він настійно вимагав від дослідників-марксистів

грунтовно і глибоко оволодівати досягненнями буржуазної нау-

ки,

засвоїти все те цінне, що є в історіографії минулих епох.

Радянські історики всебічно вивчають документальні дже-

рела. Марксистсько-ленінська історична наука є спадкоємцем

і продовжувачем прогресивних течій у розвитку джерелознавства.

За роки Радянської влади багато зроблено щодо виявлення,

вивчення і видання джерел. Велика Жовтнева соціалістична

революція відкрила широкі можливості для розвитку археогра-

фії.

того часу документальні багатства почали інтенсивно

ви-

користовуватися радянською історичною наукою.

Завдяки ленінському декретові «Про реорганізацію

центра-

лізацію архівної справи»

(1.VI 1918) був

створений єдиний дер-

жавний архівний фонд.

свою чергу, Рада Народних Комісарів

УРСР

квітні

1920 р.

прийняла спеціальну ухвалу

про

наці-

оналізацію

централізацію архівної справи

на

Україні.

Археографічну роботу вели спеціальні науково-видавничі від-

діли комісій

по

історії Жовтневої революції РКП

(б)

(істпартів),

комісій

історії комсомолу, комісій

історії профспілок

(іст-

профів) спільно

Головархівом, Музеєм революції УРСР

та

іншими закладами. Значну роботу

галузі археографії про-

водили наукові заклади

АН

УРСР, зокрема організована

1919 р.

Археографічна комісія.

Радянські археографи створили багату документальну базу

для вивчення вітчизняної

та

зарубіжної історії. Вони збагачу-

ють історичну науку цінними матеріалами

історії економічного,

політичного

та

культурного розвитку народів Росії,

історії

їх боротьби проти соціального та національного гніту,

за

встанов-

лення

зміцнення влади Рад,

за

побудову соціалізму

комуніз-

му

СРСР.

Уже

перші роки Радянської влади було видано

ряд

доку-

ментальних збірників,

також опубліковано значну кількість

історичних матеріалів

журналах. Згодом археографічна робота

розширюється

поглиблюється.

Рік у рік

збільшується кіль-

кість наукових археографічних видань, збагачується

їх

тематика.

Серед опублікованих

на

Україні документальних збірників

слід назвати: «Український археографічний збірник»

(К., 1927);

«Українські грамоти»

(К., 1928);

«Історія України

документах

і матеріалах» (К.,

1939, 1941);

«Воссоединение Украины

Россией»

(М.,

1953, 1954);

«Революція

1905—1907 pp. на

Україні»

(К.,

1955);

«Великая Октябрьская социалистическая революция

на

Украине»

(К., 1957);

«Радянське будівництво

на

Україні

роки

громадянської війни» (К.,

1957, 1962);

«Культурне будівництво

Українській РСР. 1917—1960»

(К., 1957, 1961);

«Під прапором

Жовтня» (Львів,

1957, 1964, 1967);

«Шляхом Жовтня» (Ужгород,

1959);

«Рабочее движение

на

Украине

годы революционного

подъема.

1910—1914 гг.» (К., 1960);

«Отмена крепостного права

на Украине» (К,

1961);

«Промышленность

рабочий класс Укра-

инской ССР

период восстановления народного хозяйства»

(К.,

1964);

«Суспільно-політичний

рух на

Україні

в 1856—1864 рр.»

(К.,

1963, 1964);

«Історія колективізації сільського господарства

Української РСР. 1917—1937»

(К., 1962, 1965);

«Гражданская

война

на

Украине. 1918—1920»

(К., 1967). Всі ці

видання діста-

ли високу оцінку наукової громадськості,

їх

широко викорис-

товують науковці, викладачі, студенти, працівники музеїв,

ар-

хівів,

пропагандисти.

Проте джерельні матеріали досі друкувались в основному

в тематичному плані. Давно назріла потреба опублікувати цілу

серію важливих документів до основних етапів історії укра-

їнського народу. Це дасть можливість значно розширити докумен-

тальну базу історичних досліджень, збагатити їх додатковими

фактами, даними.

До серії повинні ввійти: літописи, хроніки, щоденники,

діаріуші, мемуари, записи чужоземців тощо.

Серед українських джерел минулих періодів особливе місце

займають літописи. Своєрідність цих джерел полягає в тому,

що вони є пам'ятками не тільки історіографії, а й літературознав-

ства. Цінними історичними джерелами з історії України до

XVII

ст. є так звані західноруські літописи, особливо Супра-

•сльський, Баркулабівський і Биховця. Серед українських лі-

тописів важливими джерелами є також Густинський, Львівсь-

кий,

Межигірський, Острозький, Підгорецький, Хмільницький

літописи, хроніка Леонтія Боболинського та ін. У цих пра-

цях є відомості про виникнення українського козацтва, селянсь-

кі повстання, Брестську унію, відносини України з Російсь-

кою державою, Польщею, Кримським ханством, Туреччиною.

Окрему групу становлять козацько-старшинські літописи

XVII—XVIII

ст. Автори їх використали широке коло джерел:

щоденники очевидців і учасників подій, літописні матеріали,

грамоти, універсали, польські хроніки та ін. Найцінніші відо-

мості з історії України

XVII

— початку

XVIII

ст. подають лі-

тописи Самовидця, Г. Граб'янки, С. Величка. У них широко роз-

повідається про визвольну війну українського народу

1648—

1654 pp., його боротьбу проти польсько-шляхетських, турець-

ко-татарських загарбників, містяться дані про селянсько-козаць-

кі повстання на Україні в другій половині

XVII

ст. і на початку

XVIII

ст., зібрані факти з історії Росії, Польщі, Швеції, Угор-

щини, Молдавії, Волощини, Криму, Туреччини.

Відомими історичними джерелами

XVII—XVIII

ст. є київсь-

кий «Синопсис», хроніка Ф. Сафоновича, «Коротке описання

Малоросії», «Короткий літопис Малої Росії» В. Рубана, літопис

Я-

Лизогуба, праці П.Симоновського, С. Лукомського, Г. Міллера,

С.

Мишецького, О. Рігельмана, «История руссов». Хоч частина

названих праць має компілятивний характер, проте вони є також

джерелами з історії України та історіографії.

Певне значення для пізнання минулого України мають

мемуари XVI—XVII ст. Вони великою мірою доповнюють того-

часні літописи і хроніки, а також дають уявлення про ідейно-по-

літичні та історичні погляди представників тих чи інших кіл

панівних класів. З історії України XVI—XVII ст. є значна кіль-

кість мемуарів, написаних переважно іноземцями. До них нале-

жать мемуари Михалона Литвина, француза Блеза де Віженера,

[польського шляхтича Леонарда Городецького, щоденники Еріха

Лясоти,

Г.

Боплана,

Й.

Єрлича, Якова Собеського, домінікансь-

кого ченця Симеона Окольського,

К. Г.

Гаммердерфера,

Й. К-

Ен-

геля.

Серед джерел

XVIII

ст.

українського походження можна

назвати мемуари

М.

Ханенка,

Я.

Марковича,

П.

Апостола.

Як

більшість видатних пам'яток давньої української історіо-

графії, літописи через певні історичні обставини кілька сторіч

пролежали

(а

деякі

досі зберігаються)

рукописах. Частина

них

дійшла

до

наших днів

різних пізніших списках, чимало

загинуло назавжди.

Лише

40-х років

XIX ст.

почалося публікування

цих

важ-

ливих історичних джерел.

багатьох українських літописів

свій

час

були опубліковані: «Летопись Самовидца»

(М., 1846),

«Летописное повествование

Малой России»

О.

Рігельмана

(М.,

1847),

«Летопись Самоила Величка»

(К., 1848, 1853, 1855,

1864),

«Летопись Грабянки»

(К., 1854),

«Краткое описание

Ма-

лороссии» (К.,

1878).

Проте

ці

видання були малотиражні. Вони

мають чимало текстуальних перекручень, неточностей,

у них

не враховані

всі

списки, немає належних коментарів,

сам

текст

передавався

без

наукових правил публікації документів.

Враховуючи важливість цих джерел,

також те, що поперед-

ні видання

їх

стали бібліографічною рідкістю, Інститут історії

АН УРСР запланував підготувати

опублікувати найближчим

часом, крім «Літопису Самовидця», який відкриває серію «Дже-

рела

історії України», літописи

Г.

Граб'янки,

С.

Величка,

«Короткий опис Малоросії»

Густинський літопис.

Видання кожного літопису матиме ґрунтовну передмову,

відповідні коментарі, ілюстративний матеріал, іменний

та

гео-

графічний покажчики.

Редакційна колегія

ВСТУП

Літопис як своєрідна форма історичного й літературного твору

має свою давню традицію, що починається ще за часів Київської

Русі. Загальновідомо, якого високого розвитку досягла літописна

справа в межах теперішньої України у

XI—XIII

ст.

Літописна література дуже бурхливо розвивається за обставин,

коли народ переживає великі події, що знаменують нову добу в

його історії. Серед представників освічених шарів народу тоді

з'являється потреба записати основні моменти цих подій. Щось

подібне відбувалось і на Україні в другій половині

XVII

ст. у

зв'язку з соціальним і національним рухом українського народу,

особливо його боротьбою проти польсько-шляхетського гніту.

Українське літописання

XVII—XVIII

ст. поєднало літописні тра-

диції Київської Русі, широко використовуючи західноєвропейські

джерела, насамперед польські, німецькі та французькі.

Визвольна війна українського народу під проводом Богдана

Хмельницького проти шляхетської Польщі є центральною темою

всіх українських літописів другої половини

XVII—XVIII

ст.

XVII

ст. до наших днів збереглось небагато літописних творів.

Серед них можна назвати Хмільницький, Львівський, Чернігів-

ський, Густинський, Межигірський, «Хроніку» Сафоновича. Чимало

літописів

XVII

ст. загинуло, очевидно, назавжди, залишились тіль-

ки окремі згадки про них в літературі пізнішого часу.

Однією з найвидатніших історіографічних пам'яток і одним з

найдостовірніших історичних джерел

XVII

ст. є літопис Само-

видця. Ця пам'ятка має цілком світський, загальноукраїнський

характер. Поряд з іншими літописними творами початку

XVIII

ст.,

такими, як ліюписи Граб'янки і Величка, праця Самовидця

є чи не винятковим за своєю самобутністю й оригінальністю

явищем української писемності

XVII

ст. Як історичне джерело

(його автор був очевидцем подій) літопис Самовидця містить пові-

домлення про такі події і явища, які не збереглися в жодних доку-

ментах або ж передані тенденційно, з фактичними помилками. Мова

і стиль літопису Самовидця позбавлені книжності, риторичних