Ліфарева Н.В. Психологія особистості

Відчужений тип - для таких людей необхідна певна емоційна дистанція з іншими людьми,

тому що вони розглядають спілкування як неминуче зло, не схильні брати участь у груповій

діяльності і вважають, що визнання їм повинно бути забезпечене вже в силу їхніх достоїнств; зу-

стрічаючись з іншими людьми, вони потай запитують себе: «Чи лишить він мене в спокої?»

5.4. Самооцінка і рівень домагань

Характер виявляється не тільки у стосунках з іншими людьми, але й із самим собою. Кожний з

нас, навмисно або сам того не усвідомлюючи, нерідко порівнює себе з іншими й у результаті

виробляє досить стійку думку про свій інтелект, зовнішність, здоров'я, становище в суспільстві,

тобто формує «набір самооцінок», від якого залежить: скромні ми або зарозумілі, вимогливі до

себе або самозаспокоєні, соромливі або чванливі. У людей, що страждають неврозами, самооцінка

частіше буває завищеною або заниженою, а іноді навіть крайньою (найдобріший, найсором-

ливіший, найчесніший). Люди з істеричними проявами висловлюють такі судження: «Я набагато

умніше, красивіше, добріше більшості людей, але я найнещасливіший і найхворіший».

Які ж трудності спілкування виникають у людей із завищеною самооцінкою? Людина, яка

вважає себе набагато умнішою за інших і, тим більше, навмисне це підкреслює, неминуче

викликає роздратування оточуючих. Це природно - адже думка «бачите, який я розумний», розу-

міється як зневажливе ставлення до інших. Неадекватна зарозумілість, підкреслення своїх

достоїнств, пихатість, зневага до інших - невичерпне джерело негативізму оточу-

ючих. Завищена самооцінка сприяє і такій рисі характеру, як надмірна образливість. Образа,

як правило, - це почуття, що виникає у відповідь на несправедливе до себе ставлення. Але що

значить для людини «несправедливе»? А те, що чиясь думка про неї нижче її власної думки про

себе. Звідси ясно, що завищена самооцінка сприяє образливості, нетерпимості до найменших

зауважень (правда, буває й інша крайність: з висоти свого «Я» навіть серйоз ну критику не бере

близько до серця).

З якими ж труднощами в спілкуванні стикається людина зі заниженою самооцінкою?

Уявлення про себе, як про менш здатну, некрасиву, невезучу, нещасливу, хвору, властиві, в

основному, людям з тривожним, застряваючим і педантичним типами акцентуації характеру,

вони створюють знижений фон настрою, закріплюють «комплекс неповноцінності». Стійка

надмірно низька самооцінка спричиняє надмірну залежність від інших, несамостійність і навіть

підлещування, з'являється боязкість, замкнутість, перекручене сприйняття оточуючих.

На формування самоповаги і самооцінки впливають багато чинників, що діють вже в

ранньому дитинстві - ставлення батьків, стан серед ровесників, ставлення педагогів. Порівнюючи

думки про себе оточуючих людей, людина формує самооцінку, причому цікаво, що людина спочатку

учиться оцінювати інших, а потім уже - себе. І лише до 14-15 років підліток опановує метод

самоаналізу, самоспостереження і рефлексії, аналізує досягнуті власні результати і тим самим

оцінює себе, впливає на рівень домагань особистості, що характеризує ступінь важкості тих цілей,

до яких прагне людина і досягнення яких здається їй привабливим і можливим. Рівень домагань -

той рівень важкості завдання, котрий людина зобов'язується досягти, знаючи рівень свого

попереднього виконання. На рівень домагань впливає динаміка невдач і вдач на життєвому шляху,

успіху і неуспіху в конкретній діяльності. Рівень домагань може бути адекватним (людина обирає

цілі, яких реально може досягти, і які відповідають її здатностям, умінням, можливостям) або не-

адекватно завищеним, заниженим. Чим адекватніша самооцінка, тим адекватніший рівень

домагань (рис. 12).