Курсова робота - Особливості розвитку психічних пізнавальних процесів у дітей молодшого шкільного віку

Подождите немного. Документ загружается.

РЕФЕРАТ

Текст - 37 с., табл. - 4, джерел – 28, додатки - 3

У курсовій роботі проаналізовано основні погляди на проблему розвитку

психічних пізнавальних процесів у вітчизняній та зарубіжній психологічній

науці. Надано психологічну характеристику молодшого шкільного віку,

охарактеризовано особливості когнітивної сфери дітей молодшого шкільного

віку. Проведено констатуючий експеримент, спрямований на виявлення рівня

розвитку психічних пізнавальних процесів у дітей молодшого шкільного віку.

Розроблено практичні рекомендації щодо досягнення всебічного розвитку

когнітивної сфери молодшого школяра.

Ключові слова: ВІДЧУТТЯ, ВІК, ВІКОВА КРИЗА, ВОЛЯ,

КОГНІТИВНА СФЕРА, МЕТА, МИСЛЕННЯ, МОЛОДШИЙ ШКІЛЬНИЙ ВІК,

МОТИВАЦІЯ, НОВОУТВОРЕННЯ, ОБ’ЄКТ, ОНТОГЕНЕЗ, ОСОБИСТІСТЬ,

ПАМ'ЯТЬ, ПІЗНАВАЛЬНІ ПРОЦЕСИ, РОЗВИТОК, САМООЦІНКА,

СОЦІАЛІЗАЦІЯ, СОЦІАЛЬНА СИТУАЦІЯ РОЗВИТКУ, СПРИЙНЯТТЯ,

СУБ’ЄКТ, ТЕМПЕРАМЕНТ, УВАГА, УЯВА, ХАРАКТЕР.

ЗМІСТ

ВСТУП 5

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПСИХІЧНИХ

ПІЗНАВАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ У МОЛОДШОМУ ШКІЛЬНОМУ ВІЦІ 8

1.1. Аналіз літератури за проблемою дослідження психічних

пізнавальних процесів у роботах вітчизняних та зарубіжних

психологів 8

1.2. Психологічна характеристика молодшого шкільного віку 12

1.3. Психологічні особливості когнітивної сфери дітей

молодшого шкільного віку 16

Висновки до розділу 1 20

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

ОСОБЛИВОСТЕЙ РОЗВИТКУ ПСИХІЧНИХ

ПІЗНАВАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО

ШКІЛЬНОГО ВІКУ 21

2.1. Соціально-психологічні фактори розвитку психічних

пізнавальних процесів молодшого школяра 21

2.2. Дослідження психічних пізнавальних процесів дітей

молодшого шкільного віку 24

2.3. Психологічний та статистичний аналіз результатів

констатуючого експерименту 28

2.4. Практичні рекомендації щодо досягнення всебічного

розвитку психічних пізнавальних процесів у молодшому

шкільному віці 33

Висновки до розділу 2 37

ВИСНОВКИ 38

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 40

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність дослідження. Психічні пізнавальні процеси, такі, як

відчуття, сприйняття, пам’ять, увага, уява та мислення, у своєму зв’язку

становлять когнітивну сферу особистості. Усі вони в результаті своєї взаємодії

роблять можливим отримання, переробку, зберігання та відтворення як

сенсорної інформації, яка отримується із навколишнього світу, так і результатів

здатності до творчого переосмислення тих даних, що накопичуються в процесі

індивідуального розвитку.

На сучасному етапі розвитку наша країна зазнає значних перетворень у

економічній, політичній, виробничій, культурно-освітній сферах життя.

Економічні зміни в країні зумовлюють потребу виховувати інтелектуально

розвинену особистість, здатну насамперед грамотно, аргументовано та

переконливо доводити власну думку.

Перетворення в сучасному суспільстві впливають передусім на навчання

та виховання підростаючого покоління, тому перед школою постає завдання не

тільки подати необхідні знання з різних галузей науки, а й на основі цих знань

розвинути особистість школяра, виховати культуру його мислення та мовлення.

У цьому аспекті особливої уваги потребує початкова ланка освіти, оскільки тут

формується більшість загально навчальних умінь і навичок, розвиваються

розумові операції, вдосконалюються мовлення, мислення, пам’ять, увага, уява

та інші психічні функції особистості.

У нашій країні дослідження когнітивної сфери особистості здійснювалися

в роботах Б.М. Велічковського, Л.С. Виготського, П.Я. Гальперіна,

В.П. Зінченко, О.М. Лєонтьєва, М. А. Холодної та ін.

Найвидатнішими зарубіжними вченими, що вивчали когнітивну сферу

особистості, були Ф. Бартлетт, Р. Гарднер, Дж. Келлі, С. Палмер, Ж. Піаже,

Д. Раппапорт, У.Скотт, О. Харві, Ф. Хольцман,Х. Шродер.

Завдання початкової школи – розвинути у дітей вміння та бажання

навчатися, наголошуючи при цьому на невимушеній, цікавій формі розвитку у

школярів мислення, уваги, зв’язного мовлення.

Проте на наш час недостатньо уваги приділяється проблемі розвитку

когнітивної сфери школярів, не використовуються засоби покращення

ефективності психічних пізнавальних процесів як учителями молодших класів,

так і батьками школярів, що зумовлює актуальність досліджень за цією темою.

Об’єкт дослідження – психічні пізнавальні процеси молодшого школяра.

Предмет дослідження – особливості розвитку психічних пізнавальних

процесів у дітей молодшого шкільного віку.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та

експериментальному дослідженні особливостей розвитку психічних

пізнавальних процесів у молодшому шкільному віці та у розробці практичних

рекомендацій щодо досягнення всебічного розвитку психічних пізнавальних

процесів у дітей молодшого шкільного віку.

Для досягнення мети дослідження необхідно розв’язати наступні

завдання дослідження:

1. Проаналізувати основні теоретичні підходи до проблеми дослідження

психічних пізнавальних процесів в роботах вітчизняних та зарубіжних

психологів.

2. Висвітлити поняття когнітивної сфери особистості, описати механізми її

формування.

3. Надати психологічну характеристику особливостям розвитку

психічних пізнавальних процесів у дітей молодшого шкільного віку.

4. Провести експериментальне дослідження психологічних особливостей

психічних пізнавальних процесів у дітей молодшого шкільного віку.

5. На основі результатів констатуючого експерименту розробити

практичні рекомендації щодо досягнення всебічного розвитку психічних

пізнавальних процесів у дітей молодшого шкільного віку.

Методологічну та теоретичну основу дослідження склали: положення

когнітивної психології особистості (Дж. Келлі, У.Скотт, О. Харві, Д. Хантів,

Х. Шродер), загальнотеоретичні та методологічні дослідження

інтелектуального розвитку дитини вітчизняними та зарубіжними вченими

(Л.С. Виготський, Ж. Піаже); концепція багаторівневої будови когнітивних

структур (Н.І.Чуприкова, М.А. Холодная)

Методи (методики) дослідження:

- аналіз наукової літератури з проблеми дослідження;

- спостереження;

- бесіди;

- тестування (методика «Коректурна проба» Бурдона, методика

запам’ятовування десяти слів О.М. Леонтьєва, методика «Матриці Равена»);

- методи обробки даних.

Теоретичне значення дослідження полягає в узагальнені та розширенні

знань щодо особливостей розвитку психічних пізнавальних процесів дитини

молодшого шкільного віку; у теоретичному обґрунтуванні особливостей впливу

індивідуально-типологічних та соціально-психологічних особливостей на

розвиток та вдосконалення психічних пізнавальних процесів у молодшому

шкільному віці.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що отримані

результати можуть бути використані батьками, психологами, вчителями при

роботі зі дітьми молодшого шкільного віку для гармонійного розвитку їх

особистості, а також в процесі психодіагностичної роботи при надані

психологічної допомоги.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

ОСОБЛИВОСТЕЙ ПСИХІЧНИХ ПІЗНАВАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ У

МОЛОДШОМУ ШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

1.1. Аналіз літератури за проблемою дослідження психічних пізнавальних

процесів у роботах вітчизняних та зарубіжних психологів

Вітчизняна психологія достатньо детально вивчає когнітивну сферу

особистості та її вплив на професійні здібності людини. Багато складних питань

стосовно пізнавальних процесів вирішили саме вітчизняні вчені. Наприклад, у

західній психології не знайшлося поняття, інтегруючого багатоаспектність

життєвого процесу у всьому різноманітті стосунків, в які людина вступає в

процесі своєї життєдіяльності. У той же час у вітчизняній науці таке поняття є.

Воно визначається як «спосіб життя». У одному з найбільш відомих

формулювань спосіб життя розуміється як «сукупність типових видів

життєдіяльності індивіда, соціальної групи, суспільства в цілому в єдності з

умовами життя» [13, с. 111]. Вказана категорія переважно використовувалася в

філософських, соціологічних і педагогічних роботах, де була здійснена значна

кількість досліджень зв'язку способу життя з мотиваційно-ціннісними

орієнтаціями, рівнем і задоволеністю якістю життя [16, с.65]. Психологічна

наука почала використовувати поняття «Спосіб життя» лише останнім часом

[16, с. 69].

Велику роль у вивчені пізнавальних процесів відіграв Л.С. Виготський,

який розглядав розвиток пізнавальної сфери невід'ємно від розвитку інтелекту,

причому розумів інтелект достатньо широко - як результат розумового (в

цілому - психічного) розвитку вищих психічних функцій особистості дитини в

процесі її навчання. Інтелектуальний розвиток відображає динаміку психічних

новоутворень, пов'язаний із засвоєнням, переробкою і функціонуванням різних

знакових систем. Основний механізм інтелектуального розвитку дитини, на

думку автора, пов'язаний з формуванням в її свідомості системи словесних

понять. Оволодіння системами наукових понять здійснюється в умовах

систематичного навчання в школі. Формування понять по Л.С. Виготському

складається у дітей залежно від характеру узагальнення значення слова

[18, с. 121]. Автор підкреслює, що тільки на етапі появи понятійного мислення

відбувається радикальна перебудова (інтелектуалізація) усіх елементарних

пізнавальних функцій на основі їх синтезу з функцією утворення понять:

сприйняття стає частиною наочного мислення, запам'ятовування

перетворюється на осмислений логічний процес, увага набуває якість

довільності і так далі [16, с. 122]. Інтелект, отже, виникає як ефект зміни

міжфункціональних зв'язків, як результат особливого сплаву (синтезу,

інтеграції) пізнавальних процесів перебудованих категоріальним апаратом

понятійного мислення.

Під розвитком мислення Л.С. Виготський розумів дуже складні процеси

розвитку вищих психічних функцій, що змінюють внутрішню структуру самої

«тканини думки». Вищі психічні функції займають особливе місце в психічних

процесах людини, залежать від ступеня соціальної взаємодії і, як наслідок,

визначають її якість.

Л.С. Виготським і його послідовниками було виділено чотири основні

ознаки вищих психічних функцій - складність, соціальність, опосередкованість,

довільність.

Складність вищих психічних функцій визначається специфікою стосунків

результатів розвитку (що зберігаються в сучасній культурі) філогенезу з

результатами онтогенетичного розвитку людини на рівні психічних процесів.

За час історичного розвитку людиною створені унікальні знакові системи, що

дозволяють осмислити, інтерпретувати та осягати суть явищ навколишнього

світу. Ці системи постійно розвиваються і удосконалюються.

Соціальність вищих психічних функцій визначається їхнім походженням.

Певні категорії вищих психічних функцій, такі, як довільна увага, логічна

пам'ять, вербально-понятійне мислення, складні емоції, не можуть виникнути і

оформитися без конструктивної соціальної взаємодії. Іншими словами,

перетворення «інтерпсихічних» функцій в «інтрапсихічні».

Опосередкованість вищих психічних функцій виявляється в способах їх

функціонування, пов'язується із загальним інтелектуальним розвитком людини.

Розвиток здатності до символічної діяльності і оволодіння знаком є основним

компонентом опосередкованості. Слово, образ, число та інші можливі

пізнавальні прикмети явища (наприклад, ієрогліф як єдність слова і образу)

визначають смислову перспективу збагнення суті на рівні єдності

абстрагування і конкретизації [26, с. 57].

Таким чином, як Л.С. Виготський, так і Ж. Піаже розглядають інтелект з

погляду структурних утворень, здібних до синтезу і інтеграції під впливом

певних чинників. Разом з тим, по Л.С. Виготському, когнітивні структури

утворюються в результаті виникнення функціональних зв'язків між вищими

психічними функціями. Саме такі властивості вищих психічних функцій як

складність, соціальність, опосередкованість, довільність зумовлюють здібність

до зміни «тканини думки», тобто до зміни інтелекту. По Ж. Піаже,

операціональні структури, що сформувалися, «створюють умови» і є

«підставою» для інтелектуального розвитку на вищому - понятійному рівні.

У наш час, вітчизняні психологи Н.І. Чупрікова, М.А. Холодная бачать

проблему розумового розвитку дітей в процесі навчання з позицій

багаторівневої будови когнітивних (концептуальних) структур, які виступають

як субстрат розумового розвитку. На переконання Н.І. Чупрікової, когнітивні

структури - це впорядковані системи, що складаються з підсистем і ієрархічних

рівнів, на яких зберігаються продукти розумової переробки [1, с. 23].

У когнітивних структурах записані не тільки самі знання у вигляді

відображення безлічі зв'язків між різними сторонами, властивостями і

стосунками дійсності, але і способи їх отримання, способи переходу від одних

знань до інших, способи переходу від сирих чуттєвих даних до їх все більш

абстрактних узагальнених репрезентацій [3, с. 25]. М.А. Холодная так само

обґрунтовує положення про те, що когнітивні психічні структури є носіями

інтелекту, забезпечують репрезентацію дійсності в індивідуальній свідомості і

зумовлюють інтелектуальні емпіричні властивості особистості [14, с. 28].

Таким чином, якщо слідувати логіці М.А. Холодної та Н.І. Чупрікової, можна

зробити висновок, що якість розумових процесів, легкість і швидкість

придбання нових знань зумовлюються внутрішньою організацією когнітивних

психічних структур, їх розгалуженістю і диференційованістю.

Виділення когнітивних структур як предмету наукового дослідження

відбулося в наступних теоретичних школах: 1) когнітивному напрямі

неофрейдизма (Р. Гарднер, Р. Клейн, Д. Раппапорт, Ф. Хольцман);

2) когнітивній психології особистості (Дж. Келлі, У.Скотт, О. Харві,

Д. Хантів, Х. Шродер); 3) когнітивній експериментальній психології

(Ф. Бартлетт, М.Мінський, У. Найссер, С. Палмер, Э. Рош).

У другій половині дев'ятнадцятого століття з'явилися роботи, в яких

інтелект розглядався як наукова психологічна категорія.

Так, Ф. Гальтон описав інтелект з погляду індивідуальних відмінностей

розумових здібностей. Інтелект ототожнювався їм з простими

психофізіологічними функціями, при цьому підкреслювався природжений

характер інтелектуальних відмінностей між людьми [13, с. 193].

А. Біне на відміну від Ф. Гальтона вважав, що основним чинником, що

визначає особливості пізнавального розвитку дитини, є навколишнє

середовище. На думку А. Біне, застосування навчальних процедур, їх

інтенсифікація, сприяють зростанню якості інтелектуального функціонування

[13, с. 182]. Зміст поняття «інтелект» виявився, таким чином, розширеним як з

погляду переліку його проявів, так і з погляду чинників його становлення.

Уявлення про внутрішню природу інтелекту і його зовнішні прояви

якнайповніше розроблено в працях Ж. Піаже. Інтелект, згідно Ж. Піаже, - це

найбільш досконала форма адаптації організму до середовища, що є єдністю

процесу асиміляції (відтворення елементів середовища в психіці суб'єкта у

вигляді когнітивних психічних схем) і процесу акомодації (вимірювання цих

когнітивних схем залежно від вимог об'єктивного світу). Суть інтелекту полягає

в можливості здійснювати гнучке і одночасно стійке пристосування до

соціальної дійсності, а його основне значення - в структуризації (організації

взаємодії людини з середовищем).

1.2. Психологічна характеристика молодшого шкільного віку

Період життя дітей від 6—7 до 11 років називають молодшим шкільним

віком. При визначенні його меж враховують особливості психічного і

фізичного розвитку дітей, перехід їх до навчальної діяльності, яка стає

основною.

Анатомо-фізіологічні особливості. Фізично дитина у цьому віці

розвивається досить рівномірно. Збільшується зріст та вага тіла, підвищується

імунітет, швидко розвиваються м´язи серця. Артерії у школяра дещо ширші,

ніж у дорослої людини, і саме цим пояснюються особливості артеріального

тиску. Частота серцевих скорочень стійкіша, але під впливом різних рухів,

позитивних і негативних емоцій вона швидко змінюється [9, с. 183].

Кістково-сполучний апарат молодших школярів досить гнучкий, оскільки

в їхніх кістках ще багато хрящової тканини. На це треба зважати, щоб запобігти

можливому викривленню хребта, вдавлюванню грудей, сутулуватості.

Розвиток м´язової системи сприяє збільшенню фізичної сили дітей. Але

малі м´язи кисті рук розвиваються повільніше. Першокласникам важко писати

в межах рядка, координувати рухи руки, не робити зайвих рухів, які

спричиняють швидку втому. Тому слід проводити фізхвилинки, які знімають

напруження малих м´язів пальців і кистей рук [9, с. 190].

Діти цього віку дихають частіше, ніж дорослі. Для підтримання їхньої

працездатності особливо важливо, щоб у класі та вдома було чисте повітря.

У дітей добре розвинені всі органи чуття, але деякі з них мають свої

особливості. Так, очі, завдяки еластичності кришталика, можуть швидко

змінювати свою форму залежно від пози під час читання і письма. Якщо не

враховувати цієї особливості органів зору молодших школярів і не виправляти

їх пози під час уроків, то це може призвести до підвищення очного тиску,

нечіткості зображень на сітківці й до короткозорості.

Вага мозку молодшого школяра наближається до ваги мозку дорослої

людини. Особливо збільшуються лобні долі, пов´язані з діяльністю другої

сигнальної системи. Водночас відбуваються значні зміни у розвитку і роботі