78
Розділ 3
товському, особливо у XІV–XV ст., домінувало натуральне оподаткування. За таких
умов великий князь просто не мав змоги утримувати великий штат чиновників на
розкиданих землях країни. А за наявності удільних князівств усі навантаження на
збір податків, судові справи, утримання прикордонного війська лежали на них. До
великого князя литовського доходили лише живі гроші з мит. Крім того, його двір,
постійно пересуваючись країною, утримувався землями з місцевих податків. До ре-
чі, практика постійного переїзду мала суто практичне значення з огляду утриман-
ня великого і чисельного двору. Цікавий опис такої подорожі Вітовта Кейстутовича
за 1428 р. приводить М.Любавський: «Доставлено йому під час походу 2700 коней,
не рахуючи тих, які йому ще мають доставити у Смоленську. Князь Сигізмунд, коли
великий князь прибув до його краю, доставив йому десять коней, а коли прийняв
його у замку, доставив двісті коней; а крім того, підніс у подарунок коштовні хутра,
соболів і багато татарських грошей. Потім поїхав до Свидригайла; цей князь доставив
дев’яносто коней, багато хутра, соболів і багато інших подарунків. …Далі з Мінська,
де було прийняте татарське посольство, рушили до одного замку, де великий князь
посадив свого воєводу; той доставив 150 коней, хутра і гроші; дружина його і діти
піднесли великі подарунки. Потім інші князі й пани, його вояки, зустрічали нас, при-
силаючи по 30, 20, інші по 12, 10, 5, 6, 8 коней, соболів хутр і грошей»
16
. Доходи, що
йшли з удільних князівств, яскраво показують, наскільки ефективно діяла їхня адмі-
ністрація, організована за давньоруською системою.
Початок нового типу управління землями не через князів, а через чиновників
можна віднести до 1413 р. Саме тоді було скасовано Віленське і Троцьке князівства.
Замість них було створено відповідні воєводства, до яких включили додатково інші
малі князівства
17
. Поступово ця ситуація поширилася на більшість держави. Щодо
України, то Волинське князівство було скасовано 1452 р. після смерті Свидригай-
ла Ольгердовича, а Київське – 1471 р. після смерті Семена Олельковича. Цікаво, що
Волинь дістала назву «земля» з Луцьким старостою на чолі. В той же час місцевим
військом керував маршалок. Київщина стала воєводством. У руках воєводи зосеред-
илася вся влада, як цивільна так і військова.
Загалом скасування удільних князівств і створення замість них областей – зе-
мель і воєводств – приводить відповідно до появи нового типу чиновників, завданням
яких було перебрати управління новими адміністративними одиницями. Складність
полягала в кількох чинниках. По-перше, треба було налагодити управління доволі
великих територій із численним населенням. По-друге, нові керівники областей хоча
багато в чому нагадували удільних князів, але мали кардинальну відмінність.
Раніше удільний князь здійснював повний контроль над своєю землею: еконо-
мічний, судовий, військовий, культурний. Він мав у своїх руках таку могутню зброю,
як право карати чи нагороджувати своїх підданих. У практичній площині його пови-
нність перед великим князем литовським полягала в надсиланні дарунків, військ і
утриманні князівського двору під час проїзду литовського правителя. Тепер же, після
скасування удільного князівства, формально замінником удільного правителя став
безпосередньо великий князь литовський. Він не міг самотужки виконувати обов’язки
місцевого правителя, тому були створені уряди старост і воєвод (останні тепер ви-
конували зовсім нову функцію). Ці чиновники були фактично представниками, на-
місниками великого князя в тій чи іншій області. Проте вони не мали всієї повноти