Кукурудза С.І. Біогеографія

Подождите немного. Документ загружается.

4. Ìåãàñèñòåìà îðãàí³÷íîãî ñâ³òó Çåìë³

101

чоловічу папороть використовують у медицині. В молодому віці з

чоловічої папороті японці виготовляють делікатесний салат, сирови

ну для якого здебільшого заготовляють на Далекому Сході. Значну

кількість видів папоротей використовують як декоративні рослини

під час озеленення поселень

Насінні рослини, на відміну від спорових (мохоподібних, па

поротеподібних та інших), розмножуються насінням, а не спорами.

У циклі розвитку переважає спорофіт (гаметофіт – лише в мохопо

дібних). Насінні рослини завжди різноспорові, гаметофіти в них

редуковані. Насіння розвивається завдяки материнській рослині.

Згодом насінина падає на землю і за сприятливих умов проростає.

Розмноження насінням – прогресивніший спосіб розмноження назем

них рослин

. Насінні рослини представлені двома відділами: голо- і

покритонасінними

Відділ голонасінні

(Pinophyta або Gimnospermae). Найхарак-

тернішою ознакою голонасінних є те, що насінні зачатки (макроспо

рангії) і насіння розташовані в них на плодолистках, а не замкнені в

зав’язі, як у покритонасінних рослин. Усі голонасінні – різноспорові

рослини. Перші з них – насінні папороті – з’явилися наприкінці де

вонського періоду. Багато видів, родів і навіть цілі порядки відомі

винятково як викопні форми: насінні папороті, кордаїтові, кейтонієві

та ін. Голонасінні провідне місце посіли в мезозойській флорі, але

наприкінці крейдового періоду їх витіснили покритонасінні. До голо

насінних належать дерева й кущі, серед трав їх немає. Нині відомо

близько 600 видів, які поділяють на чотири класи: саговники, хвойні,

гінгкові, гнетові

Саговники

(Cycadopsida) – вічнозелені деревоподібні рослини

з бульбовидними або циліндричним стовбуром, здебільшого неве

ликі. В деяких видів стовбур досягає

20 м висоти з незначним дихо-

томічним розгалуженням. Листки великі папоротеподібні, перисті,

розміщені пучком на верхівці стовбура. Це реліктова група рослин,

відома з пізнього палеозою. У сучасній флорі поширені здебільшого

у тропіках і субтропіках обох півкуль. Стовбури саговників містять

крохмаль, який використовують для приготування харчового про

дукту – саго. Сік насіння деяких видів є отрутою могутньої дії. Про

ростання таких видів на пасовищах спричинило на зламі ХІХ–ХХ

×àñòèíà 1. Çàãàëüí³ ïðîáëåìè á³îãåîãðàô³¿

102

століть значну шкоду вівчарству Австралії. Саговники вважають

видами, які вимирають. Вони потребують охорони.

Хвойні

(Pinopsida) – дерева й чагарники з лускоподібними або

голчастими (хвоя) листками, що живуть на рослинах декілька років.

Виняток становить модрина, яка на зиму скидає хвою. Запилюються

хвойні за допомогою вітру. З’явилися вони у пермському періоді,

а найбільшого розвитку досягли наприкінці мезозою – на початку

кайнозою. Поширені в теплих, помірних і холодних областях земної

кулі. В Україні налічують 23 види хвойних: таких родів

, як тис, ялиця,

ялина, сосна, модрина, яловець. Найпоширенішими є сосна звичайна

(Pinus silvestris), сосна кримська, або палласа (Pinus pallasiana) – в

Криму, а також ялина звичайна (

Picea excelsa) – у Карпатах. Деякі

види є реліптами, зокрема, тис ягідний (Taxus

baccata), модрина

польська (

Larix polonica) та ін. Хвойні мають важливе господарське

значення, їхню деревину застосовують у будівництві, меблевій, па

перовій та інших галузях промисловості, з неї виготовляють смоли,

бальзами, дубильні речовини тощо

Гінкгові

(Ginkgoopsida) – монотипний клас волонасінних, що

представлений одним родом (

Ginkgo) і видом – гінгко дволопатеве

(Ginkgo biloba). Це реліктовий вид дерева, яке скидає листя, його

висота може досягати до 30

–40 м. Геологічна історія цієї рослини

почалася в тріасі, як і десятка інших видів цього роду. Тоді вони

займали великий ареал сучасної Голарктики, але згодом вимерли.

Палеоботаніки вважали, що рід зник, аж поки у Внутрішньому Китаї

вчені у 40-х роках ХХ ст. віднайшли гінгко дволопатеве, яке тепер

поширене в багатьох дендраріях та ботанічних садах світу

Гнетові

(Gnetopsida) відомі з палеогену. Тепер їх налічують

близько

100 видів. Унікальним представником гнетових є вельвічія

дивна (Welwitschia), ареал якої – у приокеанській частині пустині На

міб. Це дерево-карлик з товстим (до

0,5 м) стеблом висотою до 1 м.

На верхній частині стебла ростуть два супротивні потужні листки

довжиною до п’яти–шести і більше метрів, а на окраїні ствола над

основою листків – шишки (стробіла). Ця рослина – дуже своєрідний

ксерофіт (грец. ξηρος – сухий і рослина), яка забезпечує себе вологою

майже винятково з морських туманів південної Атлантики. Деякі з

ягід – насінин гнетових – вживають у їжу

4. Ìåãàñèñòåìà îðãàí³÷íîãî ñâ³òó Çåìë³

103

Відділ покритонасінні, квіткові (Angiospermae, Magnoliophyta).

Це найчисленніший відділ вищих насінних рослин і найвища ступінь

в еволюції рослинного світу. Вони виникли наприкінці юрського – на

початку крейдяного періодів. Найхарактернішою ознакою покрито

насінних є наявність

квітки (звідси й назва квіткові), а також плоду,

всередині якого міститься насіння (звідси покритонасінні). Запилення

покритонасінних відбувається за допомогою вітру, комах, птахів,

води, можливе також самозапилення. Важливою ознакою покритона

сінних є наявність добре розвинених справжніх судин, що проводять

воду з розчиненими в ній мінеральними речовинами. Покритонасін

ність – важлива перевага рослин, що дає змогу ліпше зберегти насіння

від несприятливих умов і насамперед від висушування

Покритонасінні поширилися на весь суходіл земної кулі, а деякі

з них проникли у прісні водойми, де до глибини

3–5 м утворюють

так звані “підводні луки” (ряска мала –

Lemna minor), а також при-

стосувалися до життя в морських мілководдях (понад

50 видів рос-

лин). На гірських схилах острова Суматри є рослина з найбільшою

квіткою, розміри якої сягають до одного метра в діаметрі – рефлезія.

До покритонасінних належать найвищі дерева, зокрема, евкаліпт гі

гантський (

Eucalyptus gigantea). Описані екземпляри евкаліпта мали

висоту до

155 м, а діаметр стовбура – 25 м. Тепер таких екземплярів

немає, але дерева 100-метрової висоти ще трапляються. Одні рос

лини цього відділу закінчують свій життєвий цикл у декілька тижнів

або й днів, а інші живуть до трьох–чотирьох тисяч років: наприклад

тис ягідний (Taxus

baccata), мамонтове дерево (Sequoiadendron gi-

ganteum), баобаб (Adansonia

digitata), площа поперечного перерізу

ствола якого сягає

60 м

Покритонасінні пристосувалися до найрізноманітніших при

родних умов. У північній півкулі 90 представників цього відділу

освоїлися на широтах

78–83° (Гренландія), у південній півкулі (на

широті 64°) проростає злак – молоточник антарктичний. Піщанка

мохоподібна (Arenaria

bryoides) з родини гвоздичних росте на схилах

Евересту на висоті

6218 м.

Майже всі покритонасінні – автотрофні рослини

. Однак близько

400 видів з них позбавлені зеленого забарвлення

, тому непридатні до

процесу фотосинтезу

. Отже, покритонасінні, або квіткові рослини,

×àñòèíà 1. Çàãàëüí³ ïðîáëåìè á³îãåîãðàô³¿

104

які займають у сучасних умовах панівне становище і відіграють архі-

важливу роль у продукуванні органічної речовини

, характеризуються

найбільшою різноманітністю

Покритонасінні поділяють на два класи: дводольні, або магно-

лієподібні (Dicotyledones, або Magnoliopsida), та однодольні, або

лілієподібні (Monocotyledones, або Liliopsida). Клас дводольні по

діляють на підкласи – первиннопокривні і вториннопокривні, або

зрослопелюсткові. А клас однодольні – на чотири підкласи. Прак

тичне значення покритонасінних полягає в тому, що саме до них

належать всі найважливіші культурні рослини. Є десяток гіпотез про

походження покритонасінних рослин, але найвірогідніша з них та,

що обґрунтовує їхнє походження від голонасінних

4.4. Öàðñòâî òâàðèí

Тварини утворюють одне з найбільших царств живих організмів

на Землі. Всі тварини – гетеротрофи. Більшість з них характеризуєть

ся такою ознакою

, як рухливість. Серед нерухливих (сидячих) форм

переважають колоніальні організми. Тварин поділяють на дві головні

групи (підцарства) за рівнем організації: одноклітинні (найпростіші)

і багатоклітинні (всі решту типів тварин). На рівні одноклітинних

немає чіткої межі між рослинами і тваринами. Зокрема, деякі джгу

тикові містять хлорофіл і здатні до фотосинтезу, пересуваються за

допомогою джгутиків

Будова і функції багатоклітинних тварин у процесі еволюції

значно ускладнилися. Виникли тканини, органи та їхні системи, роз

винулися спеціальні складні форми поведінки, пристосування, що

забезпечують сталість внутрішнього середовища, наприклад, сталу

температуру тіла тощо. Нині відомо близько

1,5 млн видів тварин,

серед них понад

1,0 млн видів належать до типу членистоногих. Усі

види тварин становлять генетичний фонд нашої планети і потребу

ють захисту як від природного вимирання, так і знищення внаслідок

браконьєрства, мисливства й антропічного впливу на довкілля

Тип найпростіші

(Protozoa). До найпростіших належать одно-

клітинні організми

, єдина клітина яких має досить складну будову.

Це цілісний

організм, який здатний вести самостійне життя. Деякі

4. Ìåãàñèñòåìà îðãàí³÷íîãî ñâ³òó Çåìë³

105

найпростіші можуть утворювати колонії та угруповання, з яких кож-

ний організм виконує всю сукупність функцій (живлення, виділення

тощо). Якщо у багатоклітинних організмів тіло складається з комп

лексів клітин, тканин і органів, які виконують певні функції, то в

одноклітинних і колоніальних організмів окремі функції виконують

частини однієї і тієї ж клітини, які мають назву органелл

. З найпро-

стіших найпримітивніші корненіжки, які не мають постійно зафіксо

ваної форми тіла і пересуваються (ніби переливаючись з одного місця

в інше) за допомогою так званих псевдоподій, джгутиків, війок. Інші

найпростіші мають постійну форму тіла

Найпростіші живляться, захоплюючи найдрібніші живі орга

нізми або пилинки органічної речовини всією поверхнею тіла або ж

певною його ділянкою, яку називають гортанню. Одні з них хижаки,

інші – травоїдні або всеїдні, ще інші – сапрофіти або паразити. Деякі

види мають кремнієвий скелет (радіолярії) або раковинки з вуглекис

лого кальцію (фораменіфери), іноді з сірчанокислого стронцію або з

органічних речовин, близьких до хітину. Оскільки раковини і скелети

найпростіших не розчиняються у воді, то на морських глибинах вони

можуть утворювати значні верстви відкладів.

Розмножуються найпростіші безстатевим і статевим шляхами.

Одні організми діляться на дві або кілька частин, другі утворюють

спори, треті – відгалуження. У деяких найпростіших простежують

чергування поколінь – статевого і безстатевого. Такими є більша

частина споровиків і деякі форамініфери. Найпростіші широко по

ширені у прісних водах, морях і в ґрунтах. Вони утворюють значну

частину планктону і бентосу. В одному грамі ґрунту містяться де

сятки і сотні тисяч особин. Деякі живуть в організмах як сапрофіти,

інші – як паразити. Одні з них ростуть у водоймах

, солоність яких –

до 15

–20 %, інші, як деякі амеби та інфузорії, трапляються у термаль-

них джерелах з температурою 40

–50°С. Більшість найпростіших – це

мікроскопічні організми (2–200 мкм). Максимальні розміри окремих

видів можна побачити неозброєним оком, величина яких досягає

16 мм у діаметрі.

Серед найпростіших багато космополітичних форм і убіквістів

тобто форм, які трапляються у найрізноманітніших екологічних умо

вах. Деякі види мають обмежений ареал. Тепер відомо понад

30 тис.

×àñòèíà 1. Çàãàëüí³ ïðîáëåìè á³îãåîãðàô³¿

106

видів найпростіших, з них на території України поширено близь-

ко

1500 видів. Найпростіших поділяють на шість класів: саркодові,

джгутикові, споровики, кнідоспоридії,

мікроспоридії, інфузорії. Най-

простіші здебільшого є кормом для тварин. Вони відіграють важливу

роль у процесі самоочищення водойм, а також під час визначення віку

гірських порід (фораменіфери) та формування осадових відкладів.

Серед них є паразити – збудники багатьох захворювань людини.

Протистологія – наука, що вивчає найпростіші типи тварин

Походження багатоклітинних тварин. На відміну від най

простіших, тіла всіх інших тварин складаються з багатьох клітин,

об’єднаних функціонально в тканини, органи й системи органів, що

взаємопов’язані в цілісний організм. Видатний вчений-ембріолог і

мікробіолог І

. Мечников (1845–1916) обґрунтував походження бага-

токлітинних організмів від одноклітинних. Предка багатоклітинних

організмів він назвав спочатку паренхімелою, а згодом фагоцителою

Перші багатоклітинні організми були двошаровими. Вони склада

лися з ектодерми

(грец. εκτος – зовні та δερμα – шкіра) і ентодерми

(грец.

ἐντός – усередині та шкіра). Згодом в ентодермі утворилася

кишка, внутрішньоклітинне травлення змінилося на позаклітинне,

порожнинне. Така послідовність змін відбувається в деяких сучас

них багатоклітинних організмах в процесі ембріонального розвитку

їхнього зародку.

Тип губки (Poryfera, синонім Sponaria). Це найпримітивніші

багатоклітинні організми, тіло яких складається з двох шарів: зов-

нішнього і внутрішнього

, між якими міститься драглиста речови-

на. Губки – нерухомі водні тварини, що прикріпляються до якогось

субстрату. Харчуються вони шляхом пропускання через пори води

в якій містяться органічні речовини. Вони мають скелет, утворений

з окремих дрібних голок (спікул) вапнякового або кремнеземистого

складу, або ж з органічної речовини – спонгіту. Розміри тіла губок –

від кількох міліметрів до двох метрів у діаметрі

Губки поширені здебільшого в морських водах (туалетна губка),

але трапляються і у прісних водоймах (губка-бодяга). Бодяга не має

певної форми, вона схожа на подушкоподібний наріст або має вигляд

гіллястих утворень жовто-бурого або зеленого кольору. Оселяючись у

гідротехнічних спорудах

, губки завдають шкоди водогосподарським

4. Ìåãàñèñòåìà îðãàí³÷íîãî ñâ³òó Çåìë³

107

об’єктам. Водночас висушену губку-бодягу використовують як лі-

карський засіб проти ревматизму. Губки мають велику здатність до

регенерації (лат. regeneratio – відродження, відновлення). Їх у світі

налічують до 5 тис. видів, в Україні –

30 видів. Губки поділяють на

три класи: вапнякові (

Calcarea, синонім Calcispongia), скляні (Hya-

lospongia) і звичайні (Demospongia).

Тип кишковопорожнинні (

Coelenterata, Cnidaria) – винятково

водні тварини, здебільшого морські, одні з них вільно плавають (ме

дузи), інші ведуть прикріплений спосіб життя (поліпи). Це двошарові

тварини, між стінками тіла яких наявна драглиста речовина – мезо-

глей. Тіло має радіально-симетричну форму діаметром від одного

міліметра до одного метра, довжина щупальців деяких видів –

30 м.

У більшості кишковопорожнинних на тілі

, особливо на щу-

пальцях

, є пристосування для захисту і нападу – жальні клітини

кнідобласти. Багато видів мають вапняковий або роговий скелет.

Перетравлення їжі відбувається в так званій гастральній порожнині.

Нервова система має вигляд безладно розкиданих нервових клітин,

з’єднаних між собою відростками. Таку нервову систему називають

дифузною

Для кишковопорожнинних характерне нестатеве (пупкування)

і статеве розмноження, часто з чергуванням поколінь. Живлять

ся тваринною їжею, захоплюючи здобич щупальцями. Живуть на

різних глибинах, прикріплені види часто об’єднуються в колонії,

утворюючи коралові рифи. У деяких випадках серед колоніальних

форм простежується розподіл функцій між особинами колонії. Таке

явище називають функціональним поліморфізмом. Кишковопорож

нинні значною мірою здатні до регенерації. Гідру, наприклад, можна

протерти через сито

, і невеликі групи клітин можуть утворити новий

організм.

Відомо близько

9 тис. видів кишковопорожнинних, з них 44

види – у Чорному морі. Цей тип поділяють на три класи

: гідрозої,

коралові поліпи і сцифомедузи. Реброплавів, яких раніше зачисля

ли до кишковопорожнинних, виокремлено в окремий тип. Коралові

поліпи, наприклад, відіграють важливу роль у формуванні рифопо

дібних підводних і надводних форм морського рельєфу: берегових

і бар’єрних рифів, а також атол. Таким рифом міоценового періоду

×àñòèíà 1. Çàãàëüí³ ïðîáëåìè á³îãåîãðàô³¿

108

є, зокрема в Україні, товтри. Відклади товтр використовують як

будівельний матеріал, а також як вапняк для цукрової промисло

вості, що завдає великої шкоди цьому унікальному ландшафтові.

Червоні і чорні корали високо оцінюють в ювелірній справі. Корали

надзвичайно вимогливі до якості довкілля

, зокрема до солоності,

освітленості й температури води. Солоність має бути нормальною –

35%, освітленість – не менше ніж 50% від денної, а температура

води – не нижчою ніж

20,5°С.

Тип Реброплави (Ctenophora). На відміну від кишковопорожнин

них, до яких раніше зачисляли реброплавів, вони не мають жалких

клітин. Тіло в них мішкоподібне радіально-симетричне, двопромене

ве

, драглисте й прозоре, довжиною від 2 мм до 1,5 м. Більшість видів

мають пару мацалець з клейкими клітинами, якими захоплюють їжу

(дрібні організми планктону, ікру, мальки риб).

Це вільноплаваючі, рідше повзаючі або сидячі організми, які

пересуваються за допомогою восьми рядів меридіонально розташо

ваних гребних пластинок, так званих ребер (звідси й назва типу).

Розмноження статеве, особинам цього типу властива двостатевість,

тобто наявність чоловічих і жіночих статевих ознак – гермафроди

тизм (грец.

ἑρμαφρόδιτος – Гермафродит – син Гермеса й Афродіти,

двостатева особа). Тип містить один клас з

90 видами. У Чорному

морі водиться один вид –

Pleurobrachia rhododactyla.

Черви – численна група безхребетних тварин, які характери

зуються великою різноманітністю. Однак деякі найзагальніші особ-

ливості властиві всім червам. Черви двобічносиметричні тварини,

в яких немає кінцівок. Стінка їхнього тіла складається зі шкіри і

мускулатури, яку називають шкірно-м’язовим мішком

, де містяться

внутрішні органи. Серед червів є багато паразитичних форм, яких

крім п’явок, об’єднують під спільною назвою гельмінти. Гельмінти,

так само

, як і часто вживана назва глисти, – поняття збірне, а не

систематичне. Всього налічують близько

20 тис. видів. Їх поділяють

на плоскі та круглі черви, немертини, кільчасті черви і червоподібні

або щупальцеві.

Тип плоскі черви (

Phathelminthes, Platodes) – безхребетні тва-

рини з двобічно

-симетричним тілом довжиною від 0,1 мм до 15 м,

суцільним або розділеним на членики листкоподібної

, пластинчас-

4. Ìåãàñèñòåìà îðãàí³÷íîãî ñâ³òó Çåìë³

109

тої або стрічкоподібної форми. Органи чуття сконцентровані на

передньому кінці, що дає змогу тварині обстежувати перед собою

простір. Тіло покрите мерехтливим війчастим епітелієм або кути

кулою (лат.

cuticula – шкірка). Травна система складається з трубки,

що сліпо закінчується, а в багатьох паразитичних форм її немає, як і

кровоносної та дихальної систем. Статева система гермафродитна, а

нервова складається з парного мозкового ганглія і парних поздовжніх

стовбурів. Уперше в процесі еволюції з’являються органи виділення

у вигляді системи каналів.

Плоскі черви трапляються у прісних водах, морях і вологому

ґрунті, багато паразитичних форм, які локалізуються в різних орга

нах тварин і людей, спричиняючи гельмінтози – хвороби

, зумовлені

паразитичними червами. Відомо понад 12,5 тис. видів цих тварин, які

поширені на всій земній кулі. Паразити людини – свинячий солітер

або ціп’як, бичачий солітер, широкий ленитець, ехінокок та інші по

трапляють в організм з м’ясом тварин, птиці, риби. Наприклад, сви

нячий ціп’як у личинковій стадії живе в м’язах свиней, а в дорослій –

в кишечнику людини, досягаючи іноді декількох метрів довжини і

вражаючи внутрішні органи. Людина заражається не лише тоді, коли

споживає продукти, а й коли гладить свійських тварин.

Тип первиннопорожнинні черви (Круглі черви

) (Nemathelmin-

thes). Ці тварини мають витягнуте несегментоване тіло довжиною

від 0,04 мм до 8,4 м. У поперечному розрізі круглої форми. В тілі є

первинна порожнина (схізоцель), звідки назва типу. Ротовий отвір

розміщений на передньому кінці тіла, а різні відділи кишківника спе

ціалізуються на виконанні послідовних етапів розкладання і всмок

тування їжі. В них немає кровоносної і дихальної систем. Органами

виділення є протонефридії або шкіряний покрив. Нервова система –

у вигляді кільця навколо гортані.

Первиннопорожнинні поширені на всій земній кулі у морських

і прісних водах, ґрунтах, багато видів паразитує в організмі тварин,

людини, рослин, спричиняючи захворювання – нематодози. Всього

цих тварин налічують 13 тис. видів, які об’єднані у п’ять класів:

черевовійчасті черви, нематоди, кіноринхи, волосові, коловертки і

пріапуліди. Один з найліпше вивчених представників паразитичних

форм цього типу – аскарида.

×àñòèíà 1. Çàãàëüí³ ïðîáëåìè á³îãåîãðàô³¿

110

Тип немертини (Nemertini). Тіло цих тварин переважно ви-

довжене циліндричне і може сягати від 1 мм до

30 м. Характерною

особливістю немертинів є довгий висувний хоботок. Немертини – хи

жаки, але й паразити. Кровоносна система добре розвинута. Органів

дихання немає, роздільностатеві, запліднення зовнішнє. Живуть у

морях, здебільшого у складі бентосу, зрідка в прісних водоймах та

вологих місцях суходолу. Відомо близько 1000 видів, у Чорному морі

водиться

35 видів. Живляться молюсками та червами. Самі вони є

поживою для риб. Тип містить один клас – немертини.

Тип кільчасті черви, кільчаки, анеліди (

Annelida). Це найорга-

нізованіші представники групи червів. Їхнє тіло двобічносиметричне,

видовжене, посегментоване іноді з рухливими виростками – парапо

діями, довжина яких від долі міліметра до 3 м. Травна система цього

типу тварин складається з ротової порожнини, гортані, середньої та

задньої кишок. Нервова система складається з нервового ганглія, що

розташований навколо гортанного кільця і черевних нервових тяжів.

Кровоносна система здебільшого замкнена, дихання шкірне

. Органи

розмноження різно- й одностатеві.

Багатьом видам

кільчастих червів властива регенерація. Живуть

кільчасті черви в морях і прісних водоймах, у вологому ґрунті. Серед

них є хижаки, паразити та рослиноїдні форми. Належать до групи

вищих червів. Тип налічує 9 тис

. видів, з яких 300 видів поширені в

Україні. Кільчасті черви поділяють на три класи: багатощетинкові

(або поліхети), малощетинкові (або олігохети) і п’явки. Найбільш

вивчений представник цього типу – дощовий черв’як.

Тип щупальцеві.

(Tentaculata). Спільними ознаками, що дали

підставу об’єднати цих тварин в єдиний тип є те, що їхнє тіло не

чітко розчленоване на три відділи: про-, мезо- і метасому; порожнина

тіла вторинна; кишківник утворює петлю

, анальний отвір розташова-

ний на передньому кінці, недалеко від ротового. Тварини цього типу

роздільно- або одностатеві. Живлення відбувається за допомогою

щупалець, покритих війками. Щупальцеві поширені здебільшого в

морях. Їх налічують близько

4,7 тис. видів, об’єднаних у три класи:

мохуватки, плечоногі й фороніди, яких деякі

зоологи розглядають як

типи. В морях України водяться понад 20 видів. З форонід у Чорному

морі живе

Phoronis euxinicola.