Кубіцький С. Історія соціальної роботи в зарубіжних країнах

Подождите немного. Документ загружается.

163

Друга група соціальних працівників має справу із сім'ями і

групами і допомагає їм вирішувати їх щоденні проблеми.

Соціальні працівники виступають в якості:

- помічників соціальної служби;

- радників сім'ї;

- соціальних аніматорів;

- жінок-домогосподарок.

Соціальні працівники знаходяться у державному,

напівприватному, приватному секторах та різних асоціаціях.

Державний сектор соціальних служб має таку систему:

1. Державна центральна адміністрація. Міністерство

юстиції приймає на роботу соціальних працівників у служби, які

мають справу з умовно засудженими злочинцями серед юнаків,

підлітків і в адміністрацію виправних закладів (тюрми, закриті і

відкриті будинки для злочинців). Міністерство освіти

користується послугами соціальних працівників у середніх

школах, університетах, державних професійних школах і

державних закладах для фізично і розумово відсталих.

2. Департаменти: адміністрація області приймає на

роботу соціальних працівників через обласне Управління

соціальних справ і здоров'я, яке займається або всіма

проблемами регіону, або специфічними проблемами. Загальні

обласні служби охоплюють райони, їх обов'язком є

задовольняти потреби населення, а також виявляти різні

соціальні проблеми і допомагати долати їх. Спеціалізовані

соціальні служби несуть відповідальність за захист матерів,

новонароджених і малолітніх дітей, за соціальну допомогу дітям

загалом.

3. Місцева влада завжди розраховує на соціальну допомогу

районів; декілька великих міст мають свої власні соціальні

служби.

Напівприватні служби управляються державою,

профспілками і комерційними підприємствами як соціальними

партнерами.

Різні асоціації керують службами, які займаються дітьми,

молоддю, дорослими хворими людьми, особами з фізичними

недоліками і неврівноваженою психікою. Сюди ж відносяться

асоціації із захисту дітей і підлітків, соціальна служба для

емігрантів і Національна федерація хворих, інвалідів і

паралізованих.

164

Приватний сектор включає в себе посади в приватних

фірмах, які займають помічники соціальної роботи. Вони

надають індивідуальну допомогу працівникам заводу у випадку

хвороби, нещасного випадку на виробництві, труднощах у сім'ї і

підготовці людей старшого віку до пенсії.

Зміст

7.2. Педагогіка оточуючого середовища

Одним із найважливіших завдань навчально-виховної

діяльності школи є формування у підростаючого покоління

розуміння своєї органічної єдності з оточуючим середовищем і

переконання у тому, що покращення людського існування

залежить не тільки від накопичення національного багатства і

підвищення життєвого рівня, але і від бережливого збереження

середовища життя. Виходячи із основної ідеї про взаємодію

індивіда і оточуючого середовища, увага акцентується на

виховному характері останнього, і воно розглядається в якості

важливого педагогічного засобу в навчально-виховному процесі.

Спеціальний циркуляр 1971 р. Міністерства національної

освіти Франції підкреслював, що школа повинна направляти

розумовий розвиток дитини на усвідомлення нею свого

взаємозв'язку із навколишнім середовищем. Дане завдання

зберігає свою актуальність і до сьогодні. Сучасна наукова

громадськість Франції переконана, що вирішення виховних

проблем повинно стати першочерговим завданням країни, і для

цього потрібно об'єднати і активізувати виховні зусилля усіх, вся

нація повинна стати „виховною нацією" у всьому її

ідеологічному, культурному, економічному і суспільному

різноманітті.

Обґрунтовуючи систему „оточуючого середовища",

„виховного суспільства" як цілісну виховну систему, сучасні

французькі дослідники включають в неї широке коло

структурних компонентів: фізичний, соціальний, міський,

сільський, естетичний, утилітарний, природній, технологічний

тощо.

Значну роль у цій виховній системі виконує шкільне

середовище, яке є важливою складовою виховного середовища.

Як стверджують французькі дослідники, такі системоутворюючі

елементи шкільного середовища, як вчитель, клас, можуть мати

визначальний вплив на розвиток особистості учня.

165

Крім цього, архітектура школи, як і інші компоненти

шкільного предметно-естетичного середовища, виконує суттєві

функції в процесі становлення особистості школяра. Про це

свідчить аналіз роботи типових французьких шкіл-гетто.

Педагогіка навколишнього середовища, являє собою

відкриту систему, так звану педагогіку дії, входить в загальне

русло багатоманітної нової педагогіки, що протистоїть

авторитарній традиційній педагогіці. Найважливішими

принципами даної педагогіки є педагогічна співпраця,

педагогічний діалог, міжособистісне спілкування. На думку

прихильників педагогіки навколишнього середовища, оволодіння

підлітками умінням спілкування і взаємодії з оточуючим світом

сприяє розвитку вільної, автономної особистості, здатної до

конструктивного діалогу на рівні національного та світового

суспільства, розвитку особистості, її самовираження та

самореалізації. Школа має бути не тільки „храмом знань", але й

пропагандистом культури, свого роду вікном у світ, центром

навчання і виховання всіх дітей кварталу.

Представники концепції „погодженої педагогіки" Ф.Бест,

М.Давид, Ж.-М-Фавре акцентують увагу на взаємозв'язку та

взаємовпливі виховних середовищ у кварталі. Виявляючи

постійні системоутворюючі елементи виховного середовища,

такі як шкільне виховне середовище (школа), батьківське,

педагогічне, муніципальне, прихильники цієї концепції виховання

бачать її перевагу в наявності різноманіття всіх виховних

середовищ. Економічне, соціальне, асоціативне, природне,

міське та інші середовища змінюються у кожній комуні, і тим

самим педагогіка оточуючого середовища характеризується

специфічними особливостями, притаманними даній комуні,

місту, селу.

Зміст

7.3. Педагогічна анімація

У Франції, де соціальна педагогіка виступає складовою

частиною соціальної роботи, соціально-педагогічна робота з

дітьми та молоддю є одним із провідних напрямів соціальної

роботи, який концентрує найбільшу кількість асигнувань та

залучає найчисленнішу групу спеціалістів соціальної сфери.

Французька система захисту дітей і молоді складається з трьох

великих секторів, у кожному з яких найактивнішим чином задіяні

166

спеціалісти соціальної сфери: 1) медичний і соціальний захист

дітей і молоді; 2) адміністративний захист дітей і молоді; 3)

правовий захист дітей і молоді.

Молодь Франції, як і в будь-якій іншій державі, є найбільш

уразливою її частиною. Постійно зростає кількість злочинів,

учинених дітьми, все більше молодих людей потрапляють у

залежність від наркотиків, алкоголю, стають жертвами

насильства не лише на вулиці, а й у родині. Важливу роль у

подоланні цих негативних явищ відводиться спеціалізованим

вихователям. Зміст діяльності спеціалізованих вихователів

включає різні види виховних впливів на дітей та підлітків із

девіантною поведінкою, дорослих, які зазнали впливу

негативного соціального середовища, осіб із фізичними та

психічними вадами. Діяльність спеціалізованого вихователя

характеризується різноманітними методами й формами роботи

залежно від контингенту клієнтів і середовища. Професійна

активність спеціалізованого вихователя передбачає тісну

співпрацю з тими, хто бере участь у процесі виховання: сім'єю,

медичними працівниками, педагогами, іншими спеціалістами

соціальної сфери.

У Франції діють численні організації соціальної підтримки

та захисту дітей і молоді. Французький Союз порятунку

дитинства (UFSЕ) - одна з перших асоціацій, які виділили

проблему "дитина у складній ситуації". У країні функціонує

телефонна служба прийому повідомлень про дітей, які зазнають

жорстокого ставлення (SNАТЕМ). Звіт Обсерваторії за

децентралізованими соціальними акціями (ОDАS) показав, що

насильство стосовно дітей має різні форми: фізичне насильство,

сексуальне зловживання, психологічне насильство і зневажливе

ставлення, в тому числі й з боку близьких людей. Не дивно, що в

такій ситуації соціальний працівник іноді стає єдиною

підтримкою для молодої людини, яка опинилася у складній

ситуації.

Однак молодь не лише є об'єктом насильницьких дій, але й

нерідко сама стає їх суб'єктом. Асоціальна поведінка підлітків -

це соціальний протест і помста за місце в суспільстві, що їм

відводиться, вірніше протест проти його відсутності в ньому. З

метою вирішення існуючих проблем діють соціальні превентивні

заклади, які ведуть пошук найбільш ефективних соціально-

педагогічних методів включення молоді в соціальне життя та

167

надають допомогу школярам у виконанні домашніх завдань,

допомагають у пошуку роботи, сприяють інтеграції іммігрантів,

біженців, здійснюють вуличну та соціокультурну анімацію.

У Фракції для характеристики організаторів позаурочної

діяльності дітей у вільний час був введений термін „аніматор",

який характеризує специфіку роботи такої людини (з фр.

„аnіmег" означає надихнути, заохотити до певної діяльності).

Аніматор намагається створити умови для цікавої,

захоплюючої діяльності. Він сприймається дітьми як член групи,

який бере участь у її житті, а не поряд чи поза нею. Він

відповідає за соціальне і культурне удосконалення групи. Його

завдання полягає у тому, щоб створити умови при яких діти

прагнули б культури; допомогти встановити сприятливі, дружні

відносини в групі; заохотити дітей до творчої діяльності.

Діяльність аніматора має бути різносторонньою або мати

певну спеціальну спрямованість (наприклад, технічна творчість).

У першому випадку керівник займається координаційною

діяльністю, загальним керівництвом колективу, можливо більше

враховуючи потреби колективу. У другому керівник має

конкретну технічну або іншу кваліфікацію, спеціалізацію.

Діяльність колективу може бути відкритою для жителів цього

кварталу, міста, села, а може бути спрямована на певну групу

жителів.

Педагогічна анімація сприяє вільному і автономному

самовизначенню особистості у групі і самовизначенню груп.

Вона створює сприятливі умови для пошуку правильного

вирішення проблем і є таким чином, свого роду, школою

справжнього громадянського становлення особистості.

На думку французьких педагогів, педагогічна анімація не

тільки охоплює позашкільну і позаурочну діяльність, але й

активно впроваджується в навчально-виховний процес.

Педагогічна анімація пробуджує у людини віру в свої сили і

можливості, активізує процес спілкування, самопізнання,

самовизнання, встановлює новий стиль людських відносин, що

відповідає потребам людини в прояві своєї творчості у всіх

видах діяльності.

Анімація знаходиться у тісній взаємодії з вихованням у

широкому розумінні, оскільки мова йде про всеохоплююче

виховання, яке має своїм завданням усестороннє формування

особистості людини не тільки в рамках школи, але й протягом

168

усього життя людини. Таким чином, анімація є невідокремленою

складовою виховання. Педагогічна анімація не повинна сліпо

копіювати традиційні шкільні форми роботи, тому що вона буде

неефективною. Завданням аніматора є не тільки передача

знань та умінь, але перед усім встановлення між членами групи

атмосфери співпраці, взаємної поваги, творчого пошуку і творчої

діяльності. При цьому необхідно враховувати, що аніматор не є

керівником групи, а тільки допомагає створювати умови для

пробудження думки, прийняття рішень і реалізації дій.

Діяльність аніматора носить соціальний і виховний

характер, і педагогічна анімація вбачає головне завдання в

забезпеченні процесу розвитку групи, колективу і їх членів на

рівні суспільних відносин і культурного формування. Під

суспільними відносинами мається на увазі встановлення

міжособистісних відносин між індивідами і суспільних зв'язків із

різними соціальними інститутами. Культурне формування

розуміється як прилучення до нових культурних цінностей, які не

входять у шкільну програму. Найважливіше завдання процесу

прилучення до культури полягає для аніматора в установленні

внутрішнього зв'язку між дитиною і оточуючими її речами,

предметами.

Аніматор покликаний пробуджувати творчі здібності

особистості. Тому соціальні і культурні функції аніматора

зближаються, і він повинен ефективно реалізувати процес

соціалізації дитини, її гармонічної інтеграції із суспільством і

світом засобами культури.

Діяльність аніматорів здійснюється у двох напрямах:

перший має загальний характер, а другий - спеціалізований і

технічний. До першого відносяться: відповідальні працівники

профспілок, асоціацій, рухів, угруповань; працівники громадсько-

виховних культурних закладів (бібліотек, музеїв). До другого -

вожаті дитячих таборів, тренери спортивних клубів, керівники

художньої самодіяльності, технічних клубів і т.д.

Поле діяльності французьких аніматорів дуже широке.

Умовно в ньому можна виділити 4 сфери:

1) соціально-економічна сфера (нові міста великого

Парижу), де аніматори контактують з багато численними

асоціаціями та об'єднаннями;

2) відкриті для населення об'єднання в житлових

кварталах, таких як громадські, виховні і культурні, сільські

169

центри, муніципальні відділи у справах молоді, сімейні асоціації

та ін.

3) спеціальні об'єднання для окремих категорій населення,

а точніше, гуртожитки молодих працівників, будинки

престарілих, дитячі будинки, приватні і громадські клуби великих

підприємств та ін.;

4) організація туризму і відпочинку, а саме: туристичні літні

бази, сімейні будинки і села відпочинку та ін.

Для координації зусиль всіх місцевих інститутів виховання

в комуні введені так звані муніципальні працівники. За їх

ініціативою робоча група, яка складається з учителів,

вихователів, аніматорів, батьків, визначає програму виховної

роботи в мікрорайоні, її зміст, мету і загальні напрямки. Така

комісія є важливою зв'язуючою ланкою, що об'єднує всіх

вихователів.

Педагогічна анімація активно розвивається у культурно-

відпочинкових центрах молоді. В країні поширені Будинки

культури молоді, де молодь займається у клубах за інтересами,

де представлені різні види культури і мистецтва. Популярними є

центри канікул і дозвілля, які забезпечують повноцінний

відпочинок молоді у вільний час.

Основна мета центрів - фізичний, моральний, естетичний

розвиток дитини. В цих же центрах готують і аніматорів,

педагогів-організаторів дозвілля молоді. Центрами

організовується різноманітна діяльність молодих людей на

відкритому повітрі: туризм, відвідання історичних місць, ночівля

на природі, спортивні ігри. Передбачена художньо-естетична та

науково-технічна діяльність, розвиток творчості, уяви, виховання

смаку. В розпорядженні дітей знаходяться художні салони,

гімнастичні зали, ігрові і спортивні площадки, басейни,

бібліотеки, різні майстерні, спеціально оснащені кухні для

вивчення кулінарного мистецтва, ігротеки тощо.

У Франції характерною ознакою процесу реалізації

молодіжної політики та соціально-педагогічної роботи з

молоддю є залучення самих молодих людей до роботи з

ровесниками. Задоволення потреб молоді в інформації є

невід'ємною частиною молодіжної політики в розвинутих

країнах. Для цього створюються молодіжні інформаційні центри.

У Франції інформація в центрах надається по дев'яти основних

напрямах: освіта; професійна орієнтація й підготовка;

170

зайнятість; безперервна освіта, підвищення кваліфікації;

соціальні питання і практичні проблеми повсякденного життя;

вільний час; канікули; зарубіжні контакти; спорт. Ключовою

фігурою персоналу, задіяного в роботі центру, є інформатор,

який безпосередньо вступає в контакт із молодими людьми.

Інформатор повинен знати проблеми, з якими стикається

молодь, володіти емпатійною культурою та творчими

здібностями. Саме тому інформатори повинні бути з

молодіжного середовища, бути близькими йому, знайомими з

його проблемами. У випадку, коли поставлена проблема

вимагає більш глибоких знань, інформатори звертаються до

спеціалістів, які володіють більш високим рівнем підготовки:

радників, консультантів, працівників із документацією тощо.

Характерним для роботи в центрі є те, що прийом відвідувачів

ведуть ті ж працівники, які збирають і класифікують інформацію.

Постійний контакт із споживачами інформації допомагає

інформаторам вести пошук відомостей про найбільш актуальні

для молоді в даний момент питання.

Зміст

7.4. Підготовка кадрів соціальних працівників

Навчання соціальної роботи у Франції розпочалося з

діяльності декількох жіночих шкіл, які видали дипломи жінкам -

помічникам соціальної роботи:

- професійна школа соціального навчання, заснована

Марією Гахері у 1907р.

- соціальна школа 1911 р. під керівництвом римо-

католицької церкви;

- професійна школа соціальної служби, заснована

пастором Донмегью в 1913 р.

- жіноча школа соціальної роботи на фабриці, заснована в

1917 р. у Парижі, де навчені молоді жінки повинні були

турбуватися про фізичне і моральне благополуччя жінок-

робітниць.

Курси отримали офіційний статус у 1932 р., коли держава

затвердила перший диплом для соціальної служби. Пізніше

були введені дипломи для сімейних помічників, спеціальних

експертів навчання, персоналу дитячого садка, медично-

психологічних помічників, дошкільних учителів, сімейних

консультантів, вчителів по спеціальних методах навчання, для

171

осіб, які здійснюють нагляд за умовно засудженими і соціальних

аніматорів.

Сьогодні вища освіта в галузі соціальної роботи у Франції є

галуззю, що розвивається. Наявність диплома, який засвідчує

підготовку II циклу вищої освіти, дає можливість його власникові

претендувати на адміністративні посади та кар'єрне зростання,

проте, не є гарантією просування по службі. Дипломи мають

академічну та професійну компоненти. Навчання доступне

особам, які мають вищу професійну освіту І циклу та

щонайменше трирічний професійний досвід діяльності в галузі

соціальної роботи. Добір кандидатів здійснюється за

результатами співбесіди, метою якої є визначення наявного

професійного досвіду претендента на підготовку та виявлення

його особистісних якостей, необхідних для виконання функцій

проектування й управління. Можливість отримати підготовку

даного рівня надають як приватні, так і державні освітні заклади.

Державні заклади освіти (університети) здійснюють підготовку

кадрових та адміністративних службовців. Другий цикл вищої

освіти має два рівні й призначений для розширення та

поглиблення знань, отриманих за перші два роки навчання в

університеті. Через 1 рік навчання видається диплом ліценціата

(lісеnсіе), через 2 роки - диплом метріз (mаіtгіsе). Для

забезпечення підготовки фахівців з актуальних спеціальностей,

у тому числі, в галузі соціальної роботи, постановою

Міністерства освіти Франції від 17 листопада 1999 р. був

створений диплом "Професійна ліцензія" (Lісеnсе professionalle),

до отримання якого веде навчання в ліцензіаті. Цей диплом

засвідчує підготовку II рівня (бакалаврат + 3 роки навчання), та

присвоює його власникові ступінь ліценціата.

Відмінність цього диплома від інших полягає у способі

організації навчання, яке базується на встановленні тісних

партнерських відносин між університетами, іншими навчальними

закладами та професійними підприємствами. Професійна

ліцензія (ПЛ) відповідає європейським вимогам щодо якості

освіти, які передбачають наявність передліцензійного курсу (рго-

lісеnсе) навчання, що відповідає вимогам ринку праці в Європі, а

також потребі у створенні нових кваліфікацій. Вона відкриває

для студентів можливість швидкого отримання належної

професійної кваліфікації, що відповідає вимогам конкретної

професії.

172

У 2001 р. у Франції існувало 377 ПЛ, а на початок 2005 р. їх

уже було близько 700, представлених у всіх професійних

секторах: сільське господарство; промисловість (житлове

будівництво, промислова інформатика, хімія, біотехнології),

сфера обслуговування (торгівля, банківська система, зв'язок),

надання послуг окремим особам і спільнотам (сфера охорони

здоров'я, професії соціальної сфери, готельна справа, туризм,

охорона природного середовища, розвиток культурної спадщини

та ін.). Усі ПЛ об'єднані в 46 національних категорій, що

представляють первинний, вторинний сектори та сферу

обслуговування. Серед напрямів ліцензіату, пов'язаних із

соціальною сферою, можна виділити наступні:

1) санітарні та соціальні науки з двома спеціалізаціями -

"Робота з інвалідами" та "Санітарна допомога";

2) соціологія зі спеціалізацією "Соціальний розвиток";

3) педагогіка та виховання з трьома можливими

спеціалізаціями - "Виховання та дидактика", "Андропедагогіка" і

"Педагогіка та викладання".

У Франції ступінь бакалавра традиційно отримують

випускники середніх шкіл, тоді як у більшості країн бакалавр –

випускник вузу. Сьогодні в країні існує біля 160 шкіл соціальної

роботи, більшість із яких є приватними. Більшість шкіл пропонує

навчання за однією спеціальністю. Кожну школу відвідує від 100

до 200 студентів.

Різні курси шкіл соціальної роботи відрізняються своїм

змістом і тривалістю, їх схожість полягає в поділі на теоретичну

та практичну підготовку. Період професійної підготовки триває:

- 3 роки - для помічників соціальної служби, сімейних

радників, соціальних аніматорів і спеціальних експертів

навчання;

- 2 роки - для дошкільних соціальних педагогів і персоналу

дитячого садка;

- 8 місяців - для жінок-домогосподарок.

Підготовка до професійної діяльності в соціальних службах

вимагає оволодінням точними знаннями в галузі наукових

дисциплін, необхідних для роботи у соціальній сфері,

оволодіння специфічними методами кожної із цих дисциплін і

аналізу галузі їх практичного застосування.

Ці вимоги лягли в основу побудови курсів, що включають в

себе 5 основних дисциплін: