Кривуля О.М. Філософія
Подождите немного. Документ загружается.
Філософія______________________________________________
501
байдужість до світоглядного значення питання про походження
людини, хоч при цьому той же Руссо будує досить довільні
припущення стосовно «походження нерівності між людьми».
Та між іншим тема власного походження чомусь завжди
непокоїла людство, що відбилося в усіх історичних типах
світогляду. У міфах і первісних релігіях кожного народу світу
є уявлення про виникнення людей. Ось як, напр., розповідається
про їх походження у одному з міфів племені аранда з централь+
ної Австралії.
[16]
Колись у далекому минулому, у західній
частині неба жили два великих чоловіки. Це були брати
Нумбакулли. Одного разу брати помітили під великими
каменями на березі солоного озера купку безпомічних склеєних
істот – інапатуа. Контури їх не можна було відрізнити,
настільки вони були притиснуті один до одного. Інапатуа не
мали ні рук, ні ніг, ні очей, ні вух, не мали здатності бачити
й чути, самостійно пересуватись і розмовляти. Брати вирішили
зійти на землю, щоб перетворити інапатуа в людей – чоловіків
і жінок. Вони роз’єднали безформні тіла цих істот, з допомогою
кам’яних ножів надали їм людського вигляду, зробили руки,
ноги, пальці, прорізали очі й роти, зліпили носи й вуха. Після
цього інапатуа стали справжніми людьми – чоловіками та
жінками.
У розвинутому релігійному світогляді (у формі світових
релігій) теж неодмінно зберігається тема походження людей.
У християнстві вона висвітлюється так: «І сказав Бог: «Створімо
людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай па
нують над морською рибою, і над птаством небесним, і над
худобою, і над усією землею, і над усім плазуючим, що плазує
по землі». І Бог на Свій образ людину створив, на образ
Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх»
(1М, 1: 26+27).
Отже, філософія й наука просто продовжили одвічне праг+
нення людини знати себе. І в цьому відношенні безумовно
правий був американський генетик українського походження
Феодосій Добжанський (1900–1975) коли писав: «Людина
зіштовхнулась з проблемою «пізнай себе» з тих пір, як стала
людиною, і буде займатись її розробкою до тих пір, доки
залишається людиною».
[17]
Філософський світоглядний
підхід був одразу орієнтованим не на віру, а на раціонально
обґрунтовану думку і з моменту виникнення сучасної науки
прагнув спиратися на об’єктивні дані наукових досліджень.
__________________________________________ О. М. Кривуля
502
Наукові ж здобутки з проблеми походження людей з’явились не
раніше, ніж в науку проникла ідея розвитку, прогресу,
послідовної якісної зміни рослинного й тваринного світу на
Землі. Підготовча робота до наукової постановки питання про
антропогенез була проведена англійським біологом Ч. Дарвіном
(1809–1882), який довів, що біологічна еволюція на основі
природного відбору поступово підвела ще тваринних предків
людей до виникнення праці як способу взаємодії з природним
середовищем, і це стало надалі головним фактором подальшої
еволюції. Пізніше на цій ідеї досить виразно наголосив
Ф. Енгельс, робота якого «Роль праці у процесі перетворення
мавпи в людину» була вперше опублікована у 1896 році, тобто
вже після смерті автора. В ній Енгельс стверджував таке: «Спо
чатку праця, а далі і разом з нею членороздільна мова стали
двома найголовнішими стимулами, під впливом яких мозок
мавпи поступово перетворився в людський мозок…». [18]
З тих пір, як були оприлюднені ці думки, «трудова»
гіпотеза антропосоціогенезу стала найбільш поширеною
й краще обґрунтованою за інші. Численні відомі на сьогодні
знахідки викопних істот і супроводжуючих їх знарядь, які вони
використовували, дали змогу приблизно відтворити процес
еволюції від найдавніших предків людини до людини сучасного
типу (див. таблицю).
[19]
Викопні істоти
Час появи та
існування
(у роках)
Розмір мозку
(в см
3
)
Australopithecus
(австралопітек)
5 млн. – 1млн. 450
Homo habilis (людина
уміла; дехто з учених
відносить його до
австралопітекових)
2,5 млн. – 1,5 млн. 800
Homo erectus (людина,
що ходить прямо)
1,6 млн. – 200 тис. 880 – 1100
Homo sapiens
neanderthalensis
(неандерталець)
200 тис. – 30 тис. 1500
Homo sapiens sapiens
(людина сучасного типу)
100 тис. 1350 – 1600
Філософія______________________________________________
503
Звичайно, появі перших гомінідів (австралопітек) переду+
вали інші тваринні предки, що стояли на більш низькому рівні
розвитку. На безпосередньо долюдській фазі, яка почалася
приблизно 25 млн. років тому (епоха міоцену), відбулося виді+
лення двох стовбурів еволюції, один з яких вів до появи
гомінідів, а другий до сучасних людиноподібних мавп. Тобто,
як стверджує більшість учених, мавпи, котрі поступово еволю+
ціонували у сучасну людину, зовсім не ті, з яких ми маємо
знайомих нам сьогодні горил, шимпанзе, гібонів і орангутангів.
1
Прибічники «трудової» гіпотези вважають, що подальші
фізіологічні зміни гомінідів відбувались переважно під впливом
пристосування не до зовнішніх природних умов, а до трудового
процесу.
Поряд з становленням людини ішов і процес формування
соціального життя, якому теж передували ще чисто тваринні
форми «соціальної» організації. Етологи, тобто ті, що вивчають
поведінку тварин, дають багатий матеріал, особливо стосовно
приматів, для висновків щодо загальних поведінкових елементів,
з яких могли розвинутись, переформувавшись на основі куль+
тури, найбільш давні способи уже власне людського суспільного
життя.
[21]
Використавши за модель стосунків між членами
спільноти у ранніх гомінідів спільноту шимпанзе, можна
виділити таку важливу особливість, як тенденцію до створення
квазізамкнених груп, заснованих на взаємному антагонізмі
дорослих самців і при повній свободі пересування дорослих
самок з групи в групу, що корелює з такою ознакою стародавніх
людських спільнот, як обмін жінками між групами. Можливо,
що давня людина не винайшла цей обмін, а лише продовжила
вже готову практику, перетворивши обмін у систему й підко+
ривши її певним правилам, схожим на різні заборони інцесту
(кровозмішування) та узаконені системи родинних зв’язків. Що
стосується виникнення систем комунікації з допомогою мови,
яка суттєво переформувала зв’язки тваринного типу в людські,
то сучасні вищі примати мову не використовують, однак
експерименти показують, що шимпанзе здатні робити симво+
лічні знаки руками, маніпулювати схожими предметами різної
форми й кольору, а це може свідчити про наявність деякої, хоч і
1
Дехто з генетиків вважає, що не двоногі форми пішли від четвероногих,
а навпаки, людиноподібні мавпи – предки шимпанзе й горили – були нащадками
двоногих гомінідів, зокрема афарського (Ефіопія) австралопітека, від якого веде
свій рід і людина. [20]
__________________________________________ О. М. Кривуля
504
слабкої, здатності до комунікації з допомогою символів.
Найбільш вірогідно, що мовна система зв’язку вперше з’явилась
у Homo erectus, обсяг мозку якого значно перевищував мозок
австралопітека. Які були здатності такої системи – ще не
відомо, може й не дуже значні, бо навіть у неандертальця, як
дехто доводить, голосовий тракт ще не був пристосований до
проголошення всієї гамми мовних звуків.
В яких би деталях все те не відбувалося, ясно одне – на
зміну тваринній спільноті прийшла певна перехідна форма, яку
в свою чергу змінив уже власне суспільний родовий устрій.
З’явились норми, що обмежували й гасили природні інстинкти.
Перші норми мали суто негативний характер (заборони, табу).
Основні заборони стосувались статевих відносин, утвердженню
екзогамії – звичаю, що забороняє шлюби між чоловіками і жінка+
ми однієї кровної групи. Інша норма стосувалась заборони вбив+
ства свого співплемінника, вимагалась підтримка життя родичів,
а суворість, крайня жорсткість перших заборон перешкоджала
поверненню первісної людини до тваринного стану.
Трудова концепція походження людини не є єдиною серед
учених і філософів. Наведемо для прикладу ще два підходи до
вирішення проблеми, котрі хоч і не заперечують саму ево+
люційність (замість неї слід було б визнати в такому разі якесь
раптове творення), однак звертають увагу на дещо інші витоки
й фактори еволюції. Один підхід належить французькому
філософу й науковцю П’єру Тейяру де Шардену.
[22]
Виникнення
людини він розглядає в контексті загальнокосмічного еволю+
ційного процесу від стадії «дожиття», через стадію «життя» і до
«феномена людини». Людина, як носій свідомості, є лише
концентрованим втіленням духовності, котра іманентна космосу
одвічно. У «тканині універсуму» є дві рівноправні сторони:
фізичне й духовне. Отже, духовне є скрізь у всесвіті, однак
тільки в людині воно отримує психічну форму. В ході еволюції,
від клітини до мислячої тварини, так само як до того від атома
до клітини, безперервно продовжується один і той же процес
психічної концентрації, котрий потім стрибкоподібно завер+
шується перетворенням суб’єкта. У природу, у світ, каже Тейяр
де Шарден, людина увійшла безшумно, непомітно, завдяки
універсальній і довгочасній підготовці, і тому так важко було
науці зафіксувати появу «феномена людини».
Другий підхід належить американському філософу й соціо+
логу Льюісу Мемфорду (1895+1990).
[23]
Автор вважає, що
Філософія______________________________________________
505
визначення людини як тварини, котра використовує знаряддя
праці, фіксує тільки нинішній зв’язок людей з технікою
і перекидає цей факт також і у давнину, щоб показати роль
знарядь праці у антропогенезі. Однак прості знахідки скам’яні+
лих залишків черепів гомінідів разом з примітивно обробленим
камінням ще не є переконливим доказом, неначе саме від
виготовлення й вживання того каміння йшла еволюція в нап+
рямку людини. Адже є фактом і те, що впродовж наступного
мільйона років помітного удосконалення технології обтесування
каменю не відбулося, а здатність виготовляти таке знаряддя не
потребувала й не створювала розвинутого черепно+мозкового
апарату стародавніх людей. Мемфорд вважає, що не було нічого
унікально людського в стародавній технології до тої пори, доки
вона не була видозмінена лінгвістичними символами, соціальною
організацією й естетичними задумами. На цій стадії виробництво
символів значно обігнало виробництво знарядь і в свою чергу
сприяло розвитку більш яскраво вираженої технології. Завдяки
надзвичайно розвиненому, постійно активному мозку людина
мала більшу розумову енергію, ніж їй потрібно було для
виживання на чисто тваринному рівні. То ж вона була
вимушена давати вихід цій енергії не тільки під час добування
їжі й розмножування, а й у тих способах життєдіяльності, які
перетворювали цю енергію безпосередньо і творчо у відповідні
культурні, тобто символічні, форми. Така культурна «робота»
мала більш важливе значення для видозміни всього тілесного
й психофізіологічного строю предків сучасної людини. Людина
є головним чином тварина, що використовує розум, виробляє
символи, самоудосконалює себе, а основний акцент її діяльності –
власний організм. Поки людина не зробила щось із самої себе,
вона мало що могла зробити і в довкіллі. Мемфорд робить
висновок: створення важливих типів символічного вираження,
а не більш ефективних знарядь, з самого початку було основою
подальшого розвитку Homo sapiens.
Отже, ці автори також не заперечують поступової еволюції
в антропогенезі, вони розходяться з прихильниками трудової
концепції у витоках і факторах, що склали основу й механізм
еволюції.
Чи продовжується сьогодні біологічна еволюція людини?
Ще донедавна серед вітчизняних філософів і науковців доміну+
вала думка, що зі становленням людини й суспільства, коли
наші предки від пристосування своєї тілесної природи до
__________________________________________ О. М. Кривуля
506
кожної суттєвої зміни довкілля перейшли до перетворення
навколишнього світу шляхом застосування засобів виробництва,
їх біологічна еволюція припинилась.
[24]
Нині такі висновки
вже не настільки категоричні. Скоріш за все в якихось формах
біологічна природа людини змінюється. Вчені вбачають еволюцію
людини в таких напрямках [25]:
– удосконалення мозку (зростання стресостійкості, збіль+
шення швидкості реакцій);
– брахікефалізація, або розширення голови (збільшення
випадків появи людей з сферичним черепом, що однак не
стосується зміни лиця);
– граціалізація (стоншення черепної коробки).
Ці напрямки еволюції стосуються мозку й безпосередньо
залежать від зростання інформаційного потенціалу суспільства,
а значить і його тиску на людину. Вказують також на швидку
еволюцію морфології зубної системи, починаючи від тої, яка
й так склалась досить пізно, десь 10–8 тис. років тому. З’ясо+
вується особлива роль у сучасній еволюції людини бактеріально+
вірусної та іншої флори у внутрішніх середовищах організму,
в клітинах, генетичних структурах, змінюються адаптивні меха+
нізми.
[26]
Можливо йдуть і інші змінні процеси, особливо за рахунок
мутацій, за рахунок екологічних факторів, що впливають на
здоров’я людей (забруднення ґрунту й атмосфери, погіршення
стану рослинного й тваринного світу, теплове й радіаційне
забруднення, електромагнітне випромінювання, шум, вібрація
тощо). Однак повну панораму еволюції сучасної людини мож+
на скласти після довготривалих, масштабних і ретельних
досліджень.
7.3. Категорії людського існування
Досвід перебування людей у світі знайшов відображення
у низці понять, які можна назвати категоріями людського існу+
вання. Вони здебільшого не придумані філософією спеціально,
а склалися в культурі всіх народів стихійно як форми осмислення
різних фаз, етапів і станів існування людини, її життєдіяльності.
Яким би різним не був зміст цих категорій, їх поєднує одне
спільне: через них людство з покоління в покоління усвідомлює
своє відношення до світу, переживання цього відношення.
Розглянемо деякі з них.
Філософія______________________________________________
507
7.3.1.Смисл життя. Життя, смерть і безсмертя
в контексті призначення людини в світі
Часто специфіку людини вбачають у здатності замислю+
ватись над сенсом свого буття, над неминучістю смертного
кінця. Дійсно, людина, на відміну від інших живих істот, не
просто живе, а знає, що вона живе, знає, що й інші особи
людського роду також усвідомлюють факт її і свого існування,
а всі вони знають, що їх життю настане кінець. Це дає змогу
обмінюватись думками відносно нашого земного співіснування,
корегувати відношення до власного життя й життя інших.
У категорії «смисл життя» відображується змістовна
наповненість життя, розуміння свого призначення в світі
(перш за все в соціальному світі), цільова спрямованість,
ціннісна орієнтованість, те, ради чого варто проживати
власне життя. Поява смисложиттєвої, або, як інколи пишуть
у таких випадках, екзистенційної проблематики в історії людсь+
кої духовності свідчить про зростання свободи людини, якщо
під свободою розуміти можливість вибору. Значення питання
про «смисл життя» зростає на фоні розуміння його конечності,
бо якщо перебування в світі конечне, обмежене в часі, то чи
варті наші витрати на життя того, щоб його проживати. Тобто
чи перевищують цінності життя надто сумний його кінець?
Не в усі часи і далеко не всі люди приділяють постійну увагу
таким питанням. У сиву давнину і в часи традиційного суспіль+
ства життя переважної більшості людей відбувалось у стихії
усталених форм існування і, напевно, мало хто з тих людей
часто вдавався до думок про смисл життя. Тільки у міру
зростання індивідуальної свободи, відособлення індивіда від
первинної зрощеності з общиною, все більш помітною стає увага
людства до смисложиттєвих проблем, більш широко розкриваєть+
ся внутрішній світ тієї людини, яка заклопотана роздумами про
життя, смерть, своє призначення. Така занепокоєність особливо
зростає в періоди суспільних криз, коли бідування набувають
масового характеру, або в період криз, які застають людей в їх
індивідуальному житті. Все це відбивається в мистецтві, фоль+
клорі, філософії, релігії, у відповідній тематичній завантаженості
повсякденного спілкування.
Релігія і філософія завжди прагнули надати загальнолюдське
значення таким темам, підготувати відповіді, які мали б більш+
менш завершений характер, аж до вказівок рецептурної форми:
як кажуть, на всяк час і випадок. Усі світові релігії в цілому
__________________________________________ О. М. Кривуля
508
принижують значення земного життя – ристалища для проти+
стояння добра і зла, грішних і праведних, де останні гонимі та
скривджені. Справжнє життя для праведних – у безтурботному
спостеріганні Бога в райських умовах, як плата за віддану віру
і попереднє страждання за неї. Торкаючись релігійних поглядів,
ми частіше звертались за прикладами до Біблії. А ось як Коран,
священна книга прибічників ісламу, описує рай: «Образ саду,
що обіцяний тим, хто боїться Бога: там ріки з води, що не
псується, і ріки з молока, якого смак не змінюється, і ріки
з вина, приємного для всіх, хто п’є, і ріки з меду очищеного.
І для них там всілякі плоди й прощення від їх Господа…»
(47: 16, 17); життя в раю – «краса і радість» (76: 11). Близьке
до цього можна віднайти і у християнстві. Смисл земного життя –
то є підготовка до того, щоб зайняти місце біля Бога. Там буде
воскресіння всіх померлих і наступне вічне життя.
На відміну від відомих світових релігій філософія за свою
довгу історію дала багату палітру відповідей, серед яких є опти+
містичні й песимістичні, конструктивні й деструктивні, такі, що
принижують або возвеличують людину. Ми не маємо змоги
навіть вичерпати список провідних мислителів, які розмірко+
вували відносно смисложиттєвих проблем. Практично всі вони
залишили у спадщину свої обґрунтовані думки з цих питань.
Вибирати є з чого. Та все ж варто застерегти від спокуси знайти
смисл власного життя в чужих рецептах. Кожна людина
повинна особисто пережити пошуки свого смислу. При цьому
йдеться про стратегічний вибір життєвого шляху, або принаймні
про вироблення загальної установки на життя. Майже щодня ми
зустрічаємось з вибором: є чи нема смислу робити те або інше, чи
є сенс іти туди або зустрічатись з тим, хто нам не до вподоби.
Такі вибори не зачіпають глибинних цінностей, таких як,
скажімо, варто чи не варто жити взагалі. Люди звертаються до
подібних альтернатив у кризові періоди перебігу своєї біографії
(так звані нормативні життєві кризи).
Як варіант найбільш загального, так би мовити, глибинного
підходу до знаходження смислу життя можна навести такий,
що пов’язаний з визначенням сутності людини. Відомо, що
родова сутність будь+якої іншої живої істоти майже повністю
реалізується в її індивідуальному житті. До того ж ця сутність
є завершеною. Будь+яка свійська або дика тварина, якщо
стороннє лихо не зашкодить її здоров’ю й життю, обов’язково
відтворить в індивідуальному бутті все те загальне, що властиве
Філософія______________________________________________
509
виду, до якого вона належить. Між іншим родова сутність
людини є відкритою, незавершеною, тобто такою, що знахо+
диться весь час у становленні, вона розгортається в історії роду
людського. Людська індивідуальність за час свого існування не
вичерпує життя роду. Тому індивід, який хоче визначити смисл
свого життя, може поставити собі за мету дбати про те, аби за
час свого життя найповніше реалізувати в ньому родові
досягнення людства: в науці, мистецтві, громадському житті,
спілкуванні, політичних процесах. Смисл знаходиться в русі
шляхом кращих здобутків людства і їх помножуванні власними
досягненнями, у прагненні до того, щоб набути власного досвіду
по повному циклу перебування в світі (вирости фізично й мораль+
но здоровим, набути широких знань і здобути улюблену профе+
сію, пережити закоханість і одружитись, виховати дітей і пораді+
ти внукам, дійти мудрості й прощення людям їх недоліків тощо).
Наведений варіант навряд чи згодиться для будь+якої
пересічної людини, людини з вулиці, бо не кожний має всі
природні дані й відповідні соціальні умови для цього, та й не
кожного доля направляє в таку далеку й надто чітко спрямовану
дорогу. Тому одна мудра й мужня людина, що мала власний
досвід страшних поневірянь у фашистських концтаборах, а саме
австрійський психолог і психіатр Віктор Еміль Франкл (1905–
1997) проаналізував смисложиттєву проблему і вказав, хоч і не
легкий, та більш демократичний шлях до наповнення життя
смислом.
[27]
По+перше, В. Франкл відмовляється говорити про
якийсь вичерпний, всеохоплюючий смисл, такий смисл був би
чимось трансцендентним для людини. Безконечний смисл ле+
жить за границями обмежених можливостей людського пізнан+
ня й діяння. По+друге, смисл людині не можна дати зовні, його
треба віднайти кожному особисто. Надання сторонньою людиною
смислу іншій людині було б голим моралізаторством. По+третє,
смисл є для кожного і для кожного існує свій окремий смисл.
Франкл переконує нас, що все наше життя має смисл і воно
зберігає цей смисл у будь+яких умовах і за будь+яких обставин.
Навіть така трагічна тріада, як страждання, вина і смерть, може
бути перетворена на щось позитивне. Далі автор використовує
ціннісний підхід для визначення шляхів віднайдення людиною
смислу життя. Є три групи цінностей: цінності творчості,
переживань і відношення. Перші реалізуються у продуктивних
творчих діях і кожна людина може вбачати смисл у діяльності,
у створенні чого+небудь.
__________________________________________ О. М. Кривуля
510
Виконуй свої професійні обов’язки чесно, вдосконалюй
навички творення і твоє життя буде наповнене смислом. До цієї
групи цінностей ми б зарахували й виконання повсякденних
обов’язків з підтримання власного життя і життєзабезпеченню
своїх близьких. Стався відповідально до всіх маленьких справ,
які утверджують твою людську гідність: тримай у чистоті своє
житло й тіло, будь завжди охайним. Тримати себе на рівні
вимог побутової культури – то великий, хоч і непомітний труд,
ніхто за нього не дає нагород. Пройдіть сільською вулицею,
гляньте на двори або городи, подивіться на під’їзди міських
будинків і ви одразу наповнитесь соромом за одних і повагою до
інших. Не треба великих мрій про наповнений героїкою смисл,
якщо ви не спромоглися робити необхідний догляд за собою,
заросли сміттям і не здатні старанно робити свої професійні
справи. Нікчемний політик, навіть якщо він не сходить з теле+
екрану, стоїть нижче професійно досконалого й відповідального
пічника за своїми людськими достоїнствами. Виробляйте з ма+
лих літ звичку творити навколо себе порядок
1
, незначне послаб+
лення в цьому неодмінно веде до хаосу, звужує поле культури,
гідної людини. Хотілось би посилити цю думку співзвучним
віршем сучасної української поетеси Ліни Костенко, в якому
героїня звертається до своїх нехлюїв+родичів:
«Ой ти ж роде мій, роде, родоньку!
Чом бур’ян пішов по городоньку ?
Роботящий мій з діда+прадіда!
Двір занедбаний, Боже праведний!
Дев’ять день душа ще пручається,
А тепер вже десь призвичаїться.
Ту морквиночку, тую ж квітоньку
Не прополеш із того світоньку…»
Друга група цінностей – цінності переживання, вони
виявляються в нашій чутливості до явищ зовнішнього світу:
щось переживати (зачарованість красою, величчю моменту) або
когось любити. Є в нашому житті миті піднесеного світовідчуття,
згадуючи які ми переконуємось у виправданості власного
існування, хоч такі миті навідуються до нас не так уже й часто,
не були й не можуть бути буденністю. Коли хто був закоханий
чи з любов’ю турбувався про ближнього, той ніколи не забуде
1
«Пізнаємо самих себе: нехай при цьому ми не досягнемо істини, зате наведемо
порядок у власному житті, а це для нас найбільш нагальна справа». – писав
французький філософ і учений Блез Паскаль (1623–1662) – [28]