Кривуля О.М. Філософія

Подождите немного. Документ загружается.

Філософія______________________________________________

231

досягти істини. Досягнення ж істини не є одномоментним

актом, воно являє собою процес. Просування до істини розго+

ртається в ряді ступенів, що проходить свідомість, а виклад

послідовності етапів руху свідомості і є шукана системна форма

науки. Це що стосується форми філософії, а яка ж вона за своєю

суттю, за своїм предметом?

У розкритті специфіки філософії Гегель йде слідом за

новоєвропейською традицією висувати на перший план проблеми

свідомості, знання і пізнання. На відміну від природничих наук,

філософія не має перед собою якої+небудь емпіричної “тіле+

сності”, яку б вона вивчала. Її сфера – сфера думки, знання.

Звичайно, кожний може відразу ж заперечити: а хіба інші науки

існують не у формі знання чи думки? Це так, але змістом думок

у спеціальних науках є емпірична реальність, кінцеві предмети

і явища, тоді як філософія має справу з “думками з приводу

думок”, чи, як говорять, вона є рефлексією над процесом

мислення. При цьому Гегель вважає, що філософська рефлексія

з приводу мислення рухається разом з історією людського

пізнання і, тільки оглянувшись назад, ми можемо зафіксувати

фази такого руху.

Як і у всій новоєвропейській філософії, ми знайдемо

в Гегеля особливе ставлення до розуму. Однак розум для Гегеля

не є лише однією з властивостей людини. Розумність у нього

набуває надіндивідуальної форми. Скажімо, розгортання в історії

людства пізнавального процесу від покоління до покоління

є маніфестацією розумності, що знаходилася раніш у згорнутому

стані, на зразок ембріона.

Вид, якою розумність виявляється у філософії, є поняття.

Поняття – ключовий термін у системі поглядів Гегеля. Для

нього “поняття” не просто одна з форм мислення, як це бачиться

з позиції класичної логіки. Його точний зміст слід шукати

в співвідношенні з близькими категоріями, такими як

“свідомість”, “знання”, “пізнання” і т. п. Тому і ми, перш ніж

рушити далі, прояснимо деякі ключові терміни.

За Гегелем, свідомість, включає у свій зміст усі духовні

явища, властиві людині, починаючи від почуттів, вольових

здібностей і аж до самих вищих інтелектуальних проявів, або до

“розумної свідомості”. Людська свідомість діяльна, активна, їй

властива воля до знання зі своєю неявною метою. Остання є не

що інше, як сутність свідомості, спочатку прихована, а потім

виявлена в розвитку індивіда й історії суспільства. Словом, це

__________________________________________ О. М. Кривуля

232

те, що відповідає поняттю свідомості як такої. Явлену

свідомість Гегель називає духом. Свідомості як духу властиве

знання. Гегель вважає, що філософію, насамперед, цікавить не

всяке знання, а рух того знання, в якому свідомість пізнає саму

себе, або ж розкриває себе як дух. Гегель розуміє, що свідомість –

це засіб перебування людини в навколишньому світі, що люди,

спираючись на неї, пізнають природу, розвивають науку,

цілеспрямовано користуються її продуктами. Але він навмисно

абстрагується від завантаженості свідомості “конкретикою”,

його цікавить саме знаряддя збагнення й засвоєння світу. Це

знаряддя має унікальну властивість: воно здатне до само+

рефлексії, до самосвідомості й поетапно просувається вперед

разом з фазами розвитку свого предмета. Щоб його правильно

зрозуміли, Гегель часто використовує різні приклади. Так,

нагадаємо приклад з жолудем: “Там, де ми бажаємо бачити

дуб з його могутнім стовбуром, з його розкидистими

гілками, з масою його листя, ми виражаємо невдоволення,

коли замість нього нам показують жолудь” [32]. Але варто

зрозуміти, що в жолуді “у згорнутому виді” схована сутність

дубу, його поняття, що потім розгортається в дійсності.

Саморозвиток свідомості відбувається завдяки тому, що

досвід переконує її в розбіжності предмета і поняття, що теж

є певними характеристиками тієї ж свідомості. Цей аспект

вимагає пояснення. Справа в тім, що на кожнім етапі свого

розвитку свідомість складає про себе поняття, тобто думку про

свою сутність; але, оскільки розвиток ще не довершений, те

проміжне “поняття” не є дійсним поняттям. Предметом тут

виступають “продукти” діяльності свідомості, які вона спочатку

видає за свою сутність. Але згодом вона переконується, що

предмет не є в дійсності таким, яким здається, що він не

відповідає “поняттю” (проміжному поняттю), складеному про

нього (тобто про “поняття” предмета). Виникає протиріччя, що

спонукує свідомість рухатися далі. На кожнім етапі вона те

і робить, що порівнює предмет з поняттям (як певним

масштабом) доти, поки наприкінці усіх актів свідомості

предмет і поняття не збіжаться. Власне темою дослідження

в “Феноменології духу” і є досвід свідомості на шляху до

повного оволодіння своїм поняттям.

Для Гегеля феноменологія духу є наукою, але, з його

суб'єктивної точки зору, не він її створює. Наука, так би

мовити, сама історично виростає разом з етапами розвитку

Філософія______________________________________________

233

духу. Виходить, що “становлення науки чи взагалі знання”

у “Феноменології духу” лише викладається. [33]

У структурному відношенні ця робота поділяється на три

частини: свідомість, самосвідомість і абсолютний суб'єкт, що

відповідає трьом основним ступіням пізнання. Ступінь “свідо+

мості” характеризується зануренням у чуттєвість, предметність,

тому тут ми маємо справу з “предметною свідомістю”. На

ступіні “самосвідомості” свідомість розрізняє предмети і власне

Я. Предметна свідомість і самосвідомість співвідносяться між

собою як об'єктивне і суб'єктивне, з'єднання яких, чи збіг до

тотожності, дає розум (“розумна свідомість”). А розум після

фази самосвідомості вже досяг рангу розуму, що самоусві+

домлює, або духу. Наприкінці історичних блукань дух через

форми суспільної свідомості (мистецтво, релігія) доходить до

“абсолютного знання”, до свого поняття, або до науки як

збагненню себе в понятті. Наука, якої досягає еволюція духу, це

і є власне філософія. Завершуючи “Феноменологію духу”,

Гегель говорить, що ця книга – історія духу, збагнена в понятті,

своєрідне пригадування абсолютного духу про пройдений шлях

самопізнання, про “свою Голгофу”.

9.6.3. Енциклопедія філософських наук

Хоча “Феноменологія духу” і була названа автором першою

частиною системи наук, але вона зайняла зовсім інше місце в

усій творчості Гегеля. Для нього вона залишилася доброю

підготовчою роботою, що у кінцеву систему не ввійшла.

Системою стала так звана “Енциклопедія філософських наук”,

що складалася з трьох великих, послідовно пов'язаних робіт:

“Наука логіки”, “Філософія природи” і “Філософія духу”.

9.6.3.1. Наука логіки

Предмет логіки Гегель визначає в цілому традиційно:

“Предмет логіки є мислення”. Однак не просте мислення,

а мислення про мислення, або “мисляче саме себе мислення”.

Порівнюючи сучасну йому логіку з практикою мислення,

Гегель констатує разючу невідповідність їх одне одному,

очевидне відставання теорії мислення від практики. Головний

недолік традиційної логіки він вбачав у беззмістовності її

формул, у її байдужності до істини. Основна турбота

традиційної (ще від Аристотеля) формальної логіки –

дотримання несуперечності, а не істинності пізнання.

__________________________________________ О. М. Кривуля

234

І все ж попередня логіка поставила задачу аналізу форм

мислення і вірно виділила деякі з них. Гегель віддає цій науці

належне і робить висновок, що вона може бути звинувачена

у беззмістовності скоріше за способом розгляду й тлумачення

логічних форм. Цей спосіб виявився у двох основних недоліках.

По+перше, логічні форми вважалися усталеними, вічними

й незмінними; вони не виводилися за допомогою дедукції,

а просто виділялися з практики мислення. По+друге, ці незмінні

форми мислення ставилися лише в зовнішнє, тобто випадкове

відношення одне до одного, довільно обране і байдуже до

сутнісного зв'язку між ними. Гегель висуває вимогу, щоб усі

категорії (а саме їх він вважає логічними формами) були виведені

з найбільш простих основних категорій. Ця процедура повинна

здійснюватися так, щоб кожна наступна категорія (форма думки)

містила в собі у знятому вигляді попередню, тобто утримувала її

позитивний зміст.

Процес виведення однієї категорії з іншої уявлявся Гегелю

так: кожна категорія повинна бути точно визначена і це

здійснюється завдяки абстрактній або розумовій діяльності.

Подальший аналіз змісту категорії досліднику покаже, що вона

сама є складною і внутрішньо суперечливою; те, що мислилося

спочатку як єдине, розділяється на протилежні визначення. Цю

поділяючу діяльність мислення Гегель називав діалектичною

або негативно розумною. Наступний (третій) етап полягає

в дослідженні протилежних визначень, на які розділилася

категорія. Ми переконуємося, що існує певна єдність виявлених

протилежностей, прагнемо закріпити цю єдність у новій

категорії. Нова категорія не цілком заперечує попередню,

а дещо від її змісту зберігає в собі. Об'єднуючу діяльність

розуму, що схоплює протилежності в їхній єдності, Гегель

визначає як спекулятивну або позитивно+розумну.

Три зазначені послідовні кроки Гегель називає “негативним”,

тобто діалектичним методом і стверджує, що тільки користую+

чись ним можна скласти дійсно систему категорій, а не хаотичне

накопичення, що давала стара логіка. Лише узгоджена система

категорій як форм мислення здатна відобразити справжній зміст

логіки і дати “зображення царства думки філософськи, тобто

в його власній іманентній діяльності, або, що те ж саме, у його

необхідному розвитку” [34].

Погляньмо тепер пильніше на місце “Науки логіки” у системі

філософії Гегеля. Фактично початком “Науки логіки” є кінець

Філософія______________________________________________

235

“Феноменології духу”, – сформоване чисте знання. Свідомість як

дух на своєму шляху поступово звільняється від зрощення

з зовнішнім, із предметністю, і стає чистим знанням. Наявними

залишаються тільки чисті думки, “мислячий свою сутність дух”.

Раніше робота духу складалася в продукуванні різних форм

свідомості, що завжди були зв'язані з протилежністю суб'єкта,

предмета і поняття. Історична місія свідомості як духу

закінчилася: чисте знання виникло і воно є готовим до подальшої

роботи, а саме до вироблення інструментарію (понять, категорій).

У житті люди лише користуються формами мислення, тобто

категоріями і поняттями, а не роблять їх предметом вивчення.

Це – справа науки логіки. І тут варто згадати, що для Гегеля

наука є системою з певною спрямованістю, вектором саморуху.

Підготовча робота, що була проведена Гегелем у “Феномено+

логії духу”, дала йому можливість заявити, що безпосереднім

предметом логіки є істина як наука. Феноменологія виконала

свою роль дедукції поняття науки тим, що переборола

розбіжності між предметом і вірогідністю свідомості, відкрила

двері до “чистої науки”, звільнивши протилежність свідомості

і його предмета. Отже, логіка як наука є системою чистого

розуму, вона – “царство чистої думки”. Для цього царства

істина є збіг поняття і предмета, мислення і буття, суб'єктивного

й об'єктивного. Поняття в межах логіки – провідний елемент.

Але й тут існує внутрішня протилежність, тепер уже логічна,

між поняттям як буттям, тобто сущим для себе, і поняттям як

таким. У зв'язку з цим Гегель поділяє логіку на логіку поняття

як буття і поняття як поняття, або, умовно кажучи, на

об'єктивну та суб'єктивну логіку. Посередині між ними

знаходиться вчення про сутність, хоча воно і тяжіє скоріше до

об'єктивної логіки, тому що містить у собі систему рефлексивних

визначень, які стосуються співвідношення між відмінностями

усередині поняття, поки воно ще не стало поняттям як

поняттям.

Гегель починає рух категорій “Науки логіки” з буття як

чогось ще зовсім невизначеного, безпосереднього.

Узагалі, у будь+якій науці проблема початку – досить

серйозна проблема. Будь+яка аксіоматично побудована і деду+

ктивно розгорнута теорія являє собою систему визначень. Але

в рамках даної теорії вихідна точка (аксіома, поняття і т. п.)

береться готовою, без усякого попереднього визначення.

Визначення вихідного поняття в якій+небудь конкретній науці

__________________________________________ О. М. Кривуля

236

вимагає виходу за межі даної предметної сфери і використання

матеріалу іншої. Але не так це є в логіці, що позбавлена всякої

“предметності” і має справи з чистою думкою, з формами

мислення. Тут у якості вихідної може бути лише така категорія,

яка не виражає ще ніякої думки, а є, так би мовити, “пусте

мислення”. Тому Гегель і звертається до “буття” як до такої

загальної абстракції, що нічого собою не виражає, а тільки

фіксує факт, відповідно до якого готовність мислити є, але

мислити ще нічого. У такому випадку буття дорівнює ніщо. Це

перша парадоксальність, з якою зустрічається пересічний читач

“Науки логіки”. Але Гегель підбадьорює його йти далі і не

дивуватися подиву тих, хто відчуває себе новачком у філософії.

Переконаємося у справедливості ототожнення буття і ніщо

хоча б на такому прикладі. Люди схильні уявляти собі буття,

скажімо, як чисте світло, а ніщо як чисту темряву. Однак

в абсолютному світлі, як і в абсолютній пітьмі нічого не

розрізниш.

Єдність буття і ніщо дає третє поняття – становлення.

Становлення виражає такий рухливий, нетривкий стан, коли

речі коливаються між своєю визначеністю і невизначеністю, між

буттям і ніщо. Становлення, відповідно до Гегеля, є “хитким

неспокоєм, що осідає, переходячи в деякий спокійний

результат”. Цей спокійний результат у вигляді чогось сущого

є наявне буття, тобто щось існуюче, певне буття. Певність буття

є якість.

Призупинимо трохи рух категорій, щоб зробити деякі

зауваження. Уже з перших наших кроків у межах “Науки

логіки” видно, що Гегель іде за принципом тріадичності: теза –

антитеза – синтез. Спочатку висувається деяке положення, потім

випливає його заперечення, а далі настає черга заперечення

попереднього заперечення. Так від буття йшов перехід до ніщо,

а від ніщо – до становлення. Перехід від однієї категорії до іншої

підкорюється принципу зняття. Гегель пояснює, що в німецькій

мові “зняття” (Aufhebung) має подвійний сенс: воно означає

збереження, утримання й у той же час припинення, закінчення.

Саме характеризуючи заперечення, Гегель і вживає термін

“зняття” для проведення думки про єдність двох моментів:

зникнення й одночасне збереження, збереження позитивного

результату, що складає підставу наступної тези. Таким

є зовнішній вигляд руху категорій від однієї до іншої.

Філософія______________________________________________

237

Отже, вище йшлося про якість. Якість відрізняє один

предмет від другого і має у Гегеля таку дефініцію: ”Якість

є взагалі тотожна з буттям визначеність … Дещо є завдяки

своїй якості тим, що воно є, і, втрачаючи свою якість, воно

перестає бути тим, що воно є” [35]. Людину, що звикла до

наочних прикладів, може не задовольнити таке пояснення

якості. Так, воно дуже абстрактне, як і все, про що мова йде

в “Науці логіки”. Але більш точно сказати, що ж саме таке

втрачає предмет, коли він втрачає свою якість і стає іншим, – це

зовсім не справа логіки, а турботи конкретних наук, що

вивчають конкретні предмети.

Якість не тільки визначає наявне буття якої+небудь речі,

воно також є її межею, намічає її перехід в інше, а те, в свою

чергу, має своє кінечне. Кінечні речі “женуть себе далі”, далі

свого буття. Ставши іншим, предмет знову прагне далі, за свою

границю. Цей ряд можна продовжувати до нескінченності.

Якщо хто+небудь зосередиться на такім уявленні про

нескінченність, коли вона протилежна кінечності, то він

одержить так звану “дурну нескінченність”, неістинну. Остання

містить у собі протиріччя, оскільки передбачається, що є щось

кінечне і є щось нескінченне, і обоє вони виступають як два

окремих світи. Дійсна ж, істинна нескінченність пов’язана

з кінечним. Наочним прикладом такої єдності Гегель називає

коло, замкнуту геометричну фігуру, що не має ані початку, ані

кінця. Цей образ дає можливість зрозуміти зміст наступної

категорії – для$себе$буття, у якій відображається і конечність,

і нескінченність буття. Для+себе+буття полягає у такому виході

за свої межі, що воно нескінченно повертається до себе, напр.,

нескінченно співвідноситься тільки із собою.

Далі Гегель переходить до категорії кількості. Кількість

є характеристика предмета, яка байдужа до його буття.

Кількість не усуває буття предмета, але тільки до певної межі,

досягши якої, предмет втрачає свою якість. Так поєднується

кількість і якість; категорією, що виражає цю єдність, є міра.

Міра вказує на кількісні межі, у яких предмет зберігає свою

якість, своє буття як такий собі предмет. Це – своєрідний

інтервал перебування предмета як певного предмета. Самі по

собі кількісні зміни, скільки б вони не відбувалися, характе+

ризуються поступовістю лише доти, доки не досягають границі

міри, кінця інтервалу. Перехід же в нову якість здійснюється

як стрибок, тобто поступовість припиняється. Тут Гегель

__________________________________________ О. М. Кривуля

238

зауважує, що чисто кількісний поступовий рух уперед

припиняється абсолютно тільки з якісної сторони, коли

відбувається стрибок у нову якість. Що ж стосується самих по

собі подальших кількісних змін, то вони можуть і далі

продовжуватися. Але і цього мало. Якісні зміни в тому самому

носії чергуються в такому порядку, що створюють деяку

“вузлову лінію відносин міри”. Те, що можна назвати носієм

вузлової лінії відносин міри, приводить нас до думки про

наявність деякого субстрату, як неусувної основи всіх змін,

“певної матерії”. Так буття переходить у сутність.

Пізнання не обмежується фіксацією різноманіття наявного

буття, воно припускає подальше поглиблення, коли буття

розглядається як сутність. На етапі сутності немов зникають

попередні визначення буття, але не зовсім. Визначення у сфері

сутності мають іншу природу, ніж процес визначень у сфері

буття. Сутність виступає першим запереченням буття на шляху

до поняття, вона знаходиться між буттям і поняттям, складає

їхню середину. Визначення сутності через ряд категорій чимось

нагадують попередні (завдяки механізму зняття), але тут вони

носять рефлективний характер, тобто як відображені в іншому,

вторинні.

Сутність Гегель розглядав у трьох вимірах: спочатку як

рефлексію в саму себе, потім як явище і, зрештою, як дійсність.

У кожнім з названих вимірів думка рухається за допомогою

багатьох важливих категорій, з приводу яких у природознавстві

й історії філософії проходили жваві дискусії і мали місце

серйозні розбіжності. Вкажемо на деякі з них.

Так першою категорією Гегель називає видимість. Видимість

виникає, коли ми прагнемо розглядати безпосередність буття

стосовно сутності. Безпосереднє буття речей ми вважаємо за

ширму, що ховає сутність; і коли говорять: усі речі мають

сутність, то цим хочуть сказати, що насправді вони не такі,

якими нам здаються. Ця форма даності нам речей і є видимість.

Наявність видимості дало, згідно Гегелю, привід для розвитку

скептицизму, а також ідеалізму Лейбніца, Канта і Фіхте. Одні

використовували у своєму вченні термін “феномен”, інші –

“явище”, але це все – “видимість”. Видимість виникає

в ситуації, коли сутність береться як щось безпосереднє (за

аналогією з наявним буттям). Конструктивний хід категорій

продовжується тоді, коли ми розглядаємо видимість сутності

у самій собі, а це є рефлексія.

Філософія______________________________________________

239

Серед понять, що визначають рефлектуючу сутність, Гегель

розглядає тотожність, відмінність, протилежність, проти$

річчя. У розділі про підставу Гегель вводить такі категорії як

“форма”, “зміст”, “матерія” і “умова”. Усі вони сприяють все+

бічному визначенню сутності. За наявності підстави й умови,

здійснюються існування. Сутність у своєму існуванні є явище.

Тут у Гегеля зустрічається одне цікаве висловлення: “все, що

є, існує”. Воно наштовхує на важливість розрізнення речі

й існування, подібно тому, як розрізняють щось і його буття.

Річ, як явище, є прояв сутності. У світі явищ виділяється

істотне явище, що називається законом. Єдність сутності

й існування дає наступну категорію – дійсність. Дійсність роз+

глядається в таких її моментах, як можливість і необхідність.

Дійсність – це не тільки здійснена можливість, а й реальні

можливості подальшого розвитку. Від реальних можливостей

Гегель відрізняє абстрактні, котрі не мають умов для перетво+

рення в наявну дійсність. Розгляд такого моменту дійсності як

необхідність йде поряд з випадковістю. Завершується вчення

про сутність аналізом категорій причини і взаємодії, після чого

здійснюється перехід до поняття.

Вчення про поняття складає третю й останню частину “Науки

логіки”, її Гегель ще називає суб'єктивною логікою. Зіставляючи

цю частину з попередніми, можна визначити поняття як “істину

буття і сутності”. “Істина” тут має сенс єдності, оскільки буття

і сутність по відношенню одне до одного і до самих себе давали

однобічність. Сутність стосовно буття була його першим

запереченням, поняття – друге заперечення, або заперечення

попереднього заперечення. Поняття, про яке тут йдеться, слід

відрізняти від поняття у звичайній логіці. Там воно розгля+

дається як вихідна, найпростіша форма мислення, отримана

в результаті діяльності думки, що абстрагує. У контексті “Науки

логіки” поняття теж можна назвати абстрактним, якщо під

конкретним розуміти лише почуттєво+конкретне, те, що безпосе+

редньо сприймається. “Поняття як таке, – ще раз звертається

Гегель до тямущості тих, хто вступив в область філософії, – не

можна обмацати руками, і ми повинні взагалі залишити

осторонь слух і зір, коли справа йде про поняття” [36].

Конкретність поняття науки логіки забезпечена тим, що воно

містить у собі в якості “знятих” усі попередні визначення мис+

лення. Від “буття” до “поняття” зростає потенціал конкретності

мислення як багатства його визначень.

__________________________________________ О. М. Кривуля

240

Діалектичний процес, що здійснюється в сфері поняття,

Гегель називає розвитком. Він відрізняється від діалектичного

процесу в бутті і сутності. Для сфери буття був характерний

перехід в інше, а для сутності – видимість в іншому. Для

розвитку ж властиво покладання тільки того, що вже було

наявним, тобто його розгортання. Саме тому в заключній час+

тині “Науки логіки” майже немає нових категорій. Розпадається

вона теж на три розділи: суб'єктивність, об'єктивність, ідея.

У розділі про суб'єктивність ми зустрінемо знайомі нам

з формальної логіки елементи мислення – поняття, судження,

умовивід. Однак Гегель додає їм тут трохи іншого значення.

Так, коли говорять про поняття, то його, як правило, визначають

як загальне уявлення. Відповідно до цього, говорять про поняття

рослини, тварини і т. п., і вважають, що ці поняття виникають

завдяки абстрагуванню від всього особливого, що відрізняє

конкретних тварин, рослин, і збереженню того, що є в них

загального. Але це, так би мовити, повсякденна робота нашої

думки. Гегель же звертається до історичної роботи людської

думки, що має потребу в тисячах років, щоб у свідомість людей

увійшла ідея загального, що лежить у поняттях. Отже, у Гегеля

мова йде немов про метапоняття, метасудження і метаумовивіди.

Названі елементи (форми) мислення мають ще й інше значення.

Усі вони – моменти розвитку поняття. Тому тут цілком доречні

такі вирази: поняття як поняття, поняття як судження,

поняття як умовивід.

І, нарешті, що ж значить “суб'єктивність” у першому

розділі? Тут немає нічого спільного з “суб'єктивністю” у зви+

чайному змісті слова. Гегель просто хоче сказати, що спочатку

поняття є істиною тільки для себе (тут може бути доречною

віддалена аналогія з “буттям” у фазі безпосередньої даності).

Якщо покласти історичний розвиток мислення на зазначені

моменти поняття, то розсудку відповідає поява здатності мати

поняття взагалі, а розуму – здатність до судження й умовиводу.

Другий розділ має назва “Об'єктивність”. Тут розглядаються

такі явища нашого мислення, що мають назву механізм, хімізм

і телеологія. Що стосується першого, то можна говорити про

механічний спосіб представлення, про механічну пам'ять,

звичку, про механічні дії. В усьому цьому об'єктивність

виявляється як проста цілокупність поняття. Ця перша форма

об'єктивності є поверхневим, бідним думкою способом розгляду