Кривошея В.В. Козацька еліта Гетьманщини

Подождите немного. Документ загружается.

Син запорозького кошового Яцька Мозиря і рідний брат пол

ковника корсунського Лук’яна Мозиря [1203, 215] Іван Яценко

спочатку козакував у Корсуні [823, 123], а потім перейшов до

Ніжина і згодом став полковником піхотним ніжинським (1661).

Обозним полковим був Григорій Кобиляцький, писарями спо

чатку Захар Шийкевич (? — 1660.03. — ?), а потім Павло Рачинсь

кий (? — 1661 — ?). У 1662 р. ніжинський полковник В.Золотарен

ко надав колишньому полковому писарю Марку Кимбаровичу

с. Березу в Глухівській сотні [1128, 17]. Полковими осавулами

у Ніжині були два старовинні правобережні козарлюги Леонтій

Бут і Павло Килдей (Боженок) (рід Килдеїв корсунський полков

ничий), а тако ж Семен Григоріїв.

Полкові сотні очолювали Іван Шматович, Ілляш Аврамович,

Ілько Пилипенко, Григор Гаркушка. У Коропі сотникували Гордій

Черв’яченко, Іван Белиловець, у Новому Млині — Павло Михай

лів, у Конотопі продовжував сотникувати Семен Бистрицький,

а потім його змінив місцевий козак [816, 201] Дмитро Скоробага

тий, у Кролевці — Василь Дейнека, Давид Юхимович, Данило

Якимович. Серед наказних згадані Роман Дубовик (мабуть, з ко

заків батуринських [824, 483]) і Микита Андрійович. Іван Гро

децький був серед козаків Бахмацької сотні з часу її заснування,

очолюючи козаків с. Самбурці [816, 194], а у 1661 р. він очолював

її [824, 482], в наступному році сотником став Павло Тищенко,

який повернув собі цей уряд [816, 187]. У Глухові сотню очолював

Василь Уманець, Дівицьку сотню — Демид Рогоза.

За наказного гетьмана Сомка нетривалий час існував Коропсь

кий полк (1662–1663), на чолі якого стояв Тихін Гаврилович. Бату

рин і околиці також знаходились на управлінні наказного полков

ника. Цей уряд тримали Федір Костонський і місцевий старовинний

сотник Сава Михайлович Мішура.

У Стародубі наказними полковниками були Петро Рославець

і Прокіп Петрович, полковим суддею Марко Кимберович (1660). На

казний полковник в Стародубі Рославець не піддавався на пропози

ції Мурашки (1661.12.11.) перейти на бік короля [618, 41], в Новго

родСіверському наказний полковник Гаврило Дащенко контролював

ситуацію [618, 45]. Гаврило Федорович Дащенко (? — 1676 —

ран. 1678.10.) — покозачений шляхтич [1013, 71], полковник нов

городський, пізніше — сотник стародубський (? — 1662.19.09. —

1663.10.07. — ?). Полковник ніжинський Василь Золотаренко на

дав йому с. Литовське в полковій сотні з млином на р. Цитві.

171

Козацька еліта Гетьманщини

Сотниками новгородськими були Михайло Горбовецький, Се

мен Маленовський, Павло Запаревський, наказним — Лаврін Ро

жинський. У Мглині сотникував Ісак Жук (якийсь родич місцевого

сотенного писаря Андрія Жуковського [1013, 71]), в Шептаках —

місцевий козак [816, 308] Василь Ісаєнко, у Почепі — Гаврило

Яремійович Рубан, рідний дядько Петра Рославця. Його змінив

Аверко Набатенко (1662).

У Київському полку полковника Бутрима змінив Іван Яки

менко. В 1661 р. полковником став Василь Дворецький, який під

час чуднівської кампанії потрапив у татарський полон, де провів

два роки. З 1662 р. полк очолював Семен Третяк (? —

1628–1674.03. — ?) — шляхтич, козак Білогородської сотні Ки

ївського полку (1649), сотник (1658), потім полковник київський

(1662–1663.07.). Після скинення Сомка з гетьманства він втра

тив пірнач і засланий до Сибіру.

Серед наказних полковників згадані Пилип Скороход і Богдан

Молява. Останній розпочав Визвольну війну козаком Київської сот

ні Самійла Білецького (1649), став сотником київським (? — 1654 —

?), пізніше осавулом полковим київським (? — 1659–1660.08. — ?),

наказним полковником київським (? — 1660.08. — 1661.02). Він

призначив полковником Корнія Бунчужного у Гродок. У цьому

районі діяв охотницький полк Івана Московки (з Остра) [823, 342],

сотниками якого були Іван Слінко (з Переяслава), Іван Якименко

Кияниця, Василь Волошин (з Трипілля) (майбутній сердюцький

полковник у 1666–1669 рр.), Максим Жупел (з Трипілля), Шибіга

(з Гоголева), Лесько Переяславець Костирка (1660.08) (мабуть, його

в 1667 р. бачили як полковника над іноземними корогвами).

Павло Яненко був прибічником Ю.Хмельницького, але уряду

полковника київського не повернув, хоча у 1661 р. і нобілітований.

У червні 1662 р. возив до Москви від Ю.Хмельницького 12 татар —

«язиків» [619, 228].

Полковим писарем згаданий Лазар Григорович (? — 1663.06. —

?). Осавул полковий Ананко був вбитий у 1663 р. під час Чорної

ради як прибічник Сомка. Якийсь його родич Ярмола Ананченко

мав млин в одне коло на р. Остер в Козельці (1666). Полковим хо

рунжим був Костянтин Чекановський.

Київську сотню очолював якийсь Григорiй, у Бобровиці сот

ником був Iван Маковiй, у Гоголеві відомі два сотники: місцевий

козак [823, 338] Артем Гнєвушин і Шепіга (отаман Федір Кашу

ба), у Кобищах Якiв Кузьменко і Степан Шевлюга.

172

В.В. Кривошея

2 травня 1660 р. товариш полку Київського Степан Андрійо

вич Жук отримав універсал гетьмана Юрія Хмельницького на

володіння островком під м. Остер, названий «Щитєв фольварок».

У 1666 р. він володів млином в два кола на р. Остер в Острі. Ці на

городження свідчать про його значний попередній статус у Війсь

ку Запорозькому.

Син Філона Гаркуші Григорій у 1662 р., будучи полковником

бориспільським, привласнив «виморочний» хутір у Требухові.

Пізніше був сотником бориспільським (? — 1661–1663) і військо

вим товаришем.

У жовтні 1662 р. Лісницький повідомив короля про бажання

Ю.Хмельницького скласти гетьманські клейноди. Шляхетсько

козацьке крило клану Хмельницьких шукало гідну заміну Юра

сю. В історіграфії згадуються три можливих кандидати на геть

манство: Гуляницький, Носач, Лісницький [1337, 119, 122].

Чигиринська рада «всіх задніпрянських полковників» [618, 126]

прийняла відставку Юрася. Послом до короля був призначений

Григорій Гуляницький.

У період гетьманування Юрія Хмельницького реєстр нараховує

361 старшини з 323 родин. Серед старшин були чотири Зеленські,

по три Бережецькі, Гуляницькі, Дубовики, Уманці, по два Авра

мовичі, Безпалі, Бути, Вербицькі, Войцеховичі, Гамалії, Геращен

ки, Глосинські, Дворецькі, Донці, Дорошенки, Золотаренки,

Зражевські, Канівці, Кваші, Ковалевські, Молявки, Носачі, Пили

пенки, Рославці, Рубани, Силичі, Сильницькі, Тироненки, Тру

шенки, Хмельницькі, Шамрицькі. 5 Лук’яновичів, 3 Андрійовичі,

Григоровичі, Степановичі, 2 Івановичі, Михайловичі, Павловичі

Федоровичі, Юхимовичі віднесені нами до різних родин невідо

мих прізвищ.

З 320 родин за прізвищами можемо впевнено визначити 253 ро

дини, тобто 79%. Серед тих родин, хто повернув собі владу і влив

були Аврамовичі, Бережецькі Калющенки, Капусти, Кизими,

Килдеї, Кривоноси, Криси, Махаринські, Мозирі, Мурашки, Подо

байли, Половці, Рогози, Сухопари, Терещенки, Улезьки, Уманці,

Урошевичі та інші — всього 37 родин (14,6% від загальної кіль

кості відомих родин).

Зберегли вплив — 79 родин (31,2%), серед них: Апостоли, Без

палі, Бистрицькі, Богуни, Булиги, Бути, Вербицькі, Вертилецькі,

Войтенки, Ворони, Гаркуші, Горячки, Гладкі миргородські, Гладкі

переяславські, Гоголі, Голуховські, Дворецькі, Домонтовичі,

173

Козацька еліта Гетьманщини

Донці, Дорошенки, Жученки, Забіли, Зеленські, Золотаренки,

Ковалевські, Коханенки, Кравченки, Кублицькі, Кулябеки, Ли

зогуби, Лисянські, Лісницькі, Мокрієвичі, Панкевичі, Рославці,

Рубани, Силичі, Скоробагаті, Тетері, Суличічі, Третяки, Трушенки,

Уманці, Ханенки, Цицюри, Чернявські, ЯцьківськіКуницькі,

Яхимовичі.

Не фіксуються серед урядової старшини з попереднього періоду

84 родини (умовно втратили вплив). З політичної арени після ски

нення свого патрона — гетьмана Виговського — зійшли Білоб

ровки, Богатиренки, Богаченки, Бруяки, Вовченки, Виговські,

Гапоновичі, Дереневські, Джулаї, Лісовці, Лученки, Люторенки,

Миневські, Нечаї, Шумейки, значно послабився вплив Зарудних,

Каплуновських, Креховецьких, Лобод, Яненків, які перейшли

в значне військове товариство, тобто неурядову старшину.

Новими у старшинському середовищі були 137 родин

(54,15%). Серед них вперше бачимо Войцеховичів, Гамалій, Гло

синських, Гречаних, Гуджолів, Дубовиків, Дяченків, Животовсь

ких, Зражевських, Кальницьких, Канівців, Кваш, Кованьок,

Кропивницьких, Малинок, Момотів, Опар, Пирських, Підтеребів,

Пісоцьких, Пригар та інших.

174

В.В. Кривошея

РОЗДІЛ 4

КОЗАЦЬКА СТАРШИНА

В УМОВАХ РОЗКОЛУ ГЕТЬМАНЩИНИ

(1663–1676 РР.)

4.1. Старшина гетьманату Павла Тетері

Чигиринська рада 1–2 січня 1663 р. замінила Юрія Хмель

ницького на його швагра Павла Тетерю [931, 190]. Необхідність

заміни лідера була явною і перемога Тетері засвідчила, що шля

хетськокозацьке угруповання змогло знайти компроміс з предс

тавниками стародавнього козацтва. Колишній переяславський

полковник Тетеря за часів гетьманування свого швагра Виговсь

кого став дворянином королівським, в 1661 р. був нагороджений

чином полоцького стольника і з лютого 1662 р. знаходився при

козацькому гетьмані як польський резидент [812, 289]. Ще під

час обрання на генеральне писарство у грудні 1660 р. Тетеря пи

сав королю: «Я никогда не желал быть писарем Запорожского

войска, опасаясь почти с обеих сторон подозрения. Ибо я желал

быть всегда в присутствии вашей королевской милости» и клопо

тав, щоб той «принял под крыло своё» [775, 49].

Де жили і чим займалися дід Василь і батько (за одними свідчен

нями Яким, за іншими — Іван) Тетері невідомо. Останній мав

трьох синів і доньку (можливо, більше). Сам Павло Тетеря був од

ружений двічі: з донькою Євстафія Виговською (сестрою гетьма

на) [1240, 220], а потім з Оленою Богданівною Хмельницькою

(донькою гетьмана). Його рідна сестра Єва була заміжня спочат

ку за Михайлом Васильовичем Іскрицьким, другим шлюбом за

Яковом Іллічем Пекулицьким [1241, 239]. Ці шлюби втягували

в орбіту родинних зв’язків Іскрицьких, Троцьких (через шлюб сест

ри Настасії Іскрицької), Горбовських (шлюб доньки Марії з Мар

тином), Островських (шлюб сестри Патронели) і Пекулицьких.

Зазначимо, що Островських і Троцьких зустрічаємо серед відомої

покозаченої насташської шляхти, що однією з перших перейшла

на бік повсталих в Білоцерківському полку [710, 791].

Від першого шлюбу Єва (Євдокія) Тетеря мала синів Криштофа

і Василя Іскрицьких. Ці племінники гетьмана вже у 1659 р. були

нобілітовані як «заслуженние в войске запорожском товаріщі»

175

Козацька еліта Гетьманщини

[1241, 239]. Від другого шлюбу через сина Опанаса продовжував

ся родовід ГлібовичівПіроцьких.

Кримський вектор зовнішньої політики забезпечував Яцківсь

кийКуницький [822, 37], польський — Г.Гуляницький, П.Бере

жецький, Куриленко, А.Сильницький [618, 1], який походив з по

дільської шляхти [854, T. V., S. 191.]. Представник цієї родини

Максим Сильницький був «нобілітований» у 1661 р. [853, T. IV.,

S. 360.]. Є свідчення і про ігумена Терехтемирівського монастиря

Олександра Сильницького [713, 185].

З Тетерею співпрацювали Михайло Радкевич, Михайло Ханен

ко, Тиміш Носач, Самійло Зарудний, Павло Яненко, Остап Гоголь. Ге

неральний писар у Ю.Хмельницького Василь Глосинський став пол

ковником, отримав від ЯнаКазимира містечко Балаклію [996, 46].

Під Білу Церкву до короля приїхали Тетеря, Тиміш Носач і Гри

горій Гуляницький [618, 14]. 22 січня 1664 р. король надав Петру

Дорошенку Гуляйполе і водночас — мандат на повернення Доро

шенку всіх забраних від нього у лівобережному місті Прилуках

добр [996, 45]. Тоді ж покозаченому барському шляхтичу Яремі

Петрановському було надане село Яреськи.

У 1664 р. на уряді генерального обозного Семена Половця змінив

Михайло Радкевич. Генеральними суддями були Іван Креховець

кий, Устим Зеленко [998, 42], Герман Гапонович, писарем Свято

слав Кривецький, осавулами Петро Дорошенко, Іван Богун, Іван

Лупиченко [757, 407]. Останній походив з козаків Чигиринського

полку, у сотнях якого за гетьманування Б.Хмельницького відомі

Мисько Лупа (Потоцька сотня) і Мисько Лупиненко (Кремен

чуцька).

Проти Тетері піднялося повстання під проводом полковника па

волоцького Івана Поповича — колишнього сотника кам’янобродсь

кого Білоцерківського полку за Богдана Хмельницького [1166,

570; 1261, 429]. У зв’язку з цими подіями гетьман Тетеря наказав

стратити Поповича і полковника сусіднього Кальницького полку

Івана Вертелецького. Посланий гетьманом генеральний осавул Пет

ро Дорошенко полонив Поповича. На чолі залишків цього полку

згодом став Іван Богун, який був випущений з ув’язнення задля

зміцнення авторитету Тетері. Призначений наказним гетьманом

під час походу на Лівобережжя, звинувачений у спробі змови, за

гинув 17 лютого 1664 р.

Ці події засвідчують, що козацька старшина вбачала в діях Те

тері досить значний крен у ставці спочатку на татарську, а потім

176

В.В. Кривошея

на польську політичну карту, тим самим ставлячи під загрозу на

ціональні інтереси, ігноруючи опору на внутрішні сили.

Керівний склад війська після ради 1664 р. чітко простежується

за підписами на інструкції послам. Генеральним обозним був Ми

хайло Радкевич, генеральними суддями — Ян Креховецький і Гер

ман Гапонович, писарем — Святослав Кривицький, осавулами —

Петро Дорошенко, Іван Лупиненко, чигиринський полковник Фе

дір Коробка, черкаський Федір Джулай, канівський Іван Демиден

ко, білоцерківський Самійло Фридрикевич, уманський Михайло

Ханенко, паволоцький Ярош Грицина [757, 407]. Не мали урядів,

але зберігали значний вплив Тиміш Носач і Самійло Зарудний.

Сердюцький полк очолював Гаврило Годуненко, запорозький —

Степан Федорович з осавулом Гаврилом Лісовським. У російському

полоні знаходилася група старшин, звільнення яких домагався

Тетеря. Серед них були Іван Нечай, Григорій Дорошенко, Андрій

Бутенко, Василь Кропивницький [931, 193, 194].

На Чигиринському полковництві місце Дорошенка зайняв пле

мінник Богдана Хмельницького Прокіп Бережецький. З колишніх

чигиринських старшин відомий Опара, який тримався Брюхо

вецького [898, 39]. Усі чигиринські полковники — активні учасни

ки Національновизвольної війни з самого її початку. Усі п’ять

відомі старшини полку були реєстровцями ще перед початком

військових дій. Загалом четверо з них (крім Гната Дубенка) посіда

ли керівні уряди і за попередніх гетьманів. Правда, за Виговського

Коробка чомусь відійшов на задній план, не бачимо його і серед

керівного ядра старшин Ю.Хмельницького. За Тетері він знову

серед вищої козацької еліти.

На посаду полковника корсунського у 1663 р. повернувся Яків

Улезько, але втратив уряд у лютому–березні 1664 р. Тоді брав

участь у поході на Лівобережжя разом з королем. Джерела свідчать,

що при королі були тоді лише два полковники — Богун і кор

сунський, тобто Улезько. Богун був страчений, а Улезько наза

вжди позбувся полковничого пірнача.

Відомий дослідник М.Крикун вважає, що за Тетері колишній кор

сунський полковник Іван Дубина був наказним полковником кор

сунським [756, 347]. Сотником корсунським у той час згаданий Ми

хайло Соловей [607, 588], лисянським — Дем’ян Якимович [618, 28].

4 квітня 1665 р. в Корсуні козацьке військо втратило трьох ви

значних полководців, до московського полону потрапили Ян Кре

ховецький, Тиміш Носач і Яків Улізько [713, 22; 712, 267, 271].

177

Козацька еліта Гетьманщини

Загалом маємо інформацію про чотирьох полковників і одного

сотника Корсунського полку. Вони представляли п’ять родин, двоє

з яких (Улізьки і Височани) були досить відомі в старшинському се

редовищі, а троє — відносно нові (Лепнявські, Підодні, Солов’ї).

У Канівському полку зміни керівництва не сталося, його і далі

очолював Іван Демиденко. За гетьманування Тетері був нобіліто

ваний місцевий полковий писар Євстафій ШимкоПолоницький

[1243, 172]. У противагу Дмитренку лівобережний гетьман Брю

ховецький призначив канівським полковником Федора Панченка.

За Тетері у цьому полку відомі 10 старшин. Зі старих старшинських

родин і надалі утримували владні важелі чотири (Демиденки,

Лизогуби, Мітченки і Панченки), при чому двоє з них трималися

Брюховецького. Шість же родин на керівних посадах у полку фік

суються вперше. Це засвідчує як значну ротацію старшинського

корпусу Канівського полку за гетьмана Тетері, так і її розкол.

Від полковника Івана Кравченка прийняв пірнач «полковник

старовинний» Білоцерківського полку Самійло Фридрикевич.

Уривки інформації маємо про старшину Черкаського полку.

Знаємо лише про двох полковників, які репрезентували «стару»

гвардію: одного ще за часів Богдана Хмельницьго — Петра Доро

шенка, а другого — висуванця Виговського — Федора Джулая.

З невідомих нам причин генеральний осавул Петро Дорошенко

очолив Черкаський полк, замість Федора Джулая. У спеціальній

монографії Д.Дорошенка, присвяченій долі Петра Дорошенка цей

факт упущено. Відзначимо, що пізніше за гетьманування Дорошен

ка Джулай на короткий час повернув собі пірнач. Це завідчує, що

у них не було особистої ворожнечі, а зміна відбулася з якихось

інших причин. Мабуть, з Дорошенком у полку добре спрацювався

полковий писар Сава Клеванський, бо посідав він цей уряд щонай

менше п’ять років уже в той час, коли Дорошенко був гетьманом.

Уманським полковником у черговий раз став Максим Булига.

У Брацлаві полковниками були Іван Бут від Брюховецького і Ми

хайло Зеленський [1208, 148] регіменту Тетері, у Кальницькому —

Мельник.

Іван Сірко і очолювані ним запорожці за підтримки лівобереж

ного гетьмана Івана Брюховецького і за погодженням з колишнім

гетьманом Виговським та 2000 його прибічників змогли організу

вати повстання в Правобережній Україні. Оцінюючи повстання

на Правобережжі, варто підтримати твердження, що «чрез нас,

Ивана Серка, к вашему царскому величеству привращена есть

178

В.В. Кривошея

вся Малая Россия, над Богом будучие городы, а именно Бряславс

кой полк, Калницкой, Могилев, Рашков, Уманской повет, до са

мого Днепра от Днестра» [712, 151].

Аналіз персонального складу керівників засвідчує, що це були,

насамперед, запорозькі ватажки на чолі з Сірком. Серед них відзна

чимо полковників Царя, Червону Башту, Радишевського, Андрія

Богомаза, Рицького, Михайла Сонтовського, Максима Соломку,

Пилипа Стрілу, які були вихідцями з запорозької старшини. За

порозький полковник Матвій Шульга загинув під Лисянкою.

Одним із головних центрів антитетерівського повстання стало

сотенне містечко Уманського полку Бабани. Звідси родом був за

порозький полковник Іван Чепель (Чіп — Запорожець), який

у реєстрі 1649 р. згаданий як Іван Чепелій. Якийсь його родич Анд

рус Чепель козакував у Мурафській сотні сусіднього Брацлавсь

кого полку.

Павло Мотовило — один із соратників Сулими в організації

повстання 1664 р. також мешкав у Бабанах [747, 407]. Коломій

ченки Василь — з полкового товариства уманського (1649), Ва

силь — козак сотні Івангородської (1649), Герасим — один із сорат

ників Сулими в організації повстання 1664 р. проживали у Бабанах

[747, 407]. В цьому ж селі фіксуються Улашненки.

За Бабанами піднялася вся Уманщина. На чолі повсталих стоя

ли Михайло Тисенко — брат Варениці. Якийсь його родич Марко

Тисенко згаданий у реєстрі 1649 р. Цибулівської сотні Уманського

полку. Василь Турчиненко керував повстанцями у Маньківській

сотні Уманського полку.

У перших лавах перебували підрозділи полковника Царя.

Представники цієї родини розсипані в різних полках, а саме: Василь

у Багланівській сотні Брацлавського полку, Лаврін — у Борківській

сотні Полтавського, Левко — полковій сотні Канівського, Олекса —

сотні Климова Канівській, Мирон — Київській сотні Нагорного.

Пізніше полковник Цар був прихильником гетьмана Опари і, як та

кий, що двічі зрадив короля, в 1665 р. був посаджений на кіл [1047,

49]. Основу силу повстанців становили запорозькі полки і також ан

типольська частина городового козацтва, насамперед полків Брац

лавщини. Не бачимо значної участі старшини корінних козацьких

полків на боці повстанців. Ідейну підтримку повсталим надавали

Григорій Лісницький, Коробка, Галоб, Залізо.

Вірна Тетері старшина вела боротьбу проти запорожців і їх союз

ників у полках Гетьманщини, захищаючи гетьмана. Перехід її на

179

Козацька еліта Гетьманщини

бік повсталих водночас означав перехід під руку Брюховецького.

Цьому ж суперечили не лише особисті амбіції, але і соціальні при

чини — покозачена шляхта і більшість городового козацтва не мог

ла сприйняти тих порядків, які їм несли запорожці і виразник

цієї лінії лівобережний гетьман Брюховецький разом зі Сірком.

Фактичним організатором придушення повстань був наказний

гетьман від Тетері Михайло Ханенко. У зв’язку з цим варто нагада

ти той факт, що у лютому 1664 р. король видав привілей з відзна

кою за вірність Уманському полку, який М.Крикун називає «уні

кальним», бо «жоден з полків Війська Запорозького не удостоївся

такої честі» [756, 345].

Ханенко зі своїми прибічниками вимушений був закритися

у Кисляку, де його здобували козаки Кальницького полку [1487,

395] під командуванням Василя Варениці. Страта прибічниками

Тетері місцевого полковника Вертелецького консолідувала анти

гетьманські сили в полку. Призначення Брюховецьким предс

тавника місцевої козацькостаршинської родини Бута на полков

ництво підсилювало запорозький елемент на їх теренах.

У зв’язку з цим відзначимо, що прихід до влади Опари на Пра

вобережжі слід розглядати як компроміс між городовим антите

теринським козацтвом і запорожцями [998, 31]. Одним з його

найближчих соратників був Онисько Радишевський (Радишов

ченко) (? — 1609–1665 — ?) — наказний полковник черкаський

(ран. 24.02.1649). Мабуть, був осавулом полковим черкаським,

а пізніше — в курені осавульському в Чигирині (1649) [823, 15].

Став генеральним суддею у гетьмана Опари і разом з ним потра

пив до Марієнбурзької в’язниці.

Оцінку діяльності Тетері пізніше дав польський військовий

комендант Білої Церкви: «Простой народ не желает бытности геть

мана Тетери и презирает его, разве бы с позволения короля пришел

с коронным войском» [822, 31]. Старшина ж відвернулася від ньо

го, і нам не відомо жодного факту, що після скинення його з уря

ду хтось з неї бажав повернення його до влади.

У правобережних полках відомі 49 старшин з 49 родин. Персо

нальний склад старшинського корпусу за гетьмана Тетері засвідчує,

що він був активним виразником інтересів покозаченої шляхти,

продовжувачем лінії Івана Виговського. Повернулись у старшинсь

ку обойму Джулаї, Фридрикевичі, Черкаси, Коробки, Гапоновичі.

Яненко отримав за Тетері пірнач, але не у Київському, а у сусідньо

му прикордонному Паволоцькому полку. Утрималися при владі

180

В.В. Кривошея