Кривошея В.В. Козацька еліта Гетьманщини

Подождите немного. Документ загружается.

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ

І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

ІМ. І.Ф. КУРАСА

Кривошея В.В.

КОЗАЦЬКА ЕЛIТА

ГЕТЬМАНЩИНИ

Київ

2008

УДК 94(477) «16/17»

ББК 63.3 (4Укр)

К82

Рекомендовано до друку Вченою Радою

Інституту політичних і етнонаціональних досліджень

ім. І.Ф.Кураса НАН України

(Протокол №4 від 26.06. 2007 р.)

Рецензенти: Бойко А.В., доктор історичних наук, професор, завідувач

кафедри джерелознавства, історіографії і спеціальних

історичних дисциплін Запорізького національного уні

верситету

Мицик Ю.А., доктор історичних наук, професор, професор

кафедри історії Національного університету «КиєвоМо

гилянська академія»

Кривошея В.В.

К82 Козацька еліта Гетьманщини. — К.: ІПіЕНД імені І.Ф.Ку

раса НАН України, 2008. — 452 с.

ISBN 978966024850

В монографії досліджується процес формування і функціонування

козацької еліти Гетьманщини протягом 1648–1782 рр. Книга розра

хована для науковців, краєзнавців, викладачів і студентів, усіх, хто

цікавиться історією України.

УДК 94(477) «16/17»

ББК 63.3 (4Укр)

ISBN 978966024850 © Інститут політичних і етнонаціональних

досліджень імені І. Ф. Кураса, 2008

ЗМІСТ

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5

Розділ 1. Джерела, історіографія та методологія

дослідження персонального складу

козацької старшини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8

1.1. Джерельна база . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8

1.2. Історіографія проблеми . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30

1.3. Методологія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 50

Розділ 2. Козацька старшина армії Богдана Хмельницького

(1648–1657 рр.) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 64

2.1. Гетьман Богдан Хмельницький

і його оточення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 64

2.2. Персональний склад старшинського

корпусу корінних козацьких полків . . . . . . . . . 76

2.3. Формування старшини полків західної

і північнозахідної групи полків . . . . . . . . . . . . 94

2.4. Старшина полків січової орієнтації

і впливу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 102

2.5. Склад старшини північносхідної групи

полків . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 109

Розділ 3. Українська козацька старшина

в умовах початкового етапу громадянської

війни (1658–1663 рр.) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 118

3.1. Гетьман Іван Виговський, його соратники

і противники . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 118

3.2. Старшина гетьманату

Юрію Хмельницькому . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 150

Розділ 4. Козацька старшина в умовах розколу

Гетьманщини (1663–1676 рр.) . . . . . . . . . . . . . . . . 175

4.1. Старшина гетьманату Павла Тетері . . . . . . . . 175

4.2. Лівобережна старшина під регіментом

гетьмана Івана Брюховецького . . . . . . . . . . . . 181

4.3. Петро Дорошенко і доля козацької старшини

Правобережжя (1665 р. — кінець ХVII ст.) . . 194

4.4. Гетьман Дем’ян Ігнатович

і козацькостаршинські родини . . . . . . . . . . . . 213

Розділ 5. Козацька старшина в умовах суспільнополітичної

стабілізації Гетьманщини (1676–1708 рр.) . . . . . . 222

5.1. Старшина гетьманату Івана Самойловича . . . 222

5.2. Мазепа і мазепинці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 241

Розділ 6. Козацькостаршинські роди в умовах ліквідації

козацької держави (1708–1782 рр.) . . . . . . . . . . . . 275

6.1. Гетьман Іван Скоропадський

і його оточення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 275

6.2. Старшина в умовах посилення імперського

тиску в 20ті рр. ХVІІІ ст. . . . . . . . . . . . . . . . . 291

6.3. Козацька старшина і гетьманування

Данила Апостола . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 299

6.4. Українські владні козацькостаршинські

родини в 1734–1764 рр. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 312

6.5. Старшина в умовах ліквідації

полковосотенного устрою . . . . . . . . . . . . . . . . 328

Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 345

Список використаних джерел та літератури . . . . . . . . . . . . . 353

ВСТУП

Попередні покоління, які заклали основу сьогодення, чиє жит

тя і діяльність становлять суть Історії — є фундаментом кожного

роду, спільним корінням народу. Першим істориком, який підняв

українську науку про родоводи до рівня світових генеалогічних

зразків, був О.Лазаревський. Його послідовниками — В.Модза

левським, Г.Милорадовичем, В.Антоновичем та іншими — про

довжувався процес накопичення генеалогічних знань, але ця ро

бота була перервана подіями 1917–1920 років та встановленням

диктатури. Утвердження «диктатури пролетаріату» диктувало

необхідність розриву зі «старим світом». Родоводи ж були одним

з тих могутніх канатів, які поєднували день вчорашній з днем сьо

годнішнім. Тогочасним політикам не було потреби в генеалогії:

вона та її дані були для них «ідеологічно ворожими». Тому в ра

дянський час з’являлися лише поодинокі розвідки стосовно ро

доводів. У суспільній свідомості підтримувалися лише свідчення

про трудові династії, та й про останні нам не відомо жодного сер

йозного дослідження.

Історики української діаспори, не маючи достатньої кількості

джерел, продовжували генеалогічні традиції на сторінках «Укра

їнського історика», а у 1963 році утворили Українське генеалогіч

не і геральдичне товариство.

Загалом особистостям, як об’єкту української історії, взагалі

не поталанило. Починаючи від 1708 р. (анафема Мазепі) прізвища

багатьох із них було заборонено згадувати. Друга чверть ХХ століт

тя разом з фізичним знищенням людей знищила людину в історії.

Склалася ціла історична школа, що добре знала обмежений набір

імен, яких дозволялося згадувати у науковій продукції. Декому

із «фахівців» і донині вдається видавати «наукові дослідження»,

у яких днем з вогнем не знайдеш дійових осіб. Активний пошук

генетичного коріння народу став нагальним завданням історич

ної науки лише в умовах незалежної України.

Серед пріоритетних проблем української історії завжди були

дослідження елітарних верств суспільства. У становому суспільст

ві еліта — це представники різних суспільних верств, які завдяки

багатству, здібностям, знанням мають економічну та політичну

владу над соціальними інститутами і окремими людьми. Це понят

тя політикоекономічне. Еліта нації — поняття політикодухов

не. Елітою нації є представники різних суспільних верств, які

Козацька еліта Гетьманщини

економічно, політично і духовно забезпечують інтереси функціо

нування нації. Серед них в українській історії визначне місце зай

мали шляхта і козацтво.

У різні історичні епохи першочергову роль відіграють різні

типи еліт. Під час війни — це військова еліта, в умовах НТП —

наукова, в несвітських державних утвореннях — церковна і т. д.

У ХVII–ХVIII ст. в умовах мілітарної держави і оточення в ук

раїнській еліті першочергове значення мала козацька старшина,

і тому, лише розв’язавши всі проблеми, пов’язані з персональним

складом української козацької старшини, спеціальні історичні

дисципліни зможуть виразно вплинути на якість, зміст і спряму

вання розробок з історії Гетьманщини.

На сучасному етапі визріла необхідність проаналізувати на

дбання попередніх історіографічних періодів розвитку персональ

ного складу старшини, а це вимагає спеціального дослідження,

яке б дало глибокий аналіз досягнень, намітило б пріоритетні проб

леми і напрями досліджень.

Об’єктом дослідження є генеральна, полкова та сотенна старши

на козацьких полків Гетьманщини. З комплексу проблем історії

української козацької старшини нами виділено її персональний

склад.

Мета дослідження полягає у з’ясуванні персонального складу

урядової старшини Гетьманщини (шляхом складення реєстрів),

виявленні основних козацькостаршинських родин для з’ясуван

ня їх впливу на перебіг основних подій в Україні XVII–XVIII ст.

Мета, об’єкт і предмет дослідження визначили основні завдання:

– з’ясувати основні етапи, напрями і ступінь наукової розроб

ки досліджуваної теми;

– систематизувати і охарактеризувати стан джерельної бази;

– визначити методологічні засади, доповнити методику істо

рикогенеалогічних досліджень;

– уточнити структуру старшинських урядів та еволюцію їх міс

ця в козацькій ієрархії, здійснити структурні узагальнення;

– виявити і доповнити персональний склад генеральної, полко

вої старшини, полковників і сотників, зробити попередні розвідки

стосовно складу сотенної старшини;

– систематизувати і доповнити родоводи українських геть

манів;

В.В. Кривошея

– виявити основні генеалогічні факти провідних козацько

старшинських родин Гетьманщини, які утримували уряди гене

ральної старшини, полковників, сотників;

– розглянути соціальні (виявити частку родин шляхетського

походження в козацькому середовищі), кланові і регіональні (ви

значити регіональну типологію основних козацькостаршинських

угруповань), національні (узагальнити дані національного складу

козацької старшини) відмінності, віросповідання козацької стар

шини;

– дослідити еволюцію суспільної значущості старшинських

родин, періоди їх політичного підйому та занепаду;

– через генеалогічні дослідження здійснити географічну локалі

зацію так званих іменних сотень, міграційних переходів козаць

кої старшини в межах Гетьманщини.

Хронологічні межі дослідження визначаються часом існування

Української козацької держави: 1648–1782 рр. Нижня межа дос

лідження обумовлена початком Національновизвольної війни

українського народу середини ХVII ст., тобто часом перетворення

старшини в правлячу еліту козацької держави. Верхня грань —

ліквідацією полковосотенного устрою і заміною його намісниць

ким управлінням, тобто часом знищенням козацьких урядів і ко

зацької старшини як суспільновпливової єдності.

Географічні межі дослідження визначаються територією по

ширення полковосотенного устрою козацької держави в його

еволюції в рамках визначених хронологічних меж.

Козацька еліта Гетьманщини

РОЗДІЛ 1

ДЖЕРЕЛА, ІСТОРІОГРАФІЯ

ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

ПЕРСОНАЛЬНОГО СКЛАДУ

КОЗАЦЬКОЇ СТАРШИНИ

1.1. Джерельна база

Дослідження персонального складу козацької старшини спи

рається на значний і різноплановий масив джерел, типологовидо

ву класифікацію яких здійснено на основі методики Л.Пушкарьо

ва [1325, 221–226], огляду основних тенденцій стану української

археографії історії козацтва Ю.Мицика [1220, 221–226]. Опира

ючись на попередній досвід аналізу джерел з історії українського

козацтва [1026; 1028; 1253; 1254; 1195, 37–39], приєднуємося до

думки, що джерела «говорять лише тоді, коли вмієш їх запитува

ти… Як тільки ми відмовимося просто протоколювати слова наших

свідків, як тільки наміряємося самі примусити їх говорити, необ

хідно скласти список питань» [885, 38]. Виявлення, відбір і кла

сифікація джерел є початком такої роботи.

Як вказувалося више, класифікація джерел проблеми опираєть

ся на загальну джерелознавчу класифікацію. Враховуючи особли

вості дослідження, з письмових джерел особлива увага надається

документальним. У зв’язку з цим здійснимо класифікацію джерел

за походженням і видами. На наш погляд, у класифікації варто

відобразити документи державного (як центральних органів влади,

так і місцевих), громадського (різних недержавних організацій,

насамперед становодворянських), церковного і приватного по

ходження. При цьому враховується, що для дослідження проблеми,

насамперед, мали українські, російські і польські джерела. Повною

мірою використані законодавчі акти, актові джерела, справочинні

документи, статистичні матеріали, причому останні для зазначе

ної проблематики мають першочергове значення. Серед джерел

з історії козацтва, а відповідно, й козацької старшини дослідники

виокремлюють тринадцять груп джерел [1029, 15–17], усі вони

використані у пропонованому дослідженні.

Джерельну базу дослідження становлять письмові архівні ма

теріали фондів Центрального державного історичного архіву Ук

В.В. Кривошея

раїни в м. Києві та Інституту рукописів НБУ імені В.І.Вернадсько

го. Базовими стали: ф. І (Літературні матеріали), ф. ІІ (Історичні ма

теріали), ф. VІІІ (Колекція Київського університету), ф. Х (Архів

АН України), ф. ХІІ (В.Модзалевський), ф. XIV (Колекція істо

ричних документів ВР НБУ) ІР НБУ. У фондах ЦДІА міститься

величезна кількість матеріалів господарчоправового, генеалого

родовідного та статистичного характеру. Крім зазначених архі

восховищ, джерельні матеріали зберігаються в Дніпропетровсько

му [701, 7–29], Чернігівському [740, 83–90, 31–46, 72–84, 37–58,

67–82, 62–85] музеях.

Комплексні джерела козацької держави, що виникли у процесі

функціонування органів козацької адміністрації, становлять неви

черпну інформацію багатьох фондів ЦДІА України в Києві, серед

них Генеральна військова канцелярія (ф. 51), похідна Генераль

на військова канцелярія (ф. 1501), Генеральний військовий суд

(ф. 56), полкові (ф. 63, 72, 75, 80, 83, 94, 96, 98, 102, 108) і со

тенні (ф. 61) канцелярій. У фондах ІР НБУ з колекції Київського

університету в систематизованому вигляді використано збірки ука

зів ГВК за другу половину 1722–1724 рр., 1726–1727 рр. [634,

635, 636, 637, 638]. Аналіз складу документів лівобережних полко

вих канцелярій здійснила Г.Швидько [1458, 317–329], Корсунської

полкової канцелярії — Ю.Мицик [790, 3–6]. У своїй більшості всі

джерела атрибутовані і датовані.

Як уже зазначалося, першочергове значення для вивчення пер

сонального складу старшини мають статистичні матеріали. Зви

чайно, найбільш цінним джерелом цієї групи є реєстри чи компути,

розпочинаючи від першого реєстру одного з охочих козацьких

полків 1581 р. [742, 157–162], продовжуючи стислими реєстрами

старшини 10–20х рр. ХVІІ ст. [1223, 157–162], реєстром стар

шини 1638 р. [1470, 15–19], і, безсумнівно, нещодавно опубліко

ваним з сучасними коментарями реєстром Війська Запорозького

1649 р. [821; 823]. Такий же характер мають «статті» українсь

ких гетьманів з урядами Російської держави, які підписувалися

старшинами.

Реєстри козацьких полків як офіційні документи описовоста

тистичного характеру завжди привертали увагу дослідників [1024].

Автору вдалося виявити і використати 76 полкових реєстрів за

1712–1764 рр., які є архівними оригіналами, що вказує на їх ви

соку достовірність. У переписах дворів козаків і старшини нази

валися не лише імена, а іноді по батькові, вік, родинні зв’язки.

Козацька еліта Гетьманщини

Інформацію про старшину полків за кількістю і тяглістю джерел

слід розділити на три групи. Перша група дає змогу простежити

поіменні списки протягом кількох десятиліть. До таких відносять

ся Полтавський полк (1718–1759), 11 реєстрів (1718 [580, 1–188],

1721 [581, 1–210], 1726 [16, 1–131], 1732 [574, 1–568], 1735 [110,

1–291; 176, 1–455], 1737 [115, 1–399; 116, 1–331], 1740 [128,

1–324], 1743 [139, 1–443], 1748 [151, 1–456], 1755 [152, 1–409],

1759 [140, 1–532]) якого дозволяють виявити старшину впродовж

1718–1759 рр. Доповненням до загальнополкових компутів є реєст

ри окремих сотень. Так, виявлено реєстр Кобеляцької сотні 1723 р.

[3, 1–5]. До цих даних слід додати відомості про склад старшини

і козаків Полтавського полку 1739 р. [543, 1–29].

Дещо меншу часову тяглість мають 11 реєстрів Чернігівсько

го полку (1732 [158, 1–433], 1738 [168, 1–525], 1739 [120, 1–456],

1740 [111, 1–195; 112, 1–200; 129, 1–562; 123, 1–557], 1741 [135,

1–509; 134, 1–543], 1743 [140, 1–628], 1747 [126, 1–811], 1750 [154,

1–694], 1755 [153, 1–673]), до них додається більш пізній реєстр

1782 р. [544]. Полкові ревізії доповнюються сотенними Сосниць

кої 1724 р. [828, 104–122], Волинської 1724 р. [820, 94–125], По

норницької 1724 р. [5, 1–8], Березнинської 1763 р. [105, 1–416],

Роїської сотні 1782 р. [833, 124–132]. Аналізуючи компути Чер

нігівського полку, дослідниця І.Кривошея вказала на їх високу

достовірність [1087, 61]. Крім того, є згадки про ревізії 1702,

1721, 1726, 1734, 1735, 1744, 1752, 1756, 1764 рр., які віднайти

та використати не вдалося. Остання з названих частково перек

ривається даними Рум’янцевської ревізії. Додатково використо

вуються відомості Чернігівського полку про кількість старшини

і рядових козаків у полках 14 червня 1736 р. [541, 1–9].

П’ятнадцять ревізій Переяславського полку (1726 [575, 1–634],

що його аналіз здійснив А.Іваненко [1014, 41–47], 1729 [113,

1–144], 1731 [156, 1–362], 1732 [159, 1–670], 1734 [161, 1–527],

1736 [161, 1–535], 1737 [165, 1–694], 1738 [167, 1–628], 1739 [170,

1–575], 1740 [132, 1–491], 1741 [132, 1–519], 1743 [137, 1–554],

1747 [144, 1–512], 1750 [150, 1–735], [155, 1–687]) дають змогу

простежити еволюцію старшини в проміжку 1726–1750 рр. Їх до

повнюють ревізії Баришівської і Басанської 1744–1755 рр. [616,

1–118], Березанської 1782 р. Переяславського полку, 3–ї Переяс

лавської, Терехтемирівської сотень 1763 р. [107, 1–416].

Дванадцять ревізій Миргородського полку (1711 [390, 1–152],

1719 [391, 1–101], 1723 [579, 1–314; 392, 1–186], 1725 [393, 1–876],

В.В. Кривошея