Кривошея В.В. Козацька еліта Гетьманщини

Подождите немного. Документ загружается.

332, 803, 815 а — 816, 827, 830, 842, 846–858, 880–881], Роїської

[265, 194–251, 255–424, 450], Городнянської [266, 1–321, 323–347],

Седнівської [267, 1–365], Березнинської [268, 1–1119], Стольнянсь

кої [269, 1–461], Менської [270, 1–697], Синявської [271, 2–672],

Киселівської [272, 1–236], Сосницької [273, 1–106], Волинської

[274, 1–172, 373–384] сотень. На жаль, не збереглися матеріали

м. Чернігова [259, 2–3, 27–41, 56–59, 64–79, 516–540; 1263, 14],

Понорницької сотні [1263, 138] (лише невеликі уривки про села

Кирилівку, Мізин, Хлоп’янки).

Слідство про маєтності Переяславського полку [796] найкраще

доповнюється документами архівних джерел Переяслава [309,

1–303; 310, 1–664; 310, 1–414], Піщаного [307], Золотоноші [308;

774], Миргородського [725, 1–59; 640, 1–90] — Шишаків, Устивиці,

Ковалівки, Омельника та Поток [314; 315].

Генеральне слідство Приуцького полку [797] в Рум’янцевській

ревізії доповнюється лише даними про деякі села Корибутівської

сотні [306].

Наприкінці 1724 р. наказним полковником полтавським Савою

Таранухою складений реєстр властників маєтків в цьому полку

[9, 1–8], що передувало такому комплексному джерелу, як Гене

ральне слідство про маєтності. Слідство ж ніколи не публікувалося

і тому використовувалося в архівному варіанті. Серед документів

Рум’янцевської ревізії збереглися лише Полтавська [754] і Реше

тилівська [323] сотні.

Як відзначали попередні дослідники, повністю відсутні описи

міст і містечок Гадяцького полку [1460, 54]. Матеріали, які раніше

вважалися Генеральним описом Гадяцького полку, насправді не

є такими. Архівна справа не має нічого спільного з описом, а в ній

зосереджені відомості про збір коштів на утримання служителів

і сотенної старшини 1735, 1746, 1748 і 1749 рр. та розгляд справи

у 1746 р. про неповний розрахунок у 1735 р. з деякими сотенними

старшинами [545]. Збереглися лише кілька окремих документів

по місту Гадячу [598, 1–30]. Звичайно, це ускладнює досліджен

ня історії названого полку і опертися можна лише на Генеральне

слідство про маєтності [738, 1–45; 641, 1–162 ].

Третьою комплексною групою джерел такого плану є здійснені

у 1779–1783 рр. описи намісництв. Опис НовгородСіверського

[799] намісництва відзначається серед них найбільшою інформа

тивністю. У ньому згадані старшини з географічною локалізацією

у кожному селі. Опис Київського [801] намісництва фіксує всіх

Козацька еліта Гетьманщини

власниківстаршин на 1781 і 1787 рр. В описі Чернігівського [841;

800] намісництва є лише окремі згадки і у питанні персоніфіка

ції він значно поступається двом попереднім описам, причому так

званий опис Д.Пащенка, порівняно з описом Шафонського, має

набагато більше інформації для дослідження нашої проблематики.

Козацький дипломатарій [1225, 36–39] — це публічноправові

та приватноправові акти, які нині активно публікуються [783,

143–151]. До публічно–правових актів належать інструкції ко

зацьким послам, в яких вказувалися старшини, що підписували

подібні інструкції [756, 311–349; 757, 374–449; 758, 189–211].

Для встановлення часу перебування на урядах, особливо

у ХVІІ ст., неабияку вагу мають судові документи, купчі, зміст та

підписи на тестаментах (заповітах).

Ці джерела переважно зосереджені у міських актових книгах

[1156; 1460, 6–15], актах полкових судів. Частина з таких книг

опублікована, серед них матеріали Переяслава і Борисполя [795;

779], Стародуба [794; 779; 703], Полтави [704; 705; 706], Черніго

ва [818], Лохвиці [772]. З неопублікованих джерел привертають

увагу акти Полтавського полкового суду 1673–1740 рр. [583, 1–365;

584, 1–200], виписки з стародубських міських актових книг

(1713–1773) [669, 1–74].

Найбагатший матеріал зберігся щодо Стародубщини. Так,

маємо вісім книг указів Стародубської полкової канцелярії

(1727–1740 рр.) [477; 478; 479; 480; 481; 482; 483; 484], дев’ять

книг запису купчих 1744, 1766, 1769–1772, 1774–1775, 1783 рр.,

книги вічистих справ 1691, 1700–1701, 1706–1711, 1714–1717,

1720–1721, 1723–1727, 1729–1740, 1742–1753, 1755–1756 рр.,

книги поточних справ 1690, 1704, 1706–1710, 1713–1731,

1732–1738, 1773 рр.

Зберігся значний неопублікований масив матеріалів щодо

купчих досліджуваного періоду, зокрема, збірники купчих Мир

городського полку 1666–1754 рр. [590, 1–35], збірник купчих

1701–1817 рр. У фонді Кістяківського [682, 1–46], копій купчих

міщан, казаків, старшини Ніжинського полку на землю та майно

в 1752–1768 рр. [335, 1–70], які доповнюють купчі про продаж

земель і дворів жителів Ніжина 1735 р. [343, 1–20]. У фонді Пол

тавської полкової канцелярії збереглися копії купчих, духовних

тестаментів, роздільчих і уступних листів за 1755, 1756,

1758–1770 рр. [375, 1–80].

Документи на старшинське володіння, особливо землеволодін

ня, привертали увагу ще І.Каманіна, який опублікував тематичні

В.В. Кривошея

підбірки [753, 5–28]. В архівах збереглися полтавські поземельні

акти 1680–1762 рр. [561, 1–478], які, з нашого погляду, є частиною

матеріалів Рум’янцевської ревізії Полтавського полку.

Матеріали ЦДІА України першої (ф. 53) та другої (ф. 54) Мало

російських колегій, канцелярії міністерського правління (ф. 55)

доновнюються в Інституті рукописів збіркою указів МК до ГВК

1722–1723 рр. [582, 1–348], «Определением Малороссийской кол

легии за август 1769 г.» [670, 1–290].

У зв’язку з ретроспективним дослідженням персонального скла

ду старшини виняткове значення мають фонди намісницьких

управлінь. Найбільше таких матеріалів у фонді Київського наміс

ництва (1782–1799 рр.) (ф. 193), найменше — Катеринославського

(1781–1796 рр.) (ф. 209), яке збереглося найгірше. Деякі матеріали

знаходимо в Чернігівському (1782–1797 рр.) (ф. 204) і Новгород

Сіверському (1781–1797 рр.) (ф. 206) намісницьких правліннях,

канцелярії малоросійського генералгубернатора (1765–1795 рр.)

(ф.763), київської губернської канцелярії (1709–1781 рр.) (ф. 59).

Серед законодавчих актів важливі вказівки щодо старшини

маємо в універсалах гетьманів та полковників. Універсали різних

гетьманів (Б.Хмельницького [838], Виговського [784, 12–28],

Ю.Хмельницького [782, 3–34], Ігнатовича [740, 83–90], Мазепи

[839; 749, 91–103; 740, 31–46], Скоропадського [750, 66–71; 740,

37–58], Апостола [740, 67–82], Розумовського [740, 62–85]) частко

во опубліковані, деякі знаходяться в архівосховищах. Серед геть

манських універсалів для досліджуваної тематики першочергове

значення мають універсали про призначення на уряди [32, 2],

а також абшитування старшини [65, 10]. Будівництво і володіння

млином вимагало також спеціального гетьманського універсалу

[8, 1–3; 835, 496–497; 1302, 24–27]. Такі дозволи зазвичай отри

мували діючі чи абшитовані старшини, тому генеалогічний пошук

навколо їх імен дає можливість вияснити невідомі факти їх біогра

фій. Недостатньо вивченим є корпус універсальних листів полков

ників останньої чверті ХVII — початку ХVIII ст. [1332, 5–27], в яких

згадується значна кількість старшин, насамперед сотенних, про

яких не маємо згадок в інших джерелах.

У фонді КМФ — 9 ЦДІА України зосереджені копії докумен

тів з рукописного фонду Інституту історії АН Росії. Особливе зна

чення мають зосереджені тут жалувані грамоти царя козацькій

старшині, які надані під час візиту гетьмана Мазепи у 1689 р. До

Москви, гетьманські універсали, яких не знаходимо в інших

Козацька еліта Гетьманщини

фондах. Фонди КМФ — 40 і КМФ — 41 дозволили українським дос

лідникам ширше використовувати дані «Розрядного приказу»

і «Малоросійських справ» ЦДАДА. Документи органів російсько

го самодержавства: царські та імператорські грамоти, матеріали

Сенату, приказів Московської держави [1264], статейні списки

[1230], воєводські «відписки» [1265] та Верховної Таємної Ради

[817], Кабінету Міністрів [727] зберегли багато вказівок про козаць

кі делегації та гетьманських гінців, царські грамоти, щоденні за

писки [726, 49–56], а також листування. Значні матеріали цієї гру

пи опубліковані в збірниках документів [745].

Використання польських джерел здійснено на основі оглядів

[1194, 72–93; 1218, 318–365] і публікацій Ю.Мицика. Сеймові

конституції, королівські привілеї залишаються головним джере

лом, за яким є можливість виявити ставлення польської влади до

конкретних козацьких старшин [822; 786, 2–11].

Звернемо увагу на той факт, що законодавчі документи попе

реднього періоду використані перспективно [826]. Державнопра

вові документи дають багатий фактичний матеріал стосовно похо

дження та еволюції багатьох козацькостаршинських родин [827].

Наративні джерела є менш вартісними для персоналістики,

враховуючи, що факти, які знайшли відображення в них, подають

дистанційовану інформацію про події. Монастирські і козацькі

літописи в частині, де зібрані дані щодо близьких до монастирів чи

автора людей, використані як джерело [1255, 1–87; 1027, 81–94;

1043, 1–161]. До них належать літописи С.Величка [734], Г.Гра

бянка [770], Самовидця [771], хроніка Ф.Софоновича, так званий

«Літописець» Дворецьких» [767, 219–234], «Короткий опис»

П.Симоновського [765, 1–59], Чернігівський літопис [1004]. Цін

ними джерелам є щоденники [748, 773].

Велике значення мають зібрання документів приватного по

ходження окремих родів, які дозволили системно і глибоко вивчи

ти їх родоводи, переміщення в службі, шлюбність, народжуваність

[1457, 13–22]. Крім того, прогалини, які є в інших групах джерел,

перекриваються наскрізними за часом документами роду, якому

належить корпус джерел, та групі поріднених з ним родів. У даному

досліджені використані збірки фамільних документів тридцяти

п’яти родин — Миклашевських (ф. 834.), Мокрієвичів (ф. 1201),

Ханенків (ф. 983), Шираїв (ф.1203), Тоцьких (ф. 1408), Леонто

вичів (ф. 1686), Сулим, Скоруп, Войцеховичів [836], Кониських

[732, 260–263], Стародубського полковника Тимофія Олексійовича

В.В. Кривошея

[793], Стороженків [834, 565, 1–317], Ломиковських [561, 1–145],

Чарнишів [562, 1–368], Полуботок [563, 1–223], Полетик [564,

1–405], ДумитрашокРайчів, Мокрієвичів, Троцин, Галаганів,

Апостолів, Кулябок [566, 1–339], Корецьких і КулябокКорецьких

[567, 1–392], Лизогубів [567, 1–292], Берло [596, 1–86], Лащинських

[609, 1–170], Забіл, Чорнолузьких [629, 1–89], Свічок [630, 1–13],

Вакуловичів [631, 1–115], Кандиб [649], НосенкоБелецьких

[671], Голенковських [672, 1–30], Єсимонтовських [698]. Ці мате

ріали стосовно ХVII–ХVIII ст. відзначаються уривчатістю, лише

пізніше вони набули достатньої повноти.

Для біограм окремим джерелом служать автобіографічні ма

теріали. Так, використані опубліковані автобіографії священика

Турчановського [702], лубенського полкового осавула А.Петровсь

кого [762, 7–12], полкового судді С.Лукомського [766, 478–485],

«сказки», що зосереджені у ЦДІА України, наприклад, багацько

го сотника Миргородського полку Йосипа Стефановича [2, 1–5],

переяславского полкового сотника І.Пилипенка [365], полтавсь

кого полкового судді Григорія Сахновського [52, 1–3], бунчукових

товаришів Федора Левенця та Григорія Чуйкевича [74, 1–12],

полкового писаря Григорія Багінського [75, 1–8], сотника І Вар

винської сотні Андрія Барановського [104, 1–9], військового кан

целяриста Петра Тарновського [383, 1–7], військового товариша

Ніжинського полку Івана Всененського [345, 1–5], значкового то

вариша Прилуцького полку Йосипа Жили [381], борзнянського

сотенного отамана Кривошеї [198, 1–6], сотенного осавула Черні

гівського полку Устименка [224, 1–2]. Аналіз польської історико

мемуарної літератури вже проведений нашими попередниками,

тому наші дані опираються на нього [1191, 110–170].

До описових джерел слід віднести поминальні записи в сино

диках, суботниках чи пом’янниках монастирів і церков, вони та

кож є контрольнодовідковим джерелом. Вдалося проаналізувати

поминальники КиєвоМежигірського СпасаПреображенського

[565, 1–317; 692, 1–441; 1062, 34–52], КиєвоСофійського [693;

1062, 25–30], Видубицького [610; 1062, 32], КиєвоМикільського

Пустинного [555; 1062, 5–17] монастирів, поминання св. Михайла

Золотоверхого монастиря [694, 1–127; 918, 204–209], пом’янник

КиєвоМихайлівського монастиря до XVIII ст. 1744 р. [695, 1–142;

1062, 54–57], КиєвоСергієвого [557; 1062, 19–23], КиєвоВиду

бицького, Золотоніського Благовіщенського дівочого [553, 1062,

59–61] монастирів, Канівської Преображенської [673, 1–42; 1062,

Козацька еліта Гетьманщини

76–77], Глухівської Микольської [558; 1062, 63, 65–66], Луцької

Братської [678, 1–111] церков, а також козелецький (очевидно,

монастирський) [1062, 79]. Автором опубліковані витримки щодо

козацької старшини вище перерахованих джерел, крім того, ви

роблена і опублікована методика читання поминальних записів

[1062, 4]. Серед опублікованих синодиків варто зазначити опуб

лікований С.Голубєвим пом’яник КиєвоПечерської лаври [741],

Г.Милорадовичем — Любецького [830], І.Ситим — Крупицько

Батуринського [829, 40–64], О.Прокоп’юк — Київського Софійсь

кого монастирів.

Документами особистого походження є заповіти, яким знач

ну увагу надавав ще О.Лазаревський [761]. У сучасному джере

лознавстві чернігівський історик І.Ситий продовжує цю традицію,

опублікувавши тестамент полковника Якова Лизогуба [831,

10–14]. В Інституті рукописів зберігається цілий збірник тестамен

тів 1636–1761 рр. [589, 1–314], окремі тестаменти розпорошені

у різних архівних фондах, серед них духівниця протоієрея Григорія

Софоновича, протопопа остерського від 24 листопада 1705 р. [628,

1–4], тестамент Сергія Солонини з листопада 1738 р. [668, 1], духів

ниця корибутівського священика Стефана Микитича 1758 р.

[599] та інші. Об’єктивна цінність цих документів полягає в то

му, що на час написання тестаменту, як і в інших публічнопра

вових актах, фіксується група старшини, яка підписується. Крім

того, простежується вся система родинних зв’язків. Мотив ство

рення подібних документів є основою їх достовірності.

З цією групою джерел тісно пов’язані матеріали чолобитних.

Серед них назвемо чолобитну вдови новгородського сотника Ва

силя Христичевського з проханням про надання 60 дворів «за

служби» її чоловіка, який загинув у кримському поході [36, 1–5],

універсал на основі чолобитної про звільнення від військових

постоїв дому вдови глухівського сотника Степана Уманця Марфи

в м. Глухові Ніжинського полку [38, 1–12].

Особливу увагу привертають документи особистого похо

дження про розподіл майна чи подальші суперечки. Часто в таких

справах зосереджується інформація про кілька родин, як, наприк

лад, у справі про размежування земель у с. Лотоках між майором

Ханенком, польським шляхтичем Маковицьким, сотенным

осаулом Пригоровським, військовим товаришем Троцьким

у 1774–1775 рр. [232] чи справа значкового товариша Родіона Ян

ченка з бунчуковими товаришами Миколою і Михайлом Бороз

В.В. Кривошея

нами Лопазенськими про грунти 1741 р. [353, 1–35]. Типовою для

цієї групи є справа про розподіл майна між спадкоємцями померло

го військового товариша Левицького (1767–1768 рр.) [189, 1–14],

про суперечку за спадок між братами і сестрами Требинськими

(1779–1782 рр. [215, 1–67]), справа дружини померлого бунчуко

вого товариша Романа Янова [697, 1] Параски з її доньками, дру

жиною колезького асессора Осипа Туманського та іншими її сест

рами про порушення ними батьківського духовного тестаменту

1770 р. [244, 1–312], між полковником Лукашевичем і бунчуко

вим товаришем Марковичем за позивом останнього до померлої

матері Лукашевича через захоплення яготинської греблі з мли

нами і грунтами у 1782 р. [442, 1–10].

Досить складні родинні зв’язки простежуються у документах

особистого походження полковника чернігівського Петра Мило

радовича з братами про віддачу ним рухомого і нерухомого май

на померлого їхнього діда полковника гадяцького Милорадови

ча, яким заволоділа друга дружина Уляна Бутович з незаконно

нарожденим її сином Миколою [245, 1–736], вдовиказачки і жи

тельки мглинської Тетяни Григорієвої Манченкової з батьком

її колишнього чоловіка, козаком Матвієм Манченком про насиль

ницьке відібрання ним у неї грунтів, які спадково дісталися їй

з дітьми від чоловіка [354, 1–736]. Більш рівний характер мають

договорні записи бунчукових товаришів братів Миклашевських

про розподіл спадкових маєтків 1754 р. [351, 1–20], а також між

спадкоємцями маєтностей померлого бунчукового товариша Сторо

женка (15 вересня 1767 р.) [488, 1–3]. Такі справи дозволяють прос

тежити склад та формування маєткових комплексів, від яких влас

ників переходили ті чи інші надбання, доповнити ними біограми.

Серед епістолярії цікаві листи як з козацького табору, так і їх

противників [785]. Деякі листи були опубліковані ще О.Лаза

ревським [765, 22–27], листи Максима Кривоноса — І.Крип’якеви

чем [760, 57–61], соратників Б.Хмельницького [1196, 119–129],

Іллі Голоти [792, 134–147], Івана Виговського [787, 82–85], дру

жин козацьких старшин [789, 42–52] — Ю.Мициком, переписка

Івана Мазепи — В.Станіславським [751; 768]. Серед матеріалів

архівних фондів знаходяться збірка листів 1714–1790 рр. [586,

1–188; 587, 1–190; 588, 1–202], переписка решетилівського сотни

ка Яреми Федоровича з полтавським протопопом Іваном Велич

ковським 1717–1718 рр. [691, 1–6], переписка А.Миклашевсько

го 1725–1780 рр. [682, 1–104], окремі листи: Федора Вольского

Козацька еліта Гетьманщини

до полковника стародубського [652, 1], Василя Кочубея В.Велець

кому 1696 р. [653, 1], Миколи Грембецького Криштофу Лукомско

му 1698 р. [663, 1], Павла Домонтовича Пилипу Костянтиновичу

1721 р. [664, 1], Миколи Ханенка Петру Ханенку 1729 р. [665,

1–4] та інші. Велика кількість таких документів походила з За

порозької Січі [850; 721; 720].

Прокламації і заклики ватажків козацьких рухів, які станов

лять одну з груп джерел, використані в частині авторства козацьких

старшин. Для періоду національновизвольної війни особливе зна

чення мають козацькі конфесати, яких досить багато опублікував

відомий джерелознавець Ю.Мицик [788, 38; 791, 15–35].

Багатий матеріал стосовно пожертв козацької старшини збе

регли майнові документи монастирів. Серед використаних доку

ментів цієї групи назвемо справу КиєвоПустинноМикільського

монастиря з земельних питань [448, 1–1005], опис документів на

майно монастирів Чернігівської єпархії [700], книги і церковні

описи всяких речей у церкві домонтовській Рождества Богороди

ці 1760 р. [675, 1–76], церкви с. Ячників 1769 р. [676], с. Єрківець

1759–1779 рр. [677, 94], опис майна Ніжинського Благовіщенсь

кого монастиря 1746 р. [690, 1–46].

Суперечки за майнові володіння також дають значний інфор

маційний матеріал щодо козацької старшини [1237, 61–68]. Так,

суперечки між КиєвоФлорівським монастирем і бориспільським

сотником Афендиком за земельні володіння в 1766–1767 рр. [191,

1–7], між КиєвоПечерською лаврою і Степаном Чечугою за млини

на р. Острі в 1768 та 1775 рр. [193, 1–34] розглядав Генеральний

військовий суд. У фондах полкових канцелярій також зберігають

ся подібні справи. Наприклад, справа про суперечку за млин між

КиєвоПечерським монастирем і козаком с. Вешнівки Трохимен

ком 1741–1742 рр. [336, 1–4].

Для генеалогічних розвідок першочергове значення мають

матеріали кінця ХVІІІ ст. пов’язані з входженням старшини до

дворянства. Поколінні родовідні розписи заносилися в особові спра

ви, які потім узагальнювались у родовідні книги спочатку у на

місництвах, а згодом були передані до губернських дворянських

зібрань [908; 991, 20–30]. Невичерпний генеалогічний матеріал

знаходиться у такій книзі НовгородСіверського намісництва

[607, 1–665], де, на відміну від Чернігівського (що теж збереглися),

фіксувалася не лише старшина на час запису (10 січня 1788 р. [642,

1–184; 643, 1–325; 644, 1–83; 645, 1–133 ], 15 грудня 1790 р.

В.В. Кривошея

[646; 647]), але і вносилася вся інформація стосовно їх родоводу.

На жаль, залишається невідомим місце знаходження родовідної

книги дворянства Київського намісництва, якою ще у 30х роках

минулого століття користувалися дослідники. Використовуючи

ці книги, за найменшої можливості зіставляються описові джере

ла з документальними.

Крім вище згаданих опублікованих джерел, варто зазначити, ще

у ХІХ ст. були опубліковані збірники документів, які не втратили

свого значення і для сьогодення [777; 752; 809; 810; 811; 812]. На

початку минулого століття В.Модзалевський підготував збірку

документів з історії Полтавського полку [776, 1–57]. Враховую

чи бібліографічну раритетність, потребують перевидання матеріа

ли такого комплексного джерела, як Генерального слідства про

маєтності полків, які були опубліковані ще наприкінці ХІХ — на

початку ХХ ст. Цінним є те, що нещодавно світ побачило видан

ня матеріалів Генерального слідства Полтавського полку.

У 1933 р. В.Романовський опублікував перепис 1666 р., до яко

го включені Ніжинщина, Переяславщина, Прилуччина, Київщина

[814]. Під керівництвом знаного чернігівського дослідника О.Ко

валенка нещодавно були опубліковані переписна книга Чернігова

1666 р. та опис Чернігова 60х рр. ХVІІІ ст. [802, 165–181; 815,

167–181], які доповнюють видання, що були здійснені раніше.

Опублікований значний корпус джерел у тритомнику «Возз’єд

нання України з Росією» [736], «Документи про визвольну війну

1648–1654 рр» [746], «Документи Богдана Хмельницького»

[780; 958], «Ділова документація Гетьманщини ХVІІІ ст.» [743],

«Волинь в роки Визвольної війни українського народу ХVII століт

тя « [958]. Останнім часом маємо плідні результати у цій царині

І.Бутича, Ю.Мицика, Г.Швидько. Ю.Мициком підготовлені і здійс

ненні видання стосовно козацької історії Сіверщини [784, 3–9,

12–28; 785, 12–38], Національновизвольної війни [781]. Публіка

цію документів про владу старшини здійснив О.Путро [819, 11–20].

Вирізнення всіх компонентів джерельної бази дозволило ви

користати їх у системі, коли одне джерело доповнює чи дає мож

ливість перепровірити інше, причому факти визначаються зав

дяки критичному аналізу різних даних одного джерела або через

синтез фактичного матеріалу з кількох джерел. Як уже зазнача

лос, у пропонованому дослідженні використовуються переважно

документальні джерела, менше — наративні. Стосовно першого

виду джерел зазначимо, що першочергове значення за ступенем

Козацька еліта Гетьманщини

важливості і об’ємом використання має обліковостатистичний

різновид, потім йдуть судові, дипломатичні і законодавчі акти.

Перевірка повноти і достовірності вказує на переваги реєстрів, при

сяг та відомостей.

Автор свідомо відмовився від аналізу і використання легенд та

фальсифікатів. Джерельний аналіз дозволяє зробити висновок,

що надійним джерелом є актові, судові та маєткові документи,

реєстри, присяги, пом’яники, заповіти, метричні й сповідальні кни

ги. З наративних же джерел найбільшу увагу привертає листуван

ня, меншою мірою — літописи. Літописці хоча і мали бажання

неупереджено відобразити історичні реалії, проте їх спроможність

і об’єктивність була набагато нижчою, ніж у творцівсучасників

документації. Тому інформація літописів використовувалася ли

ше після детальної комплексної перевірки і порівняно з іншими

документами. Зазначимо, що джерельна база дослідження збе

реглася нерівномірно, особливо великі втрати маємо щодо Геть

манщини періоду 1648–1715 рр. Це саме стосується і локальної

історії. Якщо Лівобережжя документоване краще, то про стар

шину правобережних полків збереглися лише поодинокі згадки.

Проте прогалини в окремих групах джерельної бази, розпочина

ючи з 1715 р., не впливають на її повноту.

Охарактеризована вище джерельна база відзначається різно

манітністю і дає змогу вирішити поставлені в монографії завдан

ня комплексного дослідження персонального складу козацької

старшини. Прагнучи спертися на повноту фактів, автор викорис

тав усі наведені групи джерел, здійснивши перехресне зіставлен

ня їх даних.

1.2. Історіографія проблеми

Персональному складу та системі родинних зв’язків старшини

присвячена численна література. Вона становить стрижень дослі

дження історії української козацької старшини [1199, 2–6]. Не

з’ясувавши цих фундаментальних питань, неможливо вирішити

проблеми становлення української еліти, еволюції власності, освіт

нього рівня, світоглядних питань. Крім того, зазначимо, що різні

періоди діяльності козацької старшини досліджені нерівномір

но. Завжди особливу увагу істориків привертали часи Національ

новизвольної війни українського народу [1209; 1210, 2–13] і, як

В.В. Кривошея