Козак Ю.Г. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств

Подождите немного. Документ загружается.

 витрати на створення технології (витрати на НДДКР і

освоєння виробництва);

 упущена вигода, тобто втрати, пов’язані з неотриман

ням прибутку від самостійного застосування техно

логії;

 витрати, що виникають при передачі технології (витра

ти на відрядження фахівців для практичного ознайом

лення і навчання використанню нової техніки, надання

технологічної допомоги, проведення пусконалагоджу

вальних робіт);

 витрати на одержання такої самої чи аналогічної техно

логії від альтернативного постачальника;

 потенційні витрати від самостійного розроблення тех

нології покупцем;

 витрати, пов’язані з порушенням патентних прав і прав

інтелектуальної власності.

Форми ліцензійних винагород бувають різні. Залежно від

методу підрахунку вони підрозділяються на дві групи.

До першої групи відносяться винагороди, розмір яких

підраховується на базі фактичного економічного результату

використання ліцензії. До цієї групи відносяться такі форми,

як періодичні відсоткові відрахування й участь у прибутку

ліцензіата.

До другої групи відносяться винагороди, розмір яких без

посередньо не пов’язаний з фактичним використанням

ліцензії, а заздалегідь установлюється і вказується в договорі,

виходячи з оцінок можливого економічного ефекту й очікува

них прибутків ліцензіата на базі використання ліцензії. До цієї

групи відносяться такі форми: первісний платіж готівкою, па

ушальний платіж, передача цінних паперів ліцензіата, переда

ча зустрічної технологічної документації.

Періодичні відсоткові відрахування, чи поточні відраху

вання (“роялті”) встановлюються у вигляді визначених

фіксованих ставок (у відсотках) і виплачуються ліцензіатом

621

Ðîçä³ë 15. Âàëþòíî-ô³íàíñîâ³ òà ïëàò³æí³ óìîâè çîâí³øíüîåêîíîì³÷íî¿ ...

через визначені погоджені проміжки часу (щорічно, щоквар

тально, щомісяця або на визначену дату). Вони обчислюються

різними способами:

 з вартості виробленої за ліцензією продукції;

 з одиниці виготовлених або реалізованих виробів у ви

гляді відсотка до ціни чи собівартості;

 на спеціально обумовленій базі (зі встановленої потуж

ності запатентованого устаткування, з кількості пере

робленої за запатентованим способом сировини, на базі

вартості перероблення продукції, вартості чи кількості

окремих компонентів, споживаних у процесі вироб

ництва тощо).

Рівень ставок поточних відрахувань у сучасній практиці

ліцензійної торгівлі становить у середньому 2–10%. Най

частіше трапляються ставки 3–5%. Ставки поточних відраху

вань диференціюються залежно від виду ліцензії, терміну дії

угоди, обсягу виробництва ліцензованої продукції, її ре

алізаційних цін, експортних чи внутрішніх продаж. Так, вищі

ставки застосовуються зазвичай при видачі виняткової

ліцензії на перші роки дії угоди і при постачаннях на експорт.

Нижчі ставки встановлюються при видачі невиняткової

ліцензії на наступні роки чи у випадку продовження дії угоди,

при продажах на внутрішньому ринку. Ставки ліцензійних ви

нагород зазвичай знижуються в міру зростання виробництва і

продаж ліцензованої продукції.

Іноді в ліцензійну угоду включається застереження про

мінімальну суму винагороди, яка в будьякому випадку повин

на бути виплачена ліцензіатом упродовж терміну дії угоди. Цей

мінімум установлюється, як правило, у розмірі 5075% очікува

них надходжень у другому чи третьому році дії угоди, помноже

них на період (у роках), для якого розраховується винагорода.

Таке застереження включається в угоду з метою спонукати

ліцензіата до можливо швидшого налагодження і розширення

виробництва і застрахувати ліцензіара від можливих не

622

Çîâí³øíüîåêîíîì³÷íà ä³ÿëüí³ñòü ï³äïðèºìñòâ

сумлінних дій ліцензіата. У ліцензійних угодах передбачається

також, що якщо сума поточних відрахувань за визначений

проміжок часу не досягне встановленого мінімуму, ліцензіат по

винен у визначений термін сплатити різницю між фактично

виплаченою і гарантованою сумами. Іноді за ліцензіатом виз

нається право покрити цю різницю при наступних платежах.

Участь у прибутку ліцензіата як форма ліцензійної вина

городи означає відрахування на користь ліцензіата визначеної

частини (відсотка) прибутку, отриманого ліцензіатом завдяки

використанню даної ліцензії. Ця частка звичайно коливається

від 20 до 30% при наданні виняткової ліцензії і до 10% — при

невинятковій ліцензії. Однак у практиці ліцензування ця фор

ма трапляється дуже рідко.

Паушальний платіж — це визначена, твердо зафіксована в

угоді сума ліцензійної винагороди. Паушальний платіж прак

тикується в таких випадках: при передачі ліцензії разом з по

стачаннями устаткування, коли одноразова угода потребує й

одноразового визначення її вартості; при продажу ліцензії ма

ловідомій фірмі; при видачі ліцензії на базі секрету вироб

ництва (як гарантія від збитків у випадку його розголошення);

коли ліцензіат не хоче допустити контролю ліцензіара за вико

ристанням ліцензії; коли в країні ліцензіата існують труднощі

у відношенні переказу прибутків.

Паушальний платіж може здійснюватися як у разовому

порядку, так і в розстрочку (наприклад, 50% — після підписан

ня угоди, 40% — після постачання устаткування і передачі

технічної документації і 10% — після пуску устаткування).

Іноді паушальна сума в абсолютному вираженні розбивається

за роками. Перевага паушального платежу — одержання

ліцензіаром усієї суми винагороди у відносно короткий термін

без комерційних та інших ризиків, що можуть виникнути в

період дії угоди.

Первісний платіж готівкою передбачає оплату

ліцензіатом визначеної встановленої в угоді суми у вигляді од

623

Ðîçä³ë 15. Âàëþòíî-ô³íàíñîâ³ òà ïëàò³æí³ óìîâè çîâí³øíüîåêîíîì³÷íî¿ ...

норазового внеску чи вроздріб протягом установленого в угоді

терміну або після виконання визначених умов (наприклад, че

рез визначену кількість днів після підписання ліцензійної уго

ди або її вступу в силу; після надання ліцензіаром технічної

документації). Іноді первісний платіж виплачується у роз

строчку в певному, встановленому для кожного внеску,

розмірі, але в досить обмежений термін.

Первісний платіж готівкою застосовується як доповнення

до основної форми ліцензійних винагород і використовується

в більшості ліцензійних угод, що передбачають виплату вина

городи у формі поточних відрахувань. Приблизно 50–60%

ліцензійних угод, що укладаються між фірмами розвинутих

країн, передбачають первісний платіж як частину ліцензійної

винагороди, причому ця практика має тенденцію до розши

рення.

Передача цінних паперів (акцій і облігацій) як форма ви

нагороди за ліцензійною угодою трапляється в чистому ви

гляді або в комбінації з іншими формами приблизно в 15%

ліцензійних угод. Ліцензіар одержує найчастіше 5–20% акцій

ліцензіата, хоча в окремих випадках ця частка доходить до

40%.

Передача технічної документації як форма платежу набу

ла поширення в японських компаніях. Вона передбачає

взаємне надання ліцензій і в більшості випадків застосо

вується в поєднання з іншими формами винагороди.

В умові платежу докладно застережується порядок сплати

ліцензійної винагороди, а саме: валюта платежу з включенням

залежно від обставин валютного застереження; форма розра

хунку (порядок і умови відкриття акредитива, терміни перека

зу платежів); база для обчислення вартості продукції, що ви

пускається, чи вартості продажів (при винагороді у формі по

точних відрахувань) і порядок їх обчислення.

В умові платежу, як правило, передбачається також зо

бов’язання ліцензіата одержати відповідний дозвіл урядових

624

Çîâí³øíüîåêîíîì³÷íà ä³ÿëüí³ñòü ï³äïðèºìñòâ

органів на оплату і переказ платежів. У тих випадках, коли ви

нагорода залежить від економічного ефекту використання

ліцензії ліцензіат зобов’язаний надсилати на адресу ліцензіара

докладний бухгалтерський звіт за взаємопогоджувальною

формою, обов’язковими реквізитами якого є кількість, про

дажні ціни, оборот по продажах ліцензованої продукції, гео

графічний напрямок експорту (якщо ліцензія обмежена тери

торією) і розрахункові документи.

У переважній більшості країн одержання і переказ винаго

роди обкладаються податками, тому в угоді застережується,

що вони цілком відносяться на рахунок ліцензіата і не підля

гають відрахуванню з ліцензійної винагороди.

Договір підряду використовується у міжна

родних угодах, які пов’язані з наданням

найрізноманітніших видів послуг та вико

нанням різних робіт. Конкретними об’єктами

договору підряду можуть бути:

 економічні обґрунтування;

 консультаційні та інформаційні послу

ги;

 маркетингові дослідження та рекламні роботи;

 виготовлення товарів за спеціальним замовленням;

 будівельні та монтажні роботи.

У підрядних контрактах можуть застосовуватись такі ви

ди цін:

 ціни на окремі частини робіт;

 глобальні ціни — це ціни за виконання усього комплек

су зобов’язань;

 середні одиничні розцінки;

 ціна за системою “вартість + винагорода”.

Остання система найбільше ефективна для застосування,

тобто для розрахунків, коли під час укладання контракту важ

ко або неможливо точно визначити обсяг наступних робіт та

умови їх виконання. Виконавши даний обсяг робіт, підрядник

625

Ðîçä³ë 15. Âàëþòíî-ô³íàíñîâ³ òà ïëàò³æí³ óìîâè çîâí³øíüîåêîíîì³÷íî¿ ...

Особливості

валютно

фінансових

умов договору

на умовах

підряду

передає замовнику звіт та документи, що підтверджують, які

витрати він зазнав, виконуючи свої зобов’язання. Ця сума ви

трат збільшується підрядником на суму винагороди, яка зазда

легідь погоджена сторонами. Сума винагороди, як правило,

покриває частку його адміністративногосподарчих витрат та

забезпечує підряднику одержання середньої норми прибутку.

Перед тим як підписати контракт, сторони погоджують

орієнтовану ціну наступних робіт та такі умови: якщо загаль

на вартість повністю виконаних робіт нижча (вища) за

орієнтовану ціну, то економія (перевитрата) ділиться (покри

вається) між замовником та підрядником в установленому у

контракті співвідношенні.

Виконуючи підрядні роботи за кордоном, у тому числі на

умовах “під ключ”, українські організації виступають як гене

ральні підрядчики.

Договори на умовах підряду включають у себе різні види

поставок робіт та відповідних їм платежів. Таким чином,

платіжні умови цих контрактів складаються ніби з кількох

платіжних умов звичайних контрактів.

У цілому схема умов платежу і форм розрахунків може ма

ти такий вигляд:

1. Авансовий платіж (як правило, 10–15% вартості догово

ру) здійснюється шляхом банківського переказу. У деяких ви

падках авансовий платіж може бути здійснений і за акредити

вом проти розписки підрядника та/або гарантії повернення

авансового платежу. Одержання авансового платежу

найбільш вигідне. У всіх випадках замовник має право вимага

ти надання банківської гарантії повернення авансового плате

жу.

2. Підготовчі або проектні роботи звичайно оплачуються

за фактичним виконанням проти рахунків підрядчика і доку

мента, що підтверджує виконання робіт.

Для оплати використовується інкасова форма розра

хунків, рідше — акредитив, хоча він вигідніший. При викорис

626

Çîâí³øíüîåêîíîì³÷íà ä³ÿëüí³ñòü ï³äïðèºìñòâ

танні інкасо доцільно вимагати надання замовником

банківської гарантії для забезпечення платежів.

3. Поставка устаткування оплачується, як правило, за ак

редитивами проти надання.

Необхідно мати на увазі, що для проведення робіт підряд

чик ввозить, звичайно, до країни замовника машини та устатку

вання, які мають бути вивезені після виконання замовлення.

Для того щоб запобігти сплаті мита у країні замовника, митним

органам країни замовника може бути надана гарантія уповнова

женого банку для забезпечення зобов’язань підрядника щодо

вивезення машин та устаткування після завершення робіт.

Монтажні та будівельні роботи оплачуються, як правило,

за фактичним виконанням проти рахунків підрядчика та доку

мента, що підтверджує виконання робіт. Для оплати викорис

товується інкасова форма розрахунків із банківською га

рантією.

Як свідчить практика, монтажні роботи можуть оплачува

тися за акредитивом, що є вигіднішим. При цьому акредитив

відкривається і на оплату устаткування, і на оплату монтаж

них робіт.

4. До особливостей контракту на умовах підряду слід

віднести забезпечення взаємних зобов’язань фінансовими га

рантіями. До них відносяться:

 банківська гарантія серйозності комерційної пропо

зиції, яка надається замовнику підрядником і становить

1–3% загальної суми контракту;

 банківська гарантія належного виконання зобов’язань,

яка надається замовнику під час підписання контракту,

становить близько 10% загальної суми контракту;

 банківська гарантія замовнику про належне викорис

тання авансу, яка надається підрядником на повну суму

авансу;

 гарантії платежів замовника підряднику. Це є платежі

готівкою з безвідкличних підтверджених акредитивів;

627

Ðîçä³ë 15. Âàëþòíî-ô³íàíñîâ³ òà ïëàò³æí³ óìîâè çîâí³øíüîåêîíîì³÷íî¿ ...

 гарантії платежів по кредиту, що надається. Це є тратти,

з їх авалюванням великим банком країни замовника.

Гарантія виконання договору, встановлена на суму, що не

перевищує 10–12% вартості контракту, замінює собою га

рантійні платежі, на яких може наполягати замовник. Гарантія

втрачає чинність після підписання документів про введення

об’єкта в експлуатацію.

Оскільки з більшості договорів на умовах підряду банк ви

ступає як гарант виконання зобов’язань українським підряд

ником, платіжні умови таких договорів необхідно попередньо

узгоджувати з банком.

15.3. Âàëþòíî-ô³íàíñîâ³ óìîâè ïðè çä³éñíåíí³

îïåðàö³é, ùî ìàþòü îçíàêè êðåäèòóâàííÿ

Лізингові операції близькі до кредитних опе

рацій. Але вони відрізняються від кредиту

тим, що після закінчення строку лізингу та

сплати усієї обумовленої суми контракту,

об’єкт лізингу залишається власністю лізин

годавця, якщо за контрактом не передбачається інше, тобто не

передбачається викуп об’єкта лізингу за залишковою вартістю

або передача у власність лізингоотримувачу. Слід пам’ятати,

що при кредиті банк лишає за собою право власності на об’єкт.

При лізингу контракт укладається на повну вартість об

ладнання, транспортних засобів тощо і лізингові платежі по

чинаються після їх постачання лізингоотримувачу (орендарю)

або пізніше. Таким чином, лізинг припускає відразу 100% кре

дитування, а при довгостроковому кредитуванні для купівлі

устаткування підприємство сплачує аванс за рахунок власних

коштів, який становить 15–20% вартості контракту.

Лізингова угода надає можливість виробити зручну для

покупця схему фінансування. Лізингові платежі не мають об

628

Çîâí³øíüîåêîíîì³÷íà ä³ÿëüí³ñòü ï³äïðèºìñòâ

Особливості

механізму

фінансування

лізингу

межених термініви (бувають щомісячними, щоквартальними)

і розмірів погашення (суми платежів бувають різні). Ставка

може бути фіксованою або плаваючою. В окремих випадках

погашення відбувається після одержання виторгу від ре

алізації товарів, які зроблені на устаткуванні, узятому в лізинг,

а іноді може бути компенсоване зустрічною поставкою, що

дозволяє обновити виробничі фонди.

Платежі за лізингом здійснюються із суми прибутку від

використовуваного устаткування і відносяться на витрати ви

робництва. Вони не підлягають оподаткуванню, оскільки є

орендною платою, а це знижує в орендаря оподаткований при

буток.

Сума платежів за лізингом фіксується під час підписання

договору. Вона не залежить від коливань валютного курсу і

змін банківського відсотка для довгострокового кредитуван

ня.

До складу лізингових платежів входять:

 сума відшкодування частки вартості об’єкта лізингу,

яка амортизується протягом строку внесення лізинго

вого платежу;

 сума, що сплачується лізингодавцю як відсоток за залу

чений ним кредит для придбання майна за договором

лізингу;

 винагорода лізингодавцю за отримане в лізинг майно;

 відшкодування страхових платежів за договором стра

хування, якщо об’єкт застрахований лізингодавцем;

 інші витрати лізингодавця, передбачені договором

лізингу.

Розрахунок лізингового платежу здійснюється за форму

лою [52]

P=A u , (15.2)

де Р — сума лізингових платежів;

I/T)Ò/(1:11

I/T



629

Ðîçä³ë 15. Âàëþòíî-ô³íàíñîâ³ òà ïëàò³æí³ óìîâè çîâí³øíüîåêîíîì³÷íî¿ ...

А — сума договору лізингу;

П — термін дії договору лізингу у роках;

І — відсоткова ставка банку у виді десяткового дробу;

Т — періодичність платежів (коефіцієнт при місячній

періодичності платежів дорівнює 12, при квартальній — 4, при

піврічній — 2, при річній — 1).

При здійсненні лізингових угод лізингоотримувач одер

жує податкові пільги країнилізингодавця.

Лізингові платежі — це оплата за виробниче

використання об’єкта угоди. В орендну плату

можуть входити витрати за послугами, які

надаються лізингодавцем та передбачені у

лізинговому контракті.

Існують різноманітні види лізингових

платежів:

1. Фіксована загальна сума лізингового платежу. Вона

узгоджується сторонами та виплачується в установленому у

лізинговому договорі порядку. Складається графік платежів, у

якому вказується, що перший платіж здійснюється у день

прийняття, а потім періодично (щомісячно, щоквартально). У

лізинговому контракті може бути умова щодо можливих змін

лізингових платежів (наприклад, при зростанні покупної ціни

об’єкту угоди до його фактичного приймання, при зростанні

або запровадженні нового мита чи зборів).

2. Платіж авансом, при якому лізингоотримувач надає

лізинговій фірмі аванс або внесок у розмірі 15–20% покупної

вартості об’єкта лізингової угоди при підписанні контракту, а

решта (80–85%) сплачується після підписання протоколу

приймання або протягом 3–5 років щоквартально.

3. Мінімальна лізингова плата. Це сума платежів у пе

ребігу строку оренди, яку повинен сплатити лізингоотриму

вач, плюс сума, яку останній повинен сплатити, якщо він має

намір придбати лізинговий об’єкт після закінчення строку до

говору.

630

Çîâí³øíüîåêîíîì³÷íà ä³ÿëüí³ñòü ï³äïðèºìñòâ

Платіжні

умови при

здійсненні

фінансового

лізингу