Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура

Подождите немного. Документ загружается.

161

Лекція 7. Культура Візантії

султана Мехмеда II. Константинополь перетворився в турецьке місто

Стамбул, православний храм святої Софії – в мусульманську мечеть

АйяСофія. Під ударами турківседьджуків Візантія загинула. Обір

валась, перестала існувати велична і своєрідна культура, яка формувалась

під впливом римської, грецької та елліністичної традицій. Проте Візан

тія внесла величезний вклад у розвиток світової культури. Основні прин

ципи і напрямки її культури перейшли до сусідніх держав, в тому числі

і до Київської Русі. З Візантії на Русь прийшло християнство з усіма

позитивними наслідками для розвитку культури. Запровадження хри

стиянства на Русі сприяло поширенню серед її населення слов’янської

писемності – кирилиці. З Візантії у великій кількості прибували бого

служебні книги і предмети християнського культу.

Найбільш помітним був вплив Візантії на мистецтво Київської

Русі. Візантійські майстри брали участь, наприклад, у прикрашанні

Софії Київської. В кінці XI ст. вони приїжджали в КиєвоПечерську

лавру, щоб прикрасити Успенський собор. У Візантії був запозиче

ний церковний спів.

Народна мудрість говорить: «З ким поберешся, того і наберешся».

Для Київської Русі було великим виграшем, що на одному з крутих

поворотів свого розвитку вона, шляхом запровадження християнства,

поєднала свою історію з історією країни № 1, своєрідного законодавця

моди в світовій культурі, якою була до XIII ст. Візантія.

Словник термінів та понять теми

Агіографія (гр. hagios – святий, grapho – пишу) – жанр церковної

літератури, який включає розповіді про життя святих

(«житія»), про діяння мучеників («мартирологи»), легенди про

монахів. З часом імена святих стали пов’язувати з певними

днями в році, а житія об’єднувати в календарні збірники

(«мінеї»), які використовувались під час богослужіння.

АльмаOматер – старовинна студентська назва університету, пере

носно – місце, де хтось вчився, виховувався.

Аскетизм (від гр. – монах, самітник) – обмеження або пригнічення

почуттєвих бажань, добровільне перенесення фізичного болю,

самотності.

162

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Біблія (від гр. – книги) – збірник священних книг християнської та

частково іудейської релігій. В III ст. до н.е. була перекладена з

давньоєврейської на давньогрецьку мови. Цей переклад за чис

лом його учасників називається «Септуагінта» (лат. «сімдесят»).

В кінці IV – на початку V ст. Блаженний Ієронім переклав

Біблію на латинську мову. Цей переклад називається «Вульга

та».

Василевс – ім’я, титул візантійських імператорів, який їм присвоюва

лось починаючи з X ст.

Візантійський цезаропапізм – верховенство імператора над церквою.

Вітраж – малярство на склі; картина або узор з кольорового скла (у

вікнах, дверях).

Догмат – положення, віровчення, доктрина.

Житія – вид релігійнобіографічної літератури про життя мучеників,

аскетів, церковних і державних діячів, яких церква оголосила

святими.

Ікона (від гр. еіkon – образ, зображення) – в церквах так званої

апостольської традиції (насамперед православні та католицькі)

– зображення Ісуса Христа, Діви Марії, священних персонажів

старозавітної та новозавітної історії (патріархів, царів, апостолів,

пророків), християнських святих і сюжетів, які пов’язані з

їхніми діяннями.

Іконоборство – політичний і релігійний рух у Візантії в 726–843 рр.,

спрямований проти культу ікон.

Інкрустація – вид оздоблення виробів і приміщень узорами і зобра

женнями з шматочків мармуру, кераміки, металу, дерева, пер

ламутру, які врізані у поверхню.

Інтер’єр – внутрішній простір приміщення, а також його убранство.

Канон (букв, норма, правило) – головне правило, положення яко

гось напряму, вчення; те. що є традиційною, обов’язковою нор

мою: система принципів, яких повинен дотримуватись худож

ник у своїй творчості.

Колаж – прийом в образотворчому мистецтві, який полягає в накле

юванні на якунебудь основу матеріалів, що відрізняються від

неї за кольором, фактурою.

163

Лекція 7. Культура Візантії

МінеіOЧетьї (від гр. «мінеї» – щомісячний і давньорус. «четьи» –

читання) – церковнорелігійні збірки, поділені на 12 частин і

укладені за днями тижня, в яких були розміщені житія святих,

притчі, повчальні розповіді.

Мініатюри – ілюстрації до рукописних книг. Композиції цих ілюс

трацій були гармонійними, пози і рухи персонажів легкі, неви

мушені, старанно вимальовувався орнамент.

Містика (від гр. mystikos – таємничий) – віра у надприродні сили і

можливість безпосереднього зв’язку з ними людини.

Мозаїка – сюжетні чи орнаментні композиції, зроблені з природного

кольорового каменю, смальти, керамічної плитки. Мозаїка, а

також фрески відносяться до монументального живопису.

Нерукотворні ікони – ікони, створені шляхом чуда.

Оранта – в ранньому церковному малярстві зображення людської

фігури з молитовно розпростертими і піднятими вгору рука

ми, пізніше – тип образу Богоматері.

Пародія – жартівливий або сатиричний твір (найчастіше вірш), що

відтворює у перебільшено комічному вигляді та висміює ха

рактерні риси певного автора.

Римський папоцентризм – влада церкви у світському житті.

Ромеї – візантійці.

Синкретизм (від гр. synkretismos – поєднання) – сполучення

різнорідних поглядів; нероз’єднаність, яка характеризує не

розвинутий стан якогонебудь явища, початкову цілісність, в

першу чергу духовної культури, мистецтва.

Смальта – кольорове, непрозоре скло для мозаїчних робіт.

Спіритизм – таємничість, зв’язок з неземними істотами.

Теологія (від гр. theos – бог, logos – слово, вчення) – богослов’я,

сукупність релігійних доктрин, наука про бога й догмати релігії.

Трактат – науковий твір у формі міркування.

Університет – вищий навчальнонауковий заклад, що об’єднує у

своєму складі кілька факультетів, готує спеціалістів з бага

тьох галузей знань та є значним осередком науководослідної

роботи.

164

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Питання до самоконтролю

1. Чим пояснити видатне місце візантійської культури в історії

світової цивілізації?

2. Що було світоглядною основою візантійської культури?

3. Які відмінності між католицькою і православною церквою?

4. Як розуміти те, що у Візантії культурна діяльність суворо рег

ламентувалась?

5. Яке було відношення до книги у Візантії?

6. В чому проявився вплив Візантії на Київську Русь?

7. Які були у Візантії наукові центри?

8. Що таке „палеологівське відродження»?

9. Коли і чому загинула Візантія?

Завдання для тестової перевірки знань студентів

1. Яке місто називали Парижем середніх віків?

а) Рим; в) Лондон;

б) Константинополь; г) Краків.

2. Правильно розташуйте прізвища:

а) єпископ, якого називають батьком церковної історії, основопо

ложник хронографії – специфічного середньовічного жанру

історичного твору;

б) один з великих учителів Західної Церкви, який в 404 р. зробив

перший латинський переклад Біблії (так звана «Вульгата»);

в) відомий церковний діяч і проповідник, константинопольський

патріарх;

г) відомий візантійський історик, який при написанні своїх праць

користувався старовинною літературою;

д) християнський святий, богослов і філософ, один з вождів іко

ношанувальників, „батько візантійської схоластики»;

е) автор канонів, гімнів і епіграм з чернечого життя;

є) визначний вчений, який заклав основи алгебри;

ж) просвітитель слов’ян, проповідник християнства;

з) константинопольський патріарх, організатор науки, автор тво

ру «Бібліотека» або «Міріобібліон»;

и) просвітитель слов’ян, проповідник православ’я, засновник сло

в’янської азбуки і писемності;

165

Лекція 7. Культура Візантії

і) філософ, історик, юрист і філолог, автор твору «Логіка»;

ї) візантійський художник, який переїхав у Московську Русь.

Феодор Студит, Іоанн Дамаскин, Прокопій Кесарійський, Михай

ло Пселл, Євсевій із Кесарії, Златоуст Іоанн, Феофан Грек, Мефодій,

Лев Математик, Ієронім Блаженний, Кирило, Фотій.

3. Правильно розташуйте дати:

а) освячення Софійського собору в Константинополі;

б) спалення храму Зевса в Олімпії за наказом візантійського імпе

ратора Феодосія II;

в) розкол християнства на дві церкви: західну – католицьку і

східну – православну;

г) заснування першого в Європі Константинопольського універ

ситету;

д) захоплення і пограбування Константинополя латинськими

хрестоносцями під час четвертого хрестового походу;

е) закриття спеціальним декретом візантійського імператора

Афінської філософської школи – останнього оплоту античної

культури;

є) укладення зводу римських законів (так званого Кодексу Юс

тиніана);

ж) заснування на Афоні руського монастиря.

425 рік; 426 рік; 528–534 рр.; 529 рік; 537 рік; 1054 рік; 1080 рік;

1204 рік.

Теми рефератів

1. Видатне місце візантійської культури в історії світової цивілізації.

2. Християнство – світоглядна основа візантійської культури.

3. Космополітичний характер культури Візантії та її вплив на

культуру Київської Русі і середньовічної Європи.

4. Освіта у Візантії.

5. Наукові центри Візантії.

6. Софія Константинопольська – найвидатніша пам’ятка візантійсь

кої архітектури, головний храм всього східнохристиянського світу.

7. Іконоборство.

8. Палеологівське відродження.

166

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Лекція 8

КУЛЬТУРА ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ

В СЕРЕДНІ ВІКИ

• Особливості середньовічної культури.

• Значення християнства для розвитку європейської культури.

• Розвиток освіти і науки. Схоластика.

•Література середньовіччя.

•Художні стилі.

Римська імперія припинила своє існування в 476 р., коли гер

манський воєначальник Одоакр скинув (повалив) останнього римсь

кого імператора Ромула Августула. Після загибелі пізньої античності

народжується середньовічне суспільство. Середніми віками дослід

ники називають тривалий період в історії Західної Європи між ан

тичністю та Новим часом. Цей період охоплює понад тисячоліття з

V до середини XVII ст., тобто з моменту падіння Західної Римської

імперії і до першої буржуазної революції загальноєвропейського зна

чення – Англійської революції 1640–1660 рр., а також закінчення

першої загальноєвропейської Тридцятирічної війни (1648). Термін

«середні віки» (точніше – «середній вік» – від лат. medium аevum)

виник в Італії в ХV–ХVІ ст. у колах гуманістів. Цей термін мав різні

значення на різних етапах розвитку історичної науки:

– вважався періодом глибокої культурної кризи на противагу

високому злетові культури в період античності;

– вважався своєрідним типом варварства (за Регелем);

– вважався найбільш плідним періодом духовнокультурного

піднесення в світовій історії (романтики, представники духів

ництва).

Думка, що Середньовіччя – «темні століття», справедлива тільки

по відношенню до раннього етапу (до IX ст.). Тоді багато що було

забуто з античної спадщини. Наприклад, коли помер король остготів

Теодоріх і йому необхідно було побудувати гробницю, то купол

видовбували з величезного суцільного каменю, тому що втратили

167

Лекція 8. Культура Західної Європи в середні віки

секрети зведення склепінь. Не слід також однозначно тлумачити

слово – «варвари» як відсталі. Це слово походить від грецького бар

бара, латинського «barbari», що означає іноземці. Латинське «barba»

має ще одне значення – борода. Варварами стародавні греки, а пізніше

і римляни, називали племена, що жили поза межами грецьких дер

жав і відрізнялися від греків (пізніше – римлян) своїми звичаями і

культурою, зокрема не говорили грецькою та латинською. Для греків

варварами були перси, скіфи, для римлян – кельтські, германські та

слов’янські племена. Потім це слово стало означати будьяких неци

вілізованих людей.

Для середньовіччя характерні такі соціальноісторичні особли

вості:

– перехід до феодалізму (основний зміст цієї соціальноеко

номічної формації – земельна власність, передача її в спадщи

ну, залежність політичної влади від неї);

– затвердження системи міського самоврядування, організація

цехів;

– виникнення абсолютної монархії.

Важливим фактором розвитку середньовічної культури стала

релігія та її суспільний інститут – церква. В центрі цієї культури

знаходилось християнство. Воно стало стрункою світоглядною

системою. Для середньовіччя характерні такі поняття, як теологія,

аскетизм, містика. Для середніх віків характерним є виникнення так

званої «духовної імперії». Церква тоді володіла освітою, контролю

вала її. Вона мала своє право, основні норми якого іменувались ка

нонами. Джерелом канонічного права було Святе письмо, постано

ви церковних соборів, нормативні акти глав католицької церкви –

римських пап – булли, енцикліки. Це право регулювало не тільки

внутрішньоцерковні відносини. Церковним судом вирішувалися

справи про шлюб і сім’ю, підробку грошей, наклепи, фальшиві

свідчення, оскільки вважалося, що ці вчинки безпосередньо зв’я

зані з гріхопадінням.

Церковна організація була побудована на принципах аскетизму

та всесвітньої влади. З багатьох почуттів людини перевага віддава

лась стражданню, бо, за вченням церкви, це – вогонь, що очищає

душу. Ідея теократії – поєднання духовної та адміністративнополітич

ної влади в руках римського папи – призводила до постійної бороть

би між світською та релігійною владою.

168

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Люди середньовічної Європи були християнами за своїми релігій

ними переконаннями і вірили, що історія роду людського за

вершиться Другим пришестям Христа і Страшним судом, на якому

кожен повинен буде дати звіт щодо своїх гріхів та добрих вчинків і

отримати кару або винагороду. Картина світу тоді ґрунтувалась голо

вним чином на образах і тлумаченнях Біблії. Як відзначають дослі

дники, Біблію читали і слухали в середні віки приблизно так, як

сьогодні читають свіжі газети.

Вирішальний вплив на формування християнського віровчення,

доктрини церкви і на середньовічну філософію та етику зробили ідеї

Августина Аврелія (354–430) – знаменитого християнського богосло

ва і філософа, якого католицькі богослови назвали – «Блаженним».

У своїх творах він детально розглядав філософські вчення античності,

вказував величезні переваги, які мало перед ними християнство.

Чимало чого середньовічного важко зрозуміти сучасній людині.

Наприклад, не існувало поблажок для дітей: до них і дорослих вимо

ги були однакові. Дитину вважали маленьким дорослим. Обвинува

ченою в суді могла бути не лише людина, а й тварина. Час не вважа

ли цінністю й не берегли. Його визначали приблизно. Година була

не однаковою в різні пори року. Перші механічні годинники мали

тільки одну стрілку, їхній хід не був точним. Хвилин до XV ст. не

лічили.

В «житіях святих», які розповідали про їхнє життя і чудеса, нази

вали день смерті святого, тому що віруючі відзначали його як цер

ковне свято, але не вказували рік, коли він помер, він не був по

трібний. Всі міри лічби теж були неточними. Довжину шляху

вимірювали за кількістю днів, які треба було витратити для поїздки

сушею чи морем. Тканини міряли ліктями, міри площі землі вста

новлювали на око.

В середовищі феодалів марнотратство поважалося незрівнянно

більше від ощадливості – найважливішої чесноти буржуа. Злиден

ність вважали бажанішою Богові, ніж багатство. І коли одні прагну

ли збагатитися, інші добровільно відмовлялися від свого майна.

Вагомість людини залежала не від її майнового стану – грошей і

володіння землею, а від походження, наявних в неї прав. Найбідні

ший дворянин був вищим від найзаможнішого городянина.

Середньовіччя – епоха, в якій виробництво і творчість ще не

були відокремлені, як у Новий час із його пануванням масового

169

Лекція 8. Культура Західної Європи в середні віки

виробництва, коли робітник виробляє для ринку і не пов’язаний з

покупцем.

Середньовіччя висунуло ряд видатних мислителів, які заклали

основи посправжньому наукового підходу до засвоєння світу, хоча

основним видом їхньої діяльності стала теологія. Це – римський

філософ і письменник, «великий учитель Середньовіччя» Аніцій

Манлій Северин Боецій (близько 480–524 рр.), який запропонував

досить оригінальний середньовічний варіант натурфілософії, і Магн

Флавій Аврелій Кассіодор (близько 487–578 рр.), який був спочатку

міністром держави остготів Теодоріха Великого, а пізніше абатом од

ного з італійських монастирів. Останній заклав основи латинської

риторики. Відомий філософгуманіст Еразм Роттердамський так ха

рактеризував його: «Я без вагання зараховую Кассіодора, людину, яка

досягла багато чого і яку пестила фортуна, до числа щасливців і

людей видатних; в осягненні наук, як божественних, так і світських,

я навіть не помишляю наблизитися до нього»

Дослідження свідчать, що в середньовічній культурі існували дві

основні тенденції – Кассіодора та ітаіійського ченця Бенедикта Нур

сійського (480–543). Кассіодор об’єднав християнську традицію і

світське знання. Це привело до становлення світської культури. Тра

диція Бенедикта відображала неприйняття античної культури і при

звела до духовного диктату церкви в середні віки. Люди виховувались

в дусі релігійноаскетичного світогляду. Аскетизм став офіційною

ідеологією.

Бенедикт заснував в 529 р. в місцевості МонтеКассіно, на пів

ночі Італії, перший в Західній Європі монастир. У монастирях, цих

своєрідних гуртожитках, монахи прагнули протиставити неправед

ному світові ідеальний образ спільного життя. Перший загально

житійний монастирський статут був створений на сході Європи, у

Візантії, Василем Великим. Головним принципом об’єднання мона

хів у складі одного монастиря він визначав наступний: тільки в су

місному житії монахів духовні прозріння одного стануть доступні

багатьом. На початку VI ст. Бенедикт написав свій статут монас

тирів. Статут вимагав від монахів цілковитої відмови від родини і

власності, суворої дисципліни, молитви та заняття ручною працею.

Історія світової культури / Левчук Л.Т. та ін. – 2е вид. – К., 1999. –

С. 226–227.

170

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Новим в статуті Бенедикта, порівняно зі статутом Василя Велико

го, було положення про те, що надмірне омертвіння плоті теж не є

благом, тому що монахи повинні працювати, а для цього необхідні

сили. Бенедикт писав: «Безчинність є ворогом душі. Тому браття

мають в означеному часі займатися фізичною працею, а з другого

боку – в означених годинах читанням побожних книг. Коли пиль

на потреба або незаможність вимагає того, щоб самі збирали збіжжя

з поля, не повинні з цієї причини попадати у смуток, бо тоді вони

є правдивими ченцями, коли живуть з власних рук, як це робили

наші отці і апостоли. Але все повинно робитися помірковано, з

огляду на слабих»

Традиція Бенедикта знайшла підтримку з боку римських пап.

Найбільш яскраво це виявилося під час правління папи Григорія І

(590–604 рр. н.е.). На відміну від Кассіодора, цього «останнього рим

лянина», який заснував першу середньовічну майстерню письма і

поєднав в її діяльності античні та християнські культурні традиції,

Григорій І вважав абсолютно недопустимим мирне співіснування

різних ідеологій. «До чого вся ця марнота мирських знань, – писав

він в своїх «Діалогах про життя італійських отців і про безсмертя

душі», – яку користь можуть принести нам пояснення граматиків,

котрі здатні скоріше розбестити нас, ніж наставити на путь істин

ний? Чим можуть допомогти нам роздумування філософів Піфаго

ра, Сократа, Платона і Аристотеля? Що дадуть пісні нечестивих

поетів – Гомера, Вергілія, Менандра тим, хто їх читає? Яку користь,

запитую, принесуть християнській родині Саллюстій, Геродот, Лівій,

історикиязичники? Чи можуть Гракк, Лісій, Демосфен і Туллій

суперничати своїм ораторським мистецтвом з чистим і ясним учен

ням Христа? В чому корисні нам вибагливі вигадки Флакка, Соліна,

Варрона, Плавта, Цицерона?» Такого роду нетерпимість в галузі

культури сприяла зростанню нетерпимості до інакомислячих і зго

дом стала однією з основ для створення інквізиції.

Але у ранньому Середньовіччі (VІ–VIII ст.) у більшості країн За

хідної Європи ще зберігаються традиції античної духовної культури.

Одним з найбільш значних посередників між античною культурою

та середньовіччям був вчений, латинський письменник з Іспанії Іси

дор Севільський (близько 570–636 рр.). Він підготував перший

Крип’якевич Іван. Всесвітня історія: У 3х кн. Кн. 2. – К., 1995. – С. 52–53.