Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура
Подождите немного. Документ загружается.
131
Лекція 6. Культура Стародавнього Риму
Лекція 6
КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО РИМУ
• Культура раннього Риму.
• Культура Риму часів аристократичної республіки.
• Культура епохи імперії.
• Вплив грецької культури на римську.
Часом заснування Риму традиційно вважається 753 р. до н.е. Ще
до римлян на території Апеннінського півострова існувала Етруська
цивілізація. Її основою були добре сплановані та укріплені міста, ця
цивілізація досягла свого розквіту в період між 800 і 400 рр. до н.е.
Етрускам належить винахід римських цифр. Етруського походження
і латинський алфавіт. Етруски були вмілими ремісниками і володіли
мистецтвом обробки бронзи, заліза і дорогоцінних металів.
Етруськими майстрами був побудований перший у Римі храм – храм
Юпітера на Капітолійському пагорбі. Шедевром етруської скульп
тури V ст. до н.е. є знаменита бронзова Капітолійська вовчиця.
З VIII ст. до н.е. починається перший, царський, період римської
історії. До його завершення Рим склався як державамісто грецького
типу. За легендою, в Римі правили сім царів, з них троє останніх
були етруського походження. Етруське панування закінчилось в 510 р.
до н.е. в результаті повстання проти останнього царя Тарквінія Гор
дого (534/533–510/509 рр. до н.е.). Рим став аристократичною рабо
власницькою республікою.
В епоху ранньої Республіки (кінець VI – початок III ст. до н.е.)
Риму вдається підкорити собі весь Апеннінський півострів, у
південній частині якого знаходились грецькі міста. Греки заснували
їх під час Великої колонізації (VIII–VI ст. до н.е.). На цьому римля
ни не зупинилися і продовжили свою зовнішню експансію. Завдяки
своєму військовому мистецтву вони незабаром створили величезну
державу, поступово завоювавши всі елліністичні царства. Еллініс
тична культура почала тепер існувати в умовах римського володарю
вання, але римляни опинилися під сильним впливом всіх сторін
132
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
грецького життя, більш високої грецької культури. Говорячи слова
ми римського поета Горація, «Греція, полонянкою ставши, пере
можців грубих полонила». Таким чином, грецька культура не заги
нула навіть із завершенням елліністичного періоду стародавньої
історії народів.
Великого впливу з боку грецької релігії зазнала римська. Це особ
ливо помітно з III ст. до н.е., коли почалася епоха пізньої Республіки
(III – кінець І ст. до н.е.). Рим запозичив весь пантеон грецьких богів,
змінивши їх імена на латинський лад. Відбулося ототожнення римсь
ких богів з грецькими: Юпітера – з Зевсом, Нептуна – з Посейдо
ном, Амура – з Еросом, Плутона – з Аїдом, Марса – з Аресом,
Юнони – з Герою, Мінерви – з Афіною, Церери – з Деметрою, Ве
нери – з Афродітою, Вулкана – з Гефестом, Меркурія – з Гермесом,
Діани – з Артемідою, Вести – з Гестією (покровителькою домаш
нього вогнища), Вакха – з Діонісом. Від греків до римлян прийшов
Аполлон – бог Сонця, музики, але римського еквіваленту його імені
не існувало.
Більшість римлян вірили, що кожним з них опікується свій особ
ливий бог чи богиня. Вони вважали, що боги також опікуються різ
ними явищами життя. Наприклад, Венері молилися, бажаючи завою
вати серце коханого, до Марса звертались з молитвами про перемоги
в битвах і війнах.
Богом часу, якому поклонялися у Стародавньому Римі, був дволи
кий Янус. Він зображався з двома обличчями – молодим, що дивило
ся вперед, у майбутнє, і старим, яке споглядало минуле. Януса вважа
ли також богом всякого початку, входів і виходів. Згодом ім’я
дволикого Януса набуло переносного значення – нещира, лукава
людина.
У II–І ст. до н.е. в Римі утверджується грецька система освіти,
правда з деякими особливостями. Діти з більш багатих сімей почина
ли відвідувати школу, досягнувши шестирічного віку. Поступали во
ни в так званий лудус – початкову школу. Більшість дітей закінчува
ли лудус у віці 11 років і подальшу освіту здобували уже вдома.
Досягнувши одинадцятирічного віку, деякі хлопчики переходи
ли до граматика (середня школа), де вони вивчали такі предмети, як
історію, філософію, географію, геометрію, музику і астрономію. Важ
ливими предметами були також латинська і грецька мови. Твори
римських і грецьких письменників вивчались дуже ретельно. Вважалось,
133
Лекція 6. Культура Стародавнього Риму
що учні повинні вміти імітувати стиль знаменитих авторів. Грецька
мова була необхідна римлянам тому, що більшість кращих книг з
різних галузей знань були написані греками. На завершальному етапі
навчання нерідко здійснювались освітні поїздки в грецькі культурні
центри, особливо в Афіни.
На вищій стадії навчання особлива увага, на відмінну від Греції,
приділялась не філософії, а риториці. В Римі замість математичних
наук на перше місце вийшли юридичні. Одним із завдань середньої
освіти була підготовка учнів до занять з учителем красномовства –
так званим ритором. Кожний, хто хотів стати політичним, держав
ним діячем або юристом, повинен був учитись умінню красиво і ви
разно говорити перед публікою. Навчання ораторському мистецтву
починалось з 13 або 14 років і могло продовжуватись дуже довго.
Так, наприклад, Цицерон учився цьому мистецтву до 30 років. У ста
родавньому Римі система ораторських шкіл, де виховували ораторів,
філософівполемістів, була дуже розгалуженою. До цих шкіл юнаки
вступали після закінчення граматичної школи
1
.
Сильного впливу з боку грецької зазнала римська література.
Першими творами на латині були переклади з грецької мови. Пер
шим римським поетом, основоположником римської літератури був
грек Лівій Андронік (помер в кінці III ст. до н.е.). Разом з багатьма
іншими полоненими греками він прибув до Риму після завоювання
грецького міста Тарента у Південній Італії в 272 р. до н.е. Відпуще
ний на волю сім’єю Лівіїв, він прийняв ім’я Тіт Лівій Андронік. Він
був учителем і з навчальною метою переклав на латинську мову
«Одіссею» Гомера – перший в європейській літературі переклад і
одночасно перший пам’ятник римської літератури. Протягом двох
століть «Одіссея» Лівія Андроніка залишалась в Римі шкільною кни
гою. Андронік перекладав на латинь також грецькі трагедії та комедії,
переважно Софокла і Еврипіда. Причому його переклади були дуже
вільними, допускали включення нових уривків, зміну імен. Сучасну
ж йому елліністичну поезію Андронік знав мало і її вплив ніяк не
позначився на його творчості.
На культуру Риму у великій мірі впливало грецьке мистецтво.
Греки визнавали могутність гармонії, пропорційності та краси. Рим
ляни не визнавали іншої могутності, крім могутності сили. Особисті
1
Маркс Энтони, Тинджэй Грехем. Римляне. – М., 1999. – С. 50.
134
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
таланти не висувались і не культивувались – соціальна установка
була зовсім інша. Звідси і формула дослідників римської культури –
«великі діяння були здійснені римлянами, але серед них не було ве
ликих людей» – великих художників, архітекторів, скульпторів, не
було рівних за значенням геніям античної Греції. Римські скульпто
ри та художники намагалися старанно копіювати грецькі зразки.
Поети і драматурги переспівували сюжети грецької поезії і драми.
Починаючи з III ст. до н.е., широкого розповсюдження набув у
Римі театр. Це сталося після того, як між Римом і Грецією встанови
лись тісні зв’язки. Перша п’єса була представлена в Римі в 240 р. до
н.е. Це була грецька драма, яку переклав на латинську мову Лівій
Андронік. Спочатку вистави відбувались в примітивних дерев’яних
театрах, але в 55 р. до н.е. Помпей побудував у Римі перший кам’яний
театр, який вміщав до 27 тис. глядачів. Пізніше такі театри були
побудовані по всій Римській імперії. В цілому римляни незмінно
розглядали театр насамперед як засіб розваг, як предмет розкоші, а
не частину внутрішнього світу.
Від греків римляни здобули більшість своїх пізнань у медицині.
Гіппократ склав опис всіх відомих тоді хвороб і вказав, як їх потрібно
лікувати. Його праці були покладені в основу медичної освіти в Греції,
а потім і в Римі. В республіканську епоху в Римі були відкриті ме
дичні школи і почалося організоване навчання мистецтву лікування.
Вплив грецької культури був настільки сильним, що на початку,
після завоювання Еллади, римська наука стала двомовною. Лише з
часом римські філологи розробили лексичну та синтаксичну систе
му латині настільки, що нею можна було передавати всі тонкощі
всебічно розвинутої грецької мови.
Грецького впливу не уникнув непримиренний противник грецької
риторики, філософії та поезії Марк Порцій Катон Старший (234–
149 рр. до н.е.) – видатний римський державний діяч і письменник.
У своїх творах він використовував грецькі джерела. Найдавнішим
твором римської прози, який дійшов до наших днів, став його трак
тат «Про землеробство». Катон став першим істориком, який писав
латинською мовою. Він зробив історичний опис життя римлян з
найдавніших часів під назвою «Джерела». Ця книга не збереглася.
У духовному житті римлян значне місце посіла епікурейська
філософія. Вчення грецького філософа Епікура найповніше викла
дене в поемі «Про природу речей» римського поета, філософа Тіта
135
Лекція 6. Культура Стародавнього Риму
Лукреція Кара (близько 98–55 рр. до н.е.). Це – єдиний твір антич
ного матеріалізму, який повністю зберігся. Ця поема і сьогодні вра
жає багатьма науковими передбаченнями, привертає увагу своєю по
етичною досконалістю. Лукрецій був великим оптимістом і вірив у
прогрес пізнання світу, в могутність людського розуму, здатного ово
лодіти таємницями буття і, головне, перебороти страх індивідуаль
ної смерті.
Займався грецькою філософією, теорією риторики, вивчав римсь
ке право і Марк Туллій Ціцерон (3.01.106–7.12.43 рр. до н.е.) – вели
кий римський оратор, письменник, філософ і політичний діяч. Пріз
висько роду Тулліїв «Ціцерон» (лат. – цицеро) означає «горошина».
В роду Тулліїв ніхто не займав вищих державних посад, і тому, коли
Цицерон досяг поста консула, представники знаті називали його
презирливо «вискочкою», «новою людиною».
Цицерон вважається першим римським філософом. Він був при
хильником стоїцизму й у своїх листах «Про обов’язки», «Про при
язнь», «Про старість» й інших проповідував поміркованість та обо
в’язковість. Філософські трактати Цицерона свідчать про те, що він
не був оригінальним філософом, мета трактатів – донести до римсь
кого читача досягнення грецької філософії, видатні представники якої
зібралися в той час у Римі. В їхньому колі Цицерон ґрунтовно вив
чив грецьку мову і літературу. Твори багатьох філософів, чиї погля
ди викладав Цицерон, дійшли до нас тільки у фрагментах. Тому саме
його трактати зробили грецьку філософську спадщину доступною як
його сучасникамримлянам, так і майбутнім поколінням.
Як філософ і учений Цицерон був менш відомий. Він здобув славу
насамперед як неперевершений оратор. Цицерон став засновником
європейського ораторського мистецтва. І в наш час його промови
вважаються високими зразками мистецтва слова, а його ім’ям стали
загалом називати красномовних людей. Цицерон вивчав крас
номовність в Афінах, Малій Азії та на острові Родос. Свої промови
він виголошував на народних зборах, у сенаті і в судах, а потім пуб
лікував як літературні твори. Збереглося повністю (або майже по
вністю) 58 промов Цицерона. Від 17 промов дійшли невеликі фраг
менти, приблизно 30 промов відомі лише за згадками про них. У своїх
промовах Цицерон виступає як великий майстер слова, який володіє
всіма прийомами риторики. Його небезпечним супротивником у цій
справі був Гортензій.
136
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
Цицерон розробив також теорію ораторського мистецтва, в якій
перетворив і вдосконалив грецьку риторику. В ораторському мис
тецтві він відстоював думку, що досконалий оратор – це людина ви
соких моральних якостей, яка ніколи не скористається могутньою
зброєю свого красномовства з корисливою метою. Завдання оратора
полягає в тому, щоб уміти підняти будьяке окреме питання до рівня
загальних принципів.
Цицерон є автором трактатів на юридичні теми: «Про державу»,
«Про закони», «Про обов’язок». У трактаті «Про державу» (54 р. до
н.е.), де він звертає увагу на те, що кожний державний діяч повинен
володіти мистецтвом оратора і великими знаннями. В діалогічній
формі Цицерон висловлює свої погляди на ідеальну державу.
Служіння державі, на його думку, не заважає самостійності та
розвитку різноманітних талантів індивіда. Цицерон був
найвизначнішим представником, майстром прози. Латинську мову він
розвинув і довів до справді літературного рівня. Цицерону належать
такі крилаті вислови: «Коли гримить зброя, музи мовчать», «Батько
історії» (про Геродота), «Поетами народжуються, ораторами стають».
«Кожному своє», «Папір не червоніє, папір все стерпить», «Дамоклів
меч», «Друзі пізнаються в біді», «Що посієш, те й пожнеш», «Звичка
– друга натура», «Нема нічого прекрасніше розуму».
Цицерон був сучасником і у великій мірі соратником видатного
римського політика, полководця, оратора і письменника Гая Юлія
Цезаря (13.07.100–15.03.44 рр. до н.е.). В 58–49 рр. до н.е. Цезар ко
мандував римськими військами в Галлії та Іллірії (прибережні райо
ни сучасної Югославії) та зумів розширити кордони володінь Риму
до узбережжя Атлантики і до протоки ЛаМанш. Він сам описав цей
період свого життя і подробиці багатьох військових походів у семи
книгах історичного твору, який одержав назву «Записки про Галльсь
ку війну». Суперечності з Помпеєм і сенатом примусили Цезаря в
49 р. до н.е. повернутися до Італії на чолі своїх армій. Здобувши
перемогу над своїми суперниками, він став найвпливовішою і най
могутнішою людиною в Римі. Опис цих перемог міститься в трьох
книгах, написаних Цезарем і озаглавлених «Записки про гро
мадянську війну». «Записки про Галльську війну» і «Записки про
громадянську війну» – видатні зразки римської художньої прози. Гаю
Юлію Цезарю належить вислів, який став крилатим: «Прийшов,
побачив, переміг!». Цезарю приписують й інший крилатий вислів:
137
Лекція 6. Культура Стародавнього Риму
«І ти, Брут!». Ці слова вперше зустрічаються в трагедії Шекспіра
«Юлій Цезар». За Цезарем закріпилась слава другого, після Цицеро
на, римського оратора.
У Римі з’явилась перша в світі газета. Її прообразом вважають
давні рукописні зведення новин. У Венеції в XVI ст. за таке зведен
ня платили дрібну срібну монету – «газетта», звідки пішла і назва.
Найдавніше у світі зведення новин виникло у Римі в 168 р. до. н.е.
Воно називалось «Акта популі романі діурна», що в перекладі з ла
тинської означає «Щоденні діяння римського народу». Ця газета на
гадувала сучасну шкільну дошку, була дерев’яною і на ній писали
крейдою. Дошка виставлялась на найпожвавленіших майданах Риму
і знайомила читачів з подіями, які відбулись за день. Зберігся єди
ний номер цієї газети за 29 березня 168 р. до н.е.
В І ст. до н.е. у Римі з’являється сила творів з найрізноманітні
ших питань: географічні описи, історія, праці з природознавства і
сільського господарства. Пишуть про трави, пташок і бджоли; про
дельфінів, вершки, мармур, чорне дерево, вино; про вплив Місяця на
рослини, глибину моря, лісові дерева. Були роботи з астрономії та
землеробства, граматики, міфології, літератури. Тим самим римська
культура в прискореному темпі надолужувала енциклопедичний тип
засвоєння знань, властивий еллінізму.
Показова в цьому плані постать римського вченого і письменни
ка Марка Теренція Варрона (116–27 рр. до н.е.). Його інтереси охоп
лювали широке коло предметів. Він написав близько 74 творів при
близно в 620 книгах, які стосувались майже всіх відомих тоді науці
галузей. Варрон писав про архітектуру і медицину, астрономію, гео
метрію, музику, про римську історію, про знаменитих людей Греції
та Риму, ввівши у європейську літературу жанр біографії, про різні
філософські погляди.
Широта інтересів і літературна плодючість Варрона вражали су
часників і нащадків. Але з усього написаного ним зберігся трактат
«Про сільське господарство» і 6 з 25 книг трактату «Про латинську
мову», присвяченого Цицерону, з яким автор познайомився в Афі
нах, де вони обидва удосконалювали свою освіту. Цей твір цікавий
даними про суперечки тодішніх учених з різних аспектів мови, а
також великою кількістю цитат з архаїчних авторів. Трактат «Про
сільське господарство» зберігся повністю. Він є безцінним джерелом
даних про стан справ у сільському господарстві Римської держави,
138
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
про методи господарювання, про культуру землеробства, про догляд
за домашніми тваринами.
Основним джерелом відомостей про античну архітектуру є
«Десять книг про будівництво». Їх написав римський архітектор і
будівничий Вітрувій (приблизно друга половина І ст. до н.е. – поча
ток І ст. н.е.).
В кінці І ст. до н.е. Римська держава із аристократичної ре
спубліки перетворилась в імперію. Ця імперія, яка включала в себе
Східне Середземномор’я, Північну Африку, більшу частину
Європи, проіснувала п’ять століть – від 27 р. до н.е. до 476 р. н.е.
В епоху імперії робляться спроби «створити культуру, гідну величі
Риму. Провідні політики Риму швидко зрозуміли, що без
культурного панування державне, політичне панування не буде
надійним. Не можна було посісти чільне місце, стати визнаним
гегемоном, залишаючись «варварами».
З 27 р. до н.е. в період правління першого римського імператора,
внучатого племінника Гая Юлія Цезаря – Октавіана, титулованого
Августом, тобто божественним (63 р. до н.е. – 14 р. н.е.), настав час
затишку класової боротьби. Прийшовши до влади, Август в першу
чергу зупинив спустошливі громадянські війни, встановив мир,
спокій та порядок. Цей так званий «римський мир» стимулював ви
сокий розквіт культури. Античні історики характеризують цей пер
іод як «золотий вік
»
Римської держави. З ним зв’язані імена архітек
тора Вітрувія, історика Тіта Лівія, поетів Вергілія, Овідія, Горація. В
римській історії доба Августа мала для культури таке ж значення, як
у грецькій – доба Перикла. Август заявляв, що прийняв Рим цегля
ним, а нащадкам залишає мармуровим. На печатці цього імператора
був напис: «Поспішай повільно».
Навколо Августа та його близького приятеля і радника, відомого
багатія, шанувальника поезії Гая Цильнія Мецената (близько 74–8 рр.
до н.е.) приблизно в 40–37 рр. до н.е. сформувався гурток таланови
тих римлян, до якого входили поети Вергілій, Горацій, Проперцій.
Гурток припинив своє існування після 23 р. до н.е. Август протегу
вав літературі як за природним нахилом, так і за розрахунком. Меце
нат любив мистецтво, високо цінив його вплив на громадську дум
ку, матеріально підтримував поетів, зокрема відомих нині у всьому
світі Вергілія та Горація, дбав про те, щоб вони славили імператора
та імперію взагалі, витрачаючи на це чимало грошей. Пізніше ім’я Ме
139
Лекція 6. Культура Стародавнього Риму
цената стало загальною назвою для покровителів мистецтва. Меце
натами називали людей, які постійно матеріально допомагали худо
жникам, письменникам, акторам.
Головою літературного гуртка Мецената був Публій Вергілій Ма
рон (15.10.70–21.09.19 рр. до н.е.) – найвидатніший, найславетніший
римський поет доби Августа. Над своїми творами Вергілій працював
повільно і довго, ретельно обробляючи їх. Першим значним його тво
ром була збірка з 10 віршів (еклог) «Буколіки» (близько 42–39 рр. до
н.е.). Буколіка (від гр. bukolos – пастух) означає пастуша поезія,
пастуші пісні. Як літературний жанр буколіка виникла в епоху
еллінізму, коли в суспільстві (особливо в його забезпечених прошар
ках) з’явилась втома від міського життя і схильність до ідеалізації
життя на лоні природи. Представником цього жанру в римській літе
ратурі став Вергілій. Його «Буколіки», де оспівано сільську ідилію,
життя на лоні природи, започаткували всю європейську буколікну
(пасторальну) поезію.
В 30 р., а за деякими даними в 29 р. до н.е., Вергілій закінчив
наступну свою знамениту поему «Георгіки» («Про землеробство»).
Її він присвятив Августу і Меценату в знак подяки за повернення
раніше відібраного в нього маєтку. Поема складається з чотирьох
книг, кожна з яких присвячена певній галузі сільського господар
ства: хліборобству, виноградарству і лісівництву, скотарству,
бджільництву. В цьому віршованому сільськогосподарському трак
таті Вергілій підкреслював моральні цінності землеробської праці,
оспівував насолоди сільського життя. Поема написана за порадою
Мецената, за яким стояла воля самого Августа. Останній хотів
підкріпити поезією свої зусилля, спрямовані на відродження зем
леробства в країні.
Своєрідною священною книгою доби Августа, класичним зраз
ком римської епопеї стала «Енеїда» Вергілія. Поет працював над нею
останні десять років свого життя – 29–19 рр. до н.е. Величезна, в 12
книгах, «Енеїда» була задумана Вергілієм як римський варіант «Іліа
ди» та «Одіссеї» Гомера. В поемі, про яку сам Вергілій писав Авгу
сту, що почав «громаду і не знає, як з нею справитись», розповідається
про виникнення та зміцнення Римської імперії, мандри і подвиги
троянського героя Енея – міфічного предка засновника Рима Рому
ла і, згідно з офіційною версією, родоначальника династії Юліїв, до
якої належав і сам Август. В «Енеїді» оспіване трагічне кохання до
140
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
Енея Дідони – легендарної цариці Карфагену. Коли він покинув її,
вона завдала собі смерть.
Вергілій не встиг остаточно завершити «Енеїду». Він мав намір
працювати над нею ще три роки. Цьому завадила його смерть. Поми
раючи, Вергілій просив своїх друзів знищити, спалити незакінчену
поему. На щастя, його волю не виконали. Імператор Август наказав
видати її, що і було зроблено.
«Енеїда» стала улюбленим твором багатьох поколінь освічених
людей в античному світі і в середні віки. На цій поемі виховувалось
юнацтво, її вивчали в школах, багато рядків з неї стали крилатими
висловами. Вергілія називали «божественним» поетом, вважали най
більшим мудрецем, і коли через майже півтори тисячі років великий
італійський поет Данте писав свою «Божественну комедію», він зма
лював Вергілія як свого мудрого провідника по потойбічному світу.
Сюжет «Енеїди» використав у своїй широковідомій поемі І.П.Кот
ляревський. Зробив він це в бурлескному, гумористичному стилі,
надавши обстановці та героям суто українського характеру.
Видатним римським поетом епохи Августа, молодшим сучасни
ком і приятелем Вергілія був Горацій Квінт Флакк (65–8 рр. до н.е.).
Обізнаність із творчістю римських поетів, зокрема Горація, Т.Г.Шев
ченко розглядав як ознаку ерудиції людини. Колись замолоду Го
рацій бився за республіку проти Октавіана. Після розгрому рес
публіканських військ усе майно Горація було конфісковане, і він став
заробляти собі на життя, переписуючи різні документи.
Поневіряння Горація закінчилися, коли він в 38 р. до н.е. зблизив
ся з Меценатом, який подарував йому невеликий маєток, де поет міг
без перешкод віддатись творчості, проявити свій талант. У творчості
Горація латинська поезія досягла свого найвищого за формою роз
витку. Він взяв за взірець грецьких ліричних поетів, особливо Ал
кея. Найбільшу славу здобули «Оди» Горація – короткі вірші на
найрізноманітніші теми. В них він прославляв особистість та
діяльність Августа, римську зброю, а також радощі кохання та друж
би і спостережливе тихе життя поетафілософа. У Горація домінува
ла думка, що життя дуже коротке, аби позбавити його маленьких ра
дощів: «Надто пізно жити завтра», – закликав він. Горацій, як і
Вергілій, зовсім не був поетом, які сліпо прославляли Августа. Місію
поета вона розуміли як високий обов’язок, який вимагав служіння
справедливості, правді та людяності, як вони її розуміли.