Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура

Подождите немного. Документ загружается.

141

Лекція 6. Культура Стародавнього Риму

Уславленим поетом – сучасником Горація був Публій Овідій

Назон (20.03.43 р. до н.е. – 23.03.18 р. н.е.). На думку багатьох вче

них, Овідій посідає серед античних поетів друге місце (після Гоме

ра) за впливом на європейську культуру. Т.Г.Шевченко називав

Овідія «найсовершеннейшим созданием всемогущего создателя все

ленной». Як і Вергілій та Горацій, Овідій був наближений до імпера

тора Августа і Мецената.

Найвизначнішим твором Овідія є поема «Метаморфози» – «зо

лота легенда» античності. Це поняття означає видозміну, перетворен

ня, перехід в інші форми розвитку, повну переміну. Про перетворен

ня античні поети писали до Овідія і після нього, але опрацьовували,

як правило, одиндва сюжети, а в Овідія їх 250. «Метаморфози» скла

даються з 15 книжок. Усі міфи передбачалось об’єднати думкою про

те, як із хаосу виникає гармонія. Починаються «Метаморфози» ство

ренням світу, а закінчуються апофеозом Цезаря, який після смерті

полинув на небо і перетворився на небесне світило. «Метаморфози» –

грандіозна язичницька Біблія, за якою протягом віків читачі знайо

мились з грекоримськими міфами та легендами..

Овідія назвали співцем кохання. Він писав численні вірші про

кохання. Своєрідною інструкцією закоханим про те, як домогтися лю

бові, є його поема «Мистецтво кохання». Овідію належала також

збірка «Любовні елегії», яка аж ніяк не пасувала до офіційного кур

су Октавіана Августа, якому потрібні були солдати. Всупереч цьому,

поет проголошував, що задовольняється таланом кохання та славою

поета й не хоче бути ані військовим, ані урядовцем.

Слава прийшла до Овідія за життя. Проте доля поета склалась

трагічно. Коли вже дочка подарувала йому онуків і здавалось, що дні

поета будуть безхмарними до останку, він несподівано за наказом

імператора Августа у 8 р. н.е. був відправлений на заслання в далеку

римську провінцію, на узбережжя Чорного моря. Там у містечку То

ми (поблизу сучасної Констанци в Румунії) Овідій і завершив своє

життя. Існують різні припущення з приводу довічного вигнання по

ета, але певної причини дослідники й досі не знають.

Один із кращих творів Овідія – «Листи з Понту» (тобто з Чорного

моря) – написані незадовго перед смертю. На засланні поет написав

«Сумні елегії» (елегія – задумливий, журливий, пройнятий сумним

настроєм вірш). Овідію належить вислів: «Крапля точить камінь не

силою, а частим падінням».

142

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Овідій став героєм легенд, записаних у середньовічних молдавсь

ких хроніках. На честь поета в 1795 р. назвали Овідіополем форте

цю, засновану на півдні України (тепер райцентр Одеської області).

Поетвигнанець – саме таким сприймав образ Овідія Т.Г.Шев

ченко. На засланні він не раз згадував про сумну долю Овідія в лис

тах до друзів, порівнював її зі своєю. 19.06.1857 р. у «Щоденнику»

Т.Г.Шевченко зіставив Августа, який заслав Овідія, зі своїм власним

катом – Миколою І: «Август – язычник, ссылая Назона к диким

гетам, не запретил ему писать й рисовать. А христианин Николай

запретил мне то й другеє. Оба палачи. Но один из них палачхристи

анин?».

Овідій даремно благав, щоб йому дозволили повернутися із за

слання. Так само марно поет просив, щоб тіло його упокоїлось на

батьківщині. Навіть цього, останнього, прохання не задовольнили.

Досягає розквіту римська історіографія. Грандіозний екскурс в

історію зробив один із шанувальників імператора Августа – Тіт

Лівій (59 р. до н.е. – 17 р. н.е.). Він написав 142 книги «Історії Риму

від заснування міста». Над цим твором історик працював протягом

40 років. Ця величезна історична розповідь свідчить про надзви

чайні працездатність та працелюбність Тіта Лівія, який, якщо не

зробив за день жодної доброї справи, говорив: «Друзі, я втратив

день». З цим перегукується інший вислів історика: «Краще пізніше,

ніж ніколи».

Історичні події в праці Лівія викладались від прибуття Енея в

Італію до 9 р. до н.е., тобто до подій, сучасних автору. Але із 142

книг до нас дійшло повністю лише 35 (1–10та і 21–45та) і фраг

менти решти. Ці 35 книг охоплюють період від заснування Рима до

293 р. і з 218 по 168 р. до н.е. Для всіх 142 книг (крім 136ї і 137ї)

існують короткі переліки змісту (невідомо ким і коли складені)

За своїм жанром праця Лівія – аннали, тобто виклад подій за

роками, причому історія стародавнього періоду дається конспектив

но, а більш близькі до автора події викладаються детальніше. «Істо

рія Риму від заснування міста» містить багато цікавих історичних

фактів і опис епізодів повсякденного життя Риму. В ній подано відо

мості також про Північне Причорномор’я.

История мировой культури. Наследие Запада. – М. 1998. – С. 188; Исто

рики и история. Жизнь, судьба, творчество. – М., 1997. – С. 230.

143

Лекція 6. Культура Стародавнього Риму

Одним з найвідоміших давньоримських істориків був Публій

Корнелій Тацит (близько 55 – близько 120 рр. н.е.). Він служив

офіцером в армії, займав різні державні посади, в тому числі посаду

консула, виділявся своїми ораторськими здібностями. Найбільшою

популярністю з його творів користуються «Аннали». Аннали (лат.

аnnus – рік) латинською мовою означають літописи, літописні записки,

записи найважливіших подій за роками, взагалі записи чогось

визначного. Ці записи велись жерцями і виставлялись на дерев’яних

дошках для загального огляду. Вони служили довідковим матеріа

лом для римських істориків. У 130 р. до н.е. були перероблені і зве

дені у 80 книг. Деякі римські історики, в тому числі Тацит, своїм

працям з історії давали назву «Аннали».

«Аннали» Тацита присвячені подіям римської історії, починаючи

з правління Тиберія (імператор в 14–37 рр.) і закінчуючи смертю

Нерона в 68 р., тобто мова йде про імператорів династії Юліїв

Клавдіїв (14–68). Тацит починає свої «Аннали» обіцянкою розпові

дати про події «без гніву й упередженості», але його симпатії були

на боці республіки й аристократії. Інший відомий твір Тацита –

«Історії». Вони розповідають про життя римських імператорів від

Гальби до Доміціана (51–96 рр.; був імператором в 81–96 рр.), про

боротьбу за владу після загибелі імператора Нерона (громадянська

війна 68–69 рр.).

У повному обсязі дійшов до нас твір римського історика Гая Све

тоніяТранквіла (69–140 рр. н.е.) під назвою «Життєпис дванадцяти

Цезарів». У ньому розповідається про життєвий шлях римських пра

вителів від Гая Юлія Цезаря до Доміціана.

Римський історик Амміан Марцеллін (330/335 – близько 396 рр.)

написав історичний твір «Діяння» в 31 книзі, де описав період з

96 р. (тобто продовжив «Історії» Тацита) до 378 р. Збереглися 14–

31а книги, які охоплюють сучасні автору події (353–378). Ця праця

є цінним джерелом з історії Римської імперії та варварського світу

IV ст.

У галузі філософії славу Риму приносить Луцій Анней Сенека

(близько 4 р. до н.е. – 65 р. н.е.). Він народився в Іспанії, але більшу

частину життя провів у Римі. При імператорі Калігулі, який був імпе

ратором в 37–41 рр., Сенека здобуває місце в сенаті і першу держав

ну посаду. Але внаслідок придворних інтриг імператор Клавдій (імпе

ратор в 41–54 рр.) відправив його на заслання. Через вісім років

144

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

племінниця Клавдія Агрипіна, на якій він в 49 р. одружився, повер

нула Сенеку до Риму і зробила наставником свого сина Нерона. Коли

Клавдій Цезар Нерон (37–68) в 54 р. вступив на престол, Сенека

став одним з керівників зовнішньої та внутрішньої політики імперії.

В 57 р. він одержує найвищу в імперії посаду – консула. Пізніше

Сенека відходить від політичної діяльності, попадає в немилість.

В 65 р. його звинуватили в змові проти Нерона і він одержав наказ

імператора покінчити з собою. Престарілий філософ мужньо зустрів

несправедливий вирок і прийняв смерть, розрізавши собі вени.

Свої філософські погляди Сенека виклав у трактатах «Про ско

роминучість життя», «Про блаженне життя» та «Моральних листах

до Луцілія». В дусі ідей стоїцизму філософ проповідував рівність лю

дей, згоду, лагідність, смирення, милосердя, зневажання матеріаль

них цінностей, задоволення малим, готовність до смерті. Філософія

Сенеки була одним із джерел раннього християнства. Перші

християнські письменники охоче користувалися його аргументами.

Сенеці належить крилатий вислів: «Навчаючи інших, ми самі

вчимося». Філософ зворушливо висловлював сентенцію: чомусь ніхто

з сучасників не оглядається назад і даремно – «якраз минуле дає

поради на майбутнє».

У природничих науках найбільшим авторитетом був Гай Пліній

Старший (23–79 рр. н.е.). Він написав енциклопедичний твір «Істо

рія природи». Тут містилися зоологія, ботаніка, мінералогія, фізика,

астрономія, медицина. «Історія природи» вражає величезною еру

дицією, допитливістю і працездатністю автора, котрий сам пише, що

вивчив дві тисячі книжок. «Історія природи» складається з 37 книг

і має посилання на 327 грецьких і 146 латинських творів. Пліній

досліджував перший вибух Везувія в 79 р. і загинув при цьому від

отруйних газів. Плінію належать вислови: «Жодного дня без рядка»

та «Істина у вині».

Визначним вченим, який працював в Олександрії, був Клавдій

Птоломей (близько 83 р. – близько 170 р.), У його головній праці

«Альмагест», що представляє собою енциклопедичний звід астро

номічних знань античності, представлена створена ним геоцентрич

на система світу. Суть її в тому, що Земля – центр Всесвіту, а Сонце

обертається навколо Землі. Вона була спростована лише в 1543 р.

геліоцентричною системою Коперніка. У творі «Географія» Птоломей

систематизував тодішні географічні знання, навівши координати

145

Лекція 6. Культура Стародавнього Риму

8 тисяч відомих пунктів і поклавши їх на карту. Це багато дало для

розвитку картографії.

Римляни були великими любителями книг. Держава, а також де

які багаті громадяни відкривали публічні бібліотеки. В IV ст.. в епо

ху пізньої імперії, в Римі нараховувалось 29 бібліотек

У часи Стародавнього Риму ще не вміли робити папір. Замість

нього римляни використовували матеріал, зроблений з єгипетської

тростини, – папірус. Ще писали на оброблених шкурах тварин (пер

гамент), але перевага безумовно віддавалась папірусу, тому що він

виготовлявся значно простіше. Листи папірусу склеювали між со

бою та згортали у сувої. Останні мали різну довжину, але частіше

всього вона була близько 10 м.

В IV ст. н.е. сувій почав поступово уступати місце кодексу – книзі,

в якій листи скріплювалися з одного краю. Кодекс став вико

ристовуватись в християнській церкві, тому що в ньому вміщувалось

значно більше інформації, ніж у сувої, його набагато зручніше було

зберігати, переносити і читати.

До періоду імперії відноситься спорудження двох найвідоміших

римських архітектурних пам’ятників: Колізею та Пантеону. Колізей,

або амфітеатр Флавіїв, одержав назву в середні віки за свої розміри

(від лат. соlosseum – величезний). Його було закладено в центрі Рима

в 75 р. під час правління імператора Веспасіана і закінчено у 80 р. за

часів імператора Тіта Андроніка. Колізей, найбільший амфітеатр

античного світу, мав форму еліпсоїдної споруди довжиною 189 м,

висотою 48,5 м. Арена амфітеатру мала також еліпсоїдну форму пло

щею в 5200 квадратних метрів. Колізей вміщав близько 50 тисяч

глядачів і призначався для проведення гладіаторських боїв, цирко

вих видовищ. На арені амфітеатру одночасно могло розташуватися

3200 гладіаторів. Гладіаторські бої проводились тут до 400 р. Заходи,

спрямовані на збереження Колізея як історичної пам’ятки, почали

проводитись лише з середини XIX ст.

Інший шедевр давньоримської архітектури – Пантеон, тобто храм

в ім’я всіх богів, покровителів імператорського дому, споруджений в

115–125 рр. в основному під час правління імператора Публія Елія

Адріана (76–138 рр.; імператор в 117–138 рр.). Архітектором храму

був грек сирійського походження Аполлодор Дамаський. Це – най

Маркс Энтони, Тинджэй Грехем. Римляне. – С. 51.

146

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

більший за розмірами і найдосконаліший римський купольний храм.

Висота його – 42,7 м, внутрішній діаметр склепіння – 43,5 м. товщи

на стін – 6,2 м, товщина бетонного фундаменту – 7,3 м, а глибина

його складає 4,5 м. Всередині храму небачена кількість світла. Світло

падає із знаменитого «вікна Пантеону» – дев’ятиметрового отвору в

куполі.

До нашого часу храм відносно добре зберігся. З VII ст. він став

християнською церквою. Нині храм став національним музеєм (уси

пальницею), де серед інших знаходиться гробниця Рафаеля.

До II ст. н.е. відноситься монументальна бронзова кінна статуя

римського імператорафілософа Марка Аврелія (121–180 рр.; імпера

тор з 161 р.). Вона знову встановлена в XVI ст. за проектом Міке

ланджело на площі Капітолія в Римі. Образ імператора – втілення

громадянського ідеалу і гуманності. Це образ філософа, представни

ка пізнього стоїцизму, автора філософського твору «Наодинці з со

бою», байдужого до слави і багатства. Складки одягу зливають його

з могутнім корпусом прекрасно відлитого коня. «Прекрасніше і

розумніше голови коня Марка Аврелія, – писав німецький історик

мистецтва І.Вінкельман (1717–1768), – не можна знайти в природі».

Марку Аврелію належать слова про те, що нічого вічного у світі не

існує, що людське життя є лише миттю між минулим та майбутнім.

На період імперії припадає і перша виставка моди. Відомості про

неї знайшли археологи. Проведено її було в Римі за часів імператора

Нерона. Нудьга змусила володаря пошукати нових розваг. Він зібрав

найкращих кравців, які представили йому всі види тунік, пелерин,

накидок, одягу воїнів.

У виставці брали участь 109 модельєрів із 109 римських провінцій.

На велике здивування усіх присутніх переміг не особистий кравець

Нерона, а Хавроній з Каппадокії, який одягав філософа Сенеку.

Нагороду отримав той, хто зібрав найбурхливіші оплески присутніх

патриціїв.

У 395 р. н.е. неозора Римська імперія, що охоплювала величезні

простори на трьох континентах, розпалась на дві імперії: Західну зі

столицею в Римі і Східну, або Візантію, з столицею в Константино

полі. Західна Римська імперія проіснувала до 476 р. н.е., коли кінно

та германців ущент розбила військо останнього римського імперато

ра РомулаАвгустула, жалюгідну тінь славетних легіонів Риму. Цей

рік вважається роком завершення античного періоду в історії культури.

147

Лекція 6. Культура Стародавнього Риму

Він знаменує собою також завершення історії стародавнього світу і

відкриває новий історичний період – період середньовіччя.

Древньоримська культура послужила джерелом і основою даль

шого культурного розвитку Європи. Рим був її духовним центром

протягом всього середньовіччя. Мова Стародавнього Риму – латинсь

ка – залишалась міжнародною мовою європейської культури більше

тисячі років після падіння Західної Римської імперії. Вона на трива

лий час стала мовою філософії, науки, медицини, юриспруденції,

релігії та літератури багатьох європейських країн. Латинське поход

ження мають терміни: прокуратура, префектура, прогрес, консул, ко

мітет, колегія, імперія.

Після падіння Західної Римської імперії не загинув римський

спосіб життя. Він здобув широке розповсюдження і користувався ве

ликим авторитетом. Деякі елементи римської цивілізації збереглися

і після падіння імперії та зробили могутній вплив на культуру наступ

них епох.

Словник термінів та понять теми

Авгури – жерці в Стародавньому Римі, які шляхом ворожіння вміли

нібито вгадувати майбутнє.

Аврора – в римській міфології богиня ранкової зорі, світанку,

Апсида (від гр. hapsis – склепіння) – виступ споруди, напівокруглий,

прямокутний, багатокутний у плані, перекритий півкуполом або

зімкненим півсклепінням.

Базиліка (від гр. basilike – царський дім) – приміщення для судових

засідань і торгових угод у формі витягнутого прямокутника з

великим залом, розділеним уздовж двома рядами колон на

частини (нефи), які мали самостійні перекриття.

«Вірую, бо безглуздо» – вислів, який належав письменнику з Карфа

гену Тертулліану Квінту Септимію Флоренсу (60 р. – після

220 р.).

Дванадцяти таблиць закони – стародавній пам’ятник римського

права. Закони записані в 450 р. до н.е. на 12 мідних плитах і

виставлені на форумі в Римі. Вони вперше замінили звичаєве

право письмовим законодавством, яке закріпляло приватну

власність, рабство, соціальну нерівність.

148

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Ірод (73–4 рр. до н.е.) – іудейський правитель (40–4 рр. до н.е.), став

леник римлян.

Календи – в римському календарі перше число кожного місяця, звідси

походить слово «календар».

Капітолій – підвищення, пагорб у Римі, на якому розташовані палаци,

музеї; в давнину на цьому підвищенні, яке мало значення фор

теці, розміщувались храми, присвячені Юпітеру, Мінерві та

Юноні.

Колізей – один з найбільших амфітеатрів у Римі, збудований імпера

тором Веспасіаном (69–79) і Тітом (79–82). Значна його час

тина збереглася до наших днів.

Марс – у давніх римлян бог війни.

Марсове поле – територія на березі Тибру в Римі, місце народних

зборів.

Меркурій – римський бог тваринництва, торгівлі та доріг, синонім

посланця.

Морок – бог підземного царства (давньогерманська міфологія).

Пальміра антична – «місто пальм», побудоване в невеликому оазисі

сирійської пустелі, через яке йшли торгові каравани, славилось

у всьому тодішньому світі величчю та красою своїх палаців,

арок і колонад, служило нібито зосередженням могутності

Римської імперії на самому її краї.

Пастораль – твір (головним чином драматичний), що ідилічно зоб

ражує життя простих людей (первісно – пастухів).

Патриції – родова аристократія у Стародавньому Римі.

Педагог – раб, частіше за все грек, якого батькиримляни зобов’яза

ли спостерігати за їхніми дітьми в школі.

Плебеї— вільні громадяни незнатного походження в Стародавньому

Римі.

Понтифік – жрець, у віданні якого був нагляд за всіма громадськи

ми богослужбами, складанням літописів і календаря. Колегію

понтифіків очолював великий понтифік (понтифікс максимус).

Понтій Пілат (роки народження та смерті невідомі) – римський

прокуратор (намісник) Іудеї в 26–36 рр. За християнськими

легендами, Понтій Пілат затвердив смертний вирок засновни

149

Лекція 6. Культура Стародавнього Риму

кові християнства Ісусові Христу, при цьому, символічно умив

ши руки, заявив, що його смерті прагне не він, а іудейські жерці

(звідси вираз – «умив руки, як Понтій Пілат»).

Портик – крита колонада вздовж стіни. В Римі портики з’явились

тільки в II ст. до н.е.

Сатурн – за римською міфологією, бог сівби і пір року, покровитель

землеробства.

Сивіли – жінки в Стародавньому Римі, які пророкувати майбутнє.

Теракота – суміш з глини і піску, яка застосовувалась для виготов

лення черепиці та невеликих керамічних статуеток.

Тиран – у Стародавній Греції, Римі, а також у містахреспубліках

Італії одноособовий правитель, що прийшов до влади насиль

ницьким шляхом.

Тога – верхній одяг давніх римлян у вигляді плаща без рукавів.

Тріумвірат – у Стародавньому Римі союз трьох державних діячів,

укладений з метою захоплення влади у державі.

Тріумф – у Стародавньому Римі урочистий в’їзд у столицю полко

водцяпереможця; блискучий успіх, перемога, торжество.

Туніка – у Стародавньому Римі довгий чоловічий і жіночий одяг ти

пу сорочки з короткими рукавами або без них, переважно білого

кольору, який носили під тогою; костюм, що нагадує за своїм

кроєм такий одяг.

Фарисеї – послідовники релігійнополітичної течії, що виникла в

Іудеї в середині II ст. до н.е. та були непримиренними ворога

ми ранньохристиянського вчення.

Флора – у стародавніх римлян богиня квіток, рослинності, весни.

Форум Романум – центр торговельного і суспільного життя в Старо

давньому Римі, центральна площа, навколо якої розташовува

лись культові та громадські споруди і де скликались народні

збори, відбувалися суди, влаштовувались ярмарки.

Церера – у стародавніх римлян богиня хліборобства і врожайності.

«Я людина, і ніщо людське мені не чуже» – фраза, яку висловив один

з героїв комедії римського комедіографа Теренція Публія Афра

(близько 195–159 рр. до н.е.) «Самокатівник».

150

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Питання до самоконтролю

1. Що таке етруська культура?

2. Який зв’язок культури Стародавнього Риму з культурою Ста

родавньої Греції?

3. Яким чином древньоримська культура послужила джерелом і

основою дальшого культурного розвитку Європи?

4. Чому Рим був духовним центром Європи протягом всього се

редньовіччя?

5. На який період припадає найвищий розквіт культури Старо

давнього Риму?

6. Назвати перший в європейській літературі переклад.

7. Як у римському календарі називалось перше число кожного

місяця?

8. Який державний діяч, полководець, письменник та оратор вмів

робити кілька справ одночасно?

9. Що мав на увазі поет Горацій, коли писав: «полонена Греція

перемогла некультурного переможця»?

Завдання для тестової перевірки знань студентів

1. Римські поети:

а) Сенека; г) Цицерон;

б) Горацій; д) Меценат;

в) Гортензій; е) Вергілій.

2. Ототожнити римських богів з грецькими, знайти римський

еквівалент грецьких богів:

Зевс Амур

Посейдон Марс

Ерос Юпітер

Аїд Вакх

Арес Меркурій

Гера Діана

Афіна Венера

Деметра Юнона

Афродіта Веста

Гефест Нептун