Казміренко Л. І., Андросюк В.Г., Абрамян В.Ц. Психологічне забезпечення діяльності працівників міліції під час проведення масових спортивних заходів

Подождите немного. Документ загружается.

відображають його внутрішні соціально-психологічні процеси. У

зв'язку з цим можна виділити деякі загальні ознаки різних видів

натовпу:

а) форма та структура, як свідчать результати спостережень, у

тому числі кіно- та відеозйомки, всі натовпи на початку їхнього

утворення й у стані відносного спокою мають тенденцію до

кільцеподібної форми (якщо цьому не заважає рельєф місцевості,

будинки). При цьому характерний рух одних людей від центру

натовпу до його периферії, а інших - навпаки - від периферії до

центру. Цей процес, що отримав назву "mixing" (змішування), має

подвійне значення: з одного боку, він розглядається як засіб

поширення інформації, з іншого - дозволяє розділити людей за

ступенем їхньої активності. Найбільш активні та готові взяти участь у

діях прагнуть до центру; пасивні тяжіють до периферії. Стани страху

й невизначеності сприяють тяжінню людей до центру;

б) межі натовпу - для осіб, які прагнуть проникнути в натовп

чи вийти з нього, розрізняють відкриті й закриті межі.

Межі можуть бути також чітко вираженими й аморфними.

У зв'язку з цим виділяється феномен поляризації, що полягає в

зіставленні щільності скупчення людей у центрі натовпу й відносно

розрідженої їхньої концентрації навколо цього центру. Ступінь

поляризації визначає концентрацію уваги присутніх до тих питань, з

приводу яких він виник.

Межі натовпу звичайно носять дуже мінливий характер, у

результаті чого положення людей змінюється найчастіше

мимовільно. Так, просто сторонній може зненацька опинитися в

центрі натовпу в результаті приєднання до нього нової групи людей.

Цей момент має важливе значення при оцінці складу натовпу й

ступеня активності його різних ділянок;

в) внутрішня структура - як правило, натовпи, що здаються

зовні однорідними, мають деяку внутрішню структуру, що

визначається наявністю в них груп і підгруп, об'єднаних особистими

або умовними зв'язками, специфічними вузькими інтересами тощо.

Антагоністичні групи в натовпі є передумовою виникнення масових

безпорядків;

г) щільність і розміри натовпу - оцінка щільності натовпу

важлива при визначенні його чисельності. Емпіричні дослідження

показали, що оцінки чисельності натовпу "на око" відрізняються

неточністю. Так, X. Джекобе (Н. Jakobs) довів, що поліція, яка

найчастіше дає подібні оцінки, має тенденцію перебільшувати

кількість учасників у 2-3, а іноді - й у 20 разів. Також мають

тенденцію значно перебільшувати чисельність натовпу люди, які

симпатизують йому; навпаки, при негативному ставленні вони

схильні применшувати його розміри. Це особливо наочно

проявляється в репортажах різних журналістів із місця події щодо

політичних мітингів.

X. Джекобе запропонував формулу для швидкого й достатньо

точного визначення чисельності натовпу. Потрібно помножити

цифри, що визначають довжину й ширину площі, яку займає натовп, і

помножити суму на коефіцієнт щільності, що становить 10 для

щільних натовпів і 7 - для менш щільних. Він стверджує, що ця

формула, перевірена емпірично, дає оцінку з точністю до 20%.

Звичайно, на оцінку впливають форма натовпу й просторові умови

його розподілу. Становище ускладнюється, коли натовп знаходиться

в русі й швидко змінюється його склад. Проте для відносно простих

випадків формула Н. Джекобса є зручним інструментом.

Оцінка чисельності натовпу має велике значення. Добре відомо,

що за кількістю людей, які намагаються вийти одночасно з

приміщення, наприклад, при пожежі, можна визначити, виникне

паніка чи ні.

Крім того, є низка соціально-психологічних запитань, відповіді

на які ще відсутні. Наприклад, при якій кількості людей виникають

характерні для натовпу особливості? Чи виникнуть якісь нові явища й

особливості при збільшенні натовпу (наприклад, від 10 тис. до 20 або

50 тис)? Проведені в цьому плані дослідження носять випадковий та

несистематизований характер.

Новітні дослідження феномену натовпу виявили у його поведін-

ці фазові стани. Наприклад, аналіз відеозйомки руху людей під час

Хаджу дозволив німецьким фізикам виявити різні фазові стани - у

тому числі й ті, які можуть загрожувати життю людей.

Доктор Дірк Хелбінг (Dirk Helbing) і Андерс Йоханссок (Anders

Johansson) з Дрезденського технологічного університету вивчили

відеозапис інциденту, що відбувся в січні 2006 р. на мосту Джамарат,

коли загинуло близько 300 прочан. За допомогою комп'ютера вони

змогли визначити швидкість і положення окремих людей, що

рухаються у величезному натовпі вбік моста. У 45-хвилинмому записі

вченим вдалося виділити три окремих фази руху.

На першій стадії прочани стабільно рухаються вбік мосту, при

цьому швидкість руху зменшується зі збільшенням щільності

натовпу. Потім відбувається раптовий різкий перехід до другої фази

руху - руху з зупинками, що має хвилеподібний характер, причому

хвилі поширюються вздовж напрямку руху.

Такі хвилі спостерігаються приблизно протягом 20 хв., при

цьому щільність натовпу продовжує зростати і раптово настає третя й

найнебезпечніша фаза. У цій точці фазового переходу групи людей

починають хаотично рухатися у всіх можливих напрямках - це явище

Хелбінг і Йоханссон назвали "турбулентністю натовпу".

Турбулентність утворюється, коли люди починають панікувати і

штовхатися, прагнучи збільшити свій особистий простір. При цьому в

натовпі утворюються сильні хвилі стискання, які відкидають людей на

декілька метрів, у результаті чого сотні прочан виявилися розтоптаними.

Учені встановили, що люди почали гинути через 10 хв. після

встановлення турбулентності й через 30 хв. після початку руху із

зупинками. Вони стверджують, що автоматичне відстеження точок

фазових переходів за допомогою систем відеоспостереження

дозволить владі вчасно вживати заходів для забезпечення безпеки

людей. На підставі одержаних даних було вироблено ряд

рекомендацій, врахованих при реконструкції моста Джамарат і

прилеглих до нього територій.

Пол Торренс (Paul Torrens) з Університету штату Арізона з

дослідницькою групою почали створювати комп'ютерні моделі

поведінки натовпів міського населення в екстремальних умовах. Мета

проекту полягає в тому, щоб розробити багаторазово

використовувану комп'ютерну модель руху пішоходів і поведінки

натовпу в умовах щільного міського середовища. Цю модель можна

буде застосовувати для перевірки стратегій реального світу, які

непросто або неможливо дослідити на практиці. Наприклад, за її

допомогою можна змоделювати сцену втечі натовпу від палаючого

автомобіля до єдиного місця евакуації; перевірити можливості

здійснення масової евакуації до^критичної події; досліджувати ознаки

перетворення натовпу в некерований; визначити, як можна перебуду-

вати різноманітні міські об'єкти з метою нейтралізації дій

некерованого натовпу, тощо.

4. Субкультура футбольних фанатів: історія розвитку,

основні ознаки та поведінкові практики

Футбольні хулігани - особи, які порушують громадський

порядок, обґрунтовуючи свої дії футбольними пристрастями. Як

правило, правопорушення (злочини) на фунті футбольного

хуліганства вчинюються до чи після футбольних матчів, а також у

місцях скупчення футбольних уболівальників.

Витоки футбольного насильства беруть свій початок в Британії,

де з футбольними безпорядками знайомі з ХІУ ст., коли існувала

традиція бійки "стінка на стінку" гравців та їх прихильників після

фінального свистка. Але справжнього розповсюдження футбольне

хуліганство набуло з 50-х років XX ст. Робітнича молодь, не маючи

грошей для дорогих розваг, обрала доступний футбол, і вже в

середині 60-х років трибуни англійських стадіонів приблизно на 70%

складалися з тих, хто ототожнював себе з футбольним насильством, а

кожен другий матч закінчувався серйозними бійками, деякі райони

міста на час матчів перетворювалися на заборонені зони.

Поступово їм стало недостатньо підтримувати команди на

"домашніх" матчах, а з початком підтримки своїх клубів на гостьових

поєдинках і виникли перші проблеми. З одного міста в інше з цілком

визначеною метою виїжджало від 400 до 7 тис. осіб, внаслідок чого

тисячі звичайних прихильників гри стали триматися подалі від

стадіонів. Ситуація ускладнилася, коли масові бійки стали

демонструватися по телебаченню. Це не тільки надихало хуліганів,

але й виступило як засіб самореклами; своєрідним хобі для фанатів

стало також колекціонування газетних статей та повідомлень.

Знадобилося втручання влади, яка відреагувала адекватно. Були

прийняті більш жорсткі закони, що регулювали правопорядок; на

найбільш небезпечних футбольних хуліганів завели спеціальні

картотеки. Багатьох із них заарештували, іншим - наборонили

відвідувати стадіони до кінця життя. Поліція впроваджувала своїх

людей до фанатського середовища, встановлювала лідерів та

вживала заходів щодо недопущення зустрічей ворогуючих

угрупувань. Удосконалення технологій дозволило обладнати

стадіони та прилеглі території камерами відеоспостереження. що

значно підвищувало ймовірність ідентифікації хуліганів та

притягнення їх до відповідальності.

У кінці 70-х років внутрішня проблема Англії набула

європейських масштабів завдяки, зокрема, фанатам футбольного

клубу "Ліверпуль", які приїздили на Єврокубкові турніри і поступово

прищеплювали європейцям свій стиль підтримки клубу, включаючи

погроми скрізь, де грав їх клуб.'

Після трагічних подій 1985 p., коли на бельгійському стадіоні

"Ейфель" на фінальному матчі Кубку Європейських Чемпіонів між

клубами "Ювентус" і "Ліверпуль" внаслідок футбольних безпорядків

загинуло 39 осіб, УЕФА відсторонила від участі в Єврокубках всі

англійські клуби на 3 роки, а "Ліверпуль" - на 5 років. Оскільки гра

транслювалася в прямому ефірі, трагедія обійшла практично весь

світ.

Владою Англії було вжито надзвичайно жорстких заходів, і

більшість хуліганських груп припинила своє існування, інші ж,

переживши шок від побаченого на телевізійних екранах, самі

повернулися до нормального життя. Поступово фан-pyx зійшов

нанівець, і причин тому було декілька. Першою та основною стала

соціальна переорієнтація молоді. На початку 90-х років Британією

оволоділа танцювальна рейв-культура, набуло розповсюдження

вживання наркотиків, і хуліганство перестало бути модою. Значну

роль відіграла трагедія на шеффілдському стадіоні "Хіллсборо", коли

в результаті давки загинуло 96 ліверпульських уболівальників. Англія

пережила справжній шок, люди просто боялися ходити на стадіони.

Поступово рух футбольних фанатів в Англії згас, набувши

стилю "кежуалс" (від англ. casual - звичайний). Основним правилом

англійського фаната стала непомітність, відсутність клубних кольорів

одягу та символіки, що виділяло б його з-поміж присутніх. Зустрічі

ворогуючих угруповань відбуваються поза стадіонами, переважно

вони призначаються через Інтернет.

Фанати стали більш мобільними й обережними. Зміни в

структурі англійського суспільства привели до фан-руху значну

кількість достатньо освічених та матеріально забезпечених молодих

людей, які надали йому більшої закритості та виваженості. Силові

акції ретельно плануються й прораховуються до деталей, проводяться

інформаційні війни та здійснюються відволікаючі маневри.

Враховуючи сучасні технічні можливості англійської поліції, для якої

боротьба з навколофутбольним насильством залишається одним із

пріоритетних напрямів, такі

заходи допомагають англійським

хуліганам "виживати".

Єдиною радістю для них залишаються виїзні матчі в Європі, але

й там після вислання в 1993 р. з Голландії 1100 англійських фанатів

вони стали поводитися більш стримано.

Але фан-pyx набув нового життя в країнах Східної Європи:

Росії, Україні, Болгарії, Польщі, Сербії, Хорватії та ін.

У СРСР одним з перших угруповань футбольних хуліганів стали

фанати клубу "Спартак" - "Flints Crew". Процес зародження нової

для країни субкультури був пов'язаний також із діяльністю

прихильників інших московських команд, київського "Динамо",

ленінградського "Зеніту". До кінця 70-х років XX ст. фан-pyx набрав

сили, кількість прихильників постійно збільшувалася, і на фанатів

звернула увагу влада. Негативно оцінив нові тенденції серед молоді

КДБ, вважаючи їх антирадянськими, внаслідок чого деякі з фанатів

втрачали роботу чи виключалися з вищих навчальних закладів.

У середині 80-х років обстановка кардинально змінилася. Після

оголошення курсу на перебудову фанати одержали значно більше

свободи, і клуби, оцінивши їх ефективність під час виїзних матчів,

стали активно заохочувати присутність своїх прихильників на

гостьових іграх. Фан-pyx почав набирати масовості й ознак поведінки

фанатів Англії. Завдяки англійському впливу на трибунах стадіонів

з'явилися футбольні пісні, скандування, сленг і, що більш важливо,

хуліганська ментальність, притаманна англійському навколофутболу.

Наслідком цього стало значне зростання застосування фанатами

насильства.

Уже в 1987 р. у м. Києві на грі Чемпіонату СРСР між

"Динамо" і "Спартаком" відбулася найбільша в історії радянського

футболу масова бійка, де брали участь близько 500 осіб. У 1990 р.

радянські футбольні фанати вперше заявили про себе за кордоном,

коли велика група вболівальників московського "Спартака"

спровокувала групові порушення громадського порядку в центрі

м. Праги та вчинила справжню бійню болільників місцевої

"Спарти" біля стадіону.

Після розпаду Радянського Союзу розвиток фанатської

субкультури був призупинений, оскільки зникла сама інфраструктура

радянської футбольної ліги. За межами внутрішніх змагань

опинилися такі привабливі для виїздів клуби, як "Динамо" (Тбілісі),

"Динамо" (Мінськ), "Жальгіріс" (Вільнюс). На зміну їм прийшли

"середняки" з провінції, і розвиток фан-руху уповільнився.

Але вже в 1994 р. в Росії з'явилися хуліганські у групування

європейського масштабу: "Red-Blue Warriors" у Центрального

спортивного клубу армії (ЦСКА) і "Flints Crew" у "Спартака". На тлі

протистояння цих двох банд почав поступово відроджуватися інтерес

до фан-культури сред уболівальників пострадянського простору.

Весною 1995 р. понад 200 хуліганів влаштували бійку перед

матчем ЦСКА - "Спартак", у 1997 p. відбулася "Щолківська битва"

під Москвою, в якій брали учаеть близько 500 фанатів пітерського

"Зеніту" (угруповання "Невський фронт") та фанати 'Спартака".

В останньому випадку працівники міліції вимушені були застосувати

навіть вогнепальну зброю, було затримано 170 осіб.

Після цього інциденту влада перейшла до рішучих заходів:

бійцями загонів міліції особливого призначення (ЗМОП) та кінними

нарядами контролювалися всі підходи до стадіонів, кожне скупчення

фанатів моментально розосереджувалося, по периметру футбольного

поля виставлялися сотні міліціонерів, які спостерігали за трибунами,

була заборонена будь-яка піротехніка. Протиборство між міліцією і

хуліганами досягло апогею в 1999 p., коли бійка між фанатами і

ЗМОПом досягла таких розмірів, що матч між московським

"Спартаком" і раменським "Сатурном" був припинений. Деякі

сектори стадіону перетворилися на руїни.

У 2000 р. близько 2 тис. російських футбольних хуліганів

приїхали на матч у межах відбіркового циклу Чемпіонату Світу в м.

Київ, де мала відбутися зустріч принципових суперників - збірних

команд України і Росії. Приїзду передувала зустріч лідерів

московських банд, на якій було прийняте рішення про тимчасовий

нейтралітет з метою об'єднання зусиль "проти спільного ворога".

Масові безпорядки в м. Києві розпочалися вже за два дні до гри і

завершилися безпрецедентною бійкою біля НСК "Олімпійський".

Події навколо збірної футбольної команди Росії не раз

привертали увагу світової спільноти. Так, улітку 2002 р. після

поразки від команди Японії на Чемпіонаті світу хулігани вчинили

погроми в центрі м. Москва, що викликало широкий резонанс у

країні. У 2005 р. товариський поєдинок між московським та

київським "Динамо" завершився бійкою в київському метрополітені.

Тому, як це свого часу відбувалося в Англії, правоохоронці доклали

рішучих зусиль для подолання цього ганебного явища.

Тепер російський "навколофутбол" також набув форми

"кежуалс", але з певними особливостями, а саме: учасниками банд

можуть бути лише корінні росіяни, оскільки серед російських

футбольних хуліганів досить* розповсюджені націоналістичні ідеї;

основна увага приділяється виїзним матчам за відсутності достойної

підтримки "домашніх".

Що ж стосується українських футбольних фанатів, то за

поведінкою вони більше схожі на італійських "ультрас" ("тіффозі"),

де обов'язкові бійки також мають місце, а основна увага приділяється

підтримці своєї команди на трибунах: носіння одягу з клубною

символікою, скандування, розгортання банерів і підпалювання

димових шашок і файєрів. Оскільки останнє заборонене, між

фанатами і міліцією вже не раз виникали сутички, спостерігається

тенденція до загострення стосунків аж до прямого протистояння.

Узагальнення наявної інформації щодо фан-рухів різних країн

дозволяє стверджувати, що самостійних національних субкультур

футбольних фанатів не існує. Дійсно, є лише певна національна

специфіка, ті чи інші практики поведінки, варіанти сленгу, в чому

прослідковуються певні культурні традиції. Але через широке

висвітлення футбольних матчів телебаченням та пресою утворилася

загальносвітова фанатська субкультура, в чому Україна практично не

брала участі. Фан-pyx виник у той момент, коли вона вже існувала, і

він її лише відтворює, тобто є лише специфічним соціокультурним

інсценуванням.

На користь такої тези можна навести декілька аргументів. По-

перше, в Україні до 70-х років XX ст. ніколи не існувало (на

відміну від Англії чи Південної Америки) жодного аналога цієї

субкультури, гра в футбол ніколи не була національною традицією.

По-друге, популяризація даної субкультури значно залежить від

діяльності ЗМІ, а інформаційні кордони між СРСР та іншими

країнами були досить жорсткими. По-третє, фан-pyx виник у

великих містах (Москві, Санкт-Петербурзі, Києві), тобто там, де

молодь була найбільш сприйнятлива до західних культурних явищ і

"буржуазного" способу життя. У провінції його досі фактично не

існує, навіть у містах, де футбольні команди досить рейтингові. По-

четверте, середній вік футбольних фанатів в Україні - 15-20 років

(в Англії - 20-30 років), коли людина найбільше готова до зміни

культурних стереотипів, хоча його лідери старші за віком.

Фанатська субкультура принципово опозиційна стосовно

загальної культури суспільства, оскільки її метою є створення

власного стилю життя, та конфліктна за своєю сутністю. Хоча лідери

фан-руху декларують, що конфліктний потенціал зорієнтований

винятково на інші фан-угруповання, їх діяльність, безумовно,

становить собою потенційну або ж реальну загрозу громадському

порядку, а в орбіту бійок виявляються втягненим не лише працівники

міліції, але й сторонні люди, причому поза їх волею.

Та навіть якщо абстрагуватися від необхідності дотримання

правил безпечної для оточуючих поведінки в громадських місцях,

неодмінний атрибут футбольних фан-рухів - з'ясування стосунків із

представниками "ворожої"" сторони, завжди передбачає застосування

фізичної сили, а контролювати в запалі бійки під впливом алкоголю

тяжкість потенційних тілесних ушкоджень не може гарантовано

навіть спеціально підготовлена особа (наприклад, професійні

боксери).

Кожен фан-pyx складається з певної кількості груп (фан-групи

або "фірми") та неорганізованих фанатів. Фан-групи, як правило,

нараховують до 20 осіб, що виконують визначений набір ролей та

підпорядковуються встановленим нормам. Втім, ці норми не надто

жорсткі, і якщо фанат їх порушив, але знаходиться в добрих

стосунках із членами групи, санкції до нього не застосовуються.

Неорганізовані фанати не є учасниками "фірм", але охоплені

соціальними зв'язками фанатської субкультури та беруть участь у

значній частині репертуару групових дій.

Субкультура - ключовий момент та основна причина появи фан-

руху в Україні, який виник саме для того, щоб відтворювати цю

культурну традицію. Фан-pyx - середовище, в межах якого

відтворюється ця специфічна субкультура, її норми та цінності.

Неодмінною складовою фанатської субкультури є клубна

атрибутика. Зовсім недавно такі речі були достатньо дефіцитними, а

в 70-80-х роках - саморобними. Але сьогодні виробництво

футбольної символіки поставлено "на потік", що дозволяє її

типізувати: 1) символіка власної команди, 2) символіка дружніх фан-

рухів, 3) символіка ворожих фан-рухів, 4) символіка фан-рухів, із

якими фанати даної команди відносин не підтримують.

Отже, різні типи символіки асоціюються з різними емоціями -

від дружніх до конкуруючих - і зумовлюють правила поведінки

фаната щодо його ставлення до фанатів інших команд. Іншими

словами, носіння певної атрибутики накладає на її власника певні

зобов'язання та відповідальність, а також визначає ставлення до

нього. Скажімо, київські фанати дружньо ставляться до фанатів

московського ЦСКА та санкт-петербурзького "Зеніта", вороже - до

московського "Спартака" та "Динамо". В першому випадку у киянина

не виникне будь-яких проблем, у другому - ймовірне настання

негативних наслідків, як мінімум, конфіскація атрибутики. Обмін

атрибутикою не є бажаним і допускається лише між фанатами

дружніх фан-рухів.

Оскільки в продажу багато різної атрибутики і вона періодично

змінюється, то найбільш престижна та, що випускалася раніше.

У розвиненому фан-русі атрибутика досить різноманітна і придумати

щось нове складно. Фігурують клубні шарфи, футболки, кепки,

шапки, десятки значків, прапори, ковпаки величезних розмірів та ін.

Але новинки все ж можливі. Так фанати "Зеніту" першими почали

користуватися пластиковими пакунками з зображенням колективної

фотографії гравців, за що одержали нову кличку "мішки".

Символіка - це, насамперед, певний набір кольорів та їх

послідовність. Тому фанатська атрибутика київського "Динамо"

завжди біло-блакитна, а "Шахтаря" - помаранчево-чорна, причому

вона не змінювалася навіть під час "помаранчевої" революції, хоча

помаранчевий колір і символізував конкуруючий для донецьких

уболівальників політичний рух (цю обставину свого часу досить

ефектно використала Ю. Тимошенко під час поїздки в на Донбас).

Для фанатів дуже важлива така стабільність, тому що будь-які

зміни символіки клубу не просто потребують додаткових витрат, але

й можуть призвести до конфліктів у фанатському середовищі. Окрім

того, стабільність клубних кольорів - це не лише стабільність

фанатської атрибутики, але й певні традиції в субкультурі фан-руху,

оскільки вони відображаються, наприклад, у фанатському фольклорі.

Молоді провінційні клуби, як правило, не мають клубних

традицій, і тому вони інколи дозволяють собі радикально змінювати

клубні кольори. Це, зрозуміло, створює додаткові труднощі фанатам

цих команд.

Символами клубу можуть стати, окрім кольорів, також імена

знаменитих гравців та тренерів, особливі місця, пов'язані з історією

клубу (як правило, стадіон) і т.ін. Цікавий приклад у зв'язку з цим

продемонструвало московське "Торпедо". Після того як значну

частину акцій цього давнього московського клубу з багатими

традиціями викупило AT "Лужники", він став проводити домашні

матчі на стадіоні "Лужники" і змінив назву на "Торпедо-Лужники".

Крім того, до клубу прийшов тренер із ЦСКА й привів із собою групу

гравців. Ця ситуація спровокувала складні конфлікти в самій команді

та розкол у середовищі фанатів. Більшість фанатів вирішила, що

старий стадіон визначав зв'язок "Торпедо" з ЗІЛом, і почала

підтримувати нову команду "Торпедо-ЗІЛ" - команду другого

дивізіону, але правонаступницю знаменитої команди Е. Стрельцова.

Криза не вирішується впродовж декількох років.

Сленг футбольних фанатів, з одного боку, досі повністю не

сформований, з іншого - він уже сформований настільки, що

стороння людина не зможе адекватно брати участь у розмові фанатів,

бо їх словниковий запас досить великий, багато слів і словосполучень

мають додаткове семантичне навантаження. Значний вплив на його

формування має англійська мова, починаючи з самоназви hooligan's і

до англомовних назв багатьох фан-груп. Але всі слова, які стосуються

колективних дій, російськомовні (рідко - українські), що зайвий раз

підтверджує інтернаціональний характер фан-руху.

ЗО