Каришева А.Ф. Спеціальна епізоотологія

Подождите немного. Документ загружается.

8. Хвороби собак і хутрових звірів

580

м’ясоїдних у природі є дикі м’ясоїдні тварини та бродячі собаки.

Джерелом збудника інфекції є хворі на чуму тварини, що виділяють

вірус з витіканнями з очей і носа, слиною, калом, сечею, а також

перехворілі тварини-вірусоносії впродовж 3 міс після одужання. За-

раження відбувається при прямому контакті здорових тварин з хво-

рими, через контаміновані вірусом корми, воду, повітря, підстилку,

предмети догляду, годівниці, одяг та взуття обслуговуючого персо-

налу. Механічними переносниками збудника хвороби можуть бути

птахи, гризуни, жалкі комахи, люди.

Хвороба реєструється впродовж усього року, однак частіше навес-

ні та восени. Проходить у вигляді спорадичних випадків, ензоотій

та епізоотій, що визначається рівнем імунітету у сприйнятливих

тварин, величиною популяцій, частотою контактів серед диких зві-

рів, умовами утримання та повноцінністю кормових раціонів хутро-

вих звірів, яких розводять у неволі. Чума м’ясоїдних нерідко ускла-

днюється секундарною мікрофлорою (сальмонели, пастерели, коки)

або супроводжується інфекційним гепатитом та парвовірусною ін-

фекцією. У разі спалаху чуми серед неімунних тварин захворюва-

ність може сягати 90 %, летальність — 60 – 80 %.

Патогенез. Після проникнення в організм через слизові оболонки

дихальних шляхів вірус у перші 6 діб репродукується в лімфоїдній

тканині, звідки кров’ю та лімфою розноситься по всьому організму,

спричинюючи вірусемію, запалення слизових оболонок дихальних

шляхів і травного каналу, ураження очей, нервової тканини, епіде-

рмальних клітин шкіри на кінцівках. Надалі патологічний процес

часто ускладнюється вторинною бактеріальною мікрофлорою.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. У

собак

інкубаційний період

триває від кількох днів до 3 тижнів і довше. Перебіг хвороби надгос-

трий, гострий, підгострий та хронічний. Розрізняють легеневу, ки-

шкову, нервову та шкірну форми чуми, іноді відмічається змішана

форма хвороби. Надгострий перебіг буває дуже рідко, харак-

теризується раптовим підвищенням температури тіла до 40 – 41 °С,

різким пригніченням, відмовою від кормів, швидкою загибеллю

тварини в перші 2 – 3 доби хвороби.

Гострий перебіг спостерігають на початку ензоотії. Прояв-

ляється високою температурою (39,5 – 41,2 °С), яка утримується 1 –

2 доби, потім знижується, стає сталою чи ремітивною. Тварини ма-

лорухливі, тремтять, відмовляються від кормів. З ніздрів витікає се-

розний, слизистий, а згодом гнійний ексудат, розвивається кон’юн-

ктивіт, з’являється кашель. Може також спостерігатись ураження

травного каналу. Тривалість хвороби — 15 – 21 доба.

Найчастіше трапляється підгострий перебіг. Проявляється

пригніченням, зниженням апетиту, важким диханням. Спостеріга-

ються світлобоязнь, почервоніння та набряк кон’юнктиви, склею-

вання повік гноєм. Навколо ніздрів, рота, на внутрішній поверхні

Чума м’ясоїдних

581

стегон та черевної стінки з’являються дрібні червоні плями, на місці

яких згодом утворюються гнійні міхурці та кірочки. Тривалість хво-

роби — 3 – 4 тижні. Хронічний перебіг проявляється уражен-

ням нервової системи. Хвороба триває 1 міс і більше.

Форма прояву хвороби визначається домінуючими клінічними

симптомами. Однак за всіх форм хвороби уражаються очі. У разі ле-

геневої форми спостерігаються риніт, трахеїт, бронхіт, прискорене

важке дихання. Згодом різко підвищується температура, розвиваєть-

ся плеврит, катаральне запалення легень. За кишкової

форми

відмічають запори, що змінюються проносом, фекалії рідкі, жовтого

кольору, з домішкою слизу та крові, блювання, повну відмову від ко-

рмів, швидке виснаження. У разі шкірної форми на безшерстих

ділянках черева й стегон з’являються пустульозно-вузликові уражен-

ня, екзема, кірочки. Нервова форма супроводжується збудженням

тварини, агресивністю, судомами окремих груп м’язів, парезами, па-

ралічами задніх кінцівок, прямої кишки, сечового міхура, лицевого

нерва. Розвиваються сліпота, глухота, втрата нюху, які нерідко за-

лишаються на все життя. За змішаної форми можливе одночасне

ураження органів дихання і травлення або нервової системи.

хутрових звірів

інкубаційний період триває 9 – 30 діб, іноді до-

вше. Хвороба проявляється тими самими клінічними ознаками, що й

у собак. У

лисиць

переважають катаральні явища (кон’юнктивіти,

риніти), наприкінці спалаху ензоотії домінує нервова форма. У

норок

відмічають слизисто-гнійні кон’юнктивіти та риніти, опухання лап.

Проте частіше зустрічається шкірна форма, при цьому ураження не-

рідко спостерігаються по всьому тулубу. В кінці хвороби порушується

координація рухів, виникають паралічі кінцівок, з’являється пронос.

Тривалість хвороби — 2 – 18 діб. Летальність у молодняку може дося-

гати 100 %, у дорослих звірів — 30 – 35 %. У

тхорів

спостерігаються

катаральні явища, дегідратація, випинання та набряк прямої киш-

ки. У

соболів

песців

ураження шкіри не буває.

Патологоанатомічні зміни. При надгострому перебігу хвороби

виявляють накопичення серозного ексудату в серцевій сорочці, дріб-

ні крововиливи в серцевому м’язі, катаральне запалення слизових

оболонок. При гострому перебігу чуми спостерігають катаральне або

гнійне запалення слизової оболонки верхніх дихальних шляхів,

бронхів, плеври. У легенях відмічають сірувато-червоні зони запа-

лення або осередки ателектазу. На слизовій оболонці травного ка-

налу — крововиливи, ерозії, виразки. Характерними для чуми собак

вважаються крапчасті та смугасті крововиливи на слизових оболон-

ках дванадцятипалої й прямої кишок, а також сечового міхура. Се-

лезінка часто збільшена і застійно гіперемійована. В головному та

спинному мозку виявляють негнійний енцефаломієліт.

Діагноз установлюють на підставі клініко-епізоотологічних даних,

патологоанатомічних змін та результатів лабораторних досліджень.

8. Хвороби собак і хутрових звірів

582

Лабораторна діагностика. Ґрунтується на виявленні в гістологіч-

них зрізах специфічних тілець-включень у цитоплазмі епітелі-

альних клітин слизової оболонки сечового міхура, в ядрі клітин епі-

телію слизових оболонок жовчного міхура, жовчних ходів, шлунка,

дванадцятипалої кишки, звивистих канальців нирок, бронхів та

альвеол хворих або загиблих звірів. У сумнівних випадках вдаються

до біопроби на щенятах того виду тварин, від якого взято патологіч-

ний матеріал для дослідження. Щенята лисиць, норок, песців на

10 – 14-ту добу після підшкірного або внутрішньом’язового введення

3 – 5 мл 10 %-ї суспензії патологічного матеріалу захворюють на чу-

му з характерними клінічними ознаками: підвищення температури

тіла, відмова від кормів, пронос, кон’юнктивіт, риніт.

Вірусологічні дослідження для виділення та ідентифікації вірусу

пов’язані зі значними труднощами, тому їх проводять дуже рідко.

З метою ретроспективної діагностики досліджують парні сироватки

крові хворих і перехворілих тварин за допомогою РН, РЗК та РЗГА.

У лабораторію для дослідження направляють цілі трупи звірів і со-

бак або паренхіматозні органи, лімфатичні вузли, головний мозок,

сечовий міхур. Для серологічного дослідження надсилають проби

сироваток крові.

Диференціальна діагностика. Передбачає виключення інфек-

ційного гепатиту (інфекційного енцефаломієліту), сказу, хвороби Аує-

скі, алеутської хвороби норок, парвовірусного ентериту норок, пасте-

рельозу, сальмонельозу, авітамінозу В

, кормових отруєнь. При ін-

фекційному енцефаломієліті, як і при чумі м’ясоїдних,

спостерігаються нервові явища, однак виражені вони значно сильні-

ше і супроводжуються епілептичними нападами, судомами окремих

груп м’язів, слинотечею. Характерні жовтяничність і збільшення пе-

чінки. Загибель щенят трапляється лише в окремих сім’ях. Не буває

риніту, кон’юнктивіту, пустульозних висипань на шкірі черева та

внутрішній поверхні стегон. Позитивні результати біопроби на мор-

ських свинках та білих щурах, які не чутливі до вірусу чуми.

Сказ

характеризується агресивністю хворих звірів, паралічами нижньої

щелепи та задніх кінцівок. В амонових рогах головного мозку вияв-

ляються тільця Бабеша — Негрі. Відсутні характерні для чуми

м’ясоїдних риніти й кон’юнктивіти. Перебіг хвороби Ауєскі у

собак, котів та хутрових звірів надзвичайно швидкий, упродовж одні-

єї доби, супроводжується сильним свербежем. Хворі тварини енергій-

но розчухують та гризуть сверблячі ділянки шиї, відмічаються часті

жувальні рухи з виділенням з ротової порожнини значної кількості

пінистої слини. Збудник патогенний для білих мишей, кролів та мор-

ських свинок, які не сприйнятливі до вірусу чуми м’ясоїдних. На

парвовірусний ентерит м ’ ясоїдних хворіють щенята

після відлучення їх від матерів. Хвороба виникає раптово, перебіг

переважно гострий (5 – 7 діб), супроводжується ураженням в основ-

Чума м’ясоїдних

583

ному тонких кишок. Відсутні кон’юнктивіти, риніти, нервові явища,

що характеризують чуму. Позитивні результати біопроби на молодих

кошенятах. Під час досліджень у фекаліях виявляються трубочки

десквамованого епітелію слизової оболонки, а в епітелії тонких ки-

шок — внутрішньоядерні включення. Діагноз остаточно встановлю-

ють після отримання позитивних результатів досліджень патологіч-

ного матеріалу за РГА та РЗГА. Для алеутської хвороби но-

рок характерні стаціонарність, дуже повільне поширення інфекції,

латентний перебіг хвороби. Діагноз установлюють на підставі пози-

тивних показників реакції імуноелектрофорезу та йодноаглютина-

ційного тесту. Пастерельоз з’являється в господарстві раптово,

швидко охоплює звірів усіх вікових груп. Гострий перебіг хвороби ха-

рактеризується явищами септицемії та геморагічного діатезу, хроні-

чний перебіг — осередковим некрозом клітин паренхіми печінки,

нирок, шлунка. Бактеріологічні дослідження забезпечують швидке

виділення збудника хвороби. Сальмонельоз спостерігається пе-

реважно влітку (липень — серпень) серед щенят 1 – 2-місячного віку.

На розтині виявляється збільшена в 5 – 10 разів селезінка. Збудник

хвороби швидко визначається бактеріологічними дослідженнями.

Отруєння завжди пов’язане зі згодовуванням неякісних кормів,

що встановлюється токсикологічними дослідженнями. При гіпо-

вітамінозах

спостерігається дистрофія та переродження пе-

чінки. Діагноз підтверджується результатами біохімічних дослі-

джень крові та сечі на вміст вітаміну В

і піровиноградної кислоти.

Лікування. На початку хвороби з успіхом використовують гіпер-

імунну сироватку проти чуми м’ясоїдних і гамма-глобулін, меншою

мірою — цитровану кров здорових звірів. Для пригнічення збудників

секундарної інфекції застосовують сульфаніламідні й нітрофуранові

препарати, а також антибіотики широкого спектра дії з попереднім

визначенням чутливості до них бактеріальної мікрофлори. Проводять

також симптоматичне лікування, дають серцеві, жарознижувальні та

відхаркувальні препарати. При нервових явищах призначають люмі-

нал, мединал, бромід калію та інші засоби. Хворих тварин забезпе-

чують дієтичними кормами та оптимальними умовами утримання.

Імунітет. Після перехворювання на чуму м’ясоїдних формується

стійкий і тривалий імунітет. Щенята від імунних матерів не сприй-

нятливі до вірусу чуми впродовж 2 – 3 міс після народження (колост-

ральний імунітет). Для специфічної профілактики застосовують сухі

культуральні вірусвакцини з атенуйованих штамів 668-КФ, ЕПМ і

Вакчум, які зумовлюють створення імунітету терміном до одного року.

У неблагополучних звірогосподарствах рекомендується щеплен-

ня вагітних самок, а також використання 3- і 4-валентних полівак-

цин (проти чуми, вірусного ентериту, ботулізму і псевдомонозу).

Профілактика та заходи боротьби. Ґрунтуються на суворому ви-

конанні ветеринарно-санітарних правил розведення тварин та їх

8. Хвороби собак і хутрових звірів

584

планомірної специфічної вакцинації. Завозити собак або хутрових

звірів дозволяється лише з благополучних щодо чуми звірівницьких

ферм та собакорозплідників. Усіх новоприбулих тварин витримують

у профілактичному карантині впродовж 30 днів. Систематично

знищують бродячих собак, розплідники захищають від проникнен-

ня на їхню територію диких звірів.

Регулярно проводять очищення та дезінфекцію кліток, будиноч-

ків, території розплідника. Здійснюють постійний ветеринарний

нагляд за всім поголів’ям тварин, у тому числі за собаками робітни-

ків звіроферм. У разі появи хвороби у звірогосподарстві запрова-

джують карантинні обмеження, згідно з якими забороняється вве-

зення та вивезення чутливих до чуми м’ясоїдних тварин, припиня-

ються перегрупування, зважування, таврування тварин та прове-

дення інших заходів, які можуть сприяти поширенню збудника ін-

фекції. Хворих та підозрюваних щодо захворювання тварин негайно

ізолюють і лікують. Усіх клінічно здорових тварин щеплюють вак-

циною проти чуми м’ясоїдних незалежно від віку та пори року. Ту-

шки загиблих тварин спалюють, шкури знімають в ізоляторах, ви-

сушують 3 доби при 25 – 33 °С, потім витримують ще 10 діб за кім-

натної температури. Після кожного випадку видалення хворої тва-

рини проводять дезінфекцію всього приміщення для тварин, очи-

щення та знезараження кліток, ґрунту під клітками, переносних

ящиків, інвентарю. В ізоляторах щодня проводять дезінфекцію.

Карантин з неблагополучного господарства знімають через 30 діб

після останнього випадку видужання або загибелі хворої на чуму

тварини, проведення остаточної дезінфекції. Вивезення собак з гос-

подарства дозволяється через 1,5 міс, хутрових звірів — через 6 міс

після зняття карантинних обмежень.

Для дезінфекції приміщень, будиночків, вольєрів, кліток та ін-

вентарю застосовують 2 – 4 %-й розчин їдкого натру, просвітлений

розчин хлорного вапна, що містить 2 % активного хлору, 3 %-й роз-

чин креоліну, 3 %-ву емульсію лізолу. Гній знезаражують біотерміч-

ним способом.

Сальмонельоз

(Salmonellosis) — гостра контагіозна хвороба хут-

рових звірів, що характеризується гарячкою, ураженням кишок, се-

лезінки та печінки.

Історична довідка. Сальмонельоз, як самостійне захворювання

сріблясто-чорних лисиць, вперше був описаний у колишньому Радян-

ському Союзі О. П. Любимовою в 1930 р., нутрій і песців — О. О. Буро-

вим та С. Я. Любашенком у 1932 р. Захворювання мало епізоотичне

поширення, завдавало значних економічних збитків у зв’язку з ви-

сокою летальністю звірів (40 – 90 %). У 1940 р. хворобу було виявлено

Сальмонельоз

585

в Німеччині, Англії, Норвегії. Нині реєструється у вигляді споради-

чних випадків та незначних ензоотій у різних країнах Європи та

Америки. Трапляється в звірогосподарствах України.

Збудники хвороби — Salm. typhimurium, Salm. dublin, Salm.

cholerae suis, що належать до родини Enterobacteriaceae. Дуже по-

ширені в природі, перебувають у кишках здорових звірів. Штами

сальмонел, що виділяються від хворих звірів, за біологічними влас-

тивостями не відрізняються від штамів сальмонел в інших тварин.

Культивуються на звичайних живильних середовищах, а також на

диференціально-діагностичних середовищах Ендо, Левіна, Плоски-

рева, бісмут-сульфатному агарі. Патогенні для лабораторних тва-

рин, насамперед мишей, а також морських свинок і кролів. Сальмо-

нели досить стійкі у зовнішньому середовищі: в ґрунті залишаються

життєздатними 30 – 270 діб, у трупах — до 100 днів, у відкритих

водоймах і питній воді — 11 – 120 діб, у замороженому м’ясі — 6 –

13 міс, у яйцях — до 13 міс. Руйнуються під дією прямого сонячного

проміння через 5 – 9 год, звичайних дезінфектантів — через 15 – 20 хв.

Епізоотологія хвороби. На сальмонельоз хворіють сріблясто-чорні

лисиці, песці, нутрії, єноти, соболі, норки. Більш стійкі до збудника

норки, бобри, єноти. Дорослі звірі захворюють рідше, ніж молодняк.

Джерелом збудника інфекції є хворі тварини та самиці-

бактеріоносії, у приплоді яких і хворіють щенята. З організму інфі-

кованих тварин сальмонели виділяються з фекаліями, сечею, сли-

ною, носовими витіканнями.

Зараження тварин відбувається аліментарно, аерогенно, можливо,

і внутрішньоутробно. Основними факторами передавання збудника є

м’ясо, м’ясо-кісткове борошно та молоко від хворих і перехворілих на

сальмонельоз сільськогосподарських тварин. У цьому разі захворю-

вання в короткий термін уражає багато звірів і супроводжується ви-

сокою летальністю. Далі хвороба поширюється через контаміновані

збудником корми, воду, предмети догляду, руки і одяг обслуговуючо-

го персоналу. Збудник інфекції може бути занесений на звіроферму

мишами, щурами, птахами, мухами. Можливе й спонтанне виник-

нення хвороби внаслідок загострення дуже поширеного бактеріоно-

сійства серед дорослого маточного поголів’я звірів. У цьому разі хво-

роба уражає окремі приплоди і має характер обмежених ензоотій.

Сальмонельоз реєструється переважно влітку — у червні — серпні. У

разі спалаху сальмонельозу в період вагітності спостерігаються масо-

ві аборти і висока загибель новонароджених 1 – 10-денних щенят.

Появі та поширенню хвороби сприяють різні порушення зоогігіє-

нічних вимог щодо годівлі та утримання маточного поголів’я і мо-

лодняку хутрових звірів — нестача в раціонах тваринних білків,

вітамінів або мінеральних речовин, тривале транспортування, ску-

пченість, підвищена вологість, перегрівання тварин. У щенят стре-

совими факторами можуть стати зміна зубів, різні інвазії та відлу-

8. Хвороби собак і хутрових звірів

586

чення їх від матерів. Захворюваність хутрових звірів при сальмоне-

льозі становить 42 – 60 %, летальність 20 – 90 %.

Патогенез. Після проникнення в кишки сальмонели швидко

розмножуються і виробляють токсини, спричинюючи запальні яви-

ща, порушення всмоктування поживних речовин, посилену пери-

стальтику. Занесення збудника в кров та паренхіматозні органи

зумовлює бактеріємію, дистрофічні й некробіотичні явища в ткани-

нах, крововиливи в серозних і слизових оболонках.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває

3 – 20 діб. Перебіг хвороби гострий, підгострий та хронічний. За

гострого перебігу звірі відмовляються від кормів, стан збу-

дження змінюється пригніченням. Температура тіла підвищується

до 41 – 42 °С і утримується впродовж усієї хвороби. Захворілі твари-

ни більше лежать або повільно пересуваються по клітці, згорблені,

до всього байдужі, із запалими очима. Часто спостерігається пронос,

блювання. У окремих звірів відмічають значну слинотечу, клонічні

судоми, парези заду, мимовільне виділення сечі й калу. Загибель

настає на 1 – 3-тю добу хвороби.

Основною ознакою підгострого перебігу є розлади функції

кишок. Фекалії водянисті, в них виявляються бульбашки газу, знач-

на кількість слизу, іноді домішки крові. Тварини пригнічені, відмов-

ляються від кормів, шерстний покрив скуйовджений, очі запалі. Тем-

пература підвищена до 40 – 41 °С, дихання прискорене, поверхневе.

У лисиць та песців нерідко спостерігаються кашель, кератит, гнійний

кон’юнктивіт, гнійні виділення з носа, очей, а при сальмонельозі, зу-

мовленому S. cholerar suis, також жовтяничність слизових оболонок,

шкіри, кон’юнктиви. Можуть розвиватися парези та паралічі задніх

кінцівок. Загибель настає через 7 – 14 діб від початку хвороби.

Хронічний перебіг спостерігається лише у

лисиць

та

пес-

ців

. У хворих звірів відмічають слабкість, анемію, поганий апетит,

проноси зі значною кількістю слизу, гнійний кон’юнктивіт. Тварини

гинуть через 3 – 4 тижні в стані сильного виснаження. У захворілих

у період гону й вагітності самиць спостерігається масова безплід-

ність (14 – 20 %), аборти (до 15 %) і висока смертність (до 20 %) ще-

нят у перші дні життя.

Патологоанатомічні зміни. Трупи загиблих внаслідок сальмоне-

льозу звірів виснажені. У лисиць, песців та єнотів часто виявляють-

ся жовтяничність кон’юнктиви, підшкірної сполучної тканини, ске-

летних м’язів, слизових оболонок та серозних покривів, а також ор-

ганів грудної й черевної порожнин. Печінка збільшена, в’ялої кон-

систенції, забарвлена за гострого перебігу хвороби в темно-червоний

колір, іноді з жовтяничним відтінком, за хронічного перебігу — в

глинисто-жовтий колір. Селезінка різко збільшена, в’ялої консисте-

нції, темно-коричневого або темно-червоного кольору. Нирки збіль-

шені, пронизані крапчастими крововиливами. М’яз серця в’ялий,

Сальмонельоз

587

при хронічному перебігу хвороби — в стані жирової дегенерації. Лі-

мфатичні вузли, особливо середостінні, в 2 – 3 рази збільшені, на-

бряклі, сіро-червоного кольору.

Діагноз ґрунтується на епізоотологічних, клінічних, патологоа-

натомічних даних та результатах лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Передбачає бактеріологічні дослі-

дження патологічного матеріалу для виділення та ідентифікації

збудника хвороби. У лабораторію надсилають трупи захворілих зві-

рів або шматочки печінки, селезінки, мезентеріальні лімфовузли та

проби крові, взятої з вушної вени хворих тварин.

Для виділення культури сальмонел патологічний матеріал висі-

вають у пробірки з м’ясо-пептонним бульйоном та м’ясо-пептонним

агаром, а також на диференціальні середовища Ендо, Левіна, Пло-

скирева, бісмут-сульфатний агар. Виділені культури досліджують

за морфологічними, культуральними, біохімічними та антигенними

властивостями. Серогрупову типізацію виділених культур сальмо-

нел проводять за реакцією аглютинації спочатку з сальмонельозни-

ми аглютинувальними полівалентними О-сироватками, а в разі

отримання позитивних результатів — окремо з кожною з О-сиро-

ваток, яка входить до складу О-полівалентної сироватки. Після

встановлення О-групи виділену культуру досліджують з монорецеп-

торними Н-сироватками для встановлення серологічного типу збуд-

ника хвороби. Вірулентність виділеної культури сальмонел визна-

чають підшкірним введенням білим мишам у дозі 0,2 – 0,3 мл. За-

гибель заражених мишей настає через 2 – 6 діб.

Діагноз на сальмонельоз вважається встановленим, якщо виді-

лена культура має типові морфологічні, культуральні, біохімічні

властивості і дає чіткі результати за реакцією аглютинації з відпо-

відними монорецепторними сироватками.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виклю-

чення лептоспірозу, чуми, енцефаломієліту й пастерельозу. Основ-

ною клінічною ознакою лептоспірозу є жовтяничність, що

встановлюється у 80 – 90 % захворілих звірів. На відміну від саль-

монельозу, висока температура тіла спостерігається лише на почат-

ку хвороби, до появи жовтяниці. Селезінка не збільшена в розмірі.

Мікроскопічні, бактеріологічні та серологічні дослідження патоло-

гічного матеріалу дають змогу безпомилково встановити збудника

лептоспірозу. Чума характеризується високою контагіозністю з

охопленням значної кількості звірів. Супроводжується серозними,

гнійними кон’юнктивітами й ринітами, проносами з домішкою крові,

ураженням центральної нервової системи. Бактеріологічні дослі-

дження патологічного матеріалу дають змогу надійно диференціюва-

ти ці хвороби. При чумі слід мати на увазі можливість перебігу саль-

монельозу у вигляді секундарної інфекції. Для енцефаломієлі-

ту характерними домінуючими ознаками є ураження нервової сис-

8. Хвороби собак і хутрових звірів

588

теми, підвищена збудливість на будь-які зовнішні подразнення.

Упродовж дня нервові напади повторюються багаторазово і призво-

дять до повного виснаження і загибелі тварини. Бактеріологічні

дослідження патологічного матеріалу виключають наявність збуд-

ника сальмонельозу. На пастерельоз хворіють звірі всіх віко-

вих груп. Виділення біполярного збудника пастерельозу дає змогу

надійно диференціювати цю хворобу від сальмонельозу.

Лікування. Проводять якомога раніше, до розвитку в організмі

незворотних патологічних змін. Застосовують гіперімунну антиток-

сичну сироватку проти сальмонельозу окремо або разом з антибіо-

тиками (біоміцин, левоміцетин, тераміцин, окситетрациклін), суль-

фаніламідними й нітрофурановими препаратами. Біоміцин і лево-

міцетин застосовують разом з кормами впродовж 4 – 6 діб підряд у

дозах: молодняку — 10 – 15 г, дорослим звірям — 20 – 30 г. Фуразо-

лідон використовують 2 рази на день упродовж 7 – 10 діб підряд у

дозі 30 мг на 1 кг маси тварини. Проводять симптоматичну терапію.

У звірогосподарстві оптимізують умови утримання і раціони годівлі

звірів, сумлінно виконують відповідні ветеринарно-санітрані заходи.

Імунітет. Після перехворювання на сальмонельоз хутрові звірі

набувають тривалого нестерильного імунітету. У неблагополучних

та загрозливих щодо сальмонельозу звірогосподарствах для імуні-

зації використовують полівалентну вакцину проти сальмонельозу і

колібактеріозу хутрових звірів. Щеплюють тільки клінічно здорових

тварин основного стада і молодняку (лисиць, песців, нутрій). Вак-

цину вводять підшкірно в ділянку внутрішньої поверхні стегна за

2 – 3 год до годівлі. Імунітет настає на 10 – 12-ту добу після введен-

ня вакцини і зберігається до 6 міс.

Заходи профілактики та боротьби. Передбачають суворий сані-

тарний контроль під час завезення племінних звірів з метою запобі-

гання занесенню збудника інфекції. Забороняється згодовування

звірам незнезараженого сирого м’яса і молока від хворих і перехво-

рілих на сальмонельоз сільськогосподарських тварин. М’ясні корми

перед даванням звірам добре проварюють, а молоко пастеризують і

згодовують у вигляді ацидофільного молока.

У разі виникнення сальмонельозу хворих і підозрюваних щодо

захворювання тварин негайно ізолюють і лікують. Підозрюваним у

зараженні тваринам упродовж 3 діб дають з першою порцією корму

фуразолідон у дозі по 15 мг на 1 кг маси. Через 10 діб після остан-

нього давання лікувального корму всіх здорових звірів щеплюють

полівалентною вакциною проти сальмонельозу і колібактеріозу хут-

рових звірів. Проводять увесь комплекс ветеринарно-санітарних

заходів з очищення та дезінфекції приміщень і місць перебування

звірів. Забороняють переміщення та зважування звірів, поліпшують

умови утримання й годівлі тварин. Клітки для утримання хутрових

звірів, годівниці, кормові дощечки й столики очищають від бруду та

Інфекційний гепатит м’ясоїдних

589

гною і дезінфікують не рідше одного разу на тиждень. Фекалії під

клітками періодично засипають тирсою, торфом або піском і не рідше

2 – 3 разів на рік вивозять для біотермічного знезараження. Землю

під клітками дезінфікують хлорним вапном або 2 – 3 %-м розчином

їдкого натру. Перед комплектуванням основного стада звірів і відса-

джуванням молодняку клітки, різні приміщення для утримання зві-

рів очищають і дезінфікують. Звірогосподарство (ферму) вважають

оздоровленим від сальмонельозу через 3 міс після одужання хворих,

вакцинації здорових звірів та проведення остаточної дезінфекції.

Інфекційний гепатит м’ясоїдних

(Hepatitіs infectiosa carnivorum,

хвороба Рубарта, ензоотичний енцефаломієліт лисиць) — гостра ко-

нтагіозна хвороба, що характеризується гарячкою, катаральним за-

паленням слизових оболонок дихальних шляхів і травного каналу,

ураженням печінки та центральної нервової системи.

Історична довідка. У 1928 р. канадський учений Р. Г. Грін уста-

новив енцефаліт у лисиць і виділив від хворих тварин фільтрівний

вірус. У 1947 р. шведський учений Рубарт описав інфекційне запа-

лення печінки у собак. Пізніше Карлсон і Зідентопф (1949) довели

ідентичність збудників цих хвороб, які за сучасною класифікацією

мають назву «інфекційний гепатит м’ясоїдних».

Захворювання поширене в багатьох країнах світу, передусім там,

де займаються штучним розведенням хутрових звірів. Завдає знач-

ної економічної шкоди службовому собаківництву та хутровому зві-

рівництву.

Збудник хвороби — ДНК-геномний вірус, що належить до роди-

ни Adenoviridae. Віріони сферичної форми, діаметром 70 – 90 нм,

без зовнішньої оболонки. Вірус має один серотип, аглютинує ерит-

роцити щура, морської свинки і людини. Культивується в первинній

культурі клітин нирок і сім’яників собак, нирок єнота, тхора, зумов-

люючи ЦПД з утворенням скупчень у вигляді грона та внутрішньо-

ядерних еозинофільних тілець-включень.

Вірус тривалий час залишається життєздатним при мінус 30 °С,

при + 4 °С — понад 6 міс, за кімнатної температури — впродовж 1 –

4 міс, при 36 °С — впродовж 15 – 60 діб. Не руйнується в разі повто-

рного заморожування та відтавання, добре витримує висушування.

Збудник інактивується при 56 °С через 30 – 60 хв, при 100 °С —

миттєво, під дією УФ-випромінювання — через 30 – 60 хв.

Епізоотологія хвороби. Тривалий час вважалось, що на інфек-

ційний гепатит хворіють тільки собаки (хвороба Рубарта). Згодом

було встановлено патогенність вірусу для багатьох хутрових звірів з