Кадуріна Л.О. Облік і аналіз зовнішньоекономічної діяльності

Подождите немного. Документ загружается.

Облік і аналіз зовнішньоекономічної діяльності

гується банком тільки з продажу вільної валюти, за обов'язковий продаж

валюти комісія не стягується.

3.3.2. Продаж іноземної валюти

Операції з продажу іноземної валюти бувають наступні:

- обов'язковий продаж валютної виручки;

- обов'язковий продаж іноземної валюти, раніше придбаної на МВРУ і

не використаної протягом 5 днів відповідно до цільового

призначення;

- вільний продаж інвалюти (таблиця 3.5). Постановою НБУ «Про

введення обов'язкового продажу

надходжень в інвалюті на користь резидентів - юридичних осіб» № 349 від

04.09.98 р. передбачена необхідність продажу 50 % надходжень іноземної

валюти, на користь резидентів -юридичних осіб, І групи Класифікатора

іноземних валют.

Зазначеним документом визначений також перелік засобів в іноземній

валюті, які не підлягають обов'язковому продажу:

- засоби, які надходять у виді кредитів (позик, фінансової допомоги)

від уповноважених банків і уповноважених кредитно-фінансових установ,

від нерезидентів, міжнародних фінансових організацій, а також засоби,

переуступлені Національним банком України по гранті Кредитної установи

для відновлення (Кї, Німеччина); суми надходжень в іноземній валюті,

спрямовані цілком резидентами на погашення заборгованості з цих

кредитів, позиків, фінансовій допомозі та зобов'язань за договорами

міжнародного лізингу. Засоби придбаних від нерезидентів кредитів,

позиків, поворотної фінансової допомоги не підлягають обов'язковому

продажу, якщо на проведення таких операцій відповідно до чинного

законодавства України отримана гарантія Кабінету Міністрів України,

індивідуальна ліцензія чи реєстраційне свідчення Національного банку

України;

- засоби, що переводяться на територію України з метою здійснення

інвестицій;

- засоби, які придбані на Українській і Кримській міжбан-ківських

валютних біржах через уповноважені банки й уповноважені кредитно-

фінансові установи протягом терміну, установленого валютним

законодавством України для розрахунків з нерезидентами;

Кадуріна Л.О.

- засоби, які перераховані на користь нерезидента і повернуті в зв'язку

з тим, що взаємні зобов'язання цілком чи частково не виконані, за умови,

що ці засоби не були куплені на міжбанківському валютному ринку

України;

- засоби, які надійшли в користь резидентів-посередників за

договорами комісії, дорученням, консигнацією чи за агентськими угодами

й підлягають перерахуванню резидентам та нерезидентам. Резиденти-

посередники здійснюють обов'язковий продаж тільки отриманої від

нерезидентів комісійної винагороди;

- засоби, які належать уповноваженим банкам і уповноваженим

кредитно-фінансовим установам;

- депозити, розміщені резидентами в уповноважених банках і

уповноважених кредитно-фінансових установах (включаючи відсотки,

нараховані з них), а також інвестиції, здійснені резидентами за межами

України, у випадку їх повернення власнику;

- засоби, які надходять транспортним організаціям (авіаційним,

залізничним, автомобільним) та підприємствам зв'язку від експорту

власних послуг й експлуатаційних витрат направляються ними на зв'язані з

обслуговуванням їх транспортних засобів (надання послуг зв'язку) за

межами України;

- засоби, які надходять безкоштовно у виді добровільних

пожертвувань;

- відсотки, нараховані на залишки засобів в іноземній валюті на

рахунках резидентів - юридичних осіб.

З погляду оподатковування обов'язковий продаж має ті ж наслідки, що

й «вільна» продаж валюти. Відповідно до п. 7.3.5 ст. 7 Закону про податок

на прибуток у випадку продажу іноземної валюти за гривні валові доходи

платника податку збільшуються на суму гривень, отриманих від покупця в

зв'язку з таким продажем, а валові витрати такого платника податку - на

суму балансової вартості такої іноземної валюти.

Визначення балансової вартості має свої особливості в залежності від

джерел «походження» валюти. При цьому можливі чотири варіанти.

1. Якщо іноземна валюта отримана в поточному звітному періоді як

виручка від продажу товарів (робіт, послуг), то її балансова вартість

визначається за курсом НБУ, що діяв на дату одержання (нарахування)

доходу (п. 7.3.1 ст. 7 Закону про податок на прибуток).

Облік і аналіз зовнішньоекономічної діяльності

2. Якщо валюта здобувається за гривні (приклад 1), то її балансова

вартість дорівнює сумі гривень, сплачених у зв'язку з такою купівлею, без

урахування комісійних (п. 7.3.4ст. 7 Закону про податок на прибуток).

3. Якщо іноземна валюта купується за іншу іноземну валюту, то її

балансова вартість визначається на рівні балансової вартості проданої

валюти (п. 7.3.4 ст. 7 Закону про податок на прибуток).

4. Якщо іноземна валюта була отримана чи придбана в попередньому

звітному періоді, то для поточного звітного періоду її балансова вартість

визначається за курсом НБУ, що діяв на останній робочий день

попереднього періоду (п. 7.3.4 ст. 7 Закону про податок на прибуток).

Кадуріна Л.О.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Розкрити поняття монетарної та немонетарної статтей.

2. Що таке іноземна та національна валюта?

3. Види і класифікація валют.

4. Що мається на увазі під валютною операцією?

5. Яким чином визначається балансова вартість іноземної валюти?

№ пп

Найменування господарської операції

Кореспонденція

рахунків

дебет кредит

2 3 4

Надійшла виручка на розподільний ва

лютний

рахунок.

3123 362

Зарахована на валютний рахунок вируч

ка, що не

підлягає обов'язковому продажу.

312 3123

50 % виручки перераховані для обов'яз

кового

продажу.

334 3123

Відображення курсової різниці в день одержання

гривень:

при підвищенні курсу НБУ, якщо на дату

списання менше, ніж на дату зарахування;

при зниженні курсу НБУ, якщо на да

ту списання

більше, ніж на дату зарахування .

334 945 714 334

Зарахована на поточний розрахунковий рахунок

продана інвалюта.

311 711

Списана вартість проданої іноземної ва

люти на дату

зарахування за курсом НБУ.

942 631

Списано комісійну винагороду. 942 334

Фінансовий результат (доход від реалізації валюти).

711 791

Курсова різниця списується на фінансовий результат. 714 791 791 945

Списується на фінансовий результат со

бівартість

валюти й витрати з комісійної винагороди.

791 942

Таблиця 3.5. Схема продажу іноземної валюти.

Облік і аналіз зовнішньоекономічної діяльності

6. Поняття, порядок визначення та відображення в обліку курсових

різниць.

7. Види котировок валют.

8. Що мається на увазі під котировкою валют?

9. Що є об'єктом обліку курсових різниць?

10. Які активи не підлягають перерахунку при визначенні курсових

різниць?

11. Як умовно підрозділяються курсові різниці?

12. Як відображаються курсові різниці у формах бухгалтерської

звітності?

13. Як і на яку дату здійснюється перерахунок курсових різниць?

14. Як здійснюється перерахунок курсової різниці з дебіторської та

кредиторської заборгованостей?

16. Які документи необхідно оформляти під час купівлі іноземної

валюти?

17. Яких вимог необхідно дотримуватися відносно купленої іноземної

валюти?

18. Які виникають витрати під час купівлі іноземної валюти?

19. Які застосовуються методи купівлі іноземної валюти?

20. Основна схема купівлі іноземної валюти в бухгалтерському обліку.

21. Які бувають операції з продажу іноземної валюти?

22. Основна схема продажу іноземної валюти в бухгалтерському

обліку.

4. УПРАВЛІННЯ КОНТРАКТНОЮ

ДІЯЛЬНІСТЮ

Підготовка до укладання зовнішньоекономічного контракту. Умови

зовнішньоторговельного контракту: базисні умови постачання; ціна

товару, платежі в зовнішньоекономічній діяльності та їх засоби.

4.1. ПІДГОТОВКА ДО УКЛАДАННЯ

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОГО КОНТРАКТУ

Підготовка до укладання контракту складається з трьох етапів:

Кадуріна Л.О.

1. Вибір ринку та його вивчення.

2. Вибір контрагента.

3. Проведення попередніх переговорів й укладання контракту.

Вибір ринку проводиться за програмою маркетинга.

Щороку з'являються сотні нових, раніше невідомих товарів, сотні тисяч

модифікацій однієї й тієї ж продукції. Зміни в розмірах виробництва,

запасах, митних тарифах, фрахті, курсах валют, кредитоспроможності,

торговій політиці прямо впливають на рентабельність тієї чи іншої

зовнішньоторговельної операції. Ці фактори повинні систематично й

комплексно вивчатися. Промислові й торгові фірми вивчають іноземні

ринки шляхом обробки великої інформації, одержаної як від приватних

агентів, так і від державних органів. Кожен відділ фірми займається

вивченням визначеної функціональної ділянки ринку. Об'єкти вивчення

залежать від роду діяльності фірми. Методи вивчення можуть бути

різними. Існує ряд найбільш важливих факторів, що ретельно вивчаються

під час підготовки зовнішньоторговельного контракту.

1. Політичні відносини з країною-контрагентом. Недоцільно укладати

контракти із партнером країни, з яким ваша держава підтримує натягнуті

політичні відносини.

2. Ємність товарного ринку. Необхідні свідоцтва одержують із

статистичних даних країни, митних органів.

3. Кон'юнктура товарних ринків. Поточні кон'юнктурні спостереження

ведуться беззупинно, а показники цін регулярно заносяться в картку. На

основі вивчення цін створюються графіки, діаграми. При цьому прагнуть

визначити:

а) чи дійсно ціни відповідають сформованим ринковим

умовам;

б) які зміни цін були в недавньому часі;

в) чи відносяться причини зміни цін до сезонних коливань

чи до таких факторів, як якість, упакування й ін.;

г) чи впливає на ціни підвищена конкуренція.

Спостереження за поточною кон'юнктурою полягають у

нагромадженні фактів й цифрового матеріалу, на базі яких робиться аналіз

та прогноз кон'юнктури товарного ринку.

Облік і аналіз зовнішньоекономічної діяльності

4. Торгово-політичні умови. Велика увага приділяється

розмірам митних зборів, що у різних країнах відрізняються

один від одного. Наприклад, у ЄС середній митний тариф з

125 груп товарів дорівнює 13 %; у деяких країнах, що розви-

ваються, (Сірія, Бірма) він перевищує 50 %.

Є додаткові митні збори (ліцензійні), що досягають іноді 75%

основного мита. При цьому необхідно з'ясувати точне положення товару в

тарифній сітці, спосіб числення мита, вимоги до упакування товару, умови

збереження на митних складах.

Крім тарифу вивчаються:

1) контингентирування ввозу, тобто встановлення держав-

ною владою на визначений період часу обмеження кількості

ввезеного товару в натуральному чи вартісному вираженні;

2) ліцензійна система й порядок одержання ліцензії;

3) валютні обмеження й розпорядження, прийняті в даній

країні;

4) умови торгових договорів даної держави з якою-небудь іншою

країною-контрагентом;

5) установлення правил санітарно-ветеринарного порядку, що

відносяться до так названого адміністративного протекціонізму;

6) вимоги до упакування, маркірування, документації.

5. Транспортні умови. Це наявності прямих рейсів, тарифи лінійного

судноплавства, фрахтові ставки, залізничні тарифи, вартість перевалочних

робіт і збереження вантажу, ставки портових вантажів, правила й особливі

умови перевезень, правила здачі та приймання вантажів.

6. Умови платежу й кредиту. Важливо ознайомитися з формами

розрахунку. Варто визначити доцільність надання кредиту, його форми,

вартість, терміни, кредитоспроможність можливих контрагентів.

7. Правові питання. Велике значення має вивчення законоположень з

питань здійснення торгових операцій, страхування, правове положення

іноземних фірм, патентування винаходів, реєстрація товарних знаків,

арбітраж й ін.

8. Специфічні вимоги ринку. В різних країнах склалися особливі

вимоги у відношенні номенклатури, асортименту товарів, їх якості.

Наприклад, при експорті електротехнічних виробів враховується напруга,

Кадуріна Л.О.

при експорті автомобілів - який рух, при експорті сільськогосподарських

машин -топографія місцевості.

9. Канали та методи збуту. Експортери вивчають товаро-виробничу

мережу в країні збуту, роль оптових і роздрібних фірм, роль посередників.

Особливо ретельно вивчається діяльність конкуруючих фірм, організація

збуту їх товару.

10. Джерела вивчення ринку. Використовуються наступні

методи вивчення ринку:

а) кабінетний метод (сіезквіисіу). Він полягає в тому, що фірми, які

служать, обробляють велику кількість матеріалу, аналізуючи бюлетні бірж,

торговельних палат, матеріали власних агентів. Ретельно обробляються

дані, при цьому складаються досьє по ринках і за темами;

б) наведення спецдовідок шляхом замовлення у спеціаль-

них інформаційних агентствах;

в) безпосереднє вивчення ринку. Спеціальні експерти за

допомогою торгпредств, бірж одержують необхідну інформа-

цію на передбачуваних ринках;

г) метод пробного продажу. На незнайомий ринок виво-

зиться невелика партія товару й у процесі його реалізації одер-

жують необхідну інформацію про сформовану кон'юнктуру.

Вибір контрагента. Практика показує, що 85 % контрактів підписують

фірми, 15 % - міністерства, відомства, спілка підприємств.

Закордонні фірми в обов'язковому порядку реєструються в торговому

реєстрі. За родом господарської діяльності фірми поділяються на

промислові, сільськогосподарські, торгові, транспортні, страхові.

Особливо важливий юридичний статус фірми. При укладанні угоди

необхідно ознайомитися із правовим положенням фірми, щоб знати хто

буде платити борги, кому надається право укладання угоди, межа

повноважень.

Усі фірми правового положення поділяються на одноособові й

об'єднані підприємства. Найбільш розповсюдженим є розподіл об'єднаних

підприємств у залежності від осіб і капіталів та від ступеня

відповідальності за зобов'язаннями (усім своїм майном чи тільки внеском

учасників).

Облік і аналіз зовнішньоекономічної діяльності

Об'єднання осіб засноване на особистій участі у веденні справ.

Об'єднання капіталів має за мету концентрацію капіталів. У більшості країн

Європи прийнятий наступний розподіл на види об'єднаних підприємств:

1) повне товариство;

2) спільне товариство;

3) товариство з обмеженою відповідальністю;

4) акціонерне товариство.

Товариство — об'єднання осіб. Суспільство - це об'єднання капіталів.

В Англії розрізняють товариства (об'єднання осіб) та компанії

(об'єднання капіталів). Товариства бувають двох видів: з необмеженою

відповідальністю й із обмеженою відповідальністю.

У СПІА існує два види об'єднань: товариства (об'єднання осіб) та

корпорації (об'єднання капіталів). Товариства не визнаються юридичною

особою. Вони бувають повні й комавдитні.

Одноособові підприємства несуть відповідальність всім своїм майном.

Коли фірма обрана, складається довідка, у яку заносяться наступні дані:

адреса фірми, телефон, телекс; рід діяльності; список керівних осіб:

- коротка історія;

- список дочірніх компаній, філій;

- баланс фірми - прибутки, збитки;

- останні угоди;

- висновок-оцінка комерційної репутації.

Після вибору фірми починаються переговори.

Основними способами ведення переговорів є: переписування; особисті

зустрічі; використання технічних засобів (телефон, телетайп, факс).

Технічні засоби використовуються рідко, та в наступних випадках:

а) коли країни-місцеперебування контрагентів знаходять-

ся далеко один від одного;

б) коли фірми добре знають один одного й підтримують

довгострокові контракти;

в) коли необхідно повторити замовлення за заздалегідь

укладеному контракту.

Переговори шляхом переписування. Письмова заява продавця про

бажання укласти договір купівлі-продажу, яка містить його істотні умови

прийнято називати офертою, особу - оферентом.

Кадуріна Л.О.

Звичайно розрізняють два види оферт - тверду й вільну.

Тверда оферта робиться продавцем на визначену партію товару лише

одному можливому покупцю з указівкою терміну, протягом якого

продавець є зв'язаним своєю пропозицією. Це означає, що при

беззастережному прийнятті всіх умов оферти покупцем експортер

зобов'язаний поставити товар на запропонованих їм умовах, інакше

оферент несе відповідальність за можливі збитки покупця.

Вільна оферта - це пропозиція без зобов'язань, що зв'язують продавця.

Вона робиться на одну й ту ж партію товарів декільком покупцям. Згода

покупця з умовами оферти додатково повинна бути акцептована

продавцем.

Під акцептом, розуміють згоду адресата, дану у встановлений строк,

укласти договір на умовах, запропонованих оферентом.

За своїм змістом акцепт повинен відповідати умовам, що

сформульовані в пропозиції укласти договір. Відповідь на оферту, яка має

за мету служити акцептом, але містить доповнення, обмеження або інші

зміни, є відхиленням оферти та представляє зустрічну оферту.

Переговори шляхом особистих зустрічей. Звичайно переговори

проходять у місцезнаходженні менш зацікавленої фірми - у службовому

приміщенні. Приймаюча фірма складає план проведення переговорів, у

якому бажано передбачити наступне:

1. Дату, місце, час, регламент переговорів.

2. Склад учасників з іншої сторони.

3. Обговорювати спочатку ті питання, за якими згода може бути

досягнута без утруднень.

4. Альтернативи на випадок контрпропозицій партнера (ціни, терміни

постачання, умови оплати - оптимальний, менш оптимальний, не

прийнятний; прийнятний, але малоцікавий).

5. Хто зустрічає, проводжає учасників переговорів? Хто виконує

протокольні функції?

6. Хто готує довідково-шформаційний матеріал, копії контрактів і

тлі.?

7. Частування під час переговорів, організація прийомів, коктейлів.

8. Культурна програма.