Хітрова Т.В. Вступ до спеціальності

Подождите немного. Документ загружается.

головним чином передбачає те загальне й спільне, що властиве матеріалам

багатьох авторів.

Найважливіше творче завдання – пошук стиля. А це перш за все пошук

індивідуальності. Найбільш суттєво стиль виявляється в мовних особливостях

автора. Індивідуальність створюється певним набором виражальних засобів.

У своїй діяльності журналіст використовує методи соціальних наук і

загальну методологію журналістського пізнання й осмислення дійсності. Є

декілька рівнів узагальнення методів пізнання:

 Філософський рівень, система цінностей конкретного журналіста,

складова його світобачення, система цінностей того суспільства, в якому він

живе і для якого пише (ці поняття в силу комерціалізації журналістики не

завжди співпадають), орієнтація на психолого-філософський досвід минулого,

принципи виховання і психологічні параметри становлення творчої

особистості.

 Загальнонаукові, логічні методи пізнання і творчості, що особливо

активно використовувалися в журналістиці минулих років у зв’язку з її високим

рівнем соціалізації, протягом минулого десятиліття трансформувалися до

філософського рівня. До таких методів належать спостереження, експеримент,

аналіз, синтез, індукція, дедукція, узагальнення, аналогія, порівняння та ін.

аналіз – сприяє мисленнєвому розчленуванню предмета дослідження на

частини, що виявляє структуру, побудову, його окремі властивості і відносини

між ними; аналіз як відтворення сприяє руху думки, є основою для синтезу,

аргументації головної думки автора. Є кілька видів аналізу: структурний –

мисленнєве розчленування цілого на частини, що виявляє побудову, структуру,

відносини між частинами; якісний – ідентифікація окремих частин

досліджуваного предмета і відносин між ними; кількісний – передбачає точне

виявлення і характеристику змісту окремих частин досліджуваного предмета.

аналогія – встановлення подібностей між різними фактами, подіями,

явищами.

дедукція – тлумачення загальних положень конкретними фактами.

індукція – це перехід від одиничних фактів до загальних положень.

 Соціально-психологічні, соціологічні, соціально-економічні, набули

найбільшого розповсюдження за останні роки, що пов’язано з розвитком

високих технологій і необхідності оперативного дослідження соціально-

психологічної реакції споживача. До таких методів належать: соціологічні

опитування, контент-аналіз, маркетингові дослідження ринку мас-медіа,

консалтингові послуги.

 Міждисциплінарні і міжгалузеві методи, синтез наукових праць і

способів художнього відображення дійсності, поєднання психолого-творчих

мислиннєвих операцій з досягненнями високих технологій (при створенні веб-

сторінок).

Методи журналістської творчості озброюють журналіста засобами

аналізу дійсності, засобами агітаційного та організаційного впливу на

аудиторію, які забезпечують необхідний рівень ефективності журналістської

діяльності.

Основним продуктом журналістської діяльності є текст. Текст друкується

в газетах, текст пишеться до телевізійних і радіо сюжетів. Вправність

журналіста у підготовці тексту залежить від двох основних чинників − змісту і

форми. Основною категорією тексту є інформація. Журналістська інформація

являє собою соціальну інформацію, оброблену особливим способом з метою

швидкої подачі споживачу, облегшення її сприйняття і впливу на нього.

Журналістська інформація має подвійну природу: з одного боку, це продукт

духовного виробництва, а з іншого, інформація – це товар.

Починаючи роботу над текстом, автор уявляє, в якому вигляді він буде

реалізований, на яку аудиторію орієнтований, яку роль відіграє в подальшому

суспільному житті. Це складна ситуація, оскільки аудиторія не буває повністю

однорідним середовищем. Журналістський текст має відображати реальне

явище, “продовжуватись” у майбутнє, втілюватися в завтрашню реальну дію і

тим самим формулювати майбутнє об’єктивне явище.

Ефективність журналістського тексту напряму залежить від його

реалізації в практичній сфері. Отже сутність журналістського тексту

визначається його документальністю. Власне документальна природа

журналістського повідомлення дозволяє зробити висновок про об’єктивність

як головну характеристику журналістського тексту.

У журналістиці розрізняють два різновиди текстів – індивідуальні й

колективні (монтаж текстів різних авторів).

Вимоги до журналістського твору: першою і вирішальною особливістю

журналістського тексту є його соціальна гострота та цілеспрямованість,

вона випливає з особливостей журналістики як виду суспільно-політичної

діяльності. Головна мета журналістського твору впливати на суспільну

свідомість, зміну, утвердження чи посилення соціальних установок. На відміну

від наукових та художніх творів журналістський виступ відзначається

актуальністю і оперативністю. Актуальність передбачає своєчасність подання

інформації, звідси витікає необхідність оперативної подачі матеріалу. Друга

особливість твору журналіста – його документалізм. Журналістський твір – від

інформації на три рядки до великого за розміром нарису – будується на

справжніх, достовірних фактах. Третя особливість – постійна

повторюваність тем. Ця особливість пов’язана з календарним повторенням

суспільних подій, які відбуваються, щороку, але зміст їх змінюється відповідно

до суспільних коливань та інших супроводжувальних чинників. Отже,

повторюваність тем, не є повторністю життя та життєвих ситуацій.

Журналістська майстерність − це вміння оперативно відгукуватись на

актуальні питання, глибоко і компетентно проникати в суть суспільних явищ,

правдиво узагальнювати їх із загальнолюдських позицій, сміливою

аргументовано, цікаво і переконливо втілювати думки, факти у стислу і

досконалу літературну форму, конкретні практичні результати виступів.

Журналістська майстерність – поняття складне і багатокомпонентне, воно

пов’язано з персональною журналістською творчістю. Журналістська творчість

має такі етапи творчого процесу:

- виникнення задуму (шляхи і джерела виникнення задуму

найрізноманітніші – відповідні державні, урядові, президентські

документи, постанови; до постійних джерел належать редакційні листи);

- процес збирання і систематизації матеріалу. Його, у свою чергу, можна

умовно поділити на:

1) формування теми,

2) створення концепції,

3) попереднє знайомство з життєвим явищем,

4) зустріч із героями твору тощо;

- реалізація творчого задуму.

Журналістська практика за сотні літ виробила великий арсенал

різноманітних жанрів масової інформації. Поділ між ними досить умовний,

чіткої межі немає, елементи одного жанру можна знайти в зовсім іншому жанрі.

Однак кожен жанр має свої прикметні риси й особливості, несе властиве саме

йому змістове й формальне навантаження. Але всів жанри є головними

комунікативними формами журналістики.

У журналістиці під жанром прийнято розуміти “усталений тип твору”,

який склався історично і відзначаються особливим способом освоєння

життєвого матеріалу, характеризується чіткими ознаками структури. Кожен

жанр відзначається конкретною роллю в системі ЗМІ і характеризується

певною композиційною організацією матеріалу.

Який же критерій поділу творів журналістики на жанри? В науці про

журналістику давно утвердилася думка, що об’єктивно існує не один, а декілька

таких критеріїв. Першим з них є об’єкт відображення, тобто конкретний

життєвий матеріал, який полягає в основу журналістського твору. Другий

критерій є чи не найважливішим критерієм поділу творів журналістики на

жанри і характеризується призначенням виступу. Третій критерій тісно

пов’язаний із призначенням твору – масштаб охоплення події. Четвертим

критерієм поділу творів журналістики на жанри є особливості літературно-

стилістичних засобів вираження задуму (одні мовностилістичні засоби

використовуються у подієвій інформації, інші – в есе чи нарисі).

Різні жанри журналістики прийнято групувати відповідно в інформаційні,

аналітичні і художньо-публіцистичні. Традиційно до інформаційних жанрів

відносять замітку в усіх її різновидах, звіт, інтерв’ю, репортаж, інформаційну

кореспонденцію, тобто матеріали, головне завдання яких повідомити,

відтворити, описати факт, подію, явище, а також передати думки людей з

актуальних питань життя. Вони покликані інформувати читача про те, що

відбулося чи відбувається та називати, не коментуючи, факти з реального

життя. Матеріали цих жанру відповідають на запитання: хто-що? коли-де? як-

чому? Як правило, це стисла інформація, невелика за обсягом, за винятком

таких жанрів, як репортаж, звіт, інтерв’ю. Без інформаційних жанрів, а

простіше - без інформації, не обходиться жодний часопис, а в щоденній пресі

вона займає більшу половину площі.

До аналітичної групи жанрів відносять коментар, аналітичну

кореспонденцію, всі різновиди статті, рецензію, лист, огляд, огляд преси. Це

твори, головне призначення яких аналізувати, осмислювати події, факти,

явища, зокрема і готові тексти – виступи політиків, учених, наукові та художні

твори, публікації преси. Саме у цих жанрах може домінувати критичний підхід,

а також полеміка. У специфічний спосіб аналітико-критичну та полемічну

функцію виконують і твори художньо-публіцистичної групи, тобто різні види

нарису, есе, памфлет, фейлетон, інші модифікації художньої публіцистики й

документалістики.

Художньо-публіцистичні жанри стоять ніби посередині між жанрами

літературними і журналістськими. В них поєднуються та взаємодіють художнє

й документальне начала. Твори цих жанрів пишуться за законами літератури з

використанням художніх зображувально-виражальних засобів.

Поділ журналістських творів на жанри і жанрові групи досить умовний.

Живу творчість досить важко укласти в рамки теоретичних схем і конфігурацій.

Найяскравіше проілюструвати внутрішню суперечність жанрової структури

журналістики можна на прикладі інтерв’ю. Знову ж таки, у поточній періодиці

й особливо на радіо й телебаченні маємо зливу оперативних виступів,

побудованих на інформації, яка йде від тієї чи іншої особи, коли журналіст

запитує, а співрозмовник відповідає, інформуючи аудиторію про ті чи інші

факти, події. Але ми є свідками того, як інформаційний за своєю основою жанр

набуває аналітичності. Можна навіть без перебільшення сказати, що інтерв’ю,

діалог журналіста з відомою, мислячою людиною стає найпомітнішою формою

проблемного, комплексного мислення, мислення повчального і цікаво.

Питання до практичного заняття:

1. Творча складова журналістської діяльності. Журналістика – ремесло

чи творчість?

2. Індивідуальний стиль журналіста, правила журналістської творчості.

Методи журналістської творчості

3. Особливості роботи з журналістським текстом (його складові).

4. Етапи творчого процесу журналіста. Журналістська майстерність.

5. Концепція у творчому процесі.

6. Жанри сучасної журналістики.

Практичні завдання:

1. Проаналізуйте тексти двох-трьох авторів газети з точки зору

індивідуального стиля.

2. Назвіть методи соціології, психології, літературознавства, що

використовуються в журналістиці.

Практичні вправи до заняття:

1. Проаналізуйте запропонований журналістський матеріал за схемою

наведеною у Додатку 5.

2. Складіть план майбутньої публікації використовуючи схему наведену

у Додатку 6.

Література до теми:

1. Журналистское расследование / Под общ. Ред. А. Д. Константинова.

– СПб, 2001.

2. Корконосенко С. Основы журналистики. – М., 2001. – С. 73-278.

3. Лазутина Г. Основы творческой деятельности журналиста. – М.,

2001. – С. 61.

4. Лазутина Г.В. Технология и методика журналистского творчества. –

М.: МГУ, 1988. – 287 с.

5. Мельник Г., Тепляшина А. Основы творческой деятельности

журналиста. – СПб.: Питер, 2004. – 272 с.

6. Нерух О. Першооснови журналістської творчості: Навчальний

посібник для студентів філологічного факультету, спеціальність

“журналістика” / Мін-во освіти України, ХНУ ім. В.Н.Карабіна. – Х.:

Світ дитинства, 2000. – 108.

Тема 6

Професійна етика українського журналіста

План лекційного заняття:

1. Ціннісні орієнтири в професійній журналістській діяльності.

2. Поняття моралі та етики. Професійна мораль журналіста.

3. Етичні норми журналістської діяльності.

4. Кодекс професійної етики українського журналіста.

5. Проблеми саморегулювання ЗМІ.

6. Суспільна мораль і засоби масової інформації. Висвітлення

моральної проблематики у ЗМІ.

На перехідному етапі розбудови незалежної демократичної держави в

умовах переходу від тоталітарного способу мислення відбувається певна

трансформація ціннісних орієнтацій, що призводить до зміни всієї духовної

свідомості. Але залишаються етичні цінності, притаманні журналістиці:

загальнолюдські (людина, світ, життя, справедливість тощо), національні

(нація, національна культура, національна політика, національна держава),

етнічні (етнос, етнічна культура, історія етносу), професійні (свобода слова,

правдивість, справедливість, неупередженість, відповідальність тощо),

індивідуальні (самовдосконалення, шляхетність, доброта, любов до ближнього,

щирість, пошана, сміливість тощо).

Непростий шлях України до незалежності, проблеми пов’язані з її

становленням поглибили процес розвитку суспільної свідомості й моральних

цінностей. Все це поклало на журналістів особливий суспільний обов’язок: не

тільки самим не втратити загальнолюдські та професійні орієнтири, а й

допомогти суспільству подолати моральну кризу, вибудувати нові та відновити

частину старих життєвих та світоглядних цінностей.

Побутує думка, що етика має регламентувати поведінку, виробити норми

прийнятного та неприйнятного. Проте завдання та функції моралі значно

ширші – вони стосуються цінностей та ідеалів. Це можна вважати ідеологічною

стороною моралі. Мораль – це не тільки поведінкові, а й світоглядні норми.

Мораль дає людині орієнтири не лише в повсякденній поведінці, а й у виборі

поведінки стратегічної – яким ми прагнемо побудувати власне життя та життя

всього суспільства. Отже, етика – це інструмент як регулювання, так і

орієнтування.

Кожен журналіст несе відповідальність перед суспільством, перед своєю

аудиторією за повну й адекватну інформацію про суспільство загалом та його

окремі групи, про події, що відбуваються. У журналістській професії

моральний вибір є постійним супутником творчої праці, а головні методи

діяльності журналіста набувають характеру морального вчинку. Вплив засобів

масової інформації на людей і здійснення функцій інформування,

регулювання, інтеграції, виховання, навчання, відпочинку й насолоди,

популяризації та реклами, на думку української дослідниці О.Кузнецової,

постійно зобов’язують журналіста робити моральний вибір, від якого залежить

доля людей, колективів, установ, фірм і навіть держав.

Моральні проблеми з’являються в журналістів тоді, коли завдання

професійної діяльності вступають у конфлікт із загальними, національними,

особистими нормами моралі, з використанням нових засобів фіксації й

передачі інформації, що потребують нових норм регулювання моралі.

Професійна мораль журналіста − це не тільки форма свідомості, а й

моральна поведінка, її мотиви, підстава моральних оцінок у вигляді суджень у

журналістських матеріалах, моральні стосунки з людьми у фаховій

діяльності, моральний вплив на людей у міжособовому й опосередкованому

ЗМІ спілкуванні. Професійна мораль журналіста складається з таких

основних компонентів:

 моральна професійна свідомість;

 моральна професійна поведінка;

 моральний вплив на реципієнтів;

 моральна журналістська оцінка у матеріалах.

Етичні й моральні принципи реалізуються в роботі журналіста на

індивідуальному, груповому, колективному та суспільному рівнях.

Захист суспільної моралі в українських ЗМІ реалізується в багатьох

законодавчих актах, нормативних документах, які діють в Україні: це Закон

України “Про захист суспільної моралі”, Конституція України, Указ “Про

невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та

утвердження здорового способу життя”, Постанова “Про Національну

експертну комісію з питань захисту суспільної моралі”, Положення “Про

громадську експертну раду з питань захисту суспільної моралі”, Закон “Про

інформацію”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”,

“Про рекламу”, “Про інформаційні агентства”, “Про телебачення і

радіомовлення”.

Професійна журналістська мораль, дотримання загальнолюдських

цінностей, законність – все це базові поняття журналістської етики.

Журналістську етику можна охарактеризувати як набір правил і норм

поведінки, яких мають дотримуватися всі, хто збирає, опрацьовує та поширює

масову інформацію. Доктор Рушворд Киддер, засновник Інституту світової

етики писав: “Етика – дотримання неписаних законів. Журналісти мають

слідувати своїм власним правилам, слідкувати за чесністю своїх репортажів і не

покладатися на державу або будь-які закони чи органи, що вказують їм на, як

треба робити те, що вони роблять”.

Журналістська етика – це самостійна, професійна, прикладна наука, що

вивчає особливості закономірності, етичні цінності, норми та правила їх

застосування у фаховій діяльності, а також етикетні вимоги під час праці та у

неформальних умовах збирання інформації (О.Кузнецова), інший дослідник

В.Іванов доповнює це визначення наступною тезою “певна система вимог до

збору інформації та підготовки матеріалу”.

Увага до професійної відповідальності журналістів і етики

журналістської професії в усьому світі, а останнім часом і в Україні, пов’язана з

постійною зростаючою комунікативною роллю засобів масової інформації в

політичному, економічному, культурному і взагалі у повсякденному житті

держави, суспільства і окремого громадянина. Роль особистості журналіста в

сучасному світі і соціальна відповідальність ЗМІ поєднуються з низкою інших

проблем, зумовлених реаліями життя, в яких дедалі більше зростає значення

ЗМІ.

Незалежно від рівня розвитку законодавства в тій чи іншій державі,

журналістська професія, як і професія лікаря або юриста, потребує

обов’язкового виконання писаного або не писаного кодексу професійної честі

як роботи, що несе внутрішній потенціал соціальної відповідальності перед

суспільством загалом і перед окремою особистістю. Ці та чимало інших

етичних норм покладені в основу кодексів професійної етики журналістів

багатьох країн світу, у тому числі й України. Характерною особливістю цих

документів є те, що дотримання журналістами викладених у них положень має

суто добровільний характер. Процеси демократизації в нашій державі

обумовлюють, в першу чергу відстоювання інтересів пересічних громадян, які

не повинні бути пасивними споживачами інформаційної продукції, а

рівноправними партнерами у справі висвітлення суспільно значущих подій

політичного й соціального життя суспільства. В цьому сенсі професійна

журналістика повинна осмислити як власні проблеми, так і особливості своїх

взаємовідносин із громадськістю; перебороти детермінуючий тиск

організаційних структур ЗМІ на творчий потенціал і рівень моральності

окремого журналіста; навчитись заходити консенсус у конфліктах між ЗМІ і

урядовими організаціями; домагатися вирішення проблеми підвищення ступеня

довіри громадськості до засобів масової інформації й окремих журналістів;

перебороти скептицизм щодо професійної етики журналістів.

Вже не перший рік українські журналісти обговорюють питання

ухвалення Хартії українського журналіста. Та окрім кодексу професійної етики

українського журналіста, прийнятого в 1996 році, в Україні не ухвалено

жодного документу, який би регулював етичний бік діяльності українського

журналіста. Однак, це не говорить, що в Україні мало місця приділяється

питанням журналістської етики – навпаки, будь-яка солідна редакція

намагається укласти свій етичний кодекс, відповідно до правил і вимог, що

забезпечують українські і міжнародні (ратифіковані в Україні) документи з

питань професійної етики, зокрема журналістської.

Етичні кодекси − це важливий механізм регулювання професійної

діяльності. Письмове закріплення норм і правил допомагає і журналістам, і

редакторам − одні знають, до чого прагнути у своїй роботі і якими принципами

керуватися, інші − що вимагати з підлеглих.

Етичні кодекси є важливою ланкою складного процесу саморегулювання ЗМІ.

Органи саморегулювання ЗМІ є запорукою функціонування окремих редакцій в

суворих рамках професійних етичних норм. До механізмів саморегулювання

ЗМІ входять такі як кодифікація професійної етики журналістів, інститут

омбудсменів, ради з питань преси, прес-комітети, спілки журналістів,

видавців та редакторів.

Саморегулювання ЗМІ − набір правил і виконавчих органів, які було

засновано самими ЗМІ, створення процедур з вирішення неминучих

конфліктів, прописаний механізм виявлення, визнання і виправлення

можливих помилок журналістської діяльності, зокрема по відношенню до

споживачів інформації.

Розвинені системи саморегуляції сприяють розвитку більшої свободи

преси, тим самим підвищуючи довіру читачів до інформації, що подається у

мас-медіа. Системи саморегулювання значно підвищують рівень

відповідальності журналістів перед населенням, зобов’язуючи працівників

преси слідувати у роботі принципам етики. Саморегуляція лояльно спонукає

журналістів до виконання ними їх прямих обов’язків, спираючись на те, що

об’єктом, на який направлена журналістська діяльність, є безпосередньо

людська свідомість. Доведена відмінність і очевидна перевага корпоративного

саморегулювання над примусовим, тобто державним, саморегулюванням у

сфері мас-медіа.

Встановлення етичних стандартів у галузі ЗМІ може здійснюватись лише

самими професіоналами у цій галузі. Не можна нав’язувати або, навіть,

сприяти ухваленню саморегуляційних норм або заснуванню саморегуляційних

органів. Можна навести кілька прикладів штучних або “нав’язаних” систем

саморегулювання, коли на ЗМІ покладалася відповідальність за ухвалення

етичних норм, а їх виконання покладалося на державний орган. Можна

дискутувати також про так зване “законодавче” саморегулювання, коли

закон встановлює обов’язковість створення саморегуляційних органів.

Саморегулювання ЗМІ іноді порівнюють з колективною клятвою Гіппократа,

де головний принцип “Не нашкодь” викладений докладно, з перерахуванням

небезпечних зон, де може бути нанесена шкода. З іншого боку,

саморегулювання - це створення процедур з вирішення неминучих

конфліктів, прописаний механізм виявлення, визнання і виправлення

можливих помилок.

Загалом саморегулювання є ефективним і цінним інструментом для

досягнення якості ЗМІ, проте не єдиним. Саморегулювання має межі

застосування. Певне коло проблем ЗМІ врешті-решт повинно регулюватись

законодавством. Наприклад, такі проблеми як захист дітей, захист репутації не

можуть бути вирішені без законодавчої бази.

Сьогодні, досить популярною формою реалізації своєї суспільної функції,

чому безперечно сприяє і демократизація усіх сфер життя, ЗМІ обрали

лобіювання й відстоювання окремих аспектів морального життя суспільства.

З’явилась така собі “спеціалізація” видань на окремих темах, що безперечно

створює додаткові характеристики “обличчю видання”.

Висвітлення моральної проблематики в друкованих ЗМІ:

“Дзеркало тижня” звертає увагу на вирішення проблем порнографії на

законодавчому рівні, активно засуджує прояви антисемітизму, расизму,

націоналізму. Це практично єдине видання, в одному номері якого можна

зустріти до трьох серйозних матеріалів з проблеми суспільної моралі.

“День” зосереджується на проблемі моралі ЗМІ та журналістів, питанні

засудження аморальності “жовтої преси” та необхідності обмеження свободи

слова у випадках, які суперечать нормам суспільної моралі. Серед

багатоманіття жанрово-тематичного висвітлення згаданої проблеми у газеті,

уваги заслуговує кваліфікаційний огляд телемедійного простору в морально-

етичному аспекті.

“2000” наголошує на проблемі виховання у молоді відчуття патріотизму,

поваги до історичного минулого, засуджує наркоманію, алкоголізм, будь-які

прояви агресії, жорстокості насильства серед молоді. З приводу обговорення

питання експлуатації теми сексу, негативного впливу на молодь газета

лишається пасивною.

“Молодь України” спеціалізується на тематиці утвердження культу

сімейних цінностей, поваги до батьків, до інституту шлюбу, родинних

відносин, морального виховання дітей, утвердження шанування історичних

постатей і подій, а разом з тим – засудження порнографії, наркоманії,

алкоголізму, паління, дитячої проституції серед підлітків. Зрідка газета

приділяє увагу проблемі засилля інформаційного простору агресією,

жорстокістю, насильством.

“Кіевскій телеграф” має спеціальну вкладку “Православній Міръ”.

Публікації вкладки відзначаються особливим духовно-емоційним, морально-

насиченим змістом релігійної публіцистики. Видання не виокремлює для себе

єдиної тематичної тенденції в утвердженні суспільної моралі та намагається

висвітлювати всі аспекти цієї сфери.

Питання до практичного заняття:

1. Моральні орієнтири в сучасному українському суспільстві.

2. Значення суспільних цінностей і моральних принципів для

журналіста.

3. Проблема маралі ЗМІ в Україні.

4. Журналістська етика.

5. Кодекс професійної етики українського журналіста.

6. Проблема саморегулювання ЗМІ в Україні.

7. Західний досвід етичних засад діяльності журналістів.

Практичні завдання:

1. Дайте власне (авторське) розуміння статей Кодексу професійної етики

українського журналіста.