Хітрова Т.В. Вступ до спеціальності

Практичні завдання:

1. Напишіть есе на тему “Моє журналістське майбутнє, або я через

десять років”.

2. Підготуйте коротку історичну довідку на тему “Історія розвитку

журналістської освіти”.

Практичні вправи до заняття:

На практичному занятті рекомендується виконати вправу “Взаємо

інтерв’ю”, яка дозволить налагодити контакт у середині групи, розкрити

комунікативний рівень студентів (інструкція Додаток 12).

Література до теми:

1. Корконосенко С. Г. Основы журналистики: Учебник для вузов. –

М.: Аспект Пресс, 2001. – 287 с.

2. Мельник Г., Тепляшина А. Основы творческой деятельности

журналиста. – СПб.: Питер, 2004. – 272 с.

3. Михайлин И. Основы журналистики: Учебник. Авторский

перевод с украинского языка. Издание четвертое, исправленное и

дополненное. – Харьков: ХИФО, 2004. – 350 с.

4. Москаленко А. Теорія журналістики: Підручник. – К.: Експрес-

об’ява, 1998. – 287 c.

5. Москаленко А. З., Губерський Л. В., Іванов В. Ф. Основи масово-

інформаційної системи: Підручник. – К., 1999. – 625 с.

6. Різун В. Основи журналістики у відповідях та заувагах /

Київський нац. університет ім. Т. Шевченка. – К., 2004. – 80 с.

Тема 2

Масово-інформаційний характер журналістської діяльності.

Журналістська спеціалізація

План лекційного заняття:

1. Посада журналіста у кодифікаторі українських професій.

2. Типи відображення дійсності у журналістиці.

3. Різновиди журналістських професій.

4. Типологічні концепції інформації у журналістиці.

5. “Факт” і “новина” як основні поняття новинної журналістики

Хто першим повідомляє про події в “гарячих точках”, про екстремальні

ситуації, до яких належать надзвичайні випадки й суспільні катаклізми? Перед

ким широко відкриваються двері високопосадовців, концертні зали; кому

розкривають душу частіше ніж психологам, гукають на світські заходи? Все

це про людину, професія якої – журналіст. “Професія журналіста, – як

справедливо зазначає І. Михайлин, – це величезна моральна відповідальність

за кожне вимовлене чи написане слово”.

Відповідно статті 1 Закону України “Про державну підтримку засобів

масової інформації та соціальний захист журналістів”, “журналіст – це

творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається

підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконує редакційно-

посадові, службові обов’язки в засобах масової інформації (в штаті або

позаштатно) − відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які

зазначаються в державному класифікаторі професій України”.

Сьогодні журналістика оперує різнити типами і способами

інформування аудиторії, впливу на суспільну думку. Ці способи змінюються в

залежності від каналу передачі інформації і засобу її розповсюдження.

Кожен з різновидів засобів масової інформації використовує свій

власний, специфічний спосіб відображення дійсності, створення

журналістських матеріалів. У газетярів один інструмент – написання

(надрукованих чорними літерами на білому папері) слів. Співробітники

друкованих видань описують словами подію, факт, ідею – читач пробігаючи

очима по рядкам, складує літери в слова, слова – в речення, окремі фрази – в

контекст и декодує прочитане, сприймає його в тому ключі, в якому це

задумав журналіст, або розуміє прочитане інакше – і це вже не його провина,

а відсутність журналістського професіоналізму.

Радіожурналіст має на озброєнні слово сказане у всьому багатстві

інтонацій, смислових і логічних наголосів, пауз, підкріплене музикою і

шумами, що дозволяє нести аудиторії не тільки текст, але й підтекст,

збагачуючи зміст радіоматеріалу. У споживача радіоінформації головний

орган сприйняття − слух.

Телебачення оперує аудіовізуальними образами. Його сила в наочності,

конкретності, практичній неможливості трактувати побачене інакше.

Класифікаційні якості представників журналістської професії можна

розділити на чотири рівня: природні можливості, світоглядні позиції, освітній

рівень і специфічні професійні вимоги. Вроджений талант – це схильність до

спостережень; живий інтерес до оточуючого; уміння цікаво розповідати про

побачене, підкреслюючи деталі й подробиці, які залишилися поза полем зору

інших; комунікабельність, вроджений смак, витривалість (фізична й

психологічна) та ін. Світоглядна позиція журналіста – це поліваріативність,

множинність, плюралізм підходів до тієї чи іншої проблеми, думки про той чи

інший предмет, явище, людину. Світоглядна позиція журналіста

характеризується непідкупною вірністю фактам, об’єктивністю висвітлення

дійсності, бажанням зрозуміти й передати найбільш складні суспільні явища.

Що стосується специфічних професійних вимог, то вони обумовлені самим

характером, особливостями майбутньої діяльності. Тому професійні вимоги

слід розглядати відповідно до характеристик журналістських професій, які в

свою чергу можна класифікувати за родами і видами, а інколи і жанрами

журналістики, технологічним операціям в процесі масової комунікації.

За різновидами журналістики, тематиці журналістських творів

розрізняють журналістів-міжнародників, політологів, аграрників,

культурологів, екологів, спортивних оглядачів та ін. Є журналісти, що

спеціалізуються на економічній тематиці, фінансах бізнесі, будівництві,

транспорті, морально-етичній чи мистецькій проблематиці. Свої особливості

у журналістів, що працюють в ділових, науково-популярних, розважальних

виданнях, відповідних радіо- і телепрограмах. Особливого підходу вимагає

інвестигейторська діяльність розслідувальна журналістика.

За родами журналістики диференціація професій очевидна: газетяр,

радіожурналіст, тележурналіст. Технологічні операції комунікативного

процесу також ведуть до професійної диференціації: репортер збирає

інформацію, літературний співробітник в друкованому виданні або редактор

на радіо і телебаченні її опрацьовує і, відповідно, диктор проголошує

підготовлений текст; кореспондент повідомляє факти – коментатор їх аналізує

і т.д. Особливий вид професійної діяльності – фотожурналістика. На газетній

шпальті й журнальній сторінці фотографії не завжди виконують роль

ілюстративного матеріалу. Багато знімків стають справжніми витворами

мистецтва і відіграють самостійну роль.

Звернімо увагу на одну важливу тенденцію системи сучасних ЗМІ − її

кадровий потенціал, “вибух комунікації” немов поділив журналістські

спеціалізації, принаймні, на дві групи:

1. Працівники власне ЗМІ. За своїм способом мислення, характером

роботи вони наближаються до художників та інших творчих працівників.

Ідеалом для себе вважають діяльність, повністю вільну від політичної влади, а

основним покликанням не формувати свідомість, а говорити правду.

2. Спеціалісти в галузі телекомунікацій, відеотексів, відео,

обчислювальної техніки тощо. Інформація, повідомлення сприймаються ними

з наукової точки зору у таких символах, як термін, сигнал, шуми.

Кожен із різновидів масово-інформаційної діяльності має декілька

типів повідомлень: публіцистичне, художнє, наукове.

Науковий тип повідомлення передбачає особливу мову і стиль:

однозначний, не викликаючий різночитань, виклад специфічних наукових

повідомлень. Художній тип повідомлень характеризується образністю мови,

багатозначністю понять, вмінням узагальнити одиничний факт, типізувати

явище.

Публіцистика (лат. publicus – суспільний) – спосіб організації й

розповсюдження соціальної інформації, різновид творів, присвячених

актуальним проблемам і явищам повсякденного життя. Публіцистика відіграє

важливу політичну, ідеологічну роль, впливаючи на діяльність різних

соціальних інститутів і на суспільну свідомість загалом.

Інколи поняття “публіцистика” сприймається як синонім до слова

“журналістика”. Це пояснюється тим, що публіцистика, також включає в себе

твори, присвячені актуальним соціально-політичним та іншим проблемам

сучасності в пресі, на радіо і телебаченні. Публіцистика існує в словесних

(усних і письмових), графічних, зображальних (плакат, карикатура), фото- і

кінематографічних (фоторепортаж, документальний фільм), театрально-

драматичних і словесно-музичних формах.

В журналістиці виділяють інформаційну публіцистику, аналітичну і

художню публіцистику. В основу такої типізації покладений рівень осягнення

конкретного життєвого матеріалу. Інформаційна − фіксує, констатує,

аналітична публіцистика – осмислює і узагальнює, художня творчість –

типізує.

Важко переоцінити ту роль, яку відіграє у розвитку сучасного

суспільства інформація. Можна без перебільшення сказати, що сучасне

суспільство є суспільством інформації, її ерою. Сьогодні інформація стала

основним ресурсом людства, базою соціального й технічного розвитку.

Інформація – це вихідний і кінцевий продукт праці журналіста, − вона

збирається, підлягає обробці та розповсюдженню. Інформація в сучасному

суспільстві стала товаром, що продається і купується. Інформаційна система

стала спинним хребтом сучасного суспільства. Сьогодні обіг інформації в

суспільстві має декілька аспектів:

- повнота інформації, тобто яка частина інформації і за якими

критеріями відсіюється чи відсікається;

- ототожнення зустрічних потоків, їх рівноправності – чи завжди

забезпечується еквівалентний обмін інформацією між

“керівництвом та тим, ким управляють”;

- фактор оперативності чи своєчасності;

- точність інформації.

Сучасні дослідники виділяють декілька типологічних концепцій

інформації:

1. Офіційна – державні постанови, резолюції партійних з’їздів і

конференцій, доповіді політичних діячів, заяви політичних партій,

громадських організацій. Офіційна інформація надається для публікації

відділам зв’язку з громадськістю, прес-центрам і прес-бюро установ чи

організацій, з’їздів чи конференцій. Вона не підлягає редагуванню.

2. Подієва – оперативні повідомлення про факти і події з

внутрішнього і міжнародного життя.

3. Ділова – виступи спеціалістів з широкого кола питань, що цікавлять

аудиторію.

4. Довідкова й рекламна.

5. Естетична – літературні твори, репродукції живопису і художніх

фото в газетах і журналах; музика, спектаклі, теле- і художні фільми на радіо і

телебаченні.

6. Публіцистична – аналітичні матеріали різних жанрів, що

створюються на основі аналізу великої кількості первинного матеріалу.

За іншою типологічною концепцією соціальна інформація

поділяється на:

1. Масово-розповсюджувану – вся публічно розповсюджувана

друкована і аудіовізуальна інформація.

2. Статистичну – офіційно документована інформація державних

органів чи наукових закладів про процеси, що відбуваються в економічному,

соціальному чи культурному житті суспільства.

3. Довідково-енциклопедичну – офіційні повідомлення або

систематизовані свідчення, складні за відповідною формою з використанням

передбачених законом засобів про різноманітні події, явища й процеси.

4. Інформацію про особистість – сукупність офіційних

документованих анкетних свідчень про будь-яку людину.

5. Інформацію про діяльність державних органів й організацій

(правова інформація) – офіційна інформація, що складається в процесі

діяльності органів влади, громадських чи партійних об’єднань, державних і

приватних підприємств, закладів і організацій.

Крім того до різновидів соціальної інформації належить: професійна,

художня, наукова й індивідуально-особиста інформація.

Специфіку “масової інформації” визначають наступні атрибутивні

ознаки:

- соціальна актуальність;

- хронологічна актуальність або оперативність;

- документалізм;

- повторюваність тем і не повторюваність матеріалів;

- прагматизм, імперативність та ін.

Існує три форми існування інформації: пасивна – потенційна

інформація; стихійна – циркулює каналами усної комунікації; активна –

масово-інформаційні потоки (журналістика). В роботі з інформацією

журналіст може одночасно виконувати дві функції: ретранслювати

(передавати) інформацію і одночасно бути творцем інформації.

Поняття “факт” не співпадає з поняттям “інформації”. Факт (від. лат.

“зроблене”) – означає дійсну подію, що відбулася реально; під словом “факт”

прийнято також розуміти судження або в інший спосіб зафіксований реальний

факт; форму людського знання, якій властива достовірність. Відображений

факт – це те, що відбулося в дійсності й адекватно відбито людською

свідомістю. У нашому випадку – свідомістю журналіста. Обов’язкова умова

журналістської діяльності оперування реальними фактами, а не спотвореними.

Журналіст зобов’язаний всебічно перевіряти факт і повністю за нього

відповідати. Цікавий чи резонансний факт (подію) часто називають

“інформаційним приводом” – підставою для розголошення інформації.

Інформаційні приводи можуть мати як календарний характер, так і можуть

бути пов’язані з якимись новинами, тенденціями, змінами в житті.

У процесі відбору інформації журналіст, цілком природно, стикається з

такими критеріями як новизна й актуальність. Зокрема, під новиною в

журналістиці розуміють певну сукупність відібраних, упорядкованих і

втілених у відповідну форму відомостей, які стосуються чогось одиничного

(події, явища, процесу) і раніше не були відомі реципієнтам.

Словники подають різні тлумачення цього терміну “новина”, однак

спільною тезою є наступна характеристика цього терміну “нова, “свіжа”,

цікава інформація (повідомлення)”.

Загальне тлумачення “новини” у журналістиці можна сформулювати

так – нове знання про нас чи оточуюче середовище, яке щойно стало відомим

і впливає на людей.

Класичні елементи новини:

- своєчасність випадку (явища, події, факту), відчуття важливості його

оперативної подачі;

- близькість ситуації читачам (глядачам, слухачам) конкретного ЗМІ,

відповідність специфічним інтересам аудиторії (віковим,

професійним);

- значимість події для широкої аудиторії (без врахування специфічних

інтересів);

- ефект “емоційного вибуху” при незвичайному випадку;

- конфліктність випадку або його особлива яскравість;

- зв’язок випадку з відомим іменем (впливовою людиною);

- “людський інтерес”: будь-які обставини події, до яких кожен

особисто не байдужий (“ життя”, “смерть”, “кохання”, “діти” ін.)

Новинну інформацію поділяють умовно на три категорії: “календарну”,

“пряму” (“гарячу”) та “організовану”. “Календарна” інформація – це новини,

які пов’язані із річницями тих чи інших подій, національними та історичними

святами, або з тими подіями, що обов’язково повинні відбутися. “Гарячі”

новини − це подієва інформація, гострі соціальні проблеми, сенсації,

катастрофи. “Організована” новина – штучна сенсація. Сутність її в тому, щоб

відповідно дозованою інформацією, спеціально підібраною, привернути увагу

читачів.

Питання до практичного заняття:

1. Журналіст як суб’єкт масово-інформаційної діяльності.

2. Способи подачі інформації в журналістиці.

3. Особливості журналістських професій:

- в газеті;

- на радіо;

- на телебаченні.

4. Обґрунтуйте поняття “інформація”, різновиди “масової

інформації”.

5. Розмежуйте поняття “новини” та “факту” у журналістиці.

6. Розкажіть, що таке “принцип перевернутої піраміди”. Шість

запитань “класичної побудови” новинної інформації.

Практичні завдання:

1. Складіть аналітичну довідку відповідно до різновидів

журналістських професій “Персоналії в українській журналістиці”.

2. Підготуйте річний план “календарних” новин для друкованого

видання.

Практичні вправи до заняття:

1. За наведеними фактами, взятими з газетних публікацій побудуйте

класичне журналістське повідомлення, використовуючи “принцип

перевернутої піраміди” ( інструкція Додаток 12).

2. Вправа “Що таке новина?” (інструкція Додаток 12)

Література до теми:

1. Ворошилов В. Журналистика. – СПб, 1999.

2. Корконосенко С. Г. Основы журналистики: Учебник для вузов. – М.:

Аспект Пресс, 2001. – 287 с.

3. Мельник Г., Тепляшина А. Основы творческой деятельности

журналиста. – СПб.: Питер, 2004. – 272 с.

4. Михайлин И. Основы журналистики: Учебник. Авторский перевод с

украинского языка. Издание четвертое, исправленное и

дополненное. – Харьков: ХИФО, 2004. – 350 с.

5. Москаленко А. Теорія журналістики: Підручник. – К.: Експрес-

об’ява, 1998. – 287 c.

6. Різун В. Основи журналістики у відповідях та заувагах / Київський

нац. університет ім. Т. Шевченка. – К., 2004. – 80 с.

7. Цвик В.Л. Введение в журналистику. Учебное пособие. – Изд.

2-е, доп. и переработанное. – М.: Изд – во МНЭПУ, 2000. – 134с.

Тема 3

Журналістика в системі соціальних інститутів

План лекційного заняття:

1. Українські ЗМІ в умовах суспільного розвитку.

2. Теорія соціальної відповідальності.

3. Поняття “соціальний інститут”. Специфіка журналістики як

соціального інституту.

4. Соціальна норма в журналістській діяльності. Функції журналістики

як четвертої влади.

Сучасний напрямок розвитку України – це побудова нового

демократичного суспільства, якому характерні гуманізм, демократія,

домінування загальнолюдських цінностей, а також вільний обіг інформації.

Новий інформаційний порядок, міжнародна концепція державного суверенітету

передбачають право будь-якої держави контролювати й розпоряджуватися

інформаційними ресурсами, визначаючи політику в галузі інформації й

комунікації.

Відповідно до такої суспільної й інформаційної орієнтації нашої держави

мають модернізуватися й функції ЗМІ в Україні. Винаходити тут щось нове

суто національне несхоже на загальноприйняті норми не потрібно. Провідним

країнам світу вони відомі, перевірені їхньою державною практикою.

Відправною точкою слугує те, що ЗМІ розглядаються як соціальний інститут,

який має специфічні функції. В узагальненому вигляді визначення йому дала

Європейська асоціація видавців газет. У спільній декларації вони відзначили,

що преса, радіо й телебачення як суспільний інститут:

- виконує унікальну культурну, політичну й соціальну роль;

- додає особливий внесок в інтелектуальне й економічне життя у тих

сферах, де вона розповсюджується, діючи як перший постачальник

інформації, новин, думок, розваг і реклами;

- виконує життєво важливу функцію захисника демократії й свободи

як охоронець спільноти, якій вона служить, виступаючи стримуючим

елементом проти зловживань владних структур, урядів, сусідів, обох

сторін виробництва, профспілок та інших організацій.

Це загальні засади функціонування ЗМІ в демократичному суспільстві,

що разом з тим дають їм змогу повноцінно виконувати такі прикладні функції

журналістики як: інформаційно-пізнавальну, ціннісно-орієнтаційну,

комунікативно-естетичну, психологічної регуляції та ін. Крім того українські

ЗМІ нині активно опановують нові методи співпраці з різними гілками влади в

державі.

Теорія соціальної відповідальності виникла на початку ХХ століття в

США. Прихильники теорії переконували, що ЗМІ покликані інформувати,

розважати, але їх першочерговим завданням є уникнення соціальних конфліктів

шляхом їх публічного обговорення і вироблення спільних рішень. ЗМІ мають

бути доступними для кожного члена суспільства, надавати йому можливість

висловитися із нагальних питань державного життя. Водночас було заборонено

брутальне втручання в сферу прав особистості. Загалом основу цієї теорії

складають етичні кодекси, зокрема кодекс журналістської етики.

За теорією соціальної відповідальності уряд не тільки не повинен

допускати вседозволеності, але зобов’язаний активно захищати свободу слова і

права особистості в усіх її проявах. ЗМІ контролюються громадськістю,

вподобаннями споживачів інформаційного продукту, професійною етикою.

Так, появу національних і міжнародних документів із журналістської етики

пов’язують із поширенням відповідних ідей саме в рамках теорії соціальної

відповідальності. Одним із перших національних документів було схвалено

“Хартію професійних обов’язків французьких журналістів”, згодом “Канони

журналістики” американських редакторів та ін. В межах теорії соціальної

відповідальності було, також визначено місце журналістики в соціальній

системі.

Журналістика – це не лише частина соціальної системи у цілому, а й

особливий соціальний інститут, до якого належать редакції газет та журналів,

книжкових видавництв, теле- та радіокомпаній, робота яких полягає у

підготовці та передачі до масової аудиторії періодики, програм радіо та

телебачення. Все це забезпечується інфраструктурою журналістики.

Журналістська діяльність здійснюється в певних суспільно-політичних

умовах, при певному характері і взаємовідносинах різних об’єктів і суб’єктів

суспільного процесу. При цьому життєдіяльність суспільства протікає в значній

мірі як функціонування великої кількості соціальних інститутів, які виникають

як сукупність функціонально-нормативных основ життєдіяльності людей в тій

чи іншій сфері і, які потім, отримують законодавчі рамки і організаційні форми.

Існують економічні, політичні, культурно-освітні й ін. інститути, що діють на

основі чітких установлень  конституції, законів, кодексів, положень тощо.

Соціальні інститути – це адміністративно-господарські організації, які

діють у сфері розповсюдження певного органу ЗМІ і зобов’язані впроваджувати

відповідні заходи контролю за виступами журналістів.

Журналістика – один з соціальних інститутів. Це означає, що вона так чи

інакше пов’язана з громадськими, урядовими, партійними чи суспільними

інститутами. ЗМІ  особливий соціальний інститут з дуже складною структурою

 “органи” і “видання” інших соціальних інститутів, “незалежні” і “державні”

ЗМІ (в громадянському суспільстві право засновувати ЗМІ мають соціальні

інститути, окремі особи, групи громадян, фірми). Оптимальний розвиток і

взаємодія ЗМІ дозволяють інформаційно забезпечити функціонування

суспільства. “Ядром” журналістики як соціального інституту виступають

суспільно-політичні ЗМІ. Для будь-якої суспільної сили участь у випуску ЗМІ

має велике значення  надає можливість широко заявляти про свої інтереси і

позиції та реалізовувати їх. Через ЗМІ створюються образи решти соціальних

інститутів  журналістика стає організуючим центром підтримки тих сил, від

Хітрова Т.В. Вступ до спеціальності

Подождите немного. Документ загружается.