Гой І.В., Смелянська Т.П. Організація підприємницької діяльності

Подождите немного. Документ загружается.

Якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наяв-

ного майна не вистачає для сплати всіх боргів, за товариство несуть

солідарну відповідальність його учасники всім своїм майном, неза-

лежно від того, хто конкретно винен. Учасник, який сплатить повністю

борги товариства, вправі звернутись з регресною вимогою до інших

учасників.

Згідно із законодавством

ряду країн повне товариство не є

юридичною особою, а його учасники зберігають самостійність. За за-

конодавством України повне товариство є юридичною особою.

В найменуванні повного товариства, як правило, вказуються

прізвища засновників (учасників) або одне з них з додаванням К

(ком-

панія). Наприклад, “Іванов і Петренко, торгівля товарами”, “Ткачук і

”, “Автосервіс Арсенюк & Штефаник”, “Smiht & Co”, “Proctor &

Gamble” (знак & – комерційна сума).

Повні товариства – це, як правило, невеликі сімейні підпри-

ємства, де фінансовий ризик порівняно невеликий. Для більш масш-

табних виробничих або торговельних підприємств, де відповідно і

ризик більший, частіше застосовується форма товариства з обмеженою

відповідальністю. Так на початок 2004 року в Україні співвідношення

між кількістю повних

товариств та товариств з обмеженою відпо-

відальністю становило 1:142.

Повні товариства часто застосовуються при створенні фірм,

що надають послуги фахівців (адвокатів, бухгалтерів, медиків). Навіть

професіональні асоціації забороняють своїм учасникам створювати

компанії з обмеженою відповідальністю, оскільки особиста повна від-

повідальність передбачає гарантію високого рівня професіоналізму, в

той же час ризик невдачі у

фінансовому відношенні у таких про-

фесійних галузях, як, наприклад, медицина, бухгалтерській облік, є по-

рівняно невеликим.

Командитним товариством є господарське товариство, в

якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства

підприємницьку діяльність і несуть за його зобов’язаннями додаткову

солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може

бути

звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в

діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

До командитного товариства входять дійсні (повні) учасники з

повною відповідальністю і учасники-вкладники з обмеженою відпо-

відальністю.

Командитне товариство ще називають змішаним товариством

(Росія, Великобританія).

Згідно із законом “Про господарські товариства” сукупний роз-

мір часток

вкладників не повинен перевищувати 50 % майна товариства.

Управління справами командитного товариства здійснюється

тільки учасниками з повною відповідальністю. Якщо такий учасник

один, то він здійснює управління самостійно. У випадку вибуття всіх

учасників з повною відповідальністю командитне товариство припи-

няє діяльність. У випадку вибуття всіх вкладників товариство може пе-

ретворитися на повне.

Кошти командитного товариства при його ліквідації після

ви-

конання зобов’язань перед кредиторами у першу чергу розподіляються

між вкладниками, а потім між дійсними членами з повною відпо-

відальністю.

Командитне товариство застосовується в практиці як спосіб

акумуляції капіталів, з одного боку, громадян (організацій), які бажа-

ють реалізувати ділові проекти, але не мають достатніх коштів, а з ін-

шого боку

, громадян (фірм), які бажають вкласти свої капітали в спра-

ву, але не мають привабливих проектів. Вкладник може у будь-який

момент вийти із справи зі своїм паєм.

У деяких країнах командитні товариства використовуються для

“відмивання” мафіозних капіталів.

У країнах колишнього СРСР створюються такі командитні то-

вариства, куди входять, з одного

боку, державні підприємства у ролі

вкладника, а з іншого боку, керівники цих підприємств, або члени їх

сімей, або їх довірені особи у ролі дійсних членів товариства. Така

форма товариства дозволяє колишнім керівникам держпідприємств

маніпулювати коштами цих підприємств ледве не на правах своєї

приватної власності.

В дореволюційній Росії командитне товариство мало

назву

“товариство на довірі”.

У найменуванні командитного товариства вказується прізвище

принаймні одного дійсного члена, наприклад, КТ “Хойер і К

”.

Учасниками повного товариства, повними учасниками коман-

дитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб’єкти

підприємництва.

6.4. Види товариств на капіталі (об’єднань капіталів

)

Існує три форми об’єднань капіталів: товариство з обмеженою

відповідальністю; товариство з додатковою відповідальністю; акціо-

нерне товариство.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське

товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких

визначається установчими документами, і несе відповідальність за свої-

ми зобов’язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства,

які пов-

ністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов’язаних з діяль-

ністю товариства, у межах своїх вкладів.

Сума всіх вкладів складає статутний фонд товариства, окрім

того утворюється резервний (страховий) фонд – не менше 25 % статутного.

Порядок розподілу прибутку товариства визначається уста-

новчими документами. В товариствах з обмеженою відповідальністю

прибуток, як правило, розподіляється

між учасниками пропорційно до

їхніх часток.

Подібно до товариства з повною відповідальністю учасник за

згодою решти учасників може передати свою частку іншим особам або

вийти із товариства, при цьому йому сплачується вартість його частки.

У випадку смерті учасника право на вступ до товариства має спад-

коємець, при відмові у вступі йому

сплачують вартість частки.

Учасник, який не виконує обов’язків або перешкоджає до-

сягненню цілей товариства, може бути виключений на основі рішення,

за яке проголосували учасники, які володіють у сукупності більш як

50 % загальної кількості голосів учасників товариства (цей учасник не

бере участі у голосуванні) з виплатою його частки.

В товаристві з

обмеженою відповідальністю створюється пев-

на структура управління (рис. 2.5).

Рис. 2.5 – Структура управління товариства

з обмеженою відповідальністю

Вищим органом товариства є збори учасників (або призна-

чених ними представників). Збори учасників обирають голову това-

риства. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх час-

ток в статутному фонді.

При вирішенні питань про основні напрямки діяльності, зміни

в статуті, про виключення учасника з товариства рішення вважається

прийнятим, якщо за нього проголосують

учасники, що володіють у

сукупності більш як 50 % загальної кількості голосів учасників това-

риства. З решти питань рішення приймається простою більшістю голо-

сів. Допускається прийняття рішення методом опитування (при цьому

проект рішення або питання надсилається учасникам).

Вищий

ган

Загальні збори учасників

Дирекція

(правління)

Ревізійна

комісія

Виконавчий

орган

Контролюючий

орган

Збори учасників скликаються не рідше двох разів на рік. Якщо

потребують інтереси товариства, головою або учасниками склика-

ються позачергові збори (у разі неплатоспроможності, скорочення ста-

тутного фонду). Повідомлення про збори робиться не менш як за 30 днів.

В товаристві створюється виконавчий орган: колегіальний

(дирекція) або одноособовий (директор). Члени дирекції не обов

’яз-

ково є учасниками товариства (можуть бути найманими службовцями),

але директор, як правило, є учасником товариства. Дирекція органі-

зовує виконання рішень зборів учасників, тобто здійснює поточне

керівництво діяльністю товариства.

Контроль за діяльністю дирекції здійснюється ревізійною ко-

місією, що утворюється зборами учасників з їх числа у кількості не

менш трьох осіб.

Ревізійна комісія складає висновок за річними звіта-

ми, перевіряє діяльність дирекції за дорученням зборів або учасників.

При виявлених зловживаннях комісія ставить питання про скликання

позачергових зборів.

В найменуванні товариства вказується обмежений характер від-

повідальності та, як правило, не містяться прізвища учасників. На-

приклад, ТОВ “Цитрус”. В англомовних країнах до назви товариства

обмеженою відповідальністю додається абревіатура LTD, в Німеччині –

GmbH, в Росії – ООО.

В дореволюційній Росії та в період НЕПу ця форма підпри-

ємництва мала назву “пайове товариство” або “товариство на паях”.

Зараз така форма підприємництва дуже популярна на Заході,

особливо в Європі. В багатьох країнах Західної Європи товариства з

обмеженою відповідальністю зустрічаються

набагато частіше, ніж акціо-

нерні товариства. Товариства з обмеженою відповідальністю найбільш

розповсюджені в Німеччині, Австрії і майже не зустрічаються у США

та Швейцарії, де перевага надається акціонерним товариствам.

Враховуючи розповсюдження такої форми у великому та

середньому бізнесі зарубіжної економіки, можливо було б очікувати

значного розповсюдження її і у вітчизняній економіці.

Однак, в Украї-

ні більшість підприємств з такою організаційною формою засновано у

сфері малого підприємництва, а повних і командитних товариств –

значно менше. В промисловості Україні в 2003 році частка повних,

командитних товариств, товариств з обмеженою та додатковою від-

повідальністю за чисельністю зайнятих становила 17,6 %, акціо-

нерних – 53,3 %, за обсягом виробництва відповідно –18,5 і 62,4 %.

Товариством

з додатковою відповідальністю є господарське

товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених

установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за свої-

ми зобов’язаннями власним майном, а в разі його недостатності учас-

ники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у

визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до

вкладу кожного з учасників.

Граничний розмір додаткової відповідальності учасників визна-

чається в установчих документах.

Наприклад, частка учасника А становить 25 % статутного фон-

ду товариства. Граничний розмір додаткової відповідальності стано-

вить 5 %. Статутний фонд товариства – 1,2 млн грн. Тоді

вартісна

оцінка додаткової відповідальності учасника А становитиме 5 % від

його частки або 15 тис. грн.

Структура управління, умови вступу, виходу з товариства ана-

логічні до товариства з обмеженою відповідальністю.

6.5. Особливості акціонерних товариств. Порядок створення

та структура управління акціонерного товариства

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має

статутний фонд, поділений на визначену

кількість акцій однакової

номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки

майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов’язаних із

діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Акціонерне товариство діє на основі установчого договору і

статуту. В статуті, окрім загальних відомостей, указуються види акцій,

їх номінальна вартість,

загальна кількість акцій, кількість акцій у

засновників.

Загальна номінальна вартість випущених акцій становить ста-

тутний фонд акціонерного товариства. Окрім того, створюється резерв-

ний (страховий) фонд – не менш 25 % статутного.

В деяких випадках допускається придбання акцій не за гроші,

а за матеріальні цінності (устаткування, земельні ділянки, ліцензії).

Акціонери мають право:

− брати

участь в управлінні;

− одержувати дивіденди, які сплачуються за підсумками року

за рахунок чистого прибутку;

− одержувати частину вартості майна підприємства у разі його

ліквідації.

Дохід акціонера не гарантований і залежить від фінансових

результатів діяльності підприємства. Якщо акціонерне товариство несе

збитки, дивіденди не сплачуються до тих пір, поки не буде поповнений

основний капітал (статутний фонд). Для покриття таких втрат та здійс-

нення необхідних платежів створюється резервний (страховий) фонд

за рахунок щорічних відрахувань з прибутку.

Акціонерні товариства грають провідну роль у сучасній рин-

ковій економіці, особливо в економіці США. Так, в США більше 20 %

всіх підприємств є корпораціями, за обсягом продажу їх частка ста-

новить більш 90 % (50 млн американців є акціонерами). Взагалі в ка-

піталістичних країнах 90 % капіталу є акціонерним. В Україні на по-

чатку 2004 року функціонувало 34,7 тис.

акціонерних товариств, з яких

майже 12 тис. – відкритих, понад 22 тис. – закритих. Частка акціо-

нерних товариств у промисловості України у 2003 році за кількістю пра-

цівників становила 53,3 %, а за обсягом виробництва – 62,4 %.

У більшості галузей промисловості, особливо в машинобу-

дуванні, акціонерні товариства є провідною формою організації бізне-

су. Це пов’язано із значною потребою даних

галузей у фінансових

ресурсах.

Розповсюдження акціонерних товариств обумовлено певними

перевагами цієї форми організації підприємництва, а саме:

− ефективним способом фінансування через продаж акцій, що

дозволяє залучати фінансові ресурси великої кількості окремих осіб.

Це дає можливість збільшити обсяги виробництва, знизити витрати,

підвищити конкурентоспроможність підприємства, зменшити ризики.

Банківські кредити теж стають більш

доступними;

− можливістю для акціонерів отримувати доходи та не брати

активної участі в управлінні підприємством;

− можливістю розподілу ризику за рахунок придбання акцій

різних товариств;

− можливістю вільно розпоряджатись своїми вкладами шля-

хом продажу акцій;

− обмеженою відповідальністю. При банкрутстві фірми акціо-

нер втрачає тільки вартість своїх акцій. Обмежена відповідальність

заохочує

інвесторів вкладати свій капітал у ризикові підприємства, в

нові технології та продукцію.

Акціонерне товариство є найбільш стійкою формою підприєм-

ницької діяльності. Воно може функціонувати тривалий період неза-

лежно від його власників (акціонерів), що створює можливості для

перспективного розвитку. Зміна власників через продаж акцій не по-

рушує цілісності акціонерного товариства.

Недоліки

акціонерної форми підприємництва наступні:

− реєстрація та функціонування акціонерного товариства пов’я-

зані з бюрократичними процедурами (потрібна згода Комісії з цінних

паперів та фондового ринку на випуск акцій, оформлення сертифікатів,

звіти, публікування інформації);

− розподіл функцій власності і управління (контролю). В одно-

особовому підприємництві та персональному товаристві (партнерстві)

власники самі керують підприємством. У великих корпораціях з тися-

чами власників більшість акціонерів не бере участі у зборах і голосуванні

та їх голоси не відіграють ніякої ролі. Повноваження фактично повністю

передаються посадовим особам акціонерного товариства.

В раду,

правління обираються акціонери, які мають найбільшу кількість акцій, в

першу чергу – власник контрольного пакета акцій. Як свідчить практика,

на збори не з’являється значна кількість невеликих власників акцій, які

володіють приблизно 20–40 % всіх акцій, тому контрольний пакет акцій

може бути менший за 50 % (30 %, в окремих випадках до 5 %).

Теоретично акціонерне товариство управляється

демократичним спо-

собом – за допомогою голосів всіх акціонерів, на практиці – невеликим

числом осіб. Розподіл функцій власності та контролю може призвести до

виникнення суперечностей, зіткнення інтересів менеджерів і акціонерів.

Цілі акціонерів – високі дивіденди, можливість контролю діяльності

товариства, цілі менеджерів – підвищення оплати, премій, кар’єра (ріст

компанії). Зіткнення інтересів може відбуватись при

формуванні ди-

відендної політики (розширення компанії чи виплата дивідендів);

− в акціонерній формі підприємництва існують потенційні мож-

ливості для зловживань з боку посадових осіб, наприклад, емісія акцій для

покриття збитків, фінансові махінації на фондових ринках, продаж акцій,

які не мають ніякої вартості (хоча це забороняється законом і випуск акцій

контролюється державними

органами). Класичний приклад з недалекого

минулого – діяльність довірчих товариств (трастів);

− подвійне оподаткування доходів акціонерів. Оподаткуванню

підлягає спочатку отриманий акціонерним товариством прибуток, а потім

дивіденди акціонерів. В деяких країнах проводиться компенсація по-

двійного оподаткування;

− відкриті акціонерні товариства публікують річні звіти про свою

діяльність;

− акціонерна форма підприємництва іноді використовується

як

засіб економічного примусу для викупу нерентабельних підприємств або

їх підрозділів. Наприклад, “Дженерал Моторз” в 80-х роках ХХ ст.

примусила найманих працівників викупити деякі свої збиткові під-

приємства (філії). В Україні більшість населення мала можливість ви-

користати майнові сертифікати тільки для викупу низькорентабельних

державних підприємств.

В Україні акціонерні товариства поділяються на два види (типи):

відкриті та закриті. В Європі їх називають публічні та приватні компанії.

В найменуванні вказується вид акціонерного товариства, на-

приклад, ВАТ “Укрелектроапарат”, ВАТ “Азовсталь”, ЗАТ “Нафто-

продукт”, ЗАТ “Хмельницькм’ясо”.

У Німеччині акціонерна форма товариства позначається AG,

Великобританії – Plc (Public limited company). У США акціонерні

товариства називаються

корпораціями, тому у назві міститься позначка

сorp., сorpn або inc. (incorporated).

У відкритому акціонерному товаристві акції вільно прода-

ються та купуються і можуть розповсюджуватись шляхом відкритої

підписки і купівлі-продажу на біржах.

Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між

засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть

розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Закриті акціонерні товариства часто створюються у межах тру-

дового колективу або сімейного бізнесу. За кордоном розповсюдження

акцій серед членів трудового колективу, як правило, стимулюється

державою. Так,

наприклад, в США фірми, що розповсюджують акції

серед членів трудового колективу (їх називають народними підпри-

ємствами), мають податкові пільги. Причому таких підприємств з ко-

лективною формою власності досить багато – 11 тис. підприємств, де

працює 10 млн осіб.

В Україні процес створення акціонерних товариств здійсню-

ється двома шляхами:

1) на основі об’єднання капіталів

підприємців;

2) перетворенням існуючих державних підприємств в акціо-

нерні. Іноді контрольний пакет акцій зберігає за собою держава.

Перший шлях є природним для ринкової економіки. В Україні

в останній час більш розповсюдженим був другий шлях.

У розвинутій ринковій економіці закритих акціонерних това-

риств значно більше, ніж відкритих. Так, в США із загальної

кількості

акціонерних товариств відкриті становлять менш 0,5 %, але це най-

більші компанії. У промисловості України на початок 2004 року

співвідношення акціонерних товариств відкритого та закритого типів

за чисельністю працівників становило приблизно 1:2.

Триває робота над проектом Закону України “Про акціонерні

товариства”, який ґрунтується на аналізі досягнень провідних країн у

цій галузі, проте з урахуванням

особливостей вітчизняної економіки.

Впровадження закону в дію дасть змогу ефективніше використовувати

та залучати кошти від такої групи інвесторів, як акціонери.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні зро-

бити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійс-

нити підписку акцій, провести установчі збори і державну реєстрацію

акціонерного товариства

Порядок створення акціонерного товариства наступний:

1) засновниками приймається рішення про створення акціо-

нерного товариства та випуск акцій. Вони укладають між собою дого-

вір (установчий договір), який визначає порядок створення акціо-

нерного товариства та відповідальність перед особами, які підписались

на акції.

Засновники в будь-якому випадку зобов’язані бути держате-

лями акцій

на суму не менш 25 % статутного фонду і строком не менш

двох років;

2) проводиться підписка на акції. Для цього засновники ак-

ціонерного товариства публікують повідомлення про відкриту

підписку, в якому мають бути вказані найменування акціонерного

товариства, предмет, цілі та строки діяльності, склад засновників, дата

проведення установчих зборів, розмір статутного фонду, номінальна

вартість, кількість та види акцій, пільги засновників, місце і строки

підписки та ін. Строк відкритої підписки не може перевищувати 6 місяців.

Особи, які бажають придбати акції, укладають договір із

засновниками. Вони повинні внести на рахунок засновників не менш

10 % вартості акцій. Засновники видають їм письмове зобов’язання

про продаж відповідної кількості акцій.

Якщо за вказаний строк не

вдалось покрити підпискою 60 % акцій, акціонерне товариство вва-

жається незаснованим. Зайва підписка, що перевищує статутний фонд,

може прийматись або відхилятись. Якщо вона приймається, тоді ви-

пускається додаткова кількість акцій;

3) проведення установчих зборів (протягом 2 місяців після

підписки). Установчі збори визнаються правомочними, якщо в них бе-

руть участь

особи, які підписались більш як на 60 % акцій, на які про-

ведено підписку.

На установчих зборах приймається рішення про створення ак-

ціонерного товариства, про надання пільг засновникам; обираються чле-

ни органів управління. Основні питання приймаються більшістю у 3/4 го-

лосів, інші питання – простою більшістю.

Вищим органом управління акціонерного товариства є загаль-

ні збори

акціонерів, які скликаються не рідше одного разу на рік.

Акціонери (їх представники), які беруть участь у зборах, ре-

єструються із зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник.

Загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь

акціонери, що мають більш як 60 % голосів. Повідомлення про збори

повинно бути зроблено не менш як за 45 днів. Акціонери, які воло-

діють більш як 10 %

голосів, можуть вимагати включення додаткових

питань до порядку денного зборів. Голосування проводиться за таким

принципом: одна акція – один голос. У статуті товариства може бути

встановлена мінімальна кількість акцій, яка надає право голосу, або

обмеження кількості голосів, що надаються одному акціонеру. На-

приклад, треба мати не менш як 50 акцій, або обмеження – не

більш

500 акцій.

Рішення з основних питань (зміна статуту, припинення ді-

яльності, створення дочірніх підприємств) приймаються більшістю у

3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах. З решти питань рі-

шення приймаються простою більшістю голосів (затвердження річних

результатів діяльності, розподіл прибутку).

У товаристві може створюватись рада акціонерного товарист-

ва (спостережна або

наглядова рада), яка представляє інтереси ак-

ціонерів між загальними зборами та контролює і регулює діяльність

правління. Якщо акціонерів понад 50 – створення ради обов’язково.

Рада може також виконувати окремі функції, що належать до ком-

петенції загальних зборів. Члени наглядової ради не можуть бути чле-

нами виконавчого органу та ревізійної комісії.

Назва “Наглядова

рада” характерна для деяких європейських

країн (Франції, Німеччини), такий термін застосований і в законі України

“Про господарські товариства”. В деяких інших країнах (США, Вели-

кобританія, Японія) цей орган має назву “Рада директорів”.

Виконавчим органом акціонерного товариства, що здійснює

поточне керівництво його діяльністю, є правління або інший орган,

передбачений статутом. Роботою

правління керує голова правління

або президент, який обирається або призначається. Правління під-

звітне загальним зборам і раді акціонерного товариства та організує

виконання їх рішень. Членами правління можуть бути наймані працівники.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю правління

акціонерного товариства здійснюється ревізійною комісією, яка оби-

рається з числа акціонерів. Ревізійна комісія складає

висновок річних

звітів та балансів. У разі виявлення зловживань вимагає позачергового

скликання загальних зборів. Ревізійна комісія доповідає про резуль-

тати проведених перевірок загальним зборам або раді акціонерного

товариства. Структуру управління акціонерним товариством можна

відобразити схемою, яка зображена на рис. 2.6.