Головко H.B. Ортодонтія. Розвиток прикусу, діагностика зубощелепних аномалій, ортодонтичний діагноз

Подождите немного. Документ загружается.

відділу, який протягом першого року життя складав 13 % від об'єму мозкового, у 8 років

збільшуються до 18,3 %, у 12 років - до 20,4 %, а у дорослої людини в середньому сягає 40

%. У міру розвитку під впливом функціонального на вантаження жувальних м'язів та

щелеп збільшується їхній об'єм та розміри відносно розмірів інших частин обличчя.

Таким чином, від моменту наро-

дження до закінчення росту

розміри мозкового черепа

збільшуються у середньому в

1,5-1,7 рази, а лицевого - у 2,5-3

рази.

Найбільш суттєво лицевий

відділ черепа росте у період від

народження до 6 місяців, від 3

до 4 років, від 7 до 11 років, та

від 16 до 18 років. У ці періоди

обличчя збільшується особливо

значно (рис. 48).

Рис. 48. Порівняння розмірів черепів

дорослого та дитини.

Ріст лицевих кісток та

остаточне формування рис

обличчя завершуються до 20-23

років у чоловіків та до 16-18

років у жінок.

У перші місяці дитина живиться тільки молоком матері. У міру подорослішання

дитині дають підгодовування, а далі починається вживання їжі більш твердої

консистенції, що потребує пережовування. З'являється важливий новий фактор -

починається процес прорізування зубів. Крім того, дитина починає опановувати мовою.

Відповідно до цих нових функцій порожнини рота відбуваються великі зміни у будові

жувального апарату взагалі і щелепних кісток зокрема.

Функціональне навантаження під час акту смоктання сприяє більш інтенсивному

росту нижньої щелепи. Тому фізіологічна малеча ретрогенія у віці 6-8 місяців переходить

у нормальне співвідношення щелеп. Це також пов'язане з тим, що нижні різці

прорізуються раніше й альвеолярний відросток у цій ділянці росте інтенсивніше.

Нижня щелепа

новонародженого має більш

різко виражений альвеолярний

відросток, базальна частина її

розвинена слабше.

Рис. 49. Нижня щелепа дітей

різного віку (вигляд збоку): -

новонародженого, б - трирічної

дитини, в - шестирічної.

З віком потовщується

базальна частина нижньої

щелепи, більшого розвитку

набуває альвеолярний відросток.

Висота альвеолярного відростка у новонародженого сягає 8,5 мм, а у дорослого -11,5 мм.

Висота основи тіла у новонародженого - 3-4 мм, а у дорослого - 18 мм. Таким чином

альвеолярний відросток у новонародженого становить собою основну частину нижньої

щелепи. Це пояснюється насамперед тим, що в альвеолярному відростку закладені зачатки

зубів.

Починається викривлення нижньощелепного каналу. Росте висхідна гілка нижньої

щелепи, яка майже не виражена у новонародженого. Суглобний відросток піднімається

над рівнем альвеолярного відростка. Кут нижньої щелепи за А.І. Дойниковим (1967)

дорівнює у середньому 139°. До кінця першого року обидві половини нижньої щелепи

зростаються і нижня щелепа перетворюється у непарну кістку. Змінюється також і рельєф

та архітектура нижньої щелепи. Ці зміни відбуваються внаслідок безперервного

виникнення або чергування процесів апозиції і резорбції кісткової тканини.

Нижня щелепа росте у трьох напрямках: у довжину, товщину або ширину і висоту. У

довжину ростуть, головним чином, задні відділи нижньої щелепи, передні відділи

збільшуються менше (рис. 49).

Підборідний отвір у новонародженого міститься під коренями перших тимчасових

молярів, а у дорослого - під коренем першого премоляра, тобто у тому ж самому місці, що

й у новонародженого. Зате задні відділи, які під час розвитку зубів зазнають постійного

подразнення та тиску з боку закладених у цій ділянці зачатків молярів, увесь час

змінюються у розмірах - ростуть у довжину.

У новонародженого відстань від альвеоли другого тимчасового моляра до

перпендикуляра, проведеного від щелепного кута, дорівнює 10 мм, у дворічної дитини -

20 мм. Ділянка альвеол фронтальних зубів у новонародженого сягає 13 мм, а у дорослого -

18 мм; ділянка тимчасових молярів та премолярів - відповідно 17 і 14 мм.

Ріст у товщину полягає у наростанні кісткової тканини в ділянці альвеолярного

відростка і базальної частини із зовнішнього та внутрішнього боків. Особливо

потовщуються бічні відділи щелепи у ділянці майбутніх молярів, де поступово

утворюються зовнішні та внутрішні косі лінії.

Ріст у висоту особливо виражений у верхній частині щелепи, яка відповідає

альвеолярному відростку, і повільніше - у ділянці базальної частини.

Базальна частина виконує опорну функцію для жувальних м'язів, м'язів язика та шиї,

які діють під час акту жування, ковтання, звукотворення та дихання. Оскільки ці функції

зберігаються до кінця життя людини, то основа нижньої щелепи, тобто базальна частина,

яка розташована нижче від нижньощелепного каналу, росте повільно і поступово.

Альвеолярні ж відростки пов'язані із прорізуванням зубів, а оскільки цей процес

відбувається тільки у дитячому віці, то нижня щелепа в ділянці альвеолярного відростка

росте швидко і досягає найбільшого розвитку в 16-18 років життя.

Ті ж самі зміни, але виражені меншою мірою, спостерігаються і на верхній щелепі.

Верхня щелепа розвивається відповідно до розвитку зубощелепної системи і гайморової

порожнини і залежно від цього безперервно змінює свою форму і внутрішню структуру.

Луночки зубів стають глибшими і набувають вертикального напрямку, що зумовлює

ріст альвеолярного відростка. Збільшується базальна частина верхньої щелепи. Гайморова

порожнина стає глибша і ширша.

Найбільший ріст верхньої щелепи у сагітальному напрямку відбувається у

дистальних напрямках - у ділянці з'єднання з кістками основи черепа.

Ріст у висоту залежить, головним чином, від росту гайморової порожнини та

альвеолярного відростка, а ріст у товщину і довжину стимулюється переважно процесом

розвитку зубів. У довжину верхня щелепа після народження росте швидше, ніж у ширину.

У цьому можна переконатися, порівнюючи верхні щелепи у новонародженого та у дитини

1- річного віку. У новонародженого довжина дорівнює 25, а ширина - 33 мм, а у дитини 1-

річного віку - відповідно 41 і 38 мм. Ці дані свідчать про те, що верхня щелепа з широкої

та короткої стає поступово вузькою та довгою.

У висоту верхня щелепа росте перші місяці, головним чином, унаслідок збільшення

альвеолярного відростка, а не базальної частини. Це пояснюється розвитком зубів і

гайморової порожнини. У новонародженого ікла і моляри розташовані високо, майже під

самою орбітою. У міру розвитку гайморової порожнини альвеоли зубів відокремлюються

від дна орбіти. Гайморова

порожнина росте переважно

в латеральному напрямку.

До 2 років об'єм її дорівнює

1,5 см

, а задні відділи

доходять до рівня canalis

infraorbitalis, a до 6 років її

об'єм дорівнює 2,5 см

вона розташована вже

латерально від canalis infraorbitalis (рис. 50).

Рис. 50. Верхня щелепа чотирирічної дитини та дорослого.

У довжину верхня щелепа росте також, головним чином, у ділянці задніх відділів

щелепи. Так, ділянка фронтальних зубів верхньої щелепи у новонародженого дорівнює

15,5 мм , а у дорослого -2l мм, ділянка тимчасових молярів або премолярів - відповідно 15

мм і 12 мм.

М'язи щелепно-лицевої ділянки

Жувальні м'язи. За А. Я. Катцем розрізняють групи жувальних м'язів за головною

функцією м'яза: м'язи, які піднімають нижню щелепу, висувають її вперед та опускають

униз.

До м'язів, які піднімають

нижню щелепу належать

власне жувальні, скроневі та

медіальні крилоподібні м'язи;

до тих, що висувають її вперед

- латеральні крилоподібні і до

тих, що опускають нижню

щелепу, - щелепно-під'язикові,

підборідно-під'язикові та

двочеревцеві.

Рис. 51. Група жувальних м'язів.

Функції жувальних

м'язів. Внаслідок того, що

пучки м'язових волокон

більшості жувальних м'язів

(рис. 51) мають різний

напрямок, кожному із них

притаманні не тільки основна (табл. 1), але й додаткова функції.

Таблиця 1 Функції жувальних м'язів

Назва м'яза

Основна функція

Додаткова функція

Скроневий

(m. temporalis)

Піднімає нижню щелепу

Задні пучки злегка тягнуть нижню щелепу на-

зад

Власне жувальний

(m. masseter)

Піднімає нижню щелепу при

двосторонньому скороченні

При односторонньому скороченні зсуває ниж-

ню щелепу у бік м'яза, що скорочується

Медіальний

крилоподібний

(m. pterygoideus

lateralis)

Висуває вперед нижню щелепу

Переміщує нижню щелепу у протилежний бік

при односторонньому скороченні та бере

участь в опусканні нижньої щелепи при дво-

сторонньому скороченні

Підборідно-

під'язиковий

(m. geniohuoideus)

Зближує під'язикову кістку із

нижньою щелепою, тобто опускає та

рухає нижню щелепу при фіксованій

під'язиковій кістці або переміщує

під'язикову кістку вгору та наперед

при фіксованій нижній щелепі

Немає

Щелепно-

під'язиковий

(m. mylohyoideus)

Зближує під'язикову кістку із

нижньою щелепою, тобто опускає та

рухає назад нижню щелепу при

фіксованій під'язиковій кістці або

переміщує під'язикову кістку вгору та

вперед при фіксованій нижній щелепі

При односторонньому скороченні сприяє ру-

хам нижньої щелепи у протилежний бік

Двочеревцевий

(m. digastricus)

Зближує під'язикову кістку із

нижньою щелепою, опускає та рухає

назад нижню щелепу при фіксованій

під'язиковій кістці або переміщує

під'язикову кістку вгору та назад при

фіксованій нижній щелепі

При односторонньому скороченні сприяє

рухам нижньої щелепи у протилежний бік

Жувальні та надпід'язикові м'язи мають точки прикріплення на нижній щелепі, їх

скорочення обумовлює зміни положення нижньої щелепи відносно верхньої (рис. 52, рис.

53).

Рис. 52. Надпід'язикові м'язи: 1 - m. pterygoideus

lateralis; 2 – foramen mandibulae; 3 - m. digastricus (venter

posterior); 4 - m. mylohyoideus; 5 - під'язикова кістка; 6 -

m. thyrohyoideus; 7 - m. omo-hyoideus; 8 - m. digestricus

(venter anterior; 9 - m. geniohyoideus; 10 - taphemylo-

hyoideus; 11 - m. stemohyoideus.

Рис. 53. Жувальні та мімічні м'язи:

1 - m. Temporalis; 2 - m. masseter

(жувальні м'язи); 3 - m.

occipofrontalis; 4 - m. corrugator

supercilii; 5 - m. procentis; 6 - m.

orbicularis oculi; 7 - m. nigomaticus

major; 8 - m. nasalis; 9 - m.

orbicularis oris; 10 - m. levator labis

superioris; 11 - m. depressor labii

inferioris; 12 - m. mentalis; 13 - m.

depressor anguli oris; 14 - m.

buccinator.

Назви груп м'язів не

вичерпують усіх їхніх

функцій. Так, мімічні м'язи

беруть участь переважно у

міміці (табл. 2), однак вони

також беруть участь і в акті

дихання та мовлення, менше

- в акті жування; а жувальні м'язи - переважно у жуванні, мовлення і менше - в диханні.

Таблиця 2 Функції мімічних м'язів

Назва м'яза

Функція м'яза

Виличний м'яз (m. zygomaticus)

Підтягує кут рота убік та вгору.

М'яз сміху (m. risorius)

Відтягає кут рота зовні та бере участь в утворенні ямки сміху

Трикутний м'яз

(m. triangularis)

При односторонньому скороченні тягне кут рота вниз та

випрямляє кривизну носогубної складки, при двосторон-

ньому - тягне усю губу вниз

Квадратний м'яз верхньої

губи (m. quadratus labii superioris)

Відтягує вгору верхню губу, піднімає носогубну складку

Круговий м'яз

(m. orbicularis oris)

Закриває або загострює рот. Є антагоністом м'язів

окружності рота, які розташовані радіально

Собачій м'яз (m. caninus)

При односторонньому скороченні піднімає кут рота, при

двосторонньому - всю нижню губу. Є антагоністом три-

кутного м'яза

Квадратний м'яз нижньої

губи (m. quadratus labii inferioris)

Відтягує нижню губу зовні та вниз

Різцевий м'яз нижньої губи

(m. incisivus labii inferioris)

Відтягує кут рота медіально та вниз

Різцевий м'яз верхньої губи

(m. incisivus labii superioris)

Відтягує кут рота медіально та вгору

Підборідний м'яз (m. mentalis)

Піднімає та зморщує шкіру підборідді Відтягує нижню губу

вперед

Щічний м'яз (m. buccinator)

Відтягує кут рота назад, притискує щоки до зубів над

альвеолярним відросткам щелеп

Скорочення мімічних м'язів надає обличчю певних емоційних виразів, зміна яких

називається мімікою. Мімічні м'язи беруть початок на кістках або фасціях та вплітаються

у шкіру обличчя. У такому зв'язку особливістю, яка виникає при травмах обличчя, є

утворення широких зяючих ран.

Найбільший інтерес для лікаря-ортодонта становлять у цій групі круговий м'яз рота

та підборідний. Вони беруть участь в утворенні звуків, захваті та утриманні їжі у

порожнині рота, замиканні її під час жування та особливе значення вони мають у грудних

немовлят під час акту смоктання та вживання рідкої їжі.

Таблиця 3 Функції м'язів піднебіння

Назва м'яза

Функція м'яза

М'язи язичка m. m. uvulae

Вкорочують язичок, піднімаючи його

М'яз, який натягує м'яке піднебіння

m. tensor veli palatini

Розтягує передній відділ м'якого піднебіння

М'яз, який піднімає м'яке піднебіння

m. levator veli palatini

Піднімає м'яке піднебіння

Піднебінно-язиковий м'яз

m. palatoglossus

Звужує зів, зближує передні дужки з коренем язика

Піднебінно-глотковий м'яз

m. palatopharingeus

Зближує піднебінно-глоткові дужки та підтягує

вгору нижню частину глотки та гортань

Таблиця 4 Скелетні м'язи язика

Назва м'яза

Функція м'яза

Шилопід'язиковий м'яз m. styloglossus

Тягне язик, особливо його корінь, вгору та назад

Під'язиково-язиковий м'яз m. genioglossus

Тягне язик назад і вниз

Хрящеязиковий м'яз m. chondroglossus

Тягне язик назад і вниз

Таблиця 5 Власні м'язи язика

Назва м'яза

Функція м'яза

Поздовжній нижній м'яз m. longitudinalis inferior

Вкорочує язик

Поздовжній верхній м'яз m. longitudinalis superior

Згинає язик, вкорочує його, піднімаючи вгору кінчик

Поперечний м'яз язика m. transversus lingua

Зменшує поперечний діаметр язика і робить його

опуклим зверху

Вертикальний м'яз язика m. verticalis linguae

Сплощує язик

Важлива роль у здійсненні функцій жування, ковтання та мовотворення належить

язику (табл. 4, 5). Серед м'язів язика розрізняють м'язи, які мають точки прикріплення на

кістках, та м'язи, які починаються у м'яких тканинах - власні м'язи язика (рис. 54). Усі

рухи язика відбуваються або внаслідок розслаблення, або внаслідок скорочення м'язів

язика. При цьому відбувається щільна фіксація під'язикової кістки.

Рис. 54. М'язи язика: 1 - m.

longitudinalis superior; 2 -

longitudinalis interior; 3 -

palatoglossus; 4 - styloid process; 5

- styloglossus; 6 - hyoglossus; 7 -

genioglossus; 8 - median septum; 9

- verticalis; 10 - transversus.

Власні м'язи, скорочуючись, роблять язик плоским або потовщують його, або

надають йому жолобоподібної форми. М'язи, які починаються на кістках, забезпечують

переміщення язика у всіх напрямках та натягують тканини дна порожнини рота,

змінюючи їхню форму. Зміни положення язика здійснюються підборідно-язиковим,

під'язиково-язиковим, шилоязиковим та піднебінно-язиковими м'язами.

Поняття про міодинамічну рівновагу м'язів-антагоністів та синергістів першим

застосував англійський

науковець Роджерс на початку

цього сторіччя, а у нашій

країні - А. Я. Катц (рис. 55).

Рис. 55. Міодинамічна рівновага

м'язів антагоністів та синергістів за

Віндерсом.

Вони вважали, що на правильне прорізування зубів впливає баланс м'язових сил, які

діють із середини (сили язика) та зовні (сили губ, щік), а на формування щелепних кісток -

координування сили та дії жувальних і надпід'язикових м'язів. Форма і розмір зубних

рядів під час розвитку зубощелепної системи визначаються насамперед самим напрямком

росту, а з іншого боку - впливом м'язових сил, які діють як у спокої, так і під час функцій.

На правильне формування зубних рядів та оклюзії впливають анатомічні особливості

м'язів: форма, положення, величина, а також функціональний стан (збудливість,

еластичність, тонус та ін.). Функція м'язів здійснює постійний моделювальний вплив на

весь жувальний апарат.

Синергістами називають м'язи одного суглоба, які виконують під час скорочення

рухи в одному напрямку. Два м'язи (або дві групи м’язів) одного суглоба, які під час

скорочення здійснюють тягу у протилежних напрямках, називають м'язами-антагоністами,

тобто антагоністи - це м'язи, які виконують з різним напрямком рухи.

Міодинамічна рівновага м'язів-антагоністів та синергістів - це відносна стійкість

жувальних та мімічних м'язів, яка протягом тривалого часу зберігається без помітних

коливань, сприяє відносно стабільному стану зубощелепної системи. Вона порушується

під впливом багатьох зовнішніх та внутрішніх факторів, які діють на організм, унаслідок

чого можуть формуватися зубощелепні аномалії. Ці відхилення можуть обумовлюватися

способом вигодовування дитини, її положенням під час сну, харчування, хворобами

дитячого віку, шкідливими звичками, недосконалим актом жування, ковтання, дихання,

мовлення.

За даними P. Френкеля, за ротового типу дихання, інфантильного типу ковтання

порушується синергізм та антагонізм циркулярних та радіальних м'язів. Радіальні м'язи,

зокрема підборідний, рефлекторно скорочуючись, чинять підвищений тиск на апікальний

базис нижньої щелепи, ріст якого сповільнюється. При цьому нижня губа, розташована

між фронтальними зубами верхньої та нижньої щелеп, порушує їх змикання.

За даними С. И. Криштаба у механізмі деформацій нижньої щелепи у поздовжньому

напрямку головну роль відіграє суглобний відросток, а у поперечному - жувальні м'язи.

Положення різців залежить від впливу м'язів губ та язика.

Вважається, що форма і розміри зубних рядів під час розвитку визначаються

насамперед генетичною схемою росту, а потім - впливом сил м'язів, які діють як у стані

спокою, так і при функціонуванні. Тому велике значення надається морфології та

особливостям функцій груп м'язів щелепно-лицевої ділянки.

Особливості будови СНЩС у дітей різного віку

Скронево-нижньощелепний суглоб (СНЩС) - це складний суглоб не тільки щодо

анатомічної будови, але й щодо функції. Він належить до парних, комбінованих,

інконгруентних суглобів.

СНЩС на обох боках (лівому і право му) становлять замкнутий ланцюг, бо рух в

одному суглобі викликає рух у другому. Суглоб є двохосьовим, рухи у ньому

відбуваються у двох напрямках: горизонтальному та вертикальному.

Суглоб складається із суглобної головки нижньої щелепи, суглобної ямки скроневої

кістки, суглобного горбка скроневої кістки, суглобного диска, капсули суглоба (суглобної

сумки) та суглобних зв'язок.

У новонародженої дитини особливості будови СНЩС такі:

- голівка суглобного відростка майже округлої форми, має майже однакові

розміри (поперечний та передньо-задній), ще не виражений її нахил уперед,

голівка покрита товстим шаром волокнистої сполучної тканини;

- суглобна ямка, яка є вмістилищем для голівок нижньої щелепи, пласка, округлої

форми; вона не має спереду суглобного горбка, а позаду - добре виражений

суглобний конус, який обмежує рухи нижньої щелепи у бік середнього вуха та

запобігає тиску голівки на барабанну частину середнього вуха;

- нижньощелепна ямка функціонує повністю, оскільки нижня щелепа зміщена

дистально (стан фізіологічної малечої ретрогенії);

- суглобна голівка розташована у задньому відділі нижньощелепної ямки;

- товщина кістки склепіння ямки не набагато перевищує 2 мм; ~ глибина

нижньощелепної ямки трохи більші» 2 мм;

- внутрішньосуглобний диск становить собою м'який прошарок округлої форми,

увігнутий знизу, та опукли й зверху з ледь помітним потовщанням спереду і

ззаду; диск складається в основному з колагенових волокон; - відсутні ворсини

синовіальної оболонки суглобної капсули.

Відсутність суглобного горбка, окципітальний нахил недорозвиненої гілки нижньої

щелепи, фізіологічна ретрогенія, широка пласка ямка, несформований

внутрішньосуглобний диск і суглобний конус створюють сприятливі умови для рухів

нижньої щелепи у сагітальній площині, які необхідні для повноцінного перебігу функції

смоктання.

З віком суглобна голівка нахиляється вперед відносно шийки суглобного відростка.

У грудному віці нижня щелепа займає дистальне положення (фізіологічна ретрогенія). Із

прорізуванням тимчасових зубів та збільшенням висоти прикусу відбувається подальше

переміщення суглобної голівки вперед. Суглобна поверхня на передньо-верхньому відділі

суглобної головки покрита хрящем, а у новонародженого - покрита волокнистою

сполучною тканиною, у дорослих - волокнистим хрящем, який із віком стоншується.

Шийка нижньої щелепи звужена, на її передній поверхні знаходиться крилоподібна

ямка, де прикріплюється більша частина верхньої голівки латерального крилоподібного

м'яза. Формування крилоподібної ямки спостерігається у віці 5 років, вона має вигляд

вузької, неглибокої поперечної борозенки.

У нормі суглобна голівка передає тиск через безсудинну центральну частину

внутрішньосуглобного диска на задній скат суглобного горбка.

Надалі збільшується і глибина нижньощелепної ямки. Це пов'язане з ростом

виличного відростка скроневої кістки, який формує суглобний горбик та забезпечує

поглиблення суглобної ямки і відділення суглобної поверхні від скроневої поверхні луски.

З віком суглобна ямка збільшується переважно у поперечному напрямку та

поглиблюється, що відповідає змінам голівки нижньої щелепи, та набуває еліпсоподібної

форми. Суглобна поверхня покрита волокнистим хрящем.

Розміри ямки в 2-3 рази більші, ніж голівки, тому має місце інконгруентність

(невідповідність розмірів голівки та ямки). Інконгруентність поверхонь суглоба

вирівнюється завдяки звуженню розмірів ямки за рахунок прикріплення суглобної

капсули зсередини її біля переднього краю каменисто-барабанної щілини скроневої

кістки, а також компенсується суглобним диском, який поділяє порожнину суглоба на дві

камери, забезпечуючи високу конгруентність суглобних поверхонь.

Суглобний диск прилягає до суглобних поверхонь та повторює форму голівки

нижньої щелепи і заднього скату суглобного горбка, збільшуючи площу дотикання

суглобних поверхонь.

У новонародженого суглобний горбик відсутній, він тільки намічається спереду

нижньощелепної ямки. З ростом основи виличного відростка скроневої кістки та

прорізуванням тимчасових зубів його розміри поступово збільшуються. У віці 6-7 років

він уже добре помітний. Суглобний горбик у дорослого становить собою еліпсоподібний

утвір.

У мірі того, як формуються кісткові утвори суглобів, паралельно формується і диск.

Зміни форми диска пов'язані із забезпеченням конгруентності суглобних поверхонь.

Внутрішньосуглобний диск поступово набуває переднього та заднього потовщання та

тонку центральну частину. Верхня скронева поверхня диска опукла ззаду та сідлоподібна

спереду, а нижня увігнута - повторює форму головки нижньої щелепи і створює ніби

додаткову рухому ямку.

Суглобна капсула визначає анатомічні та фізіологічні межі СНЩС. Вона становить

собою еластичний сполучнотканинний "мішечок", в якому містяться суглобні поверхні

кісток, що входять до складу суглоба та поєднується з диском по його периметру. Вона

має вигляд "воронки", яка звужується донизу. Прикріплення капсули до скроневої кістки

ніби зсунуте вперед відносно нижньощелепної ямки. Ззаду вона прикріплюється вздовж

переднього краю каменисто-барабанної щілини та поділяє нижньощелепну ямку на

передню внутрішньокапсулярну та задню позакапсулярну частини. Капсула також оточує

суглобну поверхню голівки нижньої щелепи. Характеризується високою міцністю та

еластичністю, не рветься за повних вивихів суглоба.

Синовіальна рідина забезпечує такі функції:

- локомоторна - забезпечує вільне ковзання суглобних поверхонь;

- метаболічна - бере участь у процесі обміну між порожнинами суглоба та

судинами, а також у переміщенні та ферментативному розпаді клітин із

подальшим видаленням їх із порожнини суглоба по лімфатичному руслу;

- трофічна - здійснює харчування безсудинних шарів суглобного диска, суглобних

поверхонь та інших елементів суглоба; - захисна - бере участь у ліквідації

чужорідних клітин та речовин, які проникають із крові за ушкоджень суглобної

капсули та ін.

Синовіальна оболонка утворює складки на

передній та задній поверхнях суглоба. Залежно від

рухів щелепи вперед або назад складки

згладжуються. Так, під час рухів голівки та диска

вперед складки утворюються спереду, а ззаду

згладжуються. Під час рухів голівки та диска назад

- навпаки.

Рис. 56. Будова скронево-нижньощелепного суглоба за В. П.

Воробйовим та P. Д. Синельниковим 1 - суглобна капсула; 2 -

засуглобний горбок; 3 - нижньощелепна ямка; 4 - суглобний

диск; 5 - суглобний горбок; 6 - верхня голівка латерального

крилоподібного м'яза; 7 - нижня головка латерального

крилоподібного м'яза; 8 - підскроневий гребінь; 9 - горб

верхньої щелепи; 10 - вінцевий відросток; 11 - гілка нижньої

щелепи; 12 - вирізка нижньої щелепи; 13 -

шилонижньощелепна зв'язка; 14 - шилоподібний відросток;

15 - голівка нижньої щелепи; 16 - зовнішній слуховий прохід.

Синовіальна оболонка має вирости, так звані ворсини, які є ділянками

інтерорецепції. Залежно від віку їхня кількість та розташування різні. У новонародженого

ворсини відсутні. Небагато їх у віці 1-2 років, більше - до 3-6 років. У 16-18 років їх уже

велика кількість. Із старінням організму відбувається інволюція ворсин.

У дітей віком від 1 до 3 років розмір суглобної щілини в передньому відділі

коливається від 2 до 3 мм, у верхньому - від 3 до 4 мм, у задньому - від 3,5 до 5 мм.

Елементи СНЩС повністю формуються до 15-17 років (рис. 56).

Суглобна голівка.

Суглобна голівка нижньої щелепи за формою нагадує вигнутий у фронтальній

площині валик, видовжений у поперечному напрямку і здавлений у передньо-задньому, її

довга (мезіо-латеральна вісь приблизно у 3 рази більша, ніж передньо-задня. Висота

суглобної голівки переважає над шириною, що добре простежується на томо- та

зонограмах. Довжина голівки дорівнює 20 мм, а ширина - 10 мм. Вона побудована із

дрібнопетлистої кістки, яка має різну щільність у передньому та задньому напівциліндрах,

а по периферії має чітку кортикальну пластинку. Товщина кортикальної пластинки

максимальна на рівні суглобної площадки (у верхньо-внутрішньому напівциліндрі

голівки) та складає 2-2,5 мм. У передьоверхньому відділі голівки знаходиться суглобна

поверхня. У дорослих вона покрита (як і суглобна поверхня заднього скату суглобного

горбка) волокнистим хрящем. Охрястя поверхонь, які утворюють суглоб переходить в

окістя кісток, які утворюють суглоб. Голівка нижньої щелепи перебуває під дією м'язів.

Відносно її положення в суглобній ямці існують різні міркування. Частина дослідників

вважає правильним таке положення голівки, коли вона розташована у найбільш

глибокому відділі суглобної ямки. На думку інших, нормальним положенням голівки є її

розташування біля заднього скату суглобного горбка. Однак спостереження показали, що

визначеного положення голівки не існує, більше того, правилом є відсутність за-

кономірностей її розташування. Положення голівки під час фізіологічного спокою

залежить від тонусу м'язів, а за центральної оклюзії - від міжщелепного співвідношення

зубів. Після втрати зубів голівка нижньої щелепи зазвичай переміщається більше вгору і

назад. У такому положенні вона може здійснювати тиск на барабанну частину скроневої

кістки та викликати ряд больових станів.

У прямій проекції голівка має вигляд валика шириною 2-3 см, над яким видне

склепіння (покрівля) суглобної впадини у вигляді правильного ввігнутого обідка із

щільної кісткової тканини.

По задній поверхні головка плавно переходить у шийку виросткового відростка, а по

передній - біля її нижнього полюса може визначатися виступ, який добре видно тільки на

ортопантомограмах.

Шийка виросткового відростка побудована так, як і трубчасті кістки, має міцні

кортикальні пластинки, які розділені кістково-мозковим каналом. Голівка переходить у

шийку плавно або під кутом, що залежить від положення суглоба відносно основи черепа

і співвідношення щелеп у горизонтальній площині.

Суглобна ямка. Нижньощелепна (суглобна) ямка спереду обмежена суглобним

горбком, позаду - лускою скроневої кістки, зовні - основою виличного відростка, а

зсередини - кутовою остю. Склепіння її відділене від середньої черепної ямки тонкою

пластинкою компактної кістки. Суглобна ямка значно більша, ніж суглобна голівка (у 2-3

рази). Ця незбіжність (інконгруєнтність) розмірів вирівнюється за рахунок наявності

внутрішньо-суглобного диска та прикріплення суглобної капсули (сумки) зсередини ямки,

а не за її межами. Абсолютна глибина ямки у дорослих коливається в межах від 7,2 до 11

мм. Із втратою зубів атрофується суглобний горбик і зменшується глибина ямки.

Нижньощелепна ямка є вмістилищем для голівки нижньої щелепи при зімкнених зубах.

Відповідність розмірів і форми голівки і суглобної впадини імовірніше є винятком, ніж

правилом. Вона не є функціонуючим компонентом СНЩС, тому в глибоких відділах ямки