Головко H.B. Ортодонтія. Розвиток прикусу, діагностика зубощелепних аномалій, ортодонтичний діагноз

Подождите немного. Документ загружается.

техніків виділяють до посад лікарів ортодонтів у співвідношенні 1:1.

Посада завідувача ортодонтичного відділення припадає на 5-6 посад лікарів-

ортодонтів. Завідувач відділення виконує лікарську роботу обсягом 0,5 посади лікаря-

ортодонта, проводить організаційні заходи та надає консультативну допомогу.

Згідно з наказом МОЗ України у кожному місті із населенням понад 100000 жителів

необхідна дитяча стоматологічна поліклініка, до складу якої входить ортодонтичний

кабінет. Ортодонтичний кабінет або відділення є складовою дитячої стоматологічної

поліклініки (обласної, міської або районної) нарівні із профілактичним, терапевтичним та

хірургічним відділеннями.

В ортодонтичному відділенні або кабінеті на кожне робоче місце лікаря-ортодонта

відводиться не менше 7 м

площі. Ортодонтичний кабінет, який має 4 стоматологічні

крісла, повинен бути обладнаний стерилізаційною.

Кожне робоче місце лікаря-ортодонта має універсальну стоматологічну установку

(рис. 1).

Рис 1. Робоче місце лікаря-ортодонта.

У роботі застосовується насамперед стоматологічне дзеркало та пінцет, а також

зонд, шпатель, бори для прямого та кутового наконечників, дискові пили, диски, камені,

крампонні щипці, зуботехнічний шпатель, гумова колба, гіпсовий ніж. Окрім того,

необхідний гіпс, набори зуботехнічного воску, ортодонтичного дроту різного діаметра,

допоміжні матеріали та медикаменти, спеціальні ортодонтичні інструменти.

В ортодонтичному кабінеті необхідно мати також і газовий пальник або спиртовку,

окремий стіл для роботи із гіпсом для відливання моделей щелеп.

Кожному лікареві-ортодонту необхідно мати окремий стіл для записів у історіях

хвороби пацієнтів, шафу для зберігання діагностичних моделей щелеп, ящик для готових

ортодонтичних робіт та протезів, ящик для історій хвороби.

Велику увагу необхідно приділяти правилам асептики та антисептики. Ця робота

регламентована галузевим стандартом "Стерилізація та дезінфекція виробів медичного

призначення" (Методи, засоби та режими) ОСТ 42-21-86, наказ № 770 від 10.01.1986.

Організація роботи лікаря-ортодонта. З метою оцінки ефективності роботи лікаря-

ортодонта згідно з наказом МОЗ України №302 від 27.12.1999 р. уведені такі показники:

1. Кількість пацієнтів, яких приймають за робочий день (місяць, рік).

2. Трудові одиниці.

3. Кількість пацієнтів, які закінчили ортодонтичне лікування.

4. Кількість пацієнтів, які перебувають під наглядом лікаря-ортодонта (у різних

диспансерних групах).

Так, за 1 робочий день ортодонту необхідно прийняти 12 пацієнтів, 1 із яких -

первинний, виробити 25 умовних одиниць.

Ортодонтичні апарати та дитячі зубні протези виготовляють у зуботехнічній

лабораторії.

Зуботехнічна лабораторія

Зуботехнічною лабораторією називають виробничі приміщення, в яких

виготовляють ортодонтичні й ортопедичні конструкції. Сучасна зуботехнічна лабораторія

- це комплекс кімнат, розташованих у суміжних приміщеннях, які мають залежно від

технологічного призначення різну апаратуру, вентиляцію та освітлення і складаються із

таких приміщень:

1. Кімната для моделювання - це приміщення, в якому відбувається основний

процес виготовлення ортодонтичних апаратів та протезів для дітей. Робоче місце техніка-

ортодонта (рис. 2) складається із

зуботехнічного столу з місцевим

освітленням, портативною бормашиною,

електрошпателем, електричною шлейф-

машиною з пилоуловлювачем, газовим

пальником та стільця.

Рис. 2. Робоче місце зубного техніка-ортодонта.

Поверхня робочого стола покрита

жерстю, має напівмісяцевий виріз, у

центрі якого розташований фінагель

(пристосування для обрізання моделей).

Безпосередньо під вирізом розташовані

один або два ящики для збереження

інструментарію та збору відходів гіпсу,

пластмаси тощо.

Справа в столі розташовані

тумбочки для збереження моделей, матеріалів, ортодонтичних апаратів та протезів, які

знаходяться на різних етапах виготовлення.

Стілець для зубного техніка повинен мати високу, зручну спинку.

Об'єм кімнати згідно з нормативними вимогами повинен становити 13 м, площа на

кожного зубного техніка-ортодонта не повинна бути меншою 4,0-4,5м

. Висота

приміщення від підлоги до стелі - 3,2-3,5 м, ширина проходів, вільних від обладнання, -

1,5 м. Підлога повинна бути покрита лінолеумом, необхідний кран із гарячою та

холодною водою, раковина і припливно-витяжна вентиляція. Освітлення кімнати, окрім

натурального, забезпечується лампами денного освітлення. Вікна повинні

розташовуватися на рівній відстані одне від одного та кутів приміщення; верхній край

вікна повинен знаходитися на відстані 20-30 см від стелі; робочі місця необхідно розта-

шовувати таким чином, щоб світло падало прямо або з лівого боку; відстань від робочого

місця зубного техніка до вікон у приміщеннях, які освітлюються боковим світлом, не

повинна перевищувати трикратної відстані від підлоги приміщення до верхньої межі

вікна.

Оформленню робочого місця зубного техніка слід приділяти значну увагу, оскільки

більшу частину свого робочого часу він проводить за столом. Робоче місце повинне

відповідати всім вимогам ергономіки та охорони праці і здоров'я. Поряд із технічними

вимогами необхідно враховувати елементи естетики та сучасного дизайну.

2. Гіпсувальна кімната - призначається для проведення роботи з гіпсом. У ній

відбувається відливання моделей щелеп (діагностичних, робочих, допоміжних,

навчальних, фантомних та музейних); їх відкривання; оформлення цоколя моделей;

гіпсування у кювету; гіпсування моделей в оклюдатор або артикулятор. Підлога гіпсува-

льної кімнати може бути кахляною або покритою лінолеумом.

Стіл для роботи з гіпсом (рис. 3) оббивають цинком, його висота має бути 100-110

см. У столі залежно від довжини роблять декілька отворів, а під ними - ящики для

збирання гіпсу. На столі встановлюють контейнер для збереження гіпсу, прес для

видавлювання гіпсу із кювет. У

ящиках стола або на полицях

зберігають кювети, оклюдатори,

артикулятори, інструментарій.

Для замішування гіпсу з водою

застосовують сучасні вібратори; для

видавлювання залишків гіпсу з кювет

- спеціальні преси.

Рис. 3. Стіл для роботи з гіпсом.

3. Штампувально-

пресувальна кімната. Ця кімната

призначається для роботи з

пластмасою та штампування

металевих деталей ортодонтичних апаратів. Стіни кімнати облицьовують кахлем, підлога

також повинна бути кахляною. У кімнаті обов'язкова витяжна вентиляція та нормальне

природне освітлення. У приміщенні знаходяться такі пристосування й апарати:

зуботехнічні кювети і преси; апарат Самсона для протягування гільз, який може

розташовуватися на масивному столі або прикріплюватися на металевих кронштейнах До

стіни.

Стіл для роботи з пластмасою висотою

70-75 см, оббитий оцинкованою жерстю.

Рис. 4. Апарат "Biostar" (Німеччина).

4. Полімеризаційна кімната - це

приміщення для виготовлення ортодонтичних

апаратів і ортопедичних конструкцій із

пластмаси. Для полімеризації пластмаси

застосовують такі апарати: стерилізатор

автоматичний - для полімеризації "на водяній

бані", апарат для сухої полімеризації під тиском,

апарат для литтьового пресування. Для

виготовлення ортодонтичних апаратів та

протезів із пластмасових дисків та пластин

застосовують апарати "Біостар", "Міністар"

(Німеччина) (рис. 4, рис. 5).

Рис. 5. Апарат "Ministar" (Німеччина).

Апарат "Тріад-2000" (США)

використовують для виготовлення ортодонтичних

апаратів методом холодної полімеризації під дією

світла.

Рис.6. Полімеризатор.

У кімнаті необхідний стіл для роботи з пластмасою та газова плита, на якій

установлюють два стерилізатори відкритого типу або подібні їм апарати. Один із

стерилізаторів призначений для виплавлення воску із кювет, а інший - для полімеризації

пластмас (рис. 6).

Над столом та газовою плитою обов'язково встановлюють витяжний ковпак

вентиляційної установки.

5. Паяльно-зварювальна кімната - призначена для паяння або зварювання деталей

незнімних конструкцій ортодонтичних апаратів та ортопедичних конструкцій, їх

вибілювання та термообробки. Кімнату обладнують однією або кількома витяжними

шафами, де встановлюють паяльні апарати

(рис. 7), укомплектовані компресорами для

автоматичної подачі бензину. У витяжній

шафі розміщають муфельні печі для

виплавлення воску з опок. У шафах

відбувається паяння окремих деталей,

вибілення їх після паяння.

Рис. 7. Апарат точкового зварювання «IP-120».

Ця кімната повинна мати потужну

витяжну вентиляцію та кахляну підлогу.

6. Ливарня з високочастотною або електричною установкою для відливання

металевих частин ортодонтичних та ортопедичних конструкцій. Кімната повинна бути

забезпечена природним і штучним освітленням. Підлога кахляна, вентиляція витяжна.

Широкі можливості для виготовлення сучасних конструкцій бюгельних

ортодонтичних апаратів стали можливими завдяки створенню оригінальної установки, де

високочастотна індукційна плавка сплавів металів поєднується з центробіжним литвом та

новою технологією приготування литтєвих форм. За допомогою індукційних струмів

можна плавити будь-які метали, які застосовують для виготовлення коронок, бюгельних

апаратів тощо.

7. Полірувальна кімната призначена для

полірування ортодонтичних та ортопедичних

конструкцій. Кімната повинна бути забезпечена

природним і штучним освітленням; підлога кахляна;

вентиляція витяжна (рис. 8).

Рис. 8. Обладнання полірувальної кімнати.

Окрім основних робочих приміщень зубопротезна

лабораторія повинна мати і підсобні приміщення, а саме:

склад матеріалів, роздягальню, душову кімнату, тощо.

Але залежно від умов стоматологічної клініки можливе

об'єднання декількох близьких між собою процесів у

одному приміщенні.

Для виготовлення сучасних ортодонтичних конструкцій техніку-ортодонту окрім

інструментів та обладнання, які використовують для виготовлення зубних протезів,

необхідні спеціальні інструменти,

апарати та пристосування, а саме:

Рис. 9. Щипці крампонні.

1. Ріжучі: гіпсовий ніж,

зуботехнічний шпатель, скальпель, зуботехнічні та коронкові ножиці, лобзик із пилками,

диски карборундові та алмазні, дискові пили різного діаметра, кусачки для різання

ортодонтичного дроту.

Рис. 10. Щипці для виготовлення кламерів Адамса.

2. Вигинаючі: універсальні щипці -

крампонні, плоскогубці, круглогубці,

петлеформуючі щипці Адамса, Шварца, Нансе. За

допомогою них вигинають кламери, вестибулярні

дуги, П- та М-подібні вигини, пружини Коффіна,

Калвеліса

(рис. 9, рис.

10, рис. 11).

Рис. 11. Щипці для виготовлення кламерів Шварца.

Для виготовлення опорних металевих

кілець, які фіксують незнімні конструкції,

застосовують щипці для обтягування стальної

стрічки навколо коронок зубів, формуючі щипці

Піка - для з'єднання кінців металевої стрічки та

виготовлення з неї кілець.

3. Ковальські приладдя: зуботехнічне

ковадло, свинець із заглибленнями - призначені для виготовлення ортодонтичних

коронок, різних штанг, гачків та інших пристосувань; зуботехнічні молотки.

4. Свердлячі: складаються з наборів борів для прямого та кутового наконечників,

фрез, свердел різної форми і перетину, карборундових та алмазних каменів і головок, в

тому числі на дискотри-мачах, які затискають у цанзі для ручного свердління або в цанзі

шлейф-мотора.

5. Шліфувальні та полірувальні інструменти: терпуги, шліфувальні карборундові

камені, диски, головки, фільці, полірувальні щітки, диски (металеві, алмазні, вулканітові,

карборундові, гумові).

Окрім того, для роботи зубного техніка-ортодонта необхідні:

1. Апарат Самсона.

2. Апарат Шарля.

3. Апарат Бромштрома.

Ефективність роботи зубного техніка-ортодонта оцінюється в трудових одиницях і

виглядає таким чином (JI. С. Персии, 1999):

1. Коронка металева - 0,5 од.

2. Паяння - 0,25 од.

3. Базисна пластинка- 1,0 од.

4 Пластинковий ортодонтичний апарат із гвинтом та допоміжними елементами -

2, 5 од.

5. Частковий знімний протез - 4,0 од.

6. Повний знімний протез - 6,0 од.

7. Регулятор функцій Френкеля (І, II, III типу) - 6,0 од.

8. Активатор Андрезена-Гойпля - 3,0 од.

9. Активатори інших конструкцій - 6,0 од.

10. Апарат Персіна - 5,0 од.

11. Лагодження ортодонтичного апарата - 1,0 од.

На 1 ставку зубний технік-ортодонт повинен виробити 2 трудові одиниці в

день.

Розвиток обличчя та порожнини рота

У зародка у віці 12 днів між переднім мозковим міхуром та серцевим виступом

утворюється невелике заглиблення ектодерми, яке називають ротовою впадиною, або

ротовою ямкою. Поступово поглиблюючись, ротова ямка досягає сліпого кінця передньої

кишки, від якого відділяється глотковою перетинкою. Глоткова перетинка складається із

листків екто- та ентодерми, які прилягають один до одного. В кінці 3-го тижня глоткова

перетинка проривається і передня кишка починає з'єднуватися через ротову ямку із

зовнішнім середовищем. Приблизно в той же час по боках головного відділу зародка

утворюються два невеликі заглиблення - перша та друга зовнішні зяброві або глоткові

щілини, а до кінця 1-го місяця з'являються третя та четверта зяброві щілини, які

розташовані каудальніше від двох перших. Між щілинами за рахунок розростання

мезенхіми утворюються потовщення, які називають зябровими або глотковими дугами

(рис. 12).

Рис. 12. Схема основних похідних зябрових дуг. А -

зародок віком 5 тижнів, Б - 4-5 місячний плід, В-Г -

заштриховані зяброві дуги. 1 - трійчастий нерв, 2 -

лицевий нерв, 3 - язикоглотковий нерв, 4 - блукаючий

нерв, 5 - мімічні м'язи, 6 - скроневий м'яз, 7 -

шилоглотковий м'яз, 8 - двохчеревцевий м'яз, 9 -

жувальний м'яз, 10 - м'язи глотки, 11 - молоточок, 12 —

коваделко; 13 - стремінце, 14 - шилоподібний відросток,

15 - шилоподібна зв'язка, 16 - великий ріг під'язикової

кістки, 17 - щитоподібний хрящ, 18 - перснеподібний

хрящ, 19 - меккелів хрящ, І-IV- зяброві дуги.

Першу дугу, яка розташована

краніальніше від першої зябрової щілини,

називають щелепною. Друга дуга, яка

розташована між першою та другою

зябровими щілинами, дістала назву під'язикової.

У кінці першого місяця ротову ямку

обмежують 5 горбів, або відростків. Один із

них (лобний) розташований вище від ротової

ямки; два верхньощелепні - по боках від нього,

а два нижньощелепні - дещо нижче

попередніх. Ці відростки є елементами першої

зябрової дуги (рис. 13).

Рис. 13. Розвиток обличчя та порожнини рота за

Петтоном. Ембріони 4; 5; 5,2; 7 та 7,2 тижнів. Видний

розвиток носових відростків із лобного, розвиток

верхніх щелепних відростків, зміни у мандибулярній

дузі та формування зовнішнього вигляду обличчя.

У процесі подальшого розвитку

нижньощелепні відростки зближуються та

зростаються між собою по середній лінії і

утворюють нижню щелепу і нижню губу. Верхньощелепні відростки зростаються з

нижньощелепними в бічних відділах та утворюють щоки і бічні ділянки верхньої щелепи і

верхньої губи; однак до середньої лінії вони не доходять. У простір між ними спускається

кінець лобного відростка, від якого відходять носові відростки, які обмежують носові

отвори, а середня частина лобного відростка утворює перегородку носа з наступною

різцевою кісткою та середньою частиною верхньої губи.

Таким чином, уся верхня частина обличчя (лоб, очні ділянки та ніс) формуються із

лобного відростка; нижня - з двох нижньощелепних. У середній частині обличчя бічні

відділи утворені з верхньощелепних відростків, а вся середня ділянка - з лобного

відростка. Формування обличчя, зрощення відростків, які його утворюють, закінчується

на 7-у тижні внутрішньоутробного розвитку.

Порушення процесів зрощення

призводить до виникнення вроджених вад

розвитку обличчя (рис. 14).

Рис. 14. Схема формування лицевого скелета за Ю.

Ф. Ісаковим та місця розташування щілин обличчя.

Розвиток ротової порожнини

пов'язаний із розвитком порожнини носа.

Спочатку обидві порожнини відділені одна

від одної первинним піднебінням.

Первинне піднебіння утворене медіальним відростком, який з боку порожнини рота

злився з верхньощелепними та латеральними носовими відростками, які огинають знизу

нюхові ямки.

Із тканин первинного піднебіння формуються: середня частина верхньої губи в

межах фільтрума (philtrum); середня частина верхньої щелепи, яка вміщує різці та

передній відділ твердого піднебіння (міжщелепна та різцева кістки).

Надалі, на початку 2-го місяця внутрішньоутробного періоду, збувається розвиток

остаточного піднебіння. Воно утворюється з пластинчатих виростів на внутрішній

поверхні верхньощелепних відростків (їх називають піднебінними відростками), які

ростуть назустріч один одному та зливаються по середній лінії один з одним та з носовою

перегородкою, яка спускається зверху. Задні частини піднебінних відростків, які не мають

зв'язку з носовою перегородкою, зливаючись утворюють м'яке піднебіння та язичок. У

процесі формування передньої частини остаточного піднебіння в нього включається і

частина первинного піднебіння з піднебінним сосочком. У цій ділянці утворюються

епітеліальні тяжі, які можуть зберігатися і в після ембріональному житті у вигляді сліпих

каналів, які відкриваються у носову або ротову порожнину. Піднебіння відділяється від

губи та щік вузькою дугоподібною борозною - первинною губною борозною. Така ж

борозна є і на нижній щелепі. Від обох борозен вростає у глибину епітеліальна пластинка,

яка поділяється на дві: зовнішню, або вестибулярну, та внутрішню — зубну. Між ними

розростається мезенхіма, яка утворює випинання - альвеолярний відросток. Таким чином,

передня частина верхньої губи та верхнього альвеолярного відростка розвивається з

первинного піднебіння. Внаслідок розщеплення вестибулярної пластинки губна борозна

поглиблюється, а між губою та щокою з одного боку і альвеолярним відростком - з іншого

- формується переддвер'я порожнини рота. Спочатку дуже широкий ротовий отвір надалі

завдяки злиттю у латеральних його частинах верхньої та нижньої губи поступово

зменшується. Одночасно формуються щоки, в яких по лінії зрощення можуть зберігатися

сальні залози.

Язик походить від перших трьох зябрових дуг. У кінці 4-0 тижня

внутрішньоутробного життя на ротовій поверхні першої (щелепної) дуги виникають три

підвищення: посередині - непарний горбик і по боках - два бічні валики. Вони

збільшуються у розмірах і зливаючись утворюють кінчик і тіло язика. Пізніше із

потовщень на другій і почасти на третій зябровій дугах розвивається корінь язика з

надгортанником. Зливання кореня з іншими частинами язика відбувається на 2-у місяці;

на місці зливання залишається борозна, яку називають кінцевою (sulcus terminalis). М'язи

язика розвиваються із міотомів. Власне жувальні м'язи формуються із першої зябрової

дуги.

Розвиток слинних залоз. Усі залози ротової порожнини є похідними

багатошарового плоского епітелію. Раніше за все в ембріон; відбувається закладка

привушної залози (на 4-у тижні), потім - підщелепної (на 6-у тижні) та під'язикової (на 8-

9-у тижні). Дрібні слинні залози стають помітними в слизовій оболонці значно пізніше

Формування тонзилярного апарату глотки починається на 3-у місяці

ембріонального періоду.

Після завершення формування м'яких тканин починається утворення кісткових

структур.

Кістки лицевого черепа, які мають безпосереднє відношенні до порожнини рота, є

покривними (кістки сполучнотканинного по ходження).

Закладка майбутніх щелеп починається на порівняно ранні;, етапах формування

обличчя в ембріона людини. Вперше зачатої верхньої щелепи виявляється у передплода

довжиною 20 мм у вигляді скелетогенного накопичення мезенхімних клітин. Однією з

перших кісток лицевого черепа, які підлягають окостенінню, є верхи щелепа.

До кінця 2-го місяця внутрішньоутробного розвитку, коли завершується зростання

верхньощелепних та лобних відростків, як утворюють середній відділ обличчя, в їхній

товщі з'являються шість ядер осифікації; з них починається мінералізація спочатку

піднебінних відростків та бічних відділів верхньої щелепи, а дещо пізніше - центральної її

ділянки у вигляді самостійної різцевої кістки, яка лише пізніше зростається з

верхньощелепними кістками.

Верхня щелепа належить до кісток, які утворюються на основ сполучної тканин,

минаючи стадію хряща.

Розвиток нижньої щелепи починається з утворення кістково; тканини із декількох

точок окостеніння, розташованих у клітковині яка прилягає до меккелевого хряща.

Поступово формується покрив на кістка, яка обмежує цей хрящ. Сам же хрящ

редукується, поступаючись місцем тілу нижньої щелепи, що розвивається. Задні відділи

щелепи, її гілки, утворюються незалежно від меккелевого хряща із відповідних точок

окостеніння. Окостеніння двох половин нижньої щелепи закінчується їх зрощенням, тобто

нижня щелепа перетворюється у непарну кістку вже після народження до кінця першого

рок) життя.

Альвеолярний відросток щелепи розвивається із мезенхіми, яка обмежує зачаток

зуба. Закладка альвеолярного відростка нижньої щелепи відбувається на 3-у тижні

внутрішньоутробного розвитку, верхньої щелепи - на 4-у. Зростання альвеолярного

відростка з тілом нижньої щелепи відбувається до 1 місяця, на верхній щелепі - до 3

місяця. Із закінченням прорізування зубів закінчується і формування альвеолярного краю,

а з закінченням утворення кореня - формування його основи.

У товщі щелеп, що формуються, утворюються та розвиваються зачатки зубів. З

розвитком та прорізуванням зубів тісно пов'язані ріст і формування щелеп.

Як описано вище, обличчя розвивається внаслідок зрощення різних відростків.

Однак, повного їх з'єднання не відбувається - в ділянці їх злиття мезенхіма одного

відростка відділяється від іншого борозенкою - зоною, яка має невелику кількість клітин.

У ході розвитку ці борозенки згладжуються, завдяки чому формується остаточна

конфігурація обличчя. У зв’язку з формуванням обличчя та порожнини рота із різних

структур, які зливаються одна з одною, можливе виникнення ряду щелепно-лицевих

аномалій, причина яких полягає у порушенні процесів нормального злиття відростків.

Серед таких вад розвитку найбільш поширеними є вроджені щілини губи,

альвеолярного відростка та піднебіння. Ці вади розвитку пов'язані з дією багатьох

факторів«, до яких належать: хромосомні аномалії; вади, які виникають унаслідок дії

тератогенних препаратів, інфекційних захворювань вагітної жінки; внаслідок

опромінення, вживання гормонів. Критичний період дії шкідливих факторів, які

призводять до розвитку вроджених вад, відповідає 4-8 тижню вагітності, тобто тому

періодові, коли відбуваються найбільш активні процеси формування обличчя.

Макростомія (від грец. mackros - великий та stoma - рот), або поперечна щілина

обличчя виникає внаслідок незрощення верхньо- та нижньощелепних відростків у їхніх

латеральних ділянках, що призводить до формування незвичайно великої ротової щілини.

Мікростомія (від грец. mikros - маленький та stoma - рот) є насідком надлишкового

зрощення латеральних зон верхньо- та нижньощелепних відростків.

Порушення нормального розвитку язика призводить до виникання ряду вроджених

аномалій цього органа. Найбільш часто зустрічається вкорочення вуздечки язика,

внаслідок чого кінчик язика фіксований до дна порожнини рота та обмежена його

рухомість. Ця аномалія обумовлена неповним руйнуванням епітеліальних клітин, які під

час розвитку вростають у мезенхіму, а надалі дегенерують, утворюючи жолобок навколо

язика (за нормального розвитку вони повинні зберігатися лише в ділянці вуздечки).

Ще однією вадою розвитку язика є розщеплення його кінчика внаслідок неповного

зрощення бічних горбків. Іноді з цієї ж причини на поверхні язика визначається глибока

щілина (розщеплений язик). Непропорційний розвиток язика відносно прилеглих тканин

призводить до формування великого або маленького язика. Ці аномалії розвитку дістали

назву макроглосії (від грец. makros - великий та glossa - язик) та мікроглоссії (від грец.

mikros - маленький та glossa - язик).

Розвиток зубів. Виділяють такі стадії розвитку тимчасових і постійних зубів:

1. Закладання та утворення зачатків зубів.

2. Диференціація клітин зачатків.

3. Гістогенез зубних тканин.

4. Мінералізація.

5. Прорізування зубів.

На 7-у тижні, коли ембріон стає схожим на людину і термін "ембріон" змінюють на

термін "плід", у нього вздовж нижнього і верхнього країв первинної ротової порожнини

з'являється потовщення багатошарового плескатого епітелію. Цей епітелій вростає в

підлягаючу мезенхіму і утворює зубну пластинку, яка росте в глибину і набуває

вертикального положення. По її краю з'являються колбоподібні розростання епітелію, які

набувають вигляду ковпачків, їх називають емалевими

органами. У кожній щелепі існує по 10 таких розростань,

які відповідають кількості наступних тимчасових зубів,

(рис. 15)

Рис. 15. Модель зубної пластинки із 10 емалевими органами за В.

Мегер

Увігнута частина ковпачків виповнена мезенхімою,

яка утворює так звані зубні сосочки. Мезенхіма

обмежуюча кожний такий зубний зачаток, розташована у вигляді особливого шару, який

називають зубним мішечком. Клітини емалевого органа в процесі його розвитку

набувають різної форми. Епітелій, який утворює внутрішню поверхню ковпачка

(внутрішній епітелій), стає циліндричним. Зовнішню поверхню ковпачка покривають

дрібні клітини зовнішнього епітелію. Розташовані між зовнішнім та внутрішнім шарами

епітелію клітини набувають зірчастого вигляду і дістають назву пульпи емалевого органа.

Але тільки ті клітини, які прилягають до внутрішнього шару епітелію, залишаються

дрібними, круглими або довгастими, утворюючи проміжний шар емалевого органа.

Клітини внутрішнього та частково проміжного шарів органа утворюють емаль і дістають

назву адамантобластів, або амелобластів. Зубний сосочок дає розвиток дентину та пульпи.

Із мезенхіми зубного мішечка утворюється цемент та періодонт. Поглиблення ковпачка

емалевого органа визначає форму зуба. Це стосується не тільки коронки, де емалевий