Головко H.B. Ортодонтія. Розвиток прикусу, діагностика зубощелепних аномалій, ортодонтичний діагноз

Подождите немного. Документ загружается.

прикусу не тільки у вертикальному, але й у сагітальному напрямку.

Розташування перших постійних молярів впливає на форму оклюзійної кривої Шпеє,

оскільки вони становлять собою ніби центри, до яких переміщуються під час прорізування

всі постійні зуби. Таким чином, сагітальний ріст щелепи регулює висоту прикусу. Якщо

ріст щелепи відповідає віку, то співвідношення зубів у вертикальному напрямку

залишається таким же, я;к і в тимчасовому прикусі. Якщо верхня щелепа відносно

нижньої опиняється спереду, то в періоді змінного прикусу визначають зниження висоти

прикусу. За нормального сагітального росту нижньої щелепи відбувається підвищення

прикусу; якщо вона розташована позаду, то прикус також підвищується. Це сприятлива

ознака й оцінюється як II фізіологічне підвищення висоти прикусу. Після цього ріст

альвеолярних відростків щелеп припиняється до 10,5 років.

ІІ період змінного прикусу (кінцевий, пізній): з 10 років починається II період

зміни зубів, колій за 18-20 місяців 12 тимчасових зубів замінюються постійними.

Спочатку відбувається прорізування верхніх перших премолярів та нижніх іклів (9-10,5

років); потім у 10,5-12 років - других: премолярів та іклів на верхній щелепі, других

премолярів на нижній, а також других постійних молярів, які не мають тимчасових

попередників.

Під час II періоду тимчасового прикусу знову спостерігається активний ріст зубоаль-

веолярних дуг, який переважною мірою залежить від формування коренів постійних іклів

та премолярів.

Вивчення мінералізації іклів та премолярів у II періоді змінного прикусу дозволило

визначити, що ці зуби швидше формуються у. дівчаток. Однак темп формування зубів у

хлопчиків до 10-11 років значно підвищується та відповідає такому у дівчаток.

Формування других премолярів відбувається паралельно.

Відомо, що премоляри менші, ніж тимчасові моляри. Різниця розмірів коронок цих

зубів складає у середньому на верхній щелепі 1,5, а на нижній - 2,5 мм. Проміжки, які

виникають між премолярами, закриваються за рахунок мезіального зсуву перших

постійних молярів, а також дистального зсуву іклів.

Порядок зміни зубів на верхній і нижній щелепі різний. На верхній щелепі спочатку

прорізуються перші премоляри, потім ікла та другі премоляри (часто одночасно). Тому в

порівнянні з нижньою щелепою залишок місця усувається не стільки за рахунок

мезіального зсуву верхніх перших постійних молярів, скільки внаслідок дистального

переміщення верхніх іклів, які прорізуються, та дистального нахилу під їхнім тиском

перших постійних молярів.

На нижній щелепі спочатку замінюються ікла, потім перші, а за ними другі

премоляри. Тому під час прорізуванні нижні ікла не можуть відхилитися дистально; після

заміни тимчасових молярів пре-молярами нижні постійні бічні зуби можуть зсуватися

більше вперед, ніж верхні, що забезпечує правильний прикус.

Під час прорізування постійних зубів відбувається розвиток зубощелепної системи

не тільки в горизонтальному, але й у вертикальному напрямку. При цьому верхівки

коренів зубів, які прорізуються, піднімаються відносно основи щелепи. Особливо це

спостерігається в ділянці іклів, коли вони переміщуються на 10 мм (Frankelr, 1971). Як

результат, апікальний базис, частина альвеолярного відростка, яка покриває верхівки

коренів, переміщується в оклюзійному напрямку.

Частіше місце постійним іклам створюється під час третього імпульсу росту щелеп у

сагітальному і трансверзальному напрямках.

Таким чином, III фізіологічне підвищення прикусу пов'язане з прорізуванням

постійних іклів, а не других постійних молярів (Ф. Я. Хорошилкіна, 1987).

Швидкість прорізування різна для кожної групи зубів. Найшвидше прорізуються

другі премоляри (8 мм за 6 місяців). Протягом року швидше інших зубів прорізуються

центральні різці (12 мм), а за 2 роки - ікла (13 мм). З початку формування кореня відстань

між ним і нижньою поверхнею нижньої щелепи зменшується на 2-4 мм у зв'язку з його

ростом углиб кістки. Ріст кореня супроводжується швидким прорізуванням коронки зуба.

Вона проходить значно більшу відстань, ніж верхівка кореня. Це пояснюється тим, що

прорізування коронки зуба відбувається швидше, ніж формування кореня, яке різко

сповільнюється після появи контактів із протилежно розташованими зубами. Після

встановлення зубів у прикусі відстань від верхівки кореня до поверхні нижньої щелепи

зменшується, що свідчить про закінчення формування кореня.

Під час прорізування постійних зубів визначають достовірне збільшення

зубоальвеолярної дуги в сагітальному і трансверзальному напрямках, яке призводить до

збільшення відстані між постійними іклами. Після цього в постійному прикусі суттєвих

змін розмірів зубоальвеолярної дуги не визначають. Особливо стабільною залишається

відстань між нижніми іклами.

Ріст щелеп під час зміни зубів обумовлений трьома факторами:

І фактор - біологічна тенденція до росту;

II фактор - прорізування постійних зубів;

III фактор - нормальна функція жувальної мускулатури, яка стає повноцінною в

постійному прикусі.

Постійні зуби відрізняються від тимчасових такими особливостями:

1. Висота постійних зубів більша.

2. Постійні зуби мають жовтуватий відтінок на відміну від блакитно-білого у

тимчасових.

3. Постійні зуби розташовані у зубній дузі під кутом, а тимчасові -вертикально.

Верхні зуби мають нахил коронкової частини вперед (вестибулярно), а кореня -

назад (орально); нижні навпаки - коронками нахилені орально, а коренями -

вестибулярно.

4. На відміну від тимчасових у постійних зубах добре виражений екватор.

5. У пришиєчній ділянці постійних зубів відсутній емалевий валик.

6. У постійних зубах дітей та підлітків відсутні ознаки стирання за

фізіологічного прикусу.

7. У постійному прикусі розрізняють 4 групи зубів, у тимчасовому -(відсутні

премоляри).

8. Кількість зубів постійного прикусу - 28-32, а тимчасового - 20.

Фізіологічні види постійного прикусу

Формування постійного прикусу починається у 6 років, коли починають

прорізуватися перші постійні моляри. Умовною межею між змінним і постійним

прикусом вважають такий стан зубощелепної системи, коли не залишилося жодного

тимчасового зуба.

Постійний прикус підрозділяють на 3 етапи (Ф. Я. Хорошилкина, 1999):

I етап - постійний прикус, який формується (з 12 до 18 років). На цьому етапі,

коли відбувається прорізування останніх постійних молярів, простежується

активний ріст альвеолярних відростків щелеп. Ріст щелеп особливо активний у

перші 1,5 роки (12-13,5 років), уповільнюється в наступні 1,5 роки (13,5-15

років), стихає до 16,5 років і практично відсутній у віці 16,5-18 років. Ріст

суттєво залежить від прорізування других постійних молярів, формування ко-

ренів іклів, других премолярів і молярів.

II етап - "доформувальний" (Ю. M. Малыгин) постійний прикус (з 18 до 24 років).

На цьому етапі щелепи досягають максимальної довжини під час прорізування

третіх постійних молярів. Відсутність зубів "мудрості" у 21 роки свідчить про

недостатній ріст щелеп у довжину. Активне прорізування зубів продовжуться

поряд з їх мезіальним переміщенням, яке відбувається в напрямку сил

жувального тиску.

III етап - сформований постійний прикус. З установленням у прикусі постійних

зубів процеси формування і перебудови кісток уповільнюються, але не

припиняються. Мезіальне переміщення зубів триває протягом життя людини

залежно від стирання їхніх контактуючих апроксимальних поверхонь.

Зменшується простір, який займають зуби у зубній дузі (локальна довжина

зубних дуг), тоді як їхня загальна довжина збільшується за рахунок

прорізування двох останніх молярів (7, 8).

Ріст і прорізування зубів суттєво впливають на зміни висоти обличчя, яка

збільшується з прорізуванням тимчасових зубів на 17 %, перших постійних молярів та

наступних зубів - на 14 %, других постійних молярів - на 24 %. Це в сумі дорівнює 55 %.

Змінюються пропорції обличчя та його зовнішня форма, оскільки кістки лицевого скелета

зміщуються відносно одна одної. Сталість форм

та збереження індивідуального вигляду

забезпечується ремодулюючим ростом, тобто генетично керованим процесом росту в усіх

зонах (суглобний, шовний, апозиційний) у різний час, із неоднаковою інтенсивністю і в

різних напрямках.

Існує декілька класифікацій фізіологічних видів постійного прикусу

Л. П. Григор'єва (1984)

1. Ортогнатичний прикус.

2. Ортогенічний прикус.

E. И. Гаврилов, A. С. Щербаков (1984)

1. Ортогнатичний прикус.

2. Ортогенічний прикус.

3. Зубоальвеолярна протрузія.

4. Опістогнатія.

C.I. Криштаб (1986)

1. Ортогнатичний прикус.

2. Ортогенічний прикус.

3. Біпрогнатія.

4. Опістогнатія.

B. H. Копейкин (1987):

1. Ортогнатичний прикус.

2. Ортогенічний прикус.

3. Фізіологічна прогенія.

4. Фізіологічна прогнатія.

5. Біпрогнатичне співвідношення.

E. H. Жулев (1995)

1. Ортогнатичний прикус.

2. Ортогенічний прикус.

3. Фізіологічна прогнатія.

В.І. Куцевляк (1998)

1. Ортогнатичний прикус.

2. Ортогенічний прикус.

3. Біпрогнатія.

4. Опістогнатія.

Рис. 38. Фізіологічні види прикусу.

Таким чином загальними для всіх класифікацій є 2 фізіологічні види прикусу:

ортогнатичний та ортогенічний.

"Оптимальна індивідуальна норма" в ортодонтії визначається як стан достатньо

гарантованої протягом тривалого часу морфологічної, функціональної та естетичної

рівноваги в зубощелепній системі і в лицевому скелеті в цілому, якої необхідно досягти в

процесі ортодонтичного лікування (Ю. M. Малыгин, 1979).

Фізіологічний прикус характеризують лицеві ознаки; ознаки, властиві

фізіологічному стану прикусу та скронево-нижньощелепних суглобів, а також

міодинамічна рівновага м'язів щелепно-лицевої ділянки.

Описання рис обличчя має велике значення для визначення естетичного прогнозу

лікування. Тому необхідно знати описові характеристики обличчя за фізіологічного

прикусу. Обличчя за формою поділяють на широкі,

середні та вузькі. Окрім того, вони можуть бути

круглими, квадратними, овальними, трикутними, з

формою усіченого конуса або шестигранника.

Вивчаючи профіль, розрізняють середні, опуклі або

ввігнуті обличчя.

Рис.39. Пропорції обличчя.

Умовно обличчя поділяють на три частини (рис.

39): верхню, середню та нижню, які утворюються

внаслідок проведення горизонтальних ліній:

- верхня - проходить через надбрівні точки;

- середня - проходить через підносову точку;

- нижня - через нижню частину підборіддя.

За фізіологічного прикусу середня та нижня частина обличчя майже рівні. Перенісся

звичайної форми, рухомі крила носа. Верхня губа превалює над нижньою, утворюючи

"сходинку губ". Губи змикаються без напруги, середньої глибини

губно-підборідна борозна. Величина кута нижньої щелепи в

межах 120-130°. Визначається фізіологічна асиметрія обличчя

(до 2 мм).

Фізіологічний прикус характеризують морфологічні ознаки,

одні з яких стосуються всієї зубної дуги, інші - тільки

співвідношення передніх зубів, треті - співвідношення бокових

зубів.

Рис. 40. Форма зубних дуг постійного прикусу.

Ознаки, які стосуються всієї зубної дуги:

1. Верхня зубна дуга має еліпсоїдну форму, нижня -

форму параболи (рис.40).

2. На верхній щелепі зубна дуга більша, ніж альвеолярна,

альвеолярна більша, ніж базальна. На нижній щелепі

інше співвідношення: зубна дуга менша, ніж альвеолярна, а остання менша ніж

базальна. Тому верхній зубний ряд перекриває нижній, а за повної відсутності

зубів, навіть за незначного ступеня атрофії альвеолярних відростків, верхня

щелепа менша, ніж нижня.

3. Кожний зуб, як правило, змикається з двома антагоністами, із яких один

називається головним, а другий - побічним, за винятком верхніх зубів

"мудрості" та нижніх центральних різців. Це пояснюється більшою шириною

верхніх центральних різців у порівнянні з нижніми. З цієї причини нижні зуби

зміщені мезіально відносно зубів верхньої щелепи. Верхній зуб "мудрості"

вужчий, ніж нижній, тому мезіальне вкорочення нижнього зубного ряду

вирівнюється в ділянці зубів "мудрості" і їхні дистальні поверхні лежать в

одній площині. Кожний верхній зуб змикається з однойменним та позаду

розташованими нижніми зубами, а кожний нижній зуб змикається з

однойменним і розташованим спереду верхніми зубами.

4. Зуби кожного зубного ряду прилягають один до одного, торкаючись

контактними пунктами (точкові, лінійні, плоскі), розташованими на

апроксимальних поверхнях:.

5. Висота коронок зубів поступово зменшується, починаючи від центральних

різців і закінчуючи молярами (за винятком ікла).

6. Верхні зуби розташовані з нахилом коронок зовні і коренями всередину; а

нижні, навпаки, нахилені коронками орально, а коренями зовні.

Ознаки, які стосуються до передніх зубів:

1. Середні лінії, які проходять між центральними різцями верхньої та нижньої

щелеп, лежать в одній сагітальній площині і є продовженням одна одної.

2. Верхні різці перекривають нижні на 1 /3 висоти коронки.

3. Нижні різці своїми ріжучими краями контактують із зубним горбиком на

піднебінній поверхні верхніх різців (ріжуче-горбиковий контакт).

Ознаки змикання жувальних зубів у щічно-піднебінному напрямку:

1. Щічні горбики верхніх премолярів і молярів розташовані назовні від

однойменних горбиків нижніх, а щічні горбики нижніх - усередину від

однойменних горбиків верхніх, тому верхні піднебінні горбики потрапляють у

поздовжні борозенки нижніх зубів, а нижні щічні - у поздовжні борозенки

верхніх зубів.

2. Язикові горбики нижніх зубів розташовані всередину від однойменних горбиків

верхніх зубів.

3. Зовнішні (щічні) і внутрішні горбики жувальних зубів на обох боках верхньої

та нижньої щелеп розташовані на різних рівнях. Поперечний розріз жувальних

зубів, якій іде справа наліво або в зворотному напрямку, становить собою

поперечну криву, опуклу внизу і ввігнуту вгорі.

4. Верхня зубна дуга ширша від нижньої на величину щічного горбика, завдяки

чому розмах бокових рухів нижньої щелепи збільшується і розширюється

оклюзійне поле.

Ознаки змикання жувальних зубів у передньо-задньому напрямку:

1. Передній щічний горбик першого верхнього моляра розташований на щічному

боці першого нижнього моляра в поперечній борозенці між щічними

горбиками, а задній щічний горбик - між дистально-щічним горбиком першого

нижнього моляра та медіально-щічним горбиком другого моляра.

2. Жувальні поверхні нижніх зубів, починаючи від премолярів і закінчуючи

останнім моляром, утворюють увігнуту сагітальну криву поверхню. Жувальні

поверхні верхніх жувальних зубів також утворюють сагітальну криву, але не

ввігнуту, а опуклу, яка повторює форму нижньої ввігнутої кривої.

Другим варіантом фізіологічного прикусу є прямий або ортогенічний. Він

відрізняється від ортогнатичного тим, що ріжучі краї (поверхні) верхніх різців не

перекривають нижніх, а встановлюються у прямому контакті (контактують ріжучими

поверхнями). Тобто відмінністю є співвідношення передніх зубів у вертикальній площині.

В ділянці бокових зубів таке ж взаємовідношення, як і за ортогнатичного прикусу.

В клініці ортопедичної стоматології виділяють інші різновиди фізіологічного

прикусу. Це, зокрема, фізіологічна прогнатія і фізіологічна опістогнатія, біпрогнатія.

Ці різновиди прикусу мають такі співвідношення в бокових ділянках, як і за

фізіологічного прикусу. А відрізняються від останнього тільки напрямкам альвеолярних

гребенів та нахилом фронтальних зубів. За опістогнатичного прикусу передні зуби й

альвеолярні відростки з передніми зубами на обох щелепах спрямовані назад; за

прогнатичного альвеолярний відросток і передні зуби спрямовані вперед; за біпрогнатії -

вперед спрямовані альвеолярні відростки і передні зуби обох щелеп; за фізіологічної

прогенії простежується зворотне співвідношення передніх зубів - нижні різці

перекривають верхні. Оскільки порушень співвідношення в ділянці бокових зубів не

визначається, то такі прикуси повноцінні і в функціональному відношенні, як вважають

автори, які запропонували ці форми.

Заповнюючи клінічну історію хвороби (амбулаторну картку пацієнта), прикус

описують у трьох площинах: сагітальній, трансверзальній і вертикальній.

Серединно-сагітальна площина приходить між центральними різцями через шов

піднебіння, середину носа і поділяє обличчя на дві частини. В цій площині

характеризують розташування нижньої щелепи відносно верхньої в передньо-задньому

напрямку (нейтральне, дистальне, медіальне). Орієнтирами описання прикусу слугують:

а) наявність щільного контакту різців по сагіталі;

б) правильний сагітальний контакт різців, або зворотне перекриття;

в) наявність сагітальної щілини (простору між різцями обох щелеп);

г) співвідношення іклів;

д) співвідношення перших постійних молярів або других тимчасових молярів.

За фізіологічного прикусу різці мають щільний контакт по сагіталі або сагітальна

щілина не перевищує 2 мм; рвучий горб верхнього ікла проектується між нижнім іклом і

першим премоляром (постійний прикус) або між іклом і першим тимчасовим моляром

(тимчасовий та змінний прикус); передній щічний горбок верхнього постійного моляра

розташований у міжгорбиковій борозенці між переднім і заднім горбиками нижнього

першого постійного моляра.

Вертикальна площина проходить паралельно площині лоба зверху вниз і

характеризує наявність різцевого контакту, глибину його перекриття (нормальне, глибоке)

або відсутність різцевого контакту. Нормальним вважається перекриття до 1/2 висоти

коронки нижнього різця.

Трансверзальна площина (горизонтальна, бокова), перпендикулярна сагітальній

площині, дотикається д о жувальних горбиків перших постійних молярів і премолярів

(медіально-щічних - у перших постійних молярів та медіальних - у премолярів). У цій

площині визначають бокові зміщення нижньої щелепи. Орієнтирами описання прикусу є

співвідношення щічних горбиків верхніх і нижніх жувальних зубів. За фізіологічного

прикусу верхня зубна дуга більша, ніж нижня на величину щічного горбика. Про

зміщення нижньої щелепи судять за незбіжністю основ вуздечок губ. Ступінь зміщення

визнають за відношенням до коронки нижнього центрального різця.

У 1972 році L. Andrews описав 6 ключів, які характеризують оптимальну оклюзію.

Ключ І - правильні горбиково-фісурні контакти між першими постійними

молярами верхньої та нижньої щелеп за правильного нахилу подовжніх осей

цих зубів до оклюзійної площини: медіально-щічні горбки перших молярів

верхньої щелепи повинні розташовуватися в міжгорбиковій борозні нижніх

молярів; дистально-щічні горбки перших верхніх молярів повинні щільно

контактувати з дистально-щічними горбками перших нижніх молярів та з

медіальним скатом щічних горбків других

нижніх молярів (рис. 41).

Рис. 41.1 ключ за Ендрюсом.

Ключ II - правильна ангуляція

(мезіодистальний нахил) в градусах

подовжніх осей коронок усіх зубів. її характеризує величина кута, який

утворюється при пересіченні осі клінічної коронки кожного зуба і

перпендикуляра до оклюзійної площини. За оптимальної оклюзії - ангуляція

позитивна тоді, коли оклюзійний сегмент фаціальної осі клінічної коронки зуба

розташований мезіально відносно ясенного і негативна - за зворотного

співвідношення; останнє харак-

теризується як відхилення від

норми (рис.42).

Рис. 42. II ключ за Ендрюсом - ангуляція зубів:

різців - нормальна позитивна (1), порушена

позитивна (2), порушена негативна (3).

Рис. 43. II ключ за Ендрюсом - ангуляція зубів верхньої та

нижньої щелеп.

Ключ III - правильний торк (вестибулооральний нахил

коронок і коренів зубів). Його характеризують

величиною кута, який утворюється при пересіченні

дотичної до фаціальної осі клінічної коронки зуба в її

серединній фаціальній точці та перпендикуляром до

оклюзійної площини. Коронки різців розташовані в

нормі так, що їхня

оклюзійна частина

знаходиться вестибулярніше відносно ясенної

частини; оральний нахил оклюзійної частини

коронок бічних зубів верхнього зубного ряду в

нормі збільшується від іклів до молярів (рис.44).

Рис. 44. III ключ за Ендрюсом: 1) позитивна інклинація різців, 2)

негативна інклинація різців, 3-4) правильна інклинація інших

зубів.

Ключ IV— зуби, розташовані в зубних рядах, не

повинні бути повернутими по осі. Повернуті по осі передні

зуби займають менше місця у зубній дузі, що призводить до

ії сплощення та вкорочення. Повернуті по осі премоляри та

моляри займають більше місця в зубній дузі, що призводить

до деформації зубної дуги та

її подовження, а відповідно,

до порушень оклюзії

(рис.45).

Рис. 45. IV ключ за Ендрюсом.

Ключ V - наявність

щільних контактів між

зубами кожного зубного ряду

без діастем і трем.

Ключ VI - увігнутість

кривої Шпеє не повинна

перевищувати 1,5 мм, що

вважають найбільшою

відстанню між площиною, яка дотикається з ріжучими краями центральних різців нижньої

щелепи виступаючими дистальними горбками останніх постійних молярів та найбільш

низько розташованою оклюзійною поверхнею бічних зубів. Чим коротша зубна і довша

апікальна дуга, тим глибша ввігнутість кривої Шпеє, що призводить до неправильної

позиції зубів та відхиленню їх подовжніх осей (рис. 46).

Рис. 46. VI ключ за Ендрюсом (вираженість кривої Шпеє: 1) увігнута; 2) пряма; 3) опукла).

За фізіологічних видів прикусу рухи у скронево-нижньощелепному суглобі

здійснюються рівномірно, плавно, без супутніх шумових ефектів (клацання, ляскотіння,

хрусту і т. п.).

Постнатальний ріст черепа та щелеп

Оскільки ортодонтичне лікування здебільшого випадків проводиться у віці від 7 до

15 років, тобто у період підвищеного росту дитини, знання механізмів та термінів росту

лицевого кістяка має велике значення для планування ортодонтичних втручань.

Кістки лицевого черепа, які розвиваються на основі хряща, переважно розташовані

біля основи черепа і ростуть найбільш активно. Кістки, що розвиваються на основі

мембрани (це кістки склепіння черепа та обличчя) ростуть повільніше. Як наслідок цього,

обличчя новонародженої дитини здається маленьким у порівнянні з власне ней-

рокраніумом (мозковим відділом черепа). Збільшення вертикальних розмірів лицевого

черепа відбувається за рахунок росту верхньої та нижньої щелеп. Ці кістки відносно малі

після народження дитини.

Вважають, що ріст нижньої щелепи триває в середньому на 2 роки більше, ніж ріст

верхньої. Ця різниця може бути дуже важливою для планування ортодонтичного

лікування зубощелепних аномалій.

Існують 3 основні механізми росту кісток, кожний із яких відіграє свою роль у рості

черепа та щелеп:

1 - ріст хрящів за рахунок поділу клітин із подальшим перетворенням у кісткову

тканину шляхом осифікації;

2 - ріст у ділянках швів;

3 - пері- та ендоосальний ріст і апозиція кістки під періостальною мембраною

(окістям) та на поверхні губчастих просторів кісток.

У збільшенні розмірів краніального базису мають місце всі три механізми росту. Ріст

кісток склепіння черепа відбувається у ділянці швів і за рахунок пері- та ендоосального

росту.

Ріст кісток лицевого скелета відбувається таким чином:

1. Носова частина лицевого скелета розвивається вперед за рахунок росту хрящів

носової перегородки.

2. Унаслідок росту піднебінного серединного шва на верхній щелепі та у

ретрофаціальній ділянці відбувається ріст верхньої щелепи.

3. За рахунок пері- та ендоосального росту верхньої та нижньої щелеп.

4. За рахунок росту хряща у ділянці симфізу та в ділянці суглобних голівок

відбувається ріст нижньої

щелепи.

Рис. 47. Пропорції тіла та

голови у дітей різного віку: 1 -

2- місячний ембріон , 2-5-

місячний ембріон, 3 -

новонароджений, 4 - дворічна

дитина, 5 - шестирічна дитина,

6 - дитина 12 років.

Темпи росту в

новонародженої дитини

відрізняються від таких у

дорослої людини таким:

голова росте повільніше,

ніж тулуб; ріст черепа повільніший, ніж обличчя; ріст черепа найбільш інтенсивний на 1

році життя, загальний ріст тіла нерівномірний.

Розміри голови новонародженого складають

довжини його тіла, а у 2 роки - 1/5, у

6 років - 1/6, у 12 - 1/7 і у дорослої людини -1/8 довжини тіла (рис. 47).

Мозкова частина черепа збільшується значно менше, ніж лицева. Об'єм лицевого