Галушка Є.О. (ред) Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

1. Кредитна система - це сукупність кредитних установ, що реалізують кредитні

відносини. У складі кредитної системи виділяють банківську (центральний та інші

банки) та небанківську(парабанківську і квазібанківську) системи.

До складу парабанківської системи входять спеціалізовані фінансово-

кредитні інститути: страхові, фінансові, інвестиційні, лізингові, факторингові,

форфейтингові компанії; ломбарди; кредитні спілки; розрахункові (клірингові) центри;

каси взаємного кредитування тощо. Сюди ж відносять і поштово-ощадні інститути,

що забезпечують кредитно-розрахункове обслуговування населення, проводять

залучення дрібних внесків. Останні дістали найбільшого розвитку в Європі, де вони

групуються біля розрахункових центрів і застосовують у своїй практиці, так звані,

жирорахунки.

До квазібанківської системи відносять міжнародні та світові (наднаціональні)

фінансово-кредитні установи – Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк,

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) тощо.

Дискусійним залишається питання включення в кредитну систему безпосередніх

споживачів її послуг – фізичних та юридичних осіб.

Банківська система є основою кредитної системи і, як правило, має дворівневу

побудову. Станом на 01.08.06 року банківська система України налічувала 187 банків, з

них діючих - 165.

Небанківські установи підпорядковуються спеціально утвореному

Уповноваженому органу, який відноситься до центральних органів виконавчої влади. В

Україні з 2003 року таким органом є Державна комісія з регулювання ринків

фінансових послуг (ДКРРФП), яка забезпечує управління і контроль діяльності таких

установ.

2. Існування ЦБ історично пов'язано з монополією влади на випуск грошей.

Емісія банкнот довірялась небагатьом найбільш надійним банкам. Роль ЦБ істотно

зросла в умовах паперового та кредитно-грошового обігу, в яких вони одноосібно

забезпечують стабільність обігу.

ЦБ можуть бути державними (Великобританія, Німеччина, Франція, Канада,

Росія, Україна), акціонерними (США) і змішаними - акціонерні товариства, частина

акцій яких належить державі (Японія , Бельгія).

В Україні роль ЦБ виконує Національний Банк України (НБУ), що включає

центральний апарат та обласні управління. Керівні органи НБУ – Наглядова рада

утворюється в складі 14 чоловік: 7 обирається Верховною Радою, 7 – призначається

Президентом, Голова Правління обирається Верховною Радою за поданням Президента.

Правління, склад якого рекомендується його Головою, затверджується Наглядовою

радою.

НБУ працює за кошторисом, який затверджується Наглядовою радою. Сума

перевищення доходів над видатками підлягає внесенню до Державного бюджету. Такий

механізм фінансування діяльності НБУ робить його економічно незалежним і позбавляє

тиску з боку силових структур.

Юридична та економічна самостійність НБУ, дає йому можливість проводити

незалежну грошово-кредитну політику, забезпечуючи стійкість грошового обігу в

країні та національної валюти.

НБУ виконує такі основні функції:

- емісійна – має монопольне право на випуск банкнот і розмінної монети:

організовує їх виготовлення, регулює їх обіг, вилучає зношені та фальшиві,

проводить їх утилізацію;

- розробка основних засад та реалізація грошово-кредитної політики

країни - сукупність монетарних заходів забезпечення економічного розвитку

країни, стабільності грошового обігу та власної національної валюти. При

цьому НБУ використовує такі інструменти, як політика обов'язкового

резервування, процентна політика (облікова та ломбардна ставка), операції

відкритого ринку (операції з цінними паперами), політику курсоутворення;

- розрахунково-касове і кредитне обслуговування інших банків (банк

банків) - організовує та контролює діяльність інших банків;

- розрахунково-касове і кредитне обслуговування держави (банк держави)

– виступає у ролі банкіра уряду, обслуговуючи єдиний казначейський

рахунок (доходи і видатки державного і місцевих бюджетів), розміщує

облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) - державні ЦП, емітовані

урядом, самостійно здійснює операції з ОВДП;

- регулювання і нагляд за діяльністю банківської системи - регулювання

обсягів та структури обов’язкових банківських резервів та рівня процентних

ставок, регламентація діяльності окремих банків, встановлення економічних

нормативів, контроль за дотриманням нормативних документів, застосування

заходів впливу до порушників з метою забезпечення стабільності роботи

останньої;

- формування та зберігання золотовалютного резерву країни – 11.1 млрд.

дол.. США на 1.08.2004 р.;

- аналітичне та інформаційне забезпечення - оцінка економічної ситуації в

країні, ведення банківської статистики, роз’яснення монетарної політики;

- міжнародне співробітництво – розвиток відносин з центробанками інших

країн та міжнародними фінансово-кредитними інститутами.

3. Банк – це фінансовий посередник, який на підставі ліцензії НБУ здійснює у

сукупності базові операції грошового ринку: залучення коштів від фізичних та

юридичних осіб (депозити), розміщення від власного імені, на власних умовах і на

власний ризик залучених ресурсів (кредити), відкриття і ведення банківських рахунків

клієнтів.

Банки поділяються на універсальні та спеціалізовані (більше 50% активів

розміщені у однорідних операціях), державні та кооперативні, за участю іноземного

капіталу та зі 100% іноземним капіталом, акціонерні товариства та товариства з

обмеженою відповідальністю тощо. За функціональною спеціалізацією розрізняють

ощадні, депозитні, інвестиційні, клірингові, іпотечні банки; за галузевою -

сільськогосподарські, будівельні, комерційні, зовнішньоекономічні, соціального

розвитку...; за "клієнтською" орієнтацією - біржові, комунальні, страхові...; за

територіальною ознакою - місцеві, національні, міжнародні.

Банківська система - це специфічне організаційно-економічне утворення (НБУ

та інші банки), яке забезпечує функціонування грошового ринку країни. Їй притаманні

наступні функції:

- трансформаційна - накопичення та передача капіталу у користування зі

зміною обсягів, термінів і користувачів;

- емісійна - створення додаткової ГМ (грошово-кредитний мультиплікатор);

- стабілізаційна - забезпечення стабільності власної діяльності, стабільності

грошового обігу та національної валюти.

Банки виконують традиційні операції (депозитні, кредитні, інвестиційні,

розрахунково-касові, інкасацію та перевезення цінностей, валютні та операції з цінними

паперами) і надають клієнтам нетрадиційні операції і послуги (трастові операції,

лізинг, гарантії і поручительства, консультаційні та інформаційні послуги, факторинг,

форфейтинг тощо).

Для здійснення операцій банки зобов’язані отримати банківську ліцензію та

письмовий дозвіл від НБУ.

4. Небанківські фінансові посередники (НФП) виконують лише дві базові

операції грошового ринку – залучення коштів (депозити) і їх розміщення (кредити). Від

банків вони відрізняються набагато вужчою спеціалізацією і методами формування

грошових ресурсів.

Залучення коштів здійснюється на договірних засадах або шляхом продажу своїх

цінних паперів. Відповідно НФП поділяються на договірних та інвестиційних.

До перших відносяться страхові, лізингові, факторингові компанії, пенсійні

фонди та ломбарди, до других – інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні

товариства, кредитні спілки.

У цивілізованому світі НФП є серйозними конкурентами банків як на ринку

вільних ресурсів, так і на ринку кредитів (у США на банки припадає лише близько 40%

активів кредитно фінансових установ країни). Крім цього, НФП виконують операції та

надають послуги, які невигідні або заборонені банкам, що робить їх діяльність

об’єктивно необхідною в ринковому середовищі.

Основні поняття та терміни:

Актив банку - частина бухгалтерського балансу, яка характеризує склад,

розміщення і використання коштів банку, згрупованих за їх економічним призначенням

під час відтворення.

Активи робочі банку - кошти на коррахунку, в касі, вкладені у майно, розміщені

в інших банках, цінних паперах, надані кредити, інші кошти та інші активи, що дають

прибуток банку.

Активні операції банку - фінансові операції з розміщенням вільних коштів з

метою отримання прибутку. До активних операцій банку належать: надання кредитів і а

позичок, придбання цінних паперів, вкладення коштів у комерційні проекти, лізингові,

факторингові операції, операції з векселями та Банківська ліквідність - здатність

банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань. Визначається

збалансованістю між строками і сумами виконання зобов'язань банку.

Банк – фінансовий посередник, юридична особа, яка має виключне право на

підставі ліцензії НБУ здійснювати у сукупності такі операції:

- залучення у вклади грошових коштів фізичних та юридичних осіб;

- розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний

ризик;

- відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банківська система – специфічне організаційно-правове утворення, що

забезпечує функціонування грошового ринку країни. Банківська система України

складається з НБУ та інших банків, що створені і діють на території України відповідно

до Закону України про “Банки та банківську діяльність”.

Банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних та

юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і

на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних

осіб.

Банківська ліцензія – документ, який видається НБУ, у порядку і на умовах,

визначених законодавчо, який дає банкам право здійснювати банківську діяльність.

Банківська операція - діяльність банку, пов'язана з виконанням його

специфічно банківських функцій. Коло банківських операцій в Україні виключно

визначене законодавством.

Власні кошти банку - сукупність різних за призначенням фондів, які

забезпечують економічну самостійність і стабільність банку.

Дворівнева банківська система - банківська система, в якій емісійно-

організаційні банківські функції відокремлені від інших і реалізуються у так званому

першому (верхньому) рівні банківської системи.

Кредитна система - сукупність установ, які реалізують кредитні відносини у

державі.

Ланка кредитної системи - група установ кредитної системи, яка функціонує за

однаковими принципами чи реалізує єдину групу кредитних відносин.

Національний банк України – є центральним банком України, особливим

центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції,

повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією та Законами

України.

Облікова ставка НБУ - величина плати, що стягується НБУ за проведення

операцій по кредитуванню інших банків та їх рефінансуванню.

Пасив банку - одна з двох частин бухгалтерського балансу (права сторона), в

якій на певну дату в грошовому вираженні відображені джерела утворення коштів

банку.

Якість управління банком - оцінка методів управління банком з погляду

ефективності діяльності, установленого порядку праці, методів контролю дотримання

Література: 2, 3, 7-10, 14, 17, 21, 25, 33, 37, 41-49, 51, 56, 58, 60, 61, 63

Запитання для самопідготовки та самоперевірки:

1. Поясніть практичну необхідність кредитної системи.

2. Охарактеризуйте склад кредитної системи.

3. Чому банки є основою кредитної системи?

4. Назвіть ознаки та функції банківської системи?

5. Охарактеризуйте функції центрального банку?

6. Як НБУ взаємодіє з іншими банками?

7. Які механізми реалізації грошово-кредитної політики центрального банку?

8. Назвіть основні ознаки класифікації банків.

9. Які особливості прояву функцій НБУ в сучасних умовах?

10. Чому банківська система України є дворівневою?

11. Назвіть форми та методи нагляду НБУ за діяльністю інших банків?

12. Яка організаційна структура сучасного банку?

13. Назвіть види парабанківських установ.

14. Що спільного є в діяльності парабанківських установ і банків?

15. Яку роль відіграють парабанківські інститути на фінансовому ринку?

16. Охарактеризуйте роль і функції квазібанківської системи.

Тести:

1. Кредитна система - це:

1) сукупність банків, які здійснюють мобілізацію грошових ресурсів і

надають їх у позики;

2) сукупність кредитних відносин у країні;

3) спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, що кредитують суб'єктів

господарювання.

4) сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини;

5) НБУ і система інших банків.

2. До спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів не відносяться:

1) страхові компанії;

2) пенсійні фонди;

3) лізингові компанії;

4) поштово-ощадні установи;

5) фінансові компанії.

3. Взаємопов'язана сукупність різних видів банків країни у певний період:

1) СКФІ;

2) кредитна система;

3) банківська система;

4) об'єднання банків;

5) парабанківська система.

4. До функцій банківської системи не відноситься:

1) координаційна;

2) емісійна;

3) стабілізаційна;

4) трансформаційна.

5. Проблеми банківської системи України:

1) відсутність законодавства;

2) високі процентні ставки за кредитами;

3) нераціональна територіальна структура;

4) завелика кількість банків;

5) низький рівень капіталізації банків;

6) втручання НБУ в управління слабкими банками.

6. Основні функції ЦБ:

1) формування та реалізація грошово-кредитної політики;

2) емісійна;

3) виконання державного бюджету;

4) розрахунково-касове та кредитне обслуговування уряду;

5) розрахунково-касове та кредитне обслуговування інших банків.

7. Які документи необхідні для реєстрації банку:

1) заява про реєстрацію, установчі документи, висновки аудиторської фірми,

відомості про професійну придатність керівників;

2) заява про реєстрацію, економічне обґрунтування, висновки аудиторської

фірми. відомості про професійну придатність керівників;

3) заява про реєстрацію, економічне обґрунтування, установчі документи,

висновки аудиторської фірми, відомості про професійну придатність

керівників;

4) заява про реєстрацію, економічне обґрунтування, установчі документи,

відомості про професійну придатність керівників;

5) заява про реєстрацію, економічне обґрунтування, установчі документи,

висновки аудиторської фірми.

8. Якої організаційно-правової форми банків не існує:

1) державні;

2) акціонерні;

3) приватні;

4) пайові;

5) кооперативні.

9. За формою власності розрізняють банки:

1) універсальні;

2) спеціалізовані;

3) приватні;

4) пайові;

5) клірингові;

6) інші.

10. До базових банківських операцій відносяться:

1) операції з ЦП, валютні операції;

2) кредитні, депозитні операції;

3) банківські послуги;

4) факторинг, форфейтинг;

5) трастові, власні операції.

11. Розрахунково-касові операції банків відносяться до операцій банків:

1) власних;

2) нетрадиційних;

3) базових;

4) пасивних.

12. Закон України „Про банки та банківські операції” передбачає такі об'єднання

банків:

1) концерни;

2) спілки;

3) картелі;

4) трести;

5) консорціуми;

6) корпорації.

13. В Україні на громадських засадах працюють банківські:

1) концерни;

2) картелі;

3) трести;

4) консорціуми;

5) асоціації;

6) синдикати;

7) корпорації.

14. Основним джерелом інформації про банк є:

1) звіт про активні та пасивні операції;

2) звіт про прибутки і збитки;

3) баланс;

4) звіт про сплату податків.

15. Наслідком порушення ліквідності банку можуть бути:

1) неповернення кредитів;

2) збитки;

3) штрафні санкції НБУ;

4) відсутність вільних коштів для ведення статутної діяльності.

16. Зовнішній контроль діяльності банку здійснюють:

1) відділ банківського аудиту;

2) НБУ;

3) правоохоронні органи;

4) збори акціонерів (учасників).

17. До санкцій НБУ за систематичне порушення банком вимог чинної

нормативної бази відноситься:

1) застосування штрафних санкцій, фінансове оздоровлення, відкликання

ліцензії;

2) підвищення норми обов'язкових резервів, стягнення штрафу,

відкликання ліцензії;

3) проведення заходів фінансового оздоровлення, застосування штрафних

санкцій, підвищення корми обов'язкових резервів, призначення

тимчасової адміністрації, відкликання ліцензії.

18. Проведення центральними банками політики "дешевих грошей" – це:

1) рестрикційна політика;

2) збільшення продажу іноземної валюти та цінних паперів;

3) зниження процентних ставок, норм обов'язкового резервування, купівля

державних цінних паперів.

19. Кредитні спілки входять до складу:

1) банківської системи;

2) парабанківської системи;

3) квазібанківської системи.

Модуль 4

ТЕМА 11. ВАЛЮТНИЙ РИНОК ТА ВАЛЮТНІ СИСТЕМИ

1. Суть валюти. Валютний курс і валютна політика

1. Валютний ринок та операції валютного ринку

2. Валютні системи

3. Світова валютна система

1. У широкому розумінні валюта (італ. “valuta” – цінність) має три значення:

1) грошова одиниця окремої країни;

2) грошові знаки іноземних держав, платіжні документи та фондові цінності, що

виражені в іноземних грошових одиницях та використовуються в міжнародних

розрахунках;

3) міжнародна (регіональна, колективна) грошова одиниця або платіжний засіб.

У вузькому розумінні валюта – це грошові кошти, які опосередковують

зовнішньоекономічні відносини. Грошові знаки, розрахункові, платіжні документи та

фондові цінності разом із монетарними металами (золото, срібло, платина) - формують

поняття валютні цінності.

У залежності від емітента розрізняють національні, іноземні і колективні

валюти (ЄВРО, СДР); за валютними обмеженнями - конвертовану і неконвертовану.

Конвертованість у свою чергу може бути: повною (вільний обмін національної валюти

на іноземну для всіх осіб за усіма видами операцій) або частковою (обмін не для всіх і

не за усіма операціями: дозволений тільки нерезидентам – зовнішня конвертованість,

тільки резидентам – внутрішня, тільки за поточними операціями – поточна, за рухом

капіталу – капітальна.

Вищий рівень конвертованості – менше обмежень щодо валютних операцій, у

т.ч. на ввіз-вивіз валюти, - вища якість валюти. Вільна конвертованість можлива в

умовах високорозвиненої економіки, стабільних державних фінансів та грошово-

кредитної сфери, наявності достатнього золотовалютного резерву.

Оскільки національна валюта, як правило, не може виступати платіжним засобом

у зовнішньоекономічних операціях, постає необхідність її обміну на інші валюти.

Процедура обміну забезпечується з допомогою валютного курсу, який відображає ціну

грошової одиниці у валюті інших країн або міжнародних розрахункових одиницях і

характеризує рівень розвитку та взаємодію національної і світової економіки.

Офіційне встановлення державними органами курсу іноземних валют

називається котируванням. Пряме котирування встановлює кількість національної

валюти за одиницю іноземної; непряме (зворотне) – кількість іноземної за одиницю

національної валюти. При цьому визначається курс продавця (банки продають) і курс

покупця (банки купляють). Для суб’єктів валютних відносин котирування може бути

обов’язковим і номінальним (орієнтовним).

Базою для визначення валютного курсу служить співвідношення купівельної

спроможності різних валют. Таке співвідношення стосовно певної групи товарів і

послуг визначає паритет валют. В умовах золотого стандарту валютні курси

встановлювалися за співвідношенням золотого вмісту (золотим паритетом) окремих

валют. Сьогодні в.к. визначаються і регулюються інституційно з врахуванням

кон'юнктури валютного ринку, стану платіжного балансу, рівня інфляції та процентних

ставок, політичної та економічної ситуації в країні та перспектив її розвитку.

Розрізняють фіксовані валютні курси - класичні (визначались за золотим

паритетом, на договірній основі – уже не застосовуються), договірні, з коригуванням та

плаваючі валютні курси.: вільно плаваючі - встановлюються з 1976 року розвиненими

країнами як результат взаємодії попиту і пропозиції на валютному ринку (валюти не

мають офіційного паритету) та керовано-плаваючі – ринкове курсоутворення суттєво

доповнюється інституційним чинником. Більшість країн прив’язують валютний курс

своїх національних валют до “вільно плаваючих” або до “кошика валют”.

Функціями валютного курсу є:

1) засіб порівняння валют окремих країн;

2) засіб співставлення національної та світової економіки;

3) засіб інтернаціоналізації грошових та економічних відносин;

4) засіб розподілу ВВП на міжнародному рівні.

Валютний курс є важливим інструментом грошово-кредитної та економічної

політики оскільки визначає як внутрішні так і зовнішньоекономічні параметри стану і

розвитку країни.

Сукупність заходів, які країна проводить у сфері валютних відносин називається

- валютною політикою, яка поділяється на поточну і перспективну.

Поточна політика полягає у щоденному оперативному регулюванні діяльності

валютного ринку і має дві різновидності: дисконтна та девізна. Облікова (дисконтна)

політика (зміна облікової ставки ЦБ) забезпечує регулювання руху капіталів і

платіжного балансу. Девізна політика - регулювання валютного курсу шляхом купівлі

та продажу іноземної валюти (девізу).

Перспективна політика - забезпечує довгострокові структурні зміни валютної

системи країни та міжнародного валютного механізму через узгодження національного

і міжнародного валютного законодавства.

Інструментами валютної політики є:

1) курсова політика:

- девальвація - офіційне зниження курсу національної валюти до іноземної;

- ревальвація - підвищення офіційного курсу національної валюти до інших

валют;

- валютна інтервенція - пряме втручання держави в операції на валютному

ринку шляхом продажу чи купівлі іноземної валюти з метою впливу на в.к.;

- стерилізована інтервенція – одночасно із валютною інтервенцією проводять

стерилізуючи заходи на ринку цінних паперів (продаж іноземної валюти –

купівля цінних паперів на таку ж суму);

- валютний демпінг – знецінювання національної валюти з метою

нарощування експорту товарів за цінами, нижчими від світових;

3) облікова та процентна політика (інструменти ГКП) - система заходів, що

забезпечують регулювання відсоткових ставок;

4) валютна блокада - сукупність примусових валютних заходів, спрямованих

на реалізацію певних вимог однієї держави до іншої;

5) регулювання платіжного балансу – застосування експортних субсидій,

митних тарифів, податкових пільг, страхування валютних ризиків тощо, з

метою стимулювання експорту чи імпорту;

6) формування та використання золотовалютних резервів (в Україні - 10

млрд. дол. США на 1.08.04р.) – забезпечує стійкість національної валюти,

кредитний та інвестиційний рейтинги країни у світі, стимулює приплив

капіталів та економічний розвиток;

7) валютні обмеження - система нормативних або адміністративних правил,

спрямованих на обмеження валютних операцій шляхом:

- ліцензування зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) та операцій з валютою

для резидентів;

- контроль ЗЕД та валютних операцій;

- регламентування порядку відкриття та ведення поточних рахунків у банках;

- регулювання переказів і платежів за кордон (з-за кордону);

- регулювання вивозу (ввозу) капіталу, золота, грошових знаків і цінних

паперів;

- регулювання продажу та купівлі іноземної валюти;

- введення обов'язкового продажу державі іноземної валюти за офіційним

курсом.

Сукупність заходів, що реалізуються міжнародними організаціями (МВФ, СБ та

іншими МФКО) і державою (НБУ, МФ, ДПА та іншими органами валютного

контролю) у сфері валютних відносин називається валютним регулюванням. Ці

заходи забезпечують розвиток валютного ринку та регламентують діяльність його

суб’єктів (курсоутворення, використання валюти, міжнародні платежі, ввіз та вивіз

валюти, кредити, золотовалютні резерви тощо).

2. Валютний ринок - це сектор грошового ринку, на якому урівноважується

попит і пропозиція на валютні цінності, здійснюються конверсійні та депозитно-

кредитні операції з валютою.

Суб’єктами ринку є економічні агенти: підприємці, інвестори, спекулянти,

хеджери та інші посередники. Оскільки об’єктами ринку є іноземна і національна

валюта, то попит на іноземну валюту одночасно виступає як пропозиція національної і

навпаки. Ціною служить валютний курс та відсоток.

Розрізняють біржовий і позабіржовий валютний ринок, національні, міжнародні і

світовий, ринок конверсійних і депозитно-кредитних операцій. Переміщення валютних

цінностей між суб’єктами валютного ринку та будь-який інший рух валюти є

валютною операцією.

Валютні операції класифікуються:

- за терміном проведення

- касові (розрахунки у межах двох днів);

- строкові (розрахунки у термін більше двох днів);

- за механізмом здійснення:

- операції спот - касова операція з поставкою валюти не пізніше другого

робочого дня;

- форвардні - купівля-продаж валюти на позабіржовому ринку через 1 і

більше місяців після підписання контракту (довільна форма, відмова

допускається лише за згоди протилежної сторони) за форвардним курсом;

- ф’ючерсні - на відміну від форварда строго уніфіковані (стандартний

контракт, який може перепродуватися, вид валюти, обсяг операцій,

термін, порядок розрахунків), здійснюються на біржі, прозорі для всіх;

- опціонні - проводяться на підставі контракту – опціону, який надає право

купівлі (продажу) певної суми валюти в установлений термін за

визначеним курсом і передбачає можливість відмови від нього для

власника);

- за формою проведення:

- готівкові;

- безготівкові;

- за масштабами:

- оптові;

- роздрібні.

Розрізняють також валютний своп (комбінація операцій спот і форварду) та

валютний арбітраж (спекулятивна операція купівлі-продажу валюти з метою

одержання прибутку від різниці в курсах, яка виникає на різних ринках – просторовий,

або протягом певного періоду на одному і тому ж ринку – часовий арбітраж).

Суб’єкти валютного ринку забезпечують свою потребу в платіжних засобах для

реалізації своїх зовнішніх зобов’язань, страхують свою діяльність від валютних ризиків

та отримують прибуток від спекулятивних операцій.

3. Валютна система – це організаційно-правова форма (сукупність принципів,

норм, правил) реалізації валютних відносин у межах певного валютного ринку

(національний, міжнародний (регіональний), світовий). Забезпечує державне

регулювання і контроль валютних відносин як на національному, так і на

міжнародному рівні і визначається валютною політикою держави.

Національна валютна система є складовою грошової системи, визначається

чинним законодавством країни і складається з таких елементів:

1) національна валюта – грошова одиниця країни: назва, номінали купюр,

характер емісії (з 1996 р. національна валюта України – гривня);

2) конвертованість (гривня вільно конвертована за операціями з поточних

платежів);

3) режим курсу (для гривні з 2000 р. встановлено керовано-плаваючий курс);

4) режим використання іноземної валюти (з 1995 р. в Україні заборонено

використання іноземних валют як засобу платежу, за незначними винятками:

оплата послуг міжнародних авіакомпаній, митниці, кредити банків);

5) режим формування і використання золотовалютних резервів (основне

джерело в Україні – обов’язковий 50% продаж резидентами валютної

виручки державі; забезпечує рівновагу валютного ринку та стабільність

національної валюти);

6) режим валютних обмежень (лібералізується з поліпшенням економічної

ситуації в країні);

7) регламентація внутрішнього валютного ринку (сукупність законодавчих та

нормативних документів щодо діяльності біржового та міжбанківського

валютного ринку, діяльності суб’єктів валютного ринку та проведення

операцій з валютою);

8) регламентація міжнародних розрахунків та кредитних відносин (порядок

відкриття та ведення коррахунків, здійснення платежів, переказів тощо);

9) органи валютного регулювання (в Україні – КМ, НБУ, ДПА, Держмитком,

Мінзв’язку).