Фурса С.Я., Щербак С.В. Виконавче провадження в Україні

Подождите немного. Документ загружается.

нерухоме майно, зобов'язаний в той же день скласти від-

повідний документ і надіслати його державному або при-

ватному нотаріусу за місцем знаходження цього майна,

які мають статус реєстраторів, для внесення відомостей

про арешт до Єдиного реєстру. Читачу доцільно ознайо-

митись з вимогами, які висуваються до відповідного по-

відомлення про накладення або зняття з арешту. Недо-

тримання цих вимог є підставою для відмови у прийнятті

відповідної інформації, що регламентується Положенням

про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухо-

мого майна, затвердженим Наказом Міністерства юсти-

ції України 09.06.99 № 31/5.

Про накладення арешту на майно, яке підлягає реєст-

рації (автотранспортні засоби, моторні човни, судна то-*

що) державний виконавець повідомляє відповідні орга-

ни, які здійснюють таку реєстрацію.

Положення про те, що види, обсяги і строк обмеження

встановлюються державним виконавцем у кожному кон-

кретному випадку з урахуванням властивостей майна,

його значення для власника чи володільця, необхідності

використання та інших обставин, є можливість конкре-

тизувати у Інструкції. Однак головним тут мають бути

особливості виконавчого провадження, які визначають

остаточний час процесу виконання, час та особливості

реалізації майна тощо. Якість речей та їх характерні особ-

ливості за загальним правилом надають підстави для об-

меження у використанні, оскільки можуть втратити свій

товарний вигляд або можуть бути пошкоджені (напри-

клад, вироби з кришталю, автомобіль тощо). В деяких

випадках можливість подальшої реалізації залежить від

того, чи річ нова, чи вона була в користуванні. Однак,

деякі речі можуть мати суттєвий вплив на життя сім'ї

боржника, і не завжди є можливість для термінового їх

вилучення. Так, гараж крім прямої своєї функції, як свід-

чить практика, може використовуватися також для збері-

гання продуктів харчування, які не підлягають стягнен-.

ню. Тому таке майно може на час, визначений держав-

ним виконавцем, залишатись у користуванні сім'ї. При

цьому державний виконавець може надати строк для звіль-

нення цього нерухомого майна від речей, що не підляга-

ють стягненню.

Порушення заборони державного виконавця розпоряд-

жатися або користуватися майном, на яке. накладено

238

арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна,

передбачену законом.

У випадку відсутності боржника державний викона-

вець має право на проведення опису майна, якщо до учас-

ті в ньому будуть залучені представник боржника або

один з повнолітніх членів сім'ї боржника, а за їх відсут-

ності - представник житлово-експлуатаційної організації

або представник органів державної влади та місцевого

самоврядування. Після проведення опису за таких обста-

вин державний виконавець має не пізніше наступного

дня направити копію акта опису й арешту майна борж-

никові, якщо місце перебування боржника йому відоме

або залишити під розписку такий акт у повнолітніх чле-

нів його сім'ї для передачі його боржникові. В разі про-

ведення опису за відсутності останніх приміщення має

опечатуватися з указівкою адреси та посадової особи, до

якої боржникові необхідно з'явитись.

При цьому державний виконавець повинен попередити

боржника та повнолітніх членів його сім'ї про необхідність

повідомлення інших співвласників або власників майна

про накладення арешту на майно та роз'яснити останнім їх

право на звернення до суду з позовом про визнання права

на майно і про звільнення його з-під арешту, якщо вони

вважають, що майно належить їм. Крім того, він роз'яснює

вищезазначеним особам порядок та підстави оскарження

дій державного виконавця до відповідних органів.

Процедура вилучення арештованого майна передбачає

поділ його на два види: яке вилучається негайно і яке ви-

лучається лише через п'ять днів. Так, загальним є порядок

вилучення арештованого майна з передачею його для реа-

лізації, яке провадиться у строк, встановлений державним

виконавцем, але не раніше, ніж через п'ять днів після на-

кладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псу-

ються, вилучаються і передаються для продажу негайно

після накладення арешту. Отже, загальний порядок вилу-

чення майна передбачає строк у п'ять днів, який можна

використати для подачі позову про виключення майна з

акту опису, скарги стосовно оцінки майна, але він не

узгоджується, на погляд автора, із загальними строками та

правилами проведення юридично вагомих дій посадовими

особами. Найпоширенішим строком, який надається для

оскарження дій державного виконавця, є десять днів. Крім

того, необхідно, на думку автора, роз'ясняти всім дорос-

239

фЛіОЛ

членам родини боржника їх відповідне право на звер-

нення до суду із заявою про виключення майна з опису та

попереджати про кримінальну відповідальність.

Вимога закону про те, що державний виконавець зо-

бов'язаний подбати про забезпечення умов реалізації

майна боржника, які не ущемлюють його законних ін-

тересів, має стосуватись як ціни, за якою в подальшому

реалізуватиметься майно, так і способів реалізації майна.

Право боржника на визначення першочерговості звер-

нення стягнення на предмети (види майна) під час про-

ведення опису включає також можливість запропонувати

власну позицію щодо оцінки майна. Так, за ст. 56 цього

Закону під час проведення опису боржник має право за-

значити ті види майна або предмети, на які слід звернути

стягнення в першу чергу. Державний виконавець зо-

бов'язаний задовольнити вимоги боржника, якщо вони

не порушують інтересів стягувача і не ускладнюють ви-

конання рішення. Однак така оцінка та пропозиція сто-

совно конкретного майна не є обов'язковою для держав-

ного виконавця. Це положення презумується з того, що

всі дії щодо виконання зобов'язань боржником він міг

здійснити у добровільному порядку, однак не вчинив.

Тому державний виконавець може не тільки не погоди-

тись із пропозицією боржника, а повинен визначити кон-

кретне майно, яке підлягає стягненню з урахуванням

перспектив його подальшої найскорішої реалізації.

Отже, при проведенні опису державний виконавець

має дотримувати принципу найскорішого та законного

вчинення виконавчого провадження, враховуючи при

цьому інтереси та законні права обох сторін. Дійсно, з

деякими речами у боржника можуть бути пов'язані якісь

спогади або вони можуть представляти особистий ін-

терес боржника, тому при здійсненні опису державний

виконавець має їх враховувати та по можливості задо-

вольнити, якщо вони не порушують інтересів стягувача і

не ускладнюють виконання рішення.

При цьому, для забезпечення прав боржника пропо*

нується надати йому можливість звернення з письмовою

заявою, яка має зберігатись разом із актом опису майна і

в якій зазначаються причини, за яких боржник просить

не застосовувати стягнення до окремих речей (належ-

ність їх третім особам, їх значна моральна значимість

для боржника або його родини тощо), а також пропози-

240

ція звернення стягнення на альтернативні речі. Останнє

положення стосується звернення стягнення в інтересах

стягувача. Однак така заява не повинна мати процесу-

ального значення, що може зупинити виконавче прова-

дження. В цьому випадку, якщо відповідна заява борж-

ника була письмовою, державний виконавець має винес-

ти постанову щодо можливості її врахування або ні, а

також зобов'язати боржника повідомити третіх осіб про

те, що протягом п'яти днів майно не буде вилучатись і

вони вправі подати позов про визнання права на майно і

про звільнення його з-під арешту.

Першочерговість стягнення серед рухомого майна борж-

ника має визначатись з урахуванням інтересів стягувача,

явка якого для проведення опису майна в цьому випадку

є доцільною та необхідною.

5.4. Оцінка майна

Проведення оцінки майна одна з найскладніших про-

цесуальних дій, оскільки від результатів цього процесу

залежить з одного боку реальність виконання вимог стя-

гувача, а з іншого - охорона від порушення майнових

прав боржника.

Загальним є правило, що оцінка майна боржника про-

вадиться державним виконавцем за ринковими цінами,

які діють на день проведення оцінки, крім випадків, коли

оцінка провадиться за регульованими цінами.

Але оцінити процент зносу одягу та взуття і визначи-

ти, які з них мають зношеність більш, як на 50 відсот-

ків,- це складна задача, і в певній мірі її вирішення має

суб'єктивні ознаки. Доцільно, в цьому випадку мати на

увазі товарний вигляд. Тобто в тих випадках, коли річ

має суттєві пошкодження та втратила товарний вигляд,

остаточна мета стягнення - покриття майнових вимог

стягувача втрачається. Отже, при оцінці майна необхідно

брати до уваги, що наступною процесуальною дією має

бути реалізація майна, а зберігання та реалізація некон-

диційного майна, крім збільшення витрат на виконавче

провадження, не призведе до бажаних результатів. Тому

речі, що мають суттєві дефекти, підлягають оцінці з ура-

хуванням можливості їх подальшої реалізації.

Передбачене в законі положення про те, що оцінка

майна проводиться державним виконавцем за ринковими

241

цінами, які діють на день її проведення крім випадків,

коли оцінка провадиться за регульованими цінами, сто-

сується того регіону України де провадиться виконавче

провадження. Так, державне регулювання цін і тарифів

передбачено Законом України «Про ціни і ціноутворення»

від 3 грудня 1990 року (із змінами і доповненнями).

Статтею 9 цього Закону передбачено, що державні фік-

совані та регульовані ціни і тарифи встановлюються

державними органами України. Постановою Кабінету

Міністрів України від 25 грудня 1996 року № 1548 «Про

встановлення повноважень органів виконавчої влади та

виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін

(тарифів)» затверджено повноваження центральних ор-

ганів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Рес-

публіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської

міських державних адміністрацій, виконавчих органів

міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі

види продукції, товарів і послуг.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про ціни і ціно-

утворення» Кабінетом Міністрів України можуть вводи-

тися методи державного регулювання цін і тарифів. От-

же, в разі опису майна, на яке встановлені регульовані

ціни, державний виконавець зазначає регульовані ціни і

не приймає заперечень, щодо їх дійсності з боку борж-

ника або стягувача.

У тому випадку, коли предмет викликає у державного

виконавця сумніви у його реальній ціні, можуть бути за-

пропоновані декілька підходів до вирішення цієї ситуації

з урахуванням позиції сторін виконавчого провадження

та особливостей стягнення.

Якщо оцінити окремі предмети складно (наприклад, у разі

оцінки живописних полотен) і альтернативного майна

немає для покриття всієї суми стягнення або у випадку

конфіскації майна, державний виконавець для проведення

оцінки описаного майна залучає у встановленому порядку

експерта (спеціаліста), зокрема фахівців науково-дослід-

них інститутів судових експертиз або суб'єктів підприєм-

ницької діяльності, що мають відповідну ліцензію Мініс-

терства юстиції України. У цьому разі оплата їх праці

здійснюється зі спеціального фонду виконавчого провад-

ження. Витрати на оплату винагороди експерту або спеці-

алісту в установленому порядку стягуються з боржника.

Якщо стягувач чи боржник заперечує проти проведення

242

оцінки державним виконавцем, оскільки не погоджується з

оцінкою конкретних предметів, то останній у встановлено-

му порядку призначає експерта чи спеціаліста для визна-

чення вартості майна. Витрати за проведену експертизу

несе сторона, яка заперечує оцінку майна, проведену дер-

жавним виконавцем. В цьому випадку доцільно виносити

постанову про призначення експертизи з визначенням під-

став її призначення та особистим підписом сторони, яка

заявила клопотання про оцінку майна експертом.

Оскільки обом сторонам виконавчого провадження

надане право заперечувати проти оцінки майна держав-

ним виконавцем, а також враховуючи той аспект, що

стягнення проводиться в інтересах стягувача та остаточ-

но може бути йому запропоноване в якості компенсації

його вимог. У зв'язку з цим, доцільним є положення про

вирішення спірності ціни майна в деяких випадках за

погодженням обох сторін виконавчого провадження.

Запропоноване в ч. 2 ст. 57 цього Закону положення

про право сторін заперечувати можливість державним

виконавцем проводити оцінку майна при його описі в

деякій мірі може використовуватись сторонами для затя-

гування виконавчого провадження. Особливо це стосу-

ється виконавчого провадження щодо конфіскації майна.

Однак, при конфіскації майна без задоволення вимог

кредиторів вартість описаного майна в першу чергу ін-

тересує фінансові органи, а не боржника, тому було б

доцільно в цьому випадку призначати експертну оцінку

описаного майна лише за ініціативою державного вико-

навця, а боржника позбавити права заперечувати проти

проведення державним виконавцем оцінки. Отже, в цьо-

му випадку державний виконавець зможе описати все

майно зазначивши вартість того майна, в ціні якого він не

сумнівається, а інше опише лише стосовно його характер-

них особливостей, а після вилучення проведе експертну

оцінку його вартості за місцем подальшого зберігання.

Але в цьому випадку реалізація конфіскованого майна має

здійснюватись лише після набрання вироком суду закон-

ної сили і тільки після сплину десятиденного терміну

(авт.), в який зацікавлені особи зможуть захистити свої

правав разі опису неналежного боржнику майна.

Забезпечення прав сторін потребує уточнення стосовно

їх прав на оскарження оцінки майна до суду, оскільки в

разі відсутності заперечень проти оцінки окремих предме-

243

тів опису, проведеного державним виконавцем, та відсут-

ності заперечень проти проведення державним виконав-

цем оцінки, сторони мають позбавлятися права на таке

оскарження.

Закон не передбачає заміни експерта або спеціаліста,

в разі незгоди з їх висновком стосовно ціни майна,

оскільки відвід останніх має бути вмотивованим об'єк-

тивними обставинами, передбаченими ст. 17 цього Зако-

ну. Враховуючи також процесуальну неможливість при-

значення повторної або додаткової експертизи, оскільки

таке положення не передбачено законом, є можливість

зробити висновок про встановлення ними остаточної ціни

майна у виконавчому провадженні. Тому саме їх оцінку

сторони можуть оскаржити до суду.

Крім того, доцільно поширити дію ч. З ст. 57 цього

Закону та надати право на оскарження оцінки майна тре-

тім особам, майно яких під час опису знаходилось у

боржника, коли воно було реалізованим. Коли ж зацікав-

лені власники звертаються з позовом про виключення

майна з акта опису, ціна майна, переважно, не буде мати

юридичного значення, крім випадків розподілу спільної

сумісної або спільної часткової власності.

5.5. Звернення стягнення на майно боржника,

яке знаходиться в інших осіб

Підстави знаходження майна боржника в інших осіб

можуть бути найрізноманітнішими. До таких підстав мо-

жуть належати: передача на зберігання (вклади в банківсь-

ких установах), договори оренди, передача речей в корис-

тування за довіреністю тощо. Однак частина перша та

друга ст. 53 Закону «Про виконавче провадження» перед-

бачає стягнення майна, яке знаходиться в інших осіб, ли-

ше в тому випадку, коли це право на майно боржника має

безспірний характер. В цьому випадку зазначені треті

особи зобов'язані на запит державного виконавця надати

у визначений ним строк відомості про належне боржни-

кові майно, що знаходиться у них, та майно чи кошти, які

вони повинні передати боржникові. Тобто відносно третіх

осіб виконавче провадження носить лише добровільний

характер. Права на огляд приміщень третіх осіб у держав-

ного виконавця не має (ст. ЗО Конституції України).

У разі спірності таких прав боржник вправі звертатись

244

з позовом до таких володільців (орендарів тощо) майном

чи в передбачених законом випадках може уступити

право вимоги кредитору.

Коли треті особи не з'явились на виклик державного

виконавця, не надали відомостей про належне боржни-

кові майно або не передали його, державним виконавцем

може бути накладено на них стягнення у вигляді штра-

фу, який не звільняє їх від виконання вимог державного

виконавця. Для отримання відповідного дозволу на огляд

приміщення третіх осіб державний виконавець має звер-

татись до відповідних органів.

Передача належного боржнику майна провадиться з

обов'язковим його описом, у присутності свідків неза-

лежно від місця вчинення провадження (у приміщенні

державної виконавчої служби чи у приміщенні належно-

му третій особі) у добровільному чи примусовому по-

рядку, з обов'язковим його вилученням.

Таким чином, коли право боржника на майно доку-

ментально не підтверджено, то державний виконавець

звертається до користувачів майна з пропозицією про

його видачу йому на підставі відповідної заяви боржника

або кредитора. В разі доведеності прав кредитора на

майно, державний виконавець звертається з вимогою до

третіх осіб про його видачу.

Якщо право користування або оренди майна у третіх

осіб має за законом або договором тривалий характер, і

відсутні підстави для розірвання відповідного договору,

або договір може бути розірваний на невигідних умовах,

то таке право власності боржника може бути відчужене з

урахуванням його умов, які передаються до нового влас-

ника. Це положення не стосується випадків некомерцій-

них прав третіх осіб на майно, наприклад, права корис-

тування на підставі довіреності або договору доручення,

що не мають під собою зобов'язань щодо платного кори-

стування майном (ч. 3.145 ЦК України).

Крім того, потребує відповідної регламентації питан-

ня щодо можливості стягнення майна громадянина, яке

належить йому в результаті здійснення підприємницької

діяльності, а саме права власника, учасника або заснов-

ника підприємства при наявності у них особистих боргів.

Оскільки за загальним правилом (ч. 2 ст. 32 ЦК України)

юридична особа не відповідає за зобов'язаннями власни-

ка або засновника, то відчуженню в цьому випадку під-

лягає не майно юридичної особи, а право участі в ньому,

245

належне боржнику. Тому вважається неможливим звер-

нення стягнення на грошові та матеріальні внески заснов-

ників, доходи підприємства, що є його власністю як

суб'єкта господарювання. При розгляді вищезазначених

прав лише в якості колективної власності неодмінно по-

рушиться право юридичної особи як самостійного пра-

восуб'єкта цивільного та господарського права.

Тому пропонується, для визначення вартості права влас-

ника, учасника або засновника підприємства на підставі

п. 10 ч. З ст. 5 Закону «Про виконавче провадження» засто-

совувати право державного виконавця на притягнення до

участі спеціалістів для оцінки майна, а в даному випадку

призначати аудиторську перевірку діяльності підприємства

з метою встановлення вартості права вищезазначених осіб.

У разі, коли власник підприємства не може забезпечити

виконання особистих боргів можна говорити про примусо-

ве стягнення всього цього права або часткової реалізації

цього права шляхом реорганізації підприємства, яке в на-

ступному буде засноване на колективній формі власності.

При колективній формі власності, на якій засноване

підприємство, право на виконання замість боржника його

майнових зобов'язань має бути надане в першу чергу спів-

власникам підприємства для отримання права на частку

боржника.

Державному виконавцю в цьому випадку необхідно

перевірити статут та установчий договір підприємства, що

створюється на колективній формі власності, на предмет

встановлення форми відповідальності його учасників або

засновників та наявності у його співвласників привілеєво-

го права на придбання відповідного права боржника.

Крім того, є можливість використати шлях добровіль-

ного виходу із учасників або засновників суб'єкта госпо-

дарської діяльності, який регламентується в установчих

документах, для звернення стягнення на майно боржника

і належні йому доходи як підприємця.

5.6. Зберігання майна, на

яке накладено арешт

Особливість зберігання майна, на яке накладено арешт,

має під собою такі правові моменти: зберігач майна при-

значається державним виконавцем; зберігана майна не

віднесено до учасників виконавчого провадження (гла-

246

ва 2 Закону); особа, якій передано майно на зберігання,

може отримати право користування цим майном, вина-

городу за його зберігання, а також на неї покладається

певна відповідальність за збереження цього майна. Всі ці

аспекти в їх сукупності свідчать про адміністративний

характер правовідносин, що виникають при здійсненні

заходів щодо збереження майна, крім розміру винагоро-

ди, який визначається за цивільною угодою зберігача з

державним виконавцем. Однак не з усіма положеннями,

запропонованими в законі, можна однозначно погоди-

тись без відповідного їх тлумачення.

Поняття призначення зберігача майна державним ви-

конавцем можна розуміти як його право зобов'язати

будь-яку особу зберігати майно. Однак, таке право дер-

жавного виконавця законом не передбачене. Тому під

цим поняттям доцільно розуміти процесуальну дію у ви-

значенні конкретного зберігача та передачу їм цього

майна під розписку в акті опису. При цьому у державно-

го виконавця завжди має бути альтернативний варіант

збереження майна. Наприклад, за попередньою домовле-

ністю або договором із суб'єктом, який займається схо-

вом майна. Доречно, при можливості відвести спеціальне

приміщення у державній виконавчій службі, однак це

положення не може бути підставою для безкоштовного

зберігання або зберігання за підвищеними цінами. Потен-

ційне існування альтернативного варіанту збереження

майна потрібне на випадок відмови всіх учасників вико-

навчого провадження від взяття обов'язку щодо збере-

ження майна, а можливість застосування примусу в да-

ному випадку стосовно осіб, що не мають обов'язків,

неможлива. Такий обов'язок не може покладатись ні на

боржника та його родичів, ні на його представника, ні на

інших осіб без їх згоди на це. Аналогічно передбачене в

п. 6 ч. З ст. 5 цього Закону, право державного виконавця

використовувати нежилі приміщення, що є в комуналь-

ній власності, та інші приміщення - для тимчасового

зберігання вилученого майна, лише за згодою власника.

Загальний характер правовідносин, що виникають після

визначення зберігача і процесуального оформлення дого-

вору, є можливість кваліфікувати за статтями 413-424 ЦК.

Можливість особи користуватись описаним майном

залежить від наявності обмеження права користування

майном. Якщо таке обмеження державним виконавцем

247

накладено, то користування майном є неправомірним та

навпаки. Доцільно для цього передбачити спеціальні

бланки для опису майна, в яких робити відповідні познач-

ки щодо можливості користування майном. Однак на-

явність дозволу на користування майном не повинна

призводити до його знищення або зменшення цінності.

Якщо під час збереження майна (при відсутності за-

борони користування ним) державний виконавець вста-

новить його пошкодження, то зберігач повинен відшко-

дувати вартість завданої шкоди. При наявності ж забо-

рони, яка має бути відповідним чином відображена в акті

опису, зберігач майна має відшкодувати вартість майна

та відповідати за ст. 6 Закону за невиконання законних

вимог державного виконавця.

Стосовно розміру винагороди та інших умов зберігання

майна крім відмітки у акті опису про зберігана майна, коли

ним не є боржник або його родич доцільно укладати пись-

мову угоду, в якій обумовити строк та інші конкретні умови

зберігання. Стосовно загального порядку та умов зберіган-

ня державний виконавець має користуватись Інструкцією.

Крім винагороди за зберігання майна в деяких випад-

ках зберігач вправі вимагати відшкодування витрат по

догляду за майном, коли погодні або інші умови вимага-

ли від цієї особи здійснення необхідних дій щодо його

збереження та не були обумовлені угодою про винагороду.

Порядок і умови зберігання майна, на яке накладено

арешт, зазначеного в частині п'ятій статті 55 цього Зако-

ну, визначаються Національним банком України, а щодо

іншого майна - Міністерством юстиції України.

При накладенні арешту на майно і до його реалізації

воно знаходиться під юрисдикцією держави, тому потре-

бують особливої кваліфікації правопорушення, спрямовані

проти держави. Раніше відповідальність за неналежне

збереження майна мала кримінальний характер і кваліфі-

кувалась за ст. 182 КК. Через виділ державної виконавчої

служби з системи судових органів ця норма при накла-

денні арешту державним виконавцем не може бути засто-

сованою без відповідних змін у КК. Стаття 388 КК може

застосовуватись лише при виконанні рішень або вироків

суду, однак за ст. З Закону «Про виконавче провадження»

державною виконавчою службою виконуються рішення

не тільки суду, а більш ширшого кола суб'єктів. Тому

державний виконавець зобов'язаний попередити зберігача

248

майна в окремих випадках про кримінальну відповідаль-

ність та цивільну. Державному виконавцю надані повно-

важення щодо визначення заходів, які мають застосовува-

тися для зберігання майна, тому в разі порушення його

розпоряджень можуть застосовуватися додаткові заходи

відповідальності, що передбачені законодавством.

5.7. Звільнення майна з-під арешту

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт,

належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з

позовом про визнання права на майно і про звільнення

майна з-під арешту. Для забезпечення реального захисту

прав осіб, які вважають, що майно, на яке накладено арешт,

належить їм, доцільно передбачити можливість їх звернен-

ня з позовом до суду також через державного виконавця.

Така процедура подання заяви спростить повідомлення

державного виконавця про розгляд справи в суді та стане

підставою для обов'язкового зупинення виконавчого про-

вадження (п. 7 ст. 34 цього Закону). В цьому випадку вико-

навче провадження підлягає обов'язковому зупиненню до

вирішення справи судом. Однак знов необхідно було б

уточнити, що зупинення виконавчого провадження мало б

стосуватись лише описаного або арештованого майна, спір-

ність прав на яке заявлене в позовній заяві.

На вимоги про виключення майна з опису поширю-

ється передбачений ст. 71 ЦК трирічний строк позовної

давності. Однак реальність повернення майна в натурі

залежить від строку пред'явлення позову, оскільки в разі

продажу майна в порядку виконавчого провадження,

власник втрачає право витребування його в натурі від

добросовісного набувача, що отримав його сплатно (ч. 2

ст. 145 ЦК України), і може розраховувати лише на ком-

пенсацію його вартості.

Підставами для визнання права на звільнення майна з-

під арешту можуть бути: право власності на описане

майно або право володіння ним. Вимога про звільнення

частини описаного майна або окремих предметів, чи час-

тин предметів може зумовлюватись правом спільної су-

місної власності подружжя, правом спільної часткової

власності, правом спільної сумісної власності селянсько-

го (фермерського) господарства. До цього необхідно до-

дати, що ці права мають бути законними та в майбут-

249

ньому відповідним чином доведені, тільки в цьому разі

вони отримають судовий захист.

Можливість звернення за судовим захистом щодо ви-

ключення майна з опису на підставі цієї статті має місце

в тому випадку, коли опис проводився державним вико-

навцем, а не тоді, коли арешт на майно накладено при

провадженні в кримінальній справі. Слід також додати,

що порядок оскарження неправомірних дій державного

виконавця під час проведення опису чи арешту майна

має здійснюватись в порядку ст. 8 цього Закону та на під-

ставі глави 31 -А ЦГЖ до суду, а не на підставі даної норми.

Для більш докладного розуміння дії цієї норми доціль

но ознайомитись з Постановою Пленуму Верховного

Суду України «Про судову практику в справах про ви

ключення майна з опису» від 27.08.1976 р. (із змінами і

доповненнями). «,

5.8. Реалізація арештованого майна

Різноманітність видів майна, на яке може бути зверне-

но стягнення, а також різні види торгівельних установ,

суб'єктів господарювання дають можливість для визна-

чення певного загального порядку реалізації майна. Крім

того, простежуючи права стягувача та боржника на різних

етапах виконавчого провадження, можна дійти висновку,

що це положення на етапі реалізації майна залишено без

відповідної уваги і правової регламентації. Однак, вихо-

дячи із змісту статті 61 Закону «Про виконавче прова-

дження», яка не надає однозначного права державному

виконавцю самому вирішувати шляхи реалізації майна

між переліченими в цій статті способами реалізації, та

враховуючи положення ст. 29 зазначеного Закону можна

говорити про право сторін виконавчого провадження щодо

висловлення своїх доводів та міркувань з цього приводу.

Зокрема, в цьому Законі зазначається, що реалізація

арештованого майна, за винятком майна, виключеного за

законом з обігу, здійснюється державним виконавцем

шляхом його продажу через торговельні організації, від-

повідні структури Міністерства фінансів, на прилюдних

торгах, аукціонах, якщо інше не передбачено законом, у

двомісячний строк з дня накладення арешту. Продаж

майна боржника, за винятком нерухомого майна, здійс-

нюється спеціалізованою організацією на комісійних та

250

інших договірних началах, передбачених законом. Про-

даж нерухомого майна боржника здійснюється шляхом

проведення торгів спеціалізованими організаціями, які

мають право здійснювати операції з нерухомістю в по-

рядку, передбаченому законодавством України. Порядок

реалізації майна, зазначеного в частині п'ятій статті 55

цього Закону, визначається Національним банком Украї-

ни, а іншого майна - Міністерством юстиції України.

Слід також розглянути можливість укладення двосто-

ронніх довгострокових угод з суб'єктами господарювання з

метою наступної пропозиції сторонам конкретних місць

реалізації майна, з урахуванням його особливостей. Так,

продукти та інші речі, що швидко псуються передаються

на реалізацію негайно після накладення на них арешту, що

викликає необхідність наперед знати, куди конкретно їх

передати. Тому пропонується мати певний перелік суб'єк-

тів господарювання, з якими укладено відповідні угоди.

Отже, якщо сторони дійдуть згоди з цього приводу, це

питання має вирішуватись за їх рекомендацією, якщо ні -

державний виконавець може на свій вибір визначити

спосіб та місце реалізації майна. Це положення стосуєть-

ся тих випадків, коли на відповідне майно не визначено

спеціального способу реалізації.

Доречно застосовувати при реалізації майна також

Правила торгівлі транспортними засобами і номерними

агрегатами, затверджені наказом Міністерства зовнішніх

економічних зв'язків і торгівлі України від 18 грудня

1995 року № 168 та інші нормативні акти, які визнача-

ють загальний порядок комісійної (статті 395-412 ЦК

України) та інших видів торгівлі.

Провідною формою реалізації майна, що має переваги

за законом, слід визнати реалізацію майна через спеціа-

лізоване державне підприємство «Укрспецюст» Міністер-

ства юстиції України, яке створене відповідно до поста-

нови Кабінету Міністрів України від 14 липня 1999 року

№ 1270. Цьому підприємству не можуть надаватись ли-

ше повноваження щодо реалізації майна та продажу

об'єктів нерухомості з прилюдних торгів. Умови, на

яких укладається угода про реалізацію майна цим під-

приємством або іншими суб'єктами господарювання, за

винятком нерухомого майна, визначаються на договір-

них, комісійних та інших началах.

Порядок реалізації арештованого майна затвердже-

251

но наказом Міністерства юстиції України від 15 липня

1999 року за № 42/5, зареєстровано в Міністерстві юсти-

ції України 19 липня 1999 року за № 480/3773 (із зміна-

ми і доповненнями). До визначення в законі умов реалі-

зації арештованого нерухомого майна або проведення

аукціонів чи прилюдних торгів діє Тимчасове положення

про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації

арештованого нерухомого майна, затверджене наказом

Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року

№ 68/5, зареєстроване в Міністерстві юстиції України

2 листопада 1999 року за № 745/4038.

Іноземна валюта, цінні папери, ювелірні та інші побу-

тові вироби із золота, срібла, платини і металів платино-

вої групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і

окремі частини таких виробів реалізуються за порядком,

встановленим Національним банком України.

Загальний строк реалізації майна, до якого не входить

нерухоме майно, та те майно, порядок реалізації якого

встановлюється Національним банком України, передба-

чений у три місяці і п'ять днів. Первісна ціна майна має

відповідати тій, яка зазначалась при здійсненні його опи-

су або встановлена експертом, а також на підставі рі-

шення суду, в разі оскарження оцінки майна до суду.

При цьому за первісною ціною майно може продаватись

лише протягом двох місяців, а потім його переоцінюють

державний виконавець за участі представника торгівель-

ної організації. Зазначене в законі поняття «присутність

стягувана та боржника при здійсненні процесу переоцін-

ки майна» доцільно розуміти як можливість їх впливу у

визначених ст. 29 та ч. З ст. 57 Закону межах на нове ці-

ноутворення та, одночасно, як необхідність їх повідом-

лення про цю обставину. Однак явка їх є необов'язко-

вою. Особливо слід зазначити, що на цьому етапі за до-

мовленістю боржника і стягувана вони можуть укласти

мирову угоду щодо передачі майна боржника стягувачу

в рахунок погашення заборгованості.

Потребує уточнення положення щодо переоцінки майна

і в тому разі, коли виконавче провадження стосовно описа-

ного майна зупинялось на значний строк (на нашу думку,

більше ніж на два місяці), оскільки вартість майна може

змінитись по відношенню до зазначеної в акті опису.

Стосовно права боржника або стягувача запросити

для переоцінки експерта або оспорювати нову ціну, то

252

воно не передбачене в цій статті. Але реальна можли-

вість виникнення суперечок на цьому етапі в майбут-

ньому може стати підставою для регламентації меж пе-

реоцінки майна, наприклад, 10%.

Наступним етапом реалізації майна є його продаж за

новою ціною протягом місяця. В разі непродажу майна

державний виконавець повідомляє про це стягувача і

пропонує йому визначитися щодо залишення за собою

непроданого майна та надає строк у п'ять днів для прий-

няття остаточного рішення. Однак майно в цей термін

знаходиться у продажу до тих пір, доки стягувач не за-

явить, в письмовій формі, про своє бажання залишити за

собою непродане майно. В разі згоди державний викона-

вець вилучає ці предмети у торгівельного підприємства і

передає їх стягувачеві, про що складає акт передачі.

Загальний порядок передачі майна боржника, за яким

стягувачем є іноземний громадянин, юридична особа або

держава, навіть у випадку неможливості його реалізувати,

має здійснюватись у відповідності до чинного законодав-

ства України, яке не передбачає можливості передачі на-

ціональних культурних та історичних цінностей, що пере-

бувають у державній власності і занесені або підлягають

занесенню до Державного реєстру національного культур-

ного надбання. Так само не може бути предметом, що пе-

редається іноземному громадянину, земельна ділянка.

У разі незгоди стягувача прийняти майно в рахунок

боргу або прострочення строку в п'ять днів, наданого

для прийняття остаточного рішення, майно вилучається

у торгівельної організації і повертається боржнику. При

цьому, натомість поверненого майна може вилучатись

і передаватись на реалізацію інше належне боржнику

майно. При відсутності у боржника іншого майна вико-

навчий документ повертається стягувачеві без виконання.

Законом встановлена можливість боржника визначати

послідовність реалізації майна. З цього приводу дореч-

ним буде уточнення стосовно застосування цієї норми в

окремих випадках. Зрозуміло, що таке право не може

застосовуватись до випадків конфіскації майна, реаліза-

ції предмета застави. Процес реалізації майна має узгод-

жуватись із загальним положенням щодо одночасної

реалізації майна за ціною, визначеною при описі, на всю

суму стягнення, включаючи вимоги стягувача та ін -

тереси держави, а не розглядати реалізацію кожної конк-

253

ретної речі окремо до досягнення всієї суми стягнення.

В такому контексті й необхідно розуміти поняття «час-

тина майна». Така сукупність та окремі речі, що входять

до такої сукупності і можуть бути предметом обмірку-

вання з боку боржника, державного виконавця та стягу-

вача. Хоча участь стягувача в цьому конкретному випад-

ку не передбачена, але вона повинна мати місце на під-

ставі ст. 29 цього Закону. При цьому державному

виконавцю надане право приймати остаточне рішення.

5.9. Черговість задоволення вимог стягувачів

Законом передбачені випадки, коли боржник не здатен

за об'єктивних або суб'єктивних умов відповісти за борго-

вими зобов'язаннями і наслідки встановлення такої обста-

вини: для юридичних осіб - зупинення виконавчого провад-

ження (п. 8 ст. 34 Закону), оскільки в разі не виконання рі-

шення суду стягувачі мають порушувати справи про банк-

рутство боржника, а для фізичної особи - повернення

виконавчого документу стягувачеві (п. 2 ст. 40 цього Закону).

За ст. 44 Закону передбачається випадок, коли держав-

ним виконавцем встановлено недостатність суми, стяг-

неної з боржника, для задоволення всіх вимог за вико-

навчими документами, але не встановлюється перехід

від одних сум стягнення до тих, що можуть бути реально

задоволені. Взагалі стаття 44 цього Закону виглядає як

самостійна, яка не має логічного зв'язку з іншими про-

цедурними аспектами виконавчого провадження. Тому

постає питання про те, коли державний виконавець прий-

має рішення про розподіл сум стягнення і чи вправі стя-

гувачі впливати і не погоджутись з таким його рішен-

ням? Цей аспект випливає із п. 6 ст. 35, оскільки держав-

ний виконавець має право зупинити виконавче провад-

ження у разі розшуку майна. Не визначено в ст. 44 й

процесуального оформлення відповідного рішення про

почергове задоволення вимог стягувачів.

Тому стягувачі можуть не погоджуватись із рішенням

державного виконавця стосовно розподілу знайдених

державним виконавцем сум стягнення і вправі вимагати

проведення додаткових заходів по розшуку майна борж-

ника. При цьому, цей висновок може ґрунтуватись на

тому, що після ознайомлення з матеріалами виконавчого

254

провадження, вони будуть впевнені, що не всі заходи по

розшуку майна боржника вчинені. Тому питання про

черговість задоволення вимог стягувачів має вирішу-

ватись із урахуванням думки сторін виконавчого про-

вадження. Тому для розподілу стягнених сум пропону-

ється зобов'язати державного виконавця виносити по-

станову про це, в якій вказувати всі вжиті ним заходи по

розшуку майна. Цю постанову надсилати сторонам ви-

конавчого провадження і надавати строк у десять днів

для її можливого оскарження (п. 2 ст. 32 Закону). Якщо

постанова не буде оскаржена державним виконавцем,

сума стягнених коштів боржника розподіляється між

стягувачами в порядку черговості, встановленої ст. 44

цього Закону, а саме:

•

у першу чергу задовольняються вимоги щодо стяг

нення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної калі

цтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у

зв'язку з втратою годувальника та забезпечені заставою

вимоги про стягнення вартості заставленого майна;

•

У ДРУГУ чергу задовольняються вимоги працівників,

пов'язані з трудовими правовідносинами, вимоги щодо

виплати наданої адвокатами юридичної допомоги, ви

плати винагороди, що належить автору за використання

його твору, відкриття, винаходу, промислового зразка, на

які видано відповідні свідоцтва. Після повного задово

лення зазначених вимог задовольняються вимоги грома

дян із соціального страхування та вимоги громадян про

відшкодування збитків, заподіяних їх майну злочином

або адміністративним правопорушенням.

•

у третю чергу задовольняються вимоги щодо подат

ків і неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів

страхування з обов'язкового страхування.

•

у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги

в порядку надходження виконавчих документів.

За Законом «Про виконавче провадження» вимоги

стягувачів кожної наступної черги задовольняються після

повного задоволення вимог стягувачів попередньої чер-

ги. У разі недостатності стягненої суми для повного за-

доволення усіх вимог однієї черги ці вимоги задоволь-

няються пропорційно належній кожному стягувачеві сумі.

Але така черговість звернення стягнення хоч і відріз-

няється певним гуманним змістом, але має бути уточне-

ною. Так, найпершому задоволенню підлягають алімент-

255

ні зобов'язання, але вони відрізняються періодичністю

сплати, а тому на момент звернення стягнення може ста-

витись за загальним правилом питання лише про задово-

лення заборгованості по аліментах і вони не можуть стя-

гуватись наперед. По-друге, із ст. 43 Закону «Про вико-

навче провадження» випливає, що в саму першу чергу

стягуються виконавчий збір, накладений на боржника в

процесі виконання рішення, компенсуються витрати на

здійснення виконавчих дій, а грошова сума, що залиши-

лася, використовується для задоволення вимог стягувача

та на сплату штрафу. Таким чином, Державна виконавча

служба в першу чергу «працює сама на себе» і лише по-

тім задля осіб, які потребують утримання, залишились

без годувальника. Крім того, суб'єкти підприємницької

діяльності, що вправі претендувати на задоволенні бор-

гових зобов'язань опинились знов таки у четвертій черзі,

після державних органів, які вправі стягувати податки і

неподаткові платежі до бюджету. Така черговість звер-

нення стягнення виглядає не зовсім логічно.

Крім того, задоволення вимог стягувачів, що було здійс-

нено почергово, не є підставою для закриття виконавчого

провадження, повернення виконавчого документа стягу-

вачу та закінчення виконавчого провадження. В цьому

разі, вважаємо, такий захід необхідно розглядати як єди-

ний варіант мирової угоди, в якому мають брати участь

усі стягувачі і обов'язково боржник. Крім того, необхідно

враховувати, що в разі недостатності майна боржника на

момент звернення стягнення воно може звертатись і на

його доходи, які він у подальшому може отримати. Таким

чином, після часткового задоволення вимог стягувачів

необхідно встановити «черговість претензій» на звернен-

ня стягнення на наступні доходи боржника, яка має бути

подібною, але з урахуванням зроблених авторами заува-

жень. Тобто в разі звернення стягнення на доходи борж-

ника в найпершу чергу мають задовольнятись вимоги

осіб, які мають право на аліменти.

Суми, стягнені з боржника як такі, що належать до

перерахування стягувачам, зараховуються державним

виконавцем на депозитний рахунок відповідного відділу!

Державної виконавчої служби і мають видаватися стягу-

вачам у порядку черговості, але лише після встановлення

всіх кредиторів боржника, який не здатен погасити всі

зобов'язання.

256

;

: ■ І - ■ • • ; РОЗДІЛ VI . .

ОСОБЛИВОСТІ ЗВЕРНЕННЯ

СТЯГНЕННЯ, ЯКІ ХАРАКТЕРНІ

БОРЖНИКА- ЮРИДИЧНОЇ АБО

ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

6.1» Звернення стягнення на майно

боржника - юридичної особи

На відміну від фізичної особи специфіка юридичної

особи полягає переважно в колективній організації праці,

тому її правовий статус в якості боржника також харак-

теризується певними особливостями. Юридична особа є

самостійним суб'єктом цивільного права, вона має певні

права та несе зобов'язання за законодавством еро працю

тощо, однак головною її відмінністю є відокремленість

майна та набуття нею певних прибутків або доходів. Ось

ці види майнових прав і є основними майновими об'єк-

тами, на які звертається стягнення за рішеннями повно-

важних органів. Крім того, особливість правового стано-

вища юридичної особи на ринку товарів та послуг може

характеризуватись як монопольне, і тоді у відповідному

рішенні може зазначатись владна вимога про примусову

реорганізацію юридичної особи.

Крім загальних аспектів, відповідальність юридичної

особи зумовлена правовою формою її організації і зале-

жить від її правового статусу. Так, загальним є поняття

«державні підприємства, установи, організації», звернен-

ня стягнення на майно яких має певні особливості. На-

приклад, із ст. 20 Закону України «Про заставу» випливає,

що звернення стягнення на заставлене майно державного

підприємства (підприємства, не менше п'ятдесяти відсот-

ків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності)

здійснюється за рішенням суду або арбітражного суду.

Таким чином, можна говорити про державні підприємства,

які матимуть статус акціонерного, у якого не менше п'ят-

десяти відсотків акцій перебуває у державній власності.

Певні особливості має відповідальність юридичної

особи в різних правових ситуаціях.

9 2-315

257