Чуткий А. І. Історія України

Подождите немного. Документ загружается.

редачі Кримської області до складу УРСР, ВР УРСР 13 лютого

1954 р. прийняла постанову просити про це Президію ВР СРСР.

19 лютого 1954 р. Президія ВР СРСР прийняла Указ “Про пере

дачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР”. Так

відбулось остаточне оформлення України в її сучасних кор

донах.

Десталінізація

Політика Хрущова була позначена лібералізацією внутріш

нього життя країни, і тому дістала назву “хрущовська відлига”.

Почався процес десталінізації, головними ознаками якого були

виправдання несправедливо репресованих та критика культу

особи Сталіна.

Прискоренню реабілітаційного процесу сприяла Постанова

Президії ВР СРСР (вересень 1953 р.), якою Верховний Суд СРСР

отримав право за протестами Генерального прокурора перегля

дати рішення колишніх колегій ОДПУ, трійок НКВС та “особ

ливих нарад” при НКВС–МВС–МДБ СРСР. Відповідно до цієї

постанови були створені центральні та місцеві комісії, які зай

малися реабілітаційною діяльністю. В Україні діяло 26 таких

комісій, які звільнили впродовж 1954 — початку 1956 р. 15 тис.

ув’язнених, з яких 1801 особа повністю реабілітована.

13 березня 1954 р. було прийнято постанову Президії

ВР СРСР, згідно з якою зі складу МВС в окремий орган

виокремлювали КДБ. МВС та КДБ позбавлялися судових фун

кцій. 1 вересня 1954 р. ліквідовано Особливу нараду при МВС

СРСР, яка була своєрідним військовим трибуналом.

14–25 лютого 1956 р. в Москві відбувся XX з’їзд КПРС. На

ньому в ніч з 24 на 25 лютого на закритому засіданні з критикою

та викриттям культу особи Сталіна виступив М. Хрущов. Він

звинуватив у всіх прорахунках радянської системи Сталіна.

Розповів про знищення ним опозиції та просто невинних людей,

про масові депортації, про чистки партії. Водночас Хрущов не

торкнувся суті та витоків сталінізму із самої комуністичної мо

делі, що сформувалась у СРСР. Недоліком було й те, що цей вис

туп був закритим і основні його матеріали лишилися невідоми

ми для загалу. А проте XX з’їзд КПРС прискорив процес деста

301

лінізації. На XX з’їзді було, зокрема, реабілітовано С. Косіора,

П. Постишева, Ю. Коцюбинського, Й. Якіра, В. Затонського,

П. Любченка. На кінець 1950х років органами КДБ та проку

ратури республіки були переглянуті справи майже 5,5 млн осіб,

з яких 58 % було реабілітовано.

Проте з початку 1960х років “відлига” почала згортатись.

Замість культу особи Сталіна формувався культ Хрущова. Три

вала боротьба з опозицією. В Україні за 1954–1959 рр. за “анти

радянську діяльність” було притягнуто до судового розгляду

3,5 тис. осіб. У новому Кримінальному кодексі УРСР, прийня

тому у 1961 р., існувала ст. 62 “Антирадянська агітація і пропа

ганда”. У 1961 р. було репресовано групу львівських юристів

(Л. Лук’яненко, І. Кандиба, С. Вірун та ін.), які збиралися агі

тувати за конституційний вихід України зі складу СРСР. Цьо

го ж року у Львові була викрита молодіжна підпільна організа

ція “Український національний центр”, керівника якої було

розстріляно, а інших членів ув’язнили. При цьому Хрущов зая

вив на XXI з’їзді КПРС у січні 1959 р., що в СРСР немає фактів

судової відповідальності за політичні злочини.

Розвиток економіки

Промисловість. Розвиток промисловості характеризувався

збереженням пріоритетності важкої промисловості. Як наслі

док, досягнуто зростання насамперед у тих галузях, які не впли

вали на підвищення добробуту населення. У 1957 р. Україна

посіла перше місце у світі з виробництва чавуну на душу насе

лення, друге — з видобутку вугілля, третє — з виробництва ста

лі. Велика увага традиційно приділялася машинобудуванню та

електротехнічній галузі. За п’яту п’ятирічку (1951–1955) при

скорилось будівництво електростанцій, потужність яких зросла

вдвічі. Був споруджений каскад гідроелектростанцій на Дніпрі.

Загальні темпи зростання промислового виробництва у шостій

п’ятирічці становили 20 % за рік.

Було створено новий потужний промисловий комплекс на Пів

дні України (завод важких пресів і завод бурякозбиральних ком

байнів у Дніпропетровську, трансформаторний завод у Запоріж

жі, завод вантажних автомобілів у Кременчуці, найбільший у сві

302

ті ракетобудівний комплекс у Дніпропетровську — Південмаш,

найбільший в Європі Південний Криворізький гірничозбагачу

вальний комбінат). В Україні випускали найбільші у світі сухо

вантажі та рибальські траулери (Миколаїв), реактивні пасажир

ські літаки Ан–24 (завод ім. Антонова у Києві). Зросла кількість

шахт у Донбасі та освоєні нові вугільні басейни (ЛьвівськоВолин

ський та Дніпропетровський) і газові родовища (Радченківське

у Полтавській області та Шебелинське у Харківській області).

У 1957 р. з метою покращання керівництва у промисловості

замість галузевих міністерств створені за територіальним прин

ципом ради народного господарства, яких в Україні налічува

лось 11. Єдиним позитивним наслідком цієї реформи було пере

дання значної кількості підприємств із загальносоюзного у рес

публіканське підпорядкування, що посилило економічну

самостійність України. На початку 1960х років почали створю

вати перші виробничі об’єднання, або комплекси. Задля прис

корення промислового розвитку вдавались і до соцзмагань (рух

за комуністичне ставлення до праці, який до 1965 р. охопив по

ловину всіх робітників та службовців в Україні). Позитивним

кроком було збільшення у 1956 р. зарплати на 30 %, збільшен

ня терміну відпусток у зв’язку із вагітністю з 77 до 112 кален

дарних днів, дозвіл на вільну зміну місця роботи, встановлення

6годинного робочого дня для підлітків, зниження пенсійного

віку і збільшення пенсій.

Сільське господарство. Цій галузі також приділено значну

увагу. На вересневому пленумі ЦК КПРС (1953 ) було проголо

шено курс на реформування сільського господарства. Відміне

но “ножиці цін” та ліквідовано заготівлі, які були замінені на

закупівлю сільськогосподарської продукції. Задля стимулю

вання праці колгоспників їм дозволено видавати грошовий

аванс — 25 % коштів, виручених від реалізації продукції тва

ринництва. Було також списано заборгованість колгоспів щодо

обов’язкових поставок продукції тваринництва. Загальні капі

таловкладення у сільське господарство впродовж 1951–1960 рр.

зросли у 6 разів порівняно з попередньою п’ятирічкою. Все це

прискорило темпи зростання сільськогосподарського вироб

ництва, які впродовж 1954–1958 рр. становили 7 % за рік. Вро

жайність зернових зросла з 10,2 центнера з гектара у 1950 р. до

19,9 у 1961 р., врожайність цукрових буряків за 1954–1958 рр.

303

зросла вдвічі, виробництво м’яса — більш ніж у 2 рази, вироб

ництво молока — у 3 рази. Сільське господарство в СРСР впер

ше за багато років стало рентабельним. Причиною такого

стрімкого зростання сільського господарства була також і дер

жавна політика, яка сприяла поліпшенню соціальноекономіч

ного та правового статусу селян. Так, колгоспники отримали

паспорти. У 1953 р. було знижено податок на присадибні ділян

ки колгоспників та скасовано податок з плодових дерев та

кущів. З 1956 р. введено щомісячну заробітну плату в колгос

пах. У 1964 р. введено державне пенсійне забезпечення для

колгоспників.

Але поряд із позитивними змінами зроблено і невиважені

кроки у сфері реформування сільського господарства, які

зрештою звели нанівець більшість здобутків. Так, на Пленумі

ЦК КПРС, який відбувся у лютому–березні 1954 р., було прий

нято рішення про освоєння цілинних земель (Казахстан) як

пріоритетного завдання у розвитку сільського господарства. Са

ме на розвиток аграрного комплексу цих територій вкладалась

основна маса державних інвестицій, призначених для сільсько

го господарства. З України на цілину почали надсилати сільсько

господарську техніку, кращі посівні матеріали, і найголовні

ше — українську сільську молодь (лише за 1954– 1955 рр. 93 тис.

осіб), що призвело до нестачі робочої сили у сільському господарс

тві України.

У 1955 р. було взято курс на збільшення посівів кукурудзи.

До початку 1960х років посіви кукурудзи зайняли 20 % всіх

посівних площ, що призвело до скорочення посівів зернових

культур, які мали стратегічне значення.

У 1958 р., з метою надання колгоспам більшої господарської

самостійності, було реорганізовано МТС у РТС (ремонтнотех

нічні станції). Це означало, що колгоспи мали викупити техні

ку, яка перебувала на балансі МТС. Це призвело до банкрутства

більшості колгоспів. Лише у 1964 р. Держбанк списав заборго

ваність колгоспів, але на цей час більшість техніки була вже ви

куплена колгоспами і витрачених грошей ніхто їм не повернув.

Немалої шкоди сільському господарству було завдано також

постійними укрупненнями та розукрупненням колгоспів, спро

бою ліквідувати травопільну систему. Негативні наслідки мали

також неврожаї 1960, 1963 та 1965 рр.

304

Усі ці дії призвели до поступового занепаду сільського госпо

дарства. Темпи розвитку сільського господарства після 1958 р.

впали до 2–3 % на рік. Уперше у своїй історії СРСР почав імпор

тувати зерно. У тваринницькій галузі також почалося знижен

ня виробництва (показники виробленої тваринницької продукції

у 1965 р. становили 92 % від рівня 1958 р.). Незважаючи на це,

радянське керівництво у завданнях на семирічку (1959–1965)

запланувало нереальні темпи зростання сільськогосподарського

виробництва. Хрущов вимагав “за виробництвом м’яса, молока

і масла на душу населення наздогнати США”. Оскільки сільське

господарство ввійшло у кризову фазу, то воно не могло впора

тись зі встановленим планом. Натомість Підгорний, аби вислу

житись перед Хрущовим, на XX з’їзді КПУ у 1959 р. заявив, що

республіка виконає завдання семирічки в галузі сільського гос

подарства за 5 років, а чимало колгоспів та радгоспів і навіть ра

йонів — за ще коротші строки. Втілювались у життя подібні

постанови звичними волюнтаристськими методами. Наприк

лад, щоб збільшити виробництво м’яса, керівники деяких кол

госпів пустили під ніж більшість поголів’я худоби. Проте вико

нати поставлені перед сільським господарством завдання не

вдалось.

306

Розділ

Україна

у 1965–1985 рр.

Зміна союзного

та республіканського керівництв

14 жовтня 1964 р. частина вищого радянського керівництва

(Брежнєв, Суслов, Косигін) усунули Хрущова від влади. Прихід

до влади в СРСР Л. Брежнєва ознаменував повернення до репре

сивних методів управління, тому період його перебування при

владі (1964–1982) дістав назву епохи неосталінізму. Ці часи ха

рактеризувались відновленням переслідування інакомислячих,

посиленням русифікації та економічної експлуатації України.

Певною мірою цій політиці намагався протидіяти керівник

КПУ П. Шелест.

Шелест був ставлеником Хрущова, але під час усунення від

влади останнього не підтримав його. За це він зберіг за собою

посаду першого секретаря ЦК КПУ і в усьому намагався дотри

муватись лояльності щодо центру. Проте, залишаючись пере

конаним комуністом, він водночас намагався захищати інте

реси України. Це проявилось у захисті економічної самостій

ності республіки, у сприянні розвитку української культури

та розширенні сфери використання української мови тощо.

Все це було витлумачено кремлівським керівництвом як прояв

ухилу від лінії партії, почалася підготовка до усунення Шелес

та від влади. У березні 1972 р. на Пленумі ЦК КПРС Шелеста

було піддано різкій критиці за недоліки у справі “інтернаціо

нального виховання трудящих” та “примиренське ставлення

до проявів націоналізму”. У травні 1972 р. П. Шелеста звіль

нили з посади першого секретаря ЦК КПУ і це місце зайняв

В. Щербицький.

Щербицький був найближчим другом Брежнєва і слухняно

виконував усі його вказівки. Посилив переслідування націо

нально свідомої української інтелігенції та збільшив русифіка

цію освіти і культури. Він керував Україною до 1989 р.

Становище у промисловості

Нове партійне керівництво, аби дискредитувати Хрущова,

повело згортання його нововведень в економіці. Так, було при

пинено кукурудзяну епопею. У вересні 1965 р. ліквідовано рад

наргоспи та утворено 40 союзних міністерств, під контроль

яких в Україні потрапило 90 % підприємств, що посилило за

лежність економіки України від Москви та від підприємств, які

перебували за її межами (80 % промислових підприємств рес

публіки не мали завершеного виробничого циклу).

Проте необхідність реформ в економіці була очевидною. Іні

ціатором реформ став голова уряду СРСР О. Косигін. У жовтні

1965 р. прийнято рішення про поліпшення планування та стиму

лювання виробництва і про державне виробниче підприємство.

Згідно з цими постановами розширювалась економічна самостій

ність підприємств, запроваджувались окремі елементи ринково

го стимулювання виробника, головним з яких був госпрозраху

нок — система економічних відносин, за якої підприємства отри

мують певну економічну самостійність, розпоряджаються

своїми прибутками, матеріально заохочують робітників. До

1970 р. на нові методи планування та економічного стимулюван

ня в Україні перейшло 85 % підприємств. Ці реформи сприяли

суттєвому зростанню економічних показників у восьмій п’яти

річці (1966–1970), яка була найпродуктивнішою за всю історію

п’ятирічного планування в СРСР. Обсяг промислового вироб

ництва в Україні в цей період зріс на 50 %, причому 2/3 зростан

ня було досягнуто за рахунок збільшення продуктивності праці.

Проте всі ці нововведення відбувались лише у промисловості,

місцеві керівники всіляко перешкоджали проведенню реформ,

було неможливо поєднати ринкові методи і командноадмініс

тративні, від яких не бажали відмовлятись. Вже з початку

1970х років економічні реформи почали згортатись, поступово

падають темпи економічного зростання (за винятком електрое

307

нергетики). Таким чином, економіка ввійшла у кризову фазу.

Від повного економічного краху, який був цілком реальним вже

у 1970х роках, СРСР врятувала сприятлива кон’юнктура на

енергоносії на світовому ринку з кінця 1970х років та збільшен

ня продажу алкогольних напоїв на внутрішньому ринку. Отри

мані від цих дохідних статей кошти спрямовувались на підтрим

ку економіки. Тривало зростання промислового виробництва

(зокрема, велось будівництво нових шахт, введено в дію найбіль

ші в Європі Запорізьку і Вуглегірську ДРЕС, Криворізьку та

Придніпровську електростанції тощо). На початок 1980х років

Україна давала більше половини загальносоюзного видобутку

залізної руди, третину виплавки чавуну, сталі, прокату, на її те

риторії було зосереджено 20 % загальносоюзної атомної енерге

тики. Проте введення нових потужностей відбувалось без вико

ристання досягнень НТР, вироблена продукція була низькоякіс

ною (на середину 1970х років 2/3 виробленої в Україні

продукції не відповідало встановленим стандартам), зростала її

собівартість, виникли так звані “довгобуди”, на які витрачались

значні кошти. Як наслідок, у дев’ятій п’ятирічці (1971–1975)

національний доход в Україні зріс на 25 % замість запланованих

37–39 %. Нераціональне господарювання призвело до загострен

ня екологічних проблем, а традиційне нехтування галузями, орі

єнтованими на задоволення потреб населення, призвело до па

діння життєвого рівня і загострення соціальних проблем.

Сільське господарство

У 1960х роках проводились реформи і в аграрному секторі.

Вже на Пленумі ЦК КПРС у березні 1965 р. порушено питання

“Про невідкладні заходи щодо подальшого розвитку сільського

господарства”. Наслідком цього обговорення стало встановлення

твердого плану закупівлі зерна на шість років, вводилась допла

та за надплановий продаж, передбачалось збільшити капітало

вкладення у сільське господарство. Але тут повністю перемогла

орієнтація на екстенсивні методи господарювання. Масово про

водилося розорювання земель. Це прискорювало ерозію ґрунтів

(на середину 1980х років в Україні було 18 млн га еродованих

земель), а зловживання добривами призвело до повної захіміза

308

ції ще 2 млн га земель. Надзвичайно непродуманою виявилась і

меліоративна кампанія. На штучно зрошуваних землях господа

рювання було збитковим (кожний зрошувальний гектар давав

щороку збитків на 60 крб). Осушення боліт на півночі України,

на яке було витрачено понад 1 млрд крб, також не дало можли

вості збільшити там рівень сільськогосподарського виробниц

тва, натомість прискорилась заболочуваність територій Полісся,

відбувалось обміління річок. Значні території втратило сільське

господарство України також внаслідок прискореного промисло

вого будівництва. Непоправної шкоди завдано сільському госпо

дарству створенням каскаду штучних морів на Дніпрі, внаслідок

чого було затоплено понад 1 млн га найродючіших земель. Крім

того, всі вищезгадані перетворення призвели до порушення еко

логічного балансу, зміни кліматичних умов, що позначилося не

лише на сільському господарстві, а й на умовах життя населен

ня. Не сприяла розвитку аграрного сектора і чергова кампанія

з укрупнення колгоспів у 1965–1970 рр. В ході цієї кампанії чи

мало сіл були визнані “неперспективними”. По суті, це означало

приречення на поступове їх зникнення. Посилився відтік насе

лення із сіл до міст. Якщо на середину 1950х років на селі про

живало 50 % всього населення України, то у 1985 р. — 32 %.

Як наслідок такої політики, темпи виробництва у сільському

господарстві постійно падали. У 1960–1970 рр. вони становили

4,5 % в середньому щороку. Впродовж 1970х років вони змен

шилися до 1,5 %, а в першій половині 1980х — до 0,5 %.

Але навіть за такого стану сільське господарство України було

спроможне забезпечити внутрішні потреби республіки. В цей

період вона давала понад 23 % загальносоюзного виробництва

сільськогосподарської продукції, при тому що на її території про

живало 19 % населення СРСР. Україна посідала перше місце

у світі за кількістю вирощування цукрових буряків і третє місце

у світі за кількістю збору зернових. Але проблема полягала в то

му, що більшість сільськогосподарської продукції забирав центр.

Культура

Характерними рисами культурного та наукового життя Ук

раїни у другій половині 1960х — на початку 1980х років було

309

подальше посилення русифікації та ідеологізації. Культура і на

ука загалом розвивалися лише в тому напрямі, який був вигід

ним партійному керівництву. У сфері науки це виявилось

у пріоритетності розроблень, пов’язаних з військовим комплек

сом, а у сфері культури — у перетворенні її в засіб пропаганди

радянського способу життя.

Освіта. Бажання розвивати економіку спонукало радянське

керівництво вжити заходів для підвищення рівня освіти населен

ня. З 1966 р. почалося впровадження загальнообов’язкової деся

тирічної освіти. Постійно зростала кількість загальноосвітніх

шкіл (на 1990 р. їх налічувалося в республіці понад 20 тис. і в них

навчалося близько 7 млн учнів) і ПТУ (на 1987 р. було понад

1,2 тис. і в них навчалось понад 710 тис. учнів). Значну роль у роз

витку освіти відіграли такі визначні українські педагоги, як

В. Сухомлинський, В. Шаталов та ін. Проте їх новаторські мето

ди критикувалися. Відбувалось скорочення кількості україн

ських шкіл: з 1959 до 1979 р. їх кількість зменшилась на 8,7 тис.

і становила лише 28 % від загальної кількості, а в Криму та

на Донбасі не лишилось жодної школи з українською мовою нав

чання.

У 1984 р. було проведено освітню реформу, яка передбачала

перетворення 8річних шкіл на 9річні, а середніх — на 11річ

ні. Запроваджувалось навчання дітей у загальноосвітній школі

з 6 років (за бажанням батьків). Програма ПТУ наближалась до

загальноосвітньої, і вони перетворювались на СПТУ.

Зростала кількість вищих навчальних закладів. У 1964 р. було

засновано Донецький, у 1972 р. — Сімферопольський, у 1985 р. —

Запорізький, а згодом — Прикарпатський та Волинський універ

ситети. Загалом кількість ВНЗ зросла зі 135 у 1960 р. до 146 у

1986 р., а кількість студентів за ці ж роки — з 417 тис. до 815 тис.

Однак на кінець 1960х років Україна мала на 25 % менше студен

тів, ніж Росія. Значну частку студентів становили вихідці з країн

так званого соціалістичного табору. Суттєвим недоліком залиша

лась підготовка спеціалістів при вищих навчальних закладах без

проходження стаціонарного навчання.

Наука. Головним осередком наукових студій залишалась

АН УРСР. Чисельність науковців АН УРСР зросла з 4,4 тис.

осіб у 1961 р. до 15,3 тис. осіб на початку 1980х років. У скла

ді АН УРСР було створено нові наукові підрозділи, зокрема:

310