Чуткий А. І. Історія України

Подождите немного. Документ загружается.

не поширювалось пенсійне законодавство, за свою працю вони

отримували мізерну плату. Так, колгоспники Київської області

у 1946 р. отримували за один трудодень 150 г зерна, а в інших

областях цей показник становив 50–100 г, а часом і взагалі нічо

го не давали. Як наслідок, втрачався стимул до праці і падала

ефективність праці колгоспників та обсяги виробництва сіль

ськогосподарської продукції. Аби подолати ці явища, було ви

користано звичні позаекономічні методи. 21 лютого 1948 р.

ВР УРСР прийняла Указ “Про виселення з УРСР осіб, які зліс

но ухиляються від трудової діяльності в сільському господарс

тві і ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя”. Від

повідно до цього указу з України у 1948–1950 рр. було виселено

12 тис. осіб і ще 20 тис. дістали попередження. Було також по

силено закон 1939 р. про сільськогосподарський податок, за

яким тепер оподатковувалися кожна тварина, кожне дерево та

плодовий кущ. Це призвело до масового вирубування фрукто

вих дерев і зменшення кількості худоби та птиці у селянських

господарствах.

Наслідком непродуманого курсу радянського керівництва

щодо сільського господарства був голод 1946–1947 рр. Його

причини крились як у вищезгаданій політиці радянської влади

щодо сільського господарства, так і були обумовлені наслідками

війни та природними факторами.

Зима 1945–1946 рр. на більшості території України виявила

ся малосніжною, що призвело до загибелі 20 % посівів зерно

вих, а весна і літо були посушливими. Тому врожайність зерно

вих оцінювалась у 3,8 центнера з гектара. Низькою була і вро

жайність інших сільськогосподарських культур. Натомість

Москва встановила для України завищений план хлібозаготі

вель на 1946 р. — 340 млн пудів зерна, а влітку збільшила його

до 362 млн пудів. Українське партійне керівництво не лише

схвалило цей план, а й вимагало від керівництва колгоспів по

вернення боргів за минулі роки. Спроби деяких голів колгоспів

приховати частину врожаю, аби не допустити голоду, прирівню

вались до “саботажу”. Лише у 1946 — на початку 1947 р. до кри

мінальної відповідальності за ці дії було притягнуто 1,6 тис. ке

рівників колгоспів. Водночас лише у листопаді 1946 р. за зби

рання колосків на колгоспних ланах були засуджені 2,3 тис.

селян. Але, незважаючи на посилення репресій, план хлібозаго

291

тівель було виконано лише на 62,5 %. По суті, з України вика

чано всі продуктові запаси і насіннєвий матеріал. Почався го

лод, який охопив більшість території України, за винятком за

хідних областей. Лише за даними загсів УРСР у 16 східних,

а також в Ізмаїльській та Чернівецькій областях у 1946 р. по

мерли 282 тис. осіб, у 1947 р. — 520 тис. осіб. На травень 1947 р.

було зареєстровано близько 1 млн осіб хворих на дистрофію.

Водночас СРСР здійснював величезні поставки зерна до східно

європейських країн, які стали на шлях соціалізму.

Хрущов, як перший секретар ЦК КП(б)У, змушений був

звернутися до Сталіна з проханням про надання республіці до

помоги. Допомога була надана у вигляді позики на 60 тис. т зер

на та 140 млн крб для налагодження безплатного харчування

населення, але Хрущова замінили на посаді керівника республі

ки на Л. Кагановича. Вже у жовтні 1947 р. Каганович звітував

Сталіну про виконання плану хлібозаготівель в Україні на

101,3 %. На кінець четвертої п’ятирічки сільське господарство

України в цілому не змогло перевищити рівень 1940 р.

Радянізація Західної України

З відновленням радянської влади в Західній Україні була

поновлена і політика її інтеграції до радянської системи (так

звана радянізація). Головні напрями цієї політики: індустріа

лізація, колективізація, культурна революція та знищення

інакомислячих.

Уже в 1945–1946 рр. у Львові запрацювали заводи телеграф

ної апаратури, сільськогосподарських машин, електролампо

вий, інструментальний та ін. З 1949 р. розпочав роботу завод ав

тонавантажувачів. Загалом до кінця 1940х років у західноук

раїнських областях було відбудовано або створено 2,5 тис.

великих та середніх промислових підприємств. Задля приско

рення процесів індустріалізації, а водночас і русифікації, лише

до Львова прибуло 14 тис. робітників та 2 тис. інженерів з ін

ших регіонів СРСР. Відбувався активний розвиток сировинних

галузей промисловості. Значні поклади природного газу було

розвідано в районі Дрогобича. У 1948 р. завершено будівництво

найбільшого в Європі магістрального газопроводу Даша

292

ва–Київ, а з 1951 р. цей газопровід доведено до Москви. Були

відбудовані старі й відкриті нові нафтові свердловини. У

1947–1948 рр. почалась експлуатація ЛьвівськоВолинського

кам’яновугільного басейну.

Швидкими темпами здійснювалась і друга генеральна лінія

радянізації Західної України — колективізація. На 1950 р. тут

були створені (примусово) 7190 колгоспів, які об’єднали 98 %

селянських господарств. Колективізація супроводжувалася де

портаціями всіх, хто чинив опір або просто не вписувався у ра

дянську модель. Загалом були виселені понад 200 тис. осіб. На

томість у сільську місцевість прибуло 15 тис. спеціалістів та

1,5 тис. політпрацівників з Росії або зі Східної України, які по

сіли ключові місця в управлінні аграрним сектором.

Культурна революція призвела до істотного збільшення час

тки освіченого населення. Кількість учнів у загальноосвітніх

школах сягнула 1,2 млн, а кількість шкіл — 6,5 тис. На 1950 р.

на західноукраїнських землях працювало 24 вищих навчаль

них закладів, у яких навчалися 34 тис. студентів, і 110 спеці

альних навчальних закладів (близько 29 тис. учнів). Але систе

ма освіти перетворилася на головний механізм русифікації регі

ону. Більшість викладачів призначили з Росії.

Важливим напрямом радянізації була і боротьба з інакомис

лячими, яка у Західній Україні стала особливо гострою внаслі

док практичної відсутності тут прибічників радянської влади і

неприйняттям радянського способу життя. Тут діяла розгалу

жена мережа націоналістичного підпілля ОУН та УПА. Ці орга

нізації до початку 1950х років здійснили 14,5 тис. диверсій і те

рактів, внаслідок яких загинули до 30 тис. представників радян

ської влади та військових. Збройний опір УПА тривав до початку

1950х років, а в окремих місцях до середини 1950х років. Аби

придушити цей опір, влада вдавалася до репресивних дій (масо

ві розстріли, облави, депортації) та до переселення у Західні об

ласті УРСР росіян.

Впливовою силою у Галичині була УГКЦ, яку після смерті у

1944 р. митрополита А. Шептицького очолив Й. Сліпий. Незва

жаючи на заяви керівництва УГКЦ про лояльність щодо радян

ської влади, вже у березні 1945 р. видається постанова про лікві

дацію цієї церкви. У квітні 1945 р. заарештовано найвищих ієрар

хів УГКЦ, а 8–10 березня 1946 р. на Львівському соборі

293

проголошено про приєднання УГКЦ до РПЦ. У 1949 р. відбулось

приєднання УГКЦ у Закарпатті до РПЦ. Проте більшість греко

католицького духовенства та віруючих не визнала цього об’єднан

ня, і тому УГКЦ продовжила діяльність у підпіллі до свого віднов

лення у 1990 р. і дістала назву катакомбної Церкви.

На початок 1950х років усі завдання, які ставила радянська

влада у своїй політиці в Західній Україні, були реалізовані.

У краї створили великий промисловий комплекс. На селі при

ватного господаря замінила колгоспна система. Було проведено

перетворення в культурній сфері та знищено опозицію. Отже,

радянізація Західної України була завершена і вона повністю

інтегрувалась до радянської системи. Звичайно, авторитет ра

дянської влади серед місцевого населення так і залишився не

значним, але опозиційні настрої були приховані і не висловлю

валися відкрито.

Участь України у роботі

міжнародних організацій

За радянської влади вся зовнішньополітична діяльність Ук

раїни функціонувала під диктовку Москви і була лише при

криттям її колоніального статусу. Входження УРСР до різних

міжнародних організацій у повоєнний період було продиктова

не прагненням Сталіна збільшити вплив СРСР у цих структу

рах. Він, зокрема, хотів, аби кожна радянська республіка отри

мала місце в ООН. З огляду на це в негайному порядку в УРСР

були створені ознаки державності (прапор, герб, у 1946 р.

РНК УРСР перетворили на Раду Міністрів УРСР, утворено 25

міністерств, підпорядкованих уряду республіки, зокрема і Мі

ністерство закордонних справ). Усі ці кроки нічого не давали

Україні в плані реальної незалежності, але принаймні нагадува

ли на міжнародній арені про існування такої країни, як Украї

на, була створена власна дипломатична школа, набувався досвід

діяльності на міжнародній арені.

У 1945 р. УРСР стала однією з країнзасновниць ООН. Пер

шим віцеголовою Підготовчої комісії ООН з розроблення по

рядку роботи першої сесії Генеральної Асамблеї ООН був народ

ний комісар закордонних справ УРСР Д. Мануїльський. Він же

294

став головою Першого комітету (з політичних питань і безпеки)

першої сесії Генеральної Асамблеї ООН. Україна стала членом

Статистичної комісії, Комісії з прав людини, Комітету у справах

біженців і переміщених осіб та інших структурних підрозділів

ООН, а в 1948 р. була обрана як непостійний член до Ради безпе

ки ООН.

До 1950 р. Україна стала членом 12 міжнародних організа

цій, а в 1951–1958 рр. набула членства ще у 16 міжнародних ор

ганізаціях та їх органах. Зокрема, у 1948 р. Україна стала ініці

атором створення Всесвітньої організації охорони здоров’я. У

1948 р. вступила до Всесвітнього поштового союзу, Всесвітньої

метеорологічної організації, Міжнародного союзу електрозв’яз

ку тощо. Україна також взяла участь у Паризькій мирній кон

ференції, на якій були підписані мирні договори з колишніми

союзниками Німеччини. У 1948 р. Україна брала участь у підго

товці та підписанні Дунайської конвенції про судноплавство на

Дунаї.

У перше повоєнне десятиліття було підписано ряд міжнарод

них договорів, які остаточно визначили кордони України.

29 червня 1945 р. в Москві укладено радянськочехословаць

кий договір, за яким до УРСР відходило Закарпаття. 21 січня

1946 р. створено Закарпатську область УРСР.

16 серпня 1945 р. укладено радянськопольський договір, за

яким Польща визнала приєднання Західної України до УРСР і

встановлення радянськопольського кордону вздовж Західного

Бугу і на схід від Сяну.

У лютому 1947 р. підписано радянськорумунський договір,

за яким Румунія відмовилась від своїх претензій на Буковину,

а також визначено морський кордон і визнано належність

о. Зміїного до УРСР.

Зі становищем українців на міжнародній арені у перші пово

єнні роки пов’язана ще одна подія. 9 вересня 1944 р. голова

РНК УРСР Хрущов та голова Польського комітету національ

ного визволення підписали угоду про взаємну евакуацію укра

їнського населення з території Польщі до УРСР і польського на

селення з території УРСР до Польщі. У 1944–1946 рр. до Поль

щі були переселені 800 тис. поляків, а до УРСР — 500 тис.

українців. Але на території Польщі залишилось ще понад

150 тис. українців. Тоді 29 березня 1947 р. політбюро ЦК ПОРП

295

під головуванням Гомулки ухвалило рішення про насильниць

ку депортацію українського населення у Західні та Північні ра

йони Польщі з обов’язковим розпорошенням серед польського

населення. Ця акція, яка дістала назву “операція Вісла”, була

проведена у квітні–травні 1947 р.

Розвиток освіти, науки та культури

Характерними рисами розвитку освіти, науки та культури

у перше повоєнне десятиліття були, з одного боку, загальне пат

ріотичне піднесення та відродження свободолюбства, а з друго

го — намагання радянської влади все повернути до старої схеми

тотального контролю держави за всіма сферами життя суспільс

тва і придушенню будьяких поглядів, альтернативних офіцій

ним.

Освіта. У 1944–1950 рр. в Україні було відновлено або збудо

вано 1669 шкіл на 0,5 млн учнівських місць, а за першу полови

ну 1950х збудовано ще 1300 шкіл на 400 тис. учнів. Проте знач

на кількість шкіл, особливо в сільській місцевості, розміщува

лась у малопристосованих приміщеннях. Незадовільною була і

кількість підручників та шкільного обладнання. Лише у 1950 р.

кількість шкіл досягла довоєнного рівня. У 1953 р. був здійсне

ний перехід до обов’язкової семирічної освіти. Недоліком систе

ми освіти була її заполітизованість, відсутність свободи думки.

Освіта також виступала елементом русифікації.

Розвивалась і система вищої освіти. З евакуації повернулись

вищі навчальні заклади і водночас були створені нові. Їх загаль

на кількість на 1950 р. становила близько 130, і в них навчало

ся понад 300 тис. студентів. Правда, половина студентів навча

лася на заочних і вечірніх відділеннях, що негативно впливало

на рівень їхньої фахової підготовки.

Наука. Важливою подією було відновлення роботи в Україні

АН УРСР з 1944 р. Вже у 1948 р. відновлено її науковотехнічну

базу. Водночас у системі АН УРСР почали створюватися нові

підрозділи. Зокрема, в листопаді 1945 р. створено сільськогос

подарське відділення (з 1956 р. — сільськогосподарська акаде

мія), у 1952 р. — відділ фізикоматематичних наук, у 1954 р. ут

ворено кримський філіал АН УРСР. За першу повоєнну п’яти

296

річку АН УРСР підготувала 413 кандидатів наук, а у 1951 р. при

ній була створена докторантура. Президентом АН УРСР після

смерті у 1946 р. О. Богомольця обрано відомого вченогобіохімі

ка О. Палладіна.

Наприкінці 1940х років математик М. Лаврентьєв створив

новий напрям у теорії функцій — теорію квазіконформних відоб

ражень, що мало велике значення для розвитку газо та гідроди

наміки.

Інститут електротехніки під керівництвом С. Лебедєва у

1948–1950 рр. створив першу в Європі електронну цифрову об

числювальну машину.

Інститут фізики під керівництвом М. Пасічника вів дослід

ження в галузі фізики атомного ядра.

Харківський фізикотехнічний інститут АН УРСР успішно

досліджував ядерну фізику надвисоких, середніх та наднизьких

енергій.

Інститут електрозварювання під керівництвом Є. Патона роз

робив і впровадив у виробництво новий метод електрошлакового

зварювання кожухів доменних печей, мостів, суден тощо. У

1953 р. у Києві збудовано найбільший у світі суцільнозварний

міст.

Інститут загальної та неорганічної хімії розробляв методики

захисту водних басейнів від забруднень та постачання спожива

чам чистої води.

Значного успіху було досягнуто і в літературознавстві. У цій

сфері активно працювали Шамрай, Кирилюк, Дорошкевич,

Крижанівський та ін. Було зібрано рукописи Т. Шевченка, Мар

ка Вовчка, М. Коцюбинського та проводилось їх наукове опра

цювання і публікація. Зокрема, продовжувалось видання творів

Т. Шевченка. З 1949 р. започатковано видання зібрання творів

І. Франка. На початку 1950х років видано повне зібрання творів

І. Котляревського, підготовлено 5томник творів Лесі Українки.

Але суттєвої шкоди розвитку науки завдало постійне втру

чання у неї партійного керівництва та політизація. Вченим час

то доводилось розробляти безглузді теорії, висунуті вченими від

партії. Зокрема, ціла низка наукових установ розробляла “план

перетворення природи”, висунутий у 1948 р., яким передбачала

ся зміна гідросистеми. Інститут фізіології рослин проводив дос

лідження щодо акліматизації на українських землях субтропіч

297

них культур. З 1948 р. з ініціативи Т. Лисенка почалось переслі

дування генетики, яку було оголошено “буржуазною наукою”.

Особливих переслідувань зазнала історична наука. 29 серпня

1947 р. ЦК КП(б)У прийняв спеціальну постанову “Про полі

тичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України

АН УРСР”, в якій було піддано нищівній критиці “Короткий

курс історії України”, створений С. Білоусовим, К. Гуслистим,

М. Петровським, М. Супруненком, Ф. Яструбовим. Істориків

критикували за “буржуазний націоналізм” та відхід від партій

ного тлумачення історичного процесу. Працю заборонили, нато

мість на основі сталінського “Короткого курсу історії ВКП(б)”

був створений “Короткий курс історії України”.

З кінця 1940х років почалося цькування вчених єврейсько

го походження, яких звинувачували у космополітизмі та зв’яз

ках з міжнародним сіонізмом (справжня причина — конфронта

ція СРСР із щойно створеною державою Ізраїль, яка стала го

ловним союзником США на Близькому Сході). В Україні було

репресовано 19 єврейських письменників, ліквідовано Кабінет

єврейської історії при АН УРСР.

У літературі основною була воєнна та історична тематика.

В цьому контексті створювали свої твори тогочасні українські

письменники, зокрема Ю. Яновський (роман “Вершники”),

П. Панч (роман “Гомоніла Україна”), Н. Рибак (роман “Зброя

з нами”), Ю. Смолич (роман “Вони не пройшли”), О. Гончар

(трилогія “Прапороносці”). Надзвичайним патріотизмом було

перейнято вірш В. Сосюри “Любіть Україну”, за який поета бу

ло піддано критиці з боку правлячих кіл. Кращим зразком лі

ричної поезії тих часів була збірка віршів М. Рильського “Тро

янди і виноград” та збірка поезій А. Малишка “Чотири літа”.

Не обійшли репресивні дії влади і театральне життя республі

ки. 20 жовтня 1946 р. видано постанову ЦК КП(б)У “Про реперту

ар драматичних і оперних театрів УРСР і заходи щодо його поліп

шення”, якою вимагалося ставити театральні вистави з сучасного

життя, які прославляють радянський лад. А проте театральне

життя продовжувало розвиватись, хоча і в чітко визначених рам

ках. Наприкінці 40х років в Україні діяло 96 театрів, з них 78 —

україномовні. В них працювали такі видатні майстри сцени, як

М. ЛитвиненкоВольгемут, Г. Юра, Б. Гмиря, Н. Ужвій, А. Буч

ма, К. Хохлов, Ю. Шумський, Є. Пономаренко та ін.

298

Музичне мистецтво першого післявоєнного десятиліття від

значене творчістю таких композиторів, як К. Данькевич (опера

“Богдан Хмельницький”), Г. Майборода, Б. Лятошинський,

А. Свєчников, Д. Клебанов (симфонія “Бабин Яр”) та ін. Заслу

жене визнання здобули: Державний український народний хор

під керівництвом Г. Верьовки, Київська державна академічна

капела “Думка” під керівництвом О. Сороки, Львівська дер

жавна хорова капела “Трембіта” під керівництвом П. Мурав

ського, Державна капела бандуристів УРСР під керівництвом

О. Мініківського.

В образотворчому мистецтві високого художнього рівня до

сягнули О. Шовкуненко, М. Дерегус, Т. Яблонська та ін.

Кіномистецтво. В Україні працювало три кіностудії худож

ніх фільмів — Київська, Одеська, Ялтинська. Найвідомішими

стрічками українського кінематографа у післявоєнні роки ста

ли “Тарас Шевченко” І. Савченка, “Весна на Зарічній вулиці”

М. Хуциєва, О. Маслюков, М. Маєвська “Педагогічна поема”,

картина О. Довженка “Мічурін”.

300

Розділ

Україна

у 1953–1964 рр.

Смерть Сталіна.

Зміна партійного керівництва

5 березня 1953 р. помер Сталін, а вже в ніч з 5 на 6 березня бу

ло сформовано керівний орган країни, в якому ключовими пос

татями були Г. Маленков (голова Ради Міністрів СРСР), Л. Бе

рія (очолив МВС та МДБ) та М. Хрущов (секретар ЦК КПРС —

у 1952 р. ВКП(б) перейменовано на КПРС). Кожен з цієї трійки

прагнув до верховної влади. Спочатку спробу стати одноосібним

правителем зробив Л. Берія, але 26 червня 1953 р. його заареш

тували та невдовзі стратили. Цю акцію очолив Хрущов, який

у вересні 1953 р. став першим секретарем ЦК КПРС і почав сам

перебирати владу у свої руки. Вже у 1955 р. він змусив Мален

кова піти у відставку. Спроба групи вищих партійних функціо

нерів (В. Молотов, Л. Каганович, Д. Шепилов) усунути його від

влади була викрита в червні 1957 р. і призвела до їх усунення

з посад. Хрущов став одноосібним правителем СРСР.

Ця боротьба позначилась і на Україні. Вже у червні 1953 р.

було проведено чистку керівництва республіки від прибічників

Берії. Хрущов також почав проводити у вище партійне керів

ництво СРСР вихідців з України (Підгорний, Кириченко,

Брежнєв), яких вважав головною своєю опорною базою. У чер

вні 1953–грудні 1957 р. першим секретарем ЦК КПУ був

О. Кириченко, а після його призначення секретарем ЦК КПРС

цю посаду зайняв М. Підгорний, а з 1963 р. — П. Шелест. Зрос

ла питома вага українців у самій КПУ та в її керівних органах.

Адміністративно!територіальні зміни. У відповідь на звер

нення Президії ВР РРФСР до Президії ВР УРСР з питання пе