Бутенко А.І., Сараєва І.М. Якимов С.В. Підприємництво в Україні: напрямки розвитку

Подождите немного. Документ загружается.

засіб зниження безробіття, розвитку конкуренції і

важливий ресурс наповнення регіональних бюджетів.

Разом з тим, зберігається ряд негативних тенденцій

розвитку цього сектора: зниження темпів зростання та

індексу розвитку підприємництва, низький рівень

продуктивності, інвестиційності та інноваційності в

порівнянні з великими і середніми підприємствами,

збитковість майже половини малих підприємств,

незадовільна, з погляду матеріального виробництва,

галузева структура, зношеність основних виробничих

фондів і використання відсталих технологій,

нерівномірний розвиток малого підприємництва в

регіональному розрізі, наявність значного тіньового

сектора тощо.

Усе це свідчить про те, що існуюча модель

розвитку малого підприємництва в Україні вичерпала

себе і вимагає переходу до іншої моделі, у якій малий

бізнес буде розглядатися як джерело інновацій і ресурс

для нового середнього бізнесу.

Незадовільна ситуація з розвитком

підприємництва в країні є наслідком серйозних

системних прорахунків у стратегії регулювання цього

сектора економіки.

Слід відзначити, що сьогодні відсутня чітка

державна позиція щодо принципів розвитку

підприємницького сектора. Існуюча державна система

підтримки підприємництва нейтральна до яких-небудь

концепцій розвитку малого бізнесу, фронтальна (тобто

спрямована на збільшення лише кількісних показників) і

інерційна за своєю суттю, тому що вона орієнтована на

нестатки малого підприємництва взагалі, а не його

інноваційного сегмента, який заслуговує першочергової

державної підтримки. При цьому існуючі програми

підтримки малого підприємництва містять набір

розрізнених інструментів, погано пристосованих до

реальних умов діяльності малих підприємств у

залежності від їх профілю, від специфіки регіональних

соціально-економічних умов. В них відсутні заходи, що

можуть сприяти рішенню таких принципових питань, як

розвиток венчурних механізмів, підвищення рівня

експортоорієнтованості малих підприємств,

впровадження систем менеджменту якості тощо.

У цих умовах важливо чітко визначити цілі

державної політики щодо сектора малого

підприємництва: чи йде мова винятково про створення

передумов до формування як можна більшої кількості

малих підприємств (фронтальний підхід) або більш

важливим є створення сприятливих умов для

динамічного росту успішних малих фірм, розвитку їх

інноваційної діяльності (структурний підхід).

Структурна роль цього сектора в економіці може

стати дуже істотною в умовах посилення конкуренції,

вбудовування вітчизняних підприємств у систему світо-

господарських відносин. Саме при динамічних

структурних змінах в економіці найбільшою мірою

виявляються і переваги малого бізнесу і потреба в

ньому з боку великих компаній.

Результати економічного росту України у

найближчі роки здебільшого мають визначатися

здібністю залучати і ефективно використовувати

різноманітні ресурси для прискореного зростання.

Механізм венчурного (ризикового) інвестування,

вперше розроблений і застосований у США в 50-60-х

роках ХХ століття, вже апробований у багатьох країнах і

показав себе як найбільш ефективний механізм

ресурсного забезпечення інноваційного процесу.

Загалом, механізм венчурного інвестування

заснований на фінансуванні з одного джерела великої

кількості високо ризикових наукомістких проектів, з яких

тільки незначна частина свідомо дасть комерційний

прибуток, однак отримані при цьому кошти дозволять

компенсувати всі понесені витрати.

Венчурний капітал - особливе джерело

інноваційних інвестицій для знов створюваних фірм,

малих підприємницьких структур або для підприємств,

які добре себе зарекомендували і знаходяться в процесі

радикальної науково-технічної модернізації,

орієнтований на одержання надвисокого прибутку за

конкретний проміжок часу в умовах виправданого

комплексного ризику. Венчурний капітал виступає

винятково у формі акціонерного капіталу. Ухвалення

рішення про фінансування конкретного проекту

ґрунтується на припущенні про високу ймовірність (як

показує закордонний досвід, 30% і більше) повернення

інвестицій.

Венчурний механізм інвестування забезпечує

можливість створення, на основі останніх досягнень

науки, продукції і технологій, що мають якісно нові

функції, технічні параметри і споживчі властивості.

Венчурний капіталіст підключається до фінансування на

такій стадії розробки, коли наукові дослідження в

основному завершені і є проект бізнес-плану або

дослідний зразок виробу. Так відбувається формування

нових ринків високотехнологічних товарів, на яких

виробники мають можливість бути монополістами, і це

забезпечить одержання надприбутків.

Ризики можуть бути істотно знижені за

допомогою прямої участі венчурного капіталіста в

управлінні компанією-виробником. У цьому випадку він

вкладає капітал у статутний фонд компанії і стає її

співвласником. Комерційний інтерес венчурного

капіталіста полягає в тому, щоб фірма за доступний для

огляду проміжок часу (2-5 років) збільшила вартість

(вартість акцій) у 5-10 разів, після чого він може продати

акції і не тільки повернути інвестовані кошти, але й

одержати прибуток з капіталу.

Основні джерела венчурного капіталу у світі – це

кошти приватного бізнесу (корпорацій), банків, пенсійних

фондів, заощадження населення.

Створення венчурних фондів починається з

появи керуючої компанії, що вносить незначний відсоток

власних коштів (1-5%); вона набуває статусу

генерального партнера з правом керування фондом.

Генеральний партнер несе всю відповідальність за

подальшу діяльність фонду. Інша сума вноситься

зовнішніми інвесторами, що набувають статус

обмежених партнерів, без права керування. Одна

керуюча компанія може керувати декількома фондами,

диференціюючи розподіл коштів або за технологічними

напрямками, або серед фірм, що знаходяться на різних

стадіях розвитку. Венчурні компанії можуть надавати

малим фірмам додаткові послуги: пошук кадрів,

маркетингові дослідження, складання бізнес-планів

тощо. Початковий капітал спрямовується на реалізацію

10-15 ризикових проектів. Схематично можна виділити

три головні стадії процесу венчурного інвестування

(Рис.2.1).

Рис.2.1. Загальна схема венчурного інвестування

Перша (дослідницька) стадія містить у собі два

етапи фінансування: посівне фінансування (seed

capital), що здійснюється на стадії проведення або

завершення необхідних НДДКР, і стартове фінансування

(start up), що забезпечує випуск дослідного зразка

Дослідницька стадія

Посівне фінансування (seed)

Стартове фінансування (start-up)

Виробнича стадія

НДДКР

Бізнес-план

Оборотний капітал

Створення прототипу

Стратегія маркетингу

Обладнання

(закупівля і модернізація)

Виробничі приміщення

(будівництво, переобладнання)

Оборотні кошти

Повернення венчурного капіталу

Продаж бізнесу

Заміщення

венчурного капіталу

кредитними коштами

продукції (налагодження технології тощо), розробку

бізнес-плану, маркетингової стратегії, стратегії

просування проекту, проекту модернізації діючого

виробництва або створення нового.

На другій (виробничій) стадії забезпечується

розгортання виробництва.

На третій (заключній) стадії відбувається

повернення інвестованих венчурних коштів і, у разі

потреби, їх заміщення звичайним банківським

кредитуванням.

Отриманий венчурною компанією прибуток

спрямовується на фінансування нових проектів або

розподіляється між партнерами фонду. В останньому

випадку венчурна компанія як генеральний партнер

одержує не менше 20%, що є платою за ризик.

Дослідження процесу формування і розвитку

ринку венчурного капіталу в закордонних країнах

свідчить, що:

– венчурний капітал сприяє підвищенню

гнучкості виробництва, його адаптації до мінливих умов;

– венчурний капітал впливає на стан зайнятості

в країні;

– з розвитком ринку венчурного капіталу

знижується технологічна залежність країни від імпортних

технологій, підвищується міжнародна

конкурентоспроможність держави;

– венчурний капітал сприяє підвищенню

інноваційної активності підприємств.

Наприклад, у США, за даними 2003 р., на

підприємствах, які підтримуються венчурними фондами

та компаніями, працювало понад 10 млн. робітників, які

виробили товарів на суму близько двох трильйонів

доларів. Протягом 1970-2003 рр. у США було

інвестовано майже 340 млрд. дол. венчурного капіталу у

26,5 тис. компаній. Такі фірми, як "Інтел, "Майкрософт",

"АмГен", "Гугл", "СіГейт" "Медтронік", "ІБей", "ДжетБлю",

"ОфісДепот" зобов'язані своїм становленням саме

венчурному капіталу.

Статистика свідчить, що підприємства, в які

вкладено венчурний капітал, розвиваються швидше,

створюють більше робочих місць і генерують більші

прибутки, ніж звичайні компанії. Так, у 2000-2003 рр.

компанії, підтримані венчурними фондами, збільшили

кількість робочих місць на 6,5%, у той час, як у цілому в

економічному секторі США їхня кількість зменшилася на

2,3%. Аналогічно, обсяг продаж продукції, що

виробляється заснованими на венчурному капіталі

компаніями, збільшилась за цей період на 11,6%

порівняно з 6,5% в середньому по країні. Найбільш

ефективними у цій сфері були фірми, які працюють у

галузі біотехнологій, медичних продуктів, програмного

забезпечення, роздрібної торгівлі, телекомунікацій

У Сполучених Штатах сконцентровано майже

72% світових ресурсів венчурного капіталу. Водночас, у

кумулятивному вимірі за 1999-2002 рр. перше місце у

світі за обсягами венчурного фінансування у відсотках

від ВВП посідає Ізраїль, за яким ідуть США, Канада,

Швеція, Велика Британія, Корея, Нідерланди, Фінляндія,

Франція, Ірландія.

Перша десятка країн за рівнем доступності

венчурного капіталу для приватного бізнесу має дещо

інший вигляд: США, Гонконг, Фінляндія, Тайвань,

Сінгапур, Канада, Велика Британія, Ірландія, Ізраїль,

Малайзія. Аналіз цих переліків досить чітко свідчить про

безпосередній взаємозв'язок між рівнем "венчурного"

розвитку, технологічним іміджем і добробутом країни.

Ринки венчурного капіталу швидко розвивались в

усьому світі впродовж 1980-х та 1990-х років. Загальний

обсяг венчурного капіталу зріс за період 1995-2000 рр. з

41 млрд. дол. США до 177 млрд. дол., а з урахуванням

загальної кількості мобілізованого капіталу з 44 млрд.

Корсунський С.В. Трансфер технологій у США. – К.: УкрІНТЕІ, 2005. — 148 с.

дол. до 225 млрд. дол. США

. Однак, у зв’язку з

обвалом фондового ринку у 2001 році, ринки венчурного

капіталу продемонстрували різкий спад і у 2001 році

сума інвестицій в усьому світі склала лише біля 100

мільярдів доларів. Але сьогодні інвестиційна активність

на ринку венчурного капіталу поступово повертається

до найвищого рівня 2000 року, а в Європі у 2005 році

вже перевищила цей рівень (Рис.2.2).

6,8

9,7

20,3

14,5

25,4

25,1

24,3

27,5

27,6

29,1

27,5

36,9

71,8

млрд.євро

1996

1997

1998

1999

2000

2001

2002

2003

2004

2005

роки

Кількість накопичених коштів інвестиції

Рис.2.2. Динаміка інвестиційної активності у

Західній Європі у 1996-2005 рр.

Головними джерелами венчурного капіталу в

Європі є банки, пенсійні фонди, страхові компанії

(Рис.2.3). Для європейського венчурного капіталу

Megginson WL. Towards a global model of venture capital? //Journal of Applied Cor-

porate Finance, forthcoming. - 2004.

Джерело: EVCA/Thomson Financial/Pricewaterhouse Cooper, 2006.

характерною рисою є вкладення інвестицій на пізніших

стадіях розвитку бізнесу, майже 70% - це викуп

контрольного пакету акцій (Рис.2.4). На відміну від США,

в Європі венчурний капітал спрямовується здебільшого

у сферу комунікацій та виробництво споживчих товарів

(Табл.2.1).

Академічні

інститути

Корпоративні

інвестори

Державні

організації

10%

Приватні

інвестори

Ринки ценних

паперів

Інші

Пенсійні фонди

24%

Банки

18%

Фонди фондів

13%

Страхові компанії

11%

Рис.2.3. Джерела фінансування європейських венчурних

фондів у 2005 році

В Росії, Україні та інших пострадянських країнах

ринок венчурного капіталу почав формуватися лише на

початку 90-х років, тому можна казати, що інвестування

венчурного капіталу, на відміну, наприклад, від

Джерело: EVCA/Thomson Financial/Pricewaterhouse Cooper (у 2005 році

обстежувалось 1069 фондів)

банківських інвестицій, достатньо нова сфера

прикладання економічної науки. Порівняльний аналіз

ринків венчурного капіталу США, Європи та Росії

наведено у табл.2.2.

Перехідне

фінансування

(replacement

capital)

4,8%

Експансія

(expansion)

21,8%

Початкове

фінансування

(start-up)

Посівне

фінансування

(seed)

0,2%

Викуп

контрольного

пакету акцій

68,2%

Рис.2.4. Розподіл інвестицій в залежності від стадії

розвитку бізнесу

Характерною рисою розвитку венчурного бізнесу

в 90-роки минулого сторіччя є посилення прямої

державної участі. Це свідчить про те, що індустріальні

країни Заходу розглядають венчурний механізм у якості

важливої складової частини національних інноваційних

систем і прагнуть до його більш широкого поширення в

економіці. Особливо активні в цьому відношенні уряди

тих країн, які до початку десятиліття помітно відставали

від основних лідерів (зокрема, Німеччина, Ізраїль,

Фінляндія та інші).

Джерело: EVCA/Thomson Financial/Pricewaterhouse Cooper, 2006.