Бусенко О.Т. (ред.). Технологія виробництва продукції тваринництва

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 7

300

Технологія виробництва продукції вівчарства

молочні; серед свійських овець мають найкраще поєднання високого

розвитку м’ясної та вовнової продуктивностей. У світі налічується

218 напівтонкорунних порід овець, у тому числі в Україні — п’ять

(найпоширеніша — одна). Основних виробничих напрямів напів-

тонкорунного вівчарства три: вовново-м’ясне (цигайська порода, ар-

гентинський ромні-марш, грузинська жирнохвоста тощо), м’ясо-

вовнове довгововне (новозеландський корідель, лінкольн, ромні-

марш, асканійські кросбреди, північнокавказька та ін.); м’ясо-

вовнове короткововне (гемпшир, шропшир, суффольк, латвійські

темноголові, німецькі чорноголові тощо).

Цигайська порода — створена в давні часи народами Балкан-

ського півострова і Малої Азії. На південь України завезена в

XIX ст. переселенцями-болгарами з Бессарабії та румунськими ко-

чівниками-вівчарями з Трансільванії (рис. 7.4). На основі селекції з

використанням для ввідного схрещування англійської породи ром-

ні-марш створено приазовський тип цигайських овець. Зона пород-

ного районування: Донецька, Автономна Республіка Крим, Одеська,

частково Чернівецька, Херсонська, Запорізька області. Основні

племзаводи: ім. Рози Люксембург Донецької області, «Чорноморсь-

кий», «Славне» Автономної Республіки Крим. У провідних племза-

водах настриг чистої вовни становить 2,8 – 3,3 кг. Жива маса бара-

Рис. 7.4. Баран цигайської породи

Розділ 7

301

Технологія виробництва продукції вівчарства

нів-плідників — 110 – 120, вівцематок — 55 – 65 кг; настриг немитої

вовни відповідно 9 – 10 та 4 – 5 кг, вихід чистого волокна — 60 – 65 і

55 – 60 %; настриг чистої вовни — 6 – 8 та 2,6 – 3 кг; довжина вов-

ни — 10 – 11 і 8 – 9 см. Барани — рогаті, вівцематки — комолі. Жи-

ва маса ягнят після відлучення у 4-місячному віці — 28 – 30 кг; мо-

лодняк у однорічному віці досягає 70 – 75 % живої маси дорослих

тварин. Особливістю вовни цигайських овець є значна пружність,

тому хутро (цигейки) і тканини з цигайської вовни стійкі проти

зминання. Її використовують також для виготовлення технічних

сукон (шліфувальних, для віджимних валів у целюлозно-паперовій

промисловості тощо).

Асканійські кросбреди — український тип м’ясо-вовнових

овець асканійської селекції. Створені відтворним схрещуванням

асканійських тонкорунних та цигайських вівцематок з баранами

англійської породи Лінкольн. На них припадає близько 1 % загаль-

ної кількості овець в Україні. Як перспективний тип поширений

багатьох областях: Херсонській, Одеській, Чернівецькій, Рівнен-

ській, Волинській, Житомирській та ін. Провідні племзаводи: «Ас-

канія-Нова» і «Маркєєво» Херсонської області. У зазначених гос-

подарствах настриг чистої вовни становить 3,5 – 4,5 кг. Жива маса

баранів-плідників — 120 – 130, вівцематок — 65 – 75 кг; настриг

чистої вовни відповідно 8 – 11 і 4 – 6 кг; довжина вовни — 18 – 20 та

14 – 16 см; вихід чистого волокна — 60 – 70 %. Барани і вівцемат-

ки — комолі. Середньодобові прирости ягнят — 200 – 250, молодня-

ку — 120 – 150 г. У однорічному віці молодняк досягає 85 – 90 %

живої маси дорослих овець.

7.3.3. Напівгрубововні та грубововні породи овець

Напівгрубововні вівці відрізняються неоднорідною

напівгрубою вовною, що складається переважно з пуху (56 – 75 %),

перехідного волосу (20 – 25 %) та невеликої кількості ості (5 – 25 %)

без сухого і мертвого волосу. Руно косичної будови. Довжина пуху —

8 – 15, а перехідного волосу й ості — 14 – 25 см. За незначним ви-

нятком — це курдючні і жирнохвості вівці. Жива маса баранів-

плідників коливається від 75 – 90 до 120 – 130 кг, вівцематок — від

50 – 60 до 70 – 80 кг; настриг немитої вовни відповідно 3,5 – 5,0 і

2 – 3 кг; вихід чистого волокна — близько 65 – 70 %. У світі налічу-

ється 12 напівгрубововних порід овець (сараджинська, таджицька,

кивирджик, балбас, хоросанська, вірменська та ін.). В Україні таких

порід немає, але в Карпатах поширені вівці з напівгрубою вовною,

виведені в результаті схрещування місцевих грубововних вівцема-

ток із баранами цигайської породи. Жива маса баранів 45 – 50, вів-

цематок — 35 – 40 кг; настриги немитої вовни відповідно 3 – 3,5 і

Розділ 7

302

Технологія виробництва продукції вівчарства

1,5 – 2,5 кг; довжина косиці — 17 – 21, пуху — 9 – 12 см. Руно без

мертвого й сухого волосу. Тварини невеликого розміру з відмінною

килимовою вовною світового рівня. Поширені у Львівській, Івано-

Франківській, Закарпатській, Чернівецькій областях.

Для грубововних овець характерна неоднорідна груба вовна з

помірним умістом пуху (30 – 50 %), перехідного волосу (2 – 30 %) і

значною кількістю ості (25-65 %) та сухого й мертвого волосу

(5 – 20 %); руно косичної будови; косиці злегка хвилясті й довгі

(18 – 25 см і більше) або майже прямі та короткі (6 – 15 см); най-

менша густота вовни; найбільша невирівняність вовнового покриву

овець у косиці і по руну за тониною, довжиною й густотою вовни;

найгірша оброслість тулуба тварин рунною вовною; найменший

уміст жиру у вовні; найвищий вихід чистого волокна; найменші на-

стриги немитої та чистої вовни. Жива маса баранів-плідників коли-

вається від 40 – 45 до 120 – 130 кг і більше, вівцематок — від 30 – 35

до 70 – 90 кг і більше; настриг немитої вовни — відповідно 1,5 – 3,5

та 1 – 2,5 кг. Вихід чистого волокна — 60 – 80 %. Мають найвищу

різноманітність за кольором вовни (усі кольори), морфологічними

особливостями хвоста (всі типи), показниками скороспілості молод-

няку, якістю баранини, багатоплідністю і молочністю вівцематок.

Грубововним вівцям притаманні найвищі адаптивні здатності. Зде-

більшого їх розводять в екстремальних кліматичних умовах гірсь-

ких зон, посушливих степів, напівпустель та пустель. У світі налічу-

ється 260 грубововних порід овець, у тому числі в Україні — три.

Виробничі напрями грубововного вівчарства: смушкове (каракуль-

ська, сокільська), шубне (романовська, пічнічнохудохвості), м’ясо-

сальне (гісарська, едельбаєвська, джайдара тощо), м’ясо-вовново-

молочне (українська гірськокарпатська, тушинська, лезгінська, ка-

рачаєвська, карабахська та ін.), молочне (фрізлендська, колбред,

кембріджська, тексель тощо).

Каракульська порода створена давніми народами Межиріччя

й півдня басейну річок Сирдар’ї та Амудар’ї (сучасні Узбекистан і

Туркменія). В Україну потрапили наприкінці XIX ст. Схрещуван-

ням каракульських і романовських овець в Інституті тваринництва

степових районів УААН «Асканія-Нова» створено асканійський ба-

гатоплідний тип каракульських овець (рис. 7.5). Області районова-

ного розведення: Одеська, Чернівецька, частково Полтавська та

Херсонська. На каракульську породу припадає близько 3 % загаль-

ної кількості овець України. Провідні господарства: племзавод «Мар-

кєєво» Херсонської та племгосп ім. Благоєва Одеської областей. Жи-

ва маса баранів — 65 – 80, вівцематок — 45 – 50 кг; настриг немитої

вовни відповідно 3 – 4 і 2,5 – 2,8 кг; довжина косиць — близько

15 – 20 см. Барани — рогаті, вівцематки — комолі. Каракульські

вівці багатоплідного типу характеризуються більшою живою масою

(барани — 90 – 100, вівцематки — 55 – 60 кг) і вищими настригами

Розділ 7

303

Технологія виробництва продукції вівчарства

вовни (на 8 – 10 %). Жива маса ягнят при народженні — 3,5 – 5 кг.

Багатоплідність вівцематок нового типу досягає 170 – 180 %. У

кращих господарствах вихід першосортних смушків 50 – 80 %. В

Україні розводять чорних і сірих каракульських овець.

Сокільська порода створена на Полтавщині тривалою селек-

цією з можливим використанням овець каракульської породи та

кримських маличів. Назва походить від с. Сокілки Кобиляцького

району, поширені в Полтавській і частково Дніпропетровській об-

ластях. Становлять близько 3 % загальної кількості овець в Украї-

ні. Краще господарство в породі — племзавод «Сокільський» Пол-

тавської області. Жива маса баранів-плідників — 60 – 65, вів-

цематок — 40 – 45 кг; настриг немитої вовни відповідно 3,5 – 4 і

2 – 3 кг; довжина косиць — близько 20 – 25 см. Барани — рогаті,

вівцематки — комолі. Жива маса ягнят при народженні 3,5 – 4 кг.

Від овець сокільської породи одержують 55 – 60 % сірих і 40 – 45 %

Рис. 7.5. Вівцематка з ягнятами асканійського багатоплідного каракулю

Розділ 7

304

Технологія виробництва продукції вівчарства

чорних смушків. Домінантний ген ширазі (сірий колір) у гомози-

готному стані призводить до хронічної тимпанії й загибелі ягнят у

3 – 4-місячному віці, якщо їх не використали для одержання

смушка в 1 – 3 дні після народження. Для запобігання цьому слід

удосконалювати систему ранньої діагностики альбіноїдів та шир-

ше практикувати гетерогенну систему розведення сірих і чорних

смушкових овець.

Українська гірськокарпатська порода овець створена на ос-

нові схрещування відрідь місцевих грубововних гірськокарпатських

овець із напівтонкорунними цигайськими (рис. 7.6). Поширені в За-

карпатській, Івано-Франківській, Львівській та Чернівецькій облас-

тях. Разом із місцевими становить близько 3 % загальної кількості

овець в Україні. Племінні господарства і ферми: «Нове життя», «Кар-

пати», «Перлина Гуцульщини», «Баржава» та ін. У кращих стадах

жива маса баранів-плідників — 60 – 80, вівцематок — 40 – 45 кг;

настриг немитої вовни відповідно 4 – 5 і 2,7 – 3,8 кг; вихід чистого

волокна — 60 – 80 %; довжина вовни — близько 18 – 20 см і більше.

Барани — рогаті, вівцематки — комолі. За лактацію (70 – 80 днів)

Рис. 7.6. Баран української гірськокарпатської породи

Розділ 7

305

Технологія виробництва продукції вівчарства

від вівцематки отримують від 25 до 50 кг товарного молока. Вівці

цієї породи добре пристосовані до вологого й холодного клімату Кар-

пат (косичне добре обтічне руно з підвищеним умістом жиропоту і

незначною кількістю пуху).

7.3.4. Методи племінної роботи у вівчарстві

Племінна робота передбачає оцінювання та облік індивідуальної

продуктивності і походження овець, оцінювання тварин за якістю

потомства, організацію відбору молодняку й підбору дорослих тва-

рин, виробничі методи створення селекційної структури племінного

і товарного стада овець. Загальні особливості методів селекції овець:

складна й специфічна система бонітування тварин, сезонність та

чітка виробнича стабільність одночасного оцінювання, обліку й ви-

користання всього поголів’я овець на послідовних етапах селекцій-

ного процесу впродовж року. Вівчарство не має принципових від-

мінностей щодо загальних систем індивідуального обліку та мічен-

ня тварин.

Племінна робота ґрунтується на використанні індивідуальної різ-

номанітності тварин. Тому з селекційною метою у вівчарстві прово-

дять мічення (татуювання, вищипи, бирки, випалювання номерів

на рогах) та індивідуальний (племінний) облік продуктивності й

походження тварин. Форми індивідуального обліку: журнал пару-

вання, ягніння та приплоду овець; журнал індивідуального боніту-

вання та продуктивності овець; картка племінного барана; картка

племінної вівцематки; відомість остаточного індивідуального закріп-

лення баранів за вівцематками на період парування; книга індиві-

дуального обліку продуктивності овець (селекційне поголів’я вівце-

маток і ярок товарних господарств). У племінних господарствах на

основі результатів бонітування й стриження складають зведену ві-

домість бонітування овець, а в товарних — акт класного бонітуван-

ня. Це вже форми групового обліку виробничої діяльності у племін-

ному і товарному вівчарстві. До них належать також різні форми

технологічного та бухгалтерського обліку; акт на оприбуткування

приплоду овець, заключні відомості про парування вівцематок, яг-

ніння, відлучення ягнят від вівцематок, акт переведення овець із

групи в групу, акт на вибуття тварин, книжка чабана, щоденник

надходження і реалізації вовни, відомість витрачання кормів та

інші форми обліку.

Бонітування — це комплексне оцінювання власної продуктивно-

сті овець із метою найбільш ефективного використання їх у племін-

ній роботі та технології виробництва. Існує індивідуальне й класне

бонітування. Під індивідуальним розуміють таке оцінювання влас-

ної продуктивності, коли враховують усі селекційні ознаки й ре-

Розділ 7

306

Технологія виробництва продукції вівчарства

зультати оцінювання ступеня розвитку кожної ознаки записують у

спеціальному журналі, а на вусі ставлять (вищипом) відповідний

клас тварин (у смушкових вищипом фіксують також смушковий тип

ягнят і розмір завитків). Так бонітують овець у племінних господар-

ствах. Класне бонітування — це оцінювання власної продуктивності

овець за всіма селекційними ознаками, проте ступінь розвитку їх

ніде не зазначають, а ставлять тільки клас вищипом на вусі (у смуш-

кових — розмір завитків і смушковий тип ягнят). Класне бонітуван-

ня молодняку застосовують на товарних фермах.

У кожному господарстві щороку бонітують: баранів-плідників,

резервних баранів та пробників, ремонтних баранів річного віку й

однорічних баранів для продажу, ярок річного віку, переярок (дво-

річні ярки), вівцематок селекційного ядра (еліти унікальної і добір-

ної). У смушковому вівчарстві основним бонітуванням є оцінювання

ягнят у віці 1 – 3 дні після народження, у романовському — у 8 – 9-

місячному віці. До селекційних ознак відносять якісні й кількісні

характеристики основних видів продуктивності овець. Під час боні-

тування ці ознаки позначають певними літерами, а ступінь їх роз-

витку — цифрами або умовними знаками (плюс, мінус тощо). Крім

того, всі показники продуктивності тварин мають цифровий код і

кількісно виражену оцінку для обробки на ЕОМ.

Сукупність розташованих у певній послідовності й умовно відмі-

чених ознак комплексного оцінювання овець утворює бонітуваль-

ний ключ. На основі бонітування визначають клас тварин. Чисто-

породних овець усіх порід поділяють на еліту, перший, другий клас

і брак.

До першого класу належать тварини, які за комплексним рівнем

продуктивності відповідають нормативам породи.

Овець, що значно переважать ці вимоги, відносять до еліти. В

інструкціях з бонітування овець введено мінімальні вимоги для тва-

рин першого класу та еліти.

До другого класу відносять овець, які за комплексним рівнем

продуктивності не відповідають породним вимогам, однак за окре-

мими ознаками мають певну виробничу цінність (велика довжина

вовни, підвищена щільність руна тощо).

Брак — це тварини, які не мають селекційної цінності навіть за

окремими ознаками, або із значними вадами екстер’єру чи вовново-

го покриву. Результати бонітування є основою для селекційного

призначення тварин і організаційного використання їх у технології

виробництва продукції овець.

Кращий молодняк залишають для поповнення основного стада

овець. Це виробнича форма реалізації відбору — найголовнішого

елемента племінної роботи у вівчарстві. Дорослих тварин, які від-

повідають вимогам еліти, записують у відповідній формі до Дер-

жавної книги племінних овець (ДКПО). Племінні господарства ре-

Розділ 7

307

Технологія виробництва продукції вівчарства

алізують молодняк для селекційного використання в інших сіль-

ськогосподарських підприємствах. Для продажу на кожну тварину

оформляють племінне свідоцтво, де вказують й походження й продук-

тивність, на основі яких встановлюють реалізаційну ціну молодняку.

7.4. Виробництво продукції вівчарства

У трикомпонентній системі виробництва продукції овець техно-

логія забезпечує реалізацію спадкових задатків продуктивності тва-

рин і організаційну упорядкованість та практичну доцільність ви-

робничого процесу на основі їх біологічних особливостей і природно-

економічних умов конкретного господарства. Технологія виробницт-

ва продукції овець, як і будь-яка технологія, включає два підрозді-

ли: спосіб виробництва і процес виробництва.

Спосіб виробництва — це принципова схема одержання про-

дукції певного виду та якості, що ґрунтується у вівчарстві на зако-

номірностях онтогенезу тварин і спадкових задатків овець щодо

конкретного виду продуктивності. Елементарна одиниця способу

виробництва — пара овець у безперервному часі зміни поколінь і

виробничого використання. У технологічному аспекті тут головне —

закономірності відтворення овець у повному онтогенетичному зна-

ченні, а також особливості годівлі тварин, утримання, отримання і

переробки продукції.

Процес виробництва — це одержання за відомим способом ви-

робництва певної кількості продукції овець за мінімальних затрат

праці, витрат енергії, матеріальних і грошових засобів; опти-

мальних умов праці й побуту людей; максимального збереження та

поліпшення природних умов навколишнього середовища. Елемен-

тарна одиниця процесу виробництва — стадо овець. Тому під час

організації виробництва певної кількості продукції вирішують пи-

тання про розмір стада, статеві й вікові групи, структуру стада, роз-

мір виробничих груп (отар) овець різного віку та статі, рух поголів’я,

підготовку й проведення виробничих процесів відтворення стада

(парування, ягніння, вирощування ягнят, відлучення ягнят від вів-

цематок, вирощування молодняку, вибракування і поповнення до-

рослого поголів’я), виробничу систему годівлі, утримання й догляду

тварин різних статевих і вікових груп та отримання й переробку

продукції овець.

7.4.1. Відтворення стада овець

Відтворення стада в широкому (онтогенетичному) розумінні є

найголовнішим компонентом технології виробництва продукції

овець, оскільки все інше в загальній технологічній системі нероз-

Розділ 7

308

Технологія виробництва продукції вівчарства

ривне з елементами його відтворення. У виробничому процесі го-

дівля, утримання й догляд не існують самі по собі. Годують, утри-

мують і доглядають тварин конкретних статевих і вікових груп, ор-

ганічно пов’язаних між собою цілісним процесом зміни поколінь, у

процесі відтворення стада.

До біологічних параметрів відтворення стада овець відносять: се-

зонність статевої активності (висока восени), статеву (4 – 6 міс) та

господарську (16 – 18 міс, іноді близько 9 – 10 міс) зрілість, трива-

лість статевого циклу (16 – 18 діб) і охоти (24 – 72 год), строк овуля-

ції (через 20 – 30 год після настання охоти), життєздатність сперміїв

у статевих шляхах вівцематки (27 – 48 год), тривалість кітності

(147 – 152 доби) та молозивного періоду (2 – 3 дні), строк відлучення

ягнят від вівцематки (4 міс, раннє — в 2 – 2,5 міс), тривалість вико-

ристання баранів-плідників (4 роки) і вівцематок (5 років), багато-

плідність (130 – 150 %, у деяких порід — 200 – 220 %), інтенсивність

і тривалість росту овець (найвища — до 4 – 6-місячного віку, дещо

нижча — до 16 – 18-місячного, зовсім низька — в наступний період,

хоча ріст овець триває до 3 – 4 років). На основі біологічних показ-

ників ґрунтуються виробничі процеси відтворення стада овець.

Парування овець. Строки парування визначають з урахуван-

ням сезону статевої активності овець та конкретних природних і ви-

робничих умов господарства. В Україні практикують зимове й вес-

няне ягніння вівцематок, тому парувальний сезон припадає на сер-

пень-листопад. Оскільки барани-плідники та вівцематки на період

парування (штучного осіменіння) повинні мати високу (заводську)

вгодованість, їм заздалегідь (за 1,5 – 2 міс) збільшують поживність

раціону (на 15 – 20 %). Вівцематок в охоті відбирають кожного ран-

ку за допомогою баранів-пробників (один баран на 50 – 60 вівцема-

ток в отарі). Після осіменіння їх утримують окремо до наступного

ранку, коли знову перевіряють баранами-пробниками. Тварин, у

яких охота триває, направляють на пункт штучного осіменіння ра-

зом з новою партією відібраних вівцематок. Така система роботи

зберігається впродовж усього парувального періоду (40 – 45 днів). У

невеликих господарствах можна використовувати й природне па-

рування. В разі ручного парування порядок роботи збігається з по-

переднім (тільки без застосування штучного осіменіння), вільного —

баранів-плідників разом з вівцематками утримують постійно або

тільки вночі.

Ягніння вівцематок. До ягніння готують як вівцематок, так і

приміщення. За місяць до очікуваного строку ягніння приміщення

вивільняють від гною, білять, ремонтують, дезінфікують, обладну-

ють тепляк і флігелі. В тепляку (центральній частині кошари) за

допомогою щитів облаштовують оцарок для ягніння (3 × 6 м), кліт-

ки-кучки (1 × 1,5 м) та оцарки для утримання вівцематок із при-

Розділ 7

309

Технологія виробництва продукції вівчарства

плодом у перші дні після ягніння. У флігелях (спочатку в одному, а

потім і в другому) обладнують більші оцарки (6 × 9, 9 × 9 м та інших

розмірів) для утримання вівцематок з ягнятами старшого віку. Теп-

ляк і флігелі застеляють товстим (30 – 40 см) шаром соломи. В баз

теж додають підстилку (солому) і формують товстий, сухий і чистий

й шар для постійного утримання вівцематок. Оскільки за останні

два місяці кітності плід приростає на 75 – 80 % маси новонародже-

ного ягняти, поживність раціону вівцематок на цей період збільшу-

ють на 30 – 40 % порівняно з холостими. Підстригають вовну на

вим’ї, внутрішньому боці задніх кінцівок та біля кореня хвоста. Час-

тину вівцематок (25 – 30 %), які за зовнішнім виглядом мають ягни-

тися першими, формують в окрему групу — грос (від нім. великий).

За два-три тижні до очікуваного строку ягніння за цією групою вів-

цематок влаштовують цілодобовий нагляд. Тварину з ознаками на-

ближення чи початку ягніння переводять в оцарок для ягніння.

Нормальне ягніння триває близько 30 хв, а сам плід виходить із

родових шляхів орієнтовно за 5 хв. Проте за різних обставин цей час

може коливатися. Ніс, рот і вуха новонародженого ягняти відразу ж

очищають від слизу й підкладають його до вівцематки для облизу-

вання або обтирають сухою соломою чи рушником. Кінець пуповини

відрізають на відстані 10 см від черева й дезінфікують розчином

йоду чи іншим дезінфікуючим засобом. Із кожної дійки вим’я вівце-

матки здоюють перші забруднені цівки і підсаджують ягнят для

ссання молозива.

Вирощування ягнят від народження до відлучення від вівце-

маток (4 міс) передбачає кілька виробничих етапів: перебування вівці

з приплодом близько 1 – 2 год після ягніння в оцарку для ягніння,

утримання вівцематок із ягнятами протягом 1 – 3 днів у клітках-

кучках, а потім послідовне переведення і перебування їх у невеликих

(7 – 15 голів) сакманах — до 8 днів, середніх (20 – 60) — близько 10

днів та великих (80 – 200 голів) — до 100 днів. Після формування ве-

ликих сакманів вівцематок і ягнят переводять на тимчасове розділь-

не утримання та годівлю, тобто застосовують так званий кошарно-

базовий (роздільно-контактний) метод вирощування ягнят.

Це лише загальна система технологічного руху овець, а дійсна

ефективність вирощування ягнят від народження до відлучення

ґрунтується на вирішенні значної кількості проблем молочного пе-

ріоду індивідуального розвитку тварин. Так, новонароджені ягнята

мають високу потенційну-здатність до росту, але у них функціона-

льно незрілі органи травлення, імунна, дихальна, кровоносна та

терморегуляційна системи. Молозивний період у вівцематок триває

2 – 3 доби, а стінки кишок ягнят проникні для імуноглобулінів бли-

зько однієї доби. Ягня після народження має невелику живу масу

(мала теплопродукція), але на одиницю живої маси припадає знач-

на площа шкіри (висока тепловіддача). Плід великих розмірів із