Андрющенко А. Економічна теорія

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 3. Процес суспільного виробництва, його фактори та фази

Обмін в економіці — це взаємний обмін діяльністю між людьми, який проявля-

ється безпосередньо або в формі обміну продуктами праці.

Обмін виступає в трьох видах:

1) обмін діяльністю і здібностями;

2) обмін засобами виробництва;

3) обмін предметами споживання.

Кінцевою стадією виробництва є споживання. Споживання — використання

продукту в процесі задоволення потреб. Розрізняють споживання виробниче і не-

виробниче. Виробниче споживання є процесом виробництва, коли використовують-

ся засоби виробництва (знаряддя праці, сировина, матеріали тощо), а також робо-

ча сила людини. Невиробниче споживання відбувається за межами виробництва. В

його процесі використовуються або споживаються предмети споживання. Тобто, в

виробничому споживанні продукти створюються, а в невиробничому — знищують-

ся. Невиробниче споживання поділяється на споживання населення (або особисте) і

споживання, в процесі якого задовольняються загальні суспільні потреби. В процесі

особистого споживання задовольняються безпосередні потреби людини в харчуван-

ні, одязі, житлі, освіті, відпочинку тощо. До суспільних потреб відносяться потреби в

управлінні, науці, обороні, які існують в будь-якому суспільстві.

В залежності від виду споживчих благ, споживання складається з споживання

матеріальних благ, які мають речову форму і споживання послуг. По формі (способу

задоволення потреб) воно може бути індивідуальним і колективним.

Споживання, як заключна фаза суспільного процесу відтворення, органічно

пов’язана з його іншими фазами: виробництвом, розподілом і обміном. Тому, вироб-

ництво, розподіл, обмін і споживання завжди слід розглядати як органічне ціле. Це

дає змогу розкрити зміст економічного життя суспільства як субординованої системи

економічних відносин.

§ 2. Основні фактори суспільного виробництва та їхній взаємозв’язок.

Виробнича функція

Виробництво пройшло тривалий шлях історичного розвитку. Проте, на всіх ета-

пах воно демонструє деякі спільні риси. Зокрема, для його функціонування завжди в

наявності мали бути такі елементи, як праця, засоби праці та предмети праці. Як вже

зазначалось, виробництво — це процес створення матеріальних благ. У виробництві

продукту людина впливає на об’єкти природи, надає їм форми, придатні для задово-

лення матеріальних потреб. Для нас важливо з’ясувати питання, які фактори беруть

участь у виготовленні благ.

Фактори виробництва — це всі необхідні елементи, які використовуються для ви-

робництва матеріальних і духовних благ.

Існують різні підходи при виділенні факторів і їх класифікації в окремі групи.

По-перше, марксизм виходить з того, що фактори виробництва, як економічна ка-

тегорія, визначають соціальну спрямованість виробництва. Вже на початковому етапі

процесу виробництва формується класовий склад суспільства і необхідність бороть-

би класів за «справедливість». Маржиналісти розглядають чинники виробництва як

загальні техніко-економічні елементи, без яких процес виробництва неможливий.

Частина І. Вступ до економічної теорії

По-друге, маржиналісти під капіталом розуміють засоби і предмети праці, а при-

родні умови виділяють в особливий чинник. Марксисти об’єднують природні умови,

засоби і предмети праці в єдиний речовинний чинник. Якщо ж йдеться про особливі

природні умови у виробництві, то специфіка їх враховується через ренту. На їх дум-

ку, це вже особливий розділ науки.

По-третє, якщо маржиналісти визнають підприємницьку діяльність як фактор

виробництва, то марксисти заперечують її.

В цілому ж, відмінності у класифікації чинників обумовлені, головним чином,

класовим підходом до аналізу суспільного виробництва. Класифікації чинників ви-

робництва не є сталими. В економічній теорії постіндустріального суспільства в

якості чинників виробництва виділяються інформаційний і екологічний чинники.

Обидва вони тісно пов’язані з досягненнями сучасної науки, яка сама по собі теж ви-

ступає як самостійний фактор, оскільки впливає на рівень ефективності виробництва

та процес підготовки кваліфікованої робочої сили і підвищення потенційних можли-

востей людського капіталу.

Від поняття «фактор» слідує відрізняти поняття «ресурс». Ресурс — це потен-

ційний фактор виробництва. Отже, фактор виробництва — це ресурс, залучений в

процес виробництва, тобто до того, як природні об’єкти виявилися залученими у ви-

робництво, вони виступали як природні ресурси: земельні, лісові, мінеральні, енерге-

тичні і т.д.

Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва

відносить: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, еко-

логію (рис. 3.1).

Земля як фактор виробництва включає в себе землю, лісові й водні ресурси, родо-

вища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у вироб-

ничому процесі. До такого фактора відносяться наступні елементи природи:

1) сільськогосподарські землі;

2) ліси;

ФАКТОРИ

ВИРОБНИЦТВА

Земля

Капітал

Праця

Підприємницькі

здібності

Інформація

Екологія

Наука

Рис. 3.1. Фактори виробництва

Розділ 3. Процес суспільного виробництва, його фактори та фази

3) води океанів і морів, озер, річок, а також підземні води;

4) хімічні елементи земної кори (корисні копалини);

5) атмосфера, атмосферні і природнокліматичні явища і процеси;

6) космічні явища і процеси;

7) простір Землі як місце розміщення речовинних елементів економіки, а також

навколоземний простір.

Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю люди-

ни, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг. В економіч-

ній науці протягом останнього часу сформувалася концепція «людського капіталу».

Сама категорія «людський капітал» виникла в умовах становлення інформаційно-

технотронної економіки, в якій головним виробничим ресурсом стають обдарова-

ність, здібності і знання. Людський капітал — сформований у результаті інвестицій

і накопичений людиною певний запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стан

здоров’я, який доцільно й ефективно використовується в тій чи іншій сфері сус-

пільного виробництва. Людський капітал — це вартість запасу здібностей, досвіду,

знань, які залучені до процесу господарювання і капіталізовані на основі найму та

приносять додану вартість (прибуток). Людський капітал включає в себе з боку ін-

вестицій — власні інвестиції робітника, інвестиції держави, громадських фондів і ор-

ганізацій тощо у підвищення продуктивності праці робітника, а з боку результатів —

прибуток у вигляді приробітку (додаткову зарплату). Окрім цього до його складу

відносять також відповідний приріст прибутку фірми (роботодавця) від підвищення

продуктивності праці (професіоналізму) робітника; з боку інвестицій — інвестиції

фірми (роботодавця) у підвищення продуктивності праці робітника, а з боку резуль-

татів — прибуток фірми (роботодавця) і деякий прибуток робітника у вигляді при-

росту зарплати. Ці ж якості властиві не тільки виробничому капіталу, але й інститу-

ційному, культурному капіталу, капіталу здоров’я тощо.

Капітал — це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних,

матеріальних і грошових засобів, що використовуються для виробництва товарів та

послуг. Поняття «капітал» походить від латинського «capitalis», що означає — голо-

вний, основний. Дефініція капіталу як категорії, що має складну економічну, філо-

софську й правову природу, була закладена Аристотелем ще за часів античності. На

сьогоднішній день існує досить багато визначень поняття «капітал». Різноманітність

його трактувань пов’язана із багатогранністю істотних сторін цієї економічної кате-

горії, проте у деяких визначеннях як класиків економічної думки, так і у визначеннях

сучасних економістів, є деякі універсальні.

У світовій економічні думці поняття «капітал» модифікувалось разом зі зміною

однієї економічної школи іншою. Систематизація дефініцій капіталу з погляду різ-

них економічних шкіл подана у таблиці 3.1.

За особливостями своєї участі в процесі виробництва і взаємодії з працею як фак-

тором виробництва, засоби виробництва діляться на предмети праці і засоби праці.

Активна частина засобів праці включає знаряддя праці — те, що безпосередньо

впливає на предмет праці: верстати, машини, устаткування, інструменти. Історія свід-

чить, що завдяки розвитку знарядь праці йшло заміщення праці капіталом і підвищу-

валася загальна продуктивність праці, коли ручна праця, заснована на використанні

нескладних знарядь праці, стала замінюватися механізованою, заснованою на викорис-

танні машин як основних знарядь праці. З середини XX ст. машини стали доповнюва-

тися, і навіть, витіснятися автоматами, здатними заміщати і частину розумової праці.

Частина І. Вступ до економічної теорії

Таблиця 3.1

Систематизація поглядів на поняття «капітал» у ретроспективі

та на сучасному етапі розвиту економічних відносин

Економічна

школа

Представник Визначення капіталу

Античність Аристотель (384–322 рр.

до н.е.)

Джерело накопичення багатства.

Мерканти-лісти Т. Ман (1571–1641) Абсолютна форма багатства.

Фізіократи Ф. Кене (1694–1774) Сума грошей, авансована у виробництво.

Класична еко-

номічна школа

У. Петі (1623–1687) Грошова вартість.

А. Сміт (1723–1790),

Д. Рікардо (1772–1823)

Капітал як накопичений запас (частина багат-

ства), необхідний для подальшого виробництва,

від якого розраховують отримати прибуток.

Ж. Б. Сей (1767–1832) Фактор, що створює вартість.

Н. Г. Чернишевський

(1828–1889)

Матеріальні цінності, спрямовані на вироб-

ництво.

Марксизм К. Маркс (1818–1883) Гроші, що беруть участь у процесі обігу. Вар-

тість, що приносить додану вартість. Засіб

експлуатації робітників.

Австрійська

школа

Е. Бем-Баверк (1851–1919) Засоби існування, що авансуються робочим.

К. Менгер (1840–1921) Економічні блага, що спрямовані на майбут-

нє, беруть участь у виробництві і є джерелом

доходу.

Неокласична

школа

А. Маршал (1842–1924) Призначений для торгівельно-промислових

цілей і є фактором виробництва.

П. Самуельсон (1915) Ресурс довготривалого користування, створе-

ний з метою виробництва.

Кембриджська

школа

Дж. Робінсон (1903–1983) Гроші, універсальний товар ділового світу.

Сучасні еконо-

місти

А. М. Румянцев Відносини експлуатації.

А. С. Булатов

К. А. Раїцький

Блага, що використовуються як ресурс у по-

дальшому виробництві.

А. В. Парамонов Засоби виробництва, що приносять додану

вартість.

П. Бурд’є Ресурс, що конвертується у гроші та інституа-

лізується у формі прав власності.

І. О. Бланк Накопичений запас економічних благ у гро-

шовій та товарній формі, що беруть участь у

економічному процесі як інвестиційний ре-

сурс та фактор виробництва.

Пасивна частина засобів праці включає виробничі будівлі, споруди, допоміжні

пристрої, труби, цистерни, дороги, канали зв’язку. Все це нерідко називають судин-

ною системою виробництва, тобто системою забезпечення функціонування активної

частини засобів праці.

Розділ 3. Процес суспільного виробництва, його фактори та фази

До моменту залучення засобів виробництва в процес виробництва вони виступа-

ють у формі ресурсів двох видів: капітальних і матеріальних.

До капітальних ресурсів відноситься те, що стає засобом праці в процесі вироб-

ництва і характеризується тривалим терміном служби. Як правило, вони вимагають і

довгого часу для свого створення.

До матеріальних ресурсів відносять те, що стає предметом праці і що, до моменту

залучення в сферу виробництва, було частиною природних ресурсів.

Через обмеженість ресурсних можливостей, суспільству необхідно якісно вдо-

сконалювати засоби виробництва, перш за все, знаряддя праці, що є важливим чин-

ником зростання продуктивності праці. Тим самим, капітал постає у вигляді матеріа-

лізованого втілення науково-технічного прогресу.

Наука — це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та

систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення. Втілюючись у ви-

робничу діяльності людей у вигляді створення нових засобів праці, впровадження

прогресивних технологій, використання нових видів енергії, матеріалів, передових

методів організації виробництва та праці тощо, наука перетворилась на головну про-

дуктивну силу суспільства.

Невід’ємною частиною науки стає інформація, що поступово перетворюється в

важливий фактор сучасного виробництва. Інформацію можна визначити як систему

збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою викорис-

тання їх у різних сферах її життєдіяльності і, насамперед, в економічній сфері. З роз-

витком інформаційних технологій і все більшим використанням інформації у всіх

соціально-економічних процесах і явищах відбувається трансформація структури

факторів виробництва, центром якої стає інформація. Більшість факторів, залучених

в процес виробництва, мають інформаційну складову. В зв’язку з цим, економічна

наука в останні десятиріччя характеризується істотними змінами, що стосуються як

предмету її дослідження, так і методів і підходів. Інформаційні ресурси завжди в тій

чи іншій мірі впливали на економічні процеси, проте, значним цей вплив стає при

переході до постіндустріального способу виробництва, а відповідно зацікавленість в

осмисленні природи економічних відносин, пов’язаних з інформаційним ресурсом, їх

зміст і форм прояву виникає саме на цьому етапі розвитку.

Інформаційний ресурс можна визначити як сукупність засобів, призначених

для задоволення потреб, залучення яких у відтворювальний процес не приводить до

зменшення їх запасів. До цього типу відноситься широкий спектр різних ресурсів,

що не мають, на перший погляд, нічого спільного — від знань і навиків до методів ор-

ганізації виробництва і технологій, від науково-дослідних розробок до оперативних

даних про стан ринкової кон’юнктури. Під інформаційним ресурсом як економічною

категорією ми розуміємо сукупність економічних відносин з приводу формування і

використання невідчужуваного запасу у вигляді сукупності даних природного, пра-

вового, наукового, соціально-економічного і іншого змісту, вживаних у відтворю-

вальному процесі для підвищення його ефективності за допомогою зниження невиз-

наченості і зв’язаних з невизначеністю ризиків у взаємодії економічних суб’єктів з

метою отримання додаткової вигоди.

В останні десятиріччя все більшого значення в житті суспільства набуває еколо-

гічний фактор, який впливає не лише на життя людини, а й на її виробничу діяль-

ність.

Частина І. Вступ до економічної теорії

Екологічний фактор — це система спеціалізованих видів трудової діяльності та

витрат, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону на-

вколишнього середовища, а також на його відтворення. На мікроекономічному рів-

ні господарювання екологічний фактор може або здешевлювати випуск конкретної

продукції, або, навпаки, значно збільшувати витрати виробництва. На макроеконо-

мічному рівні зростання суспільних екологічних витрат суттєво впливає на динаміку

продуктивності суспільної праці, обсягів ВНП та національного доходу.

Підприємницькі здібності — це найскладніша для сприйняття і, як наслідок, як-

найменше аналізована частина ресурсів людини, це спеціальні здібності, визначальні

можливості людини успішно займатися підприємницькою діяльністю.

Підприємницькі здібності можна вважати особливим видом людського капіталу,

представленого діяльністю по координації і комбінуванню всіх основних факторів

виробництва.

У підприємця повинна поєднуватися велика кількість загальних і спеціальних

здібностей. Він повинен бути енергійним, рішучим, кмітливим, ініціативним, госпо-

дарським, гнучким, відрізнятися швидкістю розуму, володіти самостійністю мислен-

ня і багатьом іншим.

Підприємницькі здібності можуть включати:

— ініціативу по з’єднанню різних ресурсів для виробництва якого-небудь товару

або послуги;

— ухвалення неординарних рішень по управлінню виробництвом;

— впровадження інновацій шляхом вдосконалення виробництва або радикаль-

них змін виробничих процесів для виробництва нової продукції;

— ухвалення відповідальності за всі економічні ризики, пов’язані із змінами ви-

робництва.

Якщо людина володіє підприємницькими здібностями, це дозволяє їй знаходити

і використовувати оптимальне поєднання ресурсів в процесі виробництва, створюва-

ти і застосовувати новації, йти на певний ризик, необхідний для виконання постав-

леної мети. Основні якості успіху підприємця визначаються компетентністю, запо-

взятливістю, самоорганізованістю, особовими якостями, ефективністю керівництва

бізнесом. Крім цього, успіх підприємця визначається такими характеристиками осо-

би, як мотивованість, спрямованість; динамічними психічними якостями — увага,

пам’ять, мислення, мова.

Співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва й обсягом про-

дукції, що виробляється за допомогою цього набору факторів, характеризує вироб-

ничу функцію.

Виробнича функція — це технологічне співвідношення, що висвітлює залежність

між сукупними витратами факторів виробництва і максимальним обсягом випуску

продукції.

Виробнича функція з двома факторами виробництва (працею і капіталом) запи-

сується такою формулою:

Q = f(L, К),

де Q — обсяг випуску продукції;

L — затрати праці;

К — затрати капіталу;

f — функція.

Розділ 3. Процес суспільного виробництва, його фактори та фази

Якщо врахувати весь набір факторів виробництва (працю, капітал, матеріали та

інші фактори), то виробнича функція матиме такий вигляд:

Q = f(L, К, C, ……, X

де С — витрати матеріалів;

— витрати інших ресурсів.

Виробнича функція вказує на існування альтернативних можливостей, за яких

різне поєднання факторів виробництва або їхня взаємозаміна забезпечують такий са-

мий максимальний обсяг випуску продукції (рис. 3.2).

A A

Рис. 3.2. Графік варіантів використання факторів виробництва

Лінія Х

–X

характеризує рівень використання фактора А.

Лінія А–А — кількість продукту, який може бути отриманий при оптимальному

використанні фактора А.

Лінія Q–Q характеризує реально вироблений продукт за наявності того чи іншо-

го рівня використання фактора А.

Якщо процес виробництва постійно відображається лінією А–А, то це означає,

що фактор виробництва використовується оптимально. Якщо лінія опускається

нижче, значить, фактор недовикористовується, якщо вище — використовується з

надлишком.

§ 3. Результативність суспільного виробництва

Однією з найважливіших якісних характеристик суспільного виробництва є

його результативність. Узагальнюючим результативним показником виробничої ді-

яльності суспільства виступає сукупний суспільний продукт, який являє собою всю

Частина І. Вступ до економічної теорії

суму матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу,

як правило за рік. Залежно від елементів, включених до складу сукупного суспільно-

го продукту, розрізняють валовий суспільний продукт, кінцевий суспільний продукт,

валовий внутрішній продукт і валовий національний продукт.

Протягом тривалого часу в Україні узагальнюючим показником результативнос-

ті суспільного виробництва був валовий суспільний продукт. Статистичні органи

розраховують його як суму виробленої за рік валової продукції у всіх галузей матері-

ального виробництва.

Проте, при визначенні величини ВСП до його складу завжди включається по-

вторний рахунок виробничих затрат окремих галузей. Річ у тім, що до його вартості

включається не лише вартість готового, а й вартість проміжного продукту (сировина,

паливо, матеріали), який для відповідних галузей (добувної промисловості) висту-

пає як готовий продукт. Повтор цей може бути багаторазовим, що суттєво збільшує

вартість ВСП.

Тому ВСП не дає точного уявлення про ту реальну суму благ, яка створюєть-

ся протягом року в країні. В зв’язку з цим виникає потреба розраховувати кінцевий

суспільний продукт (КСП). Він являє собою всю масу виробленої за певний період

часу готової продукції. Тобто, це продукція, яка надходить в особисте або виробниче

споживання, на відновлення спожитих засобів праці та нагромадження в готовому

вигляді. Отже, КСП є лише частиною ВСП, яка виключає повторний рахунок.

Валовий і кінцевий продукт — це показники результативності матеріального ви-

робництва. Але, в суспільстві існує і нематеріальне виробництво, де створюються

нематеріальні форми багатства. Тому для обчислення результативності суспільного

виробництва (і матеріального і нематеріального) застосовують показники валового

внутрішнього та волового національного продукту.

Валовий внутрішній продукт (ВВП ) — макроекономічний показник, який вира-

жає ринкову сукупну вартість кінцевих товарів та послуг, які були вироблені в країні

за визначений період часу всіма виробниками.

Валовий національний продукт (ВНП) — макроекономічний показник, який

виражає сукупну вартість кінцевих товарів та послуг, створених факторами вироб-

ництва, які є у власності громадян даної країни не лише в межах цієї країни, а й за

кордоном.

Розрізняють номінальний та реальний ВВП та ВНП. Номінальний ВВП (ВНП)

розраховують в ринкових цінах даного періоду. Реальний ВВП (ВНП) розраховують

в постійних цінах.

Важливим результативним показником є чистий продукт, який ще називають на-

ціональним доходом.

Національний дохід (НД) — це чистий дохід, виміряний в цінах факторів вироб-

ництва, або іншими словами, це показник сукупних доходів всього населення даної

країни за визначений період часу (як правило за рік). Основними компонентами НД

є: 1) доходи найманих працівників та некорпоративних власників; 2) рентні доходи;

3) доходи корпорацій; 4) процентний дохід.

Розрізняють вироблений та використаний НД. Вироблений НД — це весь об’єм

заново створеної вартості товарів та послуг. Використаний НД — це вироблений НД

за мінусом втрат від стихійних лих та втрат при зберіганні, зовнішньоторговельне

сальдо.

Розділ 3. Процес суспільного виробництва, його фактори та фази

Оскільки саме цей показник визначає добробут життя в країні, він поділений на

дві важливі категорії: необхідний продукт (НП) та додатковий продукт (ДП).

Необхідний продукт — це та частина НД, яка необхідна для нормального від-

творення робочої сили, тобто для підтримання її працездатності, включаючи й під-

готовку нового покоління працівників. За рахунок НП повинні покриватись витрати

на харчування, одяг, утримання житла, здобуття освіти, задоволення культурних та

соціальних потреб, на екологічні заходи. НП характеризується такими показниками,

як мінімальна величина — вона визначається життєвим мінімумом, потрібним вироб-

никові для відтворення своєї робочої сили й нормального функціонування та макси-

мальна величина — це епізодична ситуація , коли НП перевищує НД.

Додатковий продукт — це та частина НД, яка виступає як надлишок над НП. Він

може бути досягнутий лише на певному етапі розвитку суспільства, тобто лише тоді,

коли робітник виробляє більше, ніж необхідно йому для життя.

Особистий дохід (ОД) — сума доходів, які реально отримало населення після

відрахування із НД вкладів населення в соціальну систему страхування, податків на

прибуток корпорацій і нерозподіленого прибутку, але з додаванням трансфертних

платежів (виплат з державного бюджету, субсидії або субвенції підприємцям, випла-

ті процентів по державному боргу перед населенням по виплаті соціальних виплат).

Динамічність суспільного виробництва найповніше проявляється в зростанні та

оновленні національного багатства, що відбувається постійно за рахунок створюва-

ного сукупного продукту.

Національне багатство (НБ) — сукупність матеріальних та нематеріальних благ,

якими розпоряджається суспільство на визначену дату і які створені працею людини

за весь попередній період. До основних елементів матеріальних результатів відно-

сять:

1) основні фонди (виробничі та невиробничі);

2) матеріальні оборотні фонди (запаси сировини, основні допоміжні матеріали,

паливо, незавершене виробництво, запаси готової продукції);

3) товарні запаси народного господарства;

4) державні резерви, в тому числі страхові, запаси військового призначення, зо-

лотий запас;

5) предмети довготривалого використання в домашньому господарстві населен-

ня (індивідуальні транспортні засоби, меблі, предмети культурно-побутового

та господарського користування);

6) природні ресурси, які використовують в економічному обороті (розорені землі,

ліси).

До нематеріальних результатів відносять: науковий потенціал; освітній потенці-

ал; кваліфікаційний потенціал; культурний потенціал.

§ 4. Економічний прогрес та його види

Економічний прогрес — поступальний розвиток усієї економічної системи, кож-

ного її елемента: продуктивних сил та техніко-економічних відносин (водночас тех-

нологічного способу виробництва), організаційно-економічних відносин, виробни-

чих відносин, або відносин економічної власності та господарського механізму.

Частина І. Вступ до економічної теорії

Критерії економічного прогресу — ознаки, показники, на основі яких обґрунтову-

ється оцінка сутності та якості поступального розвитку економічної системи і, пере-

дусім, головної продуктивної сили — людини.

Важливим критерієм розвитку продуктивних сил є співвідношення між масою

застосовуваних засобів виробництва і кількістю зайнятих у виробництві робітників,

або технічна будова виробництва. Також слід розрізняти такі критерії економічного

прогресу: рівень розвитку робочої сили, засобів праці, науки, форм та методів органі-

зації виробництва, використовуваних сил природи, інформації.

Економічна суперечність — суттєве, закономірне відношення і взаємодія між

протилежними сторонами економічного явища чи процесу, внаслідок якої вона (су-

перечність) є їх рушійною силою розвитку, а в гносеологічному аспекті — основою

пізнання сутності економічних законів та категорій.

Суперечність є, по-перше, рушійною силою економічного прогресу, при якому

взаємодія протилежних сторін характеризується їх взаємопроникненням, взаємозу-

мовленістю, взаємозапереченням. По-друге, кожна суперечність в своєму розвитку

проходить такі послідовні етапи: тотожність, відмінність, протилежність, конфлікт

і ступінь розв’язання суперечності, перехід її у вищу форму розвитку. Найбільш ак-

тивно розвиток суперечності відбувається на перших трьох етапах. Рух суперечності

відбувається, насамперед, у результаті більшої активності заперечувальної, револю-

ційної сторони.

Важливу роль у розвитку економічного прогресу відіграє науково-технічний про-

грес. В історії розвитку техніки виділяють три основних етапи. Перший етап тривав з

кінця XVIII ст., коли виникають перші машини та механізми, до кінця XIX ст., до мо-

менту виникнення машинного виробництва. Другий етап тривав з початку минулого

століття до 70-их років і ґрунтувався на машинній праці. Третій етап триває зараз,

він ґрунтується на поєднанні розуму людини та праці високотехнологічних машин.

Революційною формою НТП є науково-технічна революція. Революційна форма

характеризується появою принципово нових видів техніки, предметів праці, фунда-

ментальних наукових відкриттів, їх практичного застосування. В історії НТП виділя-

ють дві революції. Перша — почалась наприкінці XVIII ст. — початку XIX ст. (поява

мануфактур). Друга революція почалась в кінці XIX ст. і триває до нашого часу (її

називають електротехнічною революцією). НТР має свої особливі риси:

1) НТР є перетворенням науки на безпосередньо продуктивну силу;

2) при НТР відбуваються фундаментальні зміни в техніці;

3) докорінна зміна головної продуктивної сили — людини;

4) докорінна зміна предметів праці, поява принципово нових видів матеріалів із

наперед заданими властивостями;

5) впровадження принципово нових технологій, створених на базі фундаменталь-

них відкриттів;

6) зміна використання людиною природи.