Актуальні проблеми кримінального права, процесу та криміналістики 2010

Подождите немного. Документ загружается.

1

Тому у сучасних умовах з урахуванням створення нових засобів масового

ураження величезної руйнівної сили, хімічної та бактеріологічної зброї

значної ефективності, небезпека диверсії ще більше зростає.

Зазначена обставина обумовлює необхідність більш детального вивчення

ознак таких суміжних злочинів як терористичний акт і диверсія. У тому числі

таких ознак, що визначають конструктивні розходження між розглянутими

злочинами і тим самим сприяли більш правильної кваліфікації таких діянь.

Терористичний акт за багатьма ознаками співпадає з диверсією. Проте є

певні особливості, які й відмежовують ці злочини один від одного.

Так, слід звернути увагу на об’єктивну сторону складу злочину, пере-

дбаченого ст. 113 КК України. Виділимо такі її форми, а саме вчинення:

вибухів, підпалів чи інших дій, спрямованих на масове знищення людей,

заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров’ю; вибухів, підпалів

чи інших дій, спрямованих на зруйнування або пошкодження об’єктів, які

мають важливе народногосподарське чи оборонне значення; дій, спрямо-

ваних на радіоактивне забруднення; дій, спрямованих на масове отруєння;

дій, спрямованих на поширення епідемій; дій, спрямованих на поширення

епізоотій; дій, спрямованих на поширення епіфітотій.

Тобто сутність диверсії визначається сукупністю ознак, характерних рис

та істотних особливостей, що присутні диверсії як воєнно-політичній та пра-

вовій категорії, які складають її внутрішній зміст. Диверсія, перш за все,

спрямована на ослаблення держави, завдання великої шкоди її економічній

системі [2, 147].

Згідно до ст. 258 КК України об’єктивна сторона терористичного акту

характеризується спрямованістю на спричинення шкоди невизначеному ши-

рокому колу осіб і вчинюється загальнонебезпечним способом, пов’язаним

перед усім із спричиненням шкоди особі, а з іншого боку — із знищенням

чи пошкодженням матеріальних об’єктів. До того ж завдання шкоди ма-

теріальним об’єктам за своєю суттю є ні чим іншим як формою психічного

тиску на людей, способом їх залякування. Таким чином, саме тероризм ста-

новить загрозу безпеці суспільства: призводить до багаточислених людських

жертв, значних матеріальних збитків, дестабілізує обстановку у державі,

формує негативну морально-психологічну атмосферу, відчуття страху гро-

мадян за своє життя.

Отже, ці поняття різні, хоча їх спільність в тому, що вони характери-

зують спрямованість на завдання фізичної шкоди необмежено широкому

колу осіб, а з іншого боку — пошкодження або знищення матеріальних

об’єктів.

Не дивлячись на певну спільність цілей диверсії та тероризму, можна виз-

начити деякі принципіальні відмінності між явищами, які ми розглядаємо.

По-перше, якщо в статті 113 КК України (диверсія), нам даний вичер-

пний перелік злочинних діянь, то до тероризму, крім названих безпосередньо

статтею 258 відносяться самі різноманітні інші дії. Тобто тероризм — це

здійснення, підготовка, або загроза здійснення вибуху, підпалу або інших

2

дій, які створюють небезпечність для життя або здоров’я людини або загроза

настання тяжких наслідків, якщо вони здійсненні з метою примушення ор-

ганів державної влади, органів місцевого самоврядування або повноважних

осіб, міжнародних організацій або їх представників, а також фізичних, юри-

дичних осіб здійснити певну дію або утримання від її здійснення, спрямовані

на залякування населення, провокацію війни або воєнних конфліктів, які

призведуть до міжнародних ускладнень[3, 668].

По-друге, якщо при диверсії дії злочинців спрямовані на заподіяння сут-

тєвої шкоди економічної системі держави [4, 247], то при тероризмі — на

залякування населення, дестабілізацію обстановки. Головна мета диверсії

складається головним чином в послабленні держави, а тероризму — в за-

лякуванні населення, примушуванні до прийняття рішень або утримання від

цього прийняття.

Таким чином, при диверсії дії спрямовані на знищення осіб, нанесення

тілесних ушкоджень або заподіяння іншої шкоди, при тероризмі дії спря-

мовані на залякування населення або його частини, дестабілізацію, пригні-

чення. Мета диверсійних актів полягає у послабленні держави, метою же

тероризму є примушування до прийняття якогось рішення чи утримання від

його прийняття.

У даному випадку ціль є основною ознакою за якою можливо провести

розмежування між зазначеними злочинами.

Крім зазначеної ознаки між диверсією і тероризмом можна виділити і

цілий ряд інших, умовно кажучи, додаткових ознак.

Так, диверсант зазвичай діє тайно, а терорист — демонстративно, при-

ваблює до себе увагу засобів масової інформації та населення, тобто теро-

ристи нерідко афішують свою злочинну діяльність. У деяких випадках навіть

спостерігається їхнє прагнення до присвоєння відповідальності за наслідки

нещасних випадків, до яких вони не мали ніякого відношення. Такий ви-

падок мав місце в Росії при катастрофі одного з житлових будинків через

загоряння природного газу.

Також істотною роз’єднуючою ознакою є ультимативність дій при теро-

ризмі.

Таким чином, саме за ознакою спеціальної мети (не враховуючи деяких

інших ознак) тероризм треба відмежовувати від такого суміжного умисного

злочину, як, диверсія.

Тобто, ціль є такою визначальною ознакою, що дозволяє розмежувати

ці суспільно-небезпечні діяння.

Однак, виділення й інших, можливо, додаткових ознак дозволяє сформу-

вати досить повне уявлення про існуючи розходження у розглянутих зло-

чинах.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Андрусів Г.В., Бантишев О.Ф., Діденко Б.М. Відповідальність за

особливо небезпечні злочини проти держави. — К., 1994. — 345 с.



2. Литвак О.М. Держава і злочинність. — К.: Атіка, 2004. — 302 с.

3. Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина:

Курс лекцій. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. — 771 с.

4. Уголовный кодекс Украины. Комментарий. — Харьков.: «Одиссей»,

5-е издание. 2008. — 872 с.



ФінАсувАннЯ терориЗму Як оДин

іЗ виДів терористиЧноЇ ДіЯльності

Зміни, що зазнало вітчизняне антитерористичне законодавство у зв’язку

із прийняттям національним Парламентом Закону України «Про внесення

змін до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відми-

ванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» №2258-VI від 18.05.2010

(далі — Закон), потребує аналізу у частині змін, що зазнали Кримінальний

кодекс України (далі — КК України) та Закон України «Про боротьбу з

тероризмом».

Відповідно до ч.2 прикінцевих положень Закону іншого змісту набув

вичерпний перелік видів терористичної діяльності, зокрема до нього вхо-

дить: планування, організація, підготовка та реалізація терористичних актів;

підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними

особами або організаціями, знищення матеріальних об’єктів у терористичних

цілях; організація незаконних збройних формувань, злочинних угруповань

(злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення теро-

ристичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння,

підготовка та використання терористів; пропаганда і поширення ідеології

тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму.

У Законі також надано визначення поняття «фінансування тероризму

— надання чи збір активів будь-якого роду з усвідомленням того, що їх буде

використано повністю або частково для організації, підготовки і вчинення

окремим терористом або терористичною організацією визначеного Кримі-

нальним кодексом України терористичного акту, втягнення у вчинення теро-

ристичного акту, публічних закликів до вчинення терористичного акту, ство-

рення терористичної групи чи терористичної організації, сприяння вчиненню

терористичного акту, будь-якої іншої терористичної діяльності, а також

спроба здійснення таких дій», та окремою кримінально-правовою нормою пе-

редбачено відповідальність за вчинення фінансування тероризму — ст.2585

КК України. Частину першу цієї статті викладено у редакції: «Фінансування

тероризму, тобто дії, вчинені з метою фінансового або матеріального забез-



печення окремого терориста чи терористичної групи (організації), організації,

підготовки або вчинення терористичного акту, втягнення у вчинення терорис-

тичного акту, публічних закликів до вчинення терористичного акту, сприяння

вчиненню терористичного акту, створення терористичної групи (організації),

-». Перше, на що звертає на себе увагу в цих законодавчих новелах це різний

підхід щодо визначення поняття «фінансування тероризму», як щодо еле-

ментів об’єктивної сторони, так суб’єктивної сторони суспільно небезпечного

діяння. Зокрема, у КК України передбачена спеціальна мета «з метою фінан-

сового або матеріального забезпечення окремого терориста чи терористичної

групи (організації),…». У Законі України «Про боротьбу з тероризмом» за-

конодавець передбачив специфічний елемент суб’єктивної сторони, який не

знайшов відображення у ст.2585 КК України — «надання чи збір активів

будь-якого роду з усвідомленням того, що їх буде використано повністю або

частково для організації…». На думку автора, такі речі повинні бути узгод-

женні в базових антитерористичних законах при формулюванні понятійного

апарату та конструюванні диспозиції кримінально-правової норми.

Якщо уважно переглянути формулювання диспозиції ч.1 ст.2585 КК Ук-

раїни, де надається визначення поняття «фінансування тероризму» та звер-

нутись до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» в якому також

сформульоване таке поняття можна дійти до висновку, що законодавець

пішов шляхом переліку видів терористичної діяльності, які сьогодні фактично

всі визначені у Законі України «Про боротьбу з тероризмом» та визнані зло-

чинами — ст.258-2584 КК України. У зв’язку із цим постає логічне питання

чому саме «фінансування тероризму», а не «фінансування терористичної

діяльності»? Якщо звернутись до визначення терміну «тероризм» наданого

у Законі України «Про боротьбу з тероризмом» — це «суспільно небез-

печна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні

насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, заля-

кування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя

чи здоров’я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій

з метою досягнення злочинних цілей». Виходячи з цього визначення, така

суспільно небезпечна діяльність повинна бути криміналізована (ч.1 ст.2 КК

України), проте КК України не містить склад злочину — тероризм. Крім

того, на думку автора, визначення поняття «тероризм» наданого у Законі

України «Про боротьбу з тероризмом» дещо абстрактне, містить не чітко

сформульовану мету та відділено дублює диспозицію ч.1 ст.258 КК України.

Більш того, зазначене поняття, у такому формулюванні не охоплює, нап-

риклад, такого суспільно небезпечного діяння, як створення терористичної

групи чи терористичної організації та інші види терористичної діяльності. На

думку автора, термін «тероризм» слід розглядати виключно як явище та роз-

межовувати його з суспільно небезпечними діянням визначеними злочинами

ст.258-2585 КК України, і які відповідно до ст.1 Законом України «Про бо-

ротьбу з тероризмом» охоплюються поняттям терористична діяльність. Для

правозастосовної практики потребує також конкретизації у Законі України



«Про боротьбу з тероризмом» у змісті терміну «фінансування тероризму»

слова «будь-якої іншої терористичної діяльності», не зрозуміло, що мається

на увазі. Адже вільне трактування цих слів ніякої користі для правозасто-

совної практики не принесе, більш того законодавець у Законі України «Про

боротьбу з тероризмом» надав вичерпний їх перелік.

Підсумовуючи викладене вище слід констатувати той факт сьогодні наявні

не врегульовані позиції антитерористичного законодавства України, які пот-

ребують системного, комплексного вирішення шляхом узгодження існуючись

норм законодавчих актів у сфері протидіії терористичній діяльності. Вище

викладене дає автору підстави запропонувати внести зміни до КК України

та Законі України «Про боротьбу з тероризмом», де слова «фінансування

тероризму» замінити словами «фінансування терористичної діяльності».



кількісниЙ склАД, Як оЗнАкА стіЙкиХ

ЗлоЧинниХ об’ЄДнАнь

Визначення ознак є обов’язковим кроком у характеристиці будь-якого

явища. Це дозволяє виділяти його особливості та відмежувати від суміжних

понять.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня

2005 р. № 13 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про

злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями» до стійких злочинних

об’єднань відносяться організована група, злочинна організація, банда, теро-

ристична організована група та терористична організація та не передбачене

законом воєнізоване або збройне формування [1].

Характеризуючи ознаку стійких злочинних об’єднань, дослідженню якої

присвячена ця робота, на підставі чинного кримінального законодавства,

необхідно зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 28 Кримінального кодексу України (далі — КК

України) кількісний склад організованої групи складає три або більше особи

[2]. Згідно з ч. 4 ст. 28 КК України кількісний склад злочинної організації

складає п’ять або більше осіб.

Відносно такої форми стійких злочинних об’єднань, як банда, необхідно

зазначити, що чинне кримінальне законодавство не передбачає її визначення

та не містить будь-якого визначення і тлумачення ознак, що притаманні

цьому угрупованню.

Відповідно до зазначеної постанови бандою визнавати озброєну органі-

зовану групу або злочинну організацію, яка попередньо створена з метою

вчинення кількох нападів на підприємства, установи, організації чи на



окремих осіб або одного такого нападу, який потребує ретельної довготри-

валої підготовки.

Отже, на підставі зазначеного та відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 28 КК

України, можна дійти висновку, що кількісний склад банди складає, або

три або більше особи, або п’ять або більше осіб, в залежності від того, до

якої форми співучасті вона буде віднесена, тобто до організованої групи чи

злочинної організації відповідно.

Відносно кількісної ознаки таких форм стійких злочинних об’єднань, як

терористична група та терористична організація необхідно зазначити на-

ступне. Законодавець не виокремлює до якої саме групи, відповідно до форм

співучасті, відноситься терористична група, а саме до групи осіб, до групи

осіб за попередньою домовленістю або ж до організованої групи. Необхідно

зауважити, що група осіб (ч. 1 ст. 28 КК України) та група осіб за попе-

редньою домовленістю (ч. 2 ст. 28 КК України) називають «ситуативними

злочинними групами» [3, с. 82 — 83].

Крім того, у ст. 5 Палермської конвенції ООН проти транснаціональної

організованої злочинності від 15 листопада 2000 року державам-учасницям

рекомендується здійснити криміналізацію участі в якій би то не було формі в

організованій злочинній групі. Згідно з п. а ст. 2 цієї конвенції «організована

злочинна група» означає структурно оформлену групу в складі трьох або

більше осіб, яка існує впродовж певного періоду та діє узгоджено з метою

вчинення одного або декількох серйозних злочинів [4].

Отже, з положеннями конвенції узгоджується криміналізація не будь-якої

терористичної групи, а тільки організованої терористичної групи. На підставі

зазначеного можна дійти висновку, що кількісний склад цього стійкого зло-

чинного об’єднання склад три або більше особи.

Кількісний склад терористичної організації складає, на підставі того, з

її визначення можна зробити висновок, що вона являє собою різновид зло-

чинної організації, складає п’ять або більше осіб.

Відносно такої форми стійких злочинних об’єднань, як не передбачене

законом воєнізоване або збройне формування необхідно зазначити, що у чин-

ному кримінальному законодавстві не міститься роз’яснень щодо роз’яснення

такої ознаки, як кількісний склад. Але, ж, на нашу думку, в залежності від

того, що «формування» та «організація» являються синонімічними понят-

тями, кількісний склад цих формувань складає п’ять або більше осіб.

Таким чином, на підставі зазначеного можна дійти висновку, що така

ознака стійких злочинних об’єднань, як кількісний склад, передбачає різне

тлумачення, відносно різних форм зазначених угруповань, на підставі чого

доцільним є проведення досліджень з метою узгодженості цієї ознаки від-

носно всіх форм стійких злочинних об’єднань та виключення неоднозначності

її тлумачення.



ЛІТЕРАТУРА:

1. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р.

№ 13 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини,

вчинені стійкими злочинними об’єднаннями» // http://scourt.gov.ua/clients/

vs.nsf.

2. Кримінальний кодекс України // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/

laws/main.cgi?nreg=2341-14

3. Организованные преступные группы в Украине: традиционное и ти-

пичное (социологический очерк) / Под ред. Ярмыша А. Н. — Х.: Нац. ун-т

внутр. дел, 2002. — 336 с.

4. Конвенція ООН Проти транснаціональної організованої злочинності

від 15 листопада 2000 р. // http://www.rada.gov.ua/ laws/pravo/new/cgi-

bin/search/cgi.

критеріЇ роЗрАХунку квАліФіковАного

роЗміру ШкоДи

Питання призначення покарання пов’язане із визначенням ступеню за-

подіяної шкоди. Проте ці два поняття не завжди знаходять розумне співвід-

ношення в частині розрахунків матеріальної складової шкоди та покарання.

Згідно кримінального законодавства України 90-х років ХХ століття

єдиним критерієм розрахунку матеріальної складової шкоди та покарання

первинно було встановлено критерій еквівалентний розміру мінімальної

заробітної плати (надалі — «м. з. п.») [1, ст. 32, ст. 561, ст. 66, ст. 681,

ст. 70 прим., ст. 81 прим. абзац. 2 — 3 та ін.].

В процесі реформування кримінального законодавства України шляхом

внесення змін і доповнень до чинного на той час Кримінального кодексу

України в редакції 1960 року (надалі — КК України 1960 р.) частково було

запроваджено систему розрахунків шкоди на підставі використання неопо-

даткованого мінімуму доходів громадян (надалі — «н. м. д. г.») в якості

умовної одиниці визначення шкоди заподіяної злочином та кримінального

покарання у вигляді штрафу за деякі види злочинів [1, ст. 45, ст. 461,

ст. 75, ст. 751, ст. 803, ст. 803 прим. абзац 2, ст. 136 прим. та ін.].

Це поняття було спершу запроваджено як альтернатива уніфікації розра-

хунків шкоди заподіяної вчиненим злочином на підставі «м. з. п.», а згодом,

із набранням чинності Кримінальним кодексом України в редакції 2001 року

(надалі — КК України 2001 р.), було запроваджено і для розрахунку кримі-

нального покарання у вигляді штрафу [2, ст. 53 ч. 2].

Розмір «н. м. д. г.» для цілей застосування кримінального законодавства

встановлювався на підставі Указів Президента України [3], останній з яких,



виданий в 1995 році, визначив розмір одного «н. м. д. г.» еквівалентним

17 гривням [4; 5]. Один «н. м. д. г.» в розмірі 17 гривень залишився нез-

мінним на протязі останніх 15 років і дотепер використовується в кримі-

нальному законодавстві України для розрахунку розміру кримінального по-

карання у вигляді штрафу.

Правова природа самого поняття «н. м. д. г.» розкривається положен-

нями податкового права і становить одну із форм податкових пільг, якою

визнається звільнення платника податку від нарахування і сплати податку

або сплата ним податку у меншому розмірі за наявності підстав встанов-

лених законодавством [6, 136].

Проте, на думку проф. Кучерявенко Н. П. прив’язувати одиницю

«н. м. д. г.» до абсолютної величини грошової суми в умовах інфляції недо-

цільно. Саме тому слід виділяти величину одного «н. м. д. г.» кратним до

величини однієї «м. з. п.», оскільки така величина одного «н. м. д. г.» буде

автоматично збільшуватися при збільшенні «м. з. п.» [6, 138—139].

Така правова позиція була відображена в податковому законодавстві і

для цілей податкового законодавства була досить виправдана та доцільна [7].

Але, із набранням чинності цим же податковим законодавством вносилися

зміни до кримінального законодавства України, якими фактично було запро-

ваджено дві різні системи розрахунків, — окремо для розрахунку кваліфіко-

ваного розміру шкоди, заподіяної вчиненим злочином, окремо — для розра-

хунку кримінального покарання у вигляді штрафу [7, ст. 22 п. 22.5.].

Основні зміни в системі розрахунку були пов’язані із запровадженням

нового критерію взятого за умовну одинцю визначення кваліфікованого роз-

міру шкоди. Таким критерієм знову стала «м. з. п.», але не в номінальному

своєму значенні, як то було в КК України 1960 р., а із урахуванням по-

ложень податкового законодавства, тобто встановлена на 01 січня звітного

податкового року [7, ст. 6 п. 6.1. пп. 6.1.1.].

Аналогічна система розрахунків збережена і в проекті Податкового ко-

дексу України, що вбачається із аналізу положень п. 9 Розділу ХIХ «При-

кінцеві та перехідні положення» [8, 68 — 69] із відповідним посиланням на

пп. 9.1.1. п. 9.1. ст. 9 розділу IV «Податок на доходи фізичних осіб» проекту

цього кодексу [8, 35, 37]. Це дає підстави розглянути більш докладно залеж-

ність критеріїв розрахунку кваліфікованого розміру шкоди заподіяної вчи-

неним злочином від деяких положень податкового законодавства України.

Сам термін «м. з. п.» за своєю правовою природою є економічним відоб-

раженням певних результатів виробничої діяльності.

Основні риси цього поняття розкриваються різними галузями права, тру-

дового, податкового, фінансового, бюджетного тощо. В різних галузях права

цей термін відіграє роль певного уніфікованого регулятора економічних пра-

вовідносин між окремими суб’єктами в державі.

Найбільш виражено, на мою думку, поняття «м. з. п.» розкривається

в бюджетному законодавстві, оскільки фахівці саме цієї галузі здійснюють

економіко-правовий аналіз виробничої діяльності в державі за поточний рік,



прогнозують доходи та видатки на майбутній рік, і відповідно до розрахунків

основних економічних показників в країні, здійснюють розрахунок і «м. з. п.».

Так, відповідно до положень бюджетного законодавства Кабінет Міністрів

України (надалі — КМУ) у встановлені строки складає і подає на розгляд

до Верховної Ради України проект Основних напрямків бюджетної політики

на наступний бюджетний період, який, поряд з іншими чинниками, повинен

містити пропозиції КМУ щодо встановлення розміру «м. з. п.» і рівня за-

безпечення прожиткового мінімуму на плановий бюджетний період [9,

ст. 33 ч. 3 п. 11)]. Після цього Міністерство фінансів України узагальнює

інформацію надану головними розпорядниками бюджетних коштів, розробляє

проект Державного бюджету України, і подає його на розгляд КМУ, який

схвалює і подає проект цього закону разом із відповідними матеріалами до

Верховної Ради України [9, ст.ст. 35—37].

Законом про Державний бюджет України, що відображається і в його

проекті, зокрема, визначається і розмір «м. з. п.» на плановий бюджетний

період [9, ст. 38 ч. 2 п. 52)]. Цей розмір «м. з. п.» повинен бути схвалений

Верховною Радою України під час розгляду проекту Державного бюджету

України у другому читанні і не пізніше 20 листопада року, що передує

плановому [9, ст. 43].

Для розрахунку розміру однієї «м. з. п.» законодавцем використовується

розмір прожиткового мінімуму (надалі — «п. м.») [10, ст. 2 ч. 1 абзц. 2].

Розмір «п. м.» безпосередньо розраховується і встановлюється КМУ [10,

ст. 4 ч. 1] на підставі рішення експертної комісії з питань проведення нау-

ково-громадської експертизи набору продуктів харчування, набору непродо-

вольчих товарів і набору послуг для встановлення «п. м.» [11, п. 10].

Отже, встановлений законодавцем розмір «м. з. п.» на поточний бюд-

жетний період буде найбільш реально відображати економічний стан поточ-

ного розвитку держави, і саме тому може в своєму номінальному еквіваленті

безпосередньо використовуватися як критерій розрахунку кваліфікованого

розміру шкоди заподіяної вчиненим злочином, так і критерієм розрахунку

кримінального покарання в у вигляді штрафу.

Використання цього критерію розрахунку з урахуванням обмежень, вста-

новлених податковим законодавством, доцільне лише для цілей податкового

законодавства, і не може розглядатися як виправдане для цілей криміналь-

ного законодавства, зокрема при кваліфікації злочинних діянь та призначені

покарань.

За викладених обставин законодавцем фактично здійснюється декримі-

налізація певних злочинних діянь і нівелюється превентивне значення кримі-

нального покарання, оскільки вчинення нового злочину не сприймається як

таке, що тягне достатні негативні наслідки, а сприймається як процентне

співвідношення між розміром заподіяної злочином шкоди та розміром кримі-

нального покарання у вигляді штрафу.

Тому запроваджуючи «м. з. п.» в якості критерію розрахунку заподіяної

злочином шкоди і розрахунок покарання слід проводити із розрахунку цього

0

ж самого критерію. За цих умов система кримінального законодавства буде

відповідати одному із основних своїх принципів — принципу відповідності

покарання вчиненому злочинному діянню.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Кримінальний кодекс України, затверджений Законом від 28.12.1960.

№ 2000-05 // ВВР. — 1961. — № 2. — Ст. 14.

2. Кримінальний кодекс України: Схвалений Верховною Радою України

05. 04. 2001 р. № 2341-03 // ВВР. — 2001. — № 25 — 26. — Ст. 131.

3. Указ Президента України «Про збільшення неоподатковуваного

мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян» від

13.09.1994 р. № 519/94 [Електронний ресурс] // Режим доступу / http: //

zakon1. rada. gov. ua. / cgi-bin / laws / main.cgi?nreg = 519%2F94

4. Указ Президента України «Про внесення змін до Указу Президента

України від 13 вересня 1994 року № 519» від 03.02.1995 р. № 1082/95

[Електронний ресурс] // Режим доступу / http: // zakon1. rada. gov. ua. /

cgi-bin / laws / main.cgi?nreg = 519%2F95

5. Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні» від

25.08.1996 р. № 762/96 // Голос України. — 28.08.1996 р. — № 159.

6. Налоговое право Украины: Учебное пособие / Под ред. проф. Ку-

черявенко Н. П. — Х.: Легас, 2004. — 488 с.

7. Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003

№ 889-IV // ВВР. — 2003. — № 37. — Ст. 308.

8. Проект Податкового кодексу України // Урядовий Кур’єр. —

3 серпня 2010 року. — № 141. — С. 5-72.

9. Бюджетний кодекс України від 21.06.01 р. № 2542-III // ВВР. —

2001. — № 37-38. — Ст. 189.

10. Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999

№ 966-ХIV // ВВР. — 1999. — № 38. — Ст. 348.

11. Постанова Кабінету Міністрів України «Про науково-громадську

експертизу набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і

набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму» від 24.09.1999 р.

№ 1767 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 39. — С. 65.