Афонін Е.А., Лісничий В.В., Радченко О.В. (ред) Політичні партії як суб’єкт формування політико-управлінської еліти в процесі політичної модернізації

Подождите немного. Документ загружается.

них сил регіону по відношенню до ідео-

логічних орієнтацій та владних інститу-

цій, динаміка розвитку соціальної бази

політичних сил тощо.

Особливу увагу слід приділити та-

кому фактору політичної асиметрії, як

виборча система. Її вплив проявляється

в тому випадку, коли вона не відповідає

політичній організації суспільства та

його інтересам. У такому разі виника-

ють певні викривлення.

Так, на парламентських виборах

2002 р. це стосувалося перебігу подій

на мажоритарних округах(що спри-

чинило до відмови використання цієї

виборчої системи), однак вибори-2006

продемонстрували ще більше недореч-

ностей і прорахунків, зумовлених вико-

ристанням суто пропорційної системи

виборів на місцевому рівні, що вказу-

ють на невідповідність застосованих

виборчих систем до реальних потреб

виборця.

Ще у 2002 р. яскраво виявилися, а у

2006 р. остаточно закріпилися тенден-

ції розширення та поглиблення асимет-

ричної політичної регіоналізації в Ук-

раїні. Регіональна специфіка впливала

тією чи іншою мірою на голосування

в кожній області. Стає очевидним, що

джерело та фундамент регіоналізації за-

кладається на виборах до місцевих рад

та міських голів. Саме результати цих

виборів визначають впливовість регіо-

нальних політичних еліт на найближ-

чі роки, унаслідок чого монолітність і

корпоративізм місцевих еліт, закріпле-

них у всіх структурах місцевих органів

влади, дозволяє їм не тільки делегувати

своїх представників до парламенту за

мажоритарними округами, а створю-

вати чи контролювати навіть політичні

партії, що реально презентують регіон

у Верховної Ради та зміцнюють його

позиції в масштабі країни.

Не менш важливу роль відіграє й та-

кий фактор, як геополітичне розміщен-

ня регіону. Якщо окрема область має

спільні кордони з іноземними держа-

вами, то не виключено, що вона може

потрапити у сферу інтересів, відповід-

но, і впливу цієї держави. Як правило,

у таких областях помітна певна еконо-

мічна та інформаційна експансія.

У свою чергу, регіональні еліти при-

кордонних областей України мають

власні інтереси на території сусіда й

використовують таке геополітичне роз-

ташування з метою їхньої реалізації.

Результати трьох останніх виборчих

циклів продемонстрували нам загроз-

ливі деструктивні тенденції розвитку

регіональної асиметрії, викликаної цим

фактором. Відсутність демаркаційної

смуги значної частки кордонів Украї-

ни, невиваженість зовнішньої політики

держави, спрямованої на обстоювання

національних інтересів та їх пріорите-

ту, призвели до розколу суспільства на

окремі регіональні утворення, які пере-

бувають під тиском інтересів сусідніх

країн.

Так, на виборчих округах, які гео-

графічно розміщено уздовж кордонів

з Росією впевненої переваги у 2002 р.

отримали Комуністична партія Украї-

ни та виборчий блок “За Єдину Украї-

ну”, а на парламентських виборах 2006

та 2007 рр. – переважно проросійська

Партія Регіонів. На думку спостеріга-

чів, в усіх цих регіонах помітно впли-

нула підтримка вказаних політичних

сил російськими елітами. Окремо від-

значимо Автономну Республіку Крим,

де “російський фактор” експлуатувався

найбільш агресивно.

З іншого боку, західні області Украї-

ни впевнено дотримуються проєвро-

пейських тенденцій. Й хоча європейці

більш толерантно ставляться до взає-

мин з Україною, була помічена пев-

на підтримка політичної еліти з боку

Польщі у Львівській області, або з боку

Угорщини на Закарпатті. У притаман-

ній їм манері своє бачення демократії

нав’язували Україні й Сполучені Шта-

ти Америки. Таке відверте втручання у

внутрішні політичні справи нашої де-

ржави з боку різних країн призвело до

посилення ворожнечі поміж регіонами

України, яка торкнулася всіх переліче-

них нами сфер.

Зовнішній чинник політичної аси-

метрії яскраво висвітлює відношення

до такого військово-політичного бло-

ку як північно-атлантичний військово-

політичний альянс НАТО.

Відомо, що до участі у північноат-

лантичному блоці Україну підштов-

хують США, а Російська Федерація

ставиться різко негативно. Відтак, і

прихильність політичних сил до за-

хідноєвропейської або російсько-пра-

вославної цивілізації розколює їх на

пронатовські (Наша Україна, БЮТ та

інші партії національно-демократич-

ного «помаранчевого» табору) й про-

тинатовські (Партія Регіонів, КПУ та

їх сателіти по «біло-блакитному» та-

бору). Відношення до НАТО як фактор

поглиблення регіональної політичної

асиметрії яскраво демонструють соціо-

логічні виміри преференцій виборців,

що регулярно проводяться провідними

соціологічними інститутами країни.

Різниця між традиційною регіоналі-

зацією та регіональною політичною

асиметрію проявляється в тому, що

завдяки першій відбувається певний

природній поділ території держави на

регіони згідно їх адміністративних,

політичних, економічних, інформа-

ційних та демографічних ресурсів.

Відповідно, має функціонувати й ін-

фраструктура, яка б забезпечувала

співіснування регіонів згідно їх потуж-

ностям та ресурсам.

Регіональна політична асиметрія, в

свою чергу, виникає у наслідок резо-

нансу, коли з’являється невідповідність

у користуванні ресурсами до існуючої

політичної інфраструктури. Це в біль-

шій мірі вже деструктивний фактор, але

щоб у подальшому уникнути помилок

слід зазначити, що завжди існує й при-

родній рівень регіональної асиметрії,

коли різниця у рівні розвитку територій

зумовлена природно-кліматичними або

географічними, геополітичними фак-

торами й котрі не впливають на якість

життя людини і єдність економічного,

політичного та інформаційного середо-

вищ в державі.

Ми виділяємо два головних критерії

оцінки загроз асиметричних процесів,

а саме – це здатність інфраструктури у

межах політичної системи забезпечити

узгоджене функціонування регіональ-

них ресурсів, та вплив регіональної

специфіки на якість життя людини й

єдність економічного, політичного та

інформаційного середовищ в державі.

Розглянута нами проблема в контексті

парламентських виборів 2002, 2006 та

2007 рр. дає підстави стверджувати, що

в Україні триває розвиток регіональної

асиметрії на тому рівні, коли викрив-

лення у перелічених сферах загрожу-

ють соціальними та політичними кон-

фліктами у державі.

Якщо глибше проаналізувати цю

проблему, то, насамперед, ми маємо на-

звати основних суб’єктів та середови-

ща їх функціонування, які у певній мірі

впливають на розвиток асиметричних

процесів. Серед таких ми виділяємо:

– регіональні політичні та економіч-

ні еліти а також, безумовно, населення

регіону;

– політичне середовище, економічне

середовище та інформаційний простір

у якому відбувається формування гро-

мадської думки.

З’ясувавши основних суб’єктів, що

впливають на динаміку регіональної

асиметрії, а також середовища, у яких

відбувається їх вплив, нам залишається

визначити основні фактори, що висту-

пають у ролі регуляторів регіональної

асиметрії.

Перш за все зупинимося на групі

факторів що пов’язана з інтересами

регіональних політичних та еконо-

мічних еліт. Ці інтереси можуть мати

різне спрямування – на свій регіон, на

інший регіон а також на всю держа-

ву. В Україні впливовість цього фак-

тору показали одночасні з місцевими

парламентські вибори 2002 та 2006

р.. Якщо в окремих областях, напри-

клад – Одеська, Автономна Республіка

Крим, м. Київ, основна боротьба вела-

ся за вплив на регіон, то в таких облас-

тях як Донецька, Луганська, Харківсь-

ка, пріоритети місцевих еліт (що вже

міцно закріпилися на своїх територіях)

були спрямовані на участь у загально-

державній політиці.

Оцінка типу регіональної політичної

асиметрії взагалі, та її інтенсивності,

зокрема, допускає використання як

кількісних так і якісних індикаторів які

характеризують типи розвитку, і оцін-

ку інтенсивності регіонального роз-

шарування. Найбільш узагальненим

показником коефіцієнту регіональної

асиметрії є зворотна функція від запро-

вадженого в ЄС поняття індексу людсь-

кого розвитку.

У чисельному вигляді політична

асиметрія може бути вираженою ко-

ефіцієнтом асиметрії, який розрахо-

вується за формулою

= (∑Р

– ∑Р

)/100,

де К

– коефіцієнт асиметрії;

, Р

– кількісні показники, що

порівнюються.

При цьому під Р

розумітимемо від-

соток голосів виборців, що надали пере-

вагу правим партіям або національно-

демократичним силам, а під Р

– лівим

партіям або політичним силам «біло-

блакитного табору. Відтак коефіцієнт

політичної асиметрії з позначкою «+»

означає, що виборці даної територіаль-

ної громади симпатизують переважно

правим, а з позначкою «–» означатиме

перевагу лівих політичних сил.

В політичній регіональній асиметрії

ми будемо оперувати виключно ідеоло-

гічними критеріями, які представлені

в передвиборчих політичних програ-

мах найбільш характерних українсь-

ких політичних партій та блоків, що

пройшли загороджувальний бар’єр на

виборах 2002 -2007 рр. Це стосується

таких „знакових” політичних сил як

Партія Регіонів, КПУ, СПУ, та блоки

„Наша Україна” й БЮТ.

При цьому для ситуації 2002 року

до правих віднесемо показник «Нашої

України», а до лівого – сумарний по-

казник КПУ та СПУ. Для 2006 та 2007

років, коли протистояння за критерія-

ми «ліва»-«права» ідеологія змінили-

ся критеріями «помаранчеві» - «біло-

сині» до перших віднесемо «Народний

Союз «Наша Україна», БЮТ та СПУ

(2006 р.) та «Наша Україна – Народна

Самооборона» і БЮТ (2007 р), до дру-

гих – ПР та КПУ.

Політична регіональна асиметрія

визначається нами як сумарний відсо-

ток відхилення підтримки окремими

регіонами й вираховується по матема-

тизованій осі політичних координат.

В залежності від отриманих резуль-

татів коефіцієнта політичної асиметрії

остання може набувати характеру як

власне політичної асиметрії, так і полі-

тичної симетричності та політичної

стабільності.

Політична асиметрія має місце коли

показник коефіцієнту перевищує 20%

і має тенденцію зростання, що означає

віддалення регіональних (внутрішньо-

регіональних) політичних розбіжнос-

тей. Ідеально гармонійний коефіцієнт

політичної асиметрії дорівнює 0 (одна-

кова підтримка політичних сил-опонен-

тів), а максимальна асиметрія дорівнює

1 (що означає 100% підтримку однієї

політичної сили і повну відсутність

підтримки політичної сили-опонента).

Політична симетричність означає, що

показник коефіцієнту в динаміці не

перевищує 10% й має тенденцію ско-

рочення, що означає наближення полі-

тичних розбіжностей різних регіонів;

політична стабільність означає коли-

вання показників у межах 5-10 %.

Проаналізуємо рівень політичної

асиметрії для регіонів України (див.

Табл. 3.1.) При цьому зауважимо, що

Соціалістична партія у виборчій кам-

панії 2006 р. сприймалася виборцями

як партія помаранчевого табору (фор-

мульний знак «+»), а у виборчій кам-

панії 2007 р – вже як партія «біло-бла-

китного табору (формульний знак «–»).

Водночас для характеристики політич-

ної асиметрії є сенс ввести до таблиці

й результати обчислення коефіцієнту

політичної асиметрії на виборах пре-

зидента України (за підсумками треть-

ого туру голосування), оскільки на тих

виборах найяскравіше вибілилися два

лідери політичних таборів, що відтоді

й асоціюються у громадян України з

«помаранчевим» та «біло-блакитним»

політичним табором.

Як розраховувався коефіцієнт полі-

тичної асиметрії? Наприклад, для Тер-

нопільщини у 2002 р. (підтримка КПУ

1,55%, СПУ –0,92%, „Нашої України”

– 69,01%) цей коефіцієнт становить:

Крпа = (69,01-2,47)/100 = 0,66

У 2007 р. за підтримки тернопіль-

чанами НСНУ на рівні 35,17%, БЮТ

– 51,57%, ПР – 3,01 та КПУ – 0,69 цей

коефіцієнт становитиме:

Крпа = (86,74-3,7)/100 = 0,83

Для Луганської області у 2002 р.

(підтримка КПУ 39,68% СПУ – 3,15%,

„Нашої України” – 3,62%) коефіцієнт

регіональної політичної асиметрії ста-

новить

Крпа = (3,62-42,83)/100 = –0,39

У 2007 р. за підтримки луганчанами

НСНУ на рівні 1,73%, БЮТ – 5,1%, ПР

– 73,53 та КПУ – 8,48 цей коефіцієнт

становитиме:

Крпа = (6,83-82,01)/100 = –0,75

Таблиця 3.1.

Динаміка регіонів України за коефіцієнтом регіональної політичної асиметрії

Області, автономія та

Коефіцієнт регіональної політичної асиметрії

міста з особливим статусом

2002 р. 2004 р. 2006 р. 2007 р.

АР Крим -0,248 -0,658 -0,472 -0,546

Вінницька -0,035 0,711 0,563 0,363

Волинська 0,506 0,837 0,619 0,641

Дніпропетровська -0,299 -0,291 -0,265 -0,323

Донецька -0,289 -0,893 -0,691 -0,762

Житомирська -0,081 0,379 0,280 0,149

Закарпатська 0,291 0,398 0,298 0,347

Запорізька -0,287 -0,456 -0,374 -0,472

Івано-Франківська 0,716 0,928 0,752 0,814

Київська 0,030 0,689 0,542 0,423

Кіровоградська -0,273 0,316 0,223 0,061

Луганська -0,392 -0,850 -0,718 -0,763

Львівська 0,602 0,890 0,694 0,790

Миколаївська -0,286 -0,394 -0,339 -0,434

Одеська -0,270 -0,391 -0,281 -0,444

Полтавська -0,192 0,368 0,269 0,087

Рівненська 0,461 0,722 0,541 0,524

Сумська -0,129 0,625 0,469 0,331

Тернопільська 0,665 0,933 0,698 0,793

Харківська -0,293 -0,417 -0,349 -0,361

Херсонська -0,279 -0,078 -0,139 -0,250

Хмельницька 0,126 0,644 0,500 0,393

Черкаська -0,052 0,617 0,487 0,285

Чернівецька 0,354 0,633 0,474 0,429

Чернігівська -0,069 0,469 0,360 0,208

м.Київ 0,147 0,608 0,458 0,368

м.Севастополь -0,311 -0,808 -0,612 -0,683

Як бачимо, динаміка коефіцієн-

ту регіональної політичної асиметрії

по Тернопільській та Луганській об-

ласті свідчить, що за останні 5 років

електоральне поле ще більше поляри-

зувалося, політична асиметрія зросла

до загрозливого рівня, близького до

максимально можливого. З таблиці 3.1.

можна виділити певні групи областей

за ознаками політичної симетрії та аси-

метрії, визначивши політично симет-

ричні регіони, політично асиметрич-

ні та політично поляризовані області

України:

З цієї таблиці видно, що до полі-

тично симетричних та політично плю-

ралістичних областей відносяться, на-

самперед Кіровоградська, Полтавська,

Житомирська, а також Херсонська,

Чернігівська та Черкаська – як бачимо,

це області не тільки політичного, але й

географічного центру України.

До поляризованих максимально

політично асиметричних областей від-

носяться одночасно «ліві» – Лугансь-

ка, Донецька, АРК, Запорізька області;

Таблиця 3.2.

Регіони України за ознаками політичної симетрії та асиметрії

Коефіцієнт регіональної

політичної асиметрії

(станом на 2007 р.)

Луганська -0,763

Донецька -0,762

м.Севастополь -0,683

АР Крим -0,546

Запорізька -0,472

Одеська -0,444

Миколаївська -0,434

Харківська -0,361

Дніпропетровська -0,323

Херсонська -0,250

Кіровоградська 0,061

Полтавська 0,087

Житомирська 0,149

Чернігівська 0,208

Черкаська 0,285

Сумська 0,331

Закарпатська 0,347

Вінницька 0,363

м.Київ 0,368

Хмельницька 0,393

Київська 0,423

Чернівецька 0,429

Рівненська 0,524

Волинська 0,641

Львівська 0,790

Тернопільська 0,793

Івано-Франківська 0,814

Групи регіонів

за ознаками

політичної асиметрії

Області, автономія

та міста з особливим статусом

максимально

лівополяризовані

лівоасиметричні

політично

симетричні

правоасиметричні

максимально

правополяризовані

Рис. 3.1. Динаміка коливання рівня коефіцієнту регіональної політичної

асиметрії

«праві» - Івано-Франківська. Тернопіль-

ська, Львівська, Волинська, Рівненська

області. Знову таки це області не тіль-

ки політичного, але й географічного

розмежування. Загрозливість ситуації

політичного асиметричного розколу

країни за політико-географічною озна-

кою найяскравіше видно у графічному

представленні динаміки коливання рів-

ня коефіцієнту регіональної політичної

асиметрії (Рис. 3.1.), де представлені

найбільш типові області характерних

кластерів асиметрії( максимальної, се-

редньої та нейтральної): Луганська,

Харківська, Кіровоградська, Вінницька

та Львівська.

Діаграма наочно демонструє, до пев-

на політична асиметрії в Україні, що

існувала у 2002 році загострилася до

майже максимального розколу у 2004-

му (коли суспільство стояло на межі

громадянської війни), але потім почала

поступово зменшуватися.

Вибори 2006 року стали певним

кроком до примирення суспільства та

зменшення рівня політичної асиметрії,

однак, на жаль, дочасні вибори 2007

року відіграли деструктивну роль,

коли поляризація протилежно орієн-

тованих областей знову зросла до кри-

тичної відмітки.

Щоправда,рівень політичної асимет-

рії центральних областей країни про-

довжує зменшуватися, хоча в межах

«демократичного коридору» (коливан-

ня до 20%) в Україні досі діють лише

Кіровоградська, Полтавська, Жито-

мирська та Чернігівська області.

У науковій думці під різними ку-

тами бачення запроваджуються певні

спроби визначити й інші узагальню-

ючі інтегрувальні виміри, що фіксу-

ють політичні можливості політичних

партій, визначають результативність

їх політико-управлінської діяльності в

процесі реалізації делегованої народом

державної влади.

Найбільш об’єктивно й повно така

діяльність оцінюється за допомогою

виборів. Саме в ході виборчого процесу

народ, як головний суб’єкт влади, при-

ходячи на виборчі дільниці, оцінює ре-

зультати управлінської діяльності тих

чи інших політичних партій (блоків),

політичних лідерів як представників

регіональних та центральних еліт.

Науковий пошук саме таких інтегра-

тивних показників є однією з найбільш

складних проблем дослідників галузі

державного управління.

Одну з таких більш-менш вдалих

спроб зроблено І. Шкуратом. Він, зок

рема, підкреслює, що, насамперед, це

показник народної довіри до “політич

них сил, які змогли переконати вибор

ців, насамперед, реальними справами,

спрямованими на підвищення добро

буту населення, покращення якості

життя. При наступному виборчому

циклі згадані політичні сили за умови

виконання своїх обіцянок отримують

підтримку на подальше управління де

ржавними справами”

Слід зазначити, що за результатами

виборів 2002 року авторським колекти

вом було підготовлено монографію «Ре

гіоналізація і вибори як засоби удоско

налення владних відносин в Україні:

теорія і практика»

, де в розділі «Вплив

виборчого процесу на регіоналізацію в

Україні» нами булодано спробу про

аналізувати виборчу суб’єктність на

регіональному рівні

Оскільки після запровадження про

порційних виборів на місцевому рівні

партійний апарат на місцях практич

но зливається з державноуправлінсь

ким, в нових реаліях основну виборчу

суб’єктність регіону перебирають на

себе саме політичні партії.

Розглядаючи виборчу суб’єктність

політичних партій та блоків у її регіо

нальному вимірі слід зазначити, що в

процесах демократичної трансформа

ції місцева господарча та управлінська

еліта поступово була поставлена в умо

ви необхідності вибору одного з полі

тичних таборів, що обумовило хоча й

певною мірою хаотичний (особливо

на початку), однак дуже швидкий темп

політичної структуризації місцевих та

регіональних господарсько-управлінсь

ких еліт та перетворення їх на політи

ко-управлінські еліти.

Це супроводжувалося об’єктивно

неминучими морально-політичними

втратами, коли в пошуках власного міс

ця в політичній та партійній системи

окремі представники місцевої госпо

дарчо-адміністративної еліти подава

лись почергово то до однієї, то до іншої

партії, породивши явище “політичних

перебіжчиків” та прагнення лідерів

політичних партій до запровадження

такого антидемократичного механізму

як імперативний мандат.

З іншого боку, необхідність ефектив

ного впливу політичних партій на елек

торат в умовах пропорційної системи

обумовила й відповідну організаційну

структуризацію самих політичних пар

тій, що відтепер зацікавлені у розбудові

широкої мережі первинних низових

парторганізацій, а відтак - і у великій

кількості місцевих партійних лідерів

низового рівня, рекрутувати яких най

краще з-поміж якраз місцевої управ

лінської, господарської, бізнесової, ін

телектуальної та культурної еліти.

Вибори як інструмент політичної

структуризації, таким чином, об’єднали

владні прагнення особи (представни

ка місцевої еліти) і структури (партії) в

нових умовах розбудови політичної та

партійної системи в Україні.

Виборча суб’єктність партії являє

собою сукупну характеристику політи

ко-електорального поля, стан політич

ної структуризації, діяльність владних

структур відповідних територіальних

утворень з організаційно-технічного

забезпечення виборчої кампанії. На ви

борчу суб’єктність певною мірою впли

вають здатність партійних структур

ефективно користуватися політичною

державноуправлінською владою, зок

рема, самостійно вирішувати нагальні

проблеми розвитку своїх територій та

надавати необхідні послуги населен

ню відповідно до його соціальних та

економічних потреб, конкретні умови

розподілу компетенцій, обсяг правової

та фінансово-економічної самодостат

ності.

Виборча суб’єктність партії – це

здатність партійних структур ефек

Шкурат І. Політичні вибори і громадянське суспільство: контури взаємовідносин./ Суспільні

реформи та становлення громадянського суспільства в Україні. Матеріали науково-практичної кон

ференції за міжнародною участю. 30 травня 2001 р. – К.: Вид-во УАДУ,2001, – Т. 3. – С.75–77.

Регіоналізація і вибори як засоби удосконалення владних відносин в Україні: теорія і практика:

[Моногр.] / В. В. Лісничий, В. О. Грищенко, О. В. Радченко та ін.; За заг. ред. О. О. Дьоміна; Кер.

Авт.. Кол. В. В. Лісничий. – Х.: Вид-во ХарРІ УАДУ «Магістр», 2003. – 580 с.

тивно впливати на виборчий процес та

формування політичних ідентифікацій

і преференцій виборців через переко

нання у програмових, організаційних,

ділових, професійних та інших перева

гах даної політичної сили над іншими,

через демонстрацію динамізму партії у

реалізації передвиборних обіцянок, від

стоюванні власних позицій, вирішенні

гострих проблем повсякденного життя

відповідних територіальних громад.

Змістовність виборчої суб’єктності

партії залежить від політичного влад

ного динамізму, вона проявляється не

лише під час виборів, а протягом усього

терміну діяльності відповідного вибор

ного інституту. Це фіксується різними

проявами ставлення населення до об

раних ним владних структур, здатності

останніх надавати необхідні послуги,

вирішувати нагальні проблеми жит

тєдіяльності сіл, селищ, міст, районів,

областей, забезпечувати умови для роз

витку відповідних територій. Конкрет

ний виборчий процес виступає тільки

лакмусовим папірцем, що фіксує кри

терії вибору електоратом тих чи інших

суб’єктів виборчого процесу.

Пропорційна система виборів уск

ладнила для партій формування полі

тичної програми своєї діяльності як

відповідної “колективної ідеї”, оскіль

ки необхідність досягнення ідентифі

кації іміджу партії з виборцями в кож

ній з територіальних громад вимагає

певного потакання найбільш значимим

інтересам громади. Самі ж ці інтере

си, як правило, є дуже різними навіть

в найближчих населених пунктах, що

обумовлює або надмірну деталізацію

партійних програм (при очевидній не

можливості вирішення всіх зазначених

проблем), або ж до надмірного узагаль

нення, з якого виборцеві не видно, як

саме збирається й чи збирається взагалі

партія вирішувати її проблему. Тому

партії мають прагнути до багатоманіт

ності підходів, урахування регіональ

них ментальностей, застосування під

ходів містечкової привабливості.

Певним синдромом більшовизму в

суспільній свідомості українського ви

борця є чітка орієнтація на політичного

лідера як вождя, месію, батька нації,

поводиря до кращого майбутнього. Це

обумовлює прагнення партій розбудо

вувати партійний імідж насамперед,

через персональний імідж лідера партії

(блоку), позиціонування його як загаль

нонаціонального харизматичного ліде

ра. Зворотнім боком вказаної тенденції

є вимушена апеляція партійних вож

дів до популістських гасел і обіцянок

(адже від вождя очікують не реальних

і від того дуже скромних обіцянок, а

справжнього дива, національного про

риву, миттєвого покращення життя вже

зразу тощо).

Нові умови функціонування пар

тійної та політичної системи дають

шанс не тільки могутнім політичним

акторам, але й невеличким політич

ним партіям. Останні, не маючи змоги

боротися за місце під парламентським

сонцем, здатні зосередити увагу, скон

центрувати ресурси, організаційний та

людський потенціал, залучити до своїх

лав впливових представників певних

територіальних громад та добитися

політичного і владного контролю над

відповідними адміністративно-тери

торіальними утвореннями. в таких кон

солідованих точках політичного про

стору невеликі партії можуть створити

на місцевих виборах дуже серйозну

конкуренцію могутнім загальнонаціо

нальним партіям (наприклад “Еко-25”

в Алчевську).

Виборча суб’єктність будь-якої пар

тії оцінюється виборцями. Електораль

на оцінка може бути безпосередньою

й опосередкованою, схвальною, ней

тральною чи негативною, протестною.

Безпосередня оцінка відбувається в ре

зультаті голосування на виборчих діль

ницях і виражається в обранні чи не

обранні конкретних представників до

органів місцевого самоврядування. До

безпосередньої оцінки діяльності пар

тії слід віднести зростання чи падіння

чисельності членів і прибічників полі

тичної сили, кількість добровільних

учасників масових акцій, що прово

дяться під егідою даної партії тощо.

Опосередкована оцінка діяльності

як привладної, так і позиційної партії,

що має змогу формувати апарат ви

конавчих органів влади відбувається

в процесі щоденного здійснення де-

ржавної влади, а критерії складаються

з таких компонентів:

– підтримки та схвалення населен

ням області, району, міста, села дій

місцевих органів влади із забезпечення

умов розвитку відповідних територій

та надання послуг населенню;

– лояльного ставлення населення до

запровадження владними структура

ми територій системи відповідних за

ходів;

– обрання чи необрання на виборах

тих політичних сил та кандидатів, що

підтримувались місцевими державни

ми адміністраціями;

– нейтрального або схвального став

лення мешканців території до здій

снюваних регіональними владними

структурами управлінських дій у своїх

територіально-адміністративних ме

жах;

– індиферентного ставлення грома

дян до діяльності владних структур,

що в якомусь сенсі може бути проде

монстроване ментальною рисою ук

раїнськості, виразно представленою у

прислів’ї “моя хата скраю”;

– абсентеїстичне ставлення певних

прошарків населення до використання

своїх політичних прав на участь у виб

орчому процесі.

Підсумовуючи нашу спробу охарак

теризувати проблему регіональної аси

метрії Україні, ми доходимо висновку

що ця проблема носить ознаки систем

ної „хвороби”. Відсутність в Україні

дієвої регіональної політики стримує

її перехід на траєкторію стабілізації

і росту економіки, підвищення рівня

життя населення.

У країні є гостра потреба в розробці

нової регіональної політики і відповід

ної нормативної правової бази, у яких

особливе звучання мають одержати

проблеми взаємин центру та регіонів.

У цьому переліку немаловажне значен

ня мають також питання згладжування

територіальної соціально-економічної і

політичної асиметрії

Політика державного вирівнювання

регіональної політичної асиметрії має

розглядати досягнення соціально-еко

номічної рівноваги між регіонами тіль

ки як довгострокову тенденцію.

Базова концепція подальшого поли

тичного розвитку країни та формуван

ня нової моделі державної регіональ

ної політики вирівнювання в Україні

має спиратися на наступні принципи:

– послаблення регіональної дифе-

ренціації, формування раціональних і

справедливих регіональних пропорцій

можливо тільки на шляхах економічно

го росту і розвитку всіх регіонів з упо

ром на власні сили;

– держава не "оббирає" багаті те-

риторії на користь бідних, а здійснює

розумний компроміс між підтримкою

бідних і створенням умов для розвитку

всіх регіонів;

– право на державну підтримку ма-

ють не тільки бідні депресивні райони,

але і багаті, інвестування в які є висо

коефективними;

– механізм міжрегіонального пере-

розподілу, не підриваючи джерела роз

витку, забезпечує в тенденції соціально

прийнятні життєві стандарти в регіо

нах;

– допомога відсталим регіонам ба-

зується насамперед на економічній

ефективності з урахуванням ідей со

ціальної справедливості;

– інтереси держави мають пріоритет

перед інтересами окремих її регіонів;

– стратегічні перспективні інтереси

держави та регіонів мають пріоритет

над поточними, а право – над політич

ною доцільністю;

– законодавче та адміністративно-

правове регулювання, що сприяють

зниженню регіональної соціальної й

економічної асиметрії.

Отже, необхідна кардинальна змі

на державної парадигми регіональної

політики - перехід від ручних методів

тимчасового послаблення регіональ

ної диференціації, що базуються пе

реважно на процесах територіального

перерозподілу ресурсів, до системних

методів, заснованих на регіонально

му розвитку з упором, насамперед, на

власні сили.

3.2. Партії та партійні еліти в контексті територіальної організації

влади в Україні

суспільствах, що здійснюють

перехід до демократії, вибори

завжди є знаковою подією, що здатна

як пришвидшити, так і загальмувати

цей процес.

Так, вибори 2002 створили унікаль-

ну можливість, коли представниць-

кі органи місцевого самоврядування

були сформовані з урахуванням кінце-

вого представництва територіальних

одиниць, як того вимагає Конституція

України. Здавалось би, що вдалося

вийти на такий рівень організації виб-

орчого процесу, коли подолано існуючі

до 2002 року проблеми територіально-

го представництва, адже до цього часу

у обраних місцевих радах зосереджу-

валось до 70-80% людей, що прожива-

ють в обласному центрі при виборах

до обласної ради, чи в районному цен-

трі при виборах до районної ради.

Місцеві ради у 2002-му формува-

лися вже за принципом територіаль-

ного представництва, коли від кожної

територіальної громади обиралося

2-4 депутати відповідної районної чи

обласної ради. Так досягалося спра-

ведливого представництва адміністра-

тивно-територіальних одиниць на ре-

гіональному рівні.

Водночас самого тільки закріплен-

ня квотування представництва тери-

торіальних громад району чи області

у відповідній районній чи обласній

раді для розбудови сучасної європей-

ського ґатунку територіальної органі-

зації влади було для фахівців у галузі

державного управління, вочевидь,

замало. Вдосконалення (у вигляді

адміністративно-територіальної ре-

форми) вимагали самі основи такої

організації. Нехтування нагальною

потребою реформування політичної

та партійної системи України загро-

жувало серйозними політичними про-

блемами в найближчому майбутньому.

Саме про це ми попереджували полі-

тикум і суспільство у 2003 році, коли

написали застереження, що повністю

виправдалося в часі; «Існування двох

протилежних центрів політичного

протистояння, що має чітке геогра-

фічне окреслення, містить у собі при-

ховану загрозу розколу українського

суспільства. Неважко передбачити, що

це стане головною “козирною” картою

на президентських виборах 2004 р.» і

далі: «Стає все більш очевидним, що

на майбутніх президентських виборах

головними суб’єктами виборчих пе-

регонів стануть не політичні партії, а

саме консолідовані обласні політичні

угруповання. Перемогу отримає лише

той кандидат, що зможе заручитися

підтримкою найбільшої кількості об-

ластей. Причому йдеться не так про

владні структури областей, як про об-

ласні політичні та економічні еліти,

що вже яскраво виявили свою корпо-

ративізацію та консолідацію на облас-

ному рівні»

Після бурхливих політичних подій

2004 року, коли конституційні зміни

стимулювали запровадження пропор-

ційної виборчої системи, досягнута

раніше досконалість територіального

представництва в обласних і район-

них радах, руйнується через тотальне

запровадження пропорційної системи

на рівні міста, району, області. Полі-

тологи, юристи, представники науки

з державного управління, практики та

експерти з різних точок зору виказали

застереження відносно негативних на-

слідків цього нововведення.

Зокрема, Вадим Порошко в журналі

«Аспекти самоврядування» прогнозу-

вав, що після виборів у багатьох радах

створиться опозиція головам місцевих

громад, яка буде плідно працювати,

Регіоналізація і вибори як засоби удосконалення владних відносин в Україні: теорія і практика:

[Моногр.] / В. В. Лісничий, В. О. Грищенко, О. В. Радченко та ін.; За заг. ред. О. О. Дьоміна; Кер.

Авт.. Кол. В. В. Лісничий. – Х.: Вид-во ХарРІ УАДУ «Магістр», 2003. – с. 336, 340.