Афонін Е.А., Лісничий В.В., Радченко О.В. (ред) Політичні партії як суб’єкт формування політико-управлінської еліти в процесі політичної модернізації

Подождите немного. Документ загружается.

адже партії ідуть на вибори без влас-

них програм місцевого розвитку, а тому

їм зручніше буде критикувати тих хто

робить конкретні речі і підтримува-

ти обраного більшістю депутатського

корпусу секретаря ради. Тому, буде роз-

повсюдженим явище усунення міських

голів з посади достроково

Інші автори виказували, що масового

характеру наберуть протистояння рад і

місцевих адміністрацій на обласному

рівні. Це було абсолютно зрозумілим,

якщо врахувати обставини конститу-

ційного реформування. Адже запро-

вадження конституційних нововведень

передбачало подальші зміни в місце-

вому самоврядуванні в рамках законо-

проекту 3207-1.

В контексті цих змін пропорційна

система мала б органічно поєднати

партійне представництво в тому чи ін-

шому органі місцевого самоврядуван-

ня з політичною відповідальністю да-

ної політичної сили за результати своєї

діяльності на відповідній території,

оскільки партії-переможці на місцевих

виборах мали шанси сформувати вико-

навчі органи обласних і районних рад.

Доречним було і запровадження ре-

форми місцевого самоврядування від-

носно територій, які вони представ-

ляють. Таке реформування надало б

можливості територіальним громадам

набути статусу адміністративно-тери-

торіальної одиниці. Але цього не відбу-

лося й виключно пропорційна виборча

система стала інструментом формуван-

ня рад на рівні обласному, районному

та міському.

Доречно зауважити, що із суто полі-

тичних міркувань державні владні

структури та впливові політичні сили

скасували ряд питань, пов’язаних з ре-

формуванням системи територіальної

організації влади та реформуванням ад-

міністративно-територіального устрою

України. На перший погляд, ці рефор-

ми мали стати об’єктом особливої ува-

ги саме після виборів 2004 року. Тоді

вперше за всю історію незалежної Ук-

раїни в структурі Уряду Ю.Тимошенко

з’являється посада Віце-Прем’єр-

Міністра з питань адміністративної ре-

форми.

Під керівництвом Віце-Прем’єр-

Міністра й одного з лідерів партії

„Наша Україна”. Р.Безсмертного ство-

рюється робоча група з питань рефор-

мування адміністративно-територіаль-

ного устрою. Входячи до складу цієї

робочої групи, одному із авторів цього

розділу вдалося відчути наскільки по-

тужно була розгорнута робота зі здійс-

нення системних перетворень в Україні

в цьому напрямку. Були створені анало-

гічні групи на обласному і районному

рівнях. Розпочато широку аналітич-

но-дослідницьку діяльність, створені

цільові групи, які напрацьовували ти-

пові моделі в Івано-Франківскій, Він-

ницькій, Луганській, Київській облас-

тях. Достатньо плідно велась робота в

групах, що розробляли законодавчі й

правові документи необхідні для здій-

снення реформ на місцях. Зокрема

особливої уваги заслуговують проекти

законів «Про місцеве самоврядування

громади», «Про місцеве самоврядуван-

ня району», «Про місцеве самовряду-

вання області».

Широка роз’яснювальна робота

зіткнулася з тим, що на місцях чинов-

ницько-бюрократичний апарат дану

реформу зустрів тотальним спротивом.

Головного ідеолога реформи закидали

помідорами та яйцями в рідному Ма-

карівському районі Київської області.

Політичні сили з настороженням спри-

йняли такий масовий супротив і щоб не

допустити програшу на майбутніх пар-

ламентських виборах почали спускати

адміністративну реформу на гальмах.

У вересні збанкрутував уряд

Ю.Тимошенко. Разом з відставкою уря-

ду відійшов в політичне небуття й голо-

вний ідеолог реформи Р.Безсмертний.

На згадку про стратегію величних ре-

форм учасниками цього проекту була

підготовлена унікальна монографія

„Адміністративно-територіальни

«Місцеве самоврядування: пошуки та здобутки» Збірник матеріалів та документів. Заг. Ред.

Пухтинський М. О., Власенко О. В. – Київ. «Атіка». – 2007.- С.354

устрій України. Шляхи реформуван-

ня”, яка вийшла у 2007 року

. До речі,

надрукована за фінансової підтрим

ки німецького товариства технічного

співробітництва. В Україні не знайш

лося навіть коштів для друку подібної

книги. У складі авторського колективу

даної монографії представлені колиш

ній міністр регіонального розвитку та

будівництва Яцуба В.Г. та теперішній

міністр Куйбіда В.С., а також провідні

фахівці України в галузі муніципаль

ного права, регіоналістики, місцевих

бюджетів, представних асоціативних

та консультативних органів місцевого

самоврядування.

Рано чи пізно настане час, поки ідеї

викладені в указаних монографіях, бу

дуть мати статус суспільних та будуть

сприйняті політикумом, офіційними

державними діячами в державотвор

чій практиці. На жаль, на сьогодніш

ній день ми втрачаємо такий важливий

процес і гальмуємо перспективи де

мократичних перетворень в державі.

Віддаючи данину тим позитивним над

банням які запропоновували автори

монографії, та враховуючи пілотні мо

делі, опрацьовані в рамках цих рефор

маторських проектів, поза увагою чи

тача ніяк не можна залишити важливі

висновки, що представлені в 7 розділі

книги «Наслідки не реформування ад

міністративно територіального устрою

України».

Добре володіючи політичною ситуа

цією в Україні, автори зробили припу

щення, що буде в країні в разі не прове

дення цих реформ:

- повсякденні поведінкові на

слідки;

- соціально-психологічні наслід

ки;

- міжнародні політичні наслідки;

- міжнародні економічні наслід

ки;

- внутрішні політичні та еконо

мічні наслідки

В Україні існує стійкий образ не

досконалості сучасного адміністратив

но-територіально устрою – «це явне

свідчення нездатності держави та лю

дей, які її очолюють, незалежно від їх

партійної та іншої специфіки, ставити і

вирішувати стратегічні завдання”

Здавалося, що 2005 стане перелом

ним моментом в державотворчому про

цесі України і нагальні проблеми децен

тралізації влади без якої недопустиме

буття українського соціуму, виходять

на пріоритетне місце. На жаль, цьо

го не відбулося. Не переобтяжуючись

завданням роз’яснення українському

суспільству важливості, необхідності

та виправданості адміністративно-те

риторіального реформування на заса

дах Європейської Хартії регіонів, полі

тичні сили напередодні виборів 2006

року вирішили за краще загравати з

виборцями і з вересня 2005 політикум

України де-факто відмовляється від

реформи місцевого самоврядування, з

переляку перед виборами забуває про

будь які наміри змінювати владу на

територіальному рівні, переходить на

більш примітивні й зрозумілі виборцям

колії популізму. В результаті у вибор

чих програмах провідних політичних

сил проблема реформи адміністратив

но-територіального устрою відходить

на задній план.

Особливості українських виборів

до органів місцевого самоврядування

2006 року полягали у тому, що, по-пер

ше, вони відбувалися невдовзі після

перемоги помаранчевої революції та

набрання чинності змін до Конституції

України, відповідно до яких повнова

ження щодо формування уряду суттєво

змістилися від інституту президента до

парламенту. По-друге, вибори до пред

ставницьких органів місцевого самов

рядування (крім сільських і селищних

рад) проводилися за новою для ук

раїнського політикуму пропорційною

системою.

“Адміністративно-територіальний устрій України. Шляхи реформування”. Яцуба В.Г., Яцюк

В.А., Матвіїшин О.Я., та ін. –

Київ.- 2007.

Там же. с. 239.

Там же. с. 241.

Слід зазначити, що дискусії стосовно

запровадження цієї виборчої системи

тривали від 1990 року. На думку екс-

пертів, запровадження пропорційної

виборчої система мало:

– наблизити систему самовряду-

вання в Україні до європейських стан-

дартів: практично в усіх країнах Європи

встановилися парламентські політичні

режими, за яких місцеві вибори здійс

нюються на пропорційній основі;

– зменшити кількість політичних

партій, що сприятиме посиленню їхнь

ої ролі, а також політичній структури

зації суспільства;

– забезпечити пропорційне пред-

ставництво в місцевих органах влади

основних політичних преференцій гро

мадян України, що неможливо за мажо

ритарної системи;

– підвищити відповідальність полі-

тичних партій на місцях;

– зміцнити модель самоврядування

«сильний мер – сильна рада» (замість

«сильний мер - слабка рада»);

– створити умови для формування

стабільної депутатської більшості в

місцевих радах і підконтрольних їм

виконавчих органах;

– зменшити вплив адміністративно-

го ресурсу на результати виборів.

Але варто звернути увагу, що одно

значної відповіді на запитання, чи гото

ве українське суспільство до проведен

ня виборів за пропорційною виборчою

системою, сьогодні, на жаль, немає.

Натомість виборча кампанія висвіти

ла цілу низку проблем, породжених

саме новими вимогами Закону Украї

ни «Про вибори депутатів Верховної

Ради Автономної Республіки Крим,

місцевих рад та сільських, селищних,

міських голів» щодо здійснення тих чи

інших процедур, з якими організаторам

виборів і політичним силам довело

ся зіткнутися вперше. На

нашу думку,

вони мають стати серйозним приводом

для відповідних змін у виборчому зако

нодавстві.

Зокрема у 2006 році яскравим під

твердженням такої необхідності стали

труднощі в ході одночасного проведен

ня двох видів виборів – парламентських

та місцевих. Підсилила ці труднощі та

кож низка відмінностей у двох вибор

чих законах щодо механізмів здійснен

ня одних і тих же процедур.

У національній доповіді – 2006 року

«Стан та перспективи муніципаль

ного розвитку в Україні» наводяться

результати контент-аналізу демокра

тичного потенціалу політичних пар

тій, щодо сумісної орієнтації програм

політичних партій на виборах 2006 р.,

на концепти місцевого самоврядування

та громадянське суспільство

В якості аналізу були обранні вжи

вання у програмних документах партій

та блоків наступних термінів: громада,

громадське, участь громадян, самовря

дування, самореалізація, громадянське

суспільство, суспільна справедливість,

свобода, право, правосуддя, мораль,

чесність, злагода, компроміс, партнерс

тво, толерантність, гідність, довіра, де

мократія. Провідні політичні партії та

блоки в залежності від кількості ужи

ваних вище термінів втримали наступ

ні бали

Партія регіонів – 9. Звертає увагу

низький демократичний рейтинг «Пар

тії регіонів», для якої брендова назва

повинна стати супроводом для форму

вання програмних ідеологій. На жаль,

у програмних документах всього 1 раз

висловлюється термін самоврядування

і то в футурологічному контексті, коли

висувається ідея про регіональне само-

врядування, якого цього часу не існує

в українському законодавстві. Позиція

даної партії відносно понять «грома

да», «громадське» в виборчій програмі

взагалі відсутні, отже, є незрозумілим

як забезпечити розвиток регіонів, не

вказуючи на базовий рівень місцевого

самоврядування.

БЮТ – 36. Тут вирішальне значення

зіграв термін «справедливість», який

Національна доповідь – 2006. «Стан та перспективи муніципального розвитку в Україні (пог-

ляд муніципального громадськості)» /

“Адміністративно-територіальний устрій України. Шляхи

реформування”. Яцуба В.Г., Яцюк В.А., Матвіїшин О.Я., та ін. –

Київ.- 2007. – с. 665 - 729.

Там же. с. 687-688.

вказувався у цьому блоці в контексті

їх виборчого слогану, що знайшов ши-

року інтеграцію в тексті програм. Його

використали 11 разів. У програмі БЮТ

предбачене перетворення місцевого

самоврядування на справжню владу,

розширено його повноваження та пра-

вильно визначено джерела їх фінансу-

вання. Однак з новим пришестям Ю.

Тимошенко до керівництва урядом у

популістському запалі знову забуто про

обіцянки наділення реальними повно-

важеннями місцевого самоврядування.

Наша Україна отримала 25 балів,

активно виказуючи 4 рази на право,

справедливість, чесність та тричі на

демократію, термін самоврядування

взагалі не набув вжитку, але по разу

використано терміни громада та участь

громадян.

“Господарювати на місцях” - указа-

но в передвиборчій програмі Нашої Ук-

раїни, - “будуть територіальні громади,

які отримають для цього повноваження

і ресурси”

. Дискусійне трактування

може викликати поняття «господарю-

вати на місцях», адже на Україні не

комунально-господарча модель місце-

вого самоврядування, а політична, що

відповідає Європейській хартії, коли

громада наділена правом вирішувати

згідно законів України усі питання міс-

цевого значення. До того ж Президент,

як головний ініціатор ідеолог Нашої

України в інаугураційній промові на-

голосив, що Україна повинна стати де-

ржавою громад.

Соціалістична партія отримала 17

балів, 6 разів використавши термін сус-

пільство, по 2 рази – право, чесність,

демократія, 1 раз – самоврядування й

жодного разу не звернувши увагу на

термін громада, громадянське, участь

громадян. У програмних вимогах виз-

начили, що “місцеве самоврядування

отримає реальний власний бюджет,

майно та повноваження для кадрових

призначень”

На виборах 2007 року діяльність

місцевої влади стала прерогативою для

даної політичної партії, але достатньо

абстрактна інтерпретація даного брен

ду не знайшла логічного продовження

у виборчому процесі 2007 році і СПУ

залишилася поза Парламентом, не по-

долавши 3% бар’єр.

Комуністична партія набрала всього

8 балів у демократичному рейтинго-

вому потенціалі, по двічі використав-

ши терміни «суспільство» й «право»,

один раз – самоврядування, свобода,

мораль, демократія. Зрозуміло, що

дана політична сила до цього часу ви-

користовує традиційні радянські тер-

міни народовладдя та інші. У програм-

них документах КПУ підкреслюється

- “Ми залишаємося послідовниками,

прихильниками підвищення ролі і роз-

ширення повноважень органів місцево-

го самоврядування у сфері бюджетної

політики і соціально економічного роз-

витку регіонів”

Блок Литвина набрав у демократич-

ному рейтингу 18 балів зробивши ак-

цент на широке використання терміну

право, його вжито 5 разів у передвиб-

орчій програмі, 3 рази – використані

«суспільне», по 2 рази – «громадське»

та «мораль», 1 раз – «самоврядування»

та інші терміни демократичного харак-

теру. Тільки ця політична сила вико-

ристала термін «гідність» як показник

демократичного спрямування їх полі-

тичної програми.

Якщо підсумувати політичні спря-

мування партій, як суб’єктів владних

відносин, то вибори 2006 і 2007 років

показали, що політичні партії за свої-

ми партійними орієнтаціями і полі-

тичними установками не налаштовані

на децентралізацію влади, вони поки

що не мають політичної установки на

перетворення структур місцевого са-

моврядування в дієві владні інститу-

ти. Політичні лідери держави сьогодні

демонструють небажання забезпечи-

“Для людей, а не для політиків”. Передвиборча програма – К.: ТОВ “Імідж Принт–- 2007.

– с.4

Розбудуємо Європу в Україні. Передвиборча програма СПУ. – К.: ООО “Гнозис”, 2006 – с. 3.

С людьми и для людей. Предвыборная программа КПУ. – К.: ООО “ЮМ”, 2007 – с. 3.

ти збалансований механізм прийнят-

тя рішень, та забезпечити ефективний

доступ громадян до впливу на владні

інститути, до запровадження дієвого

контролю суспільства за діями органів

публічної влади на рівні міста, села,

селища, району, області. Аналіз пар-

тійних передвиборчих програм полі-

тичних сил, що пройшли 3% бар’єр до

Верховної Ради України, вказує на те,

що ці положення носять декларатив-

ний характер розрахований на широке

електоральне поле.

Це обумовлено надзвичайною кон-

центрацією влади України на рівні

політичного центру. Тенденції до ще

більшої концентрації влади яскра-

во простежуються в запропонованих

Президентом України термінових 12

законопроектах, поданих до прийняття

Верховною Радою. Ці законопроекти

надзвичайно посилюють повноважен-

ня Президента та фактично нівелюють

владоспроможність місцевого самов-

рядування (через вимогу легітимізації

таких рішень лише після підпису всіх

рішень місцевих представницьких ор-

ганів відповідним главою державної

адміністрації).

Отже, політичні сили, які виборю-

ють місце в парламенті, не мають намі-

ру ділитися своїм партійним владним

ресурсом, віддавши у відповідності до

Європейської Хартії левову частку пов-

новажень «низам». Події, що відбулися

у Верховній Раді України після виборів

2006 року показали, що партійні лідери

усіма фібрами душі прагнуть устано-

вити жорстку партійну дисципліну че-

рез імперативний мандат, щоб понука-

ти і управляти партійною масою в дусі

більшовистського «демократичного

централізму» з вождістським принци-

пом організації партії нового типу у її

Ленінському кшталті. Це означає, що

партійні еліти не готові до демократич-

них перетворень в Україні на засадах

децентралізації.

Важливим є також фактор браку ува-

ги громадськості до місцевих виборів в

умовах їх проведення одночасно з виб-

орами до Верховної Ради.

На виборах до органів місцевого

самоврядування 2006 року не вдалося

уникнути і такого прикрого явища, як

маніпулювання бюлетенями та допу-

щення членами комісій помилок в ході

підрахунку, що часто спричинялося і

їх втомою. Тобто назріла необхідність

виключити людський фактор з етапу

підрахунку голосів.

Вищезазначена проблема розкриває

наступну – відсутність чітко регламен-

тованої процедури обчислення трь-

охвідсоткового бар’єру, виборчої кво-

ти та розподілу додаткових мандатів,

внаслідок чого 30 березня 2006 року

з’явилася постанова Центральної виб-

орчої комісії №1126 «Про роз’яснення

з питань застосування Закону України

«Про вибори депутатів Верховної Ради

Автономної Республіки Крим, місце-

вих рад та сільських, селищних, місь-

ких голів» щодо порядку встановлення

результатів виборів депутатів місцевих

рад у багатомандатному виборчому ок-

рузі».

Ще однією проблемою, на мою

думку, залишається недостатня ви-

могливість до діяльності партій в ході

виборів. Адже й досі недостатньо

прозорою залишається така суттєва їх

складова, як фінансування. Сьогодніш-

ня система фінансування політичних

партій в Україні надзвичайно лібераль-

на. Ми чи не єдина європейська краї-

на, де виборчі фонди не обмежені. Але

навіть попри те, що законом не заборо-

нено вносити скільки завгодно коштів

на рахунок виборчого фонду, вибори

переважно фінансуються в тіньовий

спосіб.

Тепер наведемо проблеми, які ви-

никли внаслідок застосування саме

пропорційної виборчої системи до ор-

ганів місцевого самоврядування.

Передусім слід зазначити, що го-

лосування відбувалось за закритими

списками. Така система не застосо-

вується в демократичних країнах, а в

світі існує лише в Ізраїлі та ряді країн

Латинської Америки. По суті, це озна-

чає, що виборці голосували «наосліп»:

їм була доступною тільки інформація

про перших п’ять членів політичних

сил. Набір же інших кандидатів у пар-

тійні списки часто здійснювалося не

за критеріями професійності чи полі-

тичної адекватності, а на економічній

чи родинно-клановій основі – прохідні

місця дістаються людям, котрі фінансу-

вали виборчу кампанію, робили внески

у фонд, є родичами, друзями чи просто

відданими політичному лідерові особа-

ми (секретарки, водії, охоронці, тощо).

Така «закритість» дала змогу практич-

но всім політичним силам внести в свої

списки представників бізнесових кіл,

які прагнули разом з мандатом здобути

й депутатську недоторканність.

На думку багатьох експертів, нові

виборчі процедури необґрунтовано

підвищили і роль партійних лідерів,

оскільки саме вони суттєво вплива-

ли на формування списку кандидатів.

Наслідком стало виникнення нового

феномену - непотизму - службового

сприяння родичам, друзям, знайомим,

«потрібним» людям незалежно від їх-

ніх політичних заслуг та лідерських

здібностей.

Іншою проблемою виявилося те, що

відповідно до нового закону про вибо-

ри кандидат у депутати місцевої ради

не зобов’язаний бути членом тамтеш-

ньої територіальної громади. Тому не

дивно, що в деяких місцевих списках

фігурували «варяги», які мають інте-

реси в окремих регіонах. Досвід по-

казав, що у багатьох виборчих спис-

ках, як правило, містились прізвища

не відомих виборцям кандидатів, які

в більшості випадків не мали жодного

стосунку до конкретної територіальної

громади, не знали її проблем і тому не

несуть відповідальності перед мешкан-

цями адміністративно-територіальної

одиниці за свою діяльність.

Також зазначимо: пропорційна сис-

тема із закритими списками не перед-

бачає наявної за мажоритарної особис-

тої відповідальності депутата за певний

округ, коли депутат періодично звітував

виборцям про свою роботу й навіть міг

бути відкликаним. Депутати не мають

чітко визначеного виборчого округу, не

залежать від виборців і не відповідають

перед ними, а виборці не знають, за

кого голосують. Не звітування депута-

та порушує досі чинний Закон України

«Про статус депутатів місцевих рад», а

також сприяє ще більшому віддаленню

влади від народу, руйнуванню зв’язку

між депутатами й виборцями.

І нарешті, система закритих списків

на обласному й районному рівнях не

відповідає конституційним положен-

ням щодо статусу районних та обласних

рад, які представляють загальні (спіль-

ні) інтереси мешканців територіальної

громади. Це вже призвело до певного

дисбалансу: засиллю депутатів від обла-

сних і районних центрів та відсутності

представників інших територіальних

одиниць.

Спробуємо проаналізувати результа-

ти партійної складової на місцевих ви-

борах 2006 року.

208 політичних партій і блоків при-

йняло участь у виборах депутатського

корпусів обласних, районних, місце-

вих рад за пропорційною системою.

Із них 17 блоків загальнодержавного

значення. Від цих блоків обрано 49

317 депутатів. «Блок Безпартійних

«Сонце» не отримав жодного мандату.

Найбільш представників обрано від

БЮТ – 11620, Партії Регіонів – 11566,

від блоку «Наша Україна» 5844, Со-

ціалістична партія України – 3634, від

народного блоку Литвина – 3033, Ко-

муністична партія – 2312, Народний

Союз Наша Україна 1836, Український

народний Блок Костенко-Плюща отри-

мав 1481. Блок Наталії Вітренко «На-

родна опозиція» отримав 980, більше

ніж по 300 мандатів «Блок Лазаренко»

та Громадянський блок «Пора-ПРП»,

опозиційний блок «Не Так». Більш 200

міст отримав блок НДП та Блок Юрія

Кармазіна. Від 4 до 12 мандатів отри-

мали 5 блоків та 26 партій.

14 політичних партій набрали біль-

ше 100 мандатів, а 48 – не отримали

жодного. Регіональні блоки налічують

73 блоки, 13 з яких не отримала жод-

ного мандата. Персоніфіковані бло-

ки відповідного регіонального лідера

– 28 блоків. Ще 28 блоків – регіональ-

но-патріотичного спрямування: рідне

місто, район, регіон, область. Наведені

дані обраховані авторами на підставі

результатів голосування по результа-

там виборів 2006 року. Результати були

узагальнені «Управлінням по зв’язкам

з місцевими органами влади та органа

ми місцевого самоврядування Апарату

Верховної Ради України». Авторами

здійснено аналітичне підсумкове уза

гальнення, яке надається в даному ма

теріалі

Спробуємо проаналізувати результа

ти місцевих виборів в конституцій

но-правовому вимірі. Наскільки ново

обрані ради дотримувалися чинного

законодавчого поля, та яку роль при

цьому виконувала партійна чи ідеоло

гічна доцільність.

Відповідно ст. 19 частини 2 Консти

туції України органи місцевого само

врядування «зобов’язані діяти лише

на підставі, в межах повноважень та у

спосіб, що передбачені Конституцією

та законами України». Зокрема Закон

«Про місцеве самоврядування в Ук

раїні» в статтях 43,55,56 передбачає

процедуру обирання голови районної

та обласної ради, а голова має повнова

ження вносити на розгляд ради канди

датуру лише одного заступника, який

має обов’язок виконувати повноважен

ня голови у разі його відсутності.

Починаючі з 1998 року, коли набрав

чинності закон «Про місцеве самов

рядування в Україні» і до 2006 р., на

було широкого вжитку порушення за

конодавства відносно вибору голови,

заступника голови обласних і районних

рад. 2006 року цієї норми дотримались

всього 8 обласних та районних рад, а

в Закарпатській, Житомирській, Рів

ненській, Чернігівській, Кіровоградсь

кій, Луганській, Черкаській, Донецькій

обрано по два заступники, в Івано-

Франківській та Київській – по три,

Львівській – 4, Харківський – 6

Згідно 140 статті частини 4 Консти

туції України представницькі органи

самоврядування є виразниками інтере

сів територіальних громад, сіл, селищ

та міст відповідної території. Сформо

вані за партійними принципом обласні

та районні ради абсолютно порушують

дану конституційну норму (яка, до речі,

було встановлено після виборів 2002

року, коли було витримано представ

ництво за територіальним принципом,

що дозволило захищати інтереси тих

чи інших адміністративно-територіаль

них одиниць у відповідних радах).

Результати виборів 2006 року приве

ли до того, що за оцінками Володимира

Пархоменко, головного консультанта

Секретаріату Президента, подекуди до

80% депутатського складу обласних

рад становлять люди з обласного цент

ру

. Наприклад, в Луганській обласній

раді не представлені депутати шести

районів, 4 міст, а 8 міст і районів пред

ставлені всього по одному депутату,

58% депутатського корпусу обласної

ради є представниками Луганської, а

три депутати взагалі є киянами. В Хар

ківській обласній раді більше 80% є

представниками м. Харкова, а 2 депу

тати – мешканці столиці. У районних

радах Харківщини 50% представлені

райцентрами, 5,4% депутатів не про

живають на території тих регіонів де

вони представляють депутатський кор

пус. Подібні приклади можна навести

по 13 областям України.

За твердженням Анатолія Ткачука,

радника Президента, 80% депутатсько

го корпусу це нові люди, які вперше об

рані до районних та обласних рад. Вони

мало обізнані у законодавстві. Через

партизацію місцевих рад ми ще отри

мали і бізнесозацію рад, коли в деяких

радах до 70% депутатів є представника

ми бізнесу. «Це призвело до запровад

ження в Україні при прийнятті рішень

органами місцевого самоврядування

таких собі кулуарних домовленостей.

17 Д

ив. rada.gov.ua

“Місцеве самоврядування: пошуки та здобутки” Збірник матеріалів та документів. Заг. Ред.

Пухтинський М. О., Власенко О. В. – Київ. “Атіка”. – 2007. – с. 711

- 712.

Там же. – с. 356.

Бізнес, наприклад, фракції Юлії Тимо-

шенко домовляється з бізнесом фракції

“Наша Україна”, що одна земельна ді-

лянка має піти одному бізнесу, а інша

земельна ділянка – іншому. І тому кон-

курентних механізмів, за яких всі ра-

тували перед виборами, не потрібно.

Просто два рішення голосується в парі,

і ми отримуємо абсолютно закритий

процес розподілу землі і майна при так

званій політичній відповідальності”

Таким чином, після виборів 2006 р.

політична складова стала одним із важ-

ливих атрибутів правової дискредита-

ції органів місцевого самоврядування,

саме внаслідок проведення виборів за

пропорційною системою. Проведений

аналіз дозволяє зробити наступні вис-

новки. У 2006-2007 р. в Україні в оригі-

нальній спосіб відбулися три виборчі

кампанії. Дві парламентські, які відріз-

няються одна від іншої складом учас-

ників, але не принциповими результа-

тами – нагадаймо, що у Верховній Раді

України VI скликання прописалося

лише 4% нових політиків, що не були

депутатами ВРУ V скликання!

На виборах до Верховної Ради 2006

р. прийняло участь 45 політичних пар-

тій та блоків із яких 5 подолали 3%

бар’єр і згодом у винятково драматич-

них подіях три з них утворили антикри-

зову коаліцію, а дві політичні сили весь

час всіляко гальмували її діяльність і в

кінці кінців призвели до дострокових

виборів. Головним і дієвим інструмен-

том розпуску парламенту у 2006 році

стала здача фракції Наша Україна та

БЮТ депутатських мандатів. Відсут-

ність у Верховній Раді України більше

ніж 150 Народних Депутатів стає пра-

вовою підставою задля реалізації по-

личної домовленості про проведення

дострокових парламентських виборів

так, як згідно Конституції України Вер-

ховна Рада України не є правомочна у

випадку відсутності у ній Конституцій-

ної більшості.

Увесь алгоритм інституційної кри-

зи в Україні заслуговує на спеціаль-

не наукове аналітичне дослідження.

Вся політична криза весни – літа 2006

року цілком очевидно висвітлила кон-

ституційну недосконалість, в рамках

якої біло-блакитні ініціатори створили

урядовий автократизм, що опирався на

політичну гарантію Верховної Ради,

але наштовхнувся на спротив націо-

нально-демократичних сил і рішучу

позицію з боку Президента. Ця криза

висвітила недосконалість та протиріч-

ність запропонованих конституційних

змін і зрозуміло поставила питання про

необхідність нового конституційного

акту, чи як формату нової редакції, чи

як формату нової Конституції. Без цьо-

го подальший розвиток державотвор-

чих процесів у країні значно усклад-

нюється.

Вибори 2007 року пройшли як абсо-

лютна нова виборча компанія, в якій уже

було офіційно зареєстровано 21 блок

та партії – учасників перегонів, серед

яких виступали гравці з різноманітни-

ми намірами. До осінніх виборів націо-

нально-демократичні сили йшли дуже

виважено з чітко розробленою політич-

ною стратегію. Вона мала дві складові.

Перша: потенційні електоральні пре-

ференції національно-демократичних

сил помаранчевого забарвлення серед

виборців України були на 10-15 відсо-

тків менше і це об’єктивно змушувало

їх максимально консолідуватися.

Політичний менеджмент, запропоно-

ваний Президентом Ющенко та голо-

вою його секретаріату Балогою, перед-

бачав, з одного боку, консолідацію усіх

політиків і політичних сил «правиці» в

рамках блоку «Наша Україна-Народна

Самооборона». За задумом і форма-

том цей блок максимально об’єднав

електорат тих регіонів, де ідеологеми

Президента і реальна практика націо-

нально-демократичних сил користува-

лася домінуючого підтримкою. Блок

вів партнерську виборчу компанію по

відношенню до БЮТ.

Обрана виборча риторика з абсолют-

но банальним гаслом «Закон один для

“Місцеве самоврядування: пошуки та здобутки” Збірник матеріалів та документів. Заг. Ред.

Пухтинський М. О., Власенко О. В. – Київ. “Атіка”. – 2007.

– с. 357

всіх» в поєднанні зі значно більш агре-

сивним відносно політичних кампаній

2004-2006 рр. пропагандистським сим-

волом (стиснутий у рот-фронтівському

привітанні кулак замість неагресивної

підкови), командна робота блока з опо-

рою на підтримку лідера – Президента

України, ніяк не заважали БЮТу вес-

ти активну масову виборчу компанію,

насичену новітніми технологічними

знаряддями, масовою маніпуляцією

свідомістю, широким використанням

популізму і гасел соціальної демаго-

гії. Результати такої виборчої компанії

дозволили утворити з мінімальною пе-

ревагою в 2 мандати, коаліцію. Націо-

нально-демократичні сили зібрали весь

потенційній урожай на власному елек-

торальному полі.

Всього одна політична сила із цього

електорату відволікла 0,76% голосів

– це блок Тягнибока «Свобода», який

заявив про себе як потужній майбутній

гравець, що має перспективу на даному

електоральному полі. Найцікавіше, що

моральною підставою для розпуску по-

переднього парламенту стало «викрив-

лення волевиявлення виборців», які

підтримали помаранчеві сили» а їх

представники у Верховній Раді Украї-

ни масово стали переходити у проти-

лежний політичний табір. Однак на ви-

борах-2007 ситуація з «викривленням

волевиявленням виборців» склалася з

точністю до навпаки. Як вже було за-

значено вище, з-поміж помаранчевих

сил тільки «Свобода», та хіба що Пар-

тія Вільних Демократів отримали певну

підтримку виборців. Відтак в реально-

му вимірі (не обмеженому тривідсотко-

вим штучним бар’єром) національно-

демократичні сили отримали близько

10 мільйонів 690 тисяч голосів, в той

час як за ідеї і програмні положення

Партії регіонів та її політичних союз-

ників (КПУ, СПУ, ПСПУ) проголосу-

вали 11 мільйонів 320 тисяч голосів

виборців! Отже, державна влада знову

опинилася в руках політичних сил, що

користуються реальною підтримкою

меншості виборців України.

Втрата влади, як реальна поразка

біло-блакитних, зумовлена зовсім ін-

шим рівнем організації виборчого про-

цесу, який продемонстрували «Партія

регіонів» та її прибічники по антикри-

зовій коаліції. Маючи набагато потуж-

ніше електоральне поле, володіючи

величезним урядовим потенціалом та

користуючись перевагою своїх пред-

ставництв в місцевих органах влади

восьми високорозвинутих та густона-

селених областей Сходу і Півдня Ук-

раїни, біло-блакитні не могли визначи-

ти свою позицію – приймати участь у

дочасних виборах. Чи опротестовувати

їх. Відтак було втрачено дорогоцінний

час, вони відмовились від використан-

ня консолідуючих інструментів і тому

вибори програли уже в червні місяці

при розробці виборчої стратегії. До

того ж їм допомогли ті політичні сили,

які, з одного боку, навчались виборчим

перегонам, а з іншого – демонстрували

свою незграбність на електоральному

полі. Головне, що майже 15% електо-

рального поля, яке при вдалій стратегії

та ефективних виборчих технологіях

могло б закріпити переваги політич-

них сил, що об’єдналися в перспективі

національної єдності, призвели до їх

поразки. Змістовна характеристика не-

долугої виборчої компанії – це об’єкт

особливого вивчення аналітиків від да-

них політичних сил.

Ще одна виборча компанія протягом

періоду, що аналізується, виділяється в

якості окремої. Це місцеві вибори вес-

ни 2006р. У цій виборчій компанії була

своя правова база, хоча вона проходила

водночас з парламентськими виборами.

Український політикум неймовірними

зусиллями відтінив значущість місце-

вих виборів, надаючи їм додаткового,

другорядного значення, що є абсо-

лютно недопустимим. Місцеві вибори

рано чи пізно повинні проходити як са-

мостійна виборча компанія. Виділення

в особливий статус місцевих виборів

2006 року має усі підстави з наступних

обставин.

У цих виборах прийняло участь у 4

разів більше суб’єктів ніж на виборах

до парламенту –208 політичних блоків

і партій. Для багатьох із них місцеві

вибори стали реальним іспитом на їх

політичну спроможність. Один загаль-

нонаціональний блок «Сонце» та 48

політичних партій не отримали жод-

ного мандата на місцевих виборах, що

можна вважати реальним критерієм їх

дієвості.

З оглядом на такі результати доціль-

ним є внесення змін до закону України

про політичні партії, згідно з якими по

відношенню до партій, що на парла-

ментських та місцевих виборах не на-

брали жодного мандата, або набрали

мізерну кількість (наприклад до 0,1%

по всій Україні), має бути призупине-

на реєстрація, як суб’єктів політики,

котрі не користуються підтримкою сус-

пільства. Тим самим партійна система

України очиститься від тих, хто не має

громадської підтримки, а тільки нагро-

маджує політичні структури політич-

ною пустотою. Введення такої норми

примусить окремих політичних лідерів

приборкати свої політичні амбіції май-

бутньою оцінкою безперспективності,

тоді у нас на місцевих виборах будуть

дійсні гравці, а не пасивні співучас-

ники, або суто технологічні проекти

(наприклад участь у виборах виключ-

но заради формування корпусу членів

дільничних виборчих комісій чи спос-

терігачів).

Три виборчі компанії продемонс-

трували чітко визначену архітектоніку

політичної структуризації за регіональ-

ною та територіальною ознакою, що

викликало неабияку реальну політичну

загрозу для державної цілісності.

З 2002 року регіональна політична

орієнтація виборців набула чіткого ок-

реслення. На Президентських виборах

2004 р. вона стала тим визначальним

чинником, який виразно придбав кон-

тури політичного сепаратизму, коли

спочатку ряд західних областей при-

сягнув ще не обраному Віктору Ющен-

ку, а потім Сєверодонецький з’їзд де-

путатів всіх рівнів підняв на щит ідеї

федералізму. Його напір вдалось за-

гальмувати, але не зняти з авансцени

сьогодення України.

Три останні виборчі кампанії значно

підсилили і рельєфно висвітлили об-

ласну корпоратизацію, контур і масш-

таб якої у 2002 році став конфігурально

виразним. Диспропорції економічного

потенціалу регіонів України не тільки

не зменшуються, а навпаки зростають

шаленими темпами. Регіональна роз-

порошеність місцевих органів влади

підсилюється і зростає кількістю сіль-

ських і селищних рад. Кількість сіль-

рад зросла від 9211 в 1991 р., до 10263

у 2001 р. І якщо одна сільрада в 1971

р., обслуговувала в середньому 3,6 на-

селеного пункту з чисельністю 2,5 тис.

чол.., то в 1991 р. – відповідно 3,1 і 1,8

тис. чол.., а в 2001 – 2,8 населеного пун-

кту з чисельністю населення 1,5 тис.

чол. [Куйбіда В.С., Принципи і методи

діяльності органів місцевого самовря-

дування. – К. – 2004 р. С. 295] За дани-

ми Управління по зв’язках з місцевими

органами влади та органами місцевого

самоврядування Апарату Верховної

Ради України у 2006р., всього зафік-

совано 12112 рад, із яких в 12108 від-

булися вибори. Вінницька, Черкаська,

Чернігівська, Полтавська не зменшу-

ють, а навпаки збільшують адміністра-

тивно-територіальну розпорошеність.

Водночас, уживаються райони-гіганти

і райони-карлики, як в Харківський

області: Харківський район 180 тис., і

Коломацькій біля 8 тис.

Не випадково в програмі уряду «Ук-

раїнський прорив» особлива увага при-

діляється реформуванню публічної

адміністрації, з планом заходів щодо

проведення реформ та відповідним фі-

нансовим забезпеченням, зокрема пе-

редбачається ведення раніше зазначе-

них законів, передбачених реформою

Романа Безсмертного, щодо місцевого

самоврядування, а також законів «Про

територіальний устрій», «Про ад-

міністративні послуги», «Про основні

засади державної регіональної політи-

ки». Здійснення цих перетворень уряд

вбачає тільки після прийняття нової ре-

дакції Конституції України.

Слід визнати, що сучасна тери-

торіальна організація влади в України