Афанасьєв М.В., Гончаров А.Б. Економіка підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

па виробництво, якщо вони пикористовуються підприємствами постійно та комплексно. Найбільший пилив

па результативність господарювання справляють технічні й організаційні нововведення.

9.2. Науково-технічний прогрес, його загальні та пріоритетні напрями

Науково-технічний прогрес (НТП) — це безперервний взає-м<(.зумовлений процес розвитку науки і

техніки, тобто постійний процес гтвореїшя нових і вдосконалення застосовуваних технологій, засобів ви-

робництва та кінцевої продукції з використанням досягнень науки.

НТП властиві такі класичні форми:

> еволюційна — постійне поліпшення окремих техні-ко-експлуа-таційних параметрів виробів або

технології їхнього виготовлення, модернізація чи створення нових моделей машин, обладнання, приладів і

матеріалів у межах того самого покоління техніки;

> революційна — зміна поколінь техніки й кінцевої продукції, мнпикнення принципово нових науково-

технічних ідей, науково-технічні революції, у процесі яких здійснюється масовий перехід до нових поколінь

техніки в провідних галузях виробництва.

Науково-гпехнічна революція (НТР) — докорінна якісна трансформація суспільного розвитку на основі

новітніх наукових відкрить (нинаходів), що справляють революціонізуючий вплив на зміну знарядь і

способів технології, організації та управління виробництвом, на характер трудової діяльності людей.

Визначальні особливості сучасної НТР:

> перетворення науки на безпосередню продуктивну силу;

> новий етан суспільного поділу праці, пов'язаний з перетворенням науки на провідну рушійну силу

економічної і соціальної діяльності;

> прискорення темпів розвитку сучасної науки і техніки; іите-і рація багатьох галузей науки, самої науки з

виробництвом;

> якісне перетворення всіх елементів процесу виробництва — іпарядь і предметів праці, самої праці

(революція в робочих машинах, створення матеріалів з наперед заданими властивостями, збільшення частки

творчості у праці).

Загальні напрями науково-технічного прогресу, а для кожного з них —- пріоритети на найближчу

перспективу наступні:

> створення нових і вдосконалення існуючих технологій — за-і і осування прогресивних базових

технологій;

> створення нових і вдосконалення існуючих засобів праці І та кінцевої продукції — системи машин

для легкої та харчової Я індустрії, багатоопераційні верстати зЧПУ, робототехпічні й роторно-|Я конвеєрні

комплекси, гнучкі автоматизовані системи, персональная]

комп'ютери; ■

> створення нових і поліпшення якості застосовуваних мате-ІЯ ріалів — застосування нових

синтетичних, композиційних, кераміч-^Я них, надчистих матеріалів із заданими властивостями;

> механізація та автоматизація виробництва — комплексна ав-Я томатизація па базі впровадження САПР,

ГВС, АСУТП, АСУВ. Я

9.3. Організаційний прогрес Я

Поняття організаційного прогресу виступає як узагальнена харак-Я теристика процесу використання

організаційних чинників розвитку тая підвищення ефективності виробництва. Його суть полягає в удоскона-

Я легші існуючих й застосуванні нових методів і форм оргаиізаціїЯ виробництва та праці, елементів

господарського механізму в усіх лан-Я ках управління економікою.

Організаційному прогресу властиві певні особливості, що відріз-Я

няють його від НТП. ■

По-перше, НТП є безпосереднім і головним чинником зростанняЯ

продуктивності (ефективності) виробництва, а організаційний ирогредЩ

лише забезпечує реалізацію нових потенційних можливостей інтеисиЯ

фікації виробничо-трудових процесів. Щ

По-друге, створення і впровадження нової техніки й технології Я

застосування нових конструкційних матеріалів та освоєння нових ви-Я

робів приводять до зниження трудомісткості їхнього виготовленняЯ

а вдосконалешгя організації виробництва і праці дає змогу зменшитиИ

втрати робочого часу і простої устаткування. Щ

По-третє, практична реалізація напрямків НТП, як иравилоЯ

потребує великих витрат суспільної праці, матеріальних і фінансовими

ресурсів; здійснення ж заходів організаційного характеру здебільшо-Я

го або зовсім не потребує нових витрат, або ці витрати є незначнимиЯ

Виокремлюють два основні напрямки організаційного прогресу —ж

загальпосистемиий і внутрішньовиробничий, ножний з яких охоплюєш

ті самі об'єкта. І

1. Удосконалення організації виробництва. 1

Організація виробництва — певним чином упорядкована тая

скоординована в часі і просторі система взаємодії провідних елементія

виробничого Процесу (людей, знарядь і предметів праці) в масштаби

підприємства, групи підприємств або галузі. і

2. Поліпшення організації праці.

Організація праці — об'єднання працівників у часі і просторі для досягнення найбільшої ефективності

трудових процесів за умови певної технології та організації виробництва.

3. Раціоналізація елементів господарського механізму. Типові елементи господарського механізму ~

системи

управління, 'планування (програмування), фінансування, матеріального забезпечення та стимулювання,

науково-технічного обслуговування виробництва тощо

Сучасними тенденціями організаційного прогресу є наступні.

1. Прискорення темпів розвитку окремих і посилення взаємозв язків усіх суспільних форм організацій

виробництва, що забезпечують конкуренцію на ринку та мультиплікаційну ефективність діяльності.

2. Посилення безперервності й гнучкості виробництва з допомогою ширшого застосування автоматичних

роторних ліній, робототех-пічних комплексів і гнучких виробничих систем.

3. Розвиток колективної (бригадної) форми організації та оплати праці, що заумов прискорення НТП,

ускладнення технічної бази виробництва стає об'єктивно необхідним.

4. Раціоналізація організації потоку і використання засобів виробництва та кінцевої продукції па всіх

стадіях відтворювальпого процесу, переміщення частини операцій з підготовки виробництва у сферу його

матеріального забезпечення.

5. Формування нових типів суспільної комбінації елементів сфери «паука-виробництво — споживання» у

вигляді спільних підприємств, науково-технічних комплексів, інженерних і сервісних центрів.

6. Удосконалення організації функціонування господарського механізму підприємств, перехід останніх па

ринкові відносини з державою та іншими контрагентами.

7. Активізація людського чинника здійсненням правильної кадрової політики, забезпеченням належної

організованості та виконавської дисципліни.

9.4. Оцінка ефективності технічних та організаційних нововведень

Економічний ефект — єдиний узагальнюючий показник економічної ефективності будь-якої групи

технічних нововведень. Він характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних

(фактичних) результатів над сумарну витрату ресурсів за розрахунковий період та обчислюється в одній з

двох форм — народногосподарській і (або)внутрішньовиробничій.

Народногосподарський економічний ефект визначається через і зіставлення результатів застосування

технічних нововведень і всіх Я витрат па їхню розробку, виробництво і споживання (експлуатацію);Я він

відображає ефективність тієї чи іншої групи технічних нововве-іЩ день з позиції їхнього впливу па кінцеві

показники розвитку екоиомі-Я ки країни.

Внутрішньовиробничий (комерційний) економічний ефект, ЩОЩ розраховується па окремих стадіях

відтво-рювальиого циклу «наука ~Щ виробництво — експлуатація (споживання)», дає змогу оцінювати ■

ефективність технічних нововведень (новин) з урахуванням ринкових І економічних інтересів Окремо

науково-дослідних (цроектно-копструк- 1 торських) установ, цідприємств-виробників і споживачів.

■

Без огляду на різницю між двома формами вираження єкопомі-Я чиого ефекту народногосподарського чи

внутрішньовиробничого спо-Д соби їх розрахунку є ідентичними; кожний з них визначається як різ-Я ниця

між результатами і витратами на їх досягнення за розрахунко-і

вий період.

Результати та витрати кожного року мають бути визначені з ура-ї хуванпям чинника часу, тобто приведені

до одного моменту часу -^ розрахункового року за допомогою спеціального коефіцієнта привеї дения

(дисконтування). і

Оцінка внутрішньовиробничого (комерційного) еконщ мінного ефекту звичайно здійснюється з

використанням показників: І

> прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства (на укової організації);

> похідних вимірників - коефіцієнта ефективності капітали них витрат (внутрішньої норми ефективності,

терміну окупності капіті тальиих витрат тощо). |

За умов розвитку соціальне орієнтованої економіки об'єктивнії можливим і необхідним стає принципово

новий підхід до визначення! ефективності технічних новин (нововведень). Цей підхід практичнії

здійснюється за трьома основними етапами.

Перший. Проведення ранжирування цілей розробки, виробництв ва і використання об'єктів технічних

новин. До вищого рангу віднбі сять соціальні цілі та вимоги екологічної безпеки, до нижчого- максиі

мізацію економічної ефективності.

Другий. Перевірка можливих варіантів технічних новин функцій! пального призначення на відповідність

соціальним цілям і вимога! екологічної безпеки, що їх зафіксовано в чинних державних (міжнародні них)

стандартах. і

Третій. Процес порівняння й вибору найліпшого варіанта па цій стадії передбачає розгляд лише соціальне та

екологічно допустимих (прийнятних) варіантів технічних новин чи нововведень; найліпші з них

визначаються за економічним критерієм.

З урахуванням особливостей оцінки ефективності всю сукупність нових організаційних рішень

умовно поділяють на дві групи:

> організаційні нововведення, здійснення яких погребує певних додаткових інвестиційних ресурсів;

> організаційні нововведення, що не потребують для свого здійснення додаткових одноразових витрат.

Оцінка ефективності організаційних нововведень першої групи ідійсшоється так само, як і нових технічних

рішень. Водночас до складу поточних витрат треба включати додатково транспортні витрати, а ілкож

витрати сировини (матеріалів) і готової продукції в процесі їх транспортування та зберігання.

Ефективність безвитратпих нових організаційних рішень визначається на підставі розрахунку економії

поточних витрат, зумовлених здійсненням таких нововведень. При цьому важливо точно визначати коло

показників для оцінки ефективності відповідної групи таких організаційних рішень.

Тема 10. ТЕХНІКО-ТЕХНОЛОГІЧНА БАЗА ВИРОБНИЦТВА

10.1 Характеристика техніко-технологічної бази виробництва

Техніко-технологічна база підприємства виробничої сфери — це системна сукупність найактивніших

елементів виробництві, яка відображає техніку і технологію одержання продукції (виконання робіт, надання

послуг), тобто сукупність машинної техніки (устаткування, приладів, апаратів), різноманітних

транспортних, передавальних, діагностичних та інформаційних засобів, організованих в техполо-і ічні

системи (комплекси) в складі цехів, технологічних переділів і підприємства в цілому.

Техніко-технологічна база кількісно та якісно відрізняється від піповпих виробничих фондів (виробничого

апарату) підприємства. До і кладу її технічної компоненти входять лише ті види знарядь і засобів праці, які

безпосередньо беруть участь у реалізації виробничих технології. Це дає змогу:

> виділити особливі сукупні характеристики, що випливають :« органічного тех-ніко-техпологічпого

розвитку виробництва; Я

> виявити взаємозв'язки, пріоритети, чинники та способи оноШ влелця і підвищення ефективності

системного функціонування техпо-Я логічних процесів і виробничої техніки.

Техніко-технологічпа база підприємства містить технологічну і І технічну складові.

Технологічна складова характеризує застосовуваніяШ технологи (технологічні процеси) і містить

три складові: 1

> операції видобутку, обробки, переміщення складування, «о-Я птролю та інших складових частин

виробничого процесу; щ

> сукупність способів і прийомів переробки ресурсів та одер-.Я жапия готової продукції;

■

> комплекс технологічної документації загального і спеціальне

ного призначення. ■

Технічна складова вміщує наступні три складові: І

> енергетичну базу (сукупність установок і мереж для забезпе^И чеипя виробництва всіма видами

енергії); Щ

> виробничі машини та устаткування, трансиортно-иереміщу-Ш вальні машини й засоби;

> технічну базу інформаційних процесів (інформаційно-обчи-Щ слювальпа техніка та засоби зв'язку).

На сучасному етапі характерні наступні тенденції розвитку техіИ ніко-технологічної бази підприємств

виробничої сфери: І

> підвищення наукомісткості засобів праці, фуидаментальностЯ втілюваних у них знань;

> зростання масштабів і розширення спектра застосування сучасШ ного мікроелектрониого устаткування;

> перетворення засобів праці в технічну цілісність вищого ноЯ

> трансформація техпіко-техиологічних засобів у все більш уні'Я

версальиі системи;

> поглиблення інтеграції окремих елементів техиіко-технологіЧі

ної бази та оргаиізаційно-уиравліиських компонентів; 1

> підвищення рівня автоматизації технічних систем, поступовії перехід до гнучкої автоматизації

виробництва.

10.2. Організаційно-економічне управління технічним розвитком підприємства

Технічний розвиток підприємства — це процес формуванні

і вдосконалення його техніко-технологічної бази. І

Технічний розвиток як об'єкт оргапізаційно-екопомічпого управ-нння охоплює різноманітні форми, що

відображають відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу та забезпечують відтворення пі

повних фондів підприємства.

Підтримування техніко-технологічної бази здійснюється за ра-Купок капітального ремонту устаткування,

заміни спрацьованого уста-гкуваиия новим такого самого технічного рівня, технічного доозбро-.....я

підприємства.

Розвиток техніко-технологічної бази здійснюється за рахунок проведення модернізації, технічного

переозброєння, реконструкції, розширення, нового будівництва.

Оцінка технічного рівня різногалузевих підприємств здійснюється Періодично (один раз па 3-5 років). Для

цього використовуються типові показники, що характеризують:

> рівень технічної оснащеності праці — фондооснащеність праці; енергооснащеність праці;

> рівень прогресивності технології — структура технологічних процесів за трудомісткістю, питома вага

нових технологій за обся-іим або трудомісткістю продукції, середній вік застосовуваних технологічних

процесів, коефіцієнт використання сировини і матеріалів;

> технічний рівень устаткування — продуктивність (потужність); надійність, довговічність; питома

металомісткість; середній строк експлуатації; питома вага прогресивних видів устаткування в загальній його

кількості; питома вага технічно та економічно застарілого устатку-м.шня у загальному його парку;

> рівень механізації та автоматизації виробництва — ступінь охоп-МІ'ІІНЯ робітників механізованою

працею; питома вага обсягу продукції, що мін отовляється за допомогою автоматизованих засобів праці.

Для поглибленої аналітичної оцінки стану технічного розвитку підприємства, необхідність у проведенні якої

обумовлюється снеціаль- , пшо перспективною програмою, застосовуються інші показники, иключаїочи ті

з них, що відображають галузеві особливості виробництві. До таких показників належать:

> механоосиащеність праці (відношення середньої вартості мамин та устаткування до чисельності

робітників у найбільшу зміну);

> коефіцієнт фізичного спрацювання устаткування;

> коефіцієнт технологічної оснащеності виробництва (кількість іастосовуваних пристроїв оснастки та

інструментів у розрахунку па ідпу оригінальну деталь кінцевого виробу);

> рівень утилізації відходів виробництва;

> рівень забрудненості природного середовища, що визначається'Я за спеціальною шкалою в балах.

Процес економічного управління технічним розвиткомш підприємства містить наступні етапи:

> установлення цілей — визначення і ранжирування, вігокреЯИ млення пріоритетів;

■

> підготовчий — аналіз виробничих умов, підготовка прогиоз|Н ної інформації;

> варіантний вибір рішень — розробка можливих варіаіітівЯ вибір критерію, оцінка ефективності

варіантів рішень; Я

> програмування робіт — погодження вибраних рішень, їх і її Я теграція в комплекс заходів у межах

програми технічного розвиткуЯ підприємства;

> супроводження реалізації програми — контроль викопаиняЯ заходів, проведення необхідного

коригування програми технічного розЯ витку підприємства.

Типовий зміст програми (плану) Я

технічного розвитку підприємства. Я

Розділ і. Науково-дослідні і проектно-конструкторські роботи .Я

Дослідження і розробки власними силами з певної Те-Ш

матики із визначенням для кожної теми: щ

> цілей дослідження (розробки); Я

> місця впровадження результатів; Я

> головного виконавця і співвиконавців; щ

> строків початку та закінчення роботи; Я

> кошторисної вартості; щ

> очікуваних результатів. щ Розділ 2. Створення, освоєння нових і

підвищення якості тихЯ

що виготовляються, видів продукції. щ

Створення та освоєння випуску нових видів продукції. щ

Організація виробництва за ліцензіями або продукції, створепоЯ

іншими організаціями. Щ

Розробка нових стандартів (технічних умов), складання карЯ

технічного рівня. Я

Сертифікація продукції. І

Зняття з виробництва застарілих видів продукції. Я

Розділ 3. Запровадження прогресивної технології, модернізаціяЯ

та автоматизація виробничих процесів. 1

Розробка та застосування нових технологій. 1

Запровадження нових видів устаткування та інструменту. Капітальний ремонт і модернізація устаткування.

Механізація ручної праці.

Автоматизація виробництва і процесів управління. Розділ 4. Зведені результати здійснення заходів

технічного І розвитку.

За окремими напрямками технічного розвитку:

> зниження матеріальних витрат і собівартості товарної продукції;

> приріст виробничої потужності підприємства;

> відносне вивільнення працівників. Для всієї сукупності заходів:

> загальні витрати та результати;

> динаміка основних техиіко-екоиомічних показників.

10.3. Лізинг як форма оновлення технічної бази виробництва (діяльності)

Лізинг — це підприємницька діяльність, що спрямована на інвес-

■ тування власних або позичених фінансових коштів і полягає у наданні

іізингодавцем (юридичною особою чи індивідуальним підприємцем, який

ядійснює лізингову діяльність) у виключне користування на певний термін

'іізиигоодержувачу майно за умови здійснення періодичних лізингових

платежів.

Об'єкти лізингу: будь-яке нерухоме та рухоме майно, що належить до основних фондів, у тому числі

машини, устаткування, транспортні ілсоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо.

Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти (мисливські угіддя, ліс,

водосховища тощо).

Загальновживана класифікація видів лізингу за наступними ознаками:

> • строком використання об'єкта лізингу — оперативний (з непо-иною окупністю) і фінансовий (з повною

окупністю);

> масштабом поширення лізингових відносин — внутрішній (загальнодержавний) і міжнародний;

> характером лізингових операцій — сервісний і зворотний. Оперативний лізинг (з неповною окупністю

орендованого майна)

ідійснюється за договором лізингу, згідно з яким лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне

користування від лізингодавця підиовідне майно на термін, менший за період, протягом якого амор-

тизується 90% вартості об'єкта лізингу на день укладення договору. Ла умови такого лізингу (оренди)

лізипгодавець надає майно у тимча-

Лізингоодержувачімаютьправо:

1. Відмовлятися від прийняття об'єкта лізингу у разі порушення! умов договору та затримувати лізингові

платежі до усунення порушення;

2. Вимагати від лізипгодавця покриття збитків, завданих внаслі док його помилкових дій чи бездіяльності

під час виконання договір; них зобов'язань.

Лізингоодержувачі зобов'язані:

1. Прийняти і належним чином користуватися об'єктом лізингу! утримувати його згідно з погодженими

умовами договору з урахував пям фізичного спрацювання і зміни стану майна.

2. Своєчасно сплачувати лізингові платежі.

3. У разі несплати лізингових платежів протягом двох чергови) строків на вимогу лізипгодавця повернути

йому об'єкт лізингу. ,<

4. Надавати лізингодавцю відомості про технічний стан об'єкті лізингу та свій фінансовий стан.

5. Повернути об'єкт лізингу у разі відмови від реалізації свого! права викупу об'єкта лізингу.

Об'єкт лізингу протягом усього строку дії договору залишається власністю лізингодавця. У разі переходу

права власності на об'єкт] лізингу від лізингодавця до іншої особи договір лізингу зберігає свою

правочинність відносно нового власника. Якщо ж лізингоодержувач! стає банкрутом, то об'єкт лізингу

відокремлюється від загального майнз банкрута і має бути повернений лізингодавцю, який може

розпоряджатия ся таким майном на власний розсуд.

Майно, продане за договором фінансового лізингу, зараховується на баланс лізиигоодержувача з

відповідною поміткою («узято у фінансовий лізинг»). Майно, що береться за договором оперативного

лізингу, залишається на балансі лізингодавця з відповідною поміткою та зарахо-і вується на позабалансовий

рахунок лізингодавця з поміткою про отри| мання майна в лізинг.

Улізинговихопераціяхберутьучасть,якправило,п'ятЩ суб'єктів:

і) виробник (постачальник, продавець); ;

2) лізингодавєць;

3) лізингоодержувач;

4) банк;

5) страхова установа.

Усі витрати на утримання лізингового майна несуть або лізинго/ш вець (за оперативного лізингу), або

лізингоодержувач (за фінансового лізингу). При цьому основними витратами останнього є лізингові

платежі.!

Елементний склад лізингових платежів:

> амортизаційні відрахування, тобто сума, що відшкодовуєть-і я за кожного платежу у вигляді частини

вартості об'єкта лізингу, нкий амортизується протягом періоду внесення лізингових платежів;

> плата за користування кредитними ресурсами (сума, яка сплачується лізингодавцю у вигляді відсотка за

залучений ним кредит для придбання майна, що передається в лізинг).

> комісійна винагорода лізингодавцю за одержане в лізинг майно (у відсотках до його балансової

вартості);

> відшкодування страхових платежів за договором страхування, Якщо об'єкт застраховано лізингодавцем;

> компенсація інших витрат лізингодавця, передбачених дого-Ііором лізингу.

За здійснення операцій міжнародного лізингу сплачується дер-Вкавне мито, податок па додану вартість та

акцизний збір за ввезення [ об'єктів лізингу на митну територію країни.

Можливі методи нарахування лізингових платежів:

> метод фіксованої загальної суми, за яким сума лізингових Платежів нараховується однаковими

частинами протягом усього строку дії договору;

> метод авансу, який передбачає виплату авансової суми в узгодженому між сторонами розмірі; решта

суми розподіляється рівномірно чи іншим'способом на весь строк дії договору лізингу;

> метод мінімальних платежів, за застосування якого загальна і ума лізингового платежу включає такі

складові: амортизаційні відраху-наїшя від вартості об'єкта лізингу, плату за залучені кошти; комісійну

інпіагороду; плату за додаткові послуги лізингодавця; вартість лізипго-нпго майна.

Оцінка ефективності лізингових операцій

По-перше, порівнюються загальні витрати за можливими варіантами, тобто порівнюється обсяг витрат па

виготовлення товарів за умови ми користання лізингу з витратами на одержання банківського кредиту чи на

пряму закупівлю відповідного об'єкта лізингу.

По-друге, визначається ціна реалізації товарів з урахуванням и.іннгових платежів (Ц

рл

„) за формулою

І,І обмежень:

де С — собівартість товару (послуги);

Д — очікувана (мінімально необхідна) дохідність виробництва;

ЛП — абсолютна величина лізингових платежів;

"і Ц — ринкова ціна товарів, що склалася па момент розрахунків;

Сі —.витрати на придбання об'єкта лізингу за умови одержання, кредиту;

Сі — витрати па операцію купівлі-продажу об'єкта лізингу.

По-третє, якщо згадані обмеження викопуються, то здійснення; лізингової операції є економічно

виправданим (ефективним). В іішю+' му разі необхідно відмовитися від лізингу або шукати способи здепкм

влепня такої операції.

За інших однакових умов ефективність застосування лізингу,

можна визначати як економічну доцільність виробничих інвестицій,!

розглянутою у відповідному розділі. І

І 10.4. Формування та використання виробничої

потужності підприємства

І Під виробничою потужністю підприємства потрібно розуміти максимальні реальні можливості випуску

продукції необхідної якості в номенклатурі і асортименті плану за певний період часу (звичайно, рік) при

використанні обладнання і реалізації намічених заходів щодо вдосконалення технології, організації

виробництва і праці^| і

Чинники,відякихзалежитьвиробничапотужність,роз4 діляютьсянадвігрупи:

> що впливають на розширення обсягу робіт; ;

> на підвищення продуктивності технологічного обладнання і робочих місць-

«Як величина змінна, виробнича потужність розраховується на початок

планового періоду — вхідна потужність і на кінець його вихідна;

потужність.

Під вхідною виробничою потужністю розуміється потужність, яком

має в своєму розпорядженні підприємство, цех або дільницю на початок;»

планового періоду, звичайно на перше січня розрахункового року. Вихідна

виробнича потужність — цс потужність підприємства, цеху, дільниці на;

кінець планового періоду або початок (на 1 січня) наступного розрахун-

кового року, яка визначається з урахуванням плану капітальногої

будівництва, робіт по модернізації обладнання, наміченого зміни технології'!

і інших чинників по формулі:

де М

вх

— потужність вхідна, І

190 1

— потужність, що вводиться в дію внаслідок виконання буді-нельпих і монтажних робіт, а також

наростаюча внаслідок модернізації обладнання і вдосконалення технологічних процесів;

виб

— потужність, що ліквідується внаслідок зняття з виробництва застарілого обладнання.

Для планових розрахунків використовується показник середньо-1 річної виробничої потужності (М

), якій

буде розташовувати підприємство, цех або

дільницю в середньому за плановий період.

де М

— збільшення потужності за рахунок організаційних і інших іаходів, що не вимагають капітальних

вкладень;

М — збільшення потужності за рахунок технічного переозброєння, розширення і реконструкцій

підприємства;

М — збільшення (+), зменшення ( —) потужності в зв'язку із іміною номенклатури і асортименту продукції;

, Пр Л

— число місяців функціонування виробничих потужностей.

Продуктивна потужність підприємства вимірюється в тих же І одиницях вимірювання, в яких планується і

враховується виробництво промислової продукції, а в окремих випадках — в одиницях вимі-і рювання

об'єму сировини, що переробляється.

Виробнича потужність підприємства визначається по потужності нсдучих цехів, потужність цехів — по

потужності ведучих дільниць, потужність дільниць — по потужності ведучого обладнання.

Розрахунок виробничої потужності повинен проводитися з урахуванням заходів по ліквідації вузьких місць.

Вузьке місце — дільниця, відділення, фаза, цех пропускна спроможність яких найменша в порівнянні з

виробничими можливостями інших юшками технологічного процесу. І

При розрахунку виробничої потужності визначають фонд часу роботи обладнання. Розрізнюють три фонди

часу роботи обладнання:

> календарний фонд часу являє собою твір числа календарних днів в році на 24 години, тобто 24 х

365=8760 години. Календарний фонд часу застосуємо тільки для підприємстві і цехів з безперервним

І \;ірактером виробництва (наприклад в металургії). Однак і в цьому фонді враховується час на ремонт і

зупинки по технічних причинах;

> режимний (номінальний) фонд часу визначається як вироб-И'ІПІЯ кількості робочих днів в

розрахунковому періоді на кількість

| робочих годин в доби відповідно прийнятому режиму роботи (в одну,

дві або три зміни), з якого віднімається кількість неробочих часів ск<и роченого робочого дня в

передсвяткові дні;

> ефективний фонд часу роботи одиниці обладнання розрахої вується як максимально можливий при

заданому режимі змінності з| вирахуванням часу виконання ремонтних операції і інженерно-рембЙ тиого

обслуговування, технічно неминучих втрат часу. ;

ГВиробпича потужність може бути розрахована для будь-якої^ виду обладнання як'

і або і

щ де ТУ — прогресивний потужність одиниці обладнання;

Т — ефективний фонд часу роботи обладнання;

І — трудомісткість (машиноємність) одиниці продукції, /

;

У основу розрахунку виробничої потужності повинні прийматися передові технічні норми продуктивності і

трудомісткість (машшюємпо> сті) продукції і максимально можливий фонд часу роботи обладнання!

Методика розрахунку виробничої потужності дільниці, цеху, під! приємства залежить від типу організації

виробництва. Виробнича потузі ність в масово-нотоковому виробництві (Ммас) розраховується і формулою:

де П

об

— кількість одиниць по ведучій групі обладнання на дільниці Ф

. — ефективний фонд часу роботи

одиниці обладнання за рік; І І — трудомісткість виготовлення одиниці продукції по даній груїі

обладнання дільниці (прогресивна норма часу на виконання деталей

иерації), год/шт. і

Виробнича потужність в апаратах безперервних проце

сів розраховується за формулою:

І де п — кількість одиниць обладнання; ■

ф — ефективний фонд часу роботи обладнання;

пр

— прогресивна продуктивність одиниці обладнання.

В умовах серійного виробництва розрахунок продуктивної потузі пості ускладнюється, так як тут за кожним

робочим місцем Закріпляви ся певна кількість деталеоперацій. При цьому як вимірник виробничу

потужності використовується типове виріб-представник. І

Виробнича потужність окремих машин і апаратів є базою для ви-міачсиня виробничої потужності відділень,

дільниць, цехів і підприєм-і гна загалом.

Підхід до розрахунку виробничої потужності залежить від принципу спеціалізації цих об'єктів, і, відповідно,

оснащення їх обладнан-, ним однакового або різного призначення.

Виробнича потужність, дільниць, па яких здійснюється ряд но-11 іідовиих процесів, визначається за

виробничою потужністю ведучого шіарату, машини, тобто по ведучій ланці.

Якщо неможливо виділити як ведучий один вигляд обладнання, можуть бути виділені декілька видів

обладнання і відповідно дільниць і навіть цехів.

При розрахунку виробничої потужності важливо не тільки прави-ІЛІ.ІІО встановити її величину, а і виявити

пропорціональиість всіх ланок |у виробництві кожного з продуктів, виявити «вузькі місця» і резерви. Тому

розрахунок виробничої потузкності повинен проводитися не тільки по ведучих, а по всіх агрегатах,

дільницях, цехах основного виробництва, а також по тих дільницях допоміжного виробництва, які можу: ь

лімітувати використання виробничої потужності основних цехів. Зіставляти виробничі потужності окремих

цехів, дільниць виро-ІГіництва по випуску якого-небудь виду продукції можна тільки після ІІїсрерахунку

виробничих потужностей цих стадій в одиниці вимірю-ІИііінія готової продукції.

Зіставлення виробничих потужностей окремих стадій зручно проводити графічно, шляхом побудови

«профілю» потужності. Така діаграма дає уявлення про співвідношення виробничих потужностей І<чадій,

про «вузькі» місця виробництва і резерви.

Рівень використання виробничої потужності характеризується підносним показником — коефіцієнтом

використання виробничої потужності, зіставленням випуску продукції, що обчислюється за рік зі

Середньорічною величиною виробничої потужності.

Цей показник є інтегральним і характеризує сукупний вплив всіх винників на використання виробничих

потужностей.

Для з'ясування роздільного впливу різних чинників велике значення мис аналіз інтенсивного і

екстенсивного використання обладнання.

Інтенсивне використання обладнання характеризується відносним показником (К

1нт

Для характеристики екстенсивного використання обладнання визнав чається показник, що відображає

співвідношення планового або фактичної'» фонду часу роботи обладнання і ефективного фонду (К

екст

На основі показників інтенсивного і екстенсивного використай і іяЯ

обладнання обчислюється інтегральний показник використання ПМ (Л",-)Я

Резерв исдовикористанпя потужності визначається за формулою»

Тема 11. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА

11.1. Сутнісна характеристика, структура і принципи організації виробничих процесів

Виробничийпроцес — цс сукупність взаємозвязаних дій людей! засобів і предметів праці, а також сил

природи, спрямованих па виготов) лепня продукції (виконання робіт, надання послуг). і

Виробничі процеси класифікуються за окремими ознаками.

1 .Запризначенням.

Основні. Процеси безпосереднього виготовлення профільної про дукції. У багатьох виробництвах

виділяють стадії: заготовчу, оброби) і складальну.

Допоміжні. Процеси виготовлення продукції, що використовуй ється на підприємстві для забезпечення

нормального здійснення осію» впих процесів. До допоміжних відносять ремонтне, інструментальне,

енергетичне господарство.

Обслуговуючі. Забезпечують нормальні умови для здійснення основних і допоміжних процесів. До них

належать складські й транспорт тій процеси.

2.3аперебігомучасі.

Дискретні (переривчасті). Характеризуються циклічністю, зв'язя пою з виготовленням виробів певної

форми поштучно (машини, прила ди, одяг, взуття тощо).

Безперервні. Пронеси, характерні для виробництва продукци яка не має закінченого обсягу і форми (рідкі,

сипкі, газоподібні речовиі ни), а тому не потребує технологічної циклічності. |

З -Зарівнемавтоматизації.

Ручні. Здійснюються безпосередньо працівником, фізичні зусилля котрого є основним джерелом енергії.

Механізовані. Процеси, що викопуються працівником за допо-| міною машин.

Автоматизовані. Процеси, що виконуються машинами під на-і іядом працівника.

Автоматичні. Здійснювані машинами без участі працівника за і.і.ідалсгідь розробленою програмою.

Основними принципами проектування та організації виробничих процесів є наступні.

1. Спеціалізація — підвищення однорідності виробництва через [ і відоме обмеження номенклатури

продукції і різноманітності операцій.

2. Пропорційність — узгодженість пропускної спроможності машин і виробничих підрозділів, окремих

станів виробничого процесу.

3. Паралельність — одночасне виконання окремих операцій та [процесів, що досягається їх суміщенням у

часі.

4. Прямоточність — предмети праці мають пересуватися в усіх стадіях та операціях виробничого процесу за

найиоротшими маршрутами.

5. Безперервність — мінімізація перерву структурі технологічного і никлу в дискретному виробництві з

допомогою синхронізації операцій, І нктосування прогресивних методів оперативного управління І

Ниробішцтвом. •

6. Ритмічність — здійснення за певним ритмом і планомірною І повторюваністю роботи всіх підрозділів

підприємства рівномірного (в

однакові проміжки часу) випуску продукції.

7. Автоматичність — економічно обгрунтоване увільнення людини під безпосередньої участі у виконанні

операцій виробничого процесу.

8. Гнучкість — оперативна адаптація виробничого процесу до необхідного переходу на виготовлення іншої

продукції.

9. Гомеостатичпість — спроможність виробничої системи стабі-и.по виконувати свої функції в межах

допустимих відхилень.

11.2. Організаційні типи виробництва

Типвиробництва — цс класифікаційна категорія виробництва, що враховує його об'єктивно наявні

конкретні властивості (широту номенклатури, регулярність, стабільність та обсяг випуску продукції).

Різновидами організаційних типів виробництва є наступні:

> одиничне ■- виробництво, що характеризується широкою номенклатурою продукції і малим обсягом

випуску однакових виробів,

повторне виготовлення яких здійснюється через тривалі проміжки часу або й зовсім не передбачається;

> серійне — виробництво, яке має обмежену номенклатуру про дукції, а виготовлення окремих виробів

періодично повторюється пев ними партіями (серіями); загальний їх випуск може бути достатньо великим;

воно буває дрібно-, середньо- і великосерійиим;

> масове — виробництво, що відрізняється вузькою номенклатурою продукції (часто вона обмежується

одним типом і видом виробу), зате великим обсягом і тривалим часом її виготовлення;

> дослідно-екснериментальпе — виробництво, яке виготовляє зразки або невеликі партії (серії) виробів

для проведення дослідних робіт," випробувань, доробки конструкції.

Універсальним показником рівня спеціалізації робочих місць є коефіцієнт закріплення операцій, який

характеризує кількість технологічних операцій у розрахунку на одне робоче місце за місяць.

В найефективнішим є масове виробництво, яке уможливлює застосування високопродуктивного

спеціального устаткування та раціональ иої організації виробництва (виробничих процесів);

В технічно та організаційно найскладнішим і найменш ефективним є одиничне виробництво.

11.3. Методи організації виробництва Основні ознаки непотокового виробництва:

> на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці,

оскільки кількість кожного з них є невеликою та недостатньою для нормального завантаження

устаткування;

> робочі місця розміщуються однотипними технологічними групами без певного зв'язку з послідовністю

виконання операцій;

> предмети праці переміщуються у процесі обробки складними маршрутами, що збільшує перерви між

операціями.

Сферами застосування непотокового виробництва є одиничне та серійне виробництво.

Методи модифікації організації непотокового виробництва:

> одиничпо-техиологічпий метод, який застосовується в одиничному виробництві і характеризується тим,

що окремі предмети праці поштучно або невеликими партіями проходять обробку відповідно до специфіки

непотокового виробництва;

> партіоино-техиологічпий метод, який відрізняється від оди-ничгю-техпологічиого тим, що предмети

праці обробляються періодично партіями, які повторюються. При цьому партія предметів праці є важливим

калепдарно-нлаповим нормативом організації партіошюго ви-

126

ІІіицтва, а її розмір впливає на його ефективність. З одного боку, Йьшсппя величини партії предметів праці

обумовлює зменшення кільці персішіагоджувань устаткування, а з другого -- обробка предмс-'Исликими

партіями збільшує обсяг незавершеного виробництва;

> иредметио-груновий метод дає можливість усунути окремі не-ІІки інших двох методів виробництва.

Його сутність полягає в розпо-I усієї сукупності предметів праці па технологічно подібні групи.

' Потокове виробництво є високоефективним методом організації Юбпичого процесу. За умов потоку

виробничий процес максималь-'відповідає засадам його раціональної організації. Ознаки потокового

виробництва:

> за групою робочих місць закріплюється обробка або скла-IIія виробів однієї назви (обмеженої кількості

найменувань конс-'Ктивпо і технологічно однорідних виробів);

> технологічний процес має високу поопераційну диференціацію; на Кному робочому місці виконуються

одна чи кілька подібних операцій;

> предмети праці передаються з операції на операцію поштучно > невеликими транспортними партіями

відповідно до ритму роботи;

> робочі місця розміщуються послідовно за ходом технологічно-Процесу.

Потокові методи організації виробництва застосовуються за умов 'Отовлення продукції значним обсягом і

протягом тривалого часу, що йіктерне для ве-ликосерійного та масового виробництва.

Основною структурною ланкою потокового виробництва є пото-іа лінія, тобто технологічно та

організаційно виокремлена група Іочих місць, на яких виготовляється один чи кілька типорозмірів дібних

виробів згідно з ознаками потокового виробництва. ' Існує наступна класифікація потокових ліній за

певними ознаками. 1 .Заноменклатуроювиробів.

Однопредметна. Лінія, на якій обробляється або складається виріб Ного типорозміру протягом тривалого

часу.

Багатопредметна. Лінія, на якій одночасно або послідовно виго-Іляється кілька типорозмірів виробів,

подібних за конструкцією і Кнологією виготовлення.

( 2. Зарівнембезперервностіпроцесу. І Безперервна. Лінія, на якій предмети праці переміщуються за

^раціями безперервно.

І Переривчаста (прямоточна). Лінія, яка не може забезпечити без-Ірернну обробку предметів унаслідок

иссинхронності операцій. Прєдме-Ніраці чекають своєї черги на обробку.