Афанасьєв М.В., Гончаров А.Б. Економіка підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

І; Основою інвестиційної діяльності підприємства є реальне іпвес-

рування.

| Реальне інвестування здійснюється підприємством в різноманітних формах, основними з яких є

наступні.

1. Придбання цілісних майнових комплексів. Воно являє собою Інвестиційну операцію великих

підприємств, яка забезпечує галузеву, Товарну або регіональну диверсифікацію їх діяльності. Ця форма ре-

альних інвестицій забезпечує звичайно «ефект синергізму».

2. Нове будівництво являє собою інвестиційну операцію, пов'язану з будівництвом нового об'єкта із

закінченим технологічним циклом ію індивідуально розробленому або типовому проекту па територіях, що

Спеціально відводяться. До нового будівництва підприємство вдається

ІІри кардинальному збільшенні обсягів своєї операційної діяльності в майбутньому періоді, її галузевій,

товарній або регіональній диверсифікації Створенні філій, дочірніх підприємств і т.ін.). І 3.

Реконструкція. Вона являє собою інвестиційну операцію, ров'язану з істотним перетворенням усього

виробничого процесу на рснові сучасних науково-технічних досягнень. її здійснюють відповідно до

комплексного плану реконструкції підприємства з метою радикального збільшення його виробничого

потенціалу, істотного підвищення якості продукції, впровадження ресурсозберігаючих технологій і т. ін. В.

4. Модернізація являє собою інвестиційну операцію, пов'язану з вдосконаленням і приведенням активної

частини виробничих основ-Ііих фондів в стан, відповідний сучасному рівню здійснення технологічних

процесів, шляхом конструктивних змін основного парку машин, механізмів і обладнання, що

використовуються підприємством у процесі операційної діяльності. 5. Оновлення окремих видів

обладнання є інвестиційною оиераці-Мю, пов'язаною з заміною (в зв'язку з фізичним зносом) або доповнен-

ням (в зв'язку зі зростанням обсягів діяльності або необхідністю Підвищення продуктивності праці) парку

обладнання, що є на иідпри-иастві, окремими новими його видами, що не міняють загальної схеми

ирійсіїепня технологічного процесу. 6. Інноваційне інвестування в нематеріальні активи — інвестиційна

операція, спрямована на використання в операційній і інших видах Щяльності підприємства нових наукових

і технологічних знань з метою ррсягнешія комерційного успіху. Інноваційні інвестиції в нематеріальні

Цктиви здійснюються в двох основних формах:

а) шляхом придбання готової науково-технічної продукції і іншихЯ прав (придбання патентів на наукові

відкриття, винаходи, промисловіЯ зразки і товарні знаки; придбання ноу-хау і т. ін.);

б) шляхом розробки нової науково-технічної продукції (як вЯ рамках самого підприємства, так і на його

замовлення инжиніринго-Я вими фірмами). Я

7. Інвестування приросту запасів матеріальних оборотних акти-Я вів. Воно являє собою інвестиційну

операцію, спрямовану на розширення ня обсягу підприємством оборотних операційних активів, що

використу-Я ються, забезпечуючи тим самим необхідну пропорціональність у розвиткуЯ позаобігових і

обігових операційних активів внаслідок здійсненнйЯ інвестиційної діяльності.

;Щ

Вибір конкрентних форм реального інвестування підприємстваЯ визначається задачами галузевої, товарної і

регіональної диверсифіЯ кації його діяльності (направленими на розширення обсягу операційЯ ного

прибутку), можливостями впровадження нових ресурсо- і працеЯ зберігаючих технологій, а також

потенціалом формування інвестиційЯ них ресурсів (грошових і інших активів, що залучаються для здійсЯ

нення вкладень в об'єкти реального інвестування). щ

Усі форми реальних інвестицій підприємства, які намічаються, розЯ глядаються як сукупність його

реальних інвестиційних проектів. .ПідгоЯ товка таких проектів до реалізації вимагає попереднього

обгрунтуваншЯ доцільності їх здійснення і ефективності, що має бути досягнена. ' щ

Для таких форм реального інвестування, як оновлення окремизЯ видів обладнання, придбання окремих

видів нематеріальних активівЯ збільшення матеріальних оборотних активів, які, як правило, не виЯ магають

високих інвестиційних витрат, обгрунтування інвестиційнихЯ проектів носить форму внутрішнього

службового документа (доповідЯ ної записки, замовлення і т. ін.), в якому викладаються мотиваціяЯ

об'єктна спрямованість і обсяг інвестування, а також очікувана йопЯ ефективність.

Для великих реальних інвестиційних проектів обгрунтування доціЯ льності їх реалізації пов'язане з

розробкою бізнес-планів. Бізнес-план явЯ ляє собою стандартизований по основних параметрах документ, у

якомуЯ детально обґрунтовується концепція призначеного до реалізації реальногоЯ інвестиційного проекту

і приводяться основні його характеристики. Я

Необхідність розробки бізнес-плану реального інвестиційного пров екту пов'язана з тим, що в сучасних

економічних умовах підприємства неЯ можуть забезпечити свій стратегічний розвиток тільки за рахунокЯ

внутрішніх фінансових ресурсів і залучають на інвестиційні цілі значнийи обсяг зовнішнього фінансування.

Розроблений бізнес-план реальногоЯ

інвестиційного проекту дозволяє всебічно оцінити доцільність його реалізації і очікувану ефективність.

Фінансове інвестування безпосередньо пов'язане з формуванням «інвестиційного портфеля». Воно базується

па тому, що більшість інвесторів обирають для здійснення фінансового інвестування більше одного

фінансового інструмента, тобто формують певну їх сукупність. Цілеспрямований підбір таких інструментів

являє собою процес формування інвестиційного портфеля.

Інвестиційний портфель являє собою цілеспрямовано сформовану сукупність фінансових інструментів,

призначених для здійснення фінансового інвестування відповідно до розробленої інвестиційної політики.

Оскільки па переважній більшості підприємств єдиним видом фінансових інструментів інвестування є цінні

папери, для таких підприємств поняття «інвестиційний портфель» ототожнюється з поняттям «фондовий

портфель» (або «портфель цінних паперів»).

Головною метою формування інвестиційного портфеля є забезпечення реалізації основних напрямків

політики фінансового інвестування підприємства шляхом підбору найбільш прибуткових і безпечних

фінансових інструментів.

За цілями формування інвестиційного прибутку розрізнюють два основних типи інвестиційного портфеля —

портфель доходу і портфель зростання.

Портфель доходу — це інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації рівня

інвестиційного прибутку в поточному періоді незалежно від темпів приросту інвестованого капіталу в

довгостроковій перспективі.

Портфель зростання являє собою інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації темпів

приросту інвестованого капіталу в майбутній довгостроковій перспективі незалежно від рівня формування

інвестиційного прибутку в поточному періоді.

По відношенню до інвестиційних ризиків розрізнюють три основних типи інвестиційного портфеля —

агресивний портфель; помірний (компромісний) портфель і консервативний портфель.

Агресивний портфель являє собою інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації

поточного прибутку або приросту інвестованого капіталу незалежно від супутнього йому рівня ризику.

Помірний (компромісний) портфель являє собою сформовану сукупність фінансових інструментів

інвестування, по якому загальний рівень портфельного ризику наближений до середиьориикового.

Консервативний портфель являє собою інвестиційний портфель, сформований по критерію мінімізації

рівня інвестиційного ризику.

Основними варіантами типів інвестиційних портфелів є:

1) агресивний портфель доходу;

2) агресивний портфель зростання;

3) помірний портфель доходу;

4) помірний портфель зростання;

5) консервативний портфель доходу;

6) консервативний портфель зростання.

Діапазон інвестиційних портфелів може бути розширений в ще більшій мірі за рахунок їх проміжних

варіантів.

«Портфельна теорія» являє собою заснований на статистичних методах механізм оитимізації інвестиційного

портфеля, що формується по заданим критеріям співвідношення рівня його прибутковості і ризику. Ця

теорія складається з наступних чотирьох розділів:

1) оцінки інвестиційних якостей окремих видів фінансових інструментів інвестування;

2) формування інвестиційних рішень відносно включення в портфель індивідуальних фінансових

інструментів інвестування;

3) оитимізації портфеля, спрямованої на зниження рівня його ризику ігри заданому рівні прибутковості;

4) сукупній оцінці сформованого інвестиційного портфеля по співвідношенню рівня прибутковості і

ризику.

8.3. Оцінка ефективності виробничих і фінансових інвестицій

Інвестиційний прибуток є одним із основних спонукальних мотивів інвестицій. Разом з тим інвестиційній

діяльності підприємства властива своя особлива модель формування прибутку, що визначає широкий

діапазон коливань його рівня на вкладений капітал. Елементи, що формують цю модель і що визначають

рівень інвестиційного прибутку, чисельні. Розглянемо лише основні з них.

1. Мінімальна норма прибутку на капітал є тією початковою точкою, яка визначає мінімальний рівень

інвестиційного прибутку підприємства.

2. Тривалість інвестиційного процесу визначає рівень інвестиційного прибутку з урахуванням концепції

оцінки вартості грошей у часі. Чим довше період інвестиційного процесу, а відповідно і розрив між

інвестиційними витратами і отриманням інвестиційного прибутку, тим вище при інших рівних умовах

повинна бути сума зворотного грошового потоку на вкладений капітал (при його нарощенні за ставкою

відсотка, рівній мінімальній нормі прибутку на капітал).

3. Темп інфляції істотно впливає на рівень інвестиційного прибутку. Тому номінальний розмір мінімальної

норми прибутку па капітал або номінальний розмір ставки відсотка, за якою здійснюється нарощення

к Суми вкладеного капіталу, повинен коригуватися з урахуванням темпу

■ Інфляції.

В 4. Рівень інвестиційного ризику, під яким розуміється ймовірність

Віиішкнеїшя непередбачених фінансових втрат в умовах невизначеності ВВаультатів інвестиційної

діяльності. Для компенсації ризику по об'єкту ■Інвестування призначається так звана «премія за ризик», яка

являє собою ■додатковий інвестиційний прибуток, необхідний інвестору зверх того ■рівня, який можуть

принести безризикові інвестиції.

■ 5. Рівень ліквідності інвестицій, який характеризує їх потенційну вдатність в короткий час і без

істотних фінансових втрат перетворюватися в грошові активи. Чим нижче рівень ліквідності об'єкта

інвестування, рим вище при інших рівних умовах повинен бути розмір цього додаткового

■Інвестиційного прибутку або «премії за ліквідність».

В 6. Індивідуальні особливості об'єкта інвестування, які можуть

■ЖДіювідати цілям стратегічного відбору інвестором об'єктів незалежно

Від рівня їх прибутковості. В .і Таким чином, модель формування рівня інвестиційного прибутку

Ви окремими об'єктами інвестування може бути представлена у вигляді:

■ ІП = (НПм -± ІОп + Пр + Пл + Пі)х(1+ і)",

■

■ге Ш — сума інвестиційного прибутку по об'єкту інвестування; В НП

— сума мінімальної норми

прибутку на капітал, що інвесту-

И/Гься (яка визначається за ставкою мінімальної норми прибутку на капітал

■іа грошовому ринку);

■ ІО

— відхилення суми прибутку по індивідуальному об'єкту ■нівестування від середньоринкових

умов його формування;

В Пр — сума премії за ризик;

В П

— сума премії за ліквідність;

В ( П

— сума інфляційної премії;

В Н і — відсоткова ставка, що приймається для нарощення суми прибу-

Вгку. виражена ді.чятмчпим дробом:

В п — тривалість процесу інвестування.

В У системі управління формуванням прибутку в процесі реально-

■ГО інвестування оцінка ефективності інвестиційних проектів являє со-

Вюю найбільш відповідальний етап.

В Розглянемо базові принципи, що використовуються в сучасній

■практиці оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів. Осно-

■ Ііпі з таких принципів полягають у наступному:

■ > оцінка ефективності реальних інвестиційних проектів повинна ■здійснюватися на основі

зіставлення обсягу інвестиційних витрат, з одного

■ боку, і сум і термінів повернення інвестованого капіталу — з іншого;

> оцінка обсягу інвестиційних витрат повинна охоплювати всю сукупність ресурсів, що

використовуються, пов'язаних з реалізацією проекту;

> оцінка повернення капіталу, що інвестується, повинна здійснюватися на основі показника «чистого

грошового потоку». Цей показник формується за рахунок сум чистого прибутку і амортизаційних

відрахувань в процесі експлуатації інвестиційного проекту;

> у процесі оцінки суми інвестиційних витрат і чистого грошового потоку повинні бути обов'язково

приведені до сучасної вартості;

> вибір дисконтної ставки в процесі приведення окремих показників до сучасної вартості повинен бути

диференційований для різних інвестиційних проектів. У процесі такої диференціації повинні бути враховані

рівень ризику, ліквідність і інші індивідуальні характеристики реального інвестиційного проекту.

З урахуванням викладеного вище оцінка ефективності реальних інвестиційних проектів проводиться з

використанням наступних показників.

1. Чистий дисконтований (приведений) дохід під яким розуміють різницю між приведеною до сучасної

вартості сумою чистого грошового потоку за період експлуатації інвестиційного проекту і сумою

інвестиційних витрат на його реалізацію. Розрахунок цього показника здійснюється за формулою:

де ЧДД(ЧПД) — сума чистого дисконтованого (приведеного) доходу по інвестиційному проекту;

ЧГП — сума чистого грошового потоку за весь період експлуатації інвестиційного проекту (якщо повний

період експлуатації проекту визначити складно, його приймають в розрахунках у розмірі 5 років);

ІЗ — сума інвестиційних витрат на реалізацію інвестиційного проекту;

п — номер кроку (рік періоду) розрахунку, (п = 1,2 ... Т);

— дисконтований розмір прибутку, отриманого в п-му році;

— дисконтований розмір вкладень, здійснених в и-му році.

Показник «чистий дисконтований (приведений) дохід» потрібно зазначити може бути використаний як

критерій доцільності реалізації проектів. Інвестиційний проект, по якому показник чистого приведеного

доходу є негативною величиною або дорівнює нулю, повинен бути знехтуваний, оскільки він не принесе

підприємству додаткового прибутку на вкладений капітал. Інвестиційні проекти з позитивним значенням

ПІ

іОказиика чистого приведеного доходу дозволяють збільшити капітал Ідприємства і його ринкову вартість.

і 2. Індекс (коефіцієнт) прибутковості дозволяє співвіднести обсяг Інвестиційних витрат з майбутнім чистим

грошовим потоком по проекту. рзрахуиок такого показника здійснюється за формулою:

|е ІД — індекс прибутковості за інвестиційним проектом.

Якщо значення індексу прибутковості менше одиниці або дорів-шє їй, інвестиційний проект повинен бути

знехтуваний у зв'язку з тим, ЩО він не принесе додатковий прибуток на інвестовані кошти. Для реа-(Ізації

можуть бути прийняті реальні інвестиційні проекти тільки зі наченням показника індексу прибутковості

вище за одиницю.

3. Індекс (коефіцієнт) рентабельності розраховується за формулою:

іе ІРі — індекс рентабельності за інвестиційним проектом;

Шр — середньорічна сума інвестиційного прибутку за період іксплуатації проекту;

ІЗ — сума інвестиційних витрат на реалізацію інвестиційного [роекту. І 4. Період окупності

розраховується за формулою:

(Є ПО — період окупності інвестиційних витрат за проектом;

ЧДПр — середньорічна сума чистого грошового потоку за період їксплуатації проекту (при

короткострокових реальних вкладеннях цей іоказник розраховується як середньомісячний).

5. Внутрішня ставка (норма) прибутковості характеризує рівень прибутковості конкретного інвестиційного

проекту, що виражається дисконтною ставкою, за якою майбутня вартість чистого грошового Потоку

приводиться до сучасної вартості інвестиційних витрат. Внутрішню ставку прибутковості можна

охарактеризувати і як дисконтну Ставку, нри якій чистий приведений дохід у процесі дисконтування буде

Приведений до нуля:

Розрахунок цього показника здійснюється за формулою:

де ВСД — внутрішня ставка прибутковості за інвестиційним проектом (виражена десятичішм дробом).

На підприємстві може бути встановлений як цільовий норматив показник «гранична внутрішня ставка

прибутковості», й інвестиційні проекти з більш низьким його значенням будуть автоматично відхилятися як

не відповідні вимогам ефективності реального інвестування.

Усі розглянуті показники оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів знаходяться між собою в

тісному взаємозв'язку і дозволяють оцінити цю ефективність з різних сторін. Тому нри оцінці ефективності

реальних інвестиційних проектів підприємства їх потрібно розглядати в комплексі.

Нарівні з оцінкою інвестиційних проектів відповідно критерію ефективності здійснюється їх оцінка за

рівнем інвестиційного ризику і рівнем ліквідності. Мірою ризику є очікуваний рівень варіабельності

показника чистого грошового потоку або інвестиційного прибутку за проектом, розраховується за

допомогою середньоквадратичного відхилення і коефіцієнта варіації, а мірою ліквідності — період інвесту-

вання до початку експлуатації проекту виходячи з того, що здійснений інвестиційний проект, що приносить

реальний чистий грошовий потік, може бути проданий у відносно більш короткий термін, ніж об'єкт

незавершений.

Остаточний відбір для реалізації окремих альтернативних інвестиційних проектів здійснюється з

урахуванням усіх трьох критеріїв, виходячи з пріоритетів, що визначаються підприємством.

8.4. Формування і регулювання фінансових інвестицій (цінних паперів)

Фінансове інвестування здійснюється підприємством в наступних основних формах.

1. Вкладення капіталу в статутні фонди спільних підприємств.

2. Вкладення капіталу в прибуткові види грошових інструментів.

3. Вкладення капіталу в прибуткові види фондових інструментів. Вкладення капіталу в статутні фонди

спільних підприємств. Ця форма фінансового інвестування має найбільш тісний зв'язок з операційною

[діяльністю підприємства. Вона забезпечує зміцнення стратегічних господар-йських зв'язків з

постачальниками сировини і матеріалів (шляхом участі в їх ІСтатутному капіталі); розвиток своєї

виробничої інфраструктури (при укладенні капіталу в транспорті та інші аналогічні підприємства);

розширення ^можливостей збуту продукції або проникнення на інші регіональні ринки ^(шляхом вкладення

капіталу в статутні фонди підприємств торгівлі); різні

форми галузевої і товарної диверсифікації операційної діяльності і інші їстратегічні напрямки розвигку

підприємства.

Вкладення капіталу в прибуткові види грошових інструментів. [.Основним видом грошових інструментів

інвестування є депозитний [внесок в банк. Як правило, ця форма використовується для короткострокового

інвестування капіталу і її головною метою є утворення

Інвестиційного прибутку.

Вкладення капіталу в прибуткові види фінансових інструментів.

Вона характеризується вкладенням капіталу в різні види цінних папе-Р рів, які вільно обертаються на

фондовому ринку (так звані «ринкові

цінні папери»).

Цінні папери, що обертаються на фондовому ринку, поділяються г на основні (цінні папери першого

порядку) і похідні (цінні папери дру-Ігого порядку або деривативи — ф'ючерсні контракти, опціони і т. п.).

Похідні цінні папери служать для здійснення спекулятивних біржових операцій, страхування цінового

ризику і як інструменти інвестування підприємствами не використовуються.

Основні цінні папери (або цінні папери першого порядку) є головним інструментом фінансового

інвестування. Вони поділяються на

дві основні групи:

а) пайові цінні папери, що підтверджують право їх власника на частку в статутному капіталі емітента (до

них відносяться акції, інве-

[стиційні сертифікати і деякі інші їх види);

б) боргові цінні папери, які свідчать про внесення їх власником (грошових коштів і зобов'язують емітента

погасити в передбачені тер-,МІпи їх номінальну вартість і виплатити додаткову фінансову винагороду

звичайно в формі відсотка (до них відносяться облігації, ощадні

'сертифікати, векселі і деякі інші види).

Серед перерахованих видів цінних паперів головна роль в фі-і цансовому інвестуванні підприємств

належать акціям і облігаціям. Розглянемо основні інвестиційні якості цих найбільш поширених ви-і дів

фондових інструментів.

/. Акції, що обертаються на фондовому ринку, класифікуються за рядом ознак:

> за особливостями реєстрації і звертання (іменні і на пред'явника);

> за характером зобов'язань емітента (привілейовані і прості);

> за формами власності емітента (акції державних компанії і акції недержавних компаній);

> за регіональною приналежністю емітента (акції вітчизняних емітентів і акції зарубіжних емітентів).

2. Облігації, що звертаються на фондовому ринку, класифікуються за наступними ознаками:

> за видами емітентів (облігації внутрішньої державної позики, облігації внутрішніх місцевих позик,

облігації підприємств);

> за терміном погашення, або періодом звертання (короткострокові і довгострокові);

> за особливостями реєстрації і звертання (іменні і на пред'явника);

> за формами виплати винагороди (відсоткові (купонні) і без-відсоткові (дисконтні));

> за регіональною приналежністю емітента (облігації вітчизняних емітентів і облігації зарубіжних

емітентів).

Оцінка ефективності окремих фінансових інструментів інвесту-вап-пя, як і реальних інвестицій,

здійснюється на основі зіставлення обсягу інвестиційних витрат, з одного боку, і сум зворотного грошового

потоку по них, з іншого. Разом з тим, формування цих показників в умовах фінансового інвестування має

істотні відмітні особливості.

Передусім в сумі зворотного грошового потоку при фінансовому інвестуванні відсутній показник

амортизаційних відрахувань, оскільки фінансові інструменти, на відміну від реальних інвестицій, не містять

в своєму складі активів, що амортизуються. Тому основу поточного зворотного грошового потоку по

фінансових інструментах інвестування складають суми відсотків, що періодично виплачуються за ними (на

внески в статутні фонди; на депозитні внески в банках; за облігаціями і іншими борговими цінними

паперами) і дивідендів (за акціями і іншими пайовими цінними паперами).

Крім того, фінансові активи підприємства, якими є фінансові інструменти інвестування, це амортизуються,

вони продаються (гасяться) в кіпці терміну їх використання підприємством (або в кінці зумовленого

фіксованого терміну їх звертання) за ціною, яка склалася па них па момент продажу (або за зазделегідь

зумовленою фіксованою сумою). Отже, до складу зворотного грошового потоку за фінансовими

інструментами інвестування входить вартість їх реалізації з закінченням терміну їх використання (фіксована

вартість за борговими фінансовими активами і поточна курсова вартість за пайовими фінансовими

активами).

Певні відмінності складаються і в формуванні норми прибутку па інвестований капітал. Якщо за реальними

інвестиціями цей показник

і визначається рівнем майбутнього операційного прибутку, який складається в умовах об'єктивно існуючих

галузевих обмежень, то за фінансовими інвестиціями інвестор сам вибирає очікуваїгу норму прибутку з

урахуванням [■'рівня ризику вкладень н різні фінансові інструмент.

Розрахункова сума інвестиційних витрат являє собою реальну вартість фінансового інструмента

інвестування, яка складається в умовах очікуваної норми прибутку по ньому з урахуванням рівня ризику.

Якщо фактична сума інвестиційних витрат по фінансовому інструменту буде перевищувати його реальну

вартість, то ефективність

фінансового інвестування знизиться (тобто інвестор не отримає очіку-

ваної

суми інвестиційного прибутку). І навпаки, якщо фактична сума

інвестиційних витрат буде нижче реальної

вартості фінансового інструмента, то ефективність фінансового інвестування зросте (тобто інвестор отримає

інвестиційний прибуток у сумі, більшій, ніж очікувана).

З урахуванням викладеного оцінка ефективності того або іншого 'фінансового інструмента інвестування

зводиться до оцінки реальної його вартості, що забезпечує отримання очікуваної норми інвестицій-ІИого

прибутку по ньому. Принципова модель оцінки вартості фінансового інструмента інвестування має

наступний вигляд:

їде Вф

— реальна вартість фінансового інструмента інвестування;

ВГП — очікуваний зворотний грошовий потік за і-ий період використання фінансового інструмента;

нп - очікувана норма прибутку по фінансовому інструменту, виражена десятичним дробом (що формується

інвестором самостійно з урахуванням рівня ризику);

л — число періодів формування зворотних потоків (за всіма їх І формами).

. Особливості формування зворотного грошового потоку за окре-

, мими видами фінансових інструментів визначають різноманітність моделей оцінки їх реальної вартості, що

використовуються.

Розглянемо зміст цих моделей стосовно боргових і пайових фінансових інструментів інвестування на

прикладі облігацій і акцій. Моделі оцінки вартості облігацій побудовані на наступ-[ них показниках:

а) номінал облігації:

б) сума відсотків, що виплачується по облігації;

в) очікувана норма валового інвестиційного прибутку (норма і прибутковості) по облігації;

г) кількість періодів до терміну погашення облігації. Базисна модель оцінки вартості облігації (Вазіз Вогні

Уаіиаглоп Мосіеі) або облігації з періодичною виплатою відсотків мас вигляд:

де ВОб — реальна вартість облігації з періодичною виплатою відсотків;

оі

— сума відсотків, що виплачується в кожному періоді (являє собою твір номіналу на оголошену ставку

відсотка);

— номінал облігації, що підлягає погашенню в кінці терміну її звертання;

нп — очікувана норма валового інвестиційного прибутку по облігації, виражена десятинним дробом;

я — число періодів, що залишаються до терміну погашення облігації.

і —- номер періоду.

Модель оцінки вартості облігації з виплатою всієї суми відсотків при її погашенні має наступний вигляд:

де ВО

— реальна вартість облігації з виплатою всієї суми відсотків при її погашенні;

— сума відсотків по облігації, що підлягає виплаті в кінці терміну її звертання.

Модель оцінки вартості облігації, що реалізовується з дисконтом без виплати відсотків, має наступний

вигляд:

де ВО

— реальна вартість облігації, що реалізовується з дисконтом без виплати відсотків по ній.

Для оцінки поточного рівня валового інвестиційного прибутку за облігаціями використовується коефіцієнт

її поточної прибутковості, який розраховується за формулою:

де К — коефіцієнт поточної прибутковості облігації;

Но — номінал облігації;

СВ — оголошена ставка відсотків (так звана «купонна ставка»), виражена десятинним дробом;

ВО — реальна поточна вартість облігації (або поточна її ціна).

і Моделі оцінки вартості акцій побудовані на наступних '.показниках:

а) сума дивідендів, передбачувана до отримання в конкретному

б) очікувана курсова вартість акції в кінці періоду її реалізації Ішри використанні акції протягом

зазделегідь означеного періоду);

' в) очікувана норма валового інвестиційного прибутку (норма

Прибутковості) по акціях;

г) число періодів використання акції.

Модель оцінки вартості акції при її використанні протягом неви-Вначеного тривалого періоду часу має

наступний вигляд:

Це ВАн — реальна вартість акції, що використовується протягом Иевизначеного тривалого періоду часу;

Да — сума дивідендів, передбачувана до отримання в кожному п-Ом періоді;

нп — очікувана норма валового інвестиційного прибутку з акцій, виражена десятичним дробом;

п — число періодів, включених в розрахунок.

Модель оцінки вартості акції, що використовується протягом зазделегідь означеного терміну, має

наступний вигляд:

Мр ■

ще ВАо — реальна вартість акції, яка використовується протягом зазде-йегідь означеного терміну;

і — номер періоду;

КВА — очікувана курсова вартість акції в кінці періоду її реалізації.

Модель оцінки вартості акцій зі стабільним рівнем дивідендів має наступний вигляд:

ІВАп — реальна вартість акцій зі стабільним рівнем дивідендів. Модель оцінки вартості акцій з постійно

зростаючим тем дивідендів (відома як «Модель Гордона») має наступний гляд:

де ВАз — реальна вартість акції з постійно зростаючим рівнем дивідендів;

До — сума останнього виплаченого дивіденду;

Тд — темп приросту дивідендів, виражений десятинним дробом.

Модель оцінки вартості акцій зі змінним рівнем дивідендів за окремими періодами має наступний вигляд:

де ВАі — реальна вартість акції з рівнем дивідендів, що змінюється в окремих періодах;

Д,—Д„ — сума дивідендів, яка прогнозується до отримання в кожному п-ому періоді.

Для оцінки поточного рівня валового інвестиційного прибутку з акції використовується ряд показників,

основним з яких є коефіцієнт співвідношення ціни і прибутку з акції. Він визначається за формулою:

де К — коефіцієнт співвідношення ціни і прибутку з акції;

РЦА — поточна ринкова ціна однієї акції;

Да — сума дивідендів, виплачених на одну акцію.

Оцінка реальної вартості фінансового інструмента в зіставленні з ціною його поточного ринкового

котирування або розрахована очікувана норма валового інвестиційного прибутку з нього є основним

критерієм прийняття управлінських рішень по здійсненню тих або інших фінансових інвестицій. Разом з

тим в процесі прийняття таких управлінських рішень можуть бути враховані і інші чинники — умови емісії

цінних паперів, галузева або регіональна приналежність емітента, рівень активності звертання тих або інших

інструментів фінансового інвестування на ринку і інші.

8.5. Чинники підвищення ефективності використання капітальних вкладів і фінансових інвестицій

1. Поліпшення структури капітальних вкладень. Рівень ефективності виробничих інвестицій значною

мірою залежить від прогресивності їх елементно-технологічної відтворювальної структури. Що вищою є

частка витрат на створення та оновлення активної частини основних фондів підприємств, то більшою буде

віддача капітальних вкладень.

[ 2. Удосконалення проектно-кошторисної справи. Забезпечення

і високої економічної ефективності проектних рішень.

3. Скорочення стадій інвестиційного циклу. Зменшення строків ? від проектування до освоєння

введешшх в дію виробничих об'єктів.

4. Впровадження економічних методів управління інвестиційним [ процесом. Ці методи не

застосовуються ізольовано, а мають бути скла-І'довою частиною загального механізму ринкових відносин

між усіма

субєктами господарювання.

8.6. Залучення іноземних інвестицій для розвитку і підвищення ефективності діяльності суб'єктів

господарювання

Державна політика в галузі іноземних інвестицій проводиться ' кабінетом Міністрів спільно з Національним

банком і регулюється і Верховною Радою України.

Для іноземних інвестицій в пріоритетні галузі економіки і соціа-

I льпої сфери з метою заохочення іноземних інвесторів можуть встано-

влюва-тися додаткові пільги, але разом з тим законами України ви-

I значаються території, па яких, виходячи з вимог національної безне-■ки, діяльність іноземних інвесторів

обмежується або забороняється.

Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації, а їх | реквізиція може бути здійснена тільки у

випадках стихійного лиха. [ І навіть в цих випадках передбачені оскарження в судах і компенсації.

Причому всі витрати і збитки іноземних інвесторів відшкодовуються з держбюджету або інших джерел,

що встановлюються КМУ в поточних ринкових ціпах па основі оцінок незалежних аудиторів, і у тій

і валюті, в якій здійснювалися інвестиції або якійсь іншій, прийнятній

) для інвестора.

З моменту виникнення права па компенсацію і до моменту її виплати на суму інвестицій, що

компенсуються, нараховуються відсотки, відповідні до тих, за якими лоидонскі банки на ринку євровалют

на-

і дають позики першокласним клієнтам.

У разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення протягом шести

місяців своїх інвестицій,а також прибутків з них у грошовій або речовій формі за реальними ринковими

цінами, що склалися на момент припинення інвестиційної діяльності.

Після сплати обов'язкових зборів, платежів і податків іноземним інвесторам гарантується безперешкодний

переказ за кордон вилучених

; на законних основах коштів у іноземній валюті. Порядок переказу встановлюється НБУ. Доход або

прибуток від інвестиції іноземний інвестор має право реіпвестувати в економіку України у будь-якій валюті,

а також зберігати їх на поточних розрахункових рахунках або на депозитах.

Іноземні інвестори мають право придбати паї і цінні папери відпові дію до валютного законодавства і

законів про цінні папери і фондову біржу, брати участь у приватизації майна державних підприємств і

незавершеного будівництва, в конкурсах і аукціонах.

Надання майна в оренду іноземним інвесторам па суму більше з;і 10 мли. доларів здійснюється з дозволу

Фонду держмайна України.

З іноземними інвесторами можуть укладатися концесійні догово ри па розробку корисних копалин, дія яких

обмежена 99 роками, а також па оренду землі (на термін до 50 років).

Закон України «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні» спрямований на

посилення притоку іноземного капіталу в пріоритетні сфери економіки країни шляхом надання різного роду

страхових гарантій, поліпшення правового регулювання іноземного інвестування, розвитку і вдосконалення

інфраструктури міжнародного бізнесу, інших передумов іноземного інвестування.

У задачі «Програми» входить залучення додаткових джерел інвестування прогресивних структурних

зрушень і інших якісних перетворень в економіці України за рахунок коштів іноземних інвесторів,

формування експортного потенціалу, зростання технічного рівня виробництва, скорочення енергоємності

продукції, потреб підприємств в сировині, ліквідації диспропорцій, що виникають на внутрішньому ринку

країни.

Пріоритетними сферами для іноземних інвестицій відповідно до «Програми» є наступні галузі:

агропромисловий комплекс; легка промисловість; лісопромисловий комплекс; машинобудування; медична

промисловість; наливно-енергетичшій комплекс; транспортна інфраструктура; зв'язок; хімічна і

нафтохімічна промисловість; соціальна інфраструктура.

При вкладеній коштів у ці галузі іноземні інвестори користуються пільгами, які можуть бути застосовані

при іноземному інвестуванні пріоритетних галузей при виконанні наступних умов:

> іноземні інвестиції повинні сприяти створенню нових робочих місць;

> вкладення повинні здійснюватися в ресурсозберігаючі і економічно безпечні технології, орієнтовані на

найбільш раціональне використання сировинної бази України;

> сприяти зниженню енергозатрат на одиницю продукції, що виготовляється;

> продукція, що виготовляється на підприємствах з іноземними інвестиціями, повинна бути

конкурентоздатною на міжнародних ринках.

Неодмінною умовою формування сприятливих передумов для припливу іноземних інвестицій буде розвиток

ринкової інфраструктури міжнародного бізнесу, для чого передбачається:

В > істотно поліпшити роботу таких учасників інвестиційної діяльно-Вп, як фондові біржі, комерційні

банки, страхові компанії, інвестиційні

Вмнанії і інвестиційні фонди, консалтингові і аудиторські фірми; Н > створити державний реєстр іноземних

інвесторів і банк даних про об'єкти іноземного інвестування в Україні; В. > створити Український банк

реконструкції і розвитку, па який ■ркласти функції щодо пільгового кредитування і фінансування црое-Втів,

національну страхову компанію щодо страхування ризиків віт-Иизняних і іноземних інвесторів;

В > здійснити організацію статистичної звітності про іноземні іпве-В&иції, удосконалити систему обліку

відповідно до міжнародних нршщи-НІв, організувати публікацію на іноземних мовах нормативних актів

Вкраїни і іншої інформації, яка цікавить іноземних інвесторів; ■ > визначити учбові заклади в Україні і за

кордоном для нідго-■рвки і підвищення кваліфікації кадрів, які працюють над ироблема-ВЬи залучення

іноземних інвестицій в Україну.

В Важливу роль у розширенні іноземного інвестування повинно В|грати агентство міжнародної співпраці і

інвестицій, основна задача ■кого складається в наданні допомоги підприємцям України в пошу-Ввх

іноземного партнера, в правильному оформленні документів інве-Вгиційної заявки, техніко-екопомічного

обгрунтування, складанні біз-Ивс-нлаиу, роаробці інвестиційного проекту за методологією, прийия-■гою в

країнах з розвиненою ринковою економікою. Я Особливу важливість має Закон України «Про

правовий статус

Іноземців». У ньому підтверджується право іноземних громадян як фізичних осіб займатися інвестиційною

діяльністю. Законом передбачена рівність прав і обов'язків усіх суб'єктів у сфері економічної діяльності.

Світова практика свідчить про ефективність імпорту капіталу Шляхом створення вільних (офшорних) зон.

Законодавство України виділяє спеціальні (вільні) економічні зони без обмеження характеру їх діяльності.

Згідно з Законом «Про загальні умови створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» і

Декретом Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» розроблена Концепція

створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні, яка передбачає створення сприятливого

інвестиційного клімату в ВЕЗ.

Вільна зона — це обмежена частина території країни, для якої І характерний специфічний режим

функціонування економічних суб'єктів. Механізм функціонування ВЕЗ, як правило, включає специфічний |

економічний, організаційний, податковий, митний і правовий статус

господарських суб'єктів і всієї БЕЗ. Відповідно до цього механізм функціонування БЕЗ включає:

> інвестиційний клімат;

> валютпо-фіпапсовий і митний режим;

> оргапізаційио-нравовий режим.

Загальні умови універсальні для вільних зон і пов'язані з гак званими «нульовими витратами» — зниженням

податків на прибуток або їх скасування. Можливе зниження податків па індивідуальний прибуток, на

переказ прибутків за кордон, падання пільгових кредитів, тимчасове скасування сплати податків

хозяйнуючим Суб'єктам Передбачається також довгострокове кредитування у національній валюті, цільові

субсидії або пільгові позики, повернення раніше виплачених податкових сум у випадках, коли інвестиції

спрямовують в пріоритетні галузі. Додатковою перевагою є можливість самостійно встановлювати терміни і

порядок амортизації основних коштів.

Як правило, в БЕЗ податки нижче, ніж в приймаючій державі.

Як правило, в зоні передбачається розвиток спільного підприємництва як іноземних, так і національних

партнерів з иозазональиих територій з метою забезпечення технічного і інформаційного обміну. Для цього

вводиться ослаблений податковий режим для спільних підприємств зі значною часткою капіталу іноземних

інвесторів (понад 40%).

Згідно з законодавством України, до іноземних інвесторів відносяться юридичні і фізичні особи, які

мешкають за межами України, а також іноземні держави, міжнародні урядові і неурядові організації.

Підприємство з іноземними інвестиціями — це будь-яка правова форма підприємництва, створена

відповідно до законів України, в якій іноземний інвестор володіє протягом року в середньому не менше за

20% оголошеного статутного капіталу або часткою вартості не менше за 100 тис. доларів США для банків і

інших кредитно-фінансових установ і 50 тис. доларів для окремих підприємств (організацій).

Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції па території України у вигляді іноземної валюти,

будь-якого рухомого і нерухомого майна, цінних паперів, грошових вимог, інтелектуальної власності, права

па здійснення господарської діяльності, платних послуг і т. ін. У цьому випадку кваліфікаційна норма

становить 1 млн доларів США для банків і 500 тис. доларів США — для інших підприємств (організацій).

Для малих підприємств кваліфікаційна норма становить 10 тис. доларів США.

Іноземні інвестиції здійснюються в наступних формах:

> часткової участі в підприємствах, які організовуються спільно з українськими юридичними і

фізичними особами, або придбання частки в діючих підприємствах;

> створення підприємств, що повністю належать іноземним Цвесторам, окремих підрозділів іноземних

юридичних осіб або при-Каїшя у власність діючих підприємств повністю;

> придбання прямо не забороненого законами України майна (рухомого і нерухомого), включаючи

земельні дільниці, дома, обладнання, транспортні засоби в натуральному вигляді або у вигляді цінних

паперів;

> придбання самостійно або з участю українських інвесторів Прав користування землею і концесій на

використання природних ре-Сурсів на території України;

> придбання інших майнових прав.

Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється Міністерством фінансів України в триденний

термін на основі інформаційного повідомлення інвестора.

У разі претензій іноземного інвестора на додаткові пільги реєстрація здійснюється впродовж 21 дня, і йому

видається інвестиційне Свідчення, яке служить основою для отримання пільг.

Пільги встановлюються Державними програмами стимулювання Іноземних інвесторів.

Експорт продукції спільних підприємств, яка повністю зроблена ібо зазнавала достатньої переробки із

застосуванням власного майна цих підприємств і має сертифікат визначення продукції власного вироб-

ництва торгово-промислової палати України, не вимагає ліцензування і квотування.

Перевірка з метою оподаткування фінансової і комерційної діяльності спільних підприємств проводиться

виключно офіційно зареєстрованими аудиторськими організаціями.

У відповідності зі статею 27 Декрету Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування»

майно, що увозиться в Україну для внеску іноземного інвестора в статутний фонд спільного ■Підприємства

в межах термінів по чинному законодавству України, Звільняється від мита і податку па імпорт. Основою

для звільнення від сплати мита є зареєстроване державними органами «Інформаційне повідомлення про

іноземну інвестицію в Україні». Державна реєстрація може бути зроблена як до початку, так і в час, і після

Практичного здійснення інвестицій. Для визначення відповідності інвестиційних проектів із залученням

іноземних інвестицій вимогам Г державної програми заохочення іноземних інвестицій в Україні і надання

додаткових пільг необхідне рішення Агентства міжнародної співпраці і інвестицій.

Тема 9. ІННОВАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ І

9.1. Загальна характеристика інноваційних процесів 1

Інноваційні процеси — сукупність прогресивних, якісно нових змін, її що безперервно виникають у часі та

просторі. і

Новини — результат інноваційних процесів. Нововведення — впроваджені в господарську практику

(діяль-|

кість) новини.

Новини (нововведеня) поділяються на наступні основ-з

ні групи: І

> технічні — виявляються у формі нових продуктів (виробів) І технологій їх виготовлення, засобів

виробництва (машин, устаткуван-і пя, енергії, конструкційних матеріалів);

> організаційні — охоплюють нові методи і форми організації! всіх видів діяльності підприємств та інших

ланок суспільного виробництва; (організаційні структури управління сферами науки і виробництва, форми

]

організації різних тинів виробництва та колективної праці тощо);

> економічні — методи господарського управління наукою і ви-и робшщтвом з реалізацією функцій

прогнозування та планування, фінан-і сування, ціноутворення, мотивації і оплати праці, оцінки результатів;

діяльності;

> соціальні — різні форми активізації людського чинника (про-1 фесійна підготовка і підвищення

кваліфікації персоналу; стимулюванні їй його творчої діяльності; поліпшення умов праці; охорона здоров'^

людини та навколишнього природного середовища; створення комфо^і

ртішх умов життя); )

> юридичні — нові та змінені закони, різні нормативно-нра* вові документи, що визначають і регулюють

усі види діяльності підЯ

приємств; І

> локальні — внутрішньовиробничі чи внутрішньорегіо-нальЦ ці новини, які зумовлюють переважно

еволюційні перетворення у сфеі рі діяльності і тому не справляють особливо помітного виливу на ефеЦ

ктивпість функціонування та розвитку підприємств; ]

> глобальні — великомасштабні (загальнодержавні, міжнароднії новини, що є у більшості своїй

революційними, та які здатні кардинальна підвищувати організаційно-техиічпий рівень виробництва.

Взаємозв'язок між окремими видами новин (нововведень) прояві ляється в тому, що технічні новини

зумовлюють передовсім відповідні організаційні нововведення, а останні потребують, як правило, певіїиі

змін в економічному механізмі діяльності підприємств. і'

106

Усі локальні й глобальні нововведення можуть забезпечувати максимально можливий прогресивний вплив