Афанасьєв М.В., Гончаров А.Б. Економіка підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

(конкуренції); за рівнем попиту тощо. Визначення ціни на основі зворотної калькуляції. Система знижок і

доплат до базової ціни. Граничні ціни на окремі види продукції. Можливі напрями вдосконалення

ціноутворення па продукцію (послуги) в Україні.

Тема 17. Фінансово-економічні результати й ефективність діяльності

0< 35 І?'1' Загальна характеристика фінансової діяльності підприємства (організації). Напрями

діяльності підприємства (організації) з формування та раціонального використання фінансових коштів.

Складання фінансового плану підприємства (організації). Обчислення необхідних обсягів власного капіталу

і позикових коштів (кредитних ресурсів). Розрахунки зароблених коштів виробничими підприємствами',. .

посередницькими фірмами та іншими господарюючими суб'єктами.

Су^щ 17.2. Прибутковість (дохідність) підприємства. Прибуток і дохід як основні показники фінансових

результатів діяльності підприємства. Прибутковість і дохідність: їхня сутність, відмінність між ними.

Джерела формування прибутку і доходу підприємства. Валовий, чистий та реінвестований прибуток.

Маржинальний дохід. Загальноприйнята практика використання прибутку (доходу) підприємства. Визначен-

ня суми прибутку до оподаткування. Зростання прибутковості фірми під впливом дії окремих чинників.

Рівень прибутковості підприємств різних галузей економіки України.

? §Щі7.3. Рентабельність ресурсів і продукції. Рентабельність як відносний показник ефективності

роботи підприємства. Методика обчислення рентабельності: виробничих фондів (виробництва); сукупних

активів; власного (акціонерного) капіталу. Рентабельність обсягу товарної продукції (продажу) та окремих

виробів. Динаміка та шляхи підвищення рентабельності на підприємствах різних галузей економіки

України.

17.4. Оцінка фінансово-економічного стану підприємства. Тлумачення і важливість оцінки загального

фінансово-економічного стану підприємства. Основні напрями діяльності, що забезпечують певний

фінансово-економічний стан підприємства. Методичні підходи до оцінки загального фінансово-

економічного стану підприємства. Групи показників для оцінки прибутковості, ліквідності, оборотності,

стабільності та ділової активності, методи їх обчислення. Економічний ефект, диференціал (фінансовий

леверидж) і коефіцієнт плеча фінансового важеля. Накопичення обліково-звітної інформації для оцінки

фінансово-економічного стану підприємства.

17.5. Сутнісна характеристика і вимірювання ефективності виробництва. Економічна сутність і

загальний методологічний підхід до вимірювання ефективності виробництва, господарської діяльності

підприємства. Змістовна характеристика видів ефективності: за наслідками — економічної та соціальної; за

місцем отримання ефекту — локальної (госпрозрахункової) та народногосподарської; за ступенем

збільшення ефекту — первісної та мультиплікаційної; за метою визначення — абсолютної та порівняльної.

Специфічні форми мультиплікаційного ефекту. Критерії ефективності виробництва. Принципи формування

системи показників ефективності виробничо-господарської та комерційної діяльності підприємства.

Система показників ефективності виробництва (узагальнююча); показники використання праці (персоналу),

виробничих фондів, фінансових коштів. Методичні підходи до оцінки соціальної ефективності діяльності

підприємства.

17.6. Чинники підвищення ефективності виробництва. Класифікація чинників підвищення ефективності

виробництва за певними ознаками: джерелами зростання; напрямами розвитку і вдосконалення

виробництва; місцем реалізації у системі управління виробництвом. Внутрішні чинники підвищення

ефективності виробництва: 1) «тверді» —технологія, устаткування, матеріали та енергія, вироби; 2) «м'які»

— організація і системи, працівники, методи роботи, стиль управління. Зовнішні чинники підвищення

ефективності виробництва: державна економічна і соціальна політика, інституційні механізми,

інфраструктура, структурні зміни в суспільстві та економіці.

2.5. Модуль V. Антикризова система господарювання Тема 18. Економічна безпека

підприємства

.'*£>&І&.1. Змістовно-типологічна характеристика економічної безпеки господарюючого суб'єкта.

Багатоаспектне тлумачення економічної безпеки різнорівиевих суб'єктів господарювання. Об'єктові

введи, економічної безпеки за типами суб'єктів, сферами життєдіяльності та конкретними предметами.

Способи оцінки економічної безпеки підприємства та'інших суб'єктів господарювання. Можливі загрози для

економічної безпеки господарюючого суб'єкта. Збитки від зниження рівня економічної безпеки окремо

взятого і певної сукупності підприємств. 18.2. Рівень економічної безпеки і кризовий стан підприємства.

Основні ознаки достатнього рівня економічної безпеки підприємства за умов ринкової системи

господарювання. Зниження до критичної

межі рівня економічної безпеки як основна причина настання кризового стану підприємства.

Поняття економічної кризи підприємства. Легка, важка і катастрофічна економічна криза; основні

причини та наслідки. Фази реакції керівництва фірми на настання економічної кризи: шок,

оборонний відступ, визнання кризи, адаптації і зміни поведінки. Розробка програми виходу з

економічної кризи. <м^(Р 18.3. Стратегія забезпечення належної економічної безпеки

підприємства. Основні групи чинників, що формують належний рівень економічної безпеки

підприємства (безпосередні чинники виробництва, стабільний попит на продукцію, надійність

постачальників, зовнішня конкуренція, державне економічне регулювання діяльності

підприємства, надійний захист комерційної таємниці, компетентність керівництва фірми).

Розробка власної довгострокової стратегії формування високого рівня економічної безпеки фірми.

Необхідні заходи і ресурси для реалізації стратегії досягнення належної економічної безпеки

господарюючого суб'єкта.

18.4. Національна програма антикризового господарювання. Об'єктивна необхідність

формування та реалізації національної програми антикризового господарювання як важлива

складова економічної безпеки вітчизняних підприємств та організацій. Змістова характеристика

державної програми антикризового господарювання. Форми та ефективність реалізації програми

антикризового господарювання.

Тема 19. Реструктуризація і санація підприємств

19.1. Структурна перебудова економіки і реструктуризація підприємств (організацій).

Об'єктивна необхідність і стратегія структурної перебудови економіки та її базових галузей.

Сутніс-на характеристика та організаційні форми реструктуризації підприємств (організацій).

Вплив реформування форм власності на реструктуризацію виробничо-господарської діяльності

підприємств.

19.2. Практика здійснення та ефективність реструктуризації суб'єктів господарювання.

Розробка і реалізація програми (бізпес-аіроекту) реструктуризації різних організаційних утво-і

рень. Конверсія, диверсифікація та розукрупнення виробництва як дійові форми реструктуризації

суб'єктів господарювання. Холдингові компанії як нові організаційні утворення, економічне

обгрунтування їх створення в окремих галузях народного господарства України. Методичні

підходи до визначення ефективності реструктуризації різних господарюючих суб'єктів. Набутий

вітчизняний і зарубіжний досвід реструктуризації різних суб'єктів господарювання.

7Р,

0019.3. Санація (фінансове оздоровлення) господарюючих суб'єктів. Тлумачення механізму

санації та цілей її проведення. Програма санаційних заходів фінансово-економічного характеру.

Особливості державної підтримки проведення санації потепційно-конкурентоспро-можиих

підприємств (організацій). Практика, масштаби та ефективність санації господарюючих суб'єктів в

Україні.

Тема 20. Банкрутство і ліквідація підприємств

£рШ20.1. Банкрутство підприємств (організацій) як економічне явище. Сутнісна

характеристика банкрутства підприємства (організації). Чинники, що спричиняють банкрутство

фірми. Симптоми прояву банкрутства суб'єкта господарювання. Імовірні зони ризику банкрутства.

Реакція господарюючого суб'єкта на настання кризового фінансово-еко-помічного стану.

Процедура офіційного порушення справи про визнання банкрутом того чи іншого підприємства

(організації). Основні положення Закону України «Про банкрутство». Масштаби і тенденції

банкрутства суб'єктів господарювання в Україні.

& \/) 20.2. Організація і наслідки ліквідації збанкрутілих підприємств (організацій). Загальна

характеристика процесу органі-іації ліквідації (припинення діяльності) збанкрутілого суб'єкта гос-

подарювання. Управління майном боржника та оцінка можливих наслідків ліквідації збанкрутілих

підприємств (організацій). Організаційно-економічні заходи і допустима тривалість процесу

ліквідації підприємства (організації-банкрута). Форми ліквідації підприємств (ор-ілпізації-

банкрутів): фізичне припинення діяльності, розпродаж майна «з молотка» перепрофілювання

діяльності зі зміною власника тощо.

ТЕМА 1. ПІДПРИЄМСТВО ЯК СУБ'ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Щ\г> 1.1 Визначення, цілі і напрямки діяльності

Підприємство — організаційно відокремлена та економічно самостійна первинна ланка сфери

народного господарства, яка виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).

Будь-яке підприємство має історично усталену конкретну назву (завод, фабрика, шахта,

електростанція тощо). Воно може включати кілька організаційних утворень (комбінат,

об'єднання). У більшості країн світу такі організаційні утворення заведено називати фірмами

(корпораціями).

Місія — це головна мета підприємства, тобто чітко визначена причина його існування. Місія

сучасного підприємства полягає у виробництві продукції (наданні послуг) для задоволення потреб

ринку та одержання максимально можливого прибутку.

На основі встановленої загальної місії визначаються загальнофірмові цілі, які мають бути:

> конкретними і вимірними, що дає їм можливість стати реальною вихідною базою для

наступних правильних господарських і соціальних рішень стосовно діяльності підприємства

(фірми, корпорації);

> зорієнтованими у часі, тобто мати конкретний горизонт прогнозування (прогноз розвитку

подій на тривалі і відносно короткі періоди часу — відповідно на 5-10 років і 1-2 роки);

> досяжними, щоб стимулювати підвищення ефективності діяльності підприємства",

> взаємодоповнюваними, тобто дії і рішення, що необхідні для досягнення однієї мети, не

повинні перешкоджати реалізації інших цілей діяльності підприємства (фірми, корпорації);

> чітко сформульованими щодо кожного виду (напрямку) діяльності підприємства, що робить їх

реальними для досягнення у від-: повідному часі.

Головні напрямки діяльності підприємства наступні.

Вивчення ринку товарів (ситуаційний аналіз), що передбачає комплексне дослідження ринку,

рівня конкурентоспроможності продукції, вимог споживачів, методів формування попиту і каналів

просування товарів.

Інноваційна діяльність — здійснення нових науково-технічних розробок, конструкторсько-

технологічної підготовки виробництва; використання ефективних нововведень; формування

інвестиційних ресурсів для інноваційної діяльності.

Виробнича діяльність — обгрунтування обсягу випуску продукції згідно з потребами ринку,

узгодження програми випуску виробів (виробничої програми) і виробничої потужності

підприємства, забезпечення виробництва необхідними ресурсами, дотримання оперативно-

календарних графіків виготовлення продукції.

Комерційна діяльність — організаційно-економічні заходи для досягнення очікуваних

прибутковості (дохідності) та інших показників фінансової результативності виробництва.

Післяпродажний сервіс — здійснення обумовлених угодою (договором) иуско-налагоджувальних

робіт стосовно поставленого устаткування та гарантійного технічного обслуговування і ремонту

відно-нідних виробів (проданої побутової техніки).

Економічна діяльність — прогнозування, планування, ціноутворення, оплата праці, ресурсне

забезпечення, зовнішньоекономічна і фінансова діяльність, облік і звітність тощо.

Соціальна діяльність — підготовка і підвищення кваліфікації персоналу, створення належних

умов праці та відпочинку, забезпечення соціального захисту працівників.

1.2 Правові основи функціонування підприємства

Підприємство (фірма) має діяти і господарювати в рамках законодавства, що регулює всі

напрямки його (її) діяльності. З-поміж юридичних актів визначальними є закон про підприємства

та статут підприємства, а також узгоджений з чинним законодавством колективний договір.

Закон України «Про підприєоства в Україні» ухвалено сесією Верховної Ради України 27 березня

1991 року.

Перелік та основний зміст розділів Закону:

1. Загальні положення. Підприємство та його основні цілі. Види підприємств. Об'єднання

підприємств. Законодавство про підприємство.

2. Створення підприємства і порядок його реєстрації. Загальні умови створення. Державна

реєстрація. Створення відокремлених підрозділів. Ліцензування видів діяльності. Статут

підприємства.

3. Майно підприємства.Формування і використання майна. Володіння та користування

природними ресурсами. Гарантії майнових прав.

4. Управління підприємством і самоуправління трудового колективу. Загальні принципи

управління. Трудовий колектив та його самоуправління. Керівництво підприємства. Колективний

договір.

5. Господарська, економічна і соціальна діяльність. Прибуток (дохід). Трудові доходи

працівника. Планування діяльності. Господарські шдносини з іншими суб'єктами господарювання.

Забезпечення засобами шіробництва. Ціноутворення. Фінансові відносини. Соціальна "Діяльність.

6. Підприємство і держава. Гарантії прав. Правові та економічні умови господарювання. Облік і звітність.

Комерційна таємниця. Відповідальність. Контроль за діяльністю. Відносини з місцевими радами.

7. Ліквідація та реорганізація підприємства. Умови ліквідації та реорганізації. Ліквідаційна комісія.

Задоволення претензій кредиторів.

Статут підприємства — певна сукупність правил, що регулюють діяльність підприємства та його

взаємовідносини з іншими суб'єктами господарювання. Статут повинен відповідати основним положенням

закону країни про підприємства.

У статуті підприємства мають бути чітко сформульовані: точне найменування і місцезнаходження

підприємства; власник (власники) або засновник (засновники); місія та основні цілі діяльності; органи

управління і порядок їх формування; джерела і порядок формування майна; умови реорганізації і

припинення діяльності.

Колективний договір — угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією

підприємства (організації), що використовує найману працю.

Колективний договір має укладатися щорічно. Колективним договором регулюються виробничі, економічні

і трудові відносини працівників з власником підприємства; визначаються заходи із забезпечення належних

умов та оплати праці, соціального захисту всіх категорій персоналу.

[) „ 1.3. Класифікація і структура підприємств

Шідприємства класифікуються за наступними ознаками.

Метою і характером діяльності — комерційні і некомерційні.

Формою власності — приватні, колективні, державні, спільні.

Належністю капіталу — національні, іноземні, змішані (спільні).

Правовим статусом і формою господарювання — господарські товариства, кооперативні, одноосібні.

Галузевим та функціональним видом діяльності — промислові, будівельні, сільськогосподарські,

транспортні, торговельні, виробничо-торговельиі, торговельно-посередницькі, ішюваційно-

впроваджувальні, лізингові, страхові, банківські, туристичні та ін.

Технологічною (територіальною) цілісністю і ступенем підпорядкованості — головні (материнські), дочірні,

асоційовані, філії.

Розміром за чисельністю працівників, осіб — малі (до 100), середні (до 500), великі (понад 500).

Виробнича структура підприємства це інтегрований склад підрозділів (цехів та обслуговуючих

господарств), де відбуваються відповідні виробничі процеси, і

Існують наступні види виробничих структур.

Залежно від підрозділу, на основі якого формується структура — цехова, безцехова, корпусна, комбінатська.

За формою спеціалізації основних цехів — технологічна, предметна, змішана.

Залежно від наявності основних і допоміжних цехів — комплексна, спеціалізована.^

Розрізняють наступні види виробничих цехів:

> основні (заготівельні, обробні, складальні)

> допоміжні (інструментальні, ремонтні, транспортні)

> побічні (товарів широкого вжитку)

Сукупність усіх виробничих, невиробничих та управлінських структур (відділів, бюро, служб) із системою

відповідних зв'язків, підпорядкованості та взаємодії, які характеризують внутрішню побудову підприємства

(організації).

1.4. Добровільні та інституціональні об'єднання підприємств (організацій)

Добровільні інтеграційні утворення створюються за принципом абсолютної добровільності входження до їх

складу; інституціональні об'єднання створюються ініціативно-иримусовим способом з рішення іиііцих

органів управління.

Розрізняють наступні основні види інтеграційних утворень.

Асоціація. Найпростіша форма договірного об'єднання підприємств та організацій з метою постійної

координації господарської чи Іншої діяльності.

Корпорація. Договірне об'єднання різних суб'єктів на основі Інтеграції їх науково-технічних, виробничих і

комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності всіх

учасників.

Консорціум. Тимчасові статутні об'єднання промислового і банків-і іікого капіталу для досягнення загальної

мети (наприклад, реалізації великого проекту). Вони можуть бути як національними, так і міжнародними.

Концерн. Інтеграція підприємств різних галузей економіки на основі і /шості власності та контролю, за

принципом диверсифікації з втратою окремими підприємствами самостійності і, як правило,

підпорядкуванням фінансовим інституціям.

Холдинг. Засноване на об'єднанні капіталів інтегроване товари-і і по, яке безпосередньо не здійснює

виробничу діяльність, а викорис-і < >мус свої фінансові кошти для придбання контрольних пакетів акцій

інших підприємств з метою контролю за їх діяльністю. Воно вирішує головні питання діяльності

своїх учасників за збереження їхньої самостійності.

Фінансово-промислова група. Створюване за рішенням уряду країни інтеграційне утворення, яке

складається з різних суб'єктів господарювання всіх форм власності для реалізацї державних

програм розвитку пріоритетних галузей, а також структурної перебудови економіки.

1.5. Ринкове середовище господарювання підприємств та організацій

Ринок — це сфера товарного обігу і повязана з ним сукупність товарно-грошових відносипЮ яка

виникає між виробниками (продавцями) та споживачами (покупцями) в процесі купівлі-продажу

товарів.

Ринок виконує наступні основні функції.

Спеціальну — забезпечується рух товарів від виробника до споживача.

Регулятивно-контрольну — через посередництво ринку визначається: що, скільки, коли, як і для

кого виробляти. Внаслідок дії закону вартості та закону попиту і пропонування встановлюються

відтво-рювальні пропорції, оптимізується розподіл ресурсів між сферами діяльності,

забезпечується контроль за суспільно-допустимим рівнем виробничих витрат.

Стимулюючу — ініціюється виробництво тих товарів, які необхідні споживачам. Через механізм

конкуренції ринок активно впливає на розширення асортименту і підвищення якості продукції,

вилучення з виробництва застарілих її видів.

За структурними ознаками розрізняють наступні види ринків.

За суб'єктним складом — споживачів; виробників; проміжних продавців; державних установ;

міжнародних виробників, продавців і посередників.

За продуктово-ресурсним наповненням — продовольчих і непродовольчих товарів; знарядь і

предметів праці та інших товарів виробничого призначення; житла, землі, природних багатств і

корисних копалин; побутових, транспортних, комунальних та інших послуг; валюти, грошей і

цінних паперів.

За елементно-технологічними зв'язками — засобів виробництва; предметів споживання; інновацій

та інформації; інвестиційних ресурсів; робочої сили; валютний; грошово-кредитний.

За територіально-просторовою організацією — місцевий (локальний); регіональний;

національний; транснаціональний; світовий.

Інфраструктура ринку це сукупність організацій (установ), що мають різні напрямки діяльності,

забезпечують ефективну взаємодію ижаровиробників та інших ринкових агентів, які здійснюють

просу-млпіія товарів із сфери виробництва у сферу споживання.

Розрізняють такі основні елементи ринкової інфраструктури — Комерційні інформаційні центри;

товарні, фондові і валютні біржі; иомерційно-кредитні та інші об'єкти; транспортна і складська

мережі; Комунікаційні системи.

Виділяють наступні принципи поведінки субєктів господарювання на ринку.

Базові принципи.

Принцип соціального партнерства визначає будь-яку рп інпнуту ринкову економіку як

соціальне орієнтовану, Його зумовлено

І пім, що підприємство як соціально-економічна цілісність функціонує в псиному зовнішньому

середовищі. Тому поряд з економічною функцією і виробництва продукції (надання послуг) та

одержання в результаті

І цього максимально можливого прибутку підприємство зобов'язане приділяти належну увагу

соціальному розвитку не лише свого трудо-ікно колективу, а й місцевого населення. Соціальне

відповідальна поведінка всіх суб'єктів господарювання забезпечує необхідний суспіль-

I пий консенсус, надійне партнерство підприємців та інших соціальних

' прошарків населення, громадських організацій.

Принцип свободи підприємництва забезпечується правами підприємства у сфері здійснення

його діяльності:

1) можливістю самостійної економічної діяльності трудових колективів;

2) самостійністю в організації виробництва та його ресурсного

убезпечення;

3) незалежністю в прийнятті будь-яких госнодарсько-уиравлін-п.ких рішень;

4) реальним правом розпоряджатися власним майном та одержа-ипм доходом.

Локальні принципи:

> спільність комерційних інтересів і постійного пошуку способів максимального задоволення

потреб споживачів;

> взаємовигідність ділових відносин, що передбачає достатність прибутку для партнерів за

господарськими договорами;

> рівноправність у взаємовідносинах, яка означає однакову відповідальність за порушення умов

договору, альтернативу вибору контр-

агентів; прагнення до постійного інвестування у виробництво і створен-і ня нових робочих місць;

> підпорядкування короткочасних цілей інтересам підтримування! міцного економічного стану

підприємства в тривалій перспективі.

Тема 2. ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДЮЛЬНОСТІ

2.1. Підприємництво як сучасна форма господарювання

Підприємництво — це активно-динамічний елемент бізнесу, що характеризується самостійною та

ініціативною господарсько-фінансовою діяльністю суб'єктів усіх форм власності в рамках чинного

законодавства на свій ризик і під особисту майнову відповідальність або від імені й під майнову

відповідальність юридичної особи для задоволення суспільних потреб.

Бізнес — будь-яка діяльність за умов ринкової економіки, які задовольняє потреби споживачів і забезпечує

прибуток (дохід) суб'єкту такої діяльності.

Підприємництво — це вид діяльності, який відзначається самостійністю у виборі напрямків і методів

діяльності, дією чинника економічного ризику, орієнтацією на досягнення комерційного усні-1 ху,

інноваційним (творчим) характером господарювання.

Підприємництво — це тип і стиль господарської поведінки, і яка характеризується ініціативністю і

пошуком нетрадиційних рішень! готовністю йти на обгрунтований ризик, гнучкістю і постійним само-

оновленням, цілеспрямованістю і наполегливістю.

Підприємницька діяльність виконує наступні основні функції:

> творчу — генерування та активне використання новаторських ідей і пілотних проектів, готовність до

виправданого ризику та вміння ризикувати в бізнесі (підприємництві);

> ресурсну — формування та ефективне використання власного капіталу, а також інформаційних,

матеріальних і трудових ресурсів;

> організаційну — практична організація маркетингу, виробниц-| тва, реклами, продажу та інших

господарських операцій.

Підприємницька діяльність здійснюється на основі наступних основних принципів.

, 1. Вільний вибір видів підприємницької діяльності.

2. Залучення па добровільних засадах грошових коштів і майна підприємців та юридичних осіб для

розгортання підприємництва.

3. Самостійне формування програми діяльності, вибір постачальними і споживачів, визначення цін на

товари.

4. Вільне наймання працівників і належний рівень оплати їхньої праці.

5. Придбання матеріально-технічних, природних та інших ре-і і'урсів, використання яких не заборонено

(необмежене) чинним законодавством.

6. Вільне використання прибутку, що залишається в розпорядженні засновників після внесення обов

язкових платежів.

7. Самостійне здійснення юридичними у особами чи підприємцями без створення юридичної особи

зовнішньоекономічної діяльності.

Підприємництво відіграє велику роль в формуванні ефективної системи господарювання, а саме:

> створює конкурентне середовище і стає каталізатором економічного розвитку суспільства;

> служить дійовим важелем для ефективних структурних змін у системі господарювання;

> сприяє найефективнішому використанню інвестиційних, ма-[ теріальних і нематеріальних ресурсів;

> забезпечує належну мотивацію високопродуктивної праці.

І ^ и ^Підприємницька діяльність здійснюється в наступних організацій но-правових формах.

Одноосібне володіння — підприємство (володіння), власником якого є фізична особа або родина. Його

перевагами є простота заснування, повна самостійність, свобода та оперативність дій, максимально можливі

спонукальні мотиви до ефективного господарювання, збереження комерційної таємниці. До недоліків

відносяться труднощі І:і залученням великих інвестицій та одержанням кредитів, повна відповідальність за

борги, брак спеціалізованого менеджменту, невизначеність терміну функціонування.

Господарське товариство (партнерство) — об'єднання власників капіталів кількох фізичних осіб за умов:

рівного розподілу ризику і прибутку; спільного контролю результатів бізнесу; безпосередньої участі в

діяльності. Його перевагами є ширші можливості для ефективної діяльності, збільшення фінансової

незалежності та дієсп-роможності, більша свобода дій і виваженість управлінських рішень, можливість

залучення до управління товариством професійних менеджерів. Недоліками є загроза окремим партнерам

через солідарну відно-ііідальність; можливість банкрутства через професійну некомпетентність одного з

партнерів; збільшення ймовірності господарського ризику через недостатню передбачуваність процесу і

результатів діяльності.

Корпорація (акціонерне товариство) — підприємство, власіН ником якого є акціонери, які несуть

обмежену відповідальність (у роз- Я мірі свого внеску в акціонерний капітал), але розпоряджаються при-Я

бутком. Перевагами такої форми є реальна можливість залучення не-Я обхідних інвестиційних ресурсів,

більша здатність до нарощуванняИ обсягів виробництва (послуг), наявність лише обмеженої відповідаль-Я

ності акціонерів, постійний (тривалий) характер функціонування. До Я недоліків відносятся наявність

розбіжностей між правами власності та І функцією контролю діяльності, сплата більших податків через

оподамИ кування спочатку прибутку, а потім одержуваних дивідендів, існування Я потенційних

можливостей для зловживань з боку посадових осіб. ) ■

2.2. Договірні взаємовідносини і партнерські зв'язки І

у підприємницькій діяльності І

У ринковій економіці організація підприємницької діяльностіЯ базується виключно на договірних

взаємовідносинах. І

Договір (контракт, угода) — форма документального за-И кріплення партнерських зв'язків, яка обумовлює

предмет договору, ■ взаємні права та обов'язки, наслідки порушення домовленостей. До-И говір

опосередковує відносини у процесі праці, виробництва і реаліза-Я ції продукції або надання різноманітних

послуг. 1

У ринковій системі господарювання застосовують дваЩ типи договорів:

1) установчі; 1

2) підприємницькі. І Установчий договір — це

письмовий документ, який засвідчуєш

волевиявлення фізичних чи юридичних осіб відносно заснування новогоЯ організаційно-правового

утворення для реалізації конкретної підприємця ницької ідеї.

Підприємницький договір — документ, що відображає угоду стоЯ рін (партнерів) відносно безпосереднього

здійснення вибраної підприєм-щ ницької діяльності (форми бізнесу) у певній організаційно-правовій формі,!

Підприємницькі договори класифікуються за сферами ді-щ яльності.

/. Купівля-продаж, оренда і лізинг 1

1.1. Договір купівлі-продажу продукції, виробленої підприємством. І

1.2. Договір на поставку товарів через посередника

1.3. Договір про аукціонний продаж товарів

1.4. Договір про виготовлення продукції із сировини і матеріалів замовника..

1.5. Договір продажу майна підприємства іншим юридичним особам.

1.6. Державний контракт.

1.7. Державне замовлення.

1.8. Договір оренди майна

1.9. Лізингова угода

2. Підрядні послуги

2.1. Договір про коисалтииг та інформаційне обслуговування Підприємств І організацій

ч ,

2.2. Договір про надання юридичних послуг

2.3. Договір про надання аудиторських послуг

2.4. Договір про надання брокерських послуг

2.5. Договір про рекламні послуги

2.6. Договір па виконання науково-дослідних робіт

3. Трудові відносини

3.1 Колективний договір

3.2 Тарифна угода

3.3 Договір (контракт) про наймання керівника

3.4 Договір (контракт) про наймання працівника 4- Страхування

4.1. Договір особистого страхування від нещасних випадків

4.2. Договір страхування майна

підприємств і громадян

4.3. Договір обов'язкового медичного страхування

4.4. Договір добровільного медичного страхування 5. Розрахунки і кредитування

5.1 Договір на розрахункове і касове обслуговування

5.2 Договір поручництва

5.3 Договір позики із заставним забезпеченням

5.4 Кредитний договір

6*. Зовнішньоекономічна діяльність

6.1. Договір на декларування товарів, що підлягають митному контролю

6.2. Договір на траиспортно-експедиційне обслуговування зовнішньоторговельних операцій

6.3. Ліцензійний договір загального типу

6.4. Договір консигнації

6.5. Агентський договір

6.6. Договір на закупівлю товарів за імпортом

6.7. Договір поставки товарів за експортом

7. Інші договори

7.1. Договір доручення

7.2. Договір комісії

7.3. Договір про спільну діяльність

Типовий підприємницький договір повинен містити у собі наступні частини:

> преамбула, в якій вказується чітка офіційна назва договору, місце і час (дата) укладення, зазначення

факту укладення договору на умовах викладених в його тексті, юридичні назви сторін (партнерів);

> основна частина, що складається з специфічних і загальних умов; Специфічні умови вказують предмет

договору і кількість товару,

якість товару, ціну товару, знижки чи надбавки, базові умови поставки, форми оплати, термін поставки,

маркування, пакування і тару, здавання-приймання товару, відповідальність сторін, застереження за

договором.

Загальні умови містять арбітражний припис (застереження), форс-мажорні обставини.

Кінцева (завершальна) частина, яка містить необхідні додатки (ескізи, зразки товарів), юридичні адреси

сторін договору, підписи сторін (партнерів).

За напрямами підприємницької діяльності розрізняють наступні форми співробітництва партнерів.

1. Виробництво — виробниче кооперування, проектне фінансування, управління за контрактом, підрядне

виробництво, спільне підприємництво.

2. Товарообмін — бартерні операції, зустрічна торгівля, комерційна тріангуляція.

3. Торгівля — підприємницькі зв'язки, закріплені угодами: звичайними, форвардними, про передачу

інформації у вигляді ноу-хау,І про встановлення прямих зв'язків, про експорт (реекспорт)товарів, про імпорт

товарів.

4. Фінансові відносини — факторинг, комерційний трансферт. Проектне фінансування — форма

підприємницького

співробітництва, коли:

> один із партнерів зобов'язується фінансувати реалізацію підприємницького проекту іншого партнера;

> партнер-розробник пропонує іншому партнеру здійснювати! практичну його реалізацію і зобов'язується

фінансувати усі необхіднії роботи. При цьому в обох випадках одержаний кредит має бути пове-рнутий у

товарній формі (за рахунок виготовленої продукції після реалі-

зації бізнес-проекту).

•і

Управління за контрактом — форма партнерських зв'язків, Цдійппованих через передачу одним

підприємцем іншому ноу-хау управ-иінсіїкогс характеру та забезпечення останнім інвестування процесу ||і|

жн і ичного його використання.

і Бартерні операції (бартер) — форма реалізації укладеної

юмпди про попередньо узгоджені номенклатуру і пропорції обмінювати товарів, а також строків обопільних

поставок продукції.

Комерційна тріангуляція — бартерні операції, у здійсненні Ікпх беруть участь не дві, а три і більше сторін,

якщо цього потребує Іншук необхідного продукту (товару).

Форвардна угода — документально оформлений договір, що Іотребує термінової практичної його реалізації.

Угода про передачу інформації у вигляді ноу-хау — уго-|и, яка реалізується обов'язково за певну

матеріальну винагороду, умови І розміри котрої передбачено в такій угоді.

Факторинг — фіпаисово-економічні взаємовідносини між підбірці мцями і так званими фактор-фірмами

(найчастіше банками), які ■руть на себе дебіторську заборгованість або купують вимоги (рахунки (фактур)

щодо сплати боргу.

Комерційний трансферт — форма обопільного придбання Партнерами капіталу в національній валюті в

певних розмірах за до-Гонірною ціною з наступним її зарахуванням на рахунок покупця в Національному'

банку країпи-продавця.

2.3 Міжнародна підприємницька діяльність

Міжнародна підприємницька діяльність — це глобалізація діяльності, здійснюваної через науково-

технічне, виробниче, торговельне, сервісне та інше взаємокорисне співробітництво суб'єктів

іоснодарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів).

Основним спонукальним мотивом участі партнерів у міжнародному бізнесі є можливість збільшення

масштабів та ефективності підприємництва за рахунок інтернаціоналізації певних сегментів ринку, ті

користання нових додаткових джерел матеріальних та інвестиційних ресурсів, диверсифікації виробничо-

господарської діяльності.

Суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності є:

> фізичні особи — громадяни даної країни, іноземні громадяни та особи без громадянства, які є діє- і

правосироможішми;

> юридичні особи, які зареєстровані в даній країні і мають на и території постійне місцезнаходження;

> структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії,

відділення, представництва);

> спільні підприємства, які мають постійне місцезнаходження в] даній країні.

Розрізняють наступні форми міжнародної підприємницької діяльності.

1. Здійснення окремих зовнішньоекономічних операцій', експортно-імпортні та лізингові операції,

консалтингові й маркетингові послуги.

2. Різноманітна промислова кооперація: науково-технічна, виробнича, збутова, сервісна та інша.

3. Спільне підприємництво: створення і функціонування спільних підприємств, ліцензування, управління за

контрактом.

4. Територіально-виробничі та багатосторонні міжнародні зв'язки: прикордонна і прибережна торгівля,

створення консорціумів, реалізація концесій.

Міжнародне спільне підприємство (МСП) — організаційно-нравова форма обєднання зусиль

різнонаціональних партнерів у сферах інвестування, управління, виробництва продукції (надання послуг),

торгівлі тощо.

Мотивація створення МСП як форми реалізації страте^ гії виходу на зовнішній та внутрішній ринки

обумовлюється:

> зниженням питомих інвестиційних ресурсів і підприємницького ризику;

> розвитком підприємницького потенціалу конкретного суб'єкта господарювання;

> реалізацією переваг меншої вартості основних чинників виі робництва та активізацією

ресурсозбереження;

> забезпеченням ефективнішого маркетингу і формуванням нових каналів збуту товарів, можливістю

проникнення на нові ринки.

Типовий зміст протоколу про наміри:

> загальні обсяги виробництва і поставок продукції на внутрішній і зовнішній ринки;

> розмір статутного фонду з виокремленням часток пар '; тнерів у ньому; співвідношення між

власними і пози ковими кошта-! ми; можливий банк-кредитор;

> наявність місцевої кваліфікованої робочої сили і потреба В) залученні іноземного персоналу;

> організація продажу виробів і післяпродажного технічного обслуговування; тривалість такого

обслуговування;

> трансферт (репатріація) прибутку іноземного партнера. Статут МСП має визначати:

1) предмет і цілі діяльності, місцезнаходження, склад засновників; І

2) розмір статутного фонду і часток партнерів у ньому, порядок! його формування;

3) склад і компетенцію органів управління, порядок прийняття управлінських рішень;

4) процедуру припинення діяльності (ліквідації).

Метою регулювання міжнародної підприємницької діяльності є:

> стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, розширення зовнішньоекономічних зв'язків

суб'єктів підприємницької діяльності;

> створення сприятливих умов для інтегрування економіки країни в систему світового поділу праці та її

максимально можливе наближення до ринкових структур розвинутих країн;

> здійснення захисту економічних інтересів країни та конкретних суб'єктів її зовнішньоекономічної

діяльності;

> надання рівних можливостей усім суб'єктам підприємницької діяльності.

Інституціональними органами, що здійснюють окремі функції регулювання, є:

> на національному рівні — вищий законодавчий орган (парламент) країни; центральний виконавчий

орган (уряд) країни; національний (центральний) банк; міністерство економіки;

> на міжнародному рівні — Банк міжнародних розрахунків (БМР) — сприяє співробітництву центральних

банків світу і здійсненню міжнародних фінансових операцій; Міжнародний банк реконструкції і розвитку

(МБРР) — спеціалізована установа ООН з надання позик і кредитів країпам-члепам ООН; Міжнародний

валютний фонд (МВФ) — сприяння розвитку міжнародної торгівлі і валютних операцій, надання коштів в

іноземній валюті; Міжнародна фінансова корпорація (МФК) — філія МБРР з інвестування в приватний

сектор економіки; Рада ООН з промислового розвитку (ЮНІДО) — сприяння всебічному розвитку

виробничої сфери країп-члеиів ООН; Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) — філія МБРР для

обслуговування країн Європи.

Тема 3. УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ І

3.1. Сутність, функції і принципи процесу управління суб'єктами господарювання

Об'єктивну необхідність управління будь-яким суб'єктом господарювання, зумовлено процесами поділу

праці у виробництві чи в іншій;

діяльності.

Управління підприємством або іншим первинним суб'єктом господарювання — це постійний і

системний вплив на діяль'ч ність його структур для забезпечення узгодженої роботи і досягнення! кінцевого

позитивного результату.

Виділяють наступні функції управління.

Планування — процес визначення цілей діяльності, передбаіЯ чеїшя майбутнього розвитку та поєднання

індивідуальних завдань пра+я цівників підприємства або іншого суб'єкта господарювання для дося-Я

гнення загального позитивного результату діяльності. і

Організація — процес формування структури виробничо-гооИ подарської чи іншої системи, розподілу

завдань, повноважень і відпо-і відальпості між працівниками суб'єкта господарювання для досягнені ия

загальних цілей його діяльності.

Мотивація — процес, що спонукає працівників до спільний узгоджених дій, які забезпечують досягнення

поставлених загальних цілей діяльності.

Контроль — процес визначення досягнутих за певний період результатів діяльності, порівняння досягнутих

результатів із заплано| вапими і коригування діяльності, що в сукупності забезпечує виконання завдань

плану на належному рівні.

Основними принципами організації процесу управління виробничим підприємством є:

> економічність — досягнення максимально можливих резульі татів діяльності за мінімальних витрат;

> системність — кожна ланка у виробництві розглядається як частина великої техніко-економічної

системи, в яку вона входить;

> пропорційність — постановка завдань, визначення засобів і способів їх здійснення з урахуванням

необхідності дотримання узгодженого розвитку суб'єктів управління;

> особиста матеріальна заінтересованість — матеріальне заохочення працівників за результатами праці;

> директивність, єдиноначальність і самоуправління. Принцип ди-рективності застосовується в процесі

управління державними під-

і І І мі- мстнами (організаціями). Єдипоначальність-принцип, за якого будь-. йі>\ управлінську ланку очолює

керівник, що несе повну відповідальність за і |и іу 'іі.тати діяльності і має право підпису на банківських та

інших юридичних

лінл'мсіїтах. Самоуправління діє в лапках управління, де власником ресурсів

11 іс і у а і) гаті в діяльності є трудовий колектив.

3.2. Методи управління діяльністю підприємства

Методи управління — це способи впливу на трудові колекцій п 'і-а окремих працівників, що об'єктивно

необхідні для досягнення ІІІІІЖИІІНИХ цілей підприємства.

За своїм змістом мотиви виробничої та іншої діяльності людей іоділяються на матеріальні, соціальні і

примусові. Відповідно до цьо-1> розрізняють методи управління: економічні; соціально-психрлогіч-ІІ;

організаційні.

Економічні методи управління реалізують матеріальні інтереси людей і ииробничих процесах (процесах

іншої діяльності) через використання інілрію-грошових відносин. Вони мають два аспекти реалізації.

Перший аспект — це управління, яке орієнтується на використання ■Тнореного на державному рівнів

економічного сегмента загального ИІІІІІІІІШІЬОГО середовища. Його практична реалізація включає

формування Кін гем оподаткування і справляння мита, визначення амортизаційної ■цілі гики, мінімальної

заробітної плати тощо.

г Другий аспект пов'язаний з управлінням, зорієнтованим па ви-

користання різноманітних економічних категорій (фінансування, кредитування, ціноутворення, економічні

санкції тощо).

Соціально-психологічні методи реалізують мотиви соціальної поведінки працівників. Рівень сучасного

виробництва, зростання загальноосвітнього і ирофесійно-кваліфікаційного рівнів спричинюють істотні

зміни в системі ціннісних орієнтацій та в структурі мотивації ііиробничо-господарської діяльності

персоналу. Традиційні форми і матеріального заохочення поступово втрачають свій колишній дійо-иий

вилив. Усе більшого значення набувають такі чинники, як: зміс-гоїшість і творчий характер праці,

можливість виявлення ініціативи, рівень соціального визнання конкретної праці тощо. Реалізація соціа-

Лі.но-психологічних методів управління здійснюється за допомогою різноманітних засобів соціального

орієнтування і регулювання, групової динаміки, розв'язання конфліктних ситуацій, гуманізації та де-

мократизації будь-якої суспільно-корисної праці.

Організаційні методи управління покликані реалізовувати мотиви примусового характеру. їх застосування

зумовлене заінтересованістю працівників у належній спільній організації праці.

Організаційні методи управління — це комплекс способів і прийомів виливу па працівників, що базуються

па використанні організаційних відносин та адміністративної влади керівників. Усі такі методи управління

розділяють на регламентні й розпорядчі.

Сутність регламентних методів полягає у формуванні структури та ієрархії управління, делегуванні

повноважень і відповідальності працівникам, визначенні орієнтирів діяльності підлеглих, наданні методич-|

ної, інструктивної та іншої допомоги виконавцям.

Розпорядчі методи управління охоплюють оперативну організаційну роботу, тобто визначення і розподіл

конкретних завдань вико* навцям, контроль за їх виконанням, проведення нарад тощо. 3.3. Організаційні

структури управління підприємством

Організаційна структура управління — це форма систе-! ми управління, що визначає склад, взаємодію та

підпорядкованість її елементів.

Зв'язки певної сукупності елементів системи управління можуть мати лінійний, функціональний і

міжфуикціональний характер.

Лінійні зв'язки виникають між підрозділами і керівниками різним рівнів управління.

Функціональні зв'язки характеризують взаємодію керівників, які виконують певні функції на різних рівнях

управління.

Мгжфункціональні зв'язки мають місце між підрозділами того, самого рівня управління.

Виділяють наступні найбільш поширені тини організаційним структур управління підприємствами.

Лінійна організаційна структура управління — така структура] між елементами якої існує лише

одноканальна взаємодія. За лінійної структури управління кожний підлеглий має лише одного керівника.'

Функціональна організаційна структура управління базується на розподілі функцій управління між

окремими підрозділами апарату! управління. В процесі її застосування кожний виробничий підрозділі