2009 сочинений по украинскому языку и литературе
Подождите немного. Документ загружается.
649
10 КЛАС
Події, зображені у драмі, не роблять Нору іншою, а лише виявляють
приховані раніше риси її характеру і примушують поновому подивити
ся на своє місце у родині і на саму себе. Нора — справжня сильна осо
бистість, яка безкомпромісно бореться за свою свободу. Тому фінал п’єси
залишається відкритим — Нора ще не перемогла, але перемога вже близь
ка. Можливо, станеться «диво», і Торвальд зможе внутрішньо змінитися,
повернути Нору і створити з нею справжній — не «ляльковий» дім.
ЗМІСТ НАЗВИ ДРАМАТИЧНОГО ТВОРУ
Г. ІБСЕНА «ЛЯЛЬКОВИЙ ДІМ»
Г. Ібсен став для своїх сучасників володарем думок, створивши про
блемний театр, в якому пройшли перевірку майже всі ідеї і теми ХІХ сто
ліття. Славетний реформатор театру вперше ввів новий жанр синтетич
ної п’єси. Її особливість полягає в тому, що в ній поєднуються трагедія
і комедія. Це поєднання надає твору Ібсена «Ляльковий дім» такого див
ного відтінку, що ця п’єса вражає не одного її читача і глядача. Автор зумів
зобразити й подати нам у невимушеній, майже комедійній формі надзви
чайно гостру проблему, через яку, можливо, розбилася не одна мрія і зруй
нувалось не одне життя. У центрі п’єси — трагедія сім’ї Хельмерів: Нори
і Торвальда. Вони прожили разом вісім років, у них троє дітей, затишний
дім, в якому панує добробут. Нора гаряче віддана своєму чоловіку і дітям.
Чого, здавалося б, ще треба для щастя цієї сім’ї?
Але це на перший погляд. Якщо ми прислухаємося до п’єси серцем,
то побачимо з самого початку твору доречно підкреслену автором якусь
штучність у цьому будинку: «Між грубкою і дверима столик. Скатерка
з фарфоровими та іншими дрібничками, книжкова шафка з книгами
в розкішних обкладинках». Часте використання пестливої форми зму
шує замислитись: не добре життя цієї родини, а щось інше хоче підкрес
лити автор. Нора з дитинства мріяла про ідеальну сім’ю, для якої вона
могла б створювати затишок. Ці мрії нагадують дитячі ігри з ляльками —
там все таке ж охайне і затишне. Такою лялькою була сама Нора, спочат
ку для свого батька, а потім для Торвальда. Такими ляльками стали її діти,
з якими тепер грається сама Нора.
Торвальд також мріяв про щасливу сім’ю, але бачив її трохи під іншим
кутом. Він сприймав Нору не як самодостатню особистість, а як невід’ємну
складову його спокійного сімейного життя. Для нього вона була його «ля
лечкою», «білочкою», «пташечкою», але нічим більшим. Отже, у цьому
домі не живуть, а лише граються в шлюб, у добробут, у кохання, і навіть
у людську гідність і честь. Тут нічого немає справжнього. Це дім ляльок.
Нора, позичивши гроші й приховавши це від усіх, опиняється у безодні
самотньої боротьби із жахом, сумлінням. Але все це заради кохання. Вона
хотіла врятувати життя близькій людині й нікого не травмувати. Але Тор
вальд отримує листа й виголошує «найсправедливішу» промову, в якій чо
мусь переважає займенник «моє»: «Ти зруйнувала все
650
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА
моє щастя, занапастила все моє майбутнє», а коли боргове зобов’язання
повертається, ми знову чуємо його солоденькі слова: «…тут я буду голуби
ти тебе, як загнану горличку, яку врятував неушкодженою з пазурів ястру
ба». Але настає прозріння. І Нора хоче скинути маскарадний костюм.
Вона не може більше жити в цьому духовно порожньому домі, і йде, щоб
відшукати себе як людину. «Я гадаю, що передусім я людина, так само
як і ти — або принаймні повинна стати людиною». Бо тільки людина,
а не іграшка має право на шлюб, виховання дітей.
Отже, у творі «Ляльковий дім» — зображений увесь наш людський дім
фальшивих цінностей, за якими криються егоїзм, духовна порожнеча.
Ця проблема і прихована у самій назві твору.
651
11 КЛАС
11 КЛАС
В одинадцятому класі вдосконалюються навички критичного оціню
вання художнього твору з точки зору єдності змісту і форми. Учні вчать
ся розгорнуто пояснювати внутрішній світ героя в єдності його світо
глядних та ціннісних чинників, обґрунтовувати свою оцінку прочитаних
творів, порівнювати твори, які належать до різних національнокультур
них традицій.
ГУМАНІСТИЧНА ПОЗИЦІЯ АВТОРА
В РОЗКРИТТІ ОБРАЗУ ГЕРОЯ В ОПОВІДАННІ
О. І. КУПРІНА «ГРАНАТОВИЙ БРАСЛЕТ»
«Гранатовий браслет» — одне з найкращих оповідань видатного росій
ського письменника О. І. Купріна, в якому автор засуджує буржуазну мо
раль, бездуховність, лицемірство сучасного йому суспільства.
Позиція автора розкривається читачем поступово. Композиція опо
відання досить складна, а його назва має символічний характер. Дія опо
відання починається з загадкового випадку: на день народження княгині
Вірі невідомий прихильник дарує браслет із гранатами, один з яких не
звичайного зеленого кольору. Навколо подарунка точаться суперечки.
Брат Віри наполягає на тому, щоб знайти невідомого дарителя й повер
нути подарунок, він вважає, що цей дарунок шкодить честі його сестри,
і безжалісно висміює сам подарунок і почуття, що спонукали невідомого
надіслати його Вірі. Брат і чоловік княгині знаходять її таємничого при
хильника, молодого службовця Желткова. Вони повертають йому дару
нок і вимагають, щоб він більше ніколи не турбував княгиню Віру. Желт
ков намагається пояснити, що його кохання самовіддане, яке не потребує
для себе нічого, та його не розуміють. Він просить дозволу подзвонити
княгині Вірі, щоб переконатися, що вона не потребує його кохання. Віра
просить його «закінчити цю історію» якомога швидше. Через кілька днів
Віра випадково читає в газеті про самогубство молодого службовця, ім’я
якого не називають, та вона розуміє, про кого йдеться. Віра приходить
у дім, де останнім часом жив той, хто кохав її безмежним коханням, про
яке вона завжди мріяла, але якого не спізнала. Господиня квартири віддає
княгині Вірі останнього листа Желткова з проханням після його смерті
послухати його улюблений музичний твір — «Апасіонату» Бетховена. Це
зовнішні події оповідання. Позицію автора можна зрозуміти, лише коли
зіставити ці події з розмовами персонажів, розповідями про героїв.
На день народження Віри збираються гості. Серед них сестра княгині
і їх хрещений батько, старий генерал, який розповідає історію свого кохан
ня до молодої румунки. Сама розповідь трохи жартівлива, але висновок,
який робить генерал, примушує Віру задуматись: тільки тепер, уже в дуже
похилому віці її хрещений батько усвідомлює, що це було єдине справжнє
кохання за все його життя. Автор натякає читачеві, що люди не
652
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА
завжди розуміють не тільки почуття один одного, але й свої власні. Стосун
ки між княгинею Вірою і її чоловіком швидше можна назвати дружніми.
Вони звикли, поважають один одного. Отримавши подарунок,
героїня відчуває прикрість, він бентежить її спокій. Коли брат пропонує
знайти Желткова і покласти край його листам і дарункам, княгиня Віра
не заперечує, покладаючись в усьому на чоловіка. Тільки після розмови
з Желтковим по телефону вона відчуває, що відбувається щось жахливе
і неприродне, тому вона відчуває відповідальність за самогубство героя.
Желтков — «маленька людина», його почуття нікого не цікавлять,
він ніби не має права на високе і світле почуття. Купрін змальовує проти
річчя між духовним світом героя і його соціальним станом. Кохання —
єдине, заради чого живе герой. Це не хвороба, не «маніакальна ідея»,
а самовіддане, безмежне почуття. Трагедія героя в тому, що він зрозумів:
Віра не здатна осягнути безмежність його кохання. Її прохання «закін
чити цю історію» означає вмерти, тому що перестати кохати її він не
може. Желтков вірить, що його смерть розкриє коханій силу його по
чуттів: він передбачає, що горда княгиня здогадається про причини його
самогубства і прийде попрощатися з ним. У своєму останньому листі
до Віри Желтков прощає її, прощає саме тому, що вона відчула силу
його кохання.
Гуманістична позиція автора полягає, в першу чергу, у протиставленні
благородних людських почуттів банальності. Купрін показує, що благо
родство почуттів не дається людині від народження, самовідданість —
таке ж рідкісне явище серед людей, як зелений гранат серед червоних.
РЕАЛЬНІСТЬ І МІФОТВОРЧІСТЬ
ЯК СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ НОВЕЛИ
Ф. КАФКИ «ПЕРЕВТІЛЕННЯ»
Ранок. Людина прокидається й не знаходить себе. Ще є думки, але
вони здебільшого «вчорашні»: «треба не спізнитися на роботу», «чи дзво
нить годинник». А людини вже немає. Натомість у ліжку лежить на спині
величезна дивна комаха, безпорадно смикає комашиними ніжками, на
магаючись підвестися, але важкий панцир тягне долу.
Що це? Нічні жахи? Тяжка психічна хвороба? Ні, це реальність.
Реальність, в якій житимуть герої новели «Перевтілення». Реальність,
в яку повірить читач. Особлива реальність Ф. Кафки.
Колись давні люди не могли пояснити багатьох природних сил, шляхів
людської долі. Їхня фантазія створила міфи про богів і надприродні істоти,
що правлять світом, керують долями і вчинками людей. Реальність і фанта
стика в таких міфах тісно переплітались, відбиваючи неспроможність лю
дини логічно осмислити світ, в якому вона жила. Багато стародавніх міфів
розповідали про перевтілення людини у квітку, дерево, тварину. Здебільшо
го герої давніх міфів каралися перевтіленням за вади характеру, погані вчин
ки. І таке перевтілення сприймалося як попередження, пересторога людям.
653
11 КЛАС
Ф. Кафка творить свій міф. Реальність і фантастика поєднуються, щоб
створити образну картину сучасного автору світу, безжалісного й аб
сурдного, де нічого не піддається логічному тлумаченню, де людина при
речена на самотність, де почувається вона лише комахою.
За що доля карає головного героя новели Грегора Замзу? Він звичайна
молода людина. Усі його зусилля і турботи були підкорені сім’ї. Він напо
легливо працював, щоб утримувати збанкрутілого батька, хвору матір, мо
лодшу сестру. Роботу свою він не любив і мріяв колись покинути її, але не
тепер, а колись. Коли сім’я буде забезпечена, коли сестра буде навчатися
в консерваторії, про яку мріє. Саме про це дозволяє собі помріяти Грегор,
лежачи у ліжку і відчуваючи в собі якісь дивні зміни, але ще не усвідомлю
ючи їх. Він лише відчуває, що йому важко перевернутися на правий бік, на
якому він звик спати. Такі подробиці, що ними насичує розповідь Кафка,
тільки посилюють враження вірогідності всього, що відбувається. Нарешті
герой переконався, що він перетворився на комаху, що це не сон, не марен
ня, як здалося йому спочатку. І, переконавшись, герой жахнувся. Але зовсім
не самого перевтілення. Жахнувся, що запізнився на поїзд і тепер не має
навіть надії бути на роботі вчасно. Жахнувся, що в новому вигляді йому
важко буде працювати з клієнтами і сім’я залишиться без коштів. Жахнувся,
коли почув лагідний голос матері і у відповідь свій комашиний писк, йому
соромно за перевтілення перед рідними.
Цікаво, що Грегор нікого з близьких не кличе на допомогу, хоча це
була б нормальна реакція. Він майже відразу сприймає своє перевтілен
ня без внутрішньої боротьби. А всі свої зусилля зосереджує на пристосу
ванні до нового тіла, до нових умов життя. І навіть знаходить дещо при
ємне у своєму новому становищі. Наприклад, він з’ясував, що може лазити
по стелі, і навіть полюбив подовгу там висіти. Його мучать сором і без
вихідь, гидотливе ставлення найдорожчих йому людей, але він навіть собі
не ставить запитання, чому з ним це сталося, за що він карається пере
втіленням. Можливо, тому, що внутрішньо, ще в образі людини, Грегор
почував себе комахою, яка нічого не може змінити в житті? Можливо,
тому, що у своїй родині він був самотній і його любили доти, доки він
приносив користь? На ці питання автор не дає відповіді. Його стиль, на
сичений побутовими подробицями, навпаки, ніби примушує читача зо
середитись на подіях, а не розмірковувати над причинами. І цей стильо
вий прийом знову нагадує давні міфи, в яких подавалася лише розповідь
про події, і кожен мав право тлумачити їх. До того ж міфи були витвором
колективної творчості, позиція автора не мала ніякого значення. Об’єктив
ний, або як його називають, «протокольний стиль» Кафки має, можливо,
таку саму мету. І «міф Кафки» теж кожен має право тлумачити відповід
но до своїх життєвих цінностей.
Напевне, події, описані в новелі, невипадково починаються вранці.
Ранок. Людина прокидається. Можливо, щоб розпочати новий день. Ба
гато в чому схожий на попередній, але новий. Можливо, щоб розпочати
654
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА
нове життя, щось докорінно змінити в собі. Тому що вона людина і прагне
відчувати свою значимість, свою спроможність змінити світ.
ТЕМА ВІЧНОЇ ПАМ’ЯТІ У ВІРШАХ
ГІЙОМА АПОЛЛІНЕРА «МІСТ МІРАБО»
ТА «ЗАРІЗАНА ГОЛУБКА І ВОДОГРАЙ»
Французький поет Гійом Аполлінер, творчість якого нині стала кла
сикою, жив на межі дев’ятнадцятого, «залізного» століття (за словами
О. Блока), і століття двадцятого, насиченого катастрофами і війнами.
Вірші Гійома Аполлінера являють собою дивне поєднання емоційного
ліризму і внутрішньої трагічності. Аполлінер — один із перших поетів, кот
рий заторкнув у своїх творах найзвичайнісінькі, на перший погляд, теми
і порушив проблеми нового часу. «Складність» аполлінерівської творчості
пояснюється не замуреням у туман дійсності, а навпаки — тісним зв’язком
із навколишнім, прагненням реагувати на мінливе життя межі століть.
У віршах «Міст Мірабо» та «Зарізана голубка і водограй» поет звер
тається до теми людини і її буття у сучасному світі. У першому творі —
це зображення внутрішнього світу людини, її відчуття невмолимого пли
ну часу, і водночас — неугасної надії на вічність кохання, навіть якщо це
кохання — спогад. Тема пам’яті звучить і у вірші «Зарізана голубка й во
дограй», але вже не в мінорі, з трагічним забарвленням. Поет згадує своїх
друзів і подруг, життя яких забрала війна. Устрашній дійсності війни
людина залишається самотньою перед бездонним «кривавим морем»,
і єдине, що може підтримати її — вічна пам’ять про близьких людей. Море
перетворюється на нетлінний фонтан пам’яті.
Книга Аполлінера «Алкогом» була опублікована у 1913 році після трива
лого періоду мовчання поета й об’єднує твори 1898—1913 років. Спочатку
Аполлінер замислював свою збірку як «революційний календар у віршах», але
цей задум не був втілений. Проте назва книги нагадує про те, що життя
ХХ століття, сповненого революціями і війнами, пекуче, як напій вогненного змія.
Поезія «Міст Мірабо», написана приблизно у 1912 році,— одна із знако
вих у збірці. У цьому вірші яскраво виявилося ліричне начало: твір оповідає
нам про кохання, яке йде безповоротно, як Сена під паризькими мостами,
а також про кохання і надію, що так само безмежні і непоборні, як бурхливі
води Сени. У «Мості Мірабо» прості слова й образи в єдності з непристой
ним ритмом, що нагадує ритм народних пісень, справляють потужний лірич
ний вплив. У цьому вірші Аполлінер сприйняв і передав сам дух народних
пісень, котрий виявився і в образах, і в поетиці, і в композиції твору. Так, по
вторювані рядки в поезії нагадують приспів у фольклорній пісні:
Хай б’є годинник ніч настає
Минають дні, а я ще є
Образ над рікою ненастанно плинного часу, що забирає і радості, і пе
чалі, протиставляється іншому образові — образу сплетених рук, моста
кохання над вічністю:
655
11 КЛАС
Рука в руці постіймо очі в очі
Під мостом рук
Вода тече хлюпоче
Од вічних поглядів спочити хоче
Хоча ліричний герой вірша самотній, його пам’ять про кохання стає
джерелом життя і надії:
Любов сплива як та вода бігуча
Любов сплива
Життя хода тягуча
Надія ж невгамовано жагуча
Друга велика поетична збірка Аполлінера — «Каліграми. Вірші Миру
і Війни». Переважна частина віршів, що увійшли до збірки, була написана
під час війни, тому поет назвав свій витвір «книгою воєнного часу». Частина
віршів збірки була набрана у вигляді «каліграм», тобто так, щоб їх текст
утворював малюнокбудинок, зірку, скісні лінії дощу... «Каліграми» (чи «іде
ограми») добре «вписувалися» у віршплакат, як, наприклад, антивоєнна по
езія «Зарізана голубка і водограй». Потужні струмені фонтана, зображені
і поетично, і графічно, символізують скорботу за друзями, які гинуть на
фронті, і фонтан крові, що проливається на війні. Як скорботний фонтан,
«спогади в небо летять», імена загиблих друзів чути у плюскоті води.
Дівчатаголубки теж знищені війною — і лише у пам’яті поета зали
шились їх «ніжні образи»... Але в каліграмі Аполлінера голубка усе ж
злітає у височінь над фонтаном жалоби, над морем крові і сліз. «Зарізана
голубка» Аполлінера стала прототипом голубки Пікассо, який створив
образсимвол миру.
Вірш «Міст Мірабо» та «Зарізана голубка й водограй» — це не прос
то поетичні спогади, а данина вічній пам’яті, яка може зберегти людське
в людині, незважаючи на її самотність у страшній дійсності. Пам’ять про
коханих і друзів протистоїть і нестримному часу, і всім руйнівним силам,
що прагнуть розірвати зв’язки людини зі світом.
Незважаючи на відлуння печалі і світової скорботи, поезії Аполліне
ра пройняті вірою у світле, незаймане, вічне...
ДУХОВНА І ОБРАЗНА СИЛА ПОЕЗІЇ РІЛЬКЕ
Іноді стає важко зрозуміти, здавалося б, прості слова, неначебто їх
сенс сягає за межі досяжного. І не треба навіть напружувати свій мозок,
намагаючись второпати, яке призначення вони несуть у собі чи спробу
вати відкрити для себе щось нове зі сказаного. І саме в тому й полягає
безмежна сила цих слів, бо вони назавжди залишатимуться вічними.
Вже, познайомившись з поезією Райнер Марією Рільке, було б, ма
буть, трохи дивно, якби з такою міцною й глибокою вірою у вічні понят
тя його вірші не мали б філософського спрямування:
По всьому — це. І це кінець надходить.
Та я повинен і осліпши йти.
656
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА
Чому мене примушуєш доводить,
Що Ти єси, хоч зник для мене Ти?
В його поезії вражає сприйняття ліриком життя, яке настає після
смерті, неначе смерть не є реальним кінцем, не є фіналом. Ця думка про
стежується майже в кожному його вірші. Отже, беручи до уваги його став
лення до людського буття, можна з впевненістю стверджувати, що по
етична тематика Рільке доволі насичена питаннями про місце, роль та
долю людини в цьому жорстокому світі, де «пітьма горує над усім». Зав
дяки саме такому гострому світосприйняттю поет у змозі відчути та зро
зуміти цей світ екзистенційно:
Ах, чи хтонебудь
ще нам потрібен?..
…почуваєм себе ми не зовсім, як вдома,
в усвідомленім світі…
Цим і доводиться той факт, що дуже багато уваги приділяється
внутрішньому буттю людини, її душевним переживанням та онтологіч
ним проблемам, проблемам життя й смерті. І на перший план висуваєть
ся фатальна, не здатна щезнути самотність кожної окремої людини в цьому
абсурдному світі:
Бездомному вже дому не знайти,
Самотній — самоти вже не здолає,
Не спатиме, читатиме, листи
Писатиме чи вийде в парк брести
Алеями, де листя опадає.
Не раптово автора привабили саме такі, на перший погляд, дещо не
звичні образи в його ліриці. І далеко не кожен спроможний такими прос
тими та повсякденними словами відобразити на папері те, що вимальову
валося в його уявленні, спробувати розкрити сенс питань, недосяжних
і віддалених для людини, яка жодного разу не цікавилася ними, змусити
людину тріпотіти й хвилюватися через те, що ми не маємо ні сили, ні будь
якої можливості, щоб розпоряджатися своєю долею, не маємо змоги її зміни
ти. І тут можна навіть провести паралелі, вказати на зв’язок між деякими
головними і часто вжитими термінами в поезії Рільке. Слово та Бог. Нада
ючи слову таку владу й силу над людським станом, коли воно може як підви
щити його моральну та духовну красу, так і змусити людину боятися тих
слів, що можуть образити, принизити і навіть вбити:
Слова убогі і щоденно вжиті,—
я їх люблю, непишні ці слова.
Або:
Я так боюсь всіляких людських слів.
На все у них є ясний рішенець.
Іноді сум за Слова, бо втрачають вони цінність для багатьох:
Давно зужиті всі слова.
657
11 КЛАС
Так і влада Бога над людськими долями то лагідна, то жорстоко караю
ча, повна «страшної» справедливості:
Волай, волай!
Можливо, крик долине й приведе
Спасителя сюди…
О Господи, дай кожному його єдину смерть.
Вмирання з кожного життя іде,
тут він кохав, творив і горя мав ущерть.
Так само поняття життя та смерті, які в жодному разі не відокремлю
ються одне від одного, а навпаки, наповнюють і немов продовжують одне
іншого.
Важко точно визначити, що саме приваблює в поезії Рільке. Мабуть,
і цінуємо ми його за те, за що раніше таких поетів знищував тоталітар
ний режим: за «їхню вищість, обраність, духовну аристократичність» та
вселюдськість. Такі митці завжди були самотніми в цьому світі, вони най
краще розуміли й космічну самотність кожного з нас.
«ПІСНЯ НАД ПІСНЯМИ» ШОЛОМ)АЛЕЙХЕМА — ЛІРИЧНИЙ
І СИМВОЛІЧНИЙ РОМАН ПРО КОХАННЯ
Розмірковуючи про свої твори, ШоломАлейхем писав, що сприймає
слово «роман» і як художній твір, і як історію кохання. У «Пісні над пісня
ми», як у жодному з інших творів письменника, передане це розуміння
роману, адже це оповідь про чаклунство, таїну зародження кохання і про
його втрату. Роман ШоломАлейхема нагадує поему про кохання, багату
метафорами і символами. Кожна глава схожа на строфу ліричного вірша.
«Юнацький роман» ШоломАлейхема ліричний, сповнений світлого суму,
посмішки, чарівності.
Перед нами — початок юного життя, коли найчарівніші мрії можуть
здійснитися — і вже здійснюються у коханні Шимека і Бузі. Але закони
світу не збігаються із внутрішніми законами людини, і мрійник Шимек
виявляється надто слабким, щоб протистояти їм. Батько Шимека вва
жає, що син його зрадив заповіти давнини, але сам юнак розуміє, що тра
гедія його життя полягає у тому, що він не зміг втримати кохання, котре
ще тільки зароджувалося, не звільнив свою царівну.
Твір ШоломАлейхема має підзаголовок «юнацький роман», адже тема
юнацтва, втілена у цьому романі, хвилювала письменника протягом усьо
го його творчого шляху. У «Пісні над піснями» ШоломАлейхем просте
жує долю своїх головних героїв від їхніх дитячих чарівних ігор і казок, коли
почуття кохання лише зароджується, до дорослого життя, прощання з ди
тинством. У фіналі ШоломАлейхем називає свій твір «істинним, скорбот
ним романом»: коханнячарівність — то лише останній сонячний промінь
дитинства, порівняно з яким усе життя — призахідні сутінки.
Отже, твір ШоломАлейхема — це роман про роман: ліричний роман
про трагічний роман, про нездійсненне кохання.
658
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА
У дитинстві Шимек і Бузя були господарями свого світу: «наш дім — па
лац. Я — принц. Бузя — принцеса... це наше небо, наш вітерець, наші пташки —
усе наше, наше, наше!». Вони були з’єднані у ньому, як закохані Соломон та
Суламіт у біблійній «Пісні над піснями». Але Бузя уже в дитинстві зіткнулася
із жорстокістю світу: батько її утонув, а мати покинула її.
Шимек відчуває ворожість світу, коли дитинство уже в минулому, а ко
хання втрачене: «наш двір уже не виноградник Царя Соломона, що
в «Пісні над піснями». Колоди і дошки... вже не кедри і буки... Гора, що за
синагогою, вже не гора Ливанська... Куди подівся мій юний, свіжий, яс
ний і світлий світ, мій світ із «Пісні над піснями»?». Навколишній світ
втратив своє метафоричне, символічне звучання.
Оповідь ведеться від першої особи, і завдяки особливостям оповіді —
зверненням до читача і повторам — читач стає слухачем, майже співбесід
ником автора. Оповідач час від часу повертає нас до початку роману, який
був для нього початком, джерелом і прекрасної мрії, і невтоленної печалі,—
адже «початок, найпечальніший початок, кращий за найрадісніший кінець».
Символіка і поетична мова роблять роман схожим на ліричний вірш:
серед казкових володінь Шимека «великий луг, який тягнеться безкінеч
но, зеленим килимом укритий, жовтими ромашками вкритий, червони
ми квіточками уквітчаний».
Роман пройнятий не лише символікою біблійної «Пісні над пісня
ми», але й фольклорними, авторськими символами: це образи казок із
«Тисячі й однієї ночі», які Шимек розповідає Бузі (історії про царівну,
країну карликів, політ над хмарами), вогники святкових свічок і пасхальні
молитви, символи західного сонця, чарівної гірки. Образ сонця, як
і біблійний образ Суламіти, пов’язаний із героїнею роману: «Хмаринка
майнула по її прекрасному личку. І мені здається, ніби сонце раптово за
ховалося...Бузя перестала плакати, і вже ожило. Сонце сяяло, як і рані
ше». Образ Бузі, як сонце, освітлює життя ліричного героя, Шимека, але
дівчина, ніби сонце, йде за горизонти: в останній частині роману Шимек
залишається сам і може лише згадувати про свою ніжну Суламіт.
Мрія про ідеальне кохання залишається нереалізованою, але у фіналі
оповідач знову повертається до початку свого роману і свого життя — адже
«початок, найпечальніше начало, краще за найрадісніший кінець». Які
радощі і печалі не принесе подальша доля герою роману, його чарівна
дитяча казка залишиться в його пам’яті.
Ліричний роман ШоломАлейхема — один із найпоетичніших творів
єврейської літератури. «Пісня над піснями» написана прозою, але мова
й образи уподібнюють твір до прекрасної пісні про кохання.
ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОЕЗІЇ
ПОЕТІВ)СИМВОЛІСТІВ ХХ СТОЛІТТЯ
Символізм як художня течія виник у російській літературі наприкін
ці XIX — на початку XX століття. Основи естетики символізму