2009 сочинений по украинскому языку и литературе
Подождите немного. Документ загружается.
619
10 КЛАС
вихоплюючи з оточення лише ті враження, які підтверджують його фана
тичну теорію.
Отже, теорія Раскольникова про можливість стояти над людьми,
з презирством ставитися до їх законів не знайшла свого підкріплення
у його власній долі. Повністю вбити в собі совість і піднятися у гордій са
мотності над «людським мурашником» не може навіть найвишуканіший
злодій, не те що людина з роздвоєною особистістю. Можливо тому автор
і прирік Раскольникова на самотність. Достоєвський усією образною сис
темою роману переконливо довів, що не можна виправдати теорію насиль
ства, вбивства, якою б благородною метою її не аргументували.
ГУМАНІСТИЧНИЙ ПАФОС, ЕТИКА ДОБРА
І ЛЮБОВІ ДО ЛЮДЕЙ У РОМАНІ
Ф. М. ДОСТОЄВСЬКОГО «ЗЛОЧИН І КАРА»
Пошуки добра і справедливості… Вони бентежать уми, розпалюють
пристрасті. У зіткненні різних ідей і переконань митці намагаються знай
ти найвищу правду, ту єдино правильну ідею, яка може стати спільною
для всіх людей.
Пошуки справедливості інколи заводили Федора Михайловича
Достоєвського в скруту, змушували виступати проти власних більш
ранніх переконань. Але в найбільш складні для письменника і всього на
роду роки він продовжував шукати шляхи визволення людства від страж
дань, котрі несе з собою антигуманний лад.
У романі «Злочин і кара» відображено два світи. Один світ — місто бага
те, другий — бідне, про яке і піде мова у творі. Саме там страждають люди.
Достоєвський показує, що задушливе місто, бруд і тіснота сприяють
відчуттю духовної самотності людей. І тому люди ставляться одне до од
ного з недовірою, заздрістю і ненавистю.
Герої твору потрапляють в ситуації, які не підлягають ніяким правилам.
Якщо б Соня Мармеладова не пішла на вулицю — померли б з голоду її рідні.
Сестра Раскольникова, Дуня, погоджується на шлюб із циніком Лужиним,
щоб дати змогу братові Родіону закінчити університет. Для обох героїнь
добро у ставленні до ближніх стає злом у ставленні до себе. Проте обидві
вони здатні на самопожертву. Недаремно Сонечка дарує Раскольникову «про
стонародний» хрестик. Адже шлях оновлення героя — визнання народної
віри, носієм якої є Соня Мармеладова. Судити героя може тільки вона. Су
дитиме любов’ю, чутливістю і взаєморозумінням. Підтекстом автор висло
вив ідею, що людей врятує братерське ставлення одне до одного.
А щодо Дуні, то вона і Разуміхін майже не згадують про Бога, їх гу
манізм суто земний, а до «наполеонівської теорії» вони ставляться так
само негативно, як і Соня.
Навіть страж суспільного ладу Порфирій Петрович є людиною гу
манною, бо намагається врятувати суспільство не стільки від злочинців,
скільки від теорій.
620
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА
Набагато поряднішим, ніж Раскольников, виступає Свидригайлов, бо в ньому
пробудилася совість. Тому він врятував від голодної смерті дітей Катерини Іва
нівни, витяг із бруду і сорому Соню, залишив гроші для своєї нареченої, щоб
захистити її від можливого падіння. Своїм самогубством Свидригайлов дово
дить Раскольникову неможливість іншого шляху для людини, яка порушила
моральні принципи суспільства: «Понимаю, какие вопросы у вас в ходу: нрав
ственные, что ли? Вопросы гражданина и человека? А вы их побоку: зачем они
вам теперьто? Хе, хе! Затем, что все еще гражданин и человек? А коли так, то и
соваться не надобно: нечего не за свое дело браться».
Прояви доброти властиві навіть дурнуватому Лебезятникову, який
вступився за Соню без найменшої особистої зацікавленості, навіть ризи
куючи перед господинею і сусідами своєю репутацією тихого мешканця,
бо цьому персонажу не властиві ні підлість, ні брехня, ні ницість.
Більше дев’яноста персонажів у романі Достоєвського. У рисах кож
ного з них, головних чи епізодичних, можна знайти безліч позитивних
рис, понівечених суспільством.
Але в боротьбі з цим суспільством формуються постаті Разуміхіна і Дуні,
до яких можна цілковито віднести слова Федора Достоєвського: «Уже под
растает поколение, которое будет гуманно, человечно и великодушно».
ДУХОВНІ ПОШУКИ ГОЛОВНИХ
ГЕРОЇВ РОМАНУ Л. М. ТОЛСТОГО «ВІЙНА І МИР»
Смисл духовних пошуків героїв роману «Війна і мир» полягає в то
му, що герої здатні до духовної еволюції, що, за Толстим, є важливішим
критерієм моральної оцінки особистості. Герої шукають сенс життя, ду
ховні зв’язки з іншими людьми, особисте щастя. Толстой показує цей
процес в діалектичному протиріччі (розчарування, пошук щастя і його
втрата). Головне, що об’єднує героїв Толстого в їх духовних пошуках, це
те, що вони наближаються до народу.
На початку роману князь Андрій орієнтується на ідеї Наполеона й мріє
про славу, яка дасть йому любов усіх людей. Із цією метою він іде на війну
1805—1807 років. Але його чекають розчарування: у бою під Шенграбеном
він бачить справжній героїзм капітана Тушина і його батареї, але подвиг
солдатів залишився непоміченим; князь Андрій переконується у простоті,
скромності справжнього героїзму. Коли він лежить на бойовищі Аустерлі
цу з прапором у руках, він бачить вічне небо, яке байдуже до того, що роб
лять ці люди, і герой розуміє, що всі його прагнення помилкові, що єдина
цінність, яку має людина,— життя. Андрій після поранення і тяжкої хворо
би повертається додому, щоб жити заради сім’ї. Але помирає його дружи
на, і герой відчуває свою відповідальність за цю смерть. Єдине, заради чого
він хоче жити, це його син, батько, сестра. Зустріч із П’єром пробудила
в Андрієві жагу діяльності, він робить суттєві зміни у своєму маєтку,
поліпшуючи життя селян, та для такої сильної особистості, як князь Андрій,
цього замало. Зустріч із Наташею, її жага життя і щастя допомагають йому
621
10 КЛАС
відродитися. Це відродження Толстой змальовує в алегоричному образі ста
рого дуба. Князь Болконський повертається до Петербурга, займається
громадськими справами, вбачаючи в цьому сенс життя. Любов до Наташі
допомагає герою побачити штучність багатьох громадських діячів, зокре
ма, Сперанського, їхнє прагнення домогтися в першу чергу особистої, а не
громадської мети. Ця любов дає новий поштовх життю героя, тому так тяж
ко він сприймає зраду Наташі. Йому здається, що життя приготувало для
нього лише розчарування, у глибокій духовній кризі князем Андрієм керує
лише жага помсти, та Вітчизняна війна розкриває марність його ненависті
до Анатоля Курагіна (в лазареті тяжко поранений князь Андрій бачить
покаліченого війною Анатоля Курагіна, якого кілька років він прагнув вби
ти, але тепер він не знаходить у своїй душі ненависті, а лише співчуття).
Вітчизняна війна відкрила перед князем Андрієм величезні можливості
його народу. Він сам відчуває себе його часткою (невипадково солдати на
зивають свого полкового командира князя Андрія Болконського просто
«наш князь»). Перед смертю князю Андрію відкриваються й інші геніальні
у своїй простоті речі: любов до всіх людей, яка нічого не прагне для себе,
вміння прощати ворогам, гармонія життя. Та Толстой розуміє, що людина
з такими ідеальними поглядами не може жити в реальному житті. Образ
князя Андрія — це образ людини, яка у своєму житті керується не серцем,
а розумом, через це більшість його життєвих помилок, через це неможливе
його щастя з Наташею. Прозріння героя перед смертю — це нагорода його
ясному розуму і перемога його серця.
Не менш складний шлях проходить у духовному розвитку і П’єр Безу
хов. Головна риса його особистості — це жага життя і пошук правди. Захоп
лення ідеями Руссо, Наполеоном, масонство відбивають лише частку вели
чезної внутрішньої роботи П’єра. Це герой, який краще розуміє серцем, його
кохання до Наташі, його вміння прощати, його неупередженість роблять
П’єра одним із найкращих чоловічих образів літератури XIX століття.
Як і князь Андрій, під час Вітчизняної війни П’єр наближається до
народу, але його єднає з народом не лише спільність поглядів, а й сама
доля, навіть умови існування (П’єр у полоні). Ця спільність долі дає П’єру
нове відродження.
Свою улюблену героїню Наташу Ростову Толстой з’єднує з П’єром
Безуховим і нагороджує їх великим особистим щастям, яке для П’єра не
можливе без активного суспільного життя.
У духовних пошуках героїв відбиваються головні проблеми роману:
життя і смерті, страждання і радості, особистого і громадського, щастя
і нещастя, свободи і необхідності, війни і миру.
Л. ТОЛСТОЙ — МАЙСТЕР ЗОБРАЖЕННЯ
ВНУТРІШНЬОГО СТАНУ ГЕРОЇВ
Що в світі є прекрасніше за людину? Адже вона — найдоско
наліше творіння цього світу. Можливо, тому саме людина є об’єктом
622
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА
дослідження інших людей. Кожна епоха посвоєму представляє ідеал лю
дини. На творення цього ідеалу впливають різні фактори, більшою мірою
соціальні. І найвидатніші постаті світу людського намагаються вдихну
ти життя в ідеал своєї епохи.
Так, Лев Миколайович Толстой, хоча і вірив у людську простоту
і правду, зображував велику людську єдність і людину на фоні цієї єдності,
проте людина ця була представником панівного класу.
Але всі твори Толстого — зрілого майстра — розкривали проблеми лю
дини. Тому найбільш вагомі постаті, зображені автором, проходять через
своєрідний психологічний злом.
У П’єра Безухова, одного з героїв романуепопеї «Війна і мир», таких
персонажів кілька. Викликані вони розладом із самим собою, неприйнят
тям середовища, до якого він належав.
Але кінець кінцем переважили об’єктивні фактори: життєвий уклад
Росії змінився під впливом війни 1812 року. Саме цей факт відродив П’єра
у той момент, коли він остаточно переконався у марності своїх внутрішніх
зусиль. І перед нами з’являється зовсім новий герой, загартований усві
домленням близькості до народу і сповнений власної величі, як людини,
причетної до цього народу.
Андрій Болконський значно раніше переглядає свої колишні ідеали. На
це наштовхнули його й аустерліцькі події, і смерть дружини, і пов’язане з цією
смертю почуття відповідальності за долю близької людини, і спроби знайти
себе у залученні до реформаторської діяльності Сперанського, і невірність
Наташі. Але він збагатився дуже вагомим, це — інтерес до простої людини,
до такої, як капітан Тушин. Моральну опору Андрій Болконський знайшов
в усвідомленні себе як частки великого цілого, ім’я якому — народ.
Отже, в епопеї «Війна і мир» внутрішній стан героїв залежить від усві
домлення своєї значимості і єдності з народом. В «Анні Кареніній» межа між
добром і злом лежить у середині духовного світу героїв. Тому герої цього
твору більш складні, психологічно місткі, суперечливі і багатозначніші, ніж
герої «Війни і миру». Риси характеру Анни Кареніної, такі як сила волі, ви
соко розвинене почуття людської гідності, сміливість і відвертість, зумов
люють психологічний стан, в якому повсякчас перебуває героїня. У задуш
ливій атмосфері аристократичного світу, в оточенні моральних потвор, таких
як Каренін і Бетсі, вона не може не покохати Вронського, наділеного без
ліччю позитивних якостей. Але Вронський не зміг подолати суперечливість
між своїми благородними вчинками і мораллю свого кола. Отже, внутрішній
стан героїв «Анни Кареніної» зумовлений не лише станом суспільства, а їх
особистими якостями. Якою глибиною вражають сцени перегонів, таємно
го побачення Анни з дитиною та передсмертних годин Анни. Ці сцени —
вершина психологічного аналізу людини.
Глибокий психологічний аналіз стану героїв Толстого пов’язаний
із почуттями внутрішнього демократизму самого автора, релігійно
моралістичним ставленням до людини та її вчинків.
623
10 КЛАС
Через внутрішній стан людини Л. М. Толстой показує суспільство. Його
героїв не можна засуджувати, вони самі і судять себе, і прирікають на муки,
і карають. Саме в цьому і полягає найвищий геній Л. М. Толстого як майст
ра художнього слова.
НАРОД І ВЛАДА В РОМАНІ
Л. М. ТОЛСТОГО «ВІЙНА І МИР»
Якщо довіритись вислову, що історію творять видатні особистості, то
варто сказати, що все величне в світі вершиться саме ними. Це стосуєть
ся і літератури, і мистецтва, і науки, і, певно, всіх інших галузей життя.
Але видатні особистості не падають із неба, а виховуються тут, на Землі.
А серед титанів XIX століття постать Льва Миколайовича Толстого
виділяється особливо яскраво. Можливо тому, що сам Толстой усе життя
прагнув бути корисним людству, його творчість теж суттєво відрізняєть
ся від його попередників і сучасників, бо він показав процес протистоян
ня людини обставинам, розрив особистості з усім брехливим і соціально
несправедливим.
Це особливо відчутно у романіепопеї «Війна і мир». Не тільки тому,
що це монументальний твір, а і тому, що самі поняття війни і миру — це
не просто сцени з твору, це щоденна боротьба людини в людському по
буті, що ніколи не затихає і рухає життя вперед. А історично конкретне
зображення війн, зіткнення армій, поетичні картини природи, сцени
з життя поміщицьких маєтків і великосвітських салонів, невдоволення
кріпаків своїм становищем, патріотизм народу — все це створює в романі
широкий фон епохи, де як вічне протистояння війни і миру виступає ще
одне протистояння — народу і влади.
Влада… Її уособлюють і постійні відвідувачі салону Анни Павлівни Ше
рер, і приватні особи, і російський самодержець, і Наполеон, які вершать долі
підлеглих їм людей. А основна тема роману — тема Наполеона — народжуєть
ся уже на перших сторінках твору, в салоні Анни Павлівни. Там же велико
світська знать показана в ореолі зовнішньої величі і внутрішньої неприваб
ливості. Варто згадати прядильну майстерню, володарці якої було важливо
чути шум веретена, а не бачити зміст самої роботи. Це щодо ставлення лю
дей влади до людей безправних. А якщо подивитись на кілька щаблів вище
і простежити за стосунками Олександра І і Кутузова? Якою смішною
виглядає нагорода царя Кутузову — народному полководцю. На яких тере
зах можна виміряти те, що зробив Кутузов для своєї держави, для свого на
роду? І кинуте вслід йому «старий комедіант» звучить обурливо для люди
ни, яка рятувала вітчизну, не думаючи про нагороди. А якою виглядає
чиновницька каста верхівки? І це тоді, коли ворог вступив на територію Росії:
«Все люди этой партии ловили рубли, чины и в том ловлении следили толь
ко за направлением флюгера царской милости».
Можливо, саме тому, що твору Л. Толстого властиві широкий план зобра
ження історичної дійсності і глибоке розкриття безупинного процесу життя,
624
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА
головним героєм виступає народ і основна ідея роману — утвердження непере
можної сили народу, коли «миром,— все вместе, без различия сословий, без
вражды, а соединенные братской любовью…» люди виступали проти ворога.
Усі події і герої роману «Війна і мир» розглядаються у ставленні до
війни 1812 року. Вони одержують моральну оцінку письменника залежно
від того, наскільки кожний із них здатний проникнутись єдиним з наро
дом чуттям. Народ у романі «Війна і мир» — це категорія не стільки со
ціальна, скільки моральна, адже це все те найкраще, що є в російській нації.
Народ — це і солдати, і Тихін Щербатий, і старостиха Василиса, і купець
Ферапонтов, і Наташа, і князь Андрій, і П’єр Безухов, і Кутузов. Народ —
це творча сила. Саме тому народне патріотичне почуття вплинуло не лише
на П’єра, Наташу, Андрія Болконського, Денисова, Петю Ростова, а й на
Долохова, який перебував серед партизан, і на Жулі Курагіну, княжну Катіш,
які впевнились у тому, що не можна залишатись на окупованій території.
Не зрозуміли цих благородних поривів патріотизму представники
влади — Олександр І, князь Василь, фрейлина Шерер, графиня Безухо
ва. У подоланні їх егоїзму були певні труднощі для народу.
Ще одним представником влади в романі є Наполеон. На початку війни
з Росією ми бачимо його французьким національним героєм, хоча деякі
портретні деталі підкреслюють певне позерство. Письменник же побачив
у ньому ворога російського народу, а згодом ми побачили, що він є воро
гом і власному народові: «И наконец, последний отъезд великого импера
тора от героической армии представляется нам историками как чтото ве
ликое и гениальное. Даже этот последний поступок бегства, на языке
человеческом называемый последней степенью подлости, которой учится
стыдиться каждый ребенок, и этот поступок на языке историков получает
оправдание». Л. Толстой не показує інтимного життя Наполеона, а нама
гається представити його людиною державною. Письменник заперечує
вирішальну роль історичних особистостей в історії взагалі.
Проте він показує ще одну рису народного характеру — бити ворога,
але нагодувати полонених, бо навіть у роки війни людяність залишалася
ще однією визначальною рисою національного характеру.
Саме тому народ — головна сила, яка визначила хід війни. Адже саме
поняття «народ» складають люди, здатні на найвищу відповідальність за
свої вчинки, за свою долю і долю близьких людей, за долю вітчизни.
ТРАГІЗМ ПРОТИСТОЯННЯ ОСОБИСТОСТІ СУСПІЛЬСТВУ
В РОМАНІ Л. М. ТОЛСТОГО «АННА КАРЕНІНА»
«Анна Кареніна» — одна з трьох чудових вершин у творчості Льва
Толстого. Роман цей є природним переходом від «Війни і миру» до «Вос
кресіння».
Толстого дуже хвилювали питання сучасної дійсності. Життя Росії 70х
років відбивається в «Анні Кареніній» у всьому своєму розмаїтті, від імпера
торського двору до селянської хатини. В основі соціального роману «Анна
625
10 КЛАС
Кареніна» лежить історичне явище, що торкається життя усього народу. Але
у творі відсутні історичні постаті, прославлені герої, батальні сцени. Життя
відбивається в усій своїй повсякденності, у створенні типових образів сучас
ності, у процесі становлення нового життєвого устрою.
Побут пореформеного часу видався нетривким. Зубожіння, сімейні
драми, крахи банків, катастрофи на залізницях — такими були ознаки
часу 70х років XIX століття.
У романі «Анна Кареніна» Толстому перш за все імпонувала головна
думка твору — роль сім’ї. Адже всі найважливіші суспільні зміни почина
ються або завершуються в сімейному колі, в особистому світі, в повсяк
денному житті. Значення соціальних змін у житті людини виміряються,
певно, ступенем їх впливу на сімейні розпорядки.
У чому ж полягає трагедія Анни Кареніної? Вона має соціальний зміст.
Навіть до кохання Вронського Анна була самотньою в світі і самотньою
в своїй сім’ї. Погляд на сім’ю у світському суспільстві був досить дивним:
діти виховувались окремо від батьків. Можливо, тому так жорстоко вирі
шує Каренін долю Анни, розлучивши її з сином, що сам не відчував бать
ківської любові до своєї дитини? До того ж у суспільстві панує брехня: кня
гиня Бетсі постійно зраджує чоловікові, а княгиня Мягкая так розцінює
вчинок Анни: «Она сделала то, что все, кроме меня, делают, но скрывают».
Якби Анна дотримувалася зовнішньої благопристойності у сімейних
стосунках, то суспільство не відвернулось би від неї. А чи могла б така
натура, як Анна, жити в брехні? Безумовно, ні. Це мали б зрозуміти люди,
які жили поруч із нею, але в стосунках панівного класу байдуже стави
лись до духовного життя людини. Отже, основними перешкодами, до
щастя Анни Кареніної з Вронським стояли Каренін і світське суспільство.
Згадуючи сцену в театрі, розумієш, що Анна боролась із суспільством,
але не мала підтримки навіть із боку коханого: «Ему жалко было ее и все
таки досадно. Он уверял ее в своей любви, потому что видел, что только
одно это может теперь успокоить ее, и не упрекал ее словами, но в душе
своей он упрекал ее».
Пошуки виходу із становища протистояння людини і суспільства про
стежуються в бажанні Анни стати письменницею, поборницею жіночої
освіти, в її суперечках щодо жіночих гімназій. Проте штучність її станови
ща і занять призводить до пошуків забуття за допомогою наркотиків. Сили
надломлено… Але спочатку Анні вдавалося все. Каренін із болем помічав,
що вона одержувала тріумф над усіма: не схотіла залишатись в його долі —
не залишилась, вирішила поїхати з Вронським — і поїхала. Те, чого вона
зреклася, мов би умерло для неї і перестало існувати. І тут вже продовжу
валася боротьба за існування, долались усі перешкоди. І не було такої жер
тви, яку б Анна Кареніна принесла в ім’я здійснення своєї мрії щастя.
«Світ» не вибачив Анні відкритого і чесного кохання. І Вронський,
як типовий представник цього «світу», опинився по другий бік від неї, бо
в ньому теж немає духовного начала, він байдужий.
626
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА
Лише Лєвін оцінив розум, освіченість, простоту Анни Кареніної, зро
зумів, що її життя сповнене великої напруги.
Навіть кохання не зменшило протистояння суспільства й особистості,
а підштовхнуло до чвар і суперечок зі світом, із людьми, із життям.
Драма Анни Кареніної полягає в тому, що вона, маючи найчистіші
моральні почуття і помисли, вступила у протиріччя з узагальненим сте
реотипом відносин свого середовища і своєї епохи.
СУПЕРЕЧЛИВИЙ ОБРАЗ АННИ КАРЕНІНОЇ
Чи є в світі людина, яка залишилась би байдужою, читаючи роман
«Анна Кареніна»? Думаю, що ні. Адже мова йде не лише про долю жінки.
Мова йде про історію країни, бо роман Л. М. Толстого є відбитком цілої
епохи російського життя. Тут і мораль світського суспільства, і життя
низів, блиск салонів і занепад села. І на цьому фоні — яскрава, неорди
нарна особистість, яка прагне щастя.
Класики минулого не раз зверталися до образу жінки в літературі.
Не можна не згадати Катерину з «Грози» і Ларису з «Безприданниці»
Островського, Ніну з чехівської «Чайки». Усі вони боряться за своє
щастя і протистоять суспільству. Але образ Анни Кареніної — особли
вий. Жінка, яка за соціальним становищем стоїть на вищому суспіль
ному щаблі. Здавалось би, чого не вистачало їй? Вона освічена, врод
лива, багата, має вагу в світі, нею захоплюються, до її порад
прислухаються. Але вона нещасна в подружньому житті, вона самот
ня у своїй сім’ї. Можливо, що доля Анни Кареніної склалась би по
іншому, якби її сім’я була щасливою.
Безумовно, перші рядки роману «Все счастливые семьи похожи друг
на друга, каждая несчастливая семья несчастлива посвоему» можна
цілком віднести до сім’ї Кареніних. А хіба можна бути щасливою з чоло
віком, який не живе, а грає роль, що живе, адже: «Переноситься мыслью
и чувством в другое существо было душевное действие, чуждое Алексею
Александровичу. Он считал это душевное действие вредным и опасным».
Саме цей стан душі Кареніна став причиною багатьох драматичних ви
падків. А навколо буяло життя, якого так прагла Анна. Можливо, тому,
що Анна не любила Кареніна, вона всю свою любов перенесла на сина,
а доньку від коханого Вронського не любила. Єдиною опорою Анни є її
кохання до Вронського, але згодом це кохання змінюється: «Моя любовь…
все делается страстнее и себялюбивее, а его все гаснет, и гаснет, и вот от
чего мы расходимся. И помочь этому нельзя».
На початку твору Анна говорить Доллі про потребу прощення в ім’я
збереження сім’ї, а у власному житті вона руйнує свою сім’ю.
Але доля Анни звершується у пориві щирих, правдивих і справжніх
почуттів, де немає ні найменшої брехні.
Справжній характер Анни першою зрозуміла Кіті. Адже Анна «не по
хожа была на светскую даму». У ній не було нічого напускного. Лєвін
627
10 КЛАС
також бачить її справжній характер: «Левин все время любовался ею —
и красотой ее, и умом, образованностью, и вместе простотой и задушев
ностью». А внутрішнє життя Анни Кареніної було сповнене величезної
напруги. У неї були свої затаєні мрії і бажання про незалежність і про те,
де можна докласти своїх сил.
Анна шукає в собі причину того, що Вронський змінився у ставленні
до неї. І в той же час в хвилини розпачу звинувачує його в усьому, що
відбулося.
Навіть її кохання перетворюється на жорстокість, призводить до су
перечки з усіма, зі світом, із життям: «…и я накажу его и избавлюсь от
всех и от себя».
Суперечливість образу Анни Кареніної полягала вже в тому, що життя
її розгорталось у двох напрямках: те, що було в сім’ї, і те, що було поза сім’єю.
Анна відчувала, що «счастье возможно только при строгом исполнении
закона добра», а вона намагалась побудувати його на нещасті близьких їй
людей. Проте бунтарський характер її не визнавав нічого смиренного: «…она
знала вперед, что помощь религии возможна только под условием отрече
ния от того, что составляло для нее весь смысл жизни».
Анна зреклася свого звичного способу життя. «Все ложь, все обман, все
зло»,— говорить вона напередодні загибелі. Усі питання було вирішено не
гативно, і це вбило її волю до життя. Вона втратила моральну опору.
Безумовно, навіть смерть героїні можна розглядати порізному: і як
душевну силу, і як слабкість. Але головним залишається те, що Анна Ка
реніна з усіма її високими моральними поривами вступила в протиріччя
із загальновизнаним стереотипом свого середовища і своєї епохи. А за
звичайними формами людських стосунків Л. М. Толстой розкрив цілісну
натуру і завжди злободенні проблеми людських відносин, які вражають
своєю глибиною і таємничістю.
НОВАТОРСТВО ЧЕХОВА)ДРАМАТУРГА
(За п’єсою «Чайка»)
17 жовтня 1896 року на сцені імператорського Олександрійського
театру в Петербурзі відбулася прем’єра вистави «Чайка» за п’єсою А. Че
хова. У головних ролях були зайняті провідні актори, а Ніну грала сама
В. Коміссаржевська. А. П. Чехов, на той час уже відомий і визнаний про
заїк, був незадоволений тим, що він бачив на репетиціях, і не дуже очіку
вав успіху. Але дійсність перевершила його найгірші очікування. Прем’єра
«Чайки» увійшла в історію театру як нечуваний провал. Чехов вирішив
більше ніколи не ставити цю п’єсу і не звертатись до драматургії. Але лише
через два роки і ця сама «Чайка» стане чи не найбільшим успіхом Чехо
ва, а його драматургічний талант знайде таких палких шанувальників,
що виникне навіть поняття «театр» Чехова. Чому ж так склалася сценіч
на доля «Чайки»? Відповідь проста: п’єсу не зрозуміли. Не зрозуміли
глядачі, які звикли до напруженого драматичного сюжету. Не зрозуміли
628
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА
актори і постановники, тому що п’єса вимагала нових принципів акторсь
кої гри, нових форм організації сценічної дії.
«Чайка» Чехова була надто новаторська, а традиційний театр
ХІХ століття не мав засобів, щоб донести до глядача художні відкриття
Чеховадраматурга. Це зрозуміли засновники нового художнього театру
К. Станіславський і В. НемировичДанченко. Саме вони розкрили одну
з таємниць цієї п’єси: за побутовими подробицями, за випадковими, не
сподіваними репліками вони побачили і сценічно відтворили небачений
до цього у драматургічному творі ліризм.
Новаторство «Чайки» виявилося у першу чергу в тому, що вона бу
дувалася не на гостросюжетній драматичній дії, а на глибокому психоло
гічному аналізі характерів. Чеховписьменник відкрив трагедію буден
ності. Чеховдраматург показав цю трагедію в сценічних образах, художньо
вірогідних, психологічно точних. Він зображує не події,
а людей, чия поведінка, життєва позиція стає чинником певних подій.
Про сценічну дію Чехов говорив так: «Хай на сцені все буде так само склад
но і разом з тим так просто, як і в житті. Люди обідають, тільки обідають,
а в цей час складається їхнє щастя та розбивається їхнє життя».
Зовнішньо яскраві сценічні дії не приваблюють Чехова. Наприклад,
у п’єсі є щонайменше два епізоди, які в традиційній драматургії були б
обіграні. Перший — спроба Треплева покінчити життя самогубством після
провалу його вистави і «зради» Ніни. Другий — самогубство Треплева
у фіналі п’єси.
Чехов же виносить ці сценічно «вигідні» епізоди за сцену. Така відмо
ва від ефектних сцен була підкорена авторському задуму: показати ха
рактери людей, їхні стосунки, проблеми, що виникають через непорозу
міння між людьми.
Усіх без винятку героїв Чехов об’єднує в єдину систему, де кожен має
своє завдання у творчому задумі автора. Тому він уникає зовнішніх
ефектів, а примушує уважно слідкувати за всіма героями. Мова кожного
персонажа має «підтекст», який надає всій п’єсі багатство змісту, худож
ню правдивість і переконливість. Особливу роль у чеховських п’єсах
відіграють паузи. Вони ніби доповнюють підтекст і виникають тоді, коли
герої не можуть і не хочуть говорити про найпотаємніше. У третій дії,
наприклад, Ніна і Тригорін прощаються перед від’їздом. Ніна дарує йому
медальйон на згадку. Тригорін обіцяє пам’ятати дівчину такою, якою по
бачив її вперше. «Ми розмовляли … ще тоді на лаві лежала біла чайка».
Ніна задумливо повторює: «Да, чайка». Пауза. «Більше нам говорити не
можна, сюди ідуть». Пауза допомагає зосередитись на образі чайки. Гля
дач під час паузи пригадує попередню розмову героїв, коли Тригорін за
нотував у записник «сюжет для невеликого оповідання» про дівчину, що
походом згубив «один чоловік». Але весь багатомірний зміст розмови ге
роїв з’ясовується значно пізніше. Пауза створює певну емоційну напругу,
глядач ніби очікує, що герої пояснять, розкриють щось дуже важливе,