Зінченко О.І. Кормовиробництво

Подождите немного. Документ загружается.

Частина І

Таблиця 14. Хімічний склад різних видів підстилкового

і безпідстилкового гною, продуктів механічної

і біологічної його переробки, %

Елементи живлення

Гній Вода

N (загаль-

ний)

Підстилковий

великої рогатої худоби 65 0,50 0,25 0,60

свиней 70 0,60 0,30 0,70

Рідкий

90 0,40 0,13 0,30 великої рогатої худоби

92 0,20 0,15 0,17

90 0,60 0,20 0,27 свиней

96 0,20 0,10 0,16

Механічне розділення рідкого

гною:

рідка фракція

непрояснена

великої рогатої худоби 98,6 0,14 0,06 0,01

прояснена

великої рогатої худоби 99,2 0,06 0,03 0,07

свиней 93,3 0,11 0,03 0,12

тверда фракція

великої рогатої худоби 81,7 0,37 0,11 0,13

свиней 78,0 0,50 0,25 0,20

Органічні добрива, на відміну від мінеральних, навіть при вне-

сенні великими нормами насамперед засвоюються ґрунтом і пере-

творюються на малорухомі форми. При цьому збільшується вміст

органічної речовини в ґрунті, органічна маса поступово мінералізу-

ється і забезпечує рослини азотом, фосфором і калієм, а також ін-

шими елементами живлення.

Цінне добриво — рідкий безпідстилковий гній. Дія його навіть

перевищує дію мінеральних добрив, значно підвищує продуктив-

ність кормових культур — кукурудзи на силос на 80 – 120 ц/га, кор-

мових буряків — на 100 – 250, зеленої маси однорічних трав — на

100 – 160, редьки олійної — на 150 – 250 ц/га. Проте при внесенні

великої кількості органічних добрив потрібно контролювати фітоса-

нітарну обстановку на полях, щоб запобігти збільшенню засміченос-

ті посівів бур’янами. Слід проводити аналізи ґрунту і рослин на

вміст не тільки нітратів, а й важких металів, миш’яку, селену, які

надходять з надмірною кількістю органічних добрив, стічними во-

дами і промисловими відходами мінерального й органічного похо-

дження. Вміст їх у ґрунтах внаслідок цього може перевищувати

гранично допустимі концентрації (ГДК) у десятки і сотні разів.

Загальні теоретичні питання кормовиробництва

5.5.2. Мінеральні добрива

Перевагу слід віддавати рідким, а також комплексним добривам.

У комплексних мінеральних добривах вміст азоту має значно пере-

важати над вмістом фосфору і калію. В.Г. Лінеєв, В.П. Гризлов,

Р.І. Синдашкіна при внесенні під кормові культури рекомендують

співвідношення N : Р : К як 1,5 : 1 : 1; 1 : 1 : 0,5.

У кормовиробництві особливо необхідні азотовмісні добрива як

важливий фактор підвищення врожайності кукурудзи, коренеплодів,

зернокормових культур, багаторічних і однорічних кормових трав.

Норми внесення азоту по 60 кг/га д.р. на фоні фосфору і калію

збільшують продуктивність кормової площі у середньому на 22 –

25 %. При цьому врожайність бобових і бобово-злакових сумішей

багаторічних трав без зрошення збільшується на 16 – 20, а при зро-

шенні люцерни — на 44 – 52 %. За даними досліджень автора, про-

ведених у Лісостепу, врожайність зеленої маси кукурудзи при вне-

сенні повного мінерального добрива N

підвищується у серед-

ньому на 46,1 %, на фоні N

— на 64,2, при внесенні

105

110

(розрахунок на одержання 500 ц/га зеленої маси) — на

66,4 %. Внесення лише фосфорних і калійних добрив різко знижує

урожай кормових культур.

У роки з достатньою кількістю опадів (за тими самими даними)

урожайність сумішей кукурудзи із суданською травою і соєю за два

укоси досягає 1140, кукурудзи з горохом — 940 ц/га. Таке підви-

щення врожайності завдяки взаємодії двох факторів — достатнього

живлення рослин і зволоження — свідчить про великі невикорис-

тані резерви збільшення продуктивності кормової площі.

Баланс поживних речовин у ґрунті при інтенсивному

виробництві кормів. З підвищенням урожайності культур при

внесенні мінеральних добрив збільшується винесення рослинами

з ґрунту елементів живлення, особливо при ущільненні кормової

площі проміжними культурами, що сприяють інтенсифікації ви-

робництва кормів. Положення про те, що проміжні культури зна-

чно збільшують нагромадження органічної речовини у ґрунті, а

отже, й елементів мінерального живлення, не завжди підтвер-

джується.

Як і інші культури, рослини проміжних посівів використову-

ють поживні речовини для росту вегетативної маси більше, ніж

повертають їх у ґрунт з рослинними рештками. У дослідженнях

автора, наприклад, дефіцит балансу азоту і калію при збільшенні

насичення проміжними культурами кормових сівозмін не тільки

не зменшувався, а, навпаки, зростав і лише баланс фосфору був

позитивним (табл. 15). Негативний баланс елементів мінераль-

Частина І

ного живлення після вирощування проміжних культур підтвер-

джується дослідами, проведеними в інших ґрунтово-кліматичних

зонах.

Таблиця 15. Баланс поживних речовин у 7-пільних кормових

сівозмінах при різному насиченні проміжними культурами

і залежно від добрив (за даними автора)

Сівозміна з проміжними посі-

вами у двох полях

Сівозміна з проміжними

культурами на чотирьох полях

гній 5,7 т/га

Поживний

елемент

і його баланс

у сівозміні

без

добрив

23,6

38,6

34,7

43,7

33,0

без

добрив

23,6

38,6

34,7

43,7

33,0

Азот

Відчуження 1119 1316 1391 1501 1501 1501 1598 1591

Повернення 642 1114 1246 1251 760 1188 1317 1311

Баланс

По сівозміні –477 –202 –130 –150 –478 –312 –281 –280

На 1 га –68,1 –28,8 –18,6 –21,4 –68,7 –44,6 –20,1 –40,00

Фосфор

Відчуження 372 434 459 466 423 497 517 580

Повернення 128 402 514 551 150 417 529 567

Баланс

По сівозміні –244 –32 +55 +85 –273 –80 +12 +37

На 1 га –34,8 –4,6 –7,85 +12,1 –39 –11,4 +1,72 +5,3

Калій

Відчуження 1178 1371 1435 1478 1330 1627 1714 1717

Повернення 387 853 970 931 521 890 1017 985

Баланс

По сівозміні –791 –518 –465 –541 –809 –737 –687 –731

На 1 га –113 –74 –66,4 –77,2 –115 –105 –98 –104

Примітка: повернення азоту — рослинні рештки, добрива, насіння, опади;

фосфору — рослинні рештки, добрива; калію — рослинні рештки, добрива, насіння.

Роль калійних добрив в інтенсивному кормовиробництві.

В інтенсивному кормовиробництві спостерігаються великі втрати

ґрунтового калію. При регулярному вирощуванні високих урожаїв

зеленої маси вміст калію у ґрунті різко знижується. За даними

Ф. Цюрна, у таких випадках навіть внесення великих доз калійних

добрив (К

160

) може бути недостатнім. Найбільш потрібний рослинам

калій на супіщаних і піщаних ґрунтах.

Роль калію в життєдіяльності рослинних організмів надзвичайно

велика. Не входячи безпосередньо до складу органічних сполук, як

азот і фосфор, він незамінний як каталізатор усіх обмінних процесів

у рослині.

Загальні теоретичні питання кормовиробництва

Калій бере участь у процесах первинного обміну речовин, утво-

ренні багатих на енергію фосфатів. Він сприяє всім процесам синте-

зу речовин, утворенню вуглеводів (завдяки активізації процесів

асиміляції СО

при фотосинтезі), нуклеїнових кислот, амідів і амі-

нокислот. Калій запобігає нагромадженню нітратів (NO

) у росли-

нах навіть при внесенні високих доз азотних добрив.

Поживні речовини добрив найбільш ефективно використовують-

ся при внесенні до 80 % норми їх під основний обробіток ґрунту. В

умовах достатнього зволоження 1 ц внесеного під кормові культури

азоту дає додатково 20 – 25 ц/га корм. од. при підвищеному вмісті

протеїну (М.М. Карпусь, О.В. Малієнко, 1988).

У дослідах кафедри луківництва ТСГА при збільшенні дози азо-

ту з 30 до 180 кг/га врожайність сіна підвищилась із 44,9 до

103,6 ц/га, а в дослідах Інституту кормів УААН при внесенні

90 кг/га азоту вміст протеїну у кормі підвищувався на 3 – 4 %, каро-

тину — майже в 1,5 – 2 рази. При цьому у рослин люцерни, напри-

клад, підвищується оводненість клітин, збільшується вміст загаль-

ного азоту (на 0,7 – 0,9 %), поліпшується і фосфорне живлення. Про-

те збільшення вмісту азоту у рослинах відбувається переважно за-

вдяки небілковим формам його. Дещо підвищується рівень нітрат-

ного азоту і вміст сирої клітковини, що можна пояснити посиленням

росту стеблової частини рослин.

Дози мінерального азоту, застосовувані в кормовиробництві кра-

їн Західної Європи, ще донедавна у 2 – 3 рази перевищували дози,

застосовувані в Україні. Нині на Заході велику увагу приділяють

органічним і біологічним джерелам азотного живлення рослин, за-

вдяки чому вирішується також проблема нітратів у кормах. Їх під-

вищений вміст, як відомо, негативно впливає на якість кормів.

5.6. Меліоративні основи кормової площі

Посіви кормових культур розміщують у польових, кормо-

польових, прифермських спеціалізованих, ґрунтозахисних і лучно-

пасовищних сівозмінах на заплавних землях. Польові сівозміни

розміщують здебільшого на землях першої технологічної групи

(слабкоеродовані і нееродовані землі з експозицією до 3°). Тут немає

особливої потреби у застосуванні комплексу протиерозійних заходів.

Проте посіви кормових культур, у тому числі однорічних і багаторі-

чних трав, розміщують здебільшого на ґрунтах другої технологічної

групи (експозиція 3 – 5°), а також на ґрунтах третьої групи (крутиз-

на схилів понад 5°). На цих ділянках зі складним рельєфом, що під-

даються ерозії, а також на заплавних землях з їх неоднорідними

ґрунтовими і гідрологічними умовами і рослинністю здійснюють рі-

зні меліорації.

Частина І

5.6.1. Агротехнічні заходи боротьби з ерозією ґрунту

На полях сівозмін можлива водна і вітрова ерозія. Застосуван-

ням різних агротехнічних прийомів вдається до мінімуму звести

змивання ґрунту. Одним з таких прийомів є створення на певній

відстані валів близько 10 м завширшки і 80 – 100 см заввишки.

Ефективними агротехнічними протиерозійними прийомами є щі-

лювання (щілювачі ЩН-2, ЩП-3-7 та ін.), спеціальна пориста і гре-

бенева оранка, організація ґрунтозахисних сівозмін, смугове розмі-

щення посівів озимих і ярих, зернових і просапних культур, ство-

рення буферних смуг із трав, залуження змитих земель і водостоків.

На схилових і заплавних ділянках доцільно проводити кольма-

таж — осаджування намулу створенням перемичок і валів. Після

кольматажу на заплавах прояснену воду випускають, а на схилах

вода найчастіше вбирається ґрунтом.

Танення снігу можна регулювати створенням смуг затемнення

або оголення снігу. Смуги затемнення можна робити туковими сівал-

ками або причепами-розкидачами, використовуючи торфокришку, зо-

лу, фосфоритне борошно. Ширина таких смуг має становити 10 – 15 м.

На схилах обов’язково треба вирощувати бобово-злакові травосу-

міші. Вони утворюють щільну дернину, яка перешкоджає розвитку

ерозії.

Припиненню розвитку водної і вітрової ерозії на некрутих схилах

сприяє також смугове розміщення культур. При цьому змитий ґрунт

зі смуги, зайнятої просапною культурою, рівномірно розміщується

на наступній смузі, де висіяно озимі і ранні ярі зернові або трави,

що сприяє підвищенню врожайності культур і поліпшенню родючо-

сті ґрунту. В разі криволінійного розміщення смуг треба створювати

умови для рівномірного повороту агрегатів. При використанні ве-

ликих, особливо спарених, агрегатів (культиватори, сівалки) радіус

повороту має становити не менш як 50 м.

Смугове розміщення кормових культур можна поєднувати з лісо-

смугами і канавами на так званих верхніх і нижніх рубежах другого

порядку, посередині території робити вали-канави із спеціальними

органічними наповнювачами. Доцільно створювати і постійні або

тимчасові буферні смуги. Постійні (багаторічні) буферні смуги засі-

вають багаторічними бобово-злаковими травосумішами, а тимчасо-

ві — ярими або озимими. Після збирання трав площу обробляють

ґрунтозахисними знаряддями. Особливо потрібні постійні буферні

смуги на крутих схилах (8 – 12°).

На зрошуваних землях розвивається іригаційна (поливна) еро-

зія. Тому на ділянках з експозицією більш як 5° навіть при добре

розвиненій дернині інтенсивність поливу має бути не більш ніж

7 – 9 мм/год.

Загальні теоретичні питання кормовиробництва

Спричинює ерозійні процеси і полив по борознах. На невеликих

ділянках можлива ґрунтова ерозія і в разі незначних поливних

норм — так звана дрібнострумениста, якій піддаються суглинкові

чорноземні, сірі лісові ґрунти і щільні глини.

Ерозія ґрунту на заплавних ділянках має здебільшого вітровий

характер і є наслідком загального незадовільного проведення мелі-

оративних робіт (відсутність сівозміни, зниження рівня ґрунтових

вод нижче від рекомендованого).

Для припинення ерозії на заплавних землях у сівозмінах з про-

сапними культурами крім багаторічних трав слід вирощувати після

збирання овочів літні повторні посіви бобово-злакових сумішей, хре-

стоцвітих — ярого і озимого ріпаку, редьки олійної, гірчиці у суміші

з вівсом та ін.

Проти ерозії на природних кормових угіддях, наприклад на ни-

зькопродуктивних схилах, здійснюють поверхневе поліпшення, за-

стосовуючи комплекс культуртехнічних заходів. Тут на певний час

припиняють випасати худобу, а в разі випасання потрібно давати

відпочинок травостою для відновлення дернини. Утворені вимоїни,

невеликі видолинки загортають оранкою або розрівнюють бульдо-

зером, після чого влаштовують водовідвідні вали.

При розробці протиерозійних заходів у системі контурно-

меліоративної організації території (ПСЗ КМОТ) передбачають такі

види захисту ґрунтів: контурний, контурно-смуговий і контурно-

меліоративний. При контурній системі проектують межі полів по

горизонталях, і регулювання поверхневого стоку при цьому здійс-

нюють переважно за допомогою агротехнічних заходів. Контурна

організація території може бути як криволінійною, так і прямолі-

нійною.

Контурно-смугова організація території передбачає проведення

фітомеліоративних заходів із внесенням дефекату, вапна, органіч-

них добрив і обробіток вздовж горизонталей, тривале залуження

окремих смуг. Смугові посіви розміщують лише на полях із вираже-

ними ерозійними процесами.

За контурно-меліоративної організації території (рис. 5) поєдну-

ють контурне розміщення полів із створенням гідротехнічних спо-

руд, що запобігають стоку (влаштування валів, засипання улоговин,

створення лісосмуг і пологих улоговин). Крім того, здійснюють агро-

технічні й фітомеліоративні заходи.

5.6.2. Хімічна меліорація кормової площі

Сильне підкислення, як і надмірно лужна реакція ґрунтового

розчину, негативно впливає на ріст рослин, фізико-хімічний стан

протоплазми їхніх клітин, порушує процеси обміну у клітинах рос-

Частина І

лин. При цьому погіршуються засвоєння поживних речовин, білко-

вий і вуглеводний обміни, ріст кореневої системи, проникність клі-

тинних мембран. У кислому середовищі утруднюється поглинання

катіонів кальцію, магнію, калію, а в лужному, навпаки, зменшуєть-

ся вбирання аніонів. Для запобігання цим небажаним процесам

проводять вапнування і гіпсування ґрунтів.

Рис. 5. Схема організації ґрунтозахисної системи землеробства

з контурно-меліоративною організацією території кормової площі

Загальні теоретичні питання кормовиробництва

При інтенсивному застосуванні фізіологічно кислих добрив, на-

приклад натрієвої селітри, сульфату амонію, суперфосфату та ін-

ших, втрати ґрунтом СаО можуть перевищувати 200 – 250 кг/га (за

даними кафедри агрохімії Уманського державного аграрного уні-

верситету і Черкаської сільськогосподарської дослідної станції). За

тими самими даними, 1 ц сульфату амонію розчиняє 105 кг хлориду

калію, 66 кг кальцію (з розрахунку на СаО).

При інтенсивному фізіологічно кислому удобренні втрати каль-

цію досягають 350 – 500, а при зростаючій інтенсифікації землероб-

ства — навіть 1000 – 1500 кг/га за рік. Внесення органічних добрив

дещо компенсує ці втрати, але не повністю. Тому хімічна меліорація

ґрунтів є одним з основних видів меліорації кормової площі як засіб

докорінного поліпшення родючості ґрунтів в інтенсивному кормови-

робництві. Вапнування підвищує вміст у ґрунті обмінного кальцію, і

сприятливий вплив вапняних добрив триває протягом 2 – 3 і більше

років

Кальцій, як відомо, перебуває у ґрунті здебільшого у вигляді си-

лікатів і карбонату кальцію, на окультурених ґрунтах — також у

вигляді хлоридів і сульфатів (СаСl

, СаSO

), магній — у вигляді

карбонатів і силікатів, нерідко разом з карбонатом кальцію

МgСа(СО

)

. Магній менше, ніж кальцій, вимивається з ґрунту.

Чим більша норма внесення вапняних добрив, тим триваліша піс-

лядія кальцію від одного року при внесенні 3 – 4 т/га до 10 – 15 ро-

ків при внесенні 6 – 8 т/га. Отже, тільки на фоні вапнування у бага-

тьох районах, де ґрунти систематично підкислюють, можливе засто-

сування мінеральних добрив. Більше того, слід повсюди переорієн-

тувати систему удобрення рослин у напрямі збільшення доз органі-

чних добрив і інтенсифікації травосіяння.

Кальцій у ґрунті не тільки поліпшує вегетацію рослин а й ство-

рює сприятливе середовище для мікрофлори, бульбочкових бактерій

і таких, що вільно живуть у ґрунті, поліпшує фізичні властивості,

особливо структуру ґрунту, його гранулометричний склад і будову,

водопроникність.

За відношенням до кислотності ґрунту рослини умовно поділя-

ють на такі групи:

1) найбільш чутливі до кислотності ґрунту (еспарцет, сорго, жит-

няк, пирій та ін.);

2) ростуть здебільшого за нейтральної і слабколужної реакції

ґрунтового розчину (кормові буряки, люцерна, буркун, еспарцет,

гірчиця, вика озима та ін.);

3) добре ростуть за слабкокислої або близької до нейтральної ре-

акції ґрунтового розчину, добре реагують на вапнування (капуста

кормова, бруква, турнепс, конюшина лучна і рожева, лисохвіст, сто-

Частина І

колос, соняшник, кукурудза, горох посівний і кормовий, боби, вика

яра та ін.);

4) витримують помірну кислотність (рН 4,6 – 5,5) (жито, тимофіїв-

ка, конюшина біла (повзуча), костриця червона, лучна і тростинна,

картопля, овес та ін.);

5) ростуть на ґрунтах із підвищеною кислотністю і мало потребу-

ють вапнування (щавель, щавель-румекс, серадела, люпин), проте

за високої кислотності позитивно реагують на вапнування.

Крім вапняних добрив на властивості ґрунту позитивно впливає

дефекат — відходи цукрового виробництва. Він містить кальцій,

азот, фосфор, калій і мікроелементи. Тому внесення його навіть у

кількості 8 – 12 ц/га позитивно впливає на ріст кормових культур на

кислих і підкислених ґрунтах. Вміст вапна у дефекаті коливається

від 50 до 70 %.

Норму внесення вапняних добрив (Д) розраховують різними спо-

собами, наприклад, за формулою

100 100 100

(100 )(100 )

ВБ

⋅⋅⋅

−−

де А — норма вапна в перерахунку на суху речовину, %; Б — вміст

частинок діаметром більш як 1 мм, %; В — вміст частинок діамет-

ром менш ніж 1 мм, %; М — нейтралізуюча здатність вапняного до-

брива, %; 100 — коефіцієнт.

При внесенні дефекату перерахунок на СаСО

виконують за фор-

мулою

1,5 ,ДН

де Н — гідролітична кислотність, мг на 100 г ґрунту; 1,5 — коефіці-

єнт для перерахунку на повну нейтралізацію кислотності ґрунту.

Якщо в господарстві є інші вапняні матеріали і треба визначити

їх масову норму внесення, то норму внесення треба поділити на

нейтралізуючу здатність цього матеріалу у відсотках і помножити

на 100.

Вапняні добрива можна вносити і з розрахунку на одиницю кис-

лотності. При цьому враховують зону, вид ґрунту і його кислотність.

За даними Т.О. Грінченка, для зміни рН на 0,1 у межах інтервалів

рН менш як 4,5; 4,6 – 5 і 5,1 – 5,5 на дерново-підзолистих ґрунтах

Полісся треба внести відповідно 0,15; 0,61; 0,63 т/га СаСО

, у перед-

гірних районах — 0,71; 0,80 і 0,84 т/га, на сірих лісових ґрунтах Лі-

состепу — відповідно 0,66; 0,80 і 0,91 т/га.

Для того щоб перевести кислі ґрунти у групу з реакцією, близь-

кою до нейтральної, треба мати велику кількість вапняних матеріа-

Загальні теоретичні питання кормовиробництва

лів Так, за даними Т.О. Грінченка, в Україні для цього потрібно

щороку вносити їх 11,748 млн т.

Для внесення вапняних матеріалів у ґрунт (пилоподібних і слаб-

копилоподібних) використовують відповідно пневматичні розкидачі

(РУП-8) і звичайні, які застосовують для розкидання мінеральних

добрив (1РМГ-4, РУМ-8, КСА-3 та ін.).

Оскільки кислі ґрунти займають великі площі, треба виробницт-

во вапняних матеріалів поставити на промислову основу, повсюдно

розробляти родовища їх. Так, за даними кафедри агрохімії Умансь-

кого державного аграрного університету, для нейтралізації 1 т су-

льфату амонію необхідно вапна 1,2 т, аміачної селітри — 0,75, аміа-

чної води — 0,4, сечовини — 0,8 т, безводного аміаку — 2,3, амонію

хлориду — 1,4 т. При цьому фосфоритне борошно та інші важкороз-

чинні фосфорні добрива не слід вносити разом з дефекатом або вап-

няними добривами.

Гіпсування. У Степу й Лісостепу є значні площі солонцюватих

ґрунтів і солонців. Причини збільшення їхніх площ різні: нераціо-

нальні поливи, підтоплення і тимчасове затоплення, утворення во-

досховищ, скидання поливних вод та ін.

За вмістом натрію ґрунти поділяють на несолонцюваті, які міс-

тять всього 3 – 5 % натрію, слабкосолонцюваті — 5 – 10, солонцюва-

ті — 10 – 20 і солонці — більш як 20 %. При підвищенні концентра-

ції розчинних солей понад 0,25 % солонцюваті ґрунти стають солон-

цевими (слабкосолонцеві, солончакові і солончаки). Коли верхній

шар містить підвищену кількість розчинних солей (не менш як 1 %),

ґрунти перетворюються на солончаки.

Карбонати і бікарбонати натрію перебувають у ґрунтовому роз-

чині у різній концентрації і відповідно впливають на ріст культур-

них рослин та мікрофлору. Погіршується обмін речовин у рослинах,

знижується їхня поживна цінність, стають менш доступними пожив-

ні речовини у ґрунті, у тому числі мікроелементи.

Для нейтралізації надмірної концентрації карбонатів і бікарбона-

тів і доведення рН до 7,0 – 7,5, поліпшення водно-фізичних властивос-

тей ґрунту вносять гіпс і фосфогіпс. Гіпс використовують у тонкорозме-

леному вигляді (70 – 80 % проходить крізь сито з отворами 0,25 мм).

Фосфогіпс виробляють з відходів виробництва фосфорнокислих доб-

рив (70 – 75 % гіпсу, 2 – 3 % фосфору, до 30 % заліза й алюмінію, 5 –

6 % глини і 15 – 20 % води). Разом з фосфогіпсом застосовують також

сульфатне залізо (продукт відходів лакофарбового виробництва).

Норми внесення гіпсу в Лісостепу, північному і центральному

Степу визначають за формулою

−0,086( 0,1 ) ,ХаЄНД