Захарків М.Р. (уклад.) Навчально-методичний посібник до вивчення дисципліни Логіка для студентів всіх спеціальностей
Подождите немного. Документ загружается.
Питання до самоконтролю
1. Що таке умовивід? На які види воно поділяється? Істинність і
хибність умовиводів.
2. Назвіть основні структурні елементи умовиводу?
3. Що таке категоричний силогізм? Назвіть його складові.
4. На які види поділяються висновки із складних суджень?
5. Що таке умовно-категоричний умовивід?
6. Що таке розділово-категоричний силогізм?
7. Який умовивід називається умовно-розділовим?
8. Що таке індукція? Повна та неповна індукція. Наведіть приклади.
9. Що таке дедукція?
10.Що таке умовивід за аналогією? Наведіть приклад.
Тема 6. Логічні основи теорії аргументації
1. Поняття доказу. Структура доказу: теза, аргументи, демонстрація.
Види аргументів. Способи доказу: прямий та непрямий. Види побічного
доказу: аналогійний й розділовий.
2. Поняття спростування. Способи спростування: критика аргументів,
спростування тези, виявлення неспроможності демонстрації.
3. Правила доказового міркування. Логічні помилки, що зустрічаються
в доказі й спростуванні.
4. Доказ і дискусія. Види суперечок. Прийоми суперечки. Виверти, що
стосуються аргументів. Виверти, що мають відношення до тези.
Питання до самоконтролю
11
1. Назвіть основні елементи доказу.
2. Назвіть правила тези.
3. Перерахуйте правила оперування і можливі помилки по відношенню
до аргументів.
4. Побудова аргументації та можливі помилки.
5. Покажіть різницю між прямим та непрямим доказом.
6. Назвіть види спростування.
Тема 7. Форми розвитку знання
1. Проблема.
2. Гіпотеза як форма розвитку знань.
Види гіпотез. Побудова гіпотези й етапи її розвитку. Способи
підтвердження гіпотез. Спростування гіпотез. Гіпотеза й слідча версія.
3. Теорія.
4. Логіка вироблення управлінського рішення.
СЕМІНАРСЬКІ ЗАНЯТТЯ
Тема 1. Поняття. Логічні операції з поняттями
1. Поняття як форма мислення. Зміст й обсяг понять.
2. Відносини між поняттями за обсягом:
а) рівнозначність;
б) підпорядкування;
в) перехрещування;
г) супідрядність;
12
д) протилежність;
е) протиріччя.
3. Логічні операції з поняттями
а) Визначення понять. Види визначень. Помилки у визначенні.
б) Розподіл обсягу понять. Види розподілу. Помилки в розподілі.
в) Узагальнення й обмеження понять.
г) Логічна характеристика понять.
Тема 2. Судження.
1. Судження як форма мислення. Загальна характеристика суджень.
2. Структура простого судження. Види простих суджень і відносини
між ними.
3. Види складних суджень. Відносини між складними судженнями.
Тема 3. Основні закони мислення.
1. Закон тотожності.
2. Закон непротиріччя.
3. Закон виключеного третього.
4. Закон достатньої підстави.
Тема 4. Умовивід і логічні основи аргументації.
1. Умовивід та його види.
2. Логічні основи теорії аргументації:
а) Структура аргументації.
13
б) Види аргументації.
в) Способи критики.
г) Правила й помилки в аргументації.
СЛОВНИК ТЕРМІНІВ
А
Абстрактне мислення – процес раціонального відображення
об’єктивного світу у поняттях, судженнях, умовиводах, гіпотезах, теоріях,
який дозволяє проникати у сутність, закономірність зв’язків дійсності, з
творчих позицій перетворювати дійсність спочатку теоретично, а потім
практично. [1, c. 70]
Абстракція [лат. abstractio – відволікання, видалення] – відволікання від
деяких характеристик досліджуваного об’єкта. [2, c. 5]
Абсурд [грец. absurdum – безглуздий] – явне безглуздя; логічно
суперечливий вираз. [2, c. 5]
Алогізм [грец. α – частка заперечення та logismos – розум] –
міркування, яке ігнорує закони та правила логіки. [2, c. 15]
Аналіз [грец. anаlysis – розкладання] – логічний прийом, в ході якого
відбувається уявне розчленування предметів на їх складові частини та
виділення у них ознак. [1, c. 70]
Аналогія [грец. analogнa – відповідність, схожість] – умовивід, у якому
думка розвивається від часткового знання до часткового, а висновок, який
виходить з посилок, носить ймовірнісний характер [1, c. 70].
Аргумент [лат. argumentum – логічний довід, основа доказу] – судження
(або сукупність взаємопов’язаних суджень), за допомогою якого
обґрунтовується істинність будь-якого іншого судження (або теорії) [11, c.
17].
14
Аргументація [лат. argumentatio – наведення аргументів] – 1) наведення
доводів, або аргументів, в обґрунтування певного положення; сукупність
таких доводів [11, c. 19]; 2) операція обґрунтування певних суджень,
практичних рішень або оцінок, я якій поряд з логічними застосовуються
також мовні, емоційно-психологічні та інші нелогочні методи
переконуючого впливу [12, c. 199].
Атрибутивне судження [лат. attributio - властивість, ознака] – судження
про ознаку предмета. В ньому відображається зв'язок між предметом та його
ознакою, цей зв'язок або стверджується чи заперечується. [12, c. 67]
Б
Безвідносне поняття – поняття, в якому мислиться предмет, який існує
самостійно, не залежно від іншого предмету [1, c. 70].
Блєф – передача хибної інформації з метою переконати когось у тому,
що бажане має місце у дійсності [2, c. 24].
В
Велика посилка – судження, в яке входить великий термин силогізму
[13, c. 60].
Великий термін – термін, який позначає присудок (предикат) великої
посилки та присудок висновку силогізму [13, c. 60].
Г
Гіпотеза [грец. hypуthesis – підстава, припущення] – 1) форма розвитку
знань, яка уявляє собою обґрунтоване припущення, яке висувається з метою
з’ясування властивостей та причин досліджуваних явищ [12, c. 238]; 2)
ймовірнісне припущення про причину якихось явищ, достовірність якого
при сучасному становищі виробництва й науки не може бути перевірено й
доведено, але яке пояснює данні явища, без нього нез’ясовні; прийом
пізнавальної діяльності [1, c. 70].
15
Д
Дедуктивний умовивід [лат. deductio – виведення] – форма
абстрактного мислення, у якій думка розвивається від знання більшого
ступеня загальності до знання меншого ступеня загальності, а висновок,
який випливає з посилок, з логічною необхідністю носить достовірний
характер [1, c. 70 - 71].
Демонстративний умовивід – теж саме, що необхідний умовивід [10,
с. 2].
Денотат [лат. denoto – позначаю] – 1) безпосереднє позначення імені
предмета [14, c. 18], 2) об’єкт позначення; те, на що вказує термин (ім’я, що
позначає вислів) [2, c. 40].
Дефініція [лат. definitio – визначення] – речення, що описує істотні та
відмінні ознаки предметів або розкриває значення відповідного терміну [13,
c. 122].
Діалектична логіка – вчення про формування та розвиток знань, про
застосування їх на практиці, що спирається на загальні та специфічні
закони, а також принципи матеріалістичної діалектики [11, c. 43]; 2) теорія
руху людської думки від явища до сутності, від істини відносної до істини
абсолютної, від знання абстрактного до знання конкретного [2, c. 380].
Диз’юнкція [лат. disjunctio – роз’єднання, розділення, відмінність] –
логічна операція утворення складних суджень з простих шляхом з’єднання
останніх за допомогою союзу «або» [14, c. 18].
Дихотомія [грец. dichа и tomе – розсічення на дві частини] – розділення
об’єму поняття на дві взаємовиключаючі частини, які повністю вичерпують
об’єм поняття, що ділиться [11, c. 47].
Доказ – логічне міркування, у якому обґрунтовується істинність чи
хибність якоїсь думки за допомогою інших положень, що перевірені наукою
та конкретною практикою [1, c. 71].
16
Е
Еквіваленція [лат. aequalis – рівний та valentis – маючий силу] – 1)
операція математичної логіки, яка полягає у тому, що судження
поєднуються за допомогою зв’язки «якщо і тільки якщо» і «тоді і тільки
тоді, коли» [13, c. 601]; 2) логічний союз «якщо і тільки якщо, тоді…», «тоді
і тільки тоді, коли…»; сильна (подвійна) імплікація; логічна операція, яка
дозволяє пов’язувати один з одним рівнозначні, тотожні судження [14, c.
12].
З
Загальне поняття – поняття, у якому мислиться безліч предметів [1, c.
72].
Загальне судження – судження, у якому щось стверджується або
заперечується про всі предмети певного класу [12, c. 71].
Загальнозаперечувальне судження – 1) судження, загальне за кількістю
та заперечувальне за якістю [12, c. 75]; 2) судження, у якому заперечується
наявність ознаки у всіх елементів певного класу [10, c. 5].
Загально стверджувальне судження – 1) судження, загальне за
кількістю та стверджувальне за якістю [12, c. 75]; 2) судження, в якому
стверджується наявність ознаки у кожного елементу певного класу [10, c. 5].
Закон мислення – внутрішній, істотний, стійкий, необхідний,
повторюваний зв'язок між елементами мислення та самими думками [1, c.
71].
Закон достатньої підстави – будь-яка істинна думка повинна бути
обґрунтована іншими думками, істинність яких доведено [13, c. 143].
Закон виключеного третього – з двох суперечливих висловлювань в
один і той же час, в одному й тому ж відношенні одне обов’язково істинне
[13, c. 183].
17
Закон непрямого доказу – логічний закон, який дозволяє робити
висновки про істинність певного висловлювання на основі того, що
заперечення цього висловлення викликає протиріччя [11, c. 56].
Закон обратного відношення між об’ємом та змістом поняття –
логічний закон, який встановлює, що збільшення змісту поняття приводить
до утворення поняття з меншим об’ємом, та навпаки [12, c. 36].
Закон протиріччя – не можуть бути одночасно істинними дві
протилежні думки про один той самий предмет, взятий в один той самий час
і в тому самому відношенні [13, c. 425].
Закон тотожності – кожна думка, яка наводиться у даному умовиводі,
при повторення повинна мати один й той самий визначений, стійкий зміст
[13, c. 520 - 521].
І
Імплікація [лат. implicito – тісно пов'язаний] – логічна операція, яка
пов’язує два висловлення у складне висловлення за допомогою логічної
зв’язки, яка у звичайній мові відповідає союз «якщо…, тоді…» [13, c. 168].
Індуктивний умовивід (індукція) [лат. inductio – наведення] – 1)
умовивід, у якому на основі приналежності ознаки окремим предметам або
часткам деякого класу, роблять висновок про його приналежність до класу в
цілому [12, c. 164]; 2) форма абстрактного мислення, у якій думка
розвивається від знання меншого ступеня загальності до знання більшого
ступеня загальності, а висновок, який випливає з посилок, носить
здебільшого ймовірнісний характер [1, c. 71].
Істина – знання, яке адекватно відображає у свідомості людини явища і
процеси об’єктивного світу [1, c. 71].
18
Істинність мислення – властивість мислення, яка проявляється у
здатності відтворювати дійсність такою, якою вона є, відповідати їй за своїм
змістом [1, c. 71].
К
Квантор – слово або група слів, які іноді ставляться попереду суб’єкту,
та позначають чи мислиться об’єкт у повному обсязі чи тільки у частині
його; логічний оператор у математичній логіці [14, c. 19].
Клас - [лат. classis – група] – сукупність об’єктів, які мають один або
декілька характерних ознак [13, c. 214].
Конкретне поняття – поняття, у якому мислиться предмет або
сукупність предметів як дещо існуюче самостійно [1, c. 71].
Консеквент [лат. consequens – наслідок, наступний висновок] – один з
головних членів імплікації, який вводиться у складне судження за
допомогою слова «то» [13, c. 224].
Контрадикторність – теж саме, що і про суперечливість [10, c. 3].
Контрарність – теж саме, що і протилежність [10, c. 3].
Кон’юнкція або логічне множення [лат. conjunctio – союз, зв'язок] –
логічна операція, яка поєднує два або більше суджень за допомогою союзу
«і» у нове, складне судження, яке істинне тоді та тільки тоді, коли кожне з
похідних суджень істинне, та хибне, коли хоча б одне з похідних суджень
помилкове [13, c. 229].
Л
Логіка [грец. logos – слово, поняття, міркування, розум] – наука про
закони та операції правильного мислення [11, c. 83; 13, с. 6].
М
Менша посилка – одне з двох суджень, які складають посилки
силогізму, у яке входить менший термін [13, c. 300].
19
Менший терммін – термін, який виражає підмет (суб’єкт) меншої
посилки та присудок висновку силогізму [13, c. 300].
О
Об’єм поняття – сукупність предметів, яка мислиться у даному понятті
[1, c. 72].
Обмеження поняття – логічна операція переходу від родового поняття
до видового шляхом додавання до змісту родового поняття видоутворюючої
ознаки [1, c. 72].
Одиничне поняття – поняття, в якому мислиться один предмет [1, c.71].
Одиничне судження – судження, яке включає твердження або
заперечення про один предмет [1, c. 71].
П
Поняття – форма мислення, у якій відображаються істотні ознаки
предмету або класу однорідних предметів [1, c. 73].
Предикат – [лат. prаedicatum – сказане] – 1) присудок судження; те, що
висловлюється (стверджується або заперечується) в судженні про суб’єкт.
Предикат відображає наявність або відсутність тієї чи іншої ознаки у
предмета [14, c. 19]; 2) термін судження, який відображає ознаку предмету
[12, c. 65].
Просте судження – 1) судження, яке виражає зв'язок двох понять [12, c.
66]; 2) судження, яке представляє собою одне твердження або заперечення;
складається з одного суб’єкта та одного предиката [10, c. 6].
Простий категоричний силогізм – 1) умовивід про відношення двох
крайніх термінів на основі їх відношення до середнього терміну [12, c. 131];
2) дедуктивний умовивід, у якому із двох істинних категоричних суджень,
пов’язаних загальним терміном, отримується третє судження – висновок [1,
c. 73].
20